МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Гіркі міркування напередодні Дня закінчення ІІ світової війни

04/27/2009 | Тарас Возняк
Коли сходить сніг я завжди очікую двох неприємних симптомів - появи падлини з-під снігу та лавини політичних провокацій, що пов’язані з 9 травня.
З-під снігу появляються купи сміття та трупи тварин, що замерзли впродовж довгої зими. Коли наштовхуєшся на них десь в Стрийському парку у Львові, то не відчуваєш особливого естетичного захоплення. Щоправда і містичного страху також. А тільки таку собі гидливість.

Другим симптомом є поява маси антиукраїнських провокацій головною метою яких є намагання дискредитувати національний український рух та Україну як державу взагалі. Все це як правило прив’язується до чергової річниці завершення ІІ світової війни. А також оскаржень українців у колабораціонізмі з нацистами, профашистських настроях і т.п. Спочатку я реагував на це з всією щирістю – бо ж невже не розуміють чи не бачать очевидної несправедливості таких оскаржень. Але тепер, зрозумівши механізми появи цих симптомів, відчуваю просту гидливість. Гидливість до тих, хто з року в рік організовує ці шабаші.

З приходом до влади в Росії Путіна ця робота по дискредитації України набула системного характеру. Це великі, добре скоординовані і щедро профінансовані спецоперації. Вони реалізуються як в Україні, так і у Росії. А останнім часом і в так званому «вільному світі».

Інструментами здійснення цих заходів давно вже є не смішні агенти КГБ з американських фільмів про СССР 70-х років. Росією правлять досвідчені бійці, які добре засвоїли найоптимальнішу техніку використання сили супротивника для того, щоб його ж і повалити. Тому такими інструментами дискредитації українства з метою його знищення, як це не парадоксально, давно вже є і Верховна рада України, і обласні та міські ради, і навіть ОБСЄ, яке не зацікавилося нічим в Україні, крім ситуації з російською мовою. Так ніби українська мова заполонила Київ та інші міста України. Про ЗМІ як в Україні, так і за кордоном і говорити нічого. Через агентів впливу вдається не лише опанувати цими інформаційними платформами - через ці майданчики робляться спроби проводити рішення, які або дискредитують Україну та українство, або ж її дискримінують.

Прикладами спроб дискредитувати Україну, використовуючи цей інструментарій, і є щорічні спроби напередодні 9 травня чи то переносити пам’ятники совєтським солдатам, чи то «забороняти» комуністичну ідеологію. Зрозуміло - кому і навіщо це потрібно. Це потрібно тільки замовнику. Натомість все це прикривається тріскотливим псевдопатріотизмом деяких провінційних діячів. І робиться їхніми руками. А «братія тільки очима лупа» - ніхто навіть не робить спроби назвати провокатора провокатором, а дурня дурнем. Звичайно, залишається запитання – чого в цих провокаціях більше – замовленої провокації чи безнадійної загумінкової глупоти. Думаю, що більше проплаченості. Однак робота цієї замовленої дрібноти це тільки перший етап такої спецоперації.

Після нього на ці замовлені і спровоковані з-поза України «факти» кидаються, я б так назвав, «падальщики історії». Вони розмазують ці добре організовані та проплачені «свідчення» печерності всього українського руху, і українського націоналізму зокрема (як історичного так і сучасного) по шпальтах газет, по екранах телебачення, на тисячах інтернетсайтів. Моментально розгортаються масовані інформаційні кампанії. Причому не десь там у Львові чи Києві, ба навіть не тільки у Москві, а і у Берліні та Відні, Нью-Йорку та Лондоні. Всіма засобами і всіма мовами. Останнім блискучим прикладом цих технологій стала поява у Відні білбордів з прямою політичною пропагандою – «Україна та Грузія в НАТО – це ІІІ світова війна!» Здогадайтесь з трьох раз – хто був замовником такої милої «соціальної» реклами.

І вже зовсім страшно, коли, не побоюсь того слова, замовленим «матеріалом для провокацій» стають замовні чи спонтанні вбивства. Як от у випадку з вбивством проукраїнськи налаштованого одеського хлопця Максима Чайки. Не знаю, чи це вбивство було замовним, чи спонтанним. Не скажу випадковим – бо логіка розвитку подій вела до нього. Вже не лише Крим, але й Одесу опановують не лише спецслужби сусідньої держави, але і їх штурмові загони.

Для них важливо повністю контролювати й вулицю, щоб, у разі чого, ніхто не смів навіть пальцем поворухнути на захист українства та України. І це на території «суверенної» України. За повної бездіяльності всіх щаблів влади. Ба більше – думаю, що не один місцевий і не місцевий орган влади підтримає не батьків загиблого чи українство у Одесі, а «права» вбивці та його господарів. А також ідеологів цих вбивць, які вишивають на екранах «українського» телебачення, як от одеський чорносотенець Ігорь Марков у черговій шустеріаді. Молодих одеських українців пан Шустер чомусь у студію не запросив. Зрештою він робить свою роботу. Ширить так би мовити «свободу слова».

Головним мотивом всієї вервечки щорічних антиукраїнських весняних провокацій є чотири завдання.

Перше це намертво накинути всім без виключення українським національним рухам - від крайньо націоналістичного до націонал-демократичного - жупел фашизму та нацизму. В масовій свідомості як українців, так і росіян чи американців має бути чітко зафіксовану просту бінарну пару: Україна – нацизм, українці – фашисти. Чи це стосується історії – бо ж насправді всі «бендеровцы» і навіть «петлюровцы» і «мазепинцы» ще з XVIII століття були нацистськими колаборантами. Чи це стосується сьогодення – таким самим «фашистом» був і покійний В’ячеслав Чорновіл, і є президент Віктор Ющенко – бо ж інакше він би не обстоював так Голодомор чи ветеранів УПА. Сюрреалізм?
Так. Але спрацьовує на всі 100%. Звичайний бюргер з Колорадо не розбирається в тонкощах історії. Для нього історію слід писати на білбордах – бо тільки їх він і читає, а не товсті книги з історії. Чим і користуються спритні маніпулятори масовою свідомістю. Але не українці.

Друге завдання полягає у тому, щоб відтерти Україну від честі бути переможцем над нацизмом у ІІ світовій війні. І байдуже, що Україна в боротьбі з нацизмом втратила 10 мільйонів своїх мешканців, байдуже, що українські хлопці не лише були у лавах Червоної армії – причому зазвичай простим гарматним м’ясом, яким совєтські полководці так браво закидували супротивника, але і в лавах Української повстанчої армії – яка боролася як з нацизмом, так і з більшовизмом. Бо переможцем може бути тільки Росія. І вона є нею. Правда не насправді, а тільки у тій лавині фільмів, яку спродукувала російська кіноіндустрія останнім часом. Виявляється, що НКВДисти, СМЕРівці і т.д. за списком і були головними ковалями перемоги, лицарями на білому коні. Про десятки мільйонів жертв ГУЛАГУ – ні слова. Їх не було, бо бути не могло. Разом з тим вміло затушовується той факт, що саме СССР разом з Третім Рейхом розпочали ІІ світову війну розшматувавши у вересні 1939 року Польщу. Це вже потім нацисти «вероломно напали» на білого агнця – країну Сталіна та Берії. Чому й спазматично тримаються терміну «Отечественная война», яка розпочалася пізніше - неначе перед нею не було огидного 1939 року. І все це масово заполонило всі без виключення канали українського телебачення.

І третє завдання полягає в тому, щоб уникнути того, на що насправді заслужив режим, який реанімувався в Росії. ФСБешні правителі Росії всіма силами пробують уникнути суду над своїми попередниками та осуду комунізму. І так само суду над собою як гідними продовжувачами славних традицій ГПУ-НКВД-КГБ. Та про теперішніх отруювачів своїх політичних супротивників у цій статті говорити не буду. Вже всім стало зрозуміло, що Нюренбергського процесу над комунізмом не буде. Гестапо та СС осудили, а ГПУ та НКВД – ні.

І те, що жертв комунізму було в кілька разів більше, ніж жертв нацизму нічим цьому не зарадить. По перше так званий «Захід» сьогодні розчленований і перебуває у кризі, перш за все кризі моральній – за преференції в закупці газу та нафти він готовий ходити до сауни з колишніми шпигунами в своїй країні. Але і тому, що й сама Росія не хоче покаяння. Коли я написав слово Росія, то задумався – яка Росія? Що стосується корпоративного клану російських спецслужб – то це справа зрозуміла. Так само, як і ті «отщепенцы», які ведуть свій родовід від дисидентів совєтської епохи. Але ж між ними – мільйони так званих «простих росіян» - чи потребують вони каяття? Чи тільки гордості за перемоги? Для мене це запитання без відповіді. Хоча ні – відповідь за них дасть ФСБешна братія. На разі «прості росіяни» погоджуються з тим, щоб за них давали відповідь саме вони. І для мене це відповідь. Відповідь печальна…

В подібній ситуації були німці після ІІ світової війни. Напевно з великими труднощами і може не всі, і не до кінця, але вони таки осудили і на особистому, і на моральному, і на офіційному рівнях не лише нацизм, але й своє персональне злочинне минуле. І тепер німецька держава та суспільство роблять все, щоб присікати будь, які рецидиви нацизму чи його глорифікації.

Для мене висновок простий – німці хочуть покінчити з своїм злочинним минули, хочуть каятися, натомість я не бачу з боку росіян (якщо вони вважають себе єдиними правонаступниками і єдиними спадкоємцями всіх перемог СССР) ні бажання осудити Голодомор, депортації, репресії всієї епохи комунізму, ні каяття. Каяття не на одиничному рівні, а на масовому. Про державний – не може бути й мови за цього російського режиму.

Що ж робить корпоративний клан російських спецслужб – щоб уникнути суду над самим собою? Він чинить, як і кожен вуличний злодій – вкравши шапку – втікає і верещить «лови злодія!». За зразком трибуналу по геноциду в Руанді та Югославії, робить спроби організувати «трибунал» для переслідування «нацистів» та «фашистів» чи не на всій колишній території СССР. Привід – не допустити «ревізії» бачення ІІ світової війни – бо можливе тільки одне бачення, яке пройшло схвалення у ФСБ. Не сумніваймося, що до новоявлених «фашистів» ввійде не тільки колишній прем’єр-міністр незалежної Естонії Марті Лаар, якому Росія відмовила у візі очевидно з огляду на те, що він занадто багато уваги приділяв розкриттю злочинів комунізму. Але й багато-хто з сьогоднішніх українських політиків. Не забуваймо головний слоган російських масмедій 2004 року про «помаранчеву чуму». Отож Віктору Ющенку слід би було начуватися. Щоб самим уникнути не лише осуду, але й суду ця бригада вибрала найкращу тактику – бо ж найкращою обороною завжди є напад. Вони будуть переслідувати і судити всіх, хто засумнівається у єдино вірній «історії від ФСБ». Поки-що це законопроект у російській держдумі. І поки-що він стосується тільки території Росії. Але це тільки поки-що.

Знаючи безпринципність та корумпованість різного роду шредерів можна сподіватися, що вони будуть здатні погодитися і на розширення зони дії цих рестрикцій. Як в часі, так і у просторі. До нацистських колаборантів зарахують не лише Мазепу з Петлюрою, але й сьогоднішніх українських діячів. А також жадатимуть їх видачі і від інших держав. Отоді жодні українські «патріоти» не втечуть нікуди – їх будуть передавати до рук істинного «правосуддя від ФСБ». Це своєрідна тактика застрашування, дискредитації і водночас втечі від відповідальності за свої ж злочини – три в одному! Тут я трішки згущую. Для краси. А може, і не згущую – час покаже.

І останнє, четверте завдання, це вбивати клина між східними та західними українцями. Бо одні «правильные», «братья-украинцы» - їхні діди та батьки «нашу советскую Родину защищали», а інші «неправильные» - «враги-западенцы, пособники». Навіть, якщо вони боролись за якусь Україну, - то все одно «враги», бо правильна «Родина» одна - «советская». З цими западенцями важко «обустаивать постсоветское пространство» - їх слід дистанціювати, маргіналізувати. Взагалі - те, що вони існують є великою геополітичною проблемою для московських потіттехнологів - ну не пасують вони ні до якого московського проекту. І у Польщу їх, націоналюг, не втиснеш, і в московському казані не розварюються до стану розмазаної каші. Ой, помилився Йосип Віссаріонович «звільнюючи» їх з польської неволі, ой помилився. Тому під чергову спробу інтронізувати у Києві московського баскака дуже добре було б розділити електорат ще й за цією ознакою «переможців» та «супостатів». Що й роблять.

Зрозуміло, що такого роду політикаство пожирає все, чого торкається. В тому числі і так званої «правди історії». Ця правда такого роду політиканам насправді не потрібна. Здавалося б - ну і Бог з ними. Однак біда у тому, що вони зашкально політизують та інструменталізують цю історію. Щороку шквал цієї політизації та інструменталізації наступає саме напередодні завершення останньої великої війни. І амплітуда цієї істерії з року в рік зростає. Пам’ять про велику війну є ще болючою раною, яка не зажила. Що і пробують використати цинічні маніпулятори. Тому так огидно дивитися, як сучасні «падальщики історії» та їх маріонетки «і в Україні і поза нею сущі» використовують її для своїх ницих цілей.

Підсумовуючи – з своїми сусідами-партнерами ми нічого зробити не в силі. Вони переслідують свої цілі тими методами, які вважають ефективними. Про мораль – ні слова. Єдине, що ми можемо, це підмести власну хату. Як від всюдисущих агентів впливу, прямої агентури, так і псевдо патріотів, які ллють воду на млини чужої політики. Давно пора відкрити дискусію щодо цих удаваних гіперпатріотів. Називати їх поіменно. А то вже розперезалися донесхочу. Що не означає – забороняти чи соромитися бути українцями на повний зріст. Але ж не дурнями, врешті-решт!

Відповіді

  • 2009.04.28 | karmeluk

    Браво, пане Тарасе! Люстрації треба

    Маю пропозицію пікетувати святкування 90 років ВЛКСМ 26 червня, під палац "Україна".

    З повагою,

    Борис
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.04.28 | Сергій Кабуд

      Люстрація це така страшна річ для совків які контролюють Україн

      що з початку нам треба сильно, дуже сильно наростити СИЛИ

      і віднестися дуже серьозно до цього

      щоб її досягти треба, якщо говоримо про вибори в Україні, мати конкретно не меньше 60% які б це підтримували

      Поки що гебешна клоунада ВО-СВОБОДА намагається присвоіти з понтом собі тези і про люстрацію і таке інше,

      але ці лише шкодитимуть, бо після кожного заклику до люстрації будуть в 10 разів голосніше верещати: !ЖИДИ!
  • 2009.04.28 | Хвізик

    правильна стаття

  • 2009.04.28 | Isoлято

    А мені здавалося, що ІІ Світова закінчилася 2 вересня...

    ...1945 року, після капітуляції Японії. А 9 травня - це цілком і повністю совєцьке свято, "день победы над фашызмом, который мог бы настать тремя годами раньше, если б сволочь Гитлер не напал на нас раньше времени и не поломал усю малину".
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.04.28 | Хвізик

      от лишень подождіть троха

      скоро кремлядь закон прийме, буде таких як ви в сортирі мочити
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2009.04.28 | GreyWraith

        Штани вона собі буде мочити

        Згадайте, скільки російська держдума за свою історію дурні понаухвалювала: і Севастополь вона у нас відбирала, і Біловіжські угоди скасовувала. І наслідків цих маразмів - ніяких не було і не буде.

        А загострення у цих клоунів - просто від панічного відчуття, що час їхній закінчується. Тільки і всього.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2009.04.28 | Историк

          Re: Штани вона собі буде мочити

          GreyWraith пише:
          > Згадайте, скільки російська держдума за свою історію дурні понаухвалювала: і Севастополь вона у нас відбирала, і Біловіжські угоди скасовувала. І наслідків цих маразмів - ніяких не було і не буде.
          Постановления Госдумы и в самой России не имеют буквального смысла и прямых последствий - это против конспирации.
          > А загострення у цих клоунів - просто від панічного відчуття, що час їхній закінчується
          ...уже тыщу лет
          >Тільки і всього.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2009.04.28 | Историк

            Смысл многих "агрессивных" законов и провокаций -

            пугать зарубежных инвесторов и политиков. Между прочим - работает...
    • 2009.04.28 | Koala

      Мене випередили

  • 2009.04.28 | Историк

    Только так!

    Тарас Возняк пише:
    > Називати їх поіменно.
  • 2009.04.28 | АБВГ

    Друга світова війна була імперіалістичною по суті.

    Великі держави, що перемогли в Першій світовій боролись за мир (бо "мир" їм належав) і проводили політику роззброєння.
    Німеччина і Росія\СССР вже в Раппало зафіксували співпадіння своїх інтересів щодо перегляду результатів війни, зафіксованих в Версальському договорі, з метою повернення до довоєнних кордонів.
    Тому під революційні пісні кували зброю.
    Малі країни часто були маріонетками в руках великих держав. І вирішували свої національні завдання в рамках, накинутих великими державами.
    Дехто, як румуни, справились краще, вчасно "зорієнтувавшись".
    Дехто, як венгри, втратили значні території.
    Щодо України і Гітлер, і Сталін планували колонізацію.
    Національні інтереси України, такі, як об"єднання українських земель, випадково співпали з інтересом імперії, що таким чином отримувала плацдарми в великій імперській грі за світове панування.

    http://www2.maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_free&trs=-1&key=1240864016&first=1240907249&last=1240873476

    Парадокс полягає в тому, що і Сталін, і Гітлер, досягнули свою заявлену перед війною мету:
    Сталін отримав в 50-ті роки панування над половиною світу , а вже в 90-ті роки збулась і гітлерівська мрія про "усунення загрози зі сходу" і "колос на глиняних ногах" розвалився.
    І що? Життя знов виявилось багатшим за фантазії!
    Постала картина світу не має на початку 21 століття нічого спільного з планами геніїв злодійства.
    А Україна виявилась на золотому мосту, що веде з СССР в процвітаючу Європу. Про що УПА могла тільки мріяти.
    Цей золотий міст - це теж наслідок Другої світової.
  • 2009.05.05 | Іпатій

    Браво авторе Згоден з кожним словом

    Тим хто принижує бандерівців треба задавати просте запитання "що було робити мужику, якщо він жив в СССР і був антикомуністом?" Таких було ледь не більше ніж тих що прагнули комунізму. Отже вихід був один: збройний підпільний опір агресору або саботаж. Ми не знаємо своєї реальної історії, тих сотень "куркульских" повстань та пролетарського саботажу, якими свідомі але розпорошені українські самостійники боролися проти совіцького расiзму. Жодний з сучасних так званих "антифашистів" не розмовляє білоруською, українською чи грузинською мовами. Вони привласнили бренд антифашизму щоб займатися тим самим расізмом, який призвів до майже повної русіфікації України і Білорусі.
  • 2009.05.05 | Пан Коцький

    Дуже добра стаття - а міркування нажаль дійсно гіркі...

  • 2009.05.05 | Pavlo Z.

    Замітки на полях "Гірких міркувань".

    Тарас Возняк пише:
    > > З-під снігу появляються купи сміття та трупи тварин, що замерзли впродовж довгої зими. Коли наштовхуєшся на них десь в Стрийському парку у Львові, то
    треба вимагати відставки мера. У мене поруч парк - там все вигрібається разом із залишками снігу і листя раннім ранком не менш ранньої весни.

    > Останнім блискучим прикладом цих технологій стала поява у Відні білбордів з прямою політичною пропагандою – «Україна та Грузія в НАТО – це ІІІ світова війна!» Здогадайтесь з трьох раз – хто був замовником такої милої «соціальної» реклами.
    Отут я зацікавився. По-перше: а яким боком Австрія до НАТО? По-друге: ні гугль, ні яху не дали жодного варіанту ні на український, ні на німецький, ні на російський варіант вказаного напису. Може я погано шукав? Чи білборд був насправді графіті на задній стіні гуртожитку мігрантів?
    Завдання сфомульовані блискуче:
    > Головним мотивом всієї вервечки щорічних антиукраїнських весняних провокацій є чотири завдання.
    > Перше це намертво накинути всім без виключення українським національним рухам - від крайньо націоналістичного до націонал-демократичного - жупел фашизму та нацизму. В масовій свідомості як українців, так і росіян чи американців має бути чітко зафіксовану просту бінарну пару: Україна – нацизм, українці – фашисти. Чи це стосується історії – бо ж насправді всі «бендеровцы» і навіть «петлюровцы» і «мазепинцы» ще з XVIII століття були нацистськими колаборантами.
    > Друге завдання полягає у тому, щоб відтерти Україну від честі бути переможцем над нацизмом у ІІ світовій війні. І байдуже, що Україна в боротьбі з нацизмом втратила 10 мільйонів своїх мешканців, байдуже, що українські хлопці не лише були у лавах Червоної армії – причому зазвичай простим гарматним м’ясом, яким совєтські полководці так браво закидували супротивника, але і в лавах Української повстанчої армії – яка боролася як з нацизмом, так і з більшовизмом. Бо переможцем може бути тільки Росія.
    > І третє завдання полягає в тому, щоб уникнути того, на що насправді заслужив режим, який реанімувався в Росії. ФСБешні правителі Росії всіма силами пробують уникнути суду над своїми попередниками та осуду комунізму. І так само суду над собою як гідними продовжувачами славних традицій ГПУ-НКВД-КГБ.
    >
    > Що ж робить корпоративний клан російських спецслужб – щоб уникнути суду над самим собою? Він чинить, як і кожен вуличний злодій – вкравши шапку – втікає і верещить «лови злодія!».
    > Отоді жодні українські «патріоти» не втечуть нікуди – їх будуть передавати до рук істинного «правосуддя від ФСБ». Це своєрідна тактика застрашування,
    Тут схоже, що пан Возняк сам став знаряддям цієї тактики:(.

    > І останнє, четверте завдання, це вбивати клина між східними та західними українцями. Бо одні «правильные», «братья-украинцы» - їхні діди та батьки «нашу советскую Родину защищали», а інші «неправильные» - «враги-западенцы, пособники». ... Ой, помилився Йосип Віссаріонович «звільнюючи» їх з польської неволі, ой помилився. Тому ... дуже добре було б розділити електорат ще й за цією ознакою «переможців» та «супостатів». Що й роблять.
    Згоден 100%. Але ж автор здається роки 4 тому скрізь говорив і писав саме у цьому ключі: про доцільність розмежування "двох Україн", одна з яких хай іде у Росію, а інша - на Захід. Чому не скаже: "Я був неправий!"?
    > Пам’ять про велику війну є ще болючою раною, яка не зажила. Що і пробують використати цинічні маніпулятори. Тому так огидно дивитися, як сучасні «падальщики історії» та їх маріонетки «і в Україні і поза нею сущі» використовують її для своїх ницих цілей.
    100%
    > Підсумовуючи – з своїми сусідами-партнерами ми нічого зробити не в силі.
    Що ж такий мінорно-самообхезуючий фінал?! І в силі, і в змозі. Було б тільки бажання і розум - і у поводирів держави, і у нас. Просто ніхто нічого - за винятком хіба що Огризка та інколи Ющенка - ще навіть не намагався щось робити у цьому напрямі.
    І останнє.
    > Єдине, що ми можемо, це підмести власну хату. Як від всюдисущих агентів впливу, прямої агентури, так і псевдо патріотів, які ллють воду на млини чужої політики. Давно пора відкрити дискусію щодо цих удаваних гіперпатріотів. Називати їх поіменно. А то вже розперезалися донесхочу.
    Якщо слідувати цій логіці - то одного, "який лив воду на млини чужої політики" я вище назвав. Але ж це брєд - людина просто могла помилятися, а не виконувати чужі завдання!
    А якщо серйозно: у нас коли-небудь за 20 років ця дискусія закривалася? І тоді і зараз маємо кабудів, які тупо чіпляють ярлик чекіста на будь-кого, хто з ними і їх поглядами не згоден. І в результаті українська справа стає схожою на дурдім, який розколюється навпіл - що і потрібно Луб'янці. Це взагалі окрема тема: що ефективніше - консолідація нації чи її розкол. Наведу тільки один приклад - хто захоче, той зрозуміє. Хтось чув про молдаван - радянських партизанів? Але пісня була створена і неймовірно розкручена - саме про "смуглянку-молдаванку", яка повідомляла своєму знайомому, що "партізанскій молдаванскій собіраєм ми отряд".


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua