МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Коли прокурор – самодур? Продовження провінційної історії.

07/01/2009 | Максим Ісаєнко
Незначна здавалась би історія з маленької провінційної Миронівки відкрила цікаві факти щодо немаленьких людей. Зокрема вона виявила іще одну нерухомість прокурора Київської області. За що ми щиро дякуємо місцевому свавільнику-правоохоронцю. Адже, якби не він, ми б навряд чи взагалі згадали про цей віддалений населений пункт, навряд чи б відвідали його і тим більше навряд чи дізналися б про речі, яких і не думали шукати.

По дорозі в Миронівку ми заїхали у добре нам знайомий Богуслав. І не тільки тому, що деякі з «героїв» нашого розслідування до переїзду в Миронівку мешкали в Богуславі. Ще з часів боротьби із кучмізмом так склалося, що в Богуславі склалося досить активне середовище громадянських активістів, імпульси якого поширювались і на сусідні райони. В Миронівці активісти теж були, але стільки дієвих та енергійних, як в Богуславі, було небагато. Тому, аби отримати якнайбільше контактів у Миронівці, нам була потрібна допомога богуславських активістів.

Можливо саме через те, що погляд на ці міста в нас формувався через призму громадянської активності, а може й ще через історичну відомість Богуслава, нам завжди здавалось, що Богуслав – це динамічне місто на шляху від Києва до Черкас, а Миронівка – спокійне велике село із розважливим малоплинним життям. Тому здивувались позиції богуславців, які ремствували вбік свого міста як глухої провінції, на відміну від Миронівки. Соромно зізнатися, але саме від них ми дізналися, що саме в цьому містечку, наприклад, зареєстровані такі монстри харчової індустрії як «Наша ряба» та «Миронівський хлібопродукт», власником яких є керівник Державного управління справами Ігор Тарасюк. До речі, богуславці повідомили нам, що у Миронівці, на відміну від Богуслава, існує спротив прокурору-безпредєльщику, хоча, забігаючи наперед, скажу, що ми, провівши чимало неформальних розмов за чашкою кави, чаю та й міцніших напоїв, цього не помітили. Співрозмовники призначали зустрічі подалі від людних місць, на контакт ішли з острахом, але водночас і з бажанням, бо видно було, що вже накипіло, і нас сприймали ледь не як останню надію, хоча і ставились як до contra spem spero, але іншого шансу не бачили. Практично всі розмови починалися скуто і скупо, але потім співбесідників проривало, і їх вже неможливо було зупинити. Закінчувалися розмови лінками на інші контакти, співрозмовники зводили нас з іншими людьми, які могли підтвердити їх слова, і так нам вдалося скласти певну картину дійсності. Для її об’єктивності ми не зустрічалися з жодним фігурантом статті, а збирали погляди збоку. Бо інакше мали б просто зливу аргументів та лінків на контакти від кожної сторони, і нам би довелося провести у Миронівці решту літа. Після цих зустрічей виникло питання: «Що ж тоді було в Богуславі, якщо вважати, що у Миронівці спротив є? Там взагалі ніхто навіть скарг не писав?» Хоча, мабуть, богуславці мають рацію. Спротив не спротив, а незадоволення вже вихлюпується через край, і таке враження, що іще трошки притиснуть, і воно таки переросте у спротив.

Та все по порядку. Отже, майже два тижні тому, завдяки джерелу з прокуратури Київської області ми дізналися, що представницька делегація у складі працівників обласної та місцевої прокуратури, облуправління по боротьбі з незаконним обігом наркотиків, обласної інспекції з контролю за якістю лікарських засобів, санепідемстанції та ін. вирушила до Миронівки з метою підкинути трамадол і забрати ліцензії в деяких аптечних закладів. Перевірка проводилась за завданням прокурора Київської області Олександра Гардецького, а підставою стала стаття в інтернеті, яка має всі ознаки навмисно розміщеної саме для створення подібних підстав (докладніше про це читайте тут: http://maidan.org.ua/static/mai/1245670823.html).

Заінтриговані зацікавленістю прокурора області у закритті маленьких аптек, ми провели невеличке розслідування та виявили, що не все у статті, яка стала підставою для перевірки на тлі бездіяльності прокуратури щодо значно резонансніших публікацій, відповідає дійсності. І пообіцяли, що продовження буде, оскільки не кожен день прокурор однієї з «найжирніших» областей ініціює таку перевірку в далекому від столиці райцентрі щодо такого випадку з такої підстави. Тому ймовірність правдоподібність офіційної версії перевірки, з огляду на відомі нам і не лише нам факти, прямує до нуля.

А тепер про правду без «джинси». Прокурор Миронівського району Леонід Адамович Ящук дійсно є оригінальною людиною. Своїм імпульсивним характером та антикорупційною риторикою він чимось нагадує прокурора області Олександра Гардецького. Коли він з’явився у Миронівці, то спочатку дійсно був момент, коли люди зраділи, а злодії засумували. Злива перевірок, приписів, порушених кримінальних справ… І особливо – протистояння з суддями, міліцією та місцевою владою. Всі давно звикли, що всюди прокуратура, міліція, суд та місцева влада діють у єдиній корупційній спайці, прикриваючи одне одного. Тут же прокурор почав діяти, не зважаючи на авторитети.

Така рішучість з лихвою перекривала в очах людей певні негативні риси характеру. Як з підлеглими, так і з іншими прокурор поводився не просто некультурно, а брутально. Суцільне «тикання», мат, крик, образи людської гідності, намагання наказувати всім і вся виглядало якщо не як позитив, то як виправдання. Мовляв, хлопець з народу, грубуватий, але безкомпромісний, такий собі Глєб Жеглов сучасності. І як же не симпатизувати такому, якщо він активно працював навіть у такій сфері як відмовні міліцейські справи. Багато людей, які отримували на свої скарги та заяви відмови з боку органів внутрішніх справ, раптом були повідомленні, що за прокурорським реагуванням їхні справи знову «ожили». Проте ті, хто мав знайомих у Богуславському районі, де Леонід Ящук пропрацював два терміни на такій самій посаді, казали, що не все так добре, як на початку здається, і недаремно на Богуславщині раділи від’їзду прокурора далеко не одні злодії.

У це мало кому тоді вірилось, бо ж вірити не хотілося. Та ось настала «осінь», по якій рахують курчат, і… Результатів цієї бурхливої діяльності миронівці так і не побачили. Кількість злочинців за гратами не зросла, справи як відкриваються, так і закриваються, деякі явні злочини не розслідуються взагалі чи гальмуються. Доходить іноді до абсурду – прокурор закриває відкриту міліцією справу про знайдення у помешканні одного з громадян цілого арсеналу зброї (гранат Ф-1, протитанкових мін, рушниці з набоями до неї). Закриває на тій підставі, що в міліції не було санкції на проникнення у житло, хоча ніхто не заперечує, що господарі самі погодились впустити правоохоронців у дім, і сам затриманий зізнається, що насильницького проникнення не було та визнає свою вину. Або випадок з наркоманом, коли господарка квартири, в якій він мешкав, сама написала заяву до міліції, аби та прийшла і щось зробила. Прокурор закриває справу на тій підставі, що обшук (санкціонований!) проводився без присутності заявниці, хоча сама заявниця цим не обурюється, а під час обшуку був присутній інший власник квартири – її чоловік. Потім цього ж наркомана міліція затримує п’яного в центрі міста і, оформлюючи адміністративне правопорушення, проводить огляд та знаходить у кишені велику партію канабісу. Але прокурор знову закриває справу. Взагалі ж опери кажуть, що більше шансів виявити та вилучити зброю чи наркотики є тоді, коли йти до помешкання без санкції прокурора та шукати привід, аби господарі добровільно впустили тебе, бо з офіційною санкцією дивним чином не знаходиться нічого, злочинців хтось «невідомий» нібито попереджає.

Як і на Богуславщині, поступово весь район опинився у міцній руці прокурора. Ледь що не так – ініціюються перевірки, до яких залучаються далеко не лише працівники прокуратури, а й інших відомств (а якщо їх працівники не надто ретельно виконують розпорядження прокурора, то перевіряють вже їх) , виписуються приписи, відкриваються кримінальні справи. Листами від прокурора закидані всі не лише місцеві, але й вищі інстанції. Перевірити, надати інформацію, вчинити дії і т.д. і т.п. Чиновники скаржаться, що іноді півдня витрачають на відповіді прокурору. Бо в листі про надання інформації може бути по 5-6 питань, відповіді на які вимагаються в розгорнутому вигляді. І таких листів може бути кілька на тиждень, причому надійти такий лист може о 17.00 з вимогою надати інформацію до 9.00. А не встигнуть надати інформацію – складається протокол про корупцію та виписується адмінштраф. Кілька адмінсправ – і вже можна відкривати кримінальну справу як на злісного порушника закону. І так триває, аж поки начальник установи не стане слухняним. Ну і надалі трохи, для профілактики, і щоб не забували та не розслаблялись.

Після цього, як і в Богуславі, всі стають покладистими й намагаються зайвий раз не дратувати прокурора. «Бо буде як з оцим», - кажуть у Миронівці та згадують випадок з головним «героєм» статті, яка стала підставою для ініціювання прокурором Київщини перевірки кількох аптек.
В сезон збору врожаю на полях, які орендує Андрій Деньга в пайовиків колишнього (ним же очолюваного) колгоспу за наказом прокурора з’явився трактор, який почав перекопувати засіяні поля траншеями довжиною 10-15 та глибиною 2 метри. Виявляється, прокурор десь відкопав інформацію, що років 50 тому на цих полях були прокладені труби, але де саме – точно невідомо. Прокурор відкрив кримінальну справу про крадіжку цих вже давно недіючих (а може й вже неіснуючих) труб і не лише наніс орендарю збитки шляхом знищення врожаю, але й змусив витрачатися на засипання траншей (зайвим буде казати, що при цьому верхній шар родючої землі поновити можливо тільки шляхом завезення нового чорнозему). А щоб А. Деньга не заважав нищити врожай та нівечити поле, прокурор надіслав туди міліцію. Коли виявилось, що на трактор, який належав «Тепломережі», прокурорської виписки не було, міліція ретирувалась, від чого її начальник дістав від прокурора по повній.

Ми не будемо стверджувати, що А. Деньга – чесний з усіх боків трудівник полів, тим більше, що це, скоріш за все, далеко не так. Самі розумієте, що стверджувати таке про людину, яка очолювала колгосп, що потім розвалився, але вийшла з того розвалу з певними прибутками для себе, небезпечно для нашої ж репутації. Однак і в розміщеній в інтернеті саме для ініціювання прокурорської перевірки статті міститься відверта неправда, яку помічаєш неозброєним оком. По-перше, А. Деньга не те що не є господарем міста, а навіть не входить до так званої «правлячої еліти». По-друге, якось не в’яжеться приписаний йому титул з офісом у будівлі старої пилорами. Є ще у Деньги автомийка, і це мабуть її аффтар приписав голові суду Юрію Рудику. Можливо, Ю. Рудик володіє іншою автомийкою, але ніхто з тих, з ким нам довелося розмовляти, нічого про автомийку Ю. Рудика не знає. Так само як всі наші співрозмовники заперечують зв'язок А. Деньги з Ю. Рудиком та начальником міліції Миколою Марченком та сміються, коли читають, що останні двоє перебувають у першого на зарплаті. Рудика взагалі характеризують як людину боягузливу та перелякану, яка не хоче заїдатися з прокурором. Звичайно, він іноді скасовує у суді кримінальні справи Л. Ящука, але хіба що ті, які просто неможливо не скасувати, настільки білими нитками вони шиті. І дуже дивуються, що у статті прокурор (а в тому, що її замовив він, ніхто не сумнівається) зробив голову суду своїм ворогом. Тепер, сміються люди, Рудик взагалі зі страху помре. Про начальника міліції ж кажуть, що той також намагається уникати з прокурором конфліктів та часто виконує відверто маразматичні приписи, якщо вони формально законні, але все ж таки у ситуаціях відвертого ідіотизму має свою позицію, перед прокурором не гнеться і дійсно є чи не головним об’єктом ненависті Ящука. Можливо тому, що прийшов у район нещодавно і ще не звик, що тут так заведено – прокурору ніхто не перечить.

Та повернемось до А. Деньги і статті, де його представлено чортом, а прокурора Л. Ящука ангелом. Колгоспну базу у Криму А. Деньга дійсно приватизував. Правда, не за копійки і не всю. Не будемо стверджувати, що він сплатив справжню вартість своєї частки (точної суми нам довідатись не вдалось), але кажуть, що на той час сплатив не такі вже й малі гроші. Серед приватизаторів бази є й інші люди. Зокрема колишній голова райради та райдержадміністрації. Останній є другом прокурора і має там найласіший шматок. У всякому разі його двоповерховий будинок на тій базі – найбільший. Кажуть, що саме через суперечності Деньги та Сокирка (екс-голова РДА) й почався конфлікт між колишнім головою колгоспу та прокурором. Л. Ящук завів на А. Деньгу кілька кримінальних справ («труби» були лише однією), які всі розвалились через безпідставність. Потім посильний від прокурора запропонував підприємцю залагодити стосунки за 15 тисяч доларів, і той навіть був не проти їх дати, але хотів зробити це особисто, аби замиритися й зав’язати з прокурором дружні стосунки. Таке нахабство обурило Леоніда Ящука, і на полі з’явився трактор.

Ще один підприємець розповідає, що за рік з ласки прокурора пережив понад сто перевірок, буває таке, що по 15 на місяць приходять. Схожі історії розповідають й інші бізнесмени, і ці історії одна в одну нагадують ті, що їх ми чули від підприємців з Богуславського району – спочатку на всіх збирається компромат, а потім вимагаються гроші. Так було, наприклад, з продавцями компакт-дисків. Прокурор звинуватив міліцію у їх кришуванні. Та, аби виправдатись, побігла конфісковувати диски, але написала відмовний матеріал, бо експертиза проводиться місяць, а на рішення про відкриття чи невідкриття справи дається 10 днів. Прокурор забрав слідчі матеріали на перевірку. Торгівці дисками боялися, що він, за своєї звичкою «строїти» всіх і вся, скасує постанову про відмову у відкритті справи, поверне до міліції на додаткове розслідування, а до того часу будуть вже результати експертизи, і в міліції з’являться підстави для відкриття справи. Однак досі прокурор справу до міліції не повернув, а торговці відтепер платять йому по 8 тис. грн. кожен та ще й тремтять, бо навіть ті, хто не відмовляється давати хабарі, називають Леоніда Ящука безпредельщиком, який «ввечері бере 10 тисяч доларів, а зранку відкриває кримінальну справу». Тому купити прокурора не можна, як і не можна домовитись з ним. Його можливо лише задобрити «жертвами» чи то пак «пожертвами». І сподіватись, що про тебе згадають не скоро.

Вдалося нам дізнатися і про згадану у статті, яка стала підставою для ініціювання перевірки, дівчинку-молодого спеціаліста, яка нібито жила у колгоспному готелі й платила 100 грн. на місяць, і на яку СБУ склала протокол про корупцію. Виявилася, що ця помічниця прокурора, яка має нареченого у Генпрокуратурі України, жила у найкращому готелі Миронівського району в номері «люкс», який коштує 295 грн. на добу. До місця роботи (20 км) її доставляв власник готелю, а назад після роботи – міліція, чиї службові автомобілі прокурор використовував в якості таксі. Причому у звичках як прокурора, так і його підлеглих є телефонувати та віддавати накази безпосередньо міліціонерам (від дільничного до чергового), навіть не ставлячи до відома начальника міліції. Одного разу машини для панни помічниці міліціонери вчасно надіслати не змогли – «таксі» виїхало на ДТП, і навіть на вимоги прокуратури вільного автомобіля для доставки «дівчинки» до місця ночівлі не знайшлося.

«Гут» (це – прізвище «нещасної»), - сказали у прокуратурі, і перед початком робочого дня до райвідділу міліції без будь-яких письмових підстав такого візиту приїздить заступник прокурора Андрій Солошенко разом з позбавленої сну у люксі «потерпілою». Вони, знову таки без будь-яких підстав, забирають з собою папери, які їм потрапляють під руку, і навіть витрушують сумку чергового для знайдення та вилучення з неї документів. Все це забирають з собою без будь-яких протоколів вилучення. Начальник міліції побоявся навіть підняти перед прокурором питання щодо неправомірності таких дій його підлеглих, він навіть словом не вказав, що там могло щось зникнути (а може і зникло, ніхто цього точно не знає), він просто прийшов забрати папери назад, за що був майже посланим.

А потім до райвідділу прийшло прокурорське подання на покарання 26 міліціонерів. На той час вже начальник міліції в районі був новий (чи не пропажа все ж таки якихось документів стала причиною втечі з посади старого?). Він подивився, що всі його підлеглі з ласки прокурора вже і так покарані доганами й суворими доганами, і що далі карати вже нікуди – доведеться звільняти. Поставив це питання перед відділом, і тоді підлеглі розповіли йому про історію появи цього подання та ранковий візит прокурорських працівників іще при старому керівництві. І понаписували рапорти, адже це був для них єдиний спосіб уникнути покарання, яке при формальному підході мав на них накласти М. Марченко. Новий начальник міліції іще не знав, що з прокурором заїдатися тут ніхто не наважується, а тому надіслав ці рапорти до обласного главку, де нам і розповіли цю історію (також розповіли, що главк і при старому, і при новому начальнику враховує «фактор прокурора», а тому не дуже картає місцеву міліцію за відсутність показників). З главку пішла скарга до обласної прокуратури, але та якихось протиправних дій (хоча б перевищення службових повноважень) у діях миронівських прокураторів не знайшла. Але з того часу начальник міліції став для прокурора одним з ворогів. А працівники обласної прокуратури під час перевірки почали викликати міліціонерів до Києва, аби довгою дорогою, яка з’їдає чимало часу й грошей, ті подумали, чи варто скаржитись.

Цей постулат вони чудово довели і в іншій історії, коли прокурор запустив у голову молодій слідчій з міліції томиком зі справами через одну орфографічну помилку, супроводжуючи це істеричним криком та відбірним матом. В жінки стався нервовий шок, вона знепритомніла, швидка забрала її з діагнозом «істерія». Перевірка цього свавілля також проводилася прокуратурою Київської області. Але в оригінальний спосіб. Перевіряючи приїхали до Миронівки, коли жінка лежала з малою дитиною у лікарні. На її аргументи, що в дитини температура 40, і покидати її не бажано, перевіряючи впросили молоду маму прийти ненадовго до прокуратури, поки дитина спить, бо ж вони нібито приїхали захистити її інтереси, і невідомо, коли зможуть приїхати в таку далеч заради такої справи іще. В прокуратурі ж дівчину банально зачинили й влаштували моральне катування, не випускаючи протягом 3,5 годин, не даючи прочитати написане перевіряючими з її слів та погрожуючи, що решту «служби» вона проведе у Глеваській психушці. Аби швидше повернутися до хворої дитини, жінка підписала все, що їй підсунули, а вже потім написала пояснення, в яких умовах вона поставила свій підпис. Реакції з боку обласної прокуратури не було жодної.

Взагалі на сьогодні Миронівський район є, напевно, лідером по відкритих щодо працівників міліції прокурором кримінальних справ. Воно може б і непогано було б, якби за діло, але жодна справа не була доведена до кінця, всі «розсипались». Але нерви потріпали. На сьогодні у Миронівському районі за поданням прокурора покараний весь особовий склад місцевої міліції, ніхто туди не хоче йди (за рік не прийшло жодного нового працівника), а сам райвідділ замість боротьби зі злочинцями займається відповідями на численні запити прокурора. І чим менш покірним є начальник міліції (наприклад, сміє обурюватись, що прокурор телефонує і напряму віддає накази його підлеглим), тим більше цих запитів та приписів щодо покарань. Начальник міліції з’явився тут пізніше за прокурора, а, отже, за логікою останнього, тим більше повинен «строїтись». А щоб краще розумів, хто тут господар, то можна змусити і «віджиматися» - повернути «на доопрацювання» формальну справу про невідкриття кримінальної справи щодо людини, яка померла своєю смертю, і сумнівів у іншому ніхто не висловлює. Причина повернення – у справі немає копії паспорту, хоча вона там і не повинна бути, паспорт вилучається РАГСом, коли видається свідоцтво про смерть. Та замість ловити злочинців, міліціонери мусять іти до РАГСу й шукати в архіві паспорт, аби зробити з нього копію та ще й писати, друкувати, реєструвати щодо цього документи, що також забирає час.

До речі, не кращі справи і в прокуратурі. Кримінальних справ відкрито багато, запитів, одань та інших паперів написано іще більше, а на вихлопі – майже нуль. За час перебування Леоніда Ящука на посаді прокурора штат кілька разів мінявся майже повністю.

Решта чиновників офіційно на прокурора скаржитись боїться. Якщо хто і скаржиться, то це – деякі підприємці. Наприклад, власник «колгоспного» готелю, де жила помічниця прокурора. Якщо возити її 20 км на роботу він ще погоджувався, бо хоча б іноді міг знайти для себе якісь справи у Миронівці, то тримати безкоштовно в «люксі» не бажав аж ніяк. Коли заборгованість сягнула 20 тис. грн., він написав скаргу до СБУ. Працівники управління «К» склали протокол про корупцію, але Шевченківський суд столиці повернув справу до СБУ на додаткове розслідування (кажуть, що за особистим втручанням прокурора області О. Гардецького, якого про це попросив заступник Генпрокурора В. Пшонка). Справа дорозслідується і досі, а більшість тих працівників в СБУ на своїх начальницьких посадах вже не працює.

А що ж аптеки, з яких наше розслідування почалось? А ось що. У попередній статті ми вже писали, що вслід за Леонідом Ящуком до Миронівки подався і його друг-бізнесмен В’ячеслав Дяченко, який контролював 90% аптечного бізнесу у Богуславському районі. І що в Богуславі Ящук нещадно давив конкурентів Дяченка з числа фармацевтів. В Миронівці історія повторилась. В. Дяченко підім’яв під себе майже весь аптечний бізнес, а Л. Ящук допомагає йому додавити рештки аптек-конкурентів. Тим більше, що дві з них (якщо бути точним, то одна аптека у селі Маслівка та аптечний кіоск у Миронівці) належать дружині ненависного прокурору начальника міліції. Інші аптеки, які підпали під ініційовану прокурором області перевірку, належать фізичній особі-підприємцю Любові Гришко. Разом з матір’ю та сестрою вона є засновницею фірми «Едельвейс», але та місяць тому зусиллями прокурора була знищена, і на сьогодні діяльності не веде. Попередньо отримана нами інформація про те, що дружина начальника міліції не є і ніколи не входила до засновників «Едельвейсу», як було написано у статті-підставі доля перевірки, підтвердилася. Ірина Марченко працювала в «Едельвейсі» і набула досвіду для відкриття власного невеличкого бізнесу як фізична особа-підприємець. Пішла вона з «Едельвейсу» два з половиною роки тому, задовго до призначення чоловіка начальником міліції (той взагалі працював на той час в іншому районі). Як і до його призначення відкрила свою першу аптеку у Маслівці в приміщенні радгоспу-технікуму, на директора якого зараз наїжджає прокурор, аби та розірвала з жінкою начальника міліції угоду про оренду.

Натомість дружина прокурора Ящука і нині працює у В’ячеслава Дяченка, який є вельми «популярною» особою в місті. У певних кафе та деяких чиновницьких кабінетах можна побачити його фотографії. Ось Дяченко з Чепурним (головний лікар СЕС) на морі, а ось на лижах, а ось Дяченко з мером…

Ставши головним акціонером ВАТ «Миронівська районна аптека №17», перше, що зробив В. Дяченко, це закрив єдину в районі лабораторію, яка виготовляла багато різноманітних препаратів. Й не всі з них можна замінити завезеними готовими препаратами, які до того ж є набагато дорожчими. Тепер богуславсько-миронівський бізнесмен будує там сауну, оскільки з тієї, де він сотоварищі любив паритися, його попросив власник, якому набридли оргії, які там влаштовували високопоставлені відвідувачі.

Будь-яких свідчень щодо продажу трамадолу (чи в аптеках Гришко, чи в аптеках Марченка, чи в аптеках Дяченка) ми не знайшли. Зате знайшли дещо інше. Наприклад, що гроші за оренду йдуть не на рахунок ВАТ, а на особистий рахунок Дяченка. Відповідно інші акціонери коштів не отримують. Всі дивіденди дістаються лише одному.

Можливо це пов’язано з тим, що формально акціями В’ячеслав Дяченко не володіє. Він купував їх за дорученням впливового бізнесмена, президента групи компаній «Тект» Вадима Гриба і досі на себе не переоформив. Чи не є зв'язок з В. Грибом причиною того, що так вільно почувають себе бізнесмен і його друг-прокурор? Адже пан Гриб входить майже у сотню найбагатших людей в Україні. А ще входив до першої п’ятірки найвідоміших російських рейдерів в Україні поряд з покійним Максимом Курочкіним. Не приховує свого тісного зв’язку з народним депутатом України Анатолієм Матвієнком (під час короткотривалого прем’єрства Матвієнка у Криму Гриб очолював міністерство фінансів автономії, а потім працював там віце-прем’єром, куруючи інвестиційний напрямок, за що не раз ставав об’єктом гучних скандалів). Чи не дах у вигляді Гриба дозволяє Ящуку та Дяченку почуватися безкарно? І чи не є оті гроші, що йдуть на особистий рахунок Дяченка платою за дах?

Через аптеки В. Дяченка головним лікарем Миронівської лікарні О. Гетьманчуком реалізовувалися ліки, які підлягають безкоштовному розповсюдженню серед хворих (наприклад, придбані за бюджетні кошти ліки для «чорнобильців»). Таким чином О. Гетьманчук потрапив на прокурорський гачок і змушений брати участь в іншій схемі. Хворим дають неякісні (наприклад, застарілі) ліки, придбані в того ж Дяченка, а потім, коли результату немає, радять аптеку, яка також належить В. Дяченку, й придбати ліки там. Хворі слухаються поради, купують якісні ліки, їх стан покращується, а головолікар та бізнесмен отримують у їхніх очах імідж ледь не рятівників.

Торгують в аптеках Дяченка і прекурсорами (речовини, які можуть бути використанні для виробництва наркотиків). При цьому необхідних при цьому журналів не ведуть. Міліція це виявляє, пише відмовний матеріал, бо результатів експертизи за 10 днів немає, прокурор, за логікою речей, має його повернути на доопрацювання, коли вже експертиза прекурсорів закінчиться, але не поспішає цього робити. Тоді як формальні відмовні справи (наприклад, про розбиті хуліганами кинутими каменюками дві шибки в хаті) вертаються «на доопрацювання» миттєво.

Аптеки В’ячеслава Дяченка, яких в районі разів у 10 більше, ніж усіх інших аптек разом взятих, ніколи ніхто не перевіряє (наші джерела з інспекції з контролю за якістю лікарських засобів кажуть, що існує список аптек, які перевіряти не можна). Можливо десь якісь формальні довідки раз на рік про проведену перевірку і пишуться, але такого, як в інших аптеках, коли під час перевірки вивертається буквально все із усіх шаф, шухляд, закутків, дяченкові аптеки не знають. І це при тому, що тому самому Олександру Гардецькому підприємець Тетяна Удодова (одна з засновниць «Едельвейсу», мати Любові Гришко) писала скаргу з проханням влаштувати аптекам Дяченка перевірку і навіть вказувала порушення в них ліцензійних умов. Але для прокурора Київщини скарга, реагування на яку вимагає Закон, чомусь не є достатньою підставою для перевірки та ще й значного більшого масиву аптек. Натомість статті в інтернеті, де мова лише побіжно йде про «недобитків» дрібного фармацевтичного бізнесу, достатньо. Дивний підхід служителя Закону. Як і його підлеглого – прокурора Миронівського району. Едельвейсівську аптеку в селі Зеленьке закривають, бо там не переоформлене цільове призначення землі навколо викупленої під аптеку хати (з оформленням самої хати все нормально), а от переплановану без проектної документації аптека В’ячеслава Дяченка № 17 в Миронівці по вул. Бузьницького, 5 ніхто закривати і не думає. А видача ліцензії без дотримання отримувачем необхідних умов мала б бути підставою для відкриття кримінальної справи. Як мав би бути такою підставою і підпис керівника СЕС на дозволі щодо відкриття цієї аптеки (він не мав права робити це щодо будівлі, перепланованої без проектної документації). Таким чином чиновник потрапив на гачок прокурора і тепер мусить підписувати усе, що йому накажуть.

Кожного дня під прокуратурою Миронівського району можна побачити безліч машин та людей. Поводяться допити, пишуться запити, відбираються свідчення. За це керівництво області ставить Леоніда Ящука у приклад як прокурора, який вміє організувати роботу. І ніхто не звертає увагу, що практичний результат цієї бурхливої (майже як і в прокурора області) діяльності – нуль, якщо судити по доведених до кінця, а не по заведених справах. Скарги ж на свавілля прокурора району Генпрокуратура надсилає до прокуратури Київської області, а та – самому Л. Ящуку, який замість того, щоб написати своїм кураторам проект відповіді, відповідає скаржникам сам від власного імені.

За що ж так любить пан Гардецький свого підлеглого? Навряд чи тільки за схожість характерів. І наші підозри вже наприкінці нашого перебування у Миронівці справдились. Виявилось, що за сприянням прокурора району «Наша ряба» купила прокурору області квартиру у Печерському районі, де нині проживає його 22-річна коханка, яка на початку цього року народила йому дитину. З огляду на те, що минулого року мери Ірпеня та Бучі вскладчину купили Олександру Гардецькому величезний будинок в Ірпені (оформлений на рідного брата прокурора), така схильність Олександра Гардецького до того, щоб хтось йому купував нерухомість з оформленням на близьких до прокурора Київщини людей, вже стає схожою на стиль.

А ще нам розповіли про те, чим займається син прокурора Київщини. Але за цим порадили з’їздити до Білої Церкви, а ще краще – до Кіровоградської області, де він на чолі ОЗГ займався рекетом у бутність керування батьком прокуратурою Кіровоградщини.

Ну а поки наші руки дійдуть (якщо дійдуть) до Кіровоградщини чи хоча б до Білої Церкви, ми, з огляду на те, що Олександр Гардецький читає інтернет та практикує порушувати перевірки за наслідками публікацій у ньому, попросимо його організувати також перевірки аптек В’ячеслава Дяченка (ВАТ «Миронівська районна аптека»), аби закон був один для всіх. А то Гришко скаржиться до Генпрокуратури, що її СЕС перевіряє 5 разів на місяць, а Дяченкові й поскаржитись нема на що.

Щоб прокуратурі Київської області та іншим інстанціям, яких вона (по аналогії зі статтею «Миронова и прокурор» з інтернету) обов’язково залучить до цієї перевірки, було легше перевіряти, надамо перелік порушень ліцензійних правил, які тільки нам стали відомі за короткий час:

1. На аптечних кіосках вам відразу кинеться у вічі напис «Аптека», що, між іншим, якщо формально законно підходити так само як «принциповий» миронівський прокурор, є порушенням умов ліцензії. Ну, наприклад, на кіоску за адресою 40-річчя Перемоги, 12.

2. Не всі працівники мають фармацевтичну освіту, багато хто з них не пройшли обовзкові курси підвищення кваліфікації.

3. В аптечних кіосках проводиться реалізація рецептурних препаратів, які не можуть через них розповсюджуватися.

4. В паспортах аптечних пунктів та аптек вказані неправдиві дані. В аптеці на торговому майданчику біля вокзалу санвузол вказаний у паспорті, а насправді його немає. Будівля аптеки №17 по вул. Бузницького, 5 перепланована без затвердження попередньої проектно-технічної документації (тут питання і до архітектора, і до мера). Так само без проектно-технічної документації відкрилася аптека по вул. Комсомольська, 94.

Ми точно знаємо, що Олександр Гардецький просто не може не побачити цієї статті, бо ж моніторить інтернет настільки ретельно, що навіть на маловідвідуваному сайті може помітити «глибоко закопану» статтю (на те він і прокурор!). Так що чекаємо наслідків.

Відповіді

  • 2009.07.04 | ak-47

    Re: Коли прокурор – самодур? Продовження провінційної історії.

    А потом спрашивают - откуда революция берется? Вот отсюда. Нужно вооружать громады, пару повешенных панов на столбе и все будет в порядке.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua