цікава нейтральна розмова про Крим (\)
05/04/2009 | kotygoroshko
у тому плані нейтральна, що байкери нібито всіма чотирма лапами щиро голосують за те, що вони політикою не цікавляться і не займаються
П.С. не люблю я сайт мото-київ-юа, але в данному разі за українських байкерів швидше приємно, аніж ні:
Початок 1954 року. Крим. Територія фактично обезлюднена - офіційна статистика свідчить, що за час війни населення в Криму зменшилося вдвічі і до травня 1944 року становило 780 тисяч осіб, а після депортації кримських татар тут лишилося близько 500 тисяч. Сільське господарство в розрусі – пшеницю в степовій зоні нікому обро[censored]ти, сади на південному березі вирубано через введення непомірних податків. На весь півострів - 3 хлібні магазини, 18 – м’ясних, 8 – молочних, 2 – тканин, 9 – взуття, 5 – будівельних матеріалів та 28 книжкових крамниць. Рекреаційні потужності тільки «планується» підняти до рівня 400 тис. чоловік на рік, та й то тільки в 1958 році. Порти потр[censored]ть відновлення, сполучення між населеними пунктами жахливе.
Такий подарунок зробив українському народу «старший брат», ніби –то на честь пам’ятної дати – Переяславської ради(у ті часи говорили про «Переяславcьку угоду», але ми ж то знаємо, що ніякої угоди в Переяславі не було підписано). Цією байкою про «доброту братів-росіян» нас годують вже досить довго. І досі є «діячі», які на цьому спекулюють. Але ж це нелогічно! Якщо вже робити подарунок, то треба обрати якісь пристойні землі – Московщину, Санкт-Петербург – а не зруйнований вщент Крим. Бо виходить не подарунок, а виписка безнадійно хворого додому – щоб відповідальність не нести. Мабуть, так воно і було, тож посилатися на «п’яного Хрущова» тут не варто, хоч він і доклав багатьох зусиль задля приєднання Криму до УРСР. Обдуманість такого прагнення підтверджують свідчення його зятя Олексія Аджубея про його відпочинок на ПБК у 1953 році. Микита Сергійович бачив реалії післявоєнного Криму, зустрічався з обманутими переселенцями, тому добре розумів, що без підтримки України півострів занепав би остаточно.
Причин такої залежності Криму від свого північного сусіда – УРСР – було декілька. По-перше, це продовольство. Через кліматичні умови та особливості рельєфу півострова не може самостійно забезпечити себе необхідними продуктами харчування – на персиках і цибулі (хто був у Криму, той знає, про що я)довго не проживеш, а тут ще й інфраструктура сільського господарства була майже відсутня. Крім того, іригаційні канали, що забезпечують таке-сяке животіння полів, беруть початок саме в Україні, тож іще один основний елемент функціонування населених пунктів у Криму аж ніяк не автономний. Цього було б цілком досить для аргументації, але є ще один чинник: навіть перебуваючи у складі РРФСР, Кримська область залишалася в економічному просторі України. Паливно-енергетичний комплекс, металургія, машинобудування та легка промисловість, залізничний транспорт України і Криму фактично були єдиними. Україна ще до 1954 року надавала Кримській області велику допомогу у відродженні міст, відбудові заводів та фабрик, у вирішенні проблем водопостачання, будівництва. Тож ідеться ще й про промислову залежність.
Що ж, росіяни можуть багато говорити про «історичну приналежність Криму до України», тільки що ж вони будуть з ним робити, якщо, не дай Бог, таки його отримають?
http://moto.kiev.ua/forum/?trid=offtopic/1239170810419&vp=0
там вся розмова
П.С. не люблю я сайт мото-київ-юа, але в данному разі за українських байкерів швидше приємно, аніж ні:
Початок 1954 року. Крим. Територія фактично обезлюднена - офіційна статистика свідчить, що за час війни населення в Криму зменшилося вдвічі і до травня 1944 року становило 780 тисяч осіб, а після депортації кримських татар тут лишилося близько 500 тисяч. Сільське господарство в розрусі – пшеницю в степовій зоні нікому обро[censored]ти, сади на південному березі вирубано через введення непомірних податків. На весь півострів - 3 хлібні магазини, 18 – м’ясних, 8 – молочних, 2 – тканин, 9 – взуття, 5 – будівельних матеріалів та 28 книжкових крамниць. Рекреаційні потужності тільки «планується» підняти до рівня 400 тис. чоловік на рік, та й то тільки в 1958 році. Порти потр[censored]ть відновлення, сполучення між населеними пунктами жахливе.
Такий подарунок зробив українському народу «старший брат», ніби –то на честь пам’ятної дати – Переяславської ради(у ті часи говорили про «Переяславcьку угоду», але ми ж то знаємо, що ніякої угоди в Переяславі не було підписано). Цією байкою про «доброту братів-росіян» нас годують вже досить довго. І досі є «діячі», які на цьому спекулюють. Але ж це нелогічно! Якщо вже робити подарунок, то треба обрати якісь пристойні землі – Московщину, Санкт-Петербург – а не зруйнований вщент Крим. Бо виходить не подарунок, а виписка безнадійно хворого додому – щоб відповідальність не нести. Мабуть, так воно і було, тож посилатися на «п’яного Хрущова» тут не варто, хоч він і доклав багатьох зусиль задля приєднання Криму до УРСР. Обдуманість такого прагнення підтверджують свідчення його зятя Олексія Аджубея про його відпочинок на ПБК у 1953 році. Микита Сергійович бачив реалії післявоєнного Криму, зустрічався з обманутими переселенцями, тому добре розумів, що без підтримки України півострів занепав би остаточно.
Причин такої залежності Криму від свого північного сусіда – УРСР – було декілька. По-перше, це продовольство. Через кліматичні умови та особливості рельєфу півострова не може самостійно забезпечити себе необхідними продуктами харчування – на персиках і цибулі (хто був у Криму, той знає, про що я)довго не проживеш, а тут ще й інфраструктура сільського господарства була майже відсутня. Крім того, іригаційні канали, що забезпечують таке-сяке животіння полів, беруть початок саме в Україні, тож іще один основний елемент функціонування населених пунктів у Криму аж ніяк не автономний. Цього було б цілком досить для аргументації, але є ще один чинник: навіть перебуваючи у складі РРФСР, Кримська область залишалася в економічному просторі України. Паливно-енергетичний комплекс, металургія, машинобудування та легка промисловість, залізничний транспорт України і Криму фактично були єдиними. Україна ще до 1954 року надавала Кримській області велику допомогу у відродженні міст, відбудові заводів та фабрик, у вирішенні проблем водопостачання, будівництва. Тож ідеться ще й про промислову залежність.
Що ж, росіяни можуть багато говорити про «історичну приналежність Криму до України», тільки що ж вони будуть з ним робити, якщо, не дай Бог, таки його отримають?
http://moto.kiev.ua/forum/?trid=offtopic/1239170810419&vp=0
там вся розмова