МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Доктринально говорячи

06/10/2009 | Олександр Северин
Наприкінці травня цього року на сайті Ради національної безпекі і оборони України було оприлюднено проект Доктрини інформаційної безпеки України (http://www.rainbow.gov.ua/news/930.html), котрий розроблявся Апаратом РНБОУ, як сказано у передмові, "на виконання абзацу четвертого пункту п'ятого рішення РНБО України від 21 березня 2008 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення інформаційної безпеки України», введеного в дію Указом Президента України № 377 від 23 квітня 2008 року, Апаратом РНБО України завершено підготовку проекту Доктрини інформаційної безпеки України"

"Роль і місце цього документу в системі нормативно-правового забезпечення національної безпеки в інформаційній сфері" визначається, за замислом авторів, тим, що "саме у розвиток Доктрини, мають бути розроблені документ наступного рівня, - концепції, стратегії, програми за певними напрямами, які мають в цілому скласти основу правового регулювання інформаційної сфери".
Як на мій погляд, обов'язкове підкладання під Доктрину ще й прокладки у вигляді різних концепцій, стратегій і програм замість власне законодавчого втілення її положень (попри, можливо, повну відповідність теоретичним уявленням про канонічне співвідношення між документами, означеними тими термінами) – не найефективніший шлях від постановки задач та формулювання мети до практичного результату, бо ж що таке є Доктрина, як не стратегічний, програмовий і концептуальний документ? Але це той самий випадок, коли замість прискіпуватися до загального, хотілося б акцентувати на деяких "дещицях". Адже ті дещиці є стратегічними, програмовими і концептуальними.

Отже.

"Загальні положення".

1. Стверджується: "cучасні інформаційні технології дають змогу досягти реалізації власних інтересів без застосування воєнного інструментарію, послабити або навіть зруйнувати конкуруючу державу, не застосовуючи сили, якщо ця держава не усвідомить реальних та потенційних загроз негативних інформаційних впливів і не створить дієвої системи захисту і протидії цим загрозам".
Правильно? Правильно. Але потребує уточнення, що йдеться про досягнення результату без "воєннної" сили, адже сучасна інформаційна війна є нічим іншим, як застосуванням сили, хай і куди більш вишуканої та підступної ніж бронетанкова дивізія чи бомбардувальники. Власне, з усвідомлення цього виходить і сама Доктрина.

2. Стверджується: "ефективність прийняття управлінських рішень визначається головним чином обсягом і швидкістю обробки інформації".
Правильно? Частково. Бо не меншу вагу мають повнота, точність та оперативність інформування, якість обробки і аналізу інформації, неспотвореність інформації на шляху від джерела чи монітора до центру прийняття рішень, здатністю останнього до належного реагування.


Розділ "Основна мета, напрями та принципи інформаційної безпеки".
Серед принципів забезпечення інформаційної безпеки України бачимо очікуване і правильне: "обмеження доступу до інформації виключно на підставі закону". Проте це вірне твердження не буде завершеним і достатнім без: "якщо це є необхідним в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду", як це передбачено ст.10 чинної для України Конвенції з захисту прав людини та основоположних свобод.


У розділі "Інформаційна безпека в системі забезпечення національної безпеки України" до "життєво важливих інтересів особи в інформаційній сфері" віднесено, зокрема, "забезпечення конституційних прав і свобод людини на збирання, зберігання, використання і поширення інформації". На мій погляд, це потребує уточнення: "забезпечення практичної можливости реалізації і захисту конституційних прав і свобод людини на збирання, зберігання, використання і поширення інформації".
Крім того, в цьому ж розділі не вистачає тези про "забезпечення інформаційних можливостей для вільного розвитку особистости" у якости ще одного життєво важливого інтересу особи.

Відповідно, до життєво важливих інтересів суспільства також варто б додати, крім "забезпечення суспільно-політичної стабільности" також і про забезпечення "суспільного поступу", або ж, якщо так комусь виглядатиме точнішим, прогресу.

І, врешті, у цьому ж розділі до інтересів держави мені видається доречним, окрім "недопущення інформаційної залежности та блокади України, інформаційної експансії з боку інших держав та міжнародних структур" приплюсувати також "мінімізацію недружніх інформаційних впливів та їхніх наслідків" (розуміючи під ними насамперед як цільові інформаційні кампанії, так і вкидання ворожих "мислевірусів") – тим більш, що далі за текстом такі інформаційні впливи справедливо названо серед загроз.

До розділу "Реальні та потенційні загрози інформаційній безпеці України" просяться, на мій погляд, такі зміни:

а) перелік загроз у зовшіньополітичній сфері доповнити недостатнім інформаційним впливом України в світовому інформаційному просторі, недостатньою потужністю існуючих каналів оперативного поширення правдивої та об'єктивної інформації про Україну;

б) у сфері державної безпеки – визначити загрозою "деструктивні інформаційні впливи", спрямовані не лише "на підрив конституційного ладу, суверенітету і недоторканности Украни", але й на підрив національної єдности;

в) там саме: замість "розголошення інформації, яка становить державну та іншу таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави або спрямована на забезпечення потреб та національних інтересів суспільства і держави" - залишити лише "державну таємницю". Не може держава мати якусь інформацію про себе у "власности", створюючи чи отримуючи її за кошти платників податків. Очевидна також юридична неприпустимість і загальна абсурдність трактування як загрози розголошення відомостей, котрі за законом не є таємницею чи навіть "конфіденційними". Нескладно уявити, яке поле для зловживань залишить, будучи дарованою в правовій нормі, можливість волюнтаристського віднесення інформації до "спрямованої" на щось, навіть якщо це "щось" – державний інтерес;

г) у переліку загроз у внутрішньополітичній сфері додати пункт "порушення органами державної влади, органами місцевого самоврядування, посадовими особами права громадян на інформацію, протиправне засекречування інформації";

д) щодо загроз у соціальній та гуманітарній сфері, то маючи вплив на формування і формулювання Доктрини, я б утримався від нарікань на "поширення у ЗМІ невластивих українській культурній традиції цінностей" – хоча б тому, що як на мене, зазначена культурна традиція є куди глибшою і ширшою від її можливого потрактування окремими особами чи то інституціями, хай навіть і "уповноваженими".

є) ну і, зрештою, дивно бачити серед загроз у науково-технічній і технологічній сферах "неконтрольовану експансію сучасних інформаційних технологій, що створює передумови технологічної залежности України", оскільки, по-перше, напевно що куди небезпечнішою за "неконтрольовану експансію" технологій є відсутність такої експансії, а по-друге, не знаю, як кому, а мені вже ввижаються спеціяльно уповноважені "контролери експансії" з правом на контроль, нагляд, перевірки, а можливо – і репресії.

Визначаючи, у розділі "Засади державної політики забезпечення інформаційної безпеки України", три головних напрями зусиль, Доктрина впевнено декларує, що йдеться про спільні зусилля "держави, громадянського суспільства і людини", але ж громадянське (мабуть краще - цивільне) суспільство тому і є таким, що є вільним від державного примусу та імперативну, а людина взагалі винна державі лише те, що прямо передбачено законодавством (ст.19 Конституції України), тому в контексті "спільних зусиль" правомірно казати хіба про заохочення.
Водночас у тих самих "Засадах" на "інформаційно-психологічному напрямку" очевидно, як на мій погляд, не вистачає мети забезпечення конкурентоспроможности українського суспільства, вільного розвитку особистости. Натомість, з-за слів про імперативно визначену мету утвердження "національних моральних цінностей" мені проглядаються вушка "національної експертної комісії з захисту суспільної моралі". Думаю, коли влада починає вважати себе вправі судити про суспільну моральність, це означає лише її проблеми з власною моральністю.


Далі. У "засадах державної політики забезпечення інформаційної безпеки України" слушно декларується, що "держава має здійснювати виважені й водночас рішучі заходи щодо впровадження інформаційної складової державної політики із забезпечення національних інтересів України". Залишається лише додати, що такі заходи мають бути також послідовними і системними.

Називаючи серед таких заходів у сфері державної безпеки "залучення ЗМІ до забезпечення неухильного додержання конституційних прав і свобою, захисту конституційного устрою, вдосконалення системи влади" тощо, Доктрина, знов-таки, страждає на вияв нерозуміння неналежности вільних ЗМІ до сфери державного імперативу, поза тим, що чітко визначено законом. Заміна "залучення" на "заохочення участи" усуне цю ваду.

Серед заходів у воєнній та внутрішньополітичній сферах вельми доцільно згадати про реформування існуючих механізмів цивільного демократичного контролю за воєнною організацією та правоохоронними органами з метою забезпечення їхньої прозорости, доступу громадськости до всієї інформації про їхню діяльність, що не є державною таємницею.
На сьогодні цей закон, наскільки я можу судити, залишається радше мантрою для самозаспокоєння влади, ніж дієвим інструментом забезпечення контролю, громадського – передусім. Хто має сумніви і хоче їх швидко розвіяти – може поцікавитися у пошукових базах кшталту "Ліги" переліком інших актів, що посилаються на чинний Закон "Про цивільний демократичний контроль…".

Ну і, врешті, серед заходів у соціальній та гуманітарній сфері хотілося б бачити не лише про розкриття архівів органів колишнього СРСР (чого зараз також нема), але і про неприпустимість вибіркового підходу до розкриття та оприлюднення архівних документів. Інше – не лише свідчення слабкости і невпевнености держави та комплексів і совкового мислення відповідних "уповноважених осіб", але і розкішний пас тому, хто, маючи у себе всі такі документи (і не тільки їх), захоче на наші "Історії…" дошкульно і нищівно відповісти своїм "Как это было на самом деле".

А назагал, так - "доктрина спрямована на забезпечення необхідного рівня інформаційної безпеки України в конкретних умовах даного історичного періоду". Якби ще все те ефективно втілювалося. Амінь.


Олександр Северин, к.ю.н.,
правовий радник ВГО Альянс "Майдан"

Відповіді

  • 2009.06.15 | Мірко

    Re: Доктринально говорячи

    Вдало сказано пане Северин.

    Не треба довго думати щоби зрозуміти як важливо для держави як Україна повязати громадянство і право голосу із знанням мови. Населення яке не знає державної мови, знаючи лише чужу, є наражене на вплив інформаційної війни потенційного ворога, без противаги вітчизняних інформаційних впливів. Якщо вже не пяту колону на користь ворога, така біомаса являє собою слабке місце по лінії фронту такої війни.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua