МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Бандера очима українця

08/25/2009 | Микола Посівнич
Роль особистості в історії досі є однією з найбільш дискусійних проблем для вчених. Проте важко заперечити, що воля та діяльність окремої людини здатні переломити, здавалося б, закономірний хід подій. Життя багатьох історичних осіб є яскравим підтвердженням цього факту. Минуле українського народу багате на визначні фігури. Недаремно цілі етапи національно-визвольної боротьби окупанти пов’язували з його провідниками, називаючи українців за їхніми іменами – мазепинцями, петлюрівцями, бандерівцями. Тому знищення саме цих людей, причому повне – як фізичне, так і морально-політичне – було головним завданням окупантів у придушенні цього руху. 1926 року від куль агента ГПУ гине Головний отаман УНР Симон Петлюра, через дванадцять років бомба від НКВД перериває життя Провідника ОУН Євгена Коновальця. Проте цими вбивствами зупинити поступ українців до волі не вдалося. На боротьбу піднялося нове покоління, що представило свого лідера – Степана Бандеру. Він, як і багато його ровесників, пережив гіркоту поразки ЗУНР та становлення польської окупаційної влади. Небажання й надалі терпіти такий стан речей приводило молодь до лав УВО-ОУН. Цей старт відіграв визначальну роль у формуванні його світогляду. Доля поставила перед Бандерою й тисячами інших юнаків і дівчат вибір – бути поневоленими або боротися за свободу. Вони обрали останнє й повністю присвятили себе служінню ідеї Української Державності. В постійних переслідуваннях гартувалася воля, з кожною новою перемогою зростало бажання продовжувати боротьбу і протидіяти ворогові, ризикуючи життям.

Завдяки своєму хисту, рисам характеру, а також організаційним успіхам С. Бандера – «Лис» на Берлінській конференції 3-6.06.1933 р. був призначений Крайовим провідником ОУН. Він очолив Організацію найтяжчого 1933 року, коли радянська Україна вимирала внаслідок влаштованого комуністичним режимом геноциду, а Галичина ще не встигла до кінця оговтатися після жорстокої польської пацифікації, у результаті якої в’язниці були переповнені українцями, а мережа ОУН помітно поріділа. Він здійснив необхідну реорганізацію, остаточно об’єднавши УВО і ОУН, та запропонував нову модель суспільно-політичної діяльності. Після цього організація повела наступ не тільки на польський режим, а й відкрила основний фронт боротьби проти більшовизму. Свою діяльність ОУН на чолі з Бандерою розгорнула на основі концепції перманентної революції, згідно з якою український народ зможе здобути свободу тільки шляхом збройної боротьби. Організація намагалася виховувати вольову стійкість, надати військову підготовку для проведення повстання проти польської держави. Бойову діяльність ОУН мала застосовувати тільки як засіб самооборони. Вона була найвагомішим аргументом, коли всі інші вже випробувано, і адекватно відповідала на насильство окупанта. Безперечно, це був не надто ефективний спосіб боротьби проти влади, але достатньо дієвий у пропагандистській діяльності.

Хто керував ОУН на західноукраїнських землях, демократичний світ дізнався після вбивства 15.06.1934 р. міністра внутрішніх справ Польщі Б. Пєрацького. Протягом червня-листопада 1934 р. поліція заарештувала кількасот націоналістів, а польська влада створила концтабір у Березі-Картузькій. У ході Варшавського процесу (18.11.1935 – 13.01.1936) судили дванадцятьох оунівців. Польська влада передчувала свій тріумф щодо остаточного розгрому структур ОУН та припускала, що промови підсудних, які співпрацювали зі слідством, остаточно знищать її авторитет. Поза тим, процес, який мав стати останньою крапкою в історії ОУН, відіграв зовсім іншу роль. Бандера перетворив Варшавський процес на форум пропаганди ідеї національно-визвольної боротьби серед українського суспільства та світової громадськості, а також обвинувачував Польщу в знущанні над його народом. Закордонна й місцева преса подавали реферовані промови обвинувачених, які зуміли схилити на свій бік ще більше симпатиків. Судовий процес за кілька тижнів перетворив Бандеру з нікому не відомого революціонера у політичного лідера. Тоді ж зародився феномен Бандери, який своєю поставою перед обличчям смерті (засуджений був на смертну кару) і ворогів заслужив пошану українського народу, а серед членів ОУН та УПА здобув собі на майбутнє беззаперечний і непохитний авторитет. Покарання він відбував у тюрмах Свєнти Кшиж біля Кельц, Вронки біля Познані, Бресті. Тоді ж у польському суспільстві закріпилося за ним реноме завзятого терориста, готового на будь-які дії для створення української держави.

З початком Другої світової війни Бандера втікає у воєнному хаосі з польської тюрми та протягом двох тижнів налагоджує у Львові підпільну діяльність. У жовтні 1939 р. перебирається зі Львова до Кракова. 10.02.1940 р. очолює Революційний Провід ОУН. У квітні 1941 р. на ІІ Великому Зборі ОУН обраний Головою Проводу. Усвідомлюючи неминучість війни між окупантами Польщі – Гітлером і Сталіном, вважає, що у цьому конфлікті можна здобути вимріяну його поколінням державність. Провідник ОУН не пішов на тісну співпрацю із новим окупантом. Замість цього він обрав шлях визвольної боротьби. Так на початку німецько-радянської війни Похідні групи ОУН проголошують створення органів влади в містах і селах, залишених радянською владою. Німецьку адміністрацію та війська вони ставили перед фактом, що місцеве населення вже обрало своїх голів міст, сільських війтів, сформувало українську поліцію. У Львові 30.06.1941 р. проголошено Акт відновлення Української Державності та створено уряд – Українське Державне Правління.

У планах становлення «нової нацистської Європи» про таку державу, як Україна, не могло бути й мови. Уряд на чолі зі Стецьком заарештувало ґестапо та відправило у тюрми й концтабори. Щоб схилити Бандеру до співпраці і відкликати Акт 30 червня, 5.07.1941 р. ґестапо взяло його під арешт та відправило в тюрму у Берлін. В освенцимському концтаборі закатовано його братів Олександра і Василя, у Херсоні розстріляно Богдана, у Львові – брата дружини, боївка АК вбила тещу. Одночасно НКВД розстріляло його батька – о. Андрія, а двох сестер вивезло в концтабори, плануючи їх зламати і використовувати проти брата. Через відмову він опинився у концтаборі Заксенгаузен, а український народ повів збройну боротьбу проти нового окупанта. Цей рух опору переріс у справжню повстанську війну – не тільки проти нацистів, а й радянського тоталітарного режиму, розтягнувшись на довгі роки. Під іменем Бандери вона набрала масштабності та запеклого характеру.

Після завершення Другої світової війни Степан Бандера – «В. Тесляр» опинився в еміґрації у Німеччині. У лютому 1945 р. на нараді Проводу ОУН він разом із Р. Шухевичем та Я. Стецьком обраний у Бюро Проводу. Цей вибір підтвердила в 1947 р. конференція Закордонних частин ОУН. Він починає активно налагоджувати роботу української політичної еміґрації, розбудовує організаційний апарат та проводить жваву публіцистичну діяльність на шпальтах газет і журналів, дає постійні коментарі й інтерв’ю журналістам. Пост Голови Проводу ОУН залишає 22.08.1952 р., щоб не розколювати визвольний рух, та планує перейти в Україну, проте конференції 1953, 1955 рр. його відставку не приймали. Кожен із членів ОУН і УПА чітко усвідомлював, що воюючи за державну незалежність повинен приготуватися на певну й неминучу смерть. Тому слова Бандери до членів зборів, які обрали його 1955 р. Провідником, видаються цілком логічними: «Я приймаю Ваш вирок смерти». Він, як і сотні тисяч його соратників, бажали такої смерті, яка б, у свою чергу, породжувала нових борців та сприяла продовженню боротьби. Степан Бандера – автор багатьох праць, у яких ґрунтовно розроблено засади українського націоналізму. На жаль, тільки вибрані його статті увійшли у збірник «Перспективи української революції».

Радянський уряд вбачав у Бандері найзапеклішого ворога свого режиму. Представник делегації УРСР 6.02.1946 р. на засіданні асамблеї ООН вимагав від західних діячів видати Бандеру як «злочинця проти людства». Але ці домагання не давали бажаного результату. Комуністичне керівництво за таких обставин бачило єдиний шлях досягнення своєї мети – фізичне знищення керівника визвольного руху. КҐБ підготовляло поляка родом з Волині, який мав прилюдно застрелити Бандеру, а потім здатися та заявити, що він помстився за своїх співвітчизників. Відомо про сім викритих Службою Безпеки ОУН спроб ліквідації Провідника, які готувалися КҐБ спільно із спецслужбами Польщі та Чехословаччини. Однак 15.10.1959 р. Бандера, зайшовши у свій під’їзд, отримує постріл отруйною речовиною в обличчя. Сусіди знайшли на сходах тіло мешканця цього будинку, якого всі знали як Степана Попеля.

Бандера як історичний діяч сформувався завдяки реалізації одного з найбільш успішних українських суспільних проектів – ОУН, основними цілями якого були відновлення незалежності та усвідомлення народу необхідності власної держави, відсутність якої стала основною причиною поразки визвольних змагань 1917-21 рр. Однак постать Степана Бандери й надалі залишається міфологізованою. На сході України, не кажучи вже про Росію й Польщу, Бандеру знають лише як фанатичного терориста, котрий застосовував всі методи для досягнення своїх цілей, а це мало має спільного із його реальною діяльністю та політичними поглядами.

Як це не абсурдно звучить, на 18 році незалежності в Україні влада і суспільство й надалі не приділяють належної уваги проблематиці визвольного руху та формуванню політичної нації. У світовій історії народи, які виховували у молодшого покоління почуття національної гідності, за приклад йому ставили своїх борців за незалежність. Для сучасного національно свідомого українця покоління Петлюри та Бандери є тим національним символом, який повинен стати яскравим прикладом патріотизму.

Микола Посівнич

***
Автор є молодшим науковим співробітником Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, співробітником Центру досліджень визвольного руху, президентом фонду Літопис УПА ім. В. Макара.

http://nslowo.pl/content/view/595/73/

Відповіді

  • 2009.08.25 | zmej_gorynych

    Голосував за нього як за найвидатнішого українця після Шевченка

    Вічная пам"ять цій незламній та мужній людині, справжньому синові України.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.08.25 | Адвокат ...

      Постать Бандери ( сучасній, принаймі ) Україні оцінити і

      вшанувати дуже важко. З рівнем своєї пасіонарности ( за Л. Ґумільовим ) він не українець, а радше лях, чи мацькаль... ІМНО, звичайно.

      Як і постаті Шухевича, Стецька, Ольжича, Теліги...
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2009.08.25 | Mykola_2007

        Бандеру "не визнають" бо Україна, ще досі в окупації

        Тому це не пасіонарна проблема(хоч я цю теорію і не сприймаю), а проблема часу. Витравлювання раба довга справа, нмд.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua