МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

ДЕНЬ ЗАХИСНИКА УКРАЇНИ: 14 ЖОВТНЯ ЧИ 23 ЛЮТОГО?

10/14/2009 | Богдан Яцун
Сьогодні 14 жовтня – Свято Покрови, традиційний день Українського козацтва і день офіційного створення Української повстанської армії.

Саме в цей час щороку активізуються ініціативи багатьох патріотичних організацій щодо визнання державною владою УПА борцями за незалежність України та визначення Свята Покрови Днем захисника України.

Тимчасом, відповідно до указу президента Леоніда Кучми, Україна офіційно відзначає "День захисника Вітчизни" 23 лютого, в день, що був офіційно проголошеним днем Радянської армії. Це активно підтримують більшість радянських ветеранів. Для багатьох українських чоловіків, які віддали два роки свого життя службі в Радянській армії, це також привід для свята.

Президент Віктор Ющенко, незважаючи на свою активну позицію щодо відновлення історичної пам’яті Українського народу, поки що не поспішає вносити будь-які зміни в такий стан справ. Можливо це пов’язано з тим, що Президент і сам відслужив два роки в прикордонних військах СРСР і саме 23 лютого святкує день свого народження.

Рішення перенести святкування Дня захисника Вітчизни на 14 жовтня може викликати нові суперечки в суспільстві. Тому багато хто поспішить назвати його провокацією, спрямованою на розкол України.

Однак є і протилежна думка: відзначення Дня захисника України на Свято Покрови, якраз і посилить суверенітет України, національну гідність Українського народу та сприятиме покращенню патріотичного виховання молоді.

Українське суспільство має право отримати усі аргументи з цього приводу.

Чому Свято Покрови повинно бути Днем захисника України?

Покрова – традиційне свято українського війська з найдавніших часів.

Ще в "Літописі Руському" було сказано, що Великий князь Ярослав Мудрий віддав Київ і всю Землю Руську під покров Божої Матері (11 століття). Велика кількість православних церков, побудованих в княжі і козацькі часи, були присвячені пошануванню Богородиці.

Особливо шанували Покрову українські козаки (16-18 століття). На Запорозькій Січі впродовж кількох століть діяла Церква Покрови Пресвятої Богородиці. Саме на свято Покрови козаки проводили свої ради, на яких вибирали нового гетьмана або кошового отамана. В одній з найвідоміших козацьких пісень співається: "Нам поможе Святий Юр ще й Пречиста Мати турка звоювати".

У 20 столітті козацькі традиції наслідували борці за незалежність України – Організація українських націоналістів та Українська повстанська армія. Саме тому днем офіційного створення УПА було обрано 14 жовтня – Свято Покрови.

УПА була єдиної військової силою в Другій світовій війні, яка боролася за Українську державу і спиралася виключно на народну підтримку. В повстанському русі взяли участь сотні тисяч українців та мільйони тих, хто їм допомагав. Тактично, у військовому плані, УПА зазнала поразки, однак стратегічно повстанці перемогли: в 1991 році Україна стала суверенної державою, тоді як їхній головний противник – Радянський Союз – розпався.

Від часу хрещення Русі християнське благочестя стало невід’ємною складовою української військової традиції. Готовність воїна ризикувати своїм життям задля захисту Батьківщини надихали слова Євангелія: "Ніхто більшої любові не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх". Сьогодні українські традиційні Церкви відновлюють інститут капеланства – духовної опіки над підрозділами Збройних Сил України.

Сучасна Українська армія від часу її створення в 1991 році на заміну радянським військовим символам і традиціям почала активно запроваджувати козацькі. Саме з того часу на бойових прапорах українських частин замість червоної зірки з’явилися козацькі хрести і національний герб тризуб, а іменами козацьких полковників стали величати військові навчальні заклади і частини.

У преамбулі Конституції України вказано на те, що українська держава спирається "на багатовікову історію українського державотворення" та у ній "здійснене українською нацією право на самовизначення". А в державному гімні України є слова "І покажем, що ми браття козацького роду".

Здається безсумнівним, що сучасна незалежна Україна – держава і народ – більше є історичними та політичними наступниками козацтва, визвольного руху та тисячолітньої християнської традиції, ніж Радянського Союзу. Саме тому День захисника України має відзначатися на Свято Покрови, а не на День Радянської армії.

Втім, до цього питання вартує також підійти від зворотного.

Чому 23 лютого не може бути Днем захисника України?

Коли в 1999 році президент Кучма відновив свято Радянської армії під маркою "Дня захисника Вітчизни", на той час ця армія і держава, яку вона захищала, уже 8 років як зникли з карти світу.

Рішення Кучми було очевидним реверансом перед Росією, яка з другої половини 1990-х почала реставрувати радянський режим, відновлювати його символіку та свята. До речі, сучасна Російська армія дотепер не відмовилася від радянської символіки і продовжує відзначати 23 лютого як своє офіційне свято.

Що ж спільного між Україною та міфічною датою створення більшовицької армії 23 лютого 1918?
До речі, доведений істориками факт, того дня під балтійською Нарвою більшовицькі загони зазнали ганебної поразки від німецької армії.

У 1918-20 роках більшовицькі збройні загони, переважно сформовані в Росії, без особливого розбору розстрілювали в Україні усіх, хто не поділяв погляди комуністів, підтримував самостійність України або захищав Церкву. Утворення СРСР в 1922 році відбулося внаслідок військової експансії більшовицької Росії.

У наступні десятиліття ситуація суттєво не змінилася. Радянський Союз як типова імперія був заснований на насиллі над своїми підданими, а не на солідарній підтримці своїх громадян. На сторожі диктатури комуністів стояли НКВД-КГБ і Радянська армія, які терором і силою зброї забезпечували лояльність людей до режиму.

Роль Радянської армії полягала у військовому забезпеченні агресивних планів більшовицького режиму у світі та придушенні народного опору комуністам. Досить згадати окупації країн Балтії в 1939 році, війну проти Фінляндії в 1940, придушення народних повстань в Угорщині та Чехії в 1956 і 1968 роках. Цей перелік можна принаймні потроїти.

Звичайно, комуністи досягли певних результатів у побудові сучасної індустріальної економіки та цивілізації. Але ціна цього – десятки мільйонів жертв, розстріляна інтелігенція, зруйнована Церква, голодомори і переселення цілих народів, знищення національних культур, приниження людської гідності та свободи.

Через тотальну брехню радянської пропаганди і сьогодні багато колишніх громадян СРСР нічого про це не знає. Тоді просто вартує поцікавитися долею своїх дідів та прадідів і тим вибором, перед яким їх поставила більшовицька влада. Нескладні статистичні підрахунки показують, що майже половина сучасних українських родин так чи інакше зазнали комуністичних репресій, решта були змушені змиритися або навіть стати співучасниками режиму.

Саме тому в 1991 році, коли радянський режим остаточно здеґрадував, ніхто не захотів стати на його захист. Саме тому понад 90% громадян України на всеукраїнському референдумі підтримали незалежність України. Розпад СРСР люди сприйняли з надією на більш достойне життя, а не як "найбільшу геополітичну катастрофу 20 століття", в чому нас наполегливо намагаються переконати сучасні керівники Росії.

У 1991 році, можливо вперше за багато десятиліть, Радянська армія стала з народом, а не проти нього. Завдяки цьому розпад СРСР відбувся без масштабного кровопролиття.

Єдиною світлою сторінкою в діяльності Радянської армії є перемога над німецьким нацизмом.
В роки Другої світової війни радянські воїни, разом з союзниками по антигітлерівській коаліції, захистили народи від расистських злочинів нацизму. В лавах червоноармійців були мільйони українців, наших дідів та прадідів.

Цей подвиг ми щорічно вшановуємо і століттями будемо вшановувати 9 травня, проте він має небагато спільного з 23 лютого.

На заміну нацистській окупації Радянська армія не могла принести народам свободи, оскільки сама були знаряддям насильницького режиму.

В Україні боротьба проти комуністичної диктатури не припинялася від 1918 року.

У 1918-20 роках збройній агресії російських більшовиків протистояли розрізнені сили Української Народної Республіки, селянських отаманів Зеленого, Нестора Махна.

У 1920-х роках сотні повстанських загонів на Центральній та Східній Україні чинили опір колективізації на селі.

У 1940-50 роках збройну боротьбу проти сталінського режиму вели Організація українських націоналістів та Українська повстанська армія.

У 1960-80-х опір режиму продовжила опозиційна інтелігенція. Саме дисиденти ініціювали створення Народного Руху України, потужної української політичної сили, без якої зараз важко уявити відновлення незалежності України.

У 1991 році незалежність України та інших республік стала крахом Радянського Союзу і радянського режиму. Створення Збройних Сил України стало кінцем Радянської армії.

Підсумки

Як казали давні римляни, розумному досить. Хоча, без сумніву, у відповідь на цей матеріал, появиться інший, з іншими аргументами і оцінками. П’ята колона Кремля в Україні активно діє, а керівництво Росії продовжує марити відродженням СРСР.

Проте, мабуть, це тільки на краще. На 18 році незалежності в Українського народу не повинно бути питань, відповіді на які можна безконечно відкладати.

День захисника України – це одне з питань, на які одна нація і держава повинні мати одну відповідь.

Потрібно нарешті визначити яке свято наше: козацька і повстанська Покрова чи День Радянської армії?

І заразом дати собі ясну відповідь на питання хто ми: українці чи ще досі радянські люди?

Якою є наша Вітчизна і яке її майбутнє: Україна, незалежна і демократична країна, чи СРСР, радянський режим, відновлений під керівництвом Москви?

Напередодні президентських виборів багато політиків закликають відкласти будь-які суперечливі питання на далеке майбутнє.

Тимчасом відповісти на ці питання означає визначитися, якою повинна бути Україна: слабкою і керованою зовні державою, народ якої потерпає від корумпованого правління чи сильною і достойною державою, влада якої діє в інтересах свого народу?

По-друге, не менш важливо визначитися: якою є відповідальність кожного з нас за долю України: чи моя хата скраю і мені байдуже, що буде з цією країною, чи це моя країна і я зроблю все для того, щоб вона була достойною?

Кожен рік продовження несвідомої втечі правлячої верхівки та звичайних громадян від відповіді на ці питання в майбутньому дорого коштуватимуть кожному з нас.

Народ, який не шанує своїх героїв і не вміє подбати про свою Вітчизну, недостойний ні державної незалежності, ні громадянської свободи.

П.С. До Президента Ющенка

Президент України Віктор Ющенко має належні конституційні повноваження для того, щоб визначити Свято Покрови Днем захисника України, а 23 лютому надати статус Дня радянського ветерана.

Президент має достатні повноваження, щоб видати указ про визнання воїнів УПА борцями за державну незалежність України. Указу 2006 року про "вивчення і висвітлення діяльності визвольного руху" недостатньо.

Шановний Вікторе Андрійовичу, час проявити мужність і підкріпити свої заяви державними рішеннями.

Люди, які підтримали Вас у 2004 році, вже давно чекають на ці кроки.

Подумайте, як Ви любите це казати, про "вічну Україну". Ця Україна потребує Вашої послідовності


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua