МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Свято Гарматного М’яса

02/23/2009 | cipt.kontakt
Політичні діячі України в день 23 лютого особливо активно висловлювали своє ставлення щодо доцільності святкування колишнього дня радянської армії, як Дня Захисника Вітчизни.
Ще раніше В.Янукович наголошував на безперечну доцільність збереження цього свята, оскільки до нього звикли (привід до того, щоб напитися так, що не змогти захищати не тільки Вітчизну, а й себе самого). На сайті БЮТ з’явилася заява М.Томенка, в якій він однозначно підтримує необхідність збереження цього радянського свята. Натомість деякі політики молодшої генерації, які представляють правоцентристські сили, на День Героїв Крут заявляли про недоцільність відзначення дати (23 лютого), що історично однозначно пов’язана не із захистом народу, а саме держави, при чому держави тоталітарної, яка відповідальна за знищення десятків мільйонів українців (адже так в Україні можна дійти й до святкування відновлення свят Російської чи Австрійської імперій). Толерантну позицію зайняв Президент В. Ющенко, який в цей день привітав всіх тих, хто його святкує.

Для того, щоб детальніше проаналізувати, потрібне чи непотрібне це свято, необхідно згадати чим була радянська армія для українського народу. Комуністична пропаганда активно насаджувала ідею радянського патріотизму. Оскільки поколіннями, які не мали безпосереднього досвіду сприйняття репресивних дій радянської влади проти українського народу, а старші покоління не безпідставно боялися їм говорити це, радянський патріотизм сприймався виявом патріотизму взагалі, що завжди був і буде бензперечено позитивним поняттям. Тому значна частина людей з цих поколінь щиро сприймали такі ідеї. Проте, реальний досвід реалізації цих ідей в радянській армії, розчарування в комуністичній ідеології через її брехливість, а також прагматичні міркування і життєвий досвід з часом зменшували це молодече захоплення. Так що реальними прихильниками радянських свят залишалися лише партійні функціонери. Проте, День радянської армії мав ширшу соціальну базу, оскільки, за аналогію з Днем 8 березня його трактовано, як День чоловіків. Тому ефективно використовувався як привід посвяткувати й одержати поздоровлення від представників слабшої статі. Однак, хоча про радянську армію майже забувалося при цьому, об’єктом святкування є саме вона. Згадаймо, що з початку свого виникнення, ця армія зовсім не була армією захисників вітчизни, а однією з конфліктуючих сторін в громадянській війні, тобто армією роздирання вітчизни. Потім ця армія була істотною частиною репресивного апарату, який використовувався проти народу України та й інших народів в 30-і роки.

2 світову війну радянська армія розпочала на боці фашистського блоку, захопивши відповідно до пакту Молотова–Ріббентропа, українські землі, що на той час належали Польщі. Перелякане даними про страждання людей в підрадянській східній Україні, населення західної України в переважній більшості без ентузіазму зустрічало «визволителів», навіть незважаючи на те, що вони фактично втілювали віковічне бажання українців жити в одній державі. Ситуація змінилася з нападом Німеччини на Радянський Союз. Тоді виник реальний грунт для відродження та зміцнення патріотизму тієї частини населення, яка позитивно сприймала патріотизм у формі поданій радянської ідеології. Справді треба було захищати свою землю і свої родини. Тим не менше, люди з досвідом добре пам’ятали біди, які принесла комуністична влада й не мали підстави вважати її значно кращою, ніж влада інших окупантів. Тому, загальна мобілізація в радянську армії на території України у значній мірі, а в західних областях переважно – була насильною. На «визволеній» радянською армією територією, по селах і містечках влаштовували облави, і всіх придатних до служби чоловіків забирали в радянську армію. А для того щоб вони від «надмірного патріотизму» не розбіглися чи не перейшли на бік противника, під час бойових дій їх контролювали «заградітельниє отряди» НКВС. Тому, часто бійці радянської армії гинули від пострілів у спину. Та й, як свідчать об’єктивні воєнні історики, радянські воєначальники зовсім не рахувалися з життям навіть цілком лояльних і щиро відданих їм солдатів. Тому й втрати у всіх війнах, які вела радянська армія були невиправдано великими. Бійці, а особливо вихідні з нелояльної до Москви України й інших національних окраїн були звичайним гарматним м’ясом. Безперечно був і героїзм так само як був героїзм в німецькій армії, серед оп’янених нацистською ідеологією бійців, особливо, коли бої велися вже на території Німеччини. І в цьому й в іншому випадках цей героїзм був жертовним. Треба глибоко шанувати та пам’ятати пам'ять цих людей, так само, як рішуче засуджувати ідолопоклонницькі ідеології, що призвели до цих жертв і їх служителів – високопосадовців комуністичної та фашистської держав.

Після до 2 світової війни радянська армія ще деякий час використовувалася для умиротворення та привчання до радянського способу життя населення новоприєднаних територій, хоча більшість колишніх воїнів брали активну участь у відбудові зруйнованої війною країни. Вони згадували війну вкрай неохоче. Після того радянська армія була основним інструментом радянсько-американського протистояння у холодній війні, час від часу застосовувалася для умиротворення народів «братніх» соціалістичних країн, що ставало трагедією цих народів, але вибивало наївний радянський патріотизм з голів солдатів, зокрема українців, яким довелося брати участь у цьому. Потім це стало важливим чинним для майже мирного розпаду прогнилої соціалістичної системи.

Проте останньою крапкою слави і неслави радянської армії був Афганістан. Саме кров загиблих в Афганістані радянських бійців стала останнім потоком, що переповнив криваву чашу злочинів комуністичної імперії, інструментом якої була радянська армія. Тому, смерть українців, які загинули в Афганістані, прислужилася незалежності України не менше, ніж кров героїв Крут чи бійців УПА. Це були герої. Але їх було знищено у кривавій м’ясорубці, що називалася радянською армією. Бо жодних підстав гинути в Афганістані, крім доведення безглуздості радянського режиму не було.

Таким чином люди, які в різний час пройшли через радянську армію і, незважаючи на це в грудні 1991 року переважною більшістю проголосували проти тої держави для захисту якої ця армія була призначена. Радянська армія в історії виступала передовсім як інструмент захисту імперської комуністичної системи, основним матеріалом з яким працював цей інструмент були люди, вони використовувалися як «гарматне м'ясо». Отже, той хто вважає, що так і повинно бути готовий сам стати сам стати цим гарматним м’ясом чи віддати своїх дітей, - нехай святкує. Тут можна погодитися з Президентом.

Лабораторія суспільно-політичного аналізу
Центру з інформаційних проблем територій
Національної Академії Наук
Львів, вул. Джохара Дудаєва 15, к.32
тел./факс: +38 (032) 2611887

Відповіді

  • 2009.02.23 | Сергій Кабуд

    свято ворогів Української Держави- точно

    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.02.24 | Мистер Кольт

      Если Ваше мнение расходится с мнением Президента.... то что?

      Президент Виктор Ющенко поздравил ветеранов войны и воинской службы, военнослужащих Вооруженных сил и других воинских формирований Украины с Днем защитника Отечества, сообщает УНИАН.

      Как подчеркнул глава государства в своем приветствии, этот день, который традиционно отмечается в Украине, свидетельствует об уважении общества к людям, которые посвятили себя служению народа, охране мира и покоя, обеспечению суверенитета Украинского государства.


      Ющенко поздравил военнослужащих и выразил убеждение, что они и в дальнейшем, несмотря на нелегкие армейские будни, будут совершенствовать свое боевое и профессиональное мастерство, утверждать законность и правопорядок, обороноспособность страны, ее международный авторитет.

      Он пожелал защитникам Отечества доброго здоровья, воодушевления и новых успехов в ежедневном труде ради укрепления оборонного потенциала Украины


      Ющенко поздравил военнослужащих с Днем защитника Отечества
  • 2009.02.23 | Киянка

    точно. Празнічег, а зараз

    його совки святкують, понаробили гламурних листівок. Мене навіть не надто чіпають старенькі ветерани, які святкують, а от нестарі совки... Захисники тіпо

    Ну-ну, празнічег - дивіться, як на ФУПі з цього поприколювалися
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.02.23 | Сергій Кабуд

      мене дивує як ви читаєте ФУП який 100% гебешний

      як і УП

      це гидко, просто нема слів як гидко отак підігравати ворогам на їх ресурсах сторчати і рекламувати це

      НАВІЩО?

      не маєте поваги до себе
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2009.02.23 | Киянка

        не хвилюйтесь так

        а як же щодо того, що ворогів тре знати? І вести агітпроп де можливо й доцільно? Чи тільки серед своїх агітувати?
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2009.02.23 | Сергій Кабуд

          це не так працює: вас втягують в гімно і ви втрачаєте тверезість

          не можна віддавати свою душу чорту

          подивіться навколо себе, Ви думали така буде Україна у 1990, 2004?

          Хіба не ясно що все що 'ви' як народ, патріоти України робите-
          ви робите НЕ ПРАВИЛЬНО
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2009.02.24 | Мистер Кольт

            Re: це не так працює: вас втягують в гімно і ви втрачаєте тверезість

            А Президент Украины празднует этот праздник... так он не Патриот?
            Народ - срочно меняем мнение... Ющенко уже за 23-е выпил ;)
            згорнути/розгорнути гілку відповідей
            • 2009.03.03 | Михайло Свистович

              Re: це не так працює: вас втягують в гімно і ви втрачаєте тверезість

              Мистер Кольт пише:
              > А Президент Украины празднует этот праздник... так он не Патриот?

              Ні, звичайно

              > Народ - срочно меняем мнение... Ющенко уже за 23-е выпил ;)

              Народ не міняє думки через думку президента. Там, де є народ, президент міняє думку.
    • 2009.02.24 | один_козак

      Москальські листівки

      А мені вже другий рік підряд то одні, то інші дурочки дарують листівки з російською державною символікою.

      Ну, за увагу дякую, а згодом "читаю лекцію" про матроса Дибенка та потенційного(?) противника №1.
    • 2009.02.24 | кривда

      Re: точно. Празнічег, а зараз

      Прочитаешь ваш бред и становится ясно ,что многие здесь действительно свободны-от совести,чести и здравых мыслей.И вы еще хотите ,что бы за вами шли.Нет уж за мыслебеспредельщиками пойдут только такие же.А их не много,не тештесь.
  • 2009.02.23 | 2

    Патриоту следовало закосить.

    Это не помешало бы последующей военной карьере в СП. Там есть даже генерал-лейтенанты, а полковников - так целые табуны.
  • 2009.02.23 | Panzernik

    Свято шарового Гарматного М’яса плюс вільна територія

  • 2009.02.24 | Boroda__

    Мерзотство.

    Мерзотство. Народ без коренів - це бидло. Не поважати почуття своїх батьків - це огидно. Це їх свято - і нічого його обсірати. Навіть коли вам це свято не подобається.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.02.24 | Ukrpatriot(patriot)

      Re: Мерзотство.

      Boroda__ пише:
      > Мерзотство. Народ без коренів - це бидло. Не поважати почуття своїх батьків - це огидно. Це їх свято - і нічого його обсірати. Навіть коли вам це свято не подобається.

      А що святкувати, день коли більшовикам німці під хвіст дали? Чи день створення армії, яка труїла газом селян під командуванням Тухачевського? Який стосунко до того має Україна крім того, що її синів дійсно використовували, як гарматне м'ясо
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2009.02.24 | Boroda__

        Re: Мерзотство.

        Так тоді треба відмінити ще й свято 8 березня. Бо воно почалось з ініціативи якоісь там революціонерки - чи то Клари Цеткін, чи то Рози Люксембург. Дівчата, коли поздоровляли хлопців 23 лютого ну ніяк не пов'язували це свято навіть і з більшовиками.
        Діди наші йшли в наступ зі словами "За Родину! За Сталіна!". Так було, але обвинувачувати їх в сталінізмі я б не став.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2009.02.24 | Николай Чернигов

          Так по всем праздникам пройтись можно

          1 января - в Украине отмечается с подачи палача-Петрухи №1;
          Все религиозные праздники - "наследие РПЦ";
          1 мая - праздник вечно пролетающих пролетариев;
          9 мая - победа одних фашистов над другими;
          28 июня - день вечно попираемой Конституции;
          24 августа - день украинских коммиков, струхнувших от событий в Москве.

          В общем, любой праздник обхерить можно. А почему не поступать конструктивно? Пару лет назад, теперь уже бывший бютовец написал вот такое:

          "23 февраля – тест на собственное достоинство

          У народа, у которого нет чести, не будет и хлеба.
          Д. Риккардо

          23 февраля. Одна из дат, которая испытывает украинское общество на зрелость, тестируя каждого из нас на гражданское сознание. А вернее – на уровень способности воспринимать и создавать реальность с точки зрения гражданина Украины, а не человека совково-малороссийского. То есть, как понимаете, очень нужная дата!

          Празднование бывших советских праздников вызывает у нас разные ощущения.

          8-го марта, например, мы, украинские мужчины, опять мобилизуем всю свою галантность для более или менее изысканных подарков и теплых слов для наших волшебных женщин. Они это заслуживают! И Клару Цеткин с Розой Люксембург мы вспомним разве что для шутки или 3-го тоста за праздничным "заседанием".

          Легкую улыбку вызывает у многих и празднование 1-го мая. Впрочем, день борьбы за права трудящихся, то есть наемных работников, против угнетателей нам действительно еще долго будет нужен – без привязок к верноподданическим одобрямс-карнавалам советской эпохи, но и без спекулятивных шоу тех или иных политических партий настоящего.

          Ведь правда, уважаемый читатель, вы также почувствовали какую-то смесь новых ощущений при рефлексии этого, якобы старого, термина – "угнетатель"?

          Но вернемся к 23 февраля. Празднование дня защитника Отечества для нашего общества и каждого гражданина в частности, считаем, должно быть одним из самых приоритетных путей самоосознания нации и формирования новой личности.

          Потому что, наверное, нет других таких государства и общества на земле, у которых бы на протяжении своего становления было бы столько своих героических защитников. И которые были бы в таком кричащем долгу равнодушия перед ними…

          Не будем анализировать причины, которые побудили Л. Кучму несколько лет назад восстановить официальное празднование этого дня. По крайней мере, кто-то восстановил еще один повод почтить, вспомнить и выпить. А также, хотелось бы, – еще одну возможность попытки осознания себя и своего Отечества.

          Поэтому давайте проанализируем это праздник – День защитника Отечества – по составляющим:

          1) День; 2) Защитник; 3) Отечество. То есть, что именно тот день (те дни) и те защитники значат для нашего Отечества (и не нашего также).



          23 февраля – день советского дезертира

          Как утверждают коммунисты, 23 февраля 1918 года отряды Красной армии получили свои первые победы под Псковом и Нарвой над регулярными войсками кайзеровской Германии. Все, что тогда произошло, и было объявлено всенародным праздником “День Советской армии и (почему-то?) военно-морского флота".

          Подробности побед никогда не приводились. Потому что было это так. Под Нарву и Псков В. Ленин отправил 6 тысяч балтийских матросов под командованием П.Дыбенко. Других сил тогда не было.

          При первых же столкновеньях с врагом (есть свидетельства, что это была рота велосипедистов) матросы во главе с “полководцем" П. Дыбенко побежали. Бежали до самой Гатчины (около 120 км). В Гатчине они захватили эшелон, и бегство на восток происходило уже более комфортно.

          Петроград был оставлен без всякой защиты. Вследствие Псковско-Нарвского массового дезертирства большевики были вынуждены подписать с немецким кайзером позорный Брестский мир, признать независимость Украины, что отсрочило капитуляцию Германии до ноября 1918 г.

          Тогда, 25.02.1918 г., испуганный Ленин написал в статье "Тяжелый, но необходимый урок" в газете “Правда": "Мучительно-позорны сообщения об отказе полков сохранять позиции, отказе защищать даже нарвскую линию, о неисполнении приказа уничтожить все и вся при отступлении; не говоря уже о бегстве, хаосе, близорукости, беспомощности, разгильдяйстве".

          А Дыбенкивских “защитников Отчизны" разыскивали по всей стране. Нашли их только больше чем через месяц за Волгой, в Самаре. В самарский губком прислали телеграмму с подписью Бонч-Бруевича с требованием немедленно задержать П. Дыбенко и сопровождать его в Москву за самовольное сдачу боевых позиций. Г. Дыбенко был задержан, отправлен в Москву, уволен со всех должностей, осужден Ревтрибуналом, и исключен из партии (восстановлен в 1922 году). В 1938 г. был расстрелян.

          В большевистском руководстве в 1930-е годы бытовала идея о перенесении праздника на лето. Или о привязке его к каким-то более благородным "легендам". Например, что именно на этот день, 23 февраля, пришелся пик энтузиазма среди желающих добровольно записаться в ряды СА. Или что накануне этого дня Ленин якобы обратился к бывшим царским генералам ("военспецы"), и они перешли на службу к большевикам.

          Возникает вопрос: почему и русские большевики разных периодов и "эпох", и настоящие "украинские" "коммунисты" так старательно маскировали и продолжают маскировать правду о дате и самой цели создания Советской армии под такую малоэстетическую легенду и позорную дату? И какова настоящая дата и цель ее создания?

          Архивы дают однозначный ответ на этот вопрос: Советское правительство (Совет народных комиссаров) издало Декрет об организации Рабоче-крестьянской Красной Армии (РСЧА) 15 января 1918 года.

          Это почему же не праздновали и так стыдливо замалчивали эту дату?

          Потому что на самом деле Советская армия была создана вождями советской социалистической России Лениным и Троцким для вторжения в настоящую советскую социалистическую Украинскую Народную Республику. Для свержения социалистической же, но законной, ее – советской же – власти.

          Заметим, что слова "вторжение" и "свержение" не совсем передают содержание того, чем занималась только что созданная Советская армия в Украине – это была страшная резня, рядом с которой меркнут все "подвиги" предыдущих оккупантов нашего Отечества: от А. Боголюбского и Батыя до турок и татар (ну, Петр 1, конечно ж, – вне конкуренции)...



          "Смерть украинцам и буржуям" – с такими первыми лозунгами-указателями на своих "банерах" родилась Советская армия

          Российские импер-большевики атаковали границы Украинской Народной Республики в январе 1918 года, сразу после принятия Центральным Советом IV Универсала об объявлении Украины самостоятельным государством, – то есть за месяц до мифического 23 февраля. Это была целенаправленная, откровенная интервенция. Большевистские "братья" даже не скрывали своей цели – они стремились оккупировать Украину.

          "Помните также, что так или иначе, а нам необходимо вернуть Украину России. Без Украины нет России. Без украинского угля, железа, руды, хлеба, соли, Черного моря Россия существовать не может: она задохнется, а с ней и Советская власть, и мы с вами… Знайте, что для достижения намеченной цели все средства одинаково хороши", – говорил перед русско-советскими захватчиками Л. Троцкий (работы Украинского Научного Института. – Варшава, 1932. - С.149-151).

          Не будем описывать, по сути, первые массовые геноцидные явления в украинских городах при продвижении Советской армии с востока и севера к Киеву – это было еще в январе.

          А мы же празднуем в феврале!

          Заметим только, что трагедия под Крутами 29-30 января была далеко не самой большой…

          Так что же было в феврале?

          9-го февраля 1918 г. после девятидневного обстрела Киева из крупнокалиберных пушек (их кто-то оставил в Дарнице – только в Печерской Лавре зафиксировали более 700 взрывов) 30-ти тысячная армия Муравьёва и Ремнёва ворвалась в святой город.

          Только за первые 3 дня жуткой средневековой резни (людей убивали штыками и ножами – экономили патроны), красноармейские отряды расстреляли, сожгли живьем и замучили, по разным данным, от 6 до 12 тысяч киевлян. В частности, возле Лавры закололи штыками Митрополита Владимира. 200 школьников-участников Украинского спортивного общества казнили большевики возле Мариинского дворца того же 9 февраля.

          Интересны воспоминания верного ленинца В. Затонского, которые непосредственно касаются этого периода (В. Затонский "Из воспоминаний об украинской революции". – Летопись революции. - 1929. - № 5-6. - С.116-117): "Я приехал в Киев именно тогда, когда он был взят. Страшное, кошмарное зрелище. ...Мы вошли в город: трупы, трупы и кровь… Тогда расстреливали всех … просто на улицах. Я сам чуть не погиб: среди белого дня меня один из наших патрулей остановил. Я ему показал удостоверение члена Украинского Правительства, написанное на украинском языке, с печатью Всеукраинского Центрального Совета рабочих, крестьянских и красноармейских депутатов… Да и тут бы, наверное, расстреляли, – тогда же это просто на улице делали, – если бы, к счастью, во втором кармане не было второго мандата – члена Совнаркома РРФСР с подписью Ильича. …Я вспоминаю, влетело и М. О. Скрипнику. И опять счастливый случай спас нам Николая Алексеевича".

          В. Затонский недаром упомянул украинский язык своего удостоверения – в феврале 1918 года в Киеве, да и по всей Украине, расстреливали тех, кто разговаривал на украинском или просто носил украинскую одежду, или у кого дома на стене висел портрет Тараса Шевченко. Заметим также, что просто на улицах людей не расстреливали не то что немецкие нацисты, но даже и "красные кхмеры" в Камбодже!

          Возможно, именно 23 февраля 1918 г. "защитники Отечества" пели в Киеве первый гимн Советской армии, мародерствуя и постреливая юных киевлян:

          Эх, яблочко, сбоку красное.
          Что Украине конец –
          Дело ясное...

          "Состояние красногвардейцев и их руководителй", которое они продемонстрировали в Киеве и в Украине, объясняли даже наивные украинские коммунисты в "Программе Украинской Коммунистической партии" (Винница, 1920. - С.25): "Принимая во внимание неразвитую коммунистически и еще империалистическую волю русского пролетариата в России и отчасти на Украине, У. К. П. борется с всякими контрреволюционными попытками использовать сие явление в интересах империалистической политики России относительно Украины..."

          В. Винниченко пишет в 1919 году драму "Между двух сил". Вот монолог одного из героев этого произведения:

          "Как не збожеволеть, мадам, как не збожеволеть? Ведь вы только посмотрите туда за окно: горы трупов этих проклятых украинцев. Горы, мадам, понимаете ли вы это? Мальчики, дети, старики. К стенке – и готово. По усам узнают контрреволюцию. Малороссийские усы – и к стенке. … Как не... божеволеть? А? Ведь это же ясно, что социализм пришел, и не какой-нибудь там гнилой, европейский, а большевистский, российский, самый настоящий".

          Помянем жертв. И героев!

          Никто еще не подсчитал количество жертв геноцида украинцев вследствие трех военных агрессий в Украину со стороны Советской России и ее армии 1918-21 гг., которые набрали обороты именно в феврале 1918 г.

          Хотелось бы, чтобы 23 февраля мы помянули их. Но не только.

          Давайте говорить не только о жертвах, а, прежде всего, о наших героях.

          Что мы знаем о них?

          В те же февральские дни 1918 г. Запорожская бригада УНР, возглавляемая генералом К. Присовским, вела героическую оборону Житомира и бои за Бердичев от красной армии В. Киквидзе. Отряды В. Киквидзе пошли в контрнаступление, и появилась угроза полного уничтожения 1-го и 2-го корпусов Запорожской бригады.

          Ситуацию спасла батарея сотника Савицкого, которая не сдвинулась с места и прикрыла огнем части, которые отступали. До последнего снаряду и патрона! Все они погибли. Со временем одну из батарей Запорожской бригады назвали “батареей имени атамана Савицкого".

          На следующий день запорожцы соединились с гайдамаками С. Петлюры и возобновили наступление на Бердичев с житомирского и шепетовского направлений. В полдень 26 февраля украинские войска (то есть, наши защитники нашего Отечества!) победно вошли в Бердичев...

          А что мы знаем о тысячах таких сотников Савицких, о полковниках – хотя бы о таких легендарных, как Петр Болбочан и генерал К. Присовский?

          И, главное – а хотим ли мы знать о сильных украинских личностях, чья доблесть и честь должны были формировать и питать доблесть украинского мужчины современности? Потому что сильные нации и сильные личности формируются на героях, а не предателях или жлобоватых вечных Стецьках.

          А где хоть один документальный, хоть один художественный фильм об индивидуальном и массовом героизме таких украинских Чапаевых, Матросовых, Гастелло и т.п? Или нам уже не вырваться из инерции вечного плача по жертвам?

          Уважаемые мужчины! Если 23 февраля вам придется "заседать", – вспомните не только свои 2 года службы в Советской армии, "прапора-куска" и буфетчицу Маньку (мол – да, были дела, были процессы!).

          Почтите тех, кто в те февральские дни (и не только те), не продал свою честь, отстаивал право нашего народа быть самим собой...

          …На флаге 2-го Запорожского пешего полка Запорожской бригады полковника Петра Болбочана вокруг трезуба была надпись: "С верой твердой в конечную победу вперед, за Украину!". Была у них и своя полковая присяга. Вслушайтесь у нее:

          Тобі, мій краю дорогий,
          Складаю я свою присягу —
          Тебе любить, Тобі служить,
          За Тебе вмерти біля стяга.
          І прапор наш жовто-блакитний
          Клянусь довіку боронить.
          І за народ забутий, рідний,
          Останню кров свою пролить..

          Так что – будьмо! За сотника Савицкого, за Болбочана, за генерала Присовского!
          И – за нашу честь! Слава героям!!!

          Олег Надоша,
          Владимир Гонский"
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2009.03.03 | Михайло Свистович

            Re: Так по всем праздникам пройтись можно

            Николай Чернигов пише:
            > 1 января - в Украине отмечается с подачи палача-Петрухи №1

            Але він взяв це з Європи, хоча там, як і в українській Україні, це свято ніколи не святкувалося так гучно, як в совку і в постсовку.

            > Все религиозные праздники - "наследие РПЦ"

            Не всі, брехати негарно

            > 1 мая - праздник вечно пролетающих пролетариев;
            > 9 мая - победа одних фашистов над другими;

            саме так

            > 28 июня - день вечно попираемой Конституции;

            Конституція не винна

            > 24 августа - день украинских коммиков, струхнувших от событий в
            Москве

            Тільки для таких коміків, для всіх інших - це День Незалежності України

            >
            > В общем, любой праздник обхерить можно. А почему не поступать конструктивно? Пару лет назад, теперь уже бывший бютовец написал вот такое:
            >
            > Олег Надоша,
            > Владимир Гонский"

            Кум Уколова Гонський є нинішнім, а не бувшим БЮТівцем
        • 2009.02.24 | Ukrpatriot(patriot)

          Re: Мерзотство.

          Boroda__ пише:
          > Діди наші йшли в наступ зі словами "За Родину! За Сталіна!". Так було, але обвинувачувати їх в сталінізмі я б не став.

          А позаду, щоб було краще "За Сталіна!" кулеметами допомагали ті, хто сьогодні ходить добре вгодований, хто ніколи не воював.

          Пропоную ще заодно святкувати день створення СС - це теж наша історія. Пити за здоров"я царя Миколи ІІ і цісаря австрійського. Те, що дівчата не цікавились пердісторією цього "свята", то проблема їх недолугості. Не бачу змісту святкувати день створення армії, яка плюндрувала українську землю.
        • 2009.02.24 | Ukrpatriot(patriot)

          Re: Мерзотство.

          Boroda__ пише:
          > Так тоді треба відмінити ще й свято 8 березня. Бо воно почалось з ініціативи якоісь там революціонерки - чи то Клари Цеткін, чи то Рози Люксембург.

          Не бачу в цьому жодних проблем. Свою кохану жінку можна привітати і іншого дня, не настільки заідеологізованого.
        • 2009.03.03 | Михайло Свистович

          Re: Мерзотство.

          Boroda__ пише:
          > Так тоді треба відмінити ще й свято 8 березня

          Звичайно. В цивілізованих несовкових країнах його не святкують

          > Дівчата, коли поздоровляли хлопців 23 лютого ну ніяк не пов'язували це свято навіть і з більшовиками.

          Що свідчить про відсутність коренів, бо небидло ніколи не святкуватиме свято, не пов"язуючи його з витоками.

          > Діди наші йшли в наступ зі словами "За Родину! За Сталіна!". Так було, але обвинувачувати їх в сталінізмі я б не став.

          А треба було б
    • 2009.03.03 | Михайло Свистович

      Re: Мерзотство.

      Boroda__ пише:
      > Мерзотство. Народ без коренів - це бидло.

      Саме так. І тільки народ без коренів може святкувати чуже свято, свято окупантів та вбивць.

      > Не поважати почуття своїх батьків - це огидно

      Звичайно. Тому я, поважаючи почуття своъх небидляцьких батькыв з коренями, не святкую цього свята.

      > Це їх свято - і нічого його обсірати

      Саме і є чого, бо це - їх свято. Комуняк і москалів. А не українців.
  • 2009.02.24 | bezlik

    Re: Свято Гарматного М’яса

    Я вважаю, що не слід в усьому звинувачувати армію, то країна така була. А у Ющенка до свята свій інтерес, цього року, наприклад, він був 55-річний :)


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua