МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Не вдалось в 17-му - дограбували 17-го!

09/17/2009 | АБВГ
Сьогодні 70 років з початку "визвольного походу" Червоної армії в Західну Україну. Це був шок для обох сторін. Совєти побачили європейську країну, з селянськими будинками, покритими сріблом. Срібною їм здавалась оцинкована бляха. З набожним патріотичним народом.
З магазинами, повними краму, в кінці кінців.
Країна, що провела ті реформи, що у нас називають "столипінськими". Селяни отримали землю і вже двадцять років працюють на своїх хуторах. Податки невисокі, ніхто нікому не вказує, що робити. Хочеш - сій, а хочеш - танцюй на власній землі. Одна проблема у селян, одна жага - землі б ще придбати!
Покажу вересень тридцять дев"ятого очами мого діда Семена Тихоновича, якому було тоді тридцять чотири роки. Він згадував декілька випадків, очевидцем яких був.
З магазину виходить совіцький солдат з куском мила в руках, відкриває кольорову обгортку і починає його їсти, бо думає, що то шоколадка.
Офіцер взяв оселедців і несе їх в полі шинелі. Розсіл капає крізь сукно. Дивна картина, після "нацяцькованих", напрасованих польських офіцерів.
Біля магазину стоїть військовий віз. Місцеві дядьки уважно вивчають коней, упряж і роблять висновок : "Ну, ці нахазяйнують!"
Солдатик показує діду довгий будинок сусіда і питає з надією:"Ето помєщік?" Дід сміється: "У того "помєщіка" хліба тільки до весни часом достає, бо вісім чоловік дітей має!"
Російський генерал Гурко в своїх мемуарах ще часів першої світової війни підкреслює багатство і розвинену інфраструктуру Галичини порівняно з Імперією. За 20 років різниця в рівнях життя селян Галичини і підсовіцької України стала взагалі незрівнянна. Згадався камя"ний будинок діда в мальвничому селі на гобах, де всі будинки були побудовані з добутого власноруч піщаника. Двір оточений двома шопами, трава виполота. В домі три кімнати, міська мебель, що виблискує граненими скляними дверками, копії картин на стінах, годинник з боєм, Біблія з ілюстраціями Доре в шкіряній обгортці, що пахла вічністю...
Навкруги сад з сотнею яблунь, груш, черешень, горіхів, який дід теж садив сам. Мав роботу - викопати для кожного дерева яму об"ємом в чотири кубометри, насипати на дно піраміду глини, щоб тримала коріння, ретельно засипати і регулярно поливати гноєм. Довго виручав нашу сім"ю той садок за совєтів...
За садом - ставок з карпиками. З берега до середини озера був місток, з якого карпів годували. Вони, як поросята, збирались до нього, побачивши людську тінь. 70 років тому над ставком з"явилась тінь совіцького солдата, що кинув гранату. Карпи сплили догори животами. Ті, що лягли на дно, отруїли водойму. Вся риба загинула.
Дід купував мальків у єврея в сусідньому містечку. Поїхав, щоб купити нових - аж єврея самого, як капіталіста, вже відвезли "на медведі". "Сам я ні карпика не з"їв" - бідкався дід. Економив для інвестицій.
Хоча в сам день 17 вересня 1939 року було справжнє свято : "Кіннота йде, українські пісні співають!"
Не знали ми тоді ще смислу тих пісень...
Бо то були нові пісні :
"...Да, я еще дойду до Ганга,
Да, я еще умру в боях,
Чтоб от Британии до Индии
Сияла родина моя!"


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua