МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Тупик Юрія Луценка (л)

08/13/2009 | Павло Солодько
..Історія польового командиру Майдану Юрія Луценка – це шлях, характерний для усіх державних діячів, породжених Помаранчевою революцією. І цей шлях, здається, трошки затягнувся...

Мій колега на псевдо Ілля Файнзільберг поскаржився. Натхнений черговим скандалом із п'яним українцем на борту Люфтганзи, накатав колонку про нинішнього міністра унутрішніх справ – людину, яка віртуозно володіє язиком замість того, щоб робити хоча б щось. А цю колонку не хоче друкувати навіть його рідне видання. Головред так сформулював ситуацію: "Ну і що ти нового написав? Те, що Луценко – нехороший політик, і так усі знають".

"Постав хоч ти мій дайджест про мого улюбленого міністра", – попросив Ілько. Виконую його прохання. Судитися він готовий, по-моєму, навіть хоче))

----------------------------------

О, если бы ты был настоящим -

Стала бы тебе подругой,

Шептала бы нежно ночами: Юга,

Мой Юга, Юга!

"Ночные снайперы"



За кількістю уродів (переважно моральних) український політикум може сміливо посперечатися з Кунсткамерою Петра І. Але, якщо вірити Подерв'янському, давно пройшли ті часи, коли цар Петро імпортував уродів за шалену валюту – тепер маємо своїх, розробляємо все нові і нові моделі! (с).

Взагалі, виділяти когось із цього тераріуму – справа апріорі невдячна. Українську політику останніх двох десятків років потрібно оцінювати комплексно. Як і саджати. Бо це явище належить швидше до психіатрії, або до криміналістики, ніж до історії української державності.

Але є один, чию постать особисто я не можу обійти увагою хоча б через те, що, як співав класик, мы теперь одной веревкой связаны (с). Крім того, ця людина – типовий доказ того, що революція пожирає власних дітей. Щоправда, за такої постановки питання у всьому винною виходить сама революція, але смію припустити, що коли людина сволота – то це надовго, і жодні революції тут не винуваті.

Мова, звісно ж, іде про Юрія "Можете вважати мене расистом" Луценка, одіозного міністра внутрішніх справ. Свою політичну кар'єру він починав з лівацтва – спочатку працював... точніше, не працював на посаді синочка високопоставленого партійного діяча. А потім молодий, та не по роках перспективний політик подався у соціалісти. Він володів двома неоціненними як на партійного функціонера якостями: носив окуляри, як Берія, і картавив, як Ленін.

Крім того, він прекрасно вмів плести лапті, що віртуозно продемонстрував у парламенті, подарувавши Леонідові Кучмі пару, очевидно, свого виробництва. Більше, здається, нічим особливим у якості парламентаря Луценко себе не проявив.

Ага, ледь не забув. Хоч це і не зовсім стосується діяльності Луценка на посаді міністра внутрішніх справ, все ж варто нагадати про епізод його біографії, який достатньо точно і широко характеризує героя цієї статті. Мова, звісно ж, про події акції "Україна без Кучми", точніше – про період після розгону акції. Попри багату доказову базу, правозаборонним органам тоді ніяк не вдавалося вивести справу на судову фінішну пряму. Бо мало встановити, що на зібраних фото- і відео матеріалах зображена людина, схожа, наприклад, на Мазура чи Шкіля. Потрібен хтось, хто б міг стовідсотково на них слідчим органам вказати.

Таким свідком виявився Луценко. Існує навіть відеозапис того, як він, сидячи біля монітору комп'ютера у кабінеті слідчого, тремтячим голосом ідентифікує учасників акції. Своїх номінальних соратників. Свої свідчення Юра дав також і письмово. Завдяки цьому майже два десятки учасників акції УБК було засуджено до різних строків ув'язнення.

Але на цьому варто зупинитися. Ми не маємо на меті розглядати Юрине дореволюційне минуле. При всій його (минулого) неоднозначності воно блідне перед тими ділами, які звершив цей молодий достойник після холодного Майдану 2004-го.

У крісло міністра внутрішніх справ Юра заліз під захоплені вигуки піднесеного революційного люду "Бандитам тюрми!". Юра теж кричав це нехитре гасло, і ледь не найдужче від усіх.

Однак, як виявилося, від вигукування гасел до їх практичного втілення – прірва. Хоча почав Юра, відверто скажемо, дуже жваво. А закінчив пшиком.

Луценко організував справжню травлю "донецьких": штурмував БТРом Ахметова, а Колеснікова взагалі закрив. Янукович сидів у екзилі у Карлових Варах, Рінат Леонідович – у Монте-Карло, а колишній голова Фонду держмайна Чечетов, розмазуючи по наїдженій пиці сльози, солов'єм заливався на тему злочинів попередньої влади.

Юра ж запевняв, що має достатньо доказів для посадки "донецької мафії". Правда, пізніше виявилося, що доказів у нього – кіт наплакав. Та і "донецької мафії", за зізнанням самого ж Луценка, в природі не існує – здається, це саме той випадок, коли Юра збрехав одразу двічі. А виплеканий Юрою свідок злочинів Колеснікова Борис Пенчук – нині сидить за свою ж спробу посадити Борю. І Луценко якось легко і невимушено його здав.

Епопея під назвою "Бандитам тюрми!" закінчилась у характерному для Юри ключі: поцілунками при зустрічі з Ахметовим та врученнями орденів Колеснікову. Але це ще, як виявилося, були лише квіточки.

Мені, як і багатьом моїм колегам, здається, що найтиповішим зразком Юриного падіння стала одна вже майже забута всіма історія. Одного прекрасного дня після закінчення його першої "ходки" у крісло міністра внутрішніх справ на офіційному сайті МВС з'явилося таке повідомлення:

Більше ніж на півтора мільярди гривень нанесло збитки державі МВС за період керування відомством Юрієм Луценком.

Такі дані оприлюднили у МВС після закінчення роботи спеціальної комісії КРУ. Вона останні півроку проводила перевірку міністерства за 2005-2006 роки. Ревізійне управління закидає міністерству виплату зарплати майже двом тисячам неоформлених працівників, нераціональне використання бюджетних коштів та залучення приватних структур для надання обов'язкових послуг міністерства для громадян. За результатами перевірки Генеральна Прокуратура вже порушила шість кримінальних справ. Завершується підготовка матеріалів ще для чотирьох.

Це дуже не сподобалося Луценку, і він подав позов до Печерського райсуду столиці, у якому вимагав спростувати неперевірену інформацію про причетність Юрія Віталійовича до цих зловживань. Хоча насправді про його ПРИЧЕТНІСТЬ у новині не йшлося, і його ні в чому не звинувачували. Але Юрій Віталійович вимагав від суду визнати недостовірним УВЕСЬ ТЕКСТ повідомлення. Завдяки тому, що суддею по справі був племінник Юриного сопартєйца Миколи Оніщука, суд фактично визнав недостовірними результати перевірки КРУ, навіть не розглядаючи цих результатів по суті. Цей відверте та показове торжество партійної солідарності над правовою системою держави переконало Юру та його подєльніків у повній безкарності.

Іронія долі полягає у тому, що коли справа розглядалася в апеляції – Юра вже знову був міністром. А отже – судився і виграв справу сам у себе.

Далі Юра сміливо і невозбранно зайнявся основною формою діяльності українського держслужбовця: забезпеченням знайомих і родичів додатковими прибутками. Таким чином Юрій Віталійович ексклюзивно підписав фірму своєї куми на забезпечення особового складу МВС мобільним зв'язком. Скандал, який розгорівся з цього приводу змусив би міністра якої-небудь цивілізованої країни щонайменше піти у відставку, а у Японії, приміром, чиновники після такого іноді роблять собі сепуку. Однак Україна – не тільки не Росія, але і не Японія, і міністри у нас такі, яка країна.

Що стосується прямих обов'язків міністра внутрішніх справ, то тут Луценко продемонстрував здатність чудити з небаченим досі масштабом. Чого варта лише їхня з Ющенком спільна ідея ліквідації ДАІ – тут без коментарів, як кажуть.

Не можна не згадати ще й про те, як Луценко в пориві службового рвєнія наказав працівникам ДАІ вилучати у порушників ПДР права водія. Коли внаслідок цього почав розгорятися неймовірний скандал (права все-таки – це приватна власність, як не крути) – Луценко злякався і заявив геть у стилі одного з героїв Подерв'янського: от не було такої х.ні. І наказав покарати стрілочників, уся вина яких полягала лише в тому, що вони виконували наказ одного начальственного дегенерата.

До цього всього, за Юрою числиться ще один такий собі малесенький грішок – у свій час він свідомо чи мимовільно пустив слідство у справі Гонгадзе хибним шляхом, заявивши, що Пукач переховується в Ізраїлі.

Крім того, у жовтні 2008 року, якраз у розпал протистояння навколо чергового розгону Ради, Юра Луценко якось несподівано САМ (!) зізнався у вчиненні злочину. Прагнучи на вимогу своїх вкотре нових найкращих соратників довести втручання Секретаріату президента у роботу Окружного адміністративного суду м.Києва та Київського апеляційного адміністративного суду, Луценко повідомив, що МВС перевірило телефонні розмови кількох учасників подій і таким чином факт втручання можна вважати доведеним. Однак він зовсім забув повідомити також і те, що такі дії є можливими лише в рамках оперативно-розшукової діяльності, і лише за постановою суду. Тому така самодіяльність Луценка тягне щонайменше на перевищення влади та владних повноважень (ст. 365 Кримінального кодексу України)...

Окремої уваги заслуговує система політичних поглядів Югочки. Тим, що він легко і невимушено зрадив свого політичного батька Мороза – нікого в нашій політиці, в принципі, не здивуєш. Тут вважається нормальним слідувати софізму "людині розумній властиво змінювати свою думку". При цьому усі забувають, що здатність змінювати свою думку не обов'язково є ознакою розуму (типовий приклад – той же згаданий тут Мороз з його переходом у лави сателітів Партії регіонів у 2006 році), але вже точно не є ознакою чесності.

Після виборів 2006 року, коли безкінечні срачі поміж колишніми партнерами по Майдану стали причиною феєричного їхнього фіаско через зраду Мороза та створення синьо-червоно-малинової коаліції, Юра гнівно заявляв, що ні під якими бомбами не буде працювати в уряді Януковича. Однак час минав, Янукович командував урядом, а міністр Луценко справно відвідував ці зібрання...

Насамкінець можна згадати еволюцію Луцикових поглядів на діяльність ОУН-УПА. У часи свого полум'яного соціалістичного минулого він, звісно, був категорично проти реабілітації фашистів із УПА та дивізії СС "Галичина". Однак зараз він не тільки кардинально змінив свою думку, але й "не обіцяв, а гарантував" присвоїти ветеранам УПА статус героїв України ще до кінця 2007 року. Зараз уже добігає кінця 2009-ий...

У перший свій прихід на посаду головного міліціонера України Луценко одразу ж відзначився патологічною любов'ю до вогнепальної зброї. Він встиг подарувати неймовірну кількість іменних пістолетів усім можливим "друзям", "соратникам" і просто хорошим людям. ЗМІ біснувалися в намаганні зрозуміти – за які такі заслуги. Однак Юга на цих блаженних уваги не звертав – не всім же бути такими розумними і пойнятливими, як він.

Ну, а далі почався чистої води голлівудський бойовик. Спочатку Луценко прямо у Секретаріаті президента надавав меру Києва Черновецькому по яйцям. Нє, ну лічно я б, може, теж із задоволенням двинув Льоню коліном, і не тільки по яйцям. Але я – простий хуліган. А коли таке вчиняє міністр внутрішніх справ – це вже зовсім інша пісня, мені здається. Хоча б через те, що на нього покладений обов'язок захищати громадян, а не бити їх межи ноги.

Далі Югасику масштаби Києва чи навіть України здалися занадто скромними. І він вирішив вийти на міжнародну арену. Його героїчний штурм Франкфуртського аеропорту можна сміливо заносити в аннали української історії, як ще одну славну сторінку, що описує зразки неповторної мужності та звитяги. Разом із хворим, але не менш мужнім сином Юга Луценко влаштував ціле побоїще нахабним фашистським стюардесам. За що і був силою доставлений до поліцейської дільниці. Немає сенсу переповідати усі версії, які висували пан (товариш?) Луценко та його підлеглі, аби виправдати таку поведінку головного міліціонера України. Факт залишився фактом: до нашого цілковитого сорому, Луценко продовжує виконувати обов'язки міністра.

Що ж далі?

Юра полірує шкіряне крісло міністра внутрішніх справ. Але тепер ситуація змінилася. Він вже не потрібен нікому. І немає жодного сумніву, що Юля надовго запам'ятала Югі його вибрики.

Те, що прем'єр-міністр фактично була змушена ставити під загрозу свою політичну кар'єру, рятуючи цього алкоголічного дебошира, зовсім не додає їй прихильності до Юрася. Просто нині Тимошенко не може дозволити собі втрачати міністрів через загрозу дієздатності уряду.

Скоро це закінчиться.

Відповіді

  • 2009.08.13 | Чупакабра

    №1 в списку НУНС 2007



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua