Степан Бандера як дороговказ сучасності
12/31/2008 | Ярослав Сватко
Виступ у Національному аграрному університеті в Дублянах біля Львова, де на рільничо-лісовому факультеті Львівської політехніки у 1928-1933 роках навчався Степан Бандера.
Всечесні отці, вельмишановний пане ректоре, дорогі друзі!
Здавалось би, тема наших зборів мала б хвилювати виключно істориків. Століття пройшло від часу, коли Степан Бандера народився, півстоліття — від часу, коли загинув, що тут від сьогоднішньої політики та стану справ у сьогоднішній державі? Чи зміняться історичні факти, якщо їх розглядатиме парламент? Звичайно ж, рішенням сесії Верховної Ради не можна відмінити ні факту ув'язнення Степана Бандери в ґестапо чи Заксенгаузені, ні факту знищення його рідних братів в Освєнцімі. Так само ніякі постанови політиків про те, що “Радянський Союз у Другій світовій війні боровся за незалежність України” не відмінять фактів, що якраз в той час, за символи незалежності, під якими ми живемо: гімн, прапор і Тризуб, в Радянському Союзі належалась смертна кара. І яких би словесних вивертів не вигадували політики, щоб оминути правду історії, їм не вдасться знайти радянських формувань, які б під синьо-жовтим прапором співали “Ще не вмерла Україна”. Але шукають, і намагаються довести, що Бандера та його послідовники жили і вмирали не для незалежности України. Така шизофренічна поведінка політиків: жити під державними символами, за які вмирали борці за незалежність України, і не визнавати цих людей борцями за незалежність (хоч би було запропоновано яких-небудь міфічних марсіян, які альтернативно боролися за те саме) — свідчить, що процес національного визволення, лідером якого був Степан Бандера, не завершено.
Сьогодні визнання Бандери і УПА борцями за волю України не є питанням історії — воно є справою сьогоднішньої державної політики, оскільки прямо стосується питання державної безпеки. Визнаючи героями людей, які колись боролися за незалежність, держава дає знак своїм громадянам: це правильно, і Ви повинні так само, не шкодуючи власного життя, в скрутну для держави хвилину захищати її незалежність. Не визнаючи святості чи то боротьби за незалежність, чи то захисту незалежності вже утвореної держави, сама держава боїться признатися своїм громадянам, що її необхідно захищати. Ну ось буде загроза незалежності, я візьму автомат, і піду її захищати, а держава мені — що? Сьогоднішня держава скоріш за все скаже, що я — якийсь підозрілий тип. І в цьому корінь багатьох наших внутрішніх негараздів, які на перший погляд, не мають відношення ні до Бандери, ні до УПА. Але держава, яка боїться захищати себе, у великому, ніколи не захистить своїх громадян у малому. Не буде захищати від економічної інтервенції, світової кризи, а тим більше — від купи проблем, створених власними політиками. Подекуди здається, що ті політики, які сьогодні з різних трибун виступають від імени держави, не мають певности, що їм вдасться захистити власні інтереси — де вже говорити про захист інтересів простої людини?
Цей стан речей необхідно змінити, і зробити це можете, і повинні Ви. Не творіть собі комплексу меншовартости. У тих же авдиторіях, що й Ви, в такому ж віці вчився Степан Бандера — і він, будучи Вашим ровесником, не боявся ставити перед собою найвищу планку завдань: здобуття Незалежности, коли це здавалося неймовірним. І ось ми маємо сьогодні державу, і нехай хто-небудь скаже, що Степан Бандера непричетний до того, що над нами майорять синьо-жовті прапори! Це Ваша держава, і те, що Ви повинні у ній зробити, подекуди схоже на завдання, яке стояло перед студентом Бандерою та його друзями-однолітками. В умовах, коли старше покоління вичерпало себе і не вірить, що можна щось змінити, Ви повинні і повірити, і змінити.
Змінять ті, до кого промовляє Бандера. Навіть не братимуться змінювати ті, хто думає, що його хата скраю. Але я нагадаю, що у 1918-му було багато таких, хто вважали, що хата скраю важливіша, ніж впорядкування власної держави. А потім прийшов Голодомор, і в хаті скраю можна було лише тихо вмирати. А ті, хто пішли в УПА — загинули, але зберегли для нас Україну і не дозволили топтатися по народові так, як під час Голодомору. Ото щоб не топталися і по Вас — будьте бандерівцями, беріть долю у власні руки, і змінюйте Україну. Ви нічим не гірші від Бандери — треба лише високої мети, великої віри та самопосвяти. Тоді стане реальним ім'я Бандери для вашого Національного Університету, за яке ви боретеся, а найголовніше — Україна стане для народу, а не для жменьки політиків, які вирішили, що вони краще від народу знають, що йому треба, і вирішують свої проблеми коштом простих людей. Будьте бандерівцями!
Слава Україні!
Всечесні отці, вельмишановний пане ректоре, дорогі друзі!
Здавалось би, тема наших зборів мала б хвилювати виключно істориків. Століття пройшло від часу, коли Степан Бандера народився, півстоліття — від часу, коли загинув, що тут від сьогоднішньої політики та стану справ у сьогоднішній державі? Чи зміняться історичні факти, якщо їх розглядатиме парламент? Звичайно ж, рішенням сесії Верховної Ради не можна відмінити ні факту ув'язнення Степана Бандери в ґестапо чи Заксенгаузені, ні факту знищення його рідних братів в Освєнцімі. Так само ніякі постанови політиків про те, що “Радянський Союз у Другій світовій війні боровся за незалежність України” не відмінять фактів, що якраз в той час, за символи незалежності, під якими ми живемо: гімн, прапор і Тризуб, в Радянському Союзі належалась смертна кара. І яких би словесних вивертів не вигадували політики, щоб оминути правду історії, їм не вдасться знайти радянських формувань, які б під синьо-жовтим прапором співали “Ще не вмерла Україна”. Але шукають, і намагаються довести, що Бандера та його послідовники жили і вмирали не для незалежности України. Така шизофренічна поведінка політиків: жити під державними символами, за які вмирали борці за незалежність України, і не визнавати цих людей борцями за незалежність (хоч би було запропоновано яких-небудь міфічних марсіян, які альтернативно боролися за те саме) — свідчить, що процес національного визволення, лідером якого був Степан Бандера, не завершено.
Сьогодні визнання Бандери і УПА борцями за волю України не є питанням історії — воно є справою сьогоднішньої державної політики, оскільки прямо стосується питання державної безпеки. Визнаючи героями людей, які колись боролися за незалежність, держава дає знак своїм громадянам: це правильно, і Ви повинні так само, не шкодуючи власного життя, в скрутну для держави хвилину захищати її незалежність. Не визнаючи святості чи то боротьби за незалежність, чи то захисту незалежності вже утвореної держави, сама держава боїться признатися своїм громадянам, що її необхідно захищати. Ну ось буде загроза незалежності, я візьму автомат, і піду її захищати, а держава мені — що? Сьогоднішня держава скоріш за все скаже, що я — якийсь підозрілий тип. І в цьому корінь багатьох наших внутрішніх негараздів, які на перший погляд, не мають відношення ні до Бандери, ні до УПА. Але держава, яка боїться захищати себе, у великому, ніколи не захистить своїх громадян у малому. Не буде захищати від економічної інтервенції, світової кризи, а тим більше — від купи проблем, створених власними політиками. Подекуди здається, що ті політики, які сьогодні з різних трибун виступають від імени держави, не мають певности, що їм вдасться захистити власні інтереси — де вже говорити про захист інтересів простої людини?
Цей стан речей необхідно змінити, і зробити це можете, і повинні Ви. Не творіть собі комплексу меншовартости. У тих же авдиторіях, що й Ви, в такому ж віці вчився Степан Бандера — і він, будучи Вашим ровесником, не боявся ставити перед собою найвищу планку завдань: здобуття Незалежности, коли це здавалося неймовірним. І ось ми маємо сьогодні державу, і нехай хто-небудь скаже, що Степан Бандера непричетний до того, що над нами майорять синьо-жовті прапори! Це Ваша держава, і те, що Ви повинні у ній зробити, подекуди схоже на завдання, яке стояло перед студентом Бандерою та його друзями-однолітками. В умовах, коли старше покоління вичерпало себе і не вірить, що можна щось змінити, Ви повинні і повірити, і змінити.
Змінять ті, до кого промовляє Бандера. Навіть не братимуться змінювати ті, хто думає, що його хата скраю. Але я нагадаю, що у 1918-му було багато таких, хто вважали, що хата скраю важливіша, ніж впорядкування власної держави. А потім прийшов Голодомор, і в хаті скраю можна було лише тихо вмирати. А ті, хто пішли в УПА — загинули, але зберегли для нас Україну і не дозволили топтатися по народові так, як під час Голодомору. Ото щоб не топталися і по Вас — будьте бандерівцями, беріть долю у власні руки, і змінюйте Україну. Ви нічим не гірші від Бандери — треба лише високої мети, великої віри та самопосвяти. Тоді стане реальним ім'я Бандери для вашого Національного Університету, за яке ви боретеся, а найголовніше — Україна стане для народу, а не для жменьки політиків, які вирішили, що вони краще від народу знають, що йому треба, і вирішують свої проблеми коштом простих людей. Будьте бандерівцями!
Слава Україні!
Відповіді
2009.01.01 | Мірко
Re: Степан Бандера як дороговказ сучасності
Ярослав Сватко пише:> Так само ніякі постанови політиків про те, що “Радянський Союз у Другій світовій війні боровся за незалежність України” не відмінять фактів, що якраз в той час, за символи незалежності, під якими ми живемо: гімн, прапор і Тризуб, в Радянському Союзі належалась смертна кара. І яких би словесних вивертів не вигадували політики, щоб оминути правду історії, їм не вдасться знайти радянських формувань, які б під синьо-жовтим прапором співали “Ще не вмерла Україна”. Але шукають, і намагаються довести, що Бандера та його послідовники жили і вмирали не для незалежности України. Така шизофренічна поведінка політиків: жити під державними символами, за які вмирали борці за незалежність України, і не визнавати цих людей борцями за незалежність (хоч би було запропоновано яких-небудь міфічних марсіян, які альтернативно боролися за те саме) — свідчить, що процес національного визволення, лідером якого був Степан Бандера, не завершено....<
Влучно!
> Не визнаючи святості чи то боротьби за незалежність, чи то захисту незалежності вже утвореної держави, сама держава боїться признатися своїм громадянам, що її необхідно захищати.... <
Отож
>Будьте бандерівцями!
>
> Слава Україні!<
Героям Слава!
2009.01.01 | Володимир I
Re: Степан Бандера як дороговказ сучасності
2009.01.01 | simsimopen
Re: Степан Бандера як дороговказ сучасності
Друже Ярославе! Надзвичайно влучно!!!ГЕРОЯМ СЛАВА!
2009.01.01 | Євген Захаров
Re: Степан Бандера як дороговказ сучасності
Добра стаття, пане Ярославе!Але зауважу, що Ваше завдання, на мою думку, не було таким вже важким: переконувати львів'ських молодиків в цих речах, як мені видається, особливо не треба - вони це сприймають як своє і звичне.
А от у мене завдання зараз значно складніше. Харківська міськрада ухвалила підступне рішення: зняти в Харкові "Пам'ятний знак на честь вояків УПА", встановлений в 1989 році в Молодіжному парку (той самий, який вже знімали, закопували, який цілодобово охороняла харківська українська громада) як чужий більшості харків'ян (я точного тексту не юачив, переказую по розповідям інших) і передати для встановлення і шанування в Івано-Франківськ, з цією метою звернутися до міськаради Станіславова. Отаке "толерантне" рішення.
Звичайно, це суцільна політика, це акція, націлена на майбутнє. Я певен, що переконати депутатів міськради неможливо. Які слова треба знайти, щоб вони змінили своє рішення? Вони просто виконують настанови своїх партійцних лідерів (ПРУ має більше двох третин депутатів в міськраді). Тим не менше, бодій відкрите звернення з- цього приводу ми (харків'яни, які протим такого рішення) мусимо зробити. І я от думаю над цим вже декуілька днів, і поки що воно у мене не склалося. Пристати до Вашої цілком справедливої позиції в чистому вигляді, на мою думку, не є вірним - це не спрацює в Харкові, а я мушу думати про результат, мушу думати, яку бути почутим. А тим часом мене запросили на публічні дебати на ТБ з цього приводу з одним з депутатів міськради. Звичайно, я погодився. Це буде десь за тиждень. Звичайно, ті ж самі проблеми.
Якщо у Вас виникнуть якісь думки з цього приводу - буду вдячний. Напишіть мене на мило, будь ласка, якщо вважаєте, що на ВФ це незручно. Ще раз Вам дякую за добру статтю.
2009.01.02 | Ярослав Сватко
Деякі свої міркування, які мали б стосуватися Сходу України я
виклав у фільмі про Бандеру, який транслювався на УТ-1 в неділю о 21.30Моя мета виступу перед студентами була справді інша: переконати їх не бути байдужими до того, що робиться в державі (як не всіх, то хоч би заронити зерно в окремі душі), спробувати дати імпульс, який запалив би їх на дії подібні до тих, якими горіло покоління Бандери. Я не перебільшую результату своєї роботи, але навіть одна запалена душа варта праці.
Стосовно арґументів, які б могли Вам згодитися, то думаю, що ми поки що недооцінюємо жертви, понесені ОУН в боротьбі з гітлерівцями та їх просвітницький вплив. Зараз тільки ідіоти заперечують факт, що Бандера сидів у німецькій тюрмі та концтаборі практично всю війну - і ніхто з тих, хто говорить про "колабораціонізм" Бандери, не пояснює, як можна було в тому концтаборі колаборувати та в чому цей "колабораціонізм" полягав. Його двох братів жорстоко убили в Освєнцимі - і це діялося якраз в той час, коли ґестапо вимагало від самого Бандери відкликання Акта Незалежности України. Шантаж явний, цинічний і жорстокий, але знову ж цей арґумент мало використовується в дискусіях.
Ми мусимо наполягати на нагородженні посмертно Героєм України Івана Климіва-"Леґенди" - фактичного керівника підпілля ОУН під німецькою окупацією, якого гітлерівці закатували насмерть а ґестапо - це був близький співпрацівник Бандери багато років, який зробив великий внесок для того, щоб створилися Похідні Групи ОУН, які йшли на Схід часом навіть попереду лінії фронту.
Є абсолютно шизофренічним факт, що Микола Лемик, якого розстріляло ґестапо в Миргороді, не має пам"ятного знака. Шизофренічність в тому, що він, в знак протесту проти Голодомору застрелив високопоставленого працівника НКВД Майлова - і це головна перешкода для вшанування його пам"яті в Східних областях! Ну, а якби застрелив наприклад, Берію, тоді - як? Однак я розумію, що тут проблема стоїть ширше, бо коли в Харкові влада каже, що землю в місті для пам"ятника Голодомору виділяти нема чого, бо "Голодомор був на селі" - то це ознака світоглядного підходу.
Я думаю, дещо могла б змінитися ситуація, якби Інститут пам"яті нарешті зробив українську експозицію в Освєнцимі. Там було два бараки для оунівців, і є документи про те, хто звідти живим не вийшов. Однак тут потрібні адміністративні зусилля з боку влади (адміністрація музею в Освєнцимі рахується тільки з державними зверненнями на найвищому рівні, від громадських організацій навіть не розглядають), а влада якась пасивна. Однак факт існування оунівських бараків в Освєнцимі зафіксований в архівах, а не тільки у спогадах політв"язнів-самостійників, і це варто використовувати для просвіти загалу. Є хороші спогади Миколи Климишина про Освєнцім, але вони були видані лише в Канаді, а коли перевидамо в Україні - не знаю, це не дешеве видання.
Коли я працював редактором "Шляху Перемоги" і 1992-96 рр, то якось опублікував анекдотичний вирок радянського суду: 25 років за знищення прикордонної застави для командира боївки УПА. Анекдот був у тому, що застава була німецька на німецько-угорському кордоні. Радянський суд не мав часу розбиратися в деталях, і засудив, а у вироку вказав місце розташування застави - радянських застав у цих місцях ніколи не було. Не маю часу ритися в бібліотеці в підшивках газети, але якщо будуть ентузіясти, то може і знайдуть, це корисно. Жаль, інтернету тоді не було.
Ну от, так перше з голови, що прийшло, Вам написав.
А взагалі - подивіться текст "уроку до сторіччя", там буков порівняно небагато, та й писав я для простішого загалу. Адміністрація Майдану ще терпить той банер на першій сторінці - то користуйтесь
2009.01.02 | Євген Захаров
Re: Деякі свої міркування, які мали б стосуватися Сходу України
Дякую, Ярославе!2009.01.01 | Nikita
Бандера по характеру энергичный, карьерист, фанатик и бандит.
Полковник абвера Эрвин Штольце, отвечавший в военной разведке за работу среди украинских националистов:"В процессе активизации украинской националистической деятельности, которую мы проводили через свою агентуру, уже в начале 1940 года нам стало известно о трениях в руководстве националистического подполья, в частности между нашими агентами Мельником и Бандерой, и что эти трения ведут к расколу националистического движения... Несмотря на то что во время моей встречи с Мельником и Бандерой оба они обещали принять все меры к примирению, я лично пришел к выводу, что это примирение не состоится из-за больших противоположностей между ними. Бандера по характеру энергичный, карьерист, фанатик и бандит. Мельник - спокойный, интеллигентный чиновник".
Штольце, проработавший в разведке 22 года, не ошибся.
Энергичный Бандера сначала окончательно расколол ОУН на "бандеровцев" и "мельниковцев", а после нападения Германии на СССР решил действовать самостоятельно, не взирая на лица.
30 июня 1941 г. без санкции немецкой администрации Бандера провозгласил "Акт возрождения Украинского государства" и сформировал правительство во главе со своим соратником Ярославом Стецько. Этим шагом Бандера подставил не только себя и своих соратников, но и "мельниковцев". Если сам Бандера, Стецько и его "правительство" отделались концлагерем, то "мельниковцы", попытавшиеся сформировать свое правительство в Киеве осенью 1941 г., поплатились за это жизнями 40 с лишним человек, которых расстреляли в гестапо.
Впрочем, "мельниковцы" гибли не только от рук гестапо, но и от своих "товарищей" по ОУН, принадлежавших к бандеровской фракции.
В одной из аналитических ориентировок НКВД УССР о движении украинских националистов, датированной 6 марта 1944 г., говорилось о том, что "борьба между "мельниковцами" и "бандеровцами" была особенно обостренной, когда у провода (руководства. - С.К.) был Бандера. Дело дошло до того, что в борьбе за овладение руководящими постами "бандеровцы" убили в городе Житомире членов "мельниковского" провода ОУН - Сциборского и Сеника, а по дороге к Луцку был убит видный "мельниковец" Шульга". Убийства политических соратников Бандера совмещал с элементарной уголовщиной. По свидетельству Эрвина Штольца, Бандера в 1940 г., "получив от "Абвера" большую сумму денег для финансирования созданного подполья, пытался их присвоить и перевел в один из швейцарских банков, откуда они нами были изъяты и снова возвращены Бандере. Причем такой же факт имел место и с Мельником".
Расцвет "бандеровщины" приходится на вторую половину 40-х - начало 50-х гг. Бандера после выхода из концлагеря возглавил сначала заграничные части ОУН, а с 1947 г. стал руководителем всей организации. Несмотря на то что Бандеру на этой должности упорно подсиживали, ему тем не менее удалось не только укрепить свою власть, но и приступить к тому, о чем он так долго мечтал в концлагере, - к массовому террору против врагов "независимости" Украины. Тотальный, жесточайший террор, жертвами которого становились тысячи мирных жителей, - вот главное политическое достижение Бандеры.
По данным КГБ УССР 1990 г., за 1944-1953 гг. в западных областях Украины жертвами террора бандеровцев стали не только свыше 20 тыс. военнослужащих Советской армии, сотрудников милиции и госбезопасности, но и 30 тыс. мирных жителей.
2009.01.01 | kotygoroshko
віримо :) віримо кожному ГБшному слову :) кожній статейці із зон
и домен_крапка_сРУ2009.01.02 | Євген Захаров
Re: Бандера по характеру энергичный, карьерист, фанатик и бандит.
Примерно такие гебешно-примитивные россказни, в которых сложная яистория 40-50-х годов излагалась вот таким простым образом я слышал в 90-91 от кагебистов - депутатов Харьковского горсовета. Но сейчас же уже 2009.Вы бы поинтероесовались, сколько мирных жителей погибло от рук нквдистов, какие зверства по отношению мирному населегнию осуществляли спецчасти по борьбе с бандитизмом, сколько мирных жителей было депортировано "за пособничество" УПА, сколько погибло бойцов УПА, какие получили сроки те, кто остался жив, как они их сидели...
Вы забываете, что если в сообщении изложена частичная правда, то все сообщение есть - ложь.
2009.01.02 | Ярослав Сватко
Давно не бачив такого тупого копі-пейсту
Nikita пише:> Полковник абвера Эрвин Штольце, отвечавший в военной разведке за работу среди украинских националистов:
Коли вивчаєте покази людей в ґестапо чи в НКВД/КГБ, завжди мусите робити поправку на обставини "вибивання" показів, це по перше, а також на те, що слідчий дуже часто сам пише протокол так, як йому це потрібно, а підслідний тільки підписує. Тому в таких протоколах дуже часто зустрічаються звороти мови, непритаманні підслідним, але характерні для слідчих. Цей протокол складався явно не з оперативною метою, а саме з пропагандивною, і це суттєва частина для його трактування.
> "В процессе активизации украинской националистической деятельности, которую мы проводили через свою агентуру, уже в начале 1940 года нам стало известно о трениях в руководстве националистического подполья, в частности между нашими агентами Мельником и Бандерой, и что эти трения ведут к расколу националистического движения... Несмотря на то что во время моей встречи с Мельником и Бандерой оба они обещали принять все меры к примирению, я лично пришел к выводу, что это примирение не состоится из-за больших противоположностей между ними. Бандера по характеру энергичный, карьерист, фанатик и бандит. Мельник - спокойный, интеллигентный чиновник".
>
> Штольце, проработавший в разведке 22 года, не ошибся.
>
> Энергичный Бандера сначала окончательно расколол ОУН на "бандеровцев" и "мельниковцев", а после нападения Германии на СССР решил действовать самостоятельно, не взирая на лица.
Принаймні після спогадів Судоплатова, де він пише, що Сталін дав йому особисто настанову створити після загибелі Коновальця обставини ворожнечі всередині ОУН, про це теж для об"єктивності варто було згадувати, ні? Щоб читач знав більше обставин, і міг робити висновки, хто причетний до розколів та ворожнеч.
> 30 июня 1941 г. без санкции немецкой администрации Бандера провозгласил "Акт возрождения Украинского государства" и сформировал правительство во главе со своим соратником Ярославом Стецько. Этим шагом Бандера подставил не только себя и своих соратников, но и "мельниковцев". Если сам Бандера, Стецько и его "правительство" отделались концлагерем, то "мельниковцы", попытавшиеся сформировать свое правительство в Киеве осенью 1941 г., поплатились за это жизнями 40 с лишним человек, которых расстреляли в гестапо.
Там у мельниківців не за уряд ішлося, але нехай вже. Це просто зайвий раз свідчить про халявність арґументації.
> Впрочем, "мельниковцы" гибли не только от рук гестапо, но и от своих "товарищей" по ОУН, принадлежавших к бандеровской фракции.
>
> В одной из аналитических ориентировок НКВД УССР о движении украинских националистов, датированной 6 марта 1944 г., говорилось о том, что "борьба между "мельниковцами" и "бандеровцами" была особенно обостренной, когда у провода (руководства. - С.К.) был Бандера. Дело дошло до того, что в борьбе за овладение руководящими постами "бандеровцы" убили в городе Житомире членов "мельниковского" провода ОУН - Сциборского и Сеника, а по дороге к Луцку был убит видный "мельниковец" Шульга". Убийства политических соратников Бандера совмещал с элементарной уголовщиной. По свидетельству Эрвина Штольца, Бандера в 1940 г., "получив от "Абвера" большую сумму денег для финансирования созданного подполья, пытался их присвоить и перевел в один из швейцарских банков, откуда они нами были изъяты и снова возвращены Бандере. Причем такой же факт имел место и с Мельником".
Сьогодні вже й мельниківці погоджуються, що Сеника і Сціборського вбив аґент НКВД, саме з метою виконання плану Сталіна.
> Расцвет "бандеровщины" приходится на вторую половину 40-х - начало 50-х гг. Бандера после выхода из концлагеря возглавил сначала заграничные части ОУН, а с 1947 г. стал руководителем всей организации. Несмотря на то что Бандеру на этой должности упорно подсиживали, ему тем не менее удалось не только укрепить свою власть, но и приступить к тому, о чем он так долго мечтал в концлагере, - к массовому террору против врагов "независимости" Украины. Тотальный, жесточайший террор, жертвами которого становились тысячи мирных жителей, - вот главное политическое достижение Бандеры.
>
> По данным КГБ УССР 1990 г., за 1944-1953 гг. в западных областях Украины жертвами террора бандеровцев стали не только свыше 20 тыс. военнослужащих Советской армии, сотрудников милиции и госбезопасности, но и 30 тыс. мирных жителей.
"Мирні жителі", про яких мова в цьому копі-пейст протоколі - це в основному ястребки. Що ж до воєннослужащих - то вони йшли на війну, і саме тому гинули, що прийшли на війну. Що ж до певної категорії працівників НКВД/КГБ, які масово вбивали людей в 1941 році, то нема за ким плакати - катюзі по заслузі. Не забувайте, що їх з рушниками зустрічали в 1941 році - чого ж це так суспільні настрої різко змінилися, що півмільйона людей за 10 років через УПА і підпілля пройшло? Справжніх мирних жителів якраз оті воєннослужащі вивозили ешелонами на Сибір, і значно в більших кількостях, ніж загинуло установлювачів радянського порядку.
2009.01.02 | Sean
Гарну він, одначе, "кар'єру" зробив
по схованках, еміграціях, таборах та з атентатом у підсумку. От же ж "кар'єрист". Дурню, одначе, пишете і ретранслюєте2009.01.02 | Богдан
Re: Степан Бандера як дороговказ сучасності
Я поважаю Степана Бандеру як великого патріота але я не є за то бандерівцем...можна бути за незалежнуУкраїну й не поділяти ідеологію того великого українця .
2009.01.02 | сябр
а можна, ми обійдемося БЕЗ дороговказів?
досить з нас леніна. Обожнення бандери - дурниці. він діяв в певний період і певними методами. тероризм - це не метод боротьби, і це стосується і його результатаивності також. Якби не друга світова. то бандера так би й постарів у польській тюрмі.2009.01.03 | keymaster
Можна. Ідіть за політичними дерибанщиками,і дороговказа не треба