МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

В рік Степана Бандери

01/21/2009 | Левко Сірий

В рік Степана Бандери

(ProNacionalism)

Його ім’я для нас українців стало називним: «бандерівцями» нас називають на Сході України і в далеких закутках Росії, «бандерівці» живуть в Канаді і в Австралії, волелюбних українців-бандерівців знає увесь світ. Бандерівський рух став еталоном безкомпромісної боротьби і жертовної праці без сподівання на тимчасові блага, на нагороди і славу, але задля майбутнього української нації. Рецептом перемоги для нас мусить стати «чинний націоналізм» Бандери, Коновальця, Шухевича, сотень тисяч невідомих борців-героїв, що жили на цій землі і заради нас загинули. Націоналізм, як релігія, як вияв вищої любові до своєї країни, народу і до Бога, українського правдивого Бога.

ххххххххххххххх

Мабуть не лише в мене з настанням Нового року, Різдва Христового в душі з’явились якісь нові очікування на добрі зміни, на те, що так жити, як раніше вже не можна, що потрібно щось дуже важливе зрозуміти усім нам і стати кращими, зробити наше життя змістовнішим, а майбутнє більш прогнозованим. Кожного разу ми звертаємо погляди в минулі роки на те, що там було зроблено, що добре і за що соромно, прагнемо не повторювати помилок і брати за приклад усі минулі успіхи.

Якщо аналізувати досягнення нашої країни то одним незаперечним успіхом є вже те, що держава Україна існує, якою б вона не була, вже її якість і наповнення - то є ми з Вами. І від того, наскільки ми є досконалі, настільки і країна ця буде успішною. Скільки ми вкладаємо в розуміння святості усіх засадничих речей, стільки і отримаємо за це, і сторицею. Очікувати, що хтось збудує нам сильну і славну державу, мабуть, вже ніхто ніколи не буде; вірити в те що політичні партії на чолі з їхніми «лідерами» на щось здатні вже не повірить ніхто.

Що ж нам залишається? - Продовжувати «гнити в путах мов німі раби? Виїхати з цієї країни за кордон? Жити далі своїм окремим життям і старатися не бачити того, що діється навколо? Ніхто з нас даючи такі відповіді не залишиться задоволеним собою. Ніхто не захоче такого майбуття для своїх дітей.

Який же шлях нам обрати з початку 2009 року, в часи, коли виповнюється 100 років від дня народження великого Провідника Української Нації Степана Бандери, в час, коли приклад жертовної боротьби і праці українців за власне гідне життя в ХХ ст. стає як ніколи актуальним і важливим для усвідомлення і наслідування. Все менше стає живих свідків тих героїчних часів, сивочолих воїнів ОУН – УПА, духовенства, інтелігенції, простих селян і міщан, які пережили ці лихоліття. Чимраз далі, здається, від нас той Дух звитяжної боротьби і перемог українців на своїй землі і у всьому світі.

Впевнений, що тільки детальне вивчення нашої історії, усвідомлення її уроків і їх правильного наслідування дасть нам шанс вижити і перемогти в цьому прагматичному і жорстокому світі. Вважаю, що мусимо продовжити справу, що не довершили Святослав, Сагайдачний, Хмельницький, Мазепа, Коновалець, Шухевич, Бандера. Реалізувати мрію Шевченка, Шептицького, Стуса та усіх тих мільйонів українців, що віддали своє життя в обороні права на життя нації, частиною якої є ми, сучасні українці ХХІ століття.

Аналізуючи непрості події історії, мусимо зауважити, що все повторюється, що історія, будучи вчителькою життя, вчить нас нерозумних нащадків, «що це все вже було», «що ми вигравали і програвали з тих самих причин», «що зраджували нас і будуть», «що сильного поважають, а слабкого духом цураються і залишають напризволяще» і так до безконечності. Небагато провідників українського народу зрозуміли ці уроки, але ті, що вивчили і діяли згідно, залишилися в історії переможцями.

Останніми в історії збройної і політичної боротьби за державність в минулому сторіччі були національно визвольні змагання під проводом УВО - ОУН - УПА – військово-політичної формації, що стала унікальним явищем в світовій історії боротьби народів проти поневолювачів, боротьби, що не є закінченою, але далеко, не програною. Саме цю боротьбу, цю працю залишили нам у спадок наші героїчні попередники, важку, але благородну справу – збудувати Українську Суверенну Соборну Державу, першу серед рівних, сильну і процвітаючу країну, з якою будуть рахуватися у світі і якою ми будемо пишатись.

Націоналізм, як ідеологія будівництва і захисту національної держави є і залишається найефективнішою силою та інструментом кожного народу, без нього пропадає бажання до життя націй, до розвитку і процвітання національних держав, як основи людської цивілізації і гармонії світу. Якщо зважити, що кожен національний організм завжди перебуває в процесі розвитку, то націоналізм в його природному вияві – є закономірним процесом росту кожної нації, її становлення, розвитку і захисту від зовнішніх загроз. Практично усі європейські нації пройшли шляхом від зародження до становлення з допомогою націоналізму. В кожній нації, яка перебувала в полоні чужих імперій саме націоналізм був тією силою, що піднімав суспільство на боротьбу за незалежність.

Українці у ХХ ст. не мали достатньо часу для «росту» власної нації, усі перемоги були надто короткочасними, щоби дати змогу перерости націоналізму українців у довготривалі державні традиції, проте ми пройшли важливі етапи свого розвитку поруч з європейськими націями. Закінчення ІІ Світової війни на користь СРСР, після чого Україна потрапила в ізоляцію від загальноєвропейських політичних процесів, фактично відкинуло розвиток української політичної нації на 50-60 років назад, в той час коли «чинний націоналізм» був основною дієвою ідеологією і практикою українців.

Європа ХХ століття еволюціонувала від націонал-соціалізму до нацизму і фашизму в найгірших їхніх виявах, нею керували диктатори Бенітто Муссоліні, Франсіско Франко, Антоніу Салазар, Адольф Гітлер та інші. Ці країни зуміли пройти шлях від монархізму крізь анархію і диктатуру до вищої форми людських суспільних відносин – демократії.

Нам, українцям, ще потрібно завершити той шлях, яким йшли європейські народи, адже неможливо без практичного досвіду будівництва державного устрою мати повноцінну державу, в якій панує верховенство закону, працює ринкова економіка, розвиваються сучасні технології, шануються національні традиції, люди живуть заможно і з почуттям гордості за власну країну.

Яка країна нам потрібна? Посттоталітарна, «країна вічноперехідної економіки», «євроатлантичних орієнтирів», чи «східно-азійської орієнтації», соціалістична чи капіталістична, корумпована країна «третього світу», чи «дике поле», межа між Сходом і Заходом, порядком і безладом, країною втрачених можливостей чи великих місій? Зрештою, якою вона буде залежить тільки від нас, від нашого якісного змісту і покликання. Розуміємо ми себе як народ, націю, яка мусить стати в першу лаву передових держав світу, чи всю свою подальшу історію залишитись на задвірках прогресивних процесів людства в цілому і якісних змін в середині нас.

Україна не може бути для всіх, як дехто любить казати, але для нас, українців, що усвідомлюють себе частиною України, незважаючи на своє етнічне походження та мову, якою вони розмовляють у своїй родині. Татари, росіяни, болгари, поляки та вірмени і грузини також мають право називати Україну своєю Батьківщиною, за умови, що поважають її традиції, володіють державною мовою та сповідують її закони і цінності. Кожна людина, яка проживає в Україні може зробити нашу країну кращою, якщо зрозуміє свою роль і можливості. Усі ми тільки виграємо в кінцевому випадку від цього.

Щоб жити, потрібно мати силу і розуміння навіщо ти прийшов у цей світ, що ти можеш зробити для своєї країни чи міста. Мусимо плекати в собі відчуття власної місії, свого призначення. Розуміти, що нічого немає вічного і не завжди будуть при владі учорашні «рекетири», аферисти і просто негідники. Вичекати на свій час, який прийде, обов’язково, тільки тоді коли ми будемо до цього готові і зможемо відчути його. Жити за нашими українськими та християнськими канонами, не «уподоблюватись» до тих, кого ми вважаємо причиною своїх нещасть і бід, стати кращими за них в усьому, починаючи з дрібного хабаря закінчуючи гіршими проступками і проявами звичайної бездуховності. Це і буде революція в кожному з нас, нехай маленька, але вона мусить розпочатися і згодом, вилитись у справжню Велику Революцію, революцію Духу і Змін, задля якої жив і помер Степана Бандера.

Тільки бандерівське безкомпромісне «опертя на власні сили» в будівництві держави та фанатична віра Донцова в особливе призначення України «на грані двох світів» повинні бути для нас основними орієнтирами в політиці, суспільних відносинах, економіці. Щира християнська віра і проукраїнський світогляд покажуть напрямки руху в нашому непростому сьогоденні. Життя продовжується і добре, коли ми в ньому почуваємось переможцями, а не переможеними.



Левко Сірий січень 2009 року

Відповіді

  • 2009.01.22 | Сергій Кабуд

    революція в кожному з нас

    Українців, що усвідомлюють себе частиною України, незважаючи на своє етнічне походження та мову, якою вони розмовляють у своїй родині. Татари, росіяни, болгари, поляки та вірмени і грузини також мають право називати Україну своєю Батьківщиною, за умови, що поважають її традиції, володіють державною мовою та сповідують її закони і цінності. Кожна людина, яка проживає в Україні може зробити нашу країну кращою, якщо зрозуміє свою роль і можливості. Усі ми тільки виграємо в кінцевому випадку від цього.


    Це і буде революція в кожному з нас, нехай маленька, але вона мусить розпочатися і згодом, вилитись у справжню Велику Революцію, революцію Духу і Змін, задля якої жив і помер Степана Бандера.

    Тільки бандерівське безкомпромісне «опертя на власні сили» в будівництві держави та фанатична віра Донцова в особливе призначення України «на грані двох світів» повинні бути для нас основними орієнтирами в політиці, суспільних відносинах, економіці.

    Щира християнська віра і проукраїнський світогляд покажуть напрямки руху в нашому непростому сьогоденні.


    Життя продовжується і добре, коли ми в ньому почуваємось переможцями, а не переможеними.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua