МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Прапори над кремлівськими баштами: до нової російської ідеології

01/24/2009 | Олександр ЛИТВИНЕНКО, доктор політичних наук
Знов наша північно-східна сусідка «ощетинилась штыками», а Кремль став осердям потуги, що претендує вирішувати долю цілого світу або хоча б своїх сусідів. Знов Росія заповзято будує імперію, на цей раз «п’яту», енергетичну. Теза про ключову роль України в цих планах давно перетворилася на відверту банальність. Щоб вибудувати ефективну стратегію в цих умовах, Києву слід ясно розуміти не лише цілі, а й мотиви дій наших «стратегічних партнерів». Причому не тільки правлячих прошарків, але й пересічних російсько-підданих. Тим більше, що існує неспростовний зв’язок між масовою й елітарною свідомістю. Нерідко пропагандисти починають вірити у власні вигадки, а натовп спонукає своїх керманичів, аж надто авторитарних, діяти відповідно до свого розуміння світу.

Що ж надихає чудо-богатирів йти у «бой за это», вчергове полишивши свої домівки «в краю родном долготерпенья»? Гроші, «злато» — скажуть одні, прихильники концепції російського історика-ленінця Михаїла Покровського й американського радянолога Ричарда Пайпса, що сприймають росіян як великий торговельний народ. І будуть частково праві. Влада, «булат» — заперечать інші. І знавці російського авторитаризму та імперських прагнень теж не помиляться. Національні комплекси — зауважать прихильники психоаналітичних теорій, згадавши аналітичні надбання «бабці Австрії». І також матимуть певну рацію. Можна знайти ще купу частково правильних відповідей, але аж ніяк не вичерпати все море.

Тут не ставимо собі за завдання з’ясування дійсних мотивів керівництва держави російської. Натомість прагнемо реконструювати ті побудови, що стали шатами сучасного бійця російського ідеологічного фронту.

Спочатку трошки історії. Понад 70 років в Росії домінував марксизм-ленінізм у канонічній версії, освяченій Йосифом Сталіним у теоретичній главі «Короткого курсу історії ВКП(б)». Звісно, за влучним висловом К.Маркса, будь-яка монополія веде до загнивання — загальний рівень думання про людину і соціум в Радянському Союзі міцно закріпився на позиціях початку XX століття.

Так, беззаперечно, що попри всі зусилля ідеологічних відділів, під спудом єдино правильного вчення в СРСР жевріли паростки гуманітарних і суспільних наук. У деяких випадках навіть дуже цікаві, як-от семіотика, соціологія тощо, та працювали видатні гуманітарії (М. Бахтін, Е. Іллієнков, Ю. Лотман, О. Зіновьєв, Б. Гурєвич та багато інших).

Але не ці промені творили погоду у «темному царстві» — поряд і під маскою марксистів-конформістів домінували, як це виявилося згодом, носії маргінальних для сучасної гуманітаристики, але провідних на початку XX століття течій. Загалом же інтелектуальну погоду формували дві основні групи — умовні західники і слов’янофіли.

Західники, питомі представники російської культури, орієнтувалися на сприйняті як нове Святе писання, або радше «Капітал», ліберальних цінностей та підходів. Власне, читаючи їхні тексти або слухаючи полум’яні виступи, на думку спадає не Дж. Стюарт Міль чи Ф. Гаєк, а швидше піп Авакум або «неистовый Виссарион» (Бєлінський). Та й осягнення ліберальних та інших ідей аж ніяк не страждало на глибину та відрізнялося завеликою увагою до форми, тим, що в попередні століття призводило до обрядовір’я.

Післявоєнні ж (після Другої світової) слов’янофіли живилися дивною сумішшю європейських за походженням, але суттєво модифікованих «в краю берёзового ситца» ідей, серед яких чільне місце посідали класична геополітика та різноманітні конспірологічні теорії із відчутним расистським душком тощо. Свою ідеологічну генезу «патріоти», або «русская партия», що гуртувалася навколо журналів «Наш современник» і «Молодая гвардия» і ЦК ВЛКСМ, де-факто вели від ультраконсервативного крила слов’янофілів через чорносотенців (російських імперіалістичних націоналістів), частина з яких визнала більшовицьку революцію 1917 р. як безумовно національне явище. Кому цікаво, як розвивалася «русская партия», той може звернутися до змістовної й об’єктивної роботи російського науковця Н. Мітрохіна, що доступна і в інтернеті.

У «лихі дев’яності», коли, за висловом А. Яковлєва, «сдвинулась земная твердь», почалося осучаснення і в російській науці про людину і суспільство як основному джерелі для ідеологічних побудов. Поки «цар Борис» гримав на науковців, грізно вимагаючи створити національну ідею, в Росії не без допомоги фонду Дж. Сороса й інших західних донорських структур відбувалося освоєння сучасних наукових досягнень. «Патріоти», які отримали псевдо «красно-корічнєвих» та їхній комплекс ідей, опинилися на маргінесі. Читати їхні газети, насамперед «Советскую Россию» («Совраску») і «орган духовної опозиції» «Завтра», було якось не бонтонно. Хоча це був дивний для Росії час, коли видавалося практично все. Труди великих лібералів сусідили з роботами не менш видатних консерваторів, а подекуди і справжніх мракобісів. На розкладках і в магазинах можна було купити як А. де Токвілля, так і Н. Лєонтьєва, вільно продавався А. Гітлер і А. Розенберг. Та не довго грала музика...

Після Другої чеченської й обрання В. Путіна настали інші часи. Банкрутство некритично засвоєних ліберально-демократичних ідей у їхній специфічно російській версії та царська опала для їхніх носіїв, що сталися на початку 2000-х років, вивільнили простір біля російського президентського трону. А святе місце зайняли численні співці «п’ятої імперії» та «русской власти» на кшталт «солов’я Генштабу» — ще радянського, небезталанного публіциста і письменника А. Проханова, телеполітологів С. Маркова, М. Лєонтьєва, А. Пушкова... Нові «властители дум» ще завзятіше, ніж за пізньорадянських часів, взялися доводити «необходимость самовластья и прелести кнута».

Нині ідеологічне підѓрунтя російської влади становить ну дуже суперечлива амальгама різноманітних ідей. Причому поряд із традиційними, на кшталт мілітаризму, національної унікальності та імперської величі, з’явилися й оригінальніші. Про спільне між ними далі. А тут зазначимо, що складових частин і джерел цієї ідеологічної суміші набагато більше, ніж три класичні. Серед них назвемо, насамперед, неоєвразійську течію й її найталановитішого представника — блискучого містифікатора й ерудита Льва Гумільова, сина великих поетів срібного віку Анни Ахматової та Ніколая Гумільова. У своїх трудах, що часто за стилем та адекватності історичним фактам нагадували радше довершений роман, аніж науковий трактат, Л. Гумільов вводив поняття суперетносів (читай цивілізацій), пасіонарності (потенціалу життєвої активності) тощо та розглядав історію як арену боротьби різноманітних етносів і суперетносів.

Не можна забувати і про постслов’янофільство й одного з його фундаторів — літературного критика і консервативного мислителя, видатного знавця творчості Федора Тютчева Вадіма Кожинова. У його книгах, побудованих на величезному емпіричному матеріалі, подається цілісний погляд на історію СРСР через призму боротьби російського національного та комуністично-антинаціонального начал. Цей напрям укорінений у творчості російських письменників-«дєрєвєнщіков» В. Распутіна, В. Астафьєва та інших, одного з найцікавіших феноменів справжньої російської літератури другої половини ХХ століття.

Не обійшлося і без містичної геополітики яскравого філософа Алєксандра Гєлієвіча Дугіна — духовного нащадка ідеологів німецької консервативної революції та, за чутками, сина генерала ГРУ ГШ ЗС СРСР. Світ постає у боротьбі морської (торгово-піратської) (Карфаген, Британія, США) та суходільної (Рим, монголи, Німеччина, Росія) цивілізацій. Важливими гравцями виступають таємні спільноти — містичні ордени. Численні товстелезні труди демонструють як надзвичайну ерудованість, так і абсолютно фантастичне сприйняття реальності їхнім автором.

Згадаємо і таку екзотику, як «білий комунізм» небезталанного театрального режисера С. Кургіняна. Тут звертає на себе увагу підкреслене посилання на цінності й ідеї просвітництва і модерну загалом, поєднане із конспірологічними забавками і згадуванням давньосхідних, зокрема індуїстських, концептів.

Говоримо тут про яскравих і дійсно талановитих діячів, бо перелічити епігонів неможливо. Як і завжди, «несть им числа». Тим більше, що нині до чину «патріотів» і консерваторів приєдналося немало завзятих лібералів 1990-х.

Переважно за походженням ці думки не є суто російським продуктом. Більшість із них генетично пов’язані з такими могутніми течіями європейської суспільної думки XIX—XX століть, як гегельянство, марксизм, футуризм Габріеля д’Аннунціо, ідеями французької Action directe, німецької, французької та італійської «традиції і консервативної революції» (Рене Генона, Юліуса Штрайхера, Юліуса Еволи, Освальда Шпенглера, Карла Шмітта) і багато інших.

Домінуючий у путінсько-медведєвській Росії комплекс ідей і уявлень за багатьма ознаками нагадує право-консервативні течії суспільної і гуманітарної думки Німеччини 1920-х — початку 1930-х років, які проголошували примат німецької культури над бездуховною цивілізацією плутократичного Заходу. Ключовою характеристикою цього ідеологічного комплексу була ідея реваншу Німеччини за поразку у Першій світовій війні — наслідок змови ворогів Другого райху і «удару ножем у спину». У Москві на роль безневинно убієнної Імперії успішно номінуються одночасно як Російська імперія так і її могильник Радянський Союз. Шизофренія, скажете. Аж ніяк — ідеологія.

Окремо слід згадати доволі дивну суміш «цивілізаційного підходу» в редакції насамперед Арнольда Тойнбі, меншим чином Освальда Шпенглера та теорії модернізації, що нині є методологічною основою багатьох російських шкільних і університетських підручників. Нагадаємо, що цивілізаційна теорія розділяє людство на більш-менш замкнені групи народів, побудовані на основі спільності релігійно-культурних настанов. А отже, проголошує неможливість існування загальнолюдських цінностей загалом і гуманітарної науки зокрема. Таких цивілізацій нараховують до 30—40: західнохристиянська, східнослов’янська або православна, конфуціанська, мусульманська тощо. Дуже важливо і те, що вищим станом для цивілізації є її об’єднання під проводом «універсальної держави», великої імперії. Як ви думаєте — де місце України в такому світі? Правильно, під високою рукою Кремля. Згадаймо і з захватом сприйнятий в Росії «конфлікт цивілізацій» С.Гантінгтона.

А модернізаційна теорія є черговим втіленням прогресистських поглядів, що розглядають історію як шлях сходження людства від варварства до складнішого і ліпшого майбутнього. Ну, це вже скоріше спадок десятиліть панування марксизму і ліберальних ідей за років Б.Єльцина.

Російському суспільствознавству та, відповідно, і суспільній свідомості не вдалося остаточно позбавитися й рудиментів радянського марксизму-ленінізму із його соціологічним спрощенням та жорстким економічним детермінізмом.

І наостанок — блюдо для справжніх ідеологічних гурманів. Помітний вплив на свідомість представників російських, передусім безпекових, еліт справляють різноманітні неопоганські (язичницькі) ідеї на кшталт теорії «Мёртвой воды» чи «Русской Гипербореи». Перша — концепція громадської безпеки Росії «Мёртвая вода» — розглядає світову історію як протиборство двох основних сил: світового єврейства (юдейства) та Росії. Причому основним методом боротьби євреїв з Росією є «юдеохристиянство». Організаційно прихильники цієї течії оформлювалися в громадську організацію «Богодержавие» та політичну партію «Единение».

Друга — «гіперборійська», або арійська, — визначає росіян як прямих нащадків давньої арійської північної цивілізації Гіпербореї, секрети якої сховано в російських лісах. Колись ці ідеї використовував фашизоїдний рух А. Баркашова, нині активно експлуатують «скінхеди» тощо.

До речі, поганство найнижчого ѓатунку є й народною релігією Росії, як, утім, у певному сенсі й України також. За позірної поваги до православ’я суспільство активно вірить у «порчу», «сглаз», «відьом і чаклунів» та всяку іншу нечисту силу. Багато хто практикує й найпростіші магічні ритуали. Причому це стосується практично всіх суспільних прошарків. У примітивному поганстві народ й еліти насправді єдині. Саме ці вірування, а аж ніяк не релігійне чи, тим більше, наукове світосприйняття складають тло для сучасної імперської ідеології.

Що ж об’єднує всі ці дуже різні ідеї та погляди? Принциповою рисою російських ідеологічних текстів є підкреслена увага до «коренів», премордіалістський підхід до нації (вона була і буде завжди, а не є такою, що постає у часі), есенціалізм (незмінність у часі того, що раз уже постало). Загалом мислення цих ідеологів прагне ігнорувати змінність всього сущого, апелює до позачасового абсолюту. Водночас проголошуються або (частіше) приховано використовуються не раціональні, а ірраціональні моделі мислення, постійне прагнення чуда, звернення до позаприродних, неконтрольованих людиною сил.

По-друге, суспільство чітко розділяється на тих, хто керує, і тих, хто виконує: пасіонаріїв і субпасіонаріїв, людей еліти і маси, творчу меншість і пасивну більшість. Проголошується керованість людьми з боку певної групи лялькарів. Загалом домінують уявлення, притаманні адорновській авторитарній людині: пояснення життєвих проблем і поразок не власними вадами, а втручанням іншого. Російська суспільна свідомість залишається загалом детерміністською.

По-третє, у цих побудовах превалює маніхейське сприйняття світу як арени нескінченної боротьби добрих і злих сил. Ці сили діють як відкрито, так і у прихований спосіб, що створює простір для різноманітних конспірологічних інтерпретацій. Причому, на відміну від початку 2000-х, коли добрі сили могли бути одночасно злими і навпаки, нині добрих і злих можна чітко виокремити. Порівняйте хоча б лук’яновські «Дозори» і навіть «Сибирский цирюльник» та «Утомлённые солнцем» з нинішніми «Адмиралом» і «Двенадцатью».

По-четверте, замаскована, а нерідко й відверта ксенофобія і захисний націонал-шовінізм. Ідеологія оточеної фортеці. Навколо Росії — суцільні вороги, які тільки і шукають, як її знищити, зробити якусь підступну капость. Йдеться насамперед про злочинний Захід. Маємо справу з чорним парадоксом російської політики: імперська стратегія vs закрита ідеологія. Нині традиційні імперські методи непрямого управління через прихильні тубільні еліти використовуються не відкритою до світу імперською потугою, що розгортає експансію, а державою, яка обороняється. Росія здійснює стратегічний відступ, культивуючи всередині країни замкнену, в ідеалі — герметичну, суспільну свідомість.

По-п’яте, сучасній російській ідеології притаманні закоханість і плекання культу насильства та війни, покладання на силу, відверте презирство до переговорів як способу вирішення суспільних проблем, брутальність, яка часто переходить у справжнє хамство, навіть у побуті. Будь-яка гра сприймається як гра з нульовою сумою, переможець виграє рівно стільки ж, скільки втрачає той, хто програв.

По-шосте, справи загалом-то йдуть не дуже добре, а йтимуть ще гірше. Сучасні російські ідеологи за природою своєю песимісти і переважно бачать пляшку напівпорожньою, а світ — таким, у якому наразі вже майже надійшов час вирішальної битви. Настали останні часи. «Последний парад наступает».

Ці ідеї знаходять відображення не лише в публіцистиці чи грубезних начебто наукових книжках. Аж ніяк — ними просякнута белетристика (від романів-бойовиків якогось Бушкова до на позір цілком ліберальних творів письменників на кшталт Дм. Бикова), кінематограф (і блокбастери, і телевізійні серіали, і навіть мультфільми), вони транслюються телебаченням і пресою.

Така диявольська ідеологічна суміш викликає відразу і спротив, але відмахуватися від неї та її носіїв не можна. Її треба ретельно вивчати і намагатися зрозуміти. Й, за можливістю, вичавлювати з себе, за порадою великого знавця російського середнього класу, по краплині. Бо путінсько-медведєвська Росія не лише наш близький і надзвичайно важливий сусід, але й суттєва частина України, її суспільства та громадян. Багатьох із нас, а можливо — і майже всіх.

№10, субота, 24 січня 2009

Відповіді

  • 2009.01.24 | Историк

    Не усложняйте

    Мотивы и принципы деятельности, а также внутренняя атмосфера органов реальной власти в СССР и РФ всегда были и остаются бесконечно далеки от любой идеологии, философии, религии и тому подобного. Во всяком случае, в том понимании, каким оперирует автор. В ЦК (!), КГБ и ГРУ, например, имелась своеобразная система фильтрации: веривших во "все это" (пролетарский интернационализм, общественно-экономические формации, переход количества в качество, "три источника",
    "пять основных движущих сил", "борьба за мир", "ускорение", "гласность", "перестройка", "возвращение в цивилизацию", "национальная идея", "суверенная демократия" и т.д и т.п.) безжалостно выбраковывали - поручать настоящие дела таковым было нельзя. Этой ситуации имеются достоверные инсайдерские свидетельства - на иные полагаться не следует.

    А что же было? А были и есть организация и мотивация кодлы, стаи, бандитского сообщества. Было и есть ясное понимание (не дураки же - на то и выбраковка!)собственной укорененной криминальности, безусловно враждебной христианству, демократии, цивилизованному миру и потому пребывающей с ними в перманентной войне с переменным успехом.

    Практические политики Запада еще с 1918 года (Черчилль, Клемансо...) - и по сей день - идентифицировали московскую власть как бесчеловечную, преступную, опасную и также принципиально враждебную.

    То, о чем подробно пишет автор, это не направляющие философско-идеологические модели и концепции, а пропагандистское прикрытие (deception) или инструменты манипулирования массовым сознанием - у себя дома и за рубежом. Никто за всю историю не преуспел в этом так, как большевики, перебравшиеся сегодня на "мерсах" в "Единую Россию".

    Неужели автор всерьез полагает, что Дугин-Марков-Пушков-Леонтьев являются некими автономными генераторами движущих идей? Это штатные пропагандисты вполне геббельсовского разлива: "Чем больше ложь, тем скорее ей поверят", "Отбросим 5% интеллектуалов, а остальным - бесконечное вдалбливание примитивных схем и лозунгов". Ну и - "бей жидов, грузин, укров, янки...". Или, скажем, "оранжевых". Сравните, наконец, их сегодняшние "взгляды" с тем, что они вещали лет 10-15 назад, когда платили за другое.

    Другое дело, что многие западные интеллектуалы, особенно от "политологии", кормящиеся своим ремеслом, охотно велись на московское вранье, в свою очередь тиражируя фальшивые клише насчет "социалистической революции", "оттепели", "деморатических реформ" и всего остального. Кого-то подкармливала Москва, кого-то собственные демократические правительства (иногда все вместе)- лишь бы эти властители дум не шли дальше словесных упражнений.

    Упомянутые в статье великие ученые и светлые личности (кстати, А.Яковлев совсем не из их ряда) несут за все это долю ответственности в тех случаях, когда проявляли близорукость и наивность, а то и продавались под давлением обстоятельств эксплуататорам их имен и репутации.

    Вывод? РФ должна быть прежде всего заботой натовских генералов. Чем она, собственно, и является. Все.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.01.24 | Адвокат ...

      Радше,-- гамериканських "Томогавків".

      Историк пише:


      > Вывод? РФ должна быть прежде всего заботой натовских генералов. Чем она, собственно, и является. Все.

      Натівських ґенералів мона "і прікупіть"... ;) Як от Шрьодера.

      P.S. Згідний із Вами: стаття занадто зарозуміла для публіцистики, і занадто легковажна для наукової. ;)
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2009.01.24 | Историк

        Re: Радше,-- гамериканських "Томогавків".

        Адвокат ... пише:

        > Натівських ґенералів мона "і прікупіть"... ;)

        прикупали, как пр-ло, еще лейтенантов...

        >Як от Шрьодера.

        примерно такой случай

        > P.S. Згідний із Вами: стаття занадто зарозуміла для публіцистики, і занадто легковажна для наукової. ;)

        "науке" учат в Вест-Пойнте
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2009.01.27 | Сергій Кабуд

          У Вест Пойнту вчать не дуже добре

          як і всюди в системі освіти

          Що до ідеології то в ній марксісти мають багато суто наукових методів які вони засвоїли і розвинули

          на заході так не підходять до проблем:

          а кількість дійсно переходить в якість і решта соціальних законів працюють лише не так як це пояснювали простому студенту))

          кожен з термінів : боротьба за мир, національно-визвольний рух і т.п. в термінології ворога означає дещо конкретне і зрозуміле оперативникам

          такого типу мова використовується для зашифрованого пояснення політичним союзникам своїх планів
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2009.01.27 | Историк

            куда им...

            Сергій Кабуд пише:
            > кожен з термінів : боротьба за мир, національно-визвольний рух і т.п. в термінології ворога означає дещо конкретне і зрозуміле оперативникам

            это вообще специфика оперработы как таковой

            > такого типу мова використовується для зашифрованого пояснення політичним союзникам своїх планів

            ну да. только сначала надо обрести союзников и полное доверие & взаимопонимание с ними. и определиться с общим языком.

            В чем проблема-то?
            згорнути/розгорнути гілку відповідей
            • 2009.01.27 | Сергій Кабуд

              союзників марксісти створюють 90 років

              в списку

              Китай і індокитай крім може Півд Кореї і Японії

              Бразілія і порактично всі країни Лат Америки крім декількох

              практично всі країни Африки може крім Єгіпту

              частково Індія але дуже обмежено, що добре. Втім агентури в Індії міліони.

              Весь нафтовий Близький Схід

              Вся східна Європа крім кількох політиків в Україні, ПОльщі, Прибалтиці

              але є 'свій' для кремля премьєр: Естонія, Украіна,


              Подивимося що буде далі
              згорнути/розгорнути гілку відповідей
              • 2009.01.27 | Историк

                От Р.Х.?

                Сергій Кабуд пише:

                >Китай і індокитай Бразілія і практично всі країни Лат Америки практично всі країни Африки частково Індія Втім агентури в Індії міліони Весь нафтовий Близький Схід Вся східна Європа крім кількох політиків в Україні, ПОльщі, Прибалтиці але є 'свій' для кремля премьєр: Естонія, Украіна,
                Подивимося що буде далі

                Как что? Конец света!
              • 2009.01.27 | Михайло Свистович

                Re: союзників марксісти створюють 90 років

                Сергій Кабуд пише:
                > в списку
                >
                > Китай і індокитай крім може Півд Кореї і Японії

                Південна Корея і Японія не належать до Індокитаю

                >
                > Бразілія і порактично всі країни Лат Америки крім декількох

                неправда

                >
                > практично всі країни Африки може крім Єгіпту

                теж неправда

                >
                > Весь нафтовий Близький Схід

                неправда

                >
                > Вся східна Європа крім кількох політиків в Україні, ПОльщі, Прибалтиці

                неправда
  • 2009.01.28 | Георгій

    UVMOD: правило про пeрeдруки?

    Цікавий матeріал, алe чому нeма позначки пeрeдруку і точного джeрeла? Хіба правила нe для всіх однакові?


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua