МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Відкритий лист до колег-журналістів і правозахисних організацій

09/15/2009 | Володимир Фоменко, Ілля Хоменко
Якщо банкір і екс-губернатор вимагає від журналістів через суд спростувати неспростовне, а головує у процесі – колишній фігурант журналістського розслідування відповідачів, чи не занадто це навіть для української Феміди?

Відкритий лист журналістів Володимира Фоменка та Іллі Хоменка до колег і правозахисних організацій

У 2005 році, на хвилі революційної ейфорії (а тоді не тільки наївні романтики повірили у зміни) чернігівська обласна прокуратура почала розслідування кількох резонансних справ. Одною з них стало дослідження обставин незаконної забудови заповідних земель Чернігівщини. Зокрема, виникнення елітних котеджів на березі озера Глушець.

Спорудження не просто завдало невиправної шкоди екології (Глушець – гідрологічний заказник і забудовувати його береги не можна, ст. 81 Земельного кодексу України і ст. 61 Земельного кодексу України не залишають з цього приводу жодних сумнівів). У процесі робіт було знищено культурний шар ХІ-ХІІ ст. Будівельна техніка – без будь-яких попередніх археологічних досліджень – працювала там, де навіть лопатою землю штиркнути є актом вандалізму. Поблизу унікальних пам’яток до монгольської доби.

Юридичні перспективи позовної заяви, поданої в порядку ст. 121 ЦПК України як засобу прокурорського реагування на захист інтересів держави, не викликали сумнівів у правознавців. Судове рішення на користь забудовників стало для юристів справжнім шоком. І прокуратура наважилася на безпрецедентний крок: звернулася до преси.

Ми провели незалежну і неупереджену перевірку обставин справи. Ніхто не може звинуватити нас в ангажованості: і до того, і після – прокуратура теж не раз була об’єктом наших критичних публікацій. Але у тому конкретному випадку лише абсолютно безсовісна людина могла б стати на бік забудовників.
Мало того, що прізвища їх дивним чином збігалися з прізвищами місцевих високопосадовців.

Мало того, що археологам і співробітникам управління охорони пам’яток, що намагалися зупинити вандалізм, погрожували фізичною розправою.
Рішення всупереч державним інтересам виніс В. Коверзнев. Суддя Деснянського районного суду, який на той час вже двічі фігурував у резонансних справах, які ми досліджували.

Одна з них, докладно описана нами на сторінках «Дзеркала тижня» (стаття «Правда судді Уоргрейва», №8.2003) і висвітлена в ефірі журналістами «СТБ», варта того, щоб про неї у цьому контексті згадати.
Місцевий бізнесмен розчавив «Опелем-Омега» міліцейський патруль і втік з місця аварії. Його затримали внаслідок оперативно-пошукових дій, але навіть права не забрали. Хоча один міліціонер загинув, другий – був скалічений. Десь за півроку той же бізнесмен, перебуваючи за кермом «джипа», завдав смертельної травми медсестрі чернігівської обласної лікарні.

Роль Коверзнева у тому, що злочинець уник реальної відповідальності (жодного дня за ґратами: символічне покарання за першу смерть, взагалі ніякого – за наступну) була другорядною, але суттєвою. Своїм рішенням він вивів за межі відповідальності тих, хто знищив головний доказ у справі. Тобто, правоохоронців, які віддали зацікавленим особам знаряддя злочину, автомобіль «Опель-Омега», виключивши можливість неупереджених експертиз.
18 листопада 2005 року сайт «Майдан» вмістив нашу статтю «Це-ненадовго?», в якій дії судді Коверзнева було оцінено вкрай негативно. Жодної реакції з його боку на критику не було.

…А недавно позов на захист честі і гідності проти нас висунув колишній губернатор Чернігівщини Микола Бутко. Приводом стала стаття «Знову – умертвіння» («Дзеркало тижня», № 27.2008). Позовні вимоги (що є юридичним нонсенсом) виходять за межі опублікованого тексту. Фактично, це – спроба опротестувати через суд результати більшої частини наших журналістських розслідувань, здійснених впродовж двох останніх десятиліть. Виправдати системні економічні і корупційних злочини, що відбувалися і відбуваються на Чернігівщині.

За нашим глибоким і щирим переконанням, якби держава адекватно реагувала на результати журналістських розслідувань гучних економічних злочинів – сьогодні нам не довелося б всує повторювати слова про кризу. Доля країни склалася б зовсім інакше. Інакше склалася б і доля екс-губернаторів, яких звільняли з ганьбою та відкриттям кримінальних справ – а потім знову допускали до влади, надаючи їм можливість безкарно маніпулювати фінансовими потоками.

Ситуація на Чернігівщині доби губернатора Бутка нагадувала кафкіанський абсурд. Наприклад, підконтрольна губернатору місцева радіостанція поливала газету «Дзеркало тижня» (де ми тоді працювали) брудом. Точніше – транслювала губернаторський виступ з «оцінками» столичного видання: «брудомет», «криве дзеркало», «добре оплачене замовлення» (все це – без жодних доказів, без спростування наведених фактів…) А згодом співробітники радіо зверталися до нас же по допомогу, оскільки скинутий їм на голови з адміністрації новий керівник зживав усіх журналістів, що «не прогнулися», зі світу (див. статтю «May day», «Дзеркало тижня», № 5.2002).

Виразною ілюстрацією тих часів стала «справа торговельної палати». Керівник регіональної торговельно-промислової палати Р. Савченко (від якого багато у чому залежала можливість чи неможливість реалізації тіньових експортно-імпортних схем: у компетенції палати була, наприклад, експертиза зовнішньоекономічних контрактів) відмовився бути некерованим пішаком у незрозумілих іграх. А колектив палати – підтримав на виборах саме Савченка, а не «кандидата від влади».

…І для палати почалося пекло. Не будемо докладно переказувати зміст своїх публікацій. Скажемо лише, чим все закінчилося. Скоординована атака організованої злочинності і правоохоронних органів. Штурм приміщення палати спецпідрозділами УМВС під приводом пошуків вибухового пристрою. Інсульт непокірного керівника і його передчасна смерть.

У своєму останньому листі, адресованому до редакції (писав після інсульту, деякі місця розібрати неможливо) – Савченко називав Бутка «человеком с больной психикой». З мертвими – не сперечаються. Тим більше – безвинно зацькованими. Хоча – як сказав би Шекспір, у тій безглуздості відчувалася певна, зовсім не безкорислива система…

Лист Ростислава Савченка вміщено у нашій статті «Умертвіння відбулося» («Дзеркало тижня» № 20.2002). Спростувань з боку адміністрації не було.
…«Хлібна справа», «картопляна справа», валютні кредити офшорних банків, що розчинилися у повітрі, маніловський прожект будівництва міні-електростанцій (що існував тільки у публічних заявах і на папері), тіньова приватизація високорентабельних підприємств, знищення пам’яток старовини, що заважають елітній забудові, зрощування влади і крупного бізнесу, одночасне інструментальне використання правоохоронних органів і кримінальних структур для вирішення бізнес-конфліктів – ось процеси і явища, які висвітлювали ми у часи губернаторства Миколи Бутка.

Суттєвий нюанс. У наших статтях тих років неможливо відшукати вектор чиєїсь комерційної чи політичної зацікавленості. Ніяк не були вони «замовленням», писалися виключно за фактами звернення потерпілих. І до, і після губернаторства М. Бутка суспільно небезпечні явища висвітлювалися нами гостро критично. Не ми обирали ці теми, а вони – нас. Просто є речі, про які журналістові можна або не знати, або не мовчати. Інакше – йди з професії, звільни місце більш порядному і сміливому… Тим більше, що випадки були унікальні, звернення – кричущі… Одна історія експедиції Академії наук, якій поталанило зробити у Чернігові на вулиці Пушкіна археологічне відкриття, чого варта… Поруч була елітна багатоповерхівка, розкопки заважали її добудові… Траншею залили десятками кубометрів бетону, поховавши і рештки судна часів Київської Русі, і древні споруди. Археологів почали залякувати оперативники міліцейського УБОЗу, змушуючи повернутися до столиці. (Стаття «Зуби дракона», «Дзеркало тижня», № 18.2002). І ніяк не скажеш, ніби ми вигадали, що М. Бутко мешкає у цій скандально відомій багатоповерхівці. Адже саме її адресу, вул. Пушкіна, 34- а, вказує він як свою домашню у позовній заяві…

Ті, хто цікавиться подробицями, може перечитати наші статті тих років у «Дзеркалі тижня» («Культура зі зламом, або післямова до детективу», «Хто заплатить за базар», «Умертвіння», «Мінна загорода», «Слідство закінчено, забудьте» та ін.). Відповідь – отримали своєрідну. Хтось професійно попрацював з гальмами нашого автомобіля. Врятувало – диво. Розслідування замаху – сконало у Соломенському райвідділі МВС. (Не висуваючи з цього приводу жодних гіпотез, зазначимо, що і тодішній керівний Соломенського райвідділу, і його заступник – з Чернігівщини. А один з їх підлеглих, колишній співробітник Чернігівського УБОЗу, взагалі був персонажем нашої статті-розслідування, присвяченої міліцейській корупції. Наскільки нам відомо, його звільнили з органів за службову недбалість, а наступного дня – рідкісний випадок – поновили. Згодом він перебрався до столиці).
Утім, незабаром – Бутка теж було звільнено з облдержадміністрації за компрометуючих обставин.

Знову потрапив екс-губернатор М. Бутко у поле нашого зору випадково. Коли почав балотуватися на посаду ректора місцевого університету і одне з місцевих видань натякнуло на його можливу перемогу фальстартом, до виборів.
Тодішні вибори М. Бутко програв. Але Міністерство освіти і науки – таки призначило його ректором. Попри те, що набрав він удвічі з гаком менше голосів, ніж інший претендент, проф. Денисов. Попри те, що не знати, кого призначають, у Міносвіті не могли (надто багато писали про нього газети). Попри те, що вже на передвиборчому зібранні Бутко фактично розкрив свої наміри щодо використання майбутнього службового становища. Став розповідати про введення страхових послуг для університетського персоналу – при тому, що Інтернет-ресурс «Ukraine Daily» у рубриці «Хто є хто в українській політиці» в Україні озвучив бізнес – інтереси губернатора:
«Бизнес: финансово-инвестиционная компания «Рефинком», банк «Демарк», СК (страхова – компанія – авт.) «Гарантия». (Цитата дослівна)
До речі, роль банку «Демарк» у руйнації оборонного підприємства «ЧеЗаРА» – радіоприладного заводу космічної галузі – так і не була розслідувана належним чином. Але кидається в око спорідненість ситуацій:
«Губернатор – банкір – кредитування оборонного підприємства, що знаходиться у сфері його посадової відповідальності – зубожіння останнього»…
«Ректор – страховий бізнес – страхування осіб, що перебувають від нього в службовій залежності…»
Як сказав би науковець, «конвергентна схема»…

…Коли ми почали розбиратися з виборами – відчули щось схоже на «дежа вю».
Виявляється, не скомпрометований чиновник, що досить своєрідно поєднував бізнес-інтереси і посадові обов’язки, а видатний науковець і університетський викладач керував Чернігівщиною у не кращі її роки.
Елементарна перевірка підтвердила сумніви. Довідка про педагогічний стаж екс-голови облдержадміністрації виявилася «липою». Папірцем, не підтвердженим ані наказом, ані відрахуваннями до пенсійного фонду. Виникло враження, що на Чернігівщину повертається минуле. У карликовому, не трагічному, а фарсовому, та від того не менш огидному варіанті. Це і стало предметом нашої статті «Знову – умертвіння?» («Дзеркало тижня», № 27.2008).

Наприкінці 2008 року ми пішли з «Дзеркала тижня» у зв’язку зі скороченням штатів. На згадку газета зробила нам два подарунки. Написала теплий лист з подякою і побажанням співпраці у кращі часи. А також вмістила статтю М. Бутка «Реалії життя – проти умертвінь», спростування, що, всупереч закону, перебільшувало за обсягом наш текст. Нас не повідомили про те, що таке спростування готується, не запитали документи на підтвердження нашої позиції. Стаття екс-губернатора вміщувала абсолютно фантастичні відомості – наприклад, про те, що він «…професор з більше ніж 30-річним стажем роботи». (Тридцять років тому у Чернігові навіть навчального закладу з назвою «Чернігівський державний технологічний університет» не існувало, була філія КПІ. Науково-педагогічна ж діяльність Бутка, згідно з ним же надісланими до суду документами, розпочалася – у 1997 році, з посади асистента кафедри менеджменту технологічного університету. Це – якщо «липовій» довідці вірити… А в 2002 році, між іншим, цей світоч науки вже був причетний до кримінальної справи, порушеної Генпрокуратурою, «…за фактами зловживання службовим становищем та службового підроблення посадовими особами Чернігівської обласної державної адміністрації, які обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 364 й частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України» («UA today.net» з посиланням на прес-службу Генеральної прокуратури).

Схоже, статтю, надіслану до «Дзеракла тижня» М. Бутком, сприйняли на віру. Надрукували без стандартної процедури попередньої перевірки, забувши – чи пробачивши – колишні губернаторські ескапади на адресу видання.
Рука не піднялася зателефонувати в редакцію і з’ясувати причини такого рішення...

А згодом колишній губернатор звернувся до суду з позовом і проти нас, і проти «Дзеркала». У позовній заяві – вимагав спростування навіть того, про що ми не писали. А також – фактів, які не перестануть бути фактами незалежно від рівня правосудності рішення у справі. Наприклад, того, що він – екс-губернатор, банкір (тобто, крупний акціонер або власник банку; Бутко є акціонером банку «Демарк», це доведено документально) і т. д.
(До речі: текст позовної заяви, підписаної професором, доктором наук М. Бутком і фотографічно оприлюднений Інтернет-ресурсом «Високий Вал», вміщує близько семи десятків граматичних і стилістичних помилок…)
Позов було подано до Деснянського районного суду. Згідно з процедурою, прийнятою у Деснянському райсуді, розподіляють справи між суддями заступники голови суду. Цю – обрав для себе заступник голови у цивільних справах. Персонаж нашої статті «Це – ненадовго» В. Коверзнев.
Микола Бутко готується до другої спроби очолити Чернігівський технологічний. За відпрацьованою схемою. Без доступу до державних чи благодійних грошей – його бізнес вартий того, чого вартий. (Між іншим, до війни за університет – Бутко очолював благодійний фонд реставрації Батурина).

У тій самій газеті, що і торік, знову з’явилася стаття з прозорим натяком на ректорство екс-губернатора… Але судове рішення на його користь – необхідно М. Бутку, як повітря, без нього атака на університет може захлинутися.

Перше наше клопотання про відвід – суддя Коверзнев не задовольнив.
Україна сьогодні стала унікальним полігоном з відпрацювання схем юридичного тиску на пресу.

Журналістів, що працюють у жанрі розслідування, притягують до кримінальної відповідальності за «заздалегідь неправдиве повідомлення про злочин». Посадові особи, що є фігурнатами розслідування, тлумачаться судами як «фізичні особи» (що виводить репортерів з-під дії Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації», прирівнюючи кореспондента, який наражається на небезпеку, розслідуючи корупційну схему, до нахаби, що зазіхає на приватне життя чесних людей). Позовні заяви другорядних персонажів статті-розслідування використовуються інструментально, аби спростувати відомості, що стосуються зовсім інших осіб і подій. Все це – приклади з реального життя.

Та коли право судити журналіста довіряють персонажу його критичної статті – це вже занадто навіть для вітчизняної Феміди.

Ми розуміємо, що судимося не з відставним чиновником і не з кабінетним ученим. Проти нас постала та корупційна система, діяльність якої ми досліджували два десятиліття.
Єдиною протидією їй – може бути суспільна увага до справи.
Ми звертаємося до колег і правозахисних організацій з проханням сприяти неупередженому дослідженню цієї нестандартної ситуації.

Кілька слів про себе: лауреати премії імені Івана Франка в галузі інформаційної діяльності, маємо нагороди кількох національних і міжнародних професійних конкурсів та фестивалів («Молодість», «Зелена планета», «Професіонал ефіру», «Калинові острови»). Спеціалізуємося у жанрі розслідування, теми – нерозкриті резонансні злочини, корупція, злочини, здійснені співробітниками правоохоронних органів та спецслужб, зрощування тіньового бізнесу і влади. В. Фоменко – кінодокументаліст, автор першої в Україні стрічки про незаконний обіг наркотиків. І. Хоменко – к. філол. наук, викладач Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, автор численних наукових робіт і двох навчальних посібників з журналістської майстерності.
За весь час професійної діяльності – програли лише один судовий процес. Предметом того спростування – стали наші статті, присвячені корупції в українській судовій системі.

Володимир Фоменко
Ілля Хоменко

Відповіді

  • 2009.09.16 | romulus

    Вам потрібна кваліфікавана юрдопомога

    але не для України, а для Європейського суду з прав людини

    не думаю що Ви зможете цього бутіка тут посунути

    а от на еуропу це опудало як-раз-годицця! тому моя Вам обом порада - перегляньте рішення Євросуду з прав людини по свободі слова і тільки після (ПіСЛЯ!) цього поговоріть із лоєрами!

    буду радий, якщо ця порада Вам обом цікава
  • 2009.09.17 | Pianist

    Re: Відкритий лист до колег-журналістів і правозахисних організацій

    А бандерівці таких страчували. Без суду.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.09.27 | Lexa62

      Re: Відкритий лист до колег-журналістів і правозахисних організацій

      над-то багато таких бутків малих і великих розвелось в Україні. І, здається, це ще не край.
    • 2009.09.28 | Мартинюк

      З судом. А хто без суду, того також страчували

      Після військового суду звичайно.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua