МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Прокурор вимагав 10 років

03/12/2009 | Галя Койнаш
Не йдеться, на жаль, про Михайла Ходорковського, й не лише тому, що цього разу московський процес-римейк загрожує найвідомішому ворогові Путіна абсолютно реальним 22-річним строком ув’язнення за абсолютно фіктивні злочини. 10 років суворо вимагав і український прокурор у справі, яка повинна викликати серйозні запитання щодо її відношення до правосуддя. Від подальшого її перебігу стане зрозумілим, чи за словами української влади про європейський вибір та верховенство права стоїть більше ніж потьомкінська імітація правосуддя. Зрозумілим, підкреслю, не тільки громадянам Україні.

2 березня цього року . Ворошилівський районний суд Донецька засудив Бориса Пенчука до 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна за ст. 189 п. 4 («вимагання») й 383 п. 2 ("завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину") Кримінального кодексу. Виходить, що колишнього співвласника торговельного центру “Білий лебідь” і автора книги «Донецька мафія» засуджено за тим самим звинуваченням, яке – на підставі свідчень Пенчука – в 2005 р. було висунуте проти його відомого тезки, Бориса Колеснікова. Останній не приховує своє страсне бажання покарати всіх, причетних до свого 4-місячного перебування в донецькому СІЗО. Та й хіба вигадаєш кращої помсти?

Понавигадувати, звісно, можна різного, але тут йдеться про вирок суду. Тому відверто непокоїть те, що в багатьох повідомленнях і статтях у ЗМІ про цю справу, дізнаємось чимало всякого про політичні інтриги, змагання, помсту, та й про особисті симпатії журналістів (чи тих, хто, скажімо, стояв за текстом). Не відставали і політики, особливо колеги п. Колеснікова від Партії Регіонів, висловлювання яких переважно зводилися до того, «кого ще» треба притягти до відповідальності.

Не намагаюсь пропонувати «власну» точку зору щодо справи. Власної не маю, та й звикла спиратися більше на рішення суду, ніж на балачки та випади політиків. Але прочитання вироку тільки додає мороки. Попри юридично-специфічний стиль викладення тексту звертає увагу бездоказове монотонне повторення у вироку фраз про «корисливі мотиві» тощо. Така дивна настирність не може відволікти увагу, ба більше – породжує обґрунтовані сумніви щодо переконливості документу подібного рівня відповідальності. Прокурор вимагав для підсудного 10 років . Суд проявив "гуманність", дещо пом’якшивши покарання. Чи то щоб сумління не докоряло, чи може дійсно, на його думку, завідомо неправдивий донос заслуговує 8-річного позбавлення волі, замість передбаченого законом максимуму – п’яти. І це при тому, що ні правоохоронцям, ні слідчим, ні суду не вдалось трохи більше дізнатися про «невстановлену особу», яка, немовби на маскараді, давала показання проти Колеснікова. Ця невстановлена особа анонімно дала показання, хтозна, може й анонімно вступила в змову з Пенчуком, й анонімно зникає, в той час, як Пенчук може сісти надовго.

Власної думки щодо того, хто кого ошукав, хто винуватий та на яке покарання заслуговує, не маю. Крім того вважаю, що не я маю вирішувати, а суд, включаючи всі його інстанції а, якщо знадобиться, то і Європейський суд з прав людини. Але ж і тут знову наштовхуємось на геть незрозумілі перепони.

В ті перші дні, коли політики ділились із суспільством своїми думками щодо «справжньої мішені» суду, чи хто буде наступною, один із адвокатів Пенчука, виступив із вкрай дивною заявою. Журналістам він сказав, що не хочуть «довго "гратися у футбол" між донецькою апеляцією і
місцевим судом, бо в цей час Борис Пенчук буде сидіти 3-4 роки в СІЗО». Тому, як вирішив захист, вони почекають, допоки вирок не набуде чинності, з тим, щоб його (вироку) оскарження відбувалось відразу у Верховному Суді у касаційному порядку (http://pravda.com.ua/news/2009/3/5/90828.htm).

З першого погляду позиція зрозуміла. Адвокат представляє свого клієнта, й відверто каже, що марно очікувати об’єктивного рішення в донецьких судах. Можливо він має підстави так вважати, можливо ні, ніхто достеменно не знає.

Але відважусь стверджувати, що запропонована адвокатом логіка не є бездоганною. По-перше, не зрозумілим є очікування захисту на гарантоване правосуддя у касаційній інстанції. Хто чи що дає підстави для переконання, що вища судова інстанція неодмінно відкине обвинувачення у вимаганні. По-друге, і це найголовніше, рішення Верховного суду може стати остаточним у справі. Адже залишення вироку без змін унеможливить звернення за правосуддям до Європейського суду. Там відмовляться навіть прийняти скаргу до розгляду, оскільки правомірно вбачатимуть, що заявник, знехтувавши апеляцією, не вичерпав всіх національних засобів захисту порушеного права.

Ось чому вкрай важливо, щоб Пенчук, який від самого початку заперечує будь-яку вину та стверджує про політичну мотивацію його справи, таки подав апеляцію. Як важливо і те, щоби ЗМІ, громадськість, і не тільки в Україні, тримали подальші події навколо цієї справи під своїм пильним контролем.

Зараз у Москві розіграється справжній та трагічний фарс за участю судів. Стовідсоткової впевненості цього разу немає, що всі учасники видовиська слухняно виконуватимуть до останнього вказівки ляльководу, але, як і в попередньому випадку, це значною мірою залежатиме від ступеню суспільної уваги.

Прикро чути вельми подібні звинувачення та припущення щодо кишенькового характеру судів в Україні. Гірко не тільки те, що їх відкинути зможе хіба що патологічний оптиміст, а й те, що жоден політик навіть не обмовився про важливість судової незалежності. Всі, зокрема й міністр внутрішніх справ, фактично коментували не юридичну справу Пенчука, а політичну подію із судом у ролях.

Читач цілком можливо вважає, що вже запізно, що судова влада скрізь корумпована, й немає чого врятувати. Останнім часом про це кричать навіть політики. Їм вигідно, щоб усі так вважали. Бо тільки дурень реформуватиме те, чого не можна змінити. Насмілюсь заперечити.Адже, не дивлячись на те, що вирок у справі Пенчука змушує, м’яко кажучи, непокоїтись, все ж до Басманного правосуддя Україні вже далеко. Дуже хочеться вірити, що не «ще».

The Prosecutor demanded 10 years

The following is not, unfortunately, about Mikhail Khodorkovsky, and this is not only because the latest Moscow show trial-remake could carry an entirely real 22 year sentence for fictitious crimes. The words also apply to what has all the hallmarks of a frightening travesty of justice unfolding in Ukraine. How it is treated now will demonstrate whether the Ukrainian leadership’s commitment to democracy and the rule of law is real or for show only.

On 2 March, the Voroshilovsky District Court in Donetsk sentenced Boris Penchuk to 8 years imprisonment for extortion (Article 189 § 4 of the Criminal Code) and giving false testimony (Article 383 § 2). The former Director of the Donetsk shopping complex “Bely Lebed” [“White Swan”], and later co-author of a book entitled “Donetsk mafia”, was convicted of the same crime he had accused another man, also Boris, of back in 2005. It was this man, Boris Kolesnikov, in 2005 Head of the Donetsk Regional Council and now National Deputy from the Party of the Regions, who made the claims against Penchuk which have led to this sentence. Kolesnikov has never concealed his burning desire to punish all those responsible for four month imprisonment on remand in 2005, and it would be hard to imagine a better form of revenge.

There are any number of things we can imagine however we are dealing here with a court ruling. It is therefore extremely disturbing that in many reports and articles in the media we can learn a great deal about all kinds of political intrigues, battles and reprisals, as well as about the personal views of the journalist (or those behind a given text). Nor have politicians been in any way reticent, with quite a number, especially members of the Party of the Regions expressing very strong views about the case and “who else” should be brought to answer.

I am not offering my point of view with regard to the case. I have no such point of view and am anyway more accustomed to relying on the verdict of the court than on the verbal outpourings and vitriol of politicians. Nonetheless the verdict does present difficulties. Despite the specific legalese, it is difficult not to notice the unsubstantiated and monotonous repetition of phrases like “venal motives” etc. When the point is so stubbornly laboured, it is difficult not to find the argumentation in such a responsible document less than convincing.

There is also another problem which makes the need for public attention to this case so imperative. In a thoroughly bizarre twist one of the lawyers supposedly representing Penchuk has stated that he does not expect justice in Donetsk and is therefore intending to lodge not a normal appeal, but a final cassation appeal with the Supreme Court. This could seriously jeopardize his client’s right to a fair trial, and with questions already legion, must be prevented.

The case in brief

In 2002 Boris Penchuk and members of his family sold a controlling package of shares in the shopping complex “Bely Lebed” to Boris Kolesnikov. According to the Verdict, Penchuk asked for the amount of each share to be given as 0.63 UAH, whereas the real price was 2.60 UAH.

In spring 2005 Penchuk accused Boris Kolesnikov, former Head of the Donetsk Regional Council and a prominent figure in Yanukovych’s Party of the Regions of having extorted the shares for much less than their market level on threat of physical reprisals if he refused.

Kolesnikov was under fire from the new regime following the Orange Revolution and these charges were used to remand him in custody for a few months before lawyers and prominent friends managed to secure his release. The Human Rights Ombudsperson Nina Karpacheva spoke out in his defence. The two were to become political colleagues when they both secured mandates from the Party of the Regions and became National Deputies in the March 2006 parliamentary elections.

In April 2006 the Prosecutor General closed the criminal investigation into the allegations made by Boris Penchuk. As mentioned, Kolesnikov has been vocal in calling for those who had him imprisoned, including the Minister of Internal Affairs, Yury Lutsenko, to themselves be prosecuted. In July 2007 the Donetsk Regional Prosecutor declared Penchuk on the wanted list, and initiated a criminal investigation against him under Articles 383 § 2 (knowingly making a false report of a crime”) and 384 § 2 (“knowingly false testimony”). At this stage, no mention was made of the more serious charge of extortion and Penchuk was never detained, although he made no attempt to hide from the police.

Rather dramatically in October 2007, Penchuk publicly withdrew all his accusations and claimed that he had made them under pressure from the then (and present) Minister of Internal Affairs Yury Lutsenko. The latter denied all such claims.

Boris Penchuk was suddenly taken into custody in October 2008. It is unclear when the charge of extortion was added.

It is for another court, and if necessary all other courts right up to the European Court of Human Rights, to determine what the truth was in this case.

It is extremely disturbing, however, to read in the Verdict used to sentence a man to 8 years imprisonment of an “unidentified individual” with whom Penchuk was supposedly conspiring to commit the imputed crime and who, without identifying himself (!) gave testimony to the police.

A tragic farce is unfolding at present in Moscow, with the courts playing their part. Whether or not all players will, puppet-like, meekly follow instructions, is this time not one hundred percent clear, and will to a large extent depend on how intent international scrutiny remains.

It is frustrating to hear entirely similar accusations and assumptions regarding puppet courts made about the situation in Ukraine. It is even worse that the optimism needed to reject such allegations would seem clinically diagnosable. Not one politician has seen fit to mention the importance of judicial independence. They have all, including the Minister of Internal Affairs effectively commented not on a legal case, but on a political event acted out in a courtroom.

It is baffling – and worrying – that Penchuk’s lawyer could even be thinking of not following the proper procedure in this case. There is no reason to assume unquestioningly that the Supreme Court will overturn the ruling, and it will then be too late to follow the normal avenues. Even the European Court of Human Rights would then be likely to turn down an application on the grounds that domestic measures were not exhausted.

It is vital not only that the right each person has to a fair trial, including all stages of appeal, is fully observed, but also that attention both within Ukraine and from concerned observers outside the country is firmly focused on this case, to ensure that the rule of law prevails.

The reader may well think that it’s already too late, that the judiciary is corrupt to the core and that there’s nothing left to salvage. Over recent times this is what all, including politicians, have been bellowing. It’s convenient for them if everybody believes this, after all only an idiot will try to reform what cannot be changed.

And yet, despite the worrying sentence in Penchuk’s case, we are still a long way from the legal travesty which is increasingly known by the name of one most notorious Moscow court – “Basmanny justice”. Let’s make sure that this remains the case.

Halya Coynash.

Відповіді

  • 2009.03.12 | Mykola_2007

    Re: Прокурор вимагав 10 років

    Був факт того, що Пінчук дав "неправдиві" свідчення. Чи то коли говорив про те, що Колесніков йому погрожував, чи коли спростовував себе, неважливо. А от чи був доведен "факт" вимагання від Колеснікова грошей, так це питання, заради якого і можна писати апеляції.

    А так, Пінчук тут сам винен(чи просто неповезло), а іншим буде наука.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua