МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Віра і посвята блаженного Омеляна Ковча.

05/06/2009 | Андронік Кармелюк
ВІРА І ПОСВЯТА БЛАЖЕННОГО ОМЕЛЯНА КОВЧА


У Києві, де води Дніпровські освячені хрещенням Андрія Первозванного, у погожого весняного дня - п’ятницю 14 квітня, сталася подія, що напевно матиме важливе та далекосяжне значення в історії духовної культури України та й всієї центральної Європи. Подія проходила на лівому березі Дніпра, перед входом до новозбудованого патріаршого собору УГКЦ Воскресіння Господнього. Названа подія має ще додаткову історичну вагу: вона відбулася саме в році, коли відзначаємо 20-річчя виходу з катакомбного існування УГКЦ – Церкви, яку Варшава терзала, а Москва, у всіх своїх кольорах та іпостасях, заперечувала і переслідувала, намагаючись викреслити її з реєстру помісних Церков Христових, а 1946 року взагалі, номінально і силоміць, приєднала її до РПЦ.
Нині УГКЦ не то що тріумфально воскресла з офіційного небуття, а ще й переживає бурхливий розвиток: вона в Україні територіяльно по-новому структурується, становиться дедалі повноціннішим суспільно-церковним організмом для того, щоб поширювати Христову благовість у країні, яка поступово оздоровлюється з ран та пороків тоталітаризму і безбожного комунізму. Греко-католицька церковна спільнота не лише виконує життєствердну суспільну функцію, а також перетворюється у багате духовне середовище, яке благодатно випромінює на всіх людей.
Мова йде про урочисту архиєрейську літургійну відправу, яку після закінчення Синоду єпископів Києво-Галицького архиєпископства очолив Блаженніший Патріярх Любомир кардинал Гузар із почотом усіх владик УГКЦ в Україні. Учасниками архиєрейської літургії були священики з усіх деканатів УГКЦ, співав хор питомців Дрогобицької семінарії під орудою о.Андрія Буня. Співслужили при вівтарі Апостолський нунцій в Україні архиєпископ Іван Юркович і двоє латинських єпископів. Серед кліру був помічений теж священик від УАПЦ, біля престолу служив о.С.Батрух, греко-католицький парох із польського Любліна.
Це важливе літургійне дійство було присвячене проголошенню Блаженного священномученика о.Омеляна Ковча небесним опікуном душпастирів УГКЦ. Цю почесть він заслужив своєю відданою працею і геройським спасінням місцевих євреїв від нацистської заглади, він пішов на добровільну смерть у нацистському концтаборі “Майданек” 1944 року. Папа Римський Іван Павло ІІ під час свого пастирського візиту до України у 2001 році зачислив о.О.Ковча до лику блаженних Католицької Церкви.
Урочистий акт проголошення відбувся у п’ятницю, в робочий день. Тому в ньому брала участь невелика кількість мирян, які також з’їхалися з різних куточків України. З першоієрархом УГКЦ Любомиром Гузаром привітався віце-прем’єр Іван Васюник, присутнім був також посол Польщі в Києві Яцек Ключковські. Ще було декілька представників зі світу політики. Коли б церемоніяльна подія з таким високим моральним звучанням відбулася в будь-якій христинянській країні Західної Європи, то вона проходила б у найпрестижніму катедральному соборі, за участю найвищих достойників держави і представників широкої громадськості, вона передавалася б у прямому ефірі по всій країні і, напевно, по мережі євробачення...
Іншими словами, такого значення обрядовий чин треба здійснювати на Софіївському майдані - біля стіп Матері-Оранти, у самому серці княжого Києва, за участі найвищих представників влади й ієрархів усіх традиційних Українських Церков, з обрамленням церковних напівів у виконанні об’єднаного хору семінаристів з усіх духовних акaдемій в Україні, які коріняться у традиції Володимирового хрищення. Усе це величне дійство мало транслюватися по УТБ наживо з відповідними телемостами, принаймні, до Ізраїлю, Польщі і Німеччини. Таким чином маємо наблизитися до християнських традицій Європи, з яких уже понад тисячу років живиться наша віра та культура. Таким всеукраїнським актом на державницькому і міжнародному рівнях ми зобов’взані озвучувати високий моральний камертон Українстької Церкви і нації, що його (камертон) творять подвиги українських героїв і мучеників за віру, за свободу, за людську і національну гідність. На жаль, ми не спромоглися усією національною спільнотою зробити такий важливий крок на шляху до культурної Європи. Ми на ділі показали, що досі не подолали історичної «хвороби бездержавності», яка – за лаконічним виразом поета-вісниківця Е.Маланюка – полягає в утвердженні ієрархічної залежності класичної тріади: особистість-суспільство-державна нація. «Без цієї ієрархічної залежності немає передумов державності»,- писав Евген Маланюк 14 травня 1946 року в своїх «Нотатках».
Не було на жаль й представників єврейської громади в Україні, бо ж саме євреїв блаженний священномученик Омелян Ковч спасав від неуникненної смерті з боку коричневого окупанта, і за них він офірував Богові своє життя. Він заслужив собі посмертне звання «Праведник України», яке надала йому Єврейська рада України в 1999 р. Втім у духовному концерті після літургії у синє небо понеслося жалісне голосіння в традиційному гебрейському мелосі у виконанні віртуазної скрипальки Лідії Футорської.
Незважаючи на згадані «недотягнення», урочистим актом, який відбувся на лівому березі Дніпра, де стоїть соборний храм Воскресіння Господнього і урядуватиме Патріярша курія УГКЦ, Україна, символічно висловлюючись, увійшла до найвищої ліги цивілізованих націй і спілкується у міждержавних взаєминах на правах рівнорядного партнера. Відтепер Україну знатимуть у світі не лише через футбол, бокс, Чорнобиль або лихозвісну політичну корупцію, а чужинці схилятимуться перед нею також і за перемогу свободи й гідності на Помаранчевих майданах України. І, зокрема, за те, що ми готові покласти найвищу жертву за ближнього, долаючи будь-які різниці – расові, релігійні, національні тощо. Україна отримала, так би мовити, найвищий морально-етичний рейтинг у світі і доказує, що вона може вистояти у важких кризових ситуаціях. Це - найвище признанння як з боку вселенської Католицької Церкви, так і з боку нерелігійного світу.
Життєвий шлях і мученицький вінець о.Омеляна Ковча – це свідчення того, що дорога до універсального, до вселюдськості пролягає через національну хату. Цей шлях, що його пройшов о. О.Ковч, є типовим для українського інтелігента, який народився у 19-му столітті, а сформувався і будував своє особисте і національне життя на основі непохитної віри та глибокої національної свідомості. Ось коротко про головні етапи життєвої і священницької дороги блаженного Омеляна Ковча.
Народився Омелян Ковч 20 серпня 1884 р. в Космачі в сім’ї священика й пізніше він одружився з Марією Анною Добрянською, донькою буковинського священика. Освіту здобув у Львівській гімназії та в римській Колегії святих Сергія і Вакха. Священичу хіротонію отримав 1911 р. від Станиславівського єпископа-ісповідника Григорія Хомишина. Спочатку кілька років душпастирював серед убогих українських переселенців у кол. Югославії, а на Україну повернувся 1916 р. У період перших Визвольних змагань він став польовим духівником УГА, двічі був у полоні червоних загонів і перехворів тифом. У 1922 р. о.Омелян Ковч став парохом Перемишлян, полонізованого містечка з переважним єврейським населенням. У цей період отець Омелян розгорнув широку й інтенсивну душпастирську і національно-просвітню діяльність. «Просвіта», Пласт, студентська молодь, кооператива, євхаристійні з’їзди, праця в повітовій мережі ОУН, опіка над сиротами, які доповнювали його і так уже велику родину із шестеро дітей – ось такий широкий діяпазон зацікавлень і діяльності священика-патріота. Допікали йому поляки, а згодом червоні окупанти, він не раз зазнавав арештів і змушений був переховуватися. Після приходу німців у 1941 році о.О.Ковч став рятувати євреїв, за що у грудні 1942 р. потрапив у руки гестапо, перебував у лихопам’ятній львівській тюрмі на Лонцького, у серпні 1943 р. його перевезли до концтабору «Майданек» у Польщі, де він загинув імовірно 25 березня 1944 року.
Про життя, діяльність і духовну опіку о.О.Ковча існують численні свідчення і вони всі однодушні: це була свята людина. Ще за його життя перемишлянські парохіяни про будинок, в якому жила сім’я о.О.Ковча, казали – «Над тією хатою ангели пролітають».
Після святої літургії відбулася духовно-мистецька програма. Її вів о.Йосиф Мілян – єпископ-номінант, досвідчений і талановитий організатор подібних масових заходів. На завершення мистецької програми він прочитав один з релігійно-філософських віршів Івана Франка, що за своїм змістом такий незвичний, і рідкісний, і дивовижно глибокий, він – правдивий і переконливий. Тому пропонуємо вам його на закінчення цього репортажу :

Говорить дурень в серці своїм:

«Єсть Бог і єсть він Богом моїм!
Його я в серці своїм чую,
В ньому я днюю, з ним ночую.
Він береже мене, мов мати,
Що я роблю, Він мусить знати,
Що я роблю і що говорю;
Він в моїх радощах і в горю,
Він в моїх думах, в моїх мріях
І в моїх жалощах, надіях.
- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -
Єсть Бог, я чую се, я знаю,
Його у власнім серці маю,
Його у твориві я бачу,
В своїй Його знаходжу вдачу:
Він в моїй совісті говорить
І мною нищить, мною творить,
Що я скажу, він «ні» не скаже,
І що я зв’яжу, й Він те зв’яже.

Я часть Його; де часть, там цілість.
Я твір Його, і Творця вмілість
Його творіння виявляє;
Його Дух з мене промовляє,
Його мисль в моїм слові чути:
Я єсьм, тому й Він мусить бути.
Я в Нім жию, і з ним я вічний,
Як син, як складник органічний,
Як тон із гармонійним строєм», -

Говорить дурень в серці своїм.

Такі високі думки про віру в божественне начало людини мережив Іван Франко, розважаючи віршами над книжною цитатою «Рече безумен в серці своїм, яко ність Бог». З такої самої Франкової віри народжуються герої і мученики, до яких зачислено й священномученика Омеляна Ковча, нині небесний опікун українських душпастирів.

Андронік Кармалюк


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua