МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Думи про референдум (/)

04/16/2009 | Sean
http://umoloda.kiev.ua/number/1391/180/49052/

Сьогодні — річниця невдалого «кучмівського» плебісциту. Чи врахує Президент Ющенко досвід свого попередника при внесенні змін до Конституції через всенародне схвалення?
Дмитро ЛИХОВІЙ Леся ШОВКУН

Рівно дев’ять років тому, 16 квітня 2000 року, в Україні відбувся останній на даний момент всенародний референдум. Після напруженої виборчої кампанії, в ході якої завдяки нагнітанню народного страху перед «червоною загрозою» в особі Петра Симоненка Леонід Кучма переконливо переміг на других для себе президентських виборах, главі держави заманулося укріпити свої й без того немаленькі повноваження. Внаслідок вельми сумнівної «народної ініціативи» відбувся сумнівний плебісцит, який так і не став тріумфом Леоніда Даниловича, зате став неабияким посміховищем для України в очах міжнародної спільноти.

Дев’ята річниця — дата не кругла, але ми згадуємо про ті події невипадково. Адже питання референдуму знову набуває актуальності і знову йде від Президента. Цього разу — Віктора Ющенка. Обраний на хвилі Помаранчевої революції глава держави запропонував новий проект Конституції і наполягає на тому, що затверджувати його повинен народ. За збігом обставин, деякі позиції нового проекту Основного закону збігаються з тим, що свого часу пропонував ненависний Майдану Кучма. І що, до речі, за підсумками референдуму–2000 нібито переконливо підтримав народ. Однак навіть «озброєний» повноваженнями, адмінресурсом і ще досить потужною підтримкою електоральних мас Кучма так і не зміг втілити результати референдуму в життя. Тож, згадуючи події дев’ятирічної давності, спробуємо з’ясувати, наскільки вдалою буде (якщо буде) аналогічна ініціатива його наступника. І чи така вже вона аналогічна.


Три букви, на які Кучма всіх послав

Ідея провести всенародний референдум для «ще більшого» підтвердження й розширення повноважень вдруге обраного Президентом наприкінці 1999 року Леоніда Кучми, швидше за все, належала його вірному соратнику Олександру Волкову. Згодом політик, якого називали «директором Верховної Ради», сам натякав на те, що підписи на підтримку проведення такого референдуму розпочали збирати ще під час виборчої кампанії, використавши цю «фішку» в ході агітації за кандидата Кучму. Офіційно ж збір підписів розпочався через півтора місяця після перемоги тодішнього гаранта Конституції.

І як розпочався! Рішенням Печерського суду була зареєстрована ініціативна група й до Центральної виборчої комісії направлені підписні листи (згодом тодішній голова ЦВК Михайло Рябець видав книгу, в якій згадував, який шалений тиск чинили на Центрвиборчком, фактично змусивши провести цей референдум). Підписні листи з прізвищами та паспортними даними «ініціаторів» увійшли в історію українського політичного маразму. Так, серед громадян, яким припекло посилити повноваження Президента, значилися громадяни «Х** Х**ло Х**ович, вул. Наукова 15/17, пасп. КА 307930», «Болт Х**ло (по–батькові не розбірливо), Наукова 15/24, пасп. КА 209032», «П**день» та інші.

Таким чином дотепники з волковської команди без еківоків продемонстрували, що і закони, і право, і народ їм до того самого прізвища на «Х», якщо треба втілити в життя панську волю. Адже референдуми, так уже склалося в українській традиції, є, швидше, засобом їхніх справжніх ініціаторів провести потрібні їм рішення, а не справді вислухати думку народу. Так, 17 березня 1991 року відбувся референдум, на якому понад 22 мільйони виборців УРСР (70,2% від загальної кількості тих, хто взяв участь) підтримали створення «оновленої федерації рівноправних суверенних республік» і входження в цей «оновлений» Радянський Союз України. Що, як ми знаємо, анітрохи не завадило на референдумі 1 грудня отримати понад 90% твердих «так» на запитання про повну незалежність Української держави.

Саме проведення референдуму–2000 також викликає багато запитань. Скажімо, в оточенні авторки цих рядків немає жодної людини, яка взяла б участь у тому «всенародному волевиявленні», а для самої авторки той референдум став єдиною можливістю скористатися правом голосу, яку вона знехтувала починаючи від досягнення повноліття. Але, за офіційними данними, на виборчі дільниці прийшло чимало людей. Однак навряд чи 102%, як виявилося під час підрахунку голосів на деяких закарпатських дільницях.Утім з огляду на те, що процес волевиявлення стартував ще 6 квітня (на деяких дільницях станом на 15–те проголосувало вже 90% виборців), усе логічно.

Однак навіть старанна робота всіх можливих «адмінресурсників», які, судячи з опублікованих згодом майором Мельниченком розмов Кучми з Волковим, недарма їли свій вислужницький хліб, не допомогла втілити рішення референдуму–2000 в життя. Розтерзана політичними суперечностями (значно скромнішими, ніж нинішні) Верховна Рада вперлася рогом, і навіть потуги заступника Голови ВР Віктора Медведчука не допомогли — результати референдуму не були імплементовані. А без Верховної Ради на той час обійтися було неможливо. За своєю суттю голосування дев’ятирічної давності було тільки консультативним опитуванням, бодай тому, що форма запитань — «Чи підтримуєте Ви пропозиції про доповнення статті 90 Конституції...», «Чи згодні Ви з необхідністю обмеження депутатської недоторканності...» тощо — не передбачала негайного внесення відповідних змін до законодавства. Якщо вас запитають, чи підтримуєте ви збільшення вашої зарплати на 10 000 гривень, то відповідь «так» іще не означає, що шеф погодиться імплементувати цю вашу згоду в штатний розклад.
Ющенко хоче, щоб своє слово сказав народ. Але яким буде це слово?

Два роки тому з ініціативою провести референдум щодо ухвалення оновленої Конституції вперше виступив і Президент Віктор Ющенко. Однак бурхливе обговорення цієї ідеї зрештою вщухло, адже на той час Банкова ще не запропонувала готового проекту Основного закону. Окрім того, у Конституційному Суді все ще лежало внесене ще Кучмою (а потім чи то відкликане і подане по–новій, чи то просто підтримане Ющенком) подання з проханням розтлумачити, чи означають положення Конституції про те, що єдиним джерелом влади в Україні є народ, можливість для цього народу проводити зміни в законодавстві без участі парламенту.

За іронією долі або зумисне, рішення за цим поданням КС виніс акурат на річницю кучмівського референдуму — 16 квітня 2008 року. І згідно з цим вердиктом, «положення частин 2, 3 ст. 5, ст. 69 Конституції слід розуміти так, що рішення всеукраїнського референдуму щодо прийняття законів є остаточним і не потребує будь–якого затвердження, в тому числі Верховною Радою». Щоправда, КС звернув увагу на те, що чинне законодавство з питань референдумів необхідно привести у відповідність до відповідних норм Конституції.

Справді, ухвалений ще у 1991 році закон про референдуми не передбачає імплементації результатів всеукраїнського референдуму в обхід Верховної Ради. Однак у підготовленому Президентом проекті оновленої Конституції передбачено, що її ухвалює саме народ. Відтак знову на часі ідея референдуму. Цього разу на всенародне обговорення може бути винесений одразу цілий проект Конституції, а не окремі її положення. І в цьому проекті, зокрема, є пункт про перехід до двопалатної парламентської системи, скорочення нижньої палати до 300 осіб — те, що свого часу пропонував Кучма...

Однак в іншому, як стверджують на Банковій, ситуація кардинально відмінна від тієї, що склалася дев’ять років тому. «У 2000 році референдум був ініційований Президентом, якого щойно переобрали на другий термін і який намагався на хвилі цієї перемоги підверстати політичну систему під себе, — нагадує радник голови президентського секретаріату Вадим Карасьов. — Оскільки політичні еліти були проти таких змін, єдиним засобом це зробити було ініціювання референдуму через застосування адміністративного ресурсу й тієї влади, яка була у Леоніда Кучми. А вона була досить міцна. Однак сьогодні контекст зовсім інший, тому що незрозуміло, хто виграє президентські вибори. Відтак не можна сказати, що Ющенко цей референдум ініціює під себе, під свій другий мандат».

А є, за словами Карасьова, «те, що нинішня Конституція довела свою дисфункціональність». Тобто вона недієва, її потрібно змінювати, але «вкрай консервативні й закриті» політичні еліти цього не хочуть. Що робити, якщо країна потребує змін, а «елітна» Верховна Рада їх блокує? Дуже просто: «обійти її й ухвалити Конституцію не в парламенті, а через безпосереднє народне волевиявлення».

«Якщо Віктор Ющенко винесе проект Конституції на референдум без згоди Верховної Ради, це буде порушенням конституційної процедури, — у свою чергу наголошує «незалежний» політолог Володимир Фесенко. — Цього разу йдеться про затвердження на референдумі нової редакції Конституції, а отже, спершу її необхідно розглянути у Верховній Раді, а вже потім виносити на всенародне затвердження».

Утім сам В. Ю. наголошує, що оминати ВР зовсім не збирається: як зазначив глава держави в інтерв’ю газеті «Коммєрсант», «парламент розгляне оновлену Конституцію. П’ять політичних сил висловляться з цього питання. Скажуть вони «так» чи «ні» — не так важливо, але вони висловляться. А ухвалення має бути всенародним».

Окрім того, за словами Фесенка, якщо Президент не досягне згоди з провідними політичними силами і піде на такий крок, результат референдуму однаково буде зовсім інакшим, ніж у 2000–му. «У Кучми була на той момент майже всенародна підтримка, хоч усі й знають, яким чином її здобуто. А тепер люди, йдучи голосувати «за» чи «проти» запропонованого Президентом проекту Конституції, насправді голосуватимуть «за» чи «проти» Ющенка. І, швидше за все, Ющенко цей референдум програє», — вважає політолог.

З ним у тій чи іншій мірі згодні й опитані «УМ» політики з різних політичних таборів. «Є велика різниця між Президентом Кучмою у 2000 році, щойно обраним на другий термін, і Президентом Ющенком наприкінці його повноважень. А для того, щоб організувати такий референдум, потрібна підтримка народу», — зауважив представник Блоку Литвина Олег Зарубінський, вкотре з 2000 року розкритикувавши ідею двопалатного парламенту і скорочення депутатського корпусу.

«Якщо Ющенко повторить тодішній досвід Кучми і винесе на референдум проект нової Конституції, то в нього немає жодних шансів цей референдум виграти, — переконаний і «народний самооборонівець» Тарас Стецьків. — Як, утім, і будь–який інший. Референдуми в цій країні можливі тільки за народною ініціативою — звісно, реальною, а не такою, яка була у Кучми. Тому в даному випадку навіть немає сенсу розмірковувати про те, чи дійде в разі оголошення референдуму до імплементації його результатів у Верховній Раді — для Ющенка ці результати явно будуть негативними».

А відомий діяч іще кучмівської епохи Анатолій Толстоухов згадав, як свого часу Президент Кучма радився з ним, чи варто проводити референдум. «Я порадив йому цього не робити. Бо серед питань, які планувалося винести на референдум, не було жодного, яке б консолідувало українське суспільство. І таким чином референдум як демократична зброя державного будівництва, навпаки, перетворювався на вибуховий пристрій, який розвалює те, що іще не побудоване». Тепер, на думку пана Анатолія, історія повторюється: «З огляду на загальну ситуацію, коли домінує політична боротьба, і з погляду амбіцій, коли попереду вибори, зрозуміло, що за змістом цей референдум буде повторенням того, дев’ятирічної давності. І тому доля його буде такою самою. Якщо його результати і будуть втілені, вони перетворяться на чергову міну на шляху України до справді правової демократичної держави».

Цікаво, що при всьому скепсисі жоден зі співрозмовників «УМ» навіть не припустив, що Президент Ющенко може за прикладом попередника застосувати адмінресурс. У Володимира Фесенка, щоправда, є просте пояснення: «При Кучмі адмінресурс був монополізований, а зараз він розподілений між провідними силами. Якщо в деяких регіонах Балога і зможе організувати підтримку цього референдуму, то в інших, підконтрольних Партії регіонів або БЮТ, результат буде інакшим. Звісно, за умови, якщо не буде згоди цих політичних сил на проведення референдуму. А така ймовірність мінімальна».

Та самими лише політичними проблеми організація референдуму не обмежується. На його проведення потрібні чималі кошти. У бюджеті їх виділення не передбачене, а як Верховна Рада й уряд «охоче» видають фінанси на ініціативи Президента, всі мали змогу переконатися після виходу указу про позачергові вибори минулої осені.

Щоправда, є один варіант: сумістити референдум із президентськими (а може, й парламентськими) виборами 25 жовтня. «Чому б і ні? Тоді вибори Президента проходитимуть одночасно з виборами його повноважень», — погоджується Вадим Карасьов. І наголошує: «Референдум сьогодні дуже важливий ще й тому, що з Конституції можуть зробити регламент влади на двох, поділити країну на два великі мегабізнеси. Формально все буде «в шоколаді» — 300 голосів, оплески тощо. Але по суті вийде знущання, адже це буде не Конституція народу, держави, а Конституція двох політиків. Уже півтора року країна перебуває під загрозою реалізації цього сценарію, який передбачатиме й обрання Президента в парламенті. Референдум дасть шанс на те, що Конституція буде народною, а не кулуарною».


ЩО БУЛО І ЩО БУДЕ

Яким був бюлетень–2000 і яким може бути бюлетень–2009

Промахом Кучми та його команди у 2000 році було те, що вони перед проведенням референдуму не потурбувалися про юридичні норми задля втілення результатів плебісциту в життя. На голосування винесли бюлетень, що містив чотири пункти «непрямої дії».

1. Статтю 90 Конституції пропонувалося доповнити нормою про те, що Президент може достроково припинити повноваження Верховної Ради, якщо та протягом місяця не змогла сформувати постійно діючу більшість; якщо впродовж трьох місяців не затвердила держбюджет, поданий Кабміном, «та в інших випадках, передбачених Конституцією». «За» таке проголосували 84,69% учасників референдуму.

2. Обмеження недоторканності народних депутатів (вилучити з Конституції пункт, за яким парламентарії не можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані без згоди Верховної Ради). «За» — 89%.

3. Зменшити чисельність Верховної Ради з 450 до 300 депутатів. «За» — 89,91%.

4. «Чи підтримуєте Ви необхідність формування двопалатного парламенту в Україні, одна з палат якого представляла б інтереси регіонів і сприяла б їх реалізації, та внесення відповідних змін до Конституції України і виборчого законодавства?» «Так» на це сказали нібито 81,68%.

Цього року на референдум можуть бути винесені не окремі поправки до Конституції, а загалом весь проект нового Основного закону. Тобто бюлетень може обмежитися єдиним запитанням і відповідями «так» — «ні». У разі схвальної оцінки, згідно з минулорічним рішенням Конституційного Суду, нова Конституція вважатиметься такою, що набула чинності й замінила попередню.


ГРОМАДСЬКА ДУМКА

Національний інститут стратегічних досліджень при Президенті оприлюднив результати соцопитування, проведеного компанією GfK Ukraіne.

«Чи потрібно вносити зміни до Конституції України в цьому році?» На це запитання «так» відповіли 39,5% респондентів, «скорiше, так» — 14,7%. «Скорiше, нi» і «ні» — відповідно, 7,8% і 23,3%.

Ідею запровадити двопалатний парламент при зменшенні кількості депутатів до 370, коли «верхня палата буде обиратися за мажоритарною системою по три представники від кожного регіону, а нижня — за пропорційною з відкритими списками», підтримали 31,8% («так») плюс ще 15,7% («скоріше, так»). «Скорiше, нi» — 5,7%; «ні» — 29,7%.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua