МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Єдина помісна церква – запорука державності

10/29/2009 | Валерій Степаненко

Єдина помісна церква – запорука державності


Валерій Степаненко


Коротка історична довідка


Католицька та православна церкви є двома гілками світового християнства, які виникли після розколу єдиного християнства у 1054 р.


Католицька церква складається з Римо-католицької церкви латинського обряду та 22 східно-католицьких церков, з яких 14, у т.ч. Українська греко-католицька церква, дотримуються візантійського обряду, а 8  — інших східних літургічних обрядів. Всі східно-католицькі церкви перебувають у церковному єднанні з Папою Римським - римським єпископом, резиденція якого знаходиться у Ватикані.


До складу Православної церкви на сьогоднішній день входить 14 автокефальних (незалежних) церков: Константинопольська(Вселенська), Олександрійська, Антіохійська, Єрусалимська, Російська, Сербська, Румунська, Болгарська, Грузинська, Кіпрська, Елладська, Польська, Албанська, Чехословацька.

Спочатку автокефальні церкви безпосередньо підпорядковувалися Константинопольському патріархові, а після падіння Візантійської імперії усередині XV ст. стали незалежними і самостійними у вирішенні організаційних та культових питань помісними (від слова «помістя», що значить «земельне володіння») церквами зі своєю організацією та структурою. Константинопольський або Вселенський патріархат зберіг за собою лише статус церкви та юрисдикції «першого за честю» предстоятеля помісних церков.

У більшості випадків помісна православна церква є національною церквою, кордони юрисдикції якої співпадають з кордонами національної держави.

Як відомо, Київську метрополію Константинопольського патріархату (існувала з часів прийняття християнства князем Володимиром у 988 р.) було у 1686 р. підпорядковано,- супроти приписів церковних канонів,- самочинно і силоміць проголошеному у 1589 р. Московському патріархатові. Сталося це вже через якихось 30 років після підписання Богданом Хмельницьким Переяславських статей з Москвою у 1654 р., які, зокрема, гарантували незмінність статусу Київської метрополії. Варто відзначити, що Вселенський Патріархат до цього часу вважає Україну та Білорусь своєю канонічною територією.


Подібна доля спіткала і Грузинську Церкву, яку у 1811 р. (після інкорпорації Грузії у імперську Росію) було позбавлено автокефальності та підпорядковано Московському патріархатові. Автокефальність цієї церкви було відновлено лише у 1917 р., а Московський патріархат визнав незалежність та відновив молитовно-канонічне спілкування з нею лише у 1943 р. за особистою вказівкою Сталіна (NB!).


Зазвичай, виникнення самостійної держави якогось православного народу майже відразу спричиняє і створення його помісної церкви. Як бачимо, у випадку України це не спрацювало. Формальна причина звісно ж у позиції Московського патріархату, який не хоче «відпускати» такий ласий шматок, як Україна, де знаходиться близько половини всіх його єпархій. Фактично ж причиною є позиція Кремля, який прекрасно собі усвідомлює, що без такого потужного інструменту впливу на масову свідомість, яким є сьогодні в Україні православна церква, Київ остаточно вийде з-під контролю Москви.


Наступного року після здобуття Україною незалежності Предстоятелем Української Православної Церкви (УПЦ) Московського патріархату митрополитом Філаретом (Денисенком) було проголошено Київський патріархат (УПЦ КП), після чого Московська патріархія відлучила його від церкви та поставила на місце Предстоятеля УПЦ МП митрополита Ростовського й Новочеркаського Володимира (Сабодана). У 1997 р. Філарета було піддано іще й анафемі.


Після здобуття Україною незалежності було також проголошено відновлення діяльності Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ), яка здійснювала свою діяльність в Україні у 1919-1930 рр. і була ліквідована тоталітарним режимом.


Т.ч., українське православ’я вже упродовж 17 років перебуває у розділенні. Вживати термін «розкол» не є правильним, тому що розкол передбачає відхід від канонічного вчення, різницю в обрядах і т.д. У випадку ж усіх трьох українських православних церков, всі вони сповідують віру в єдиного Христа, визнають один Символ віри, правила і вчення святих отців. Розділення є лише адміністративним і, поза всяким сумнівом, тимчасовим.


Потрібно відзначити, що світове православ’я не передбачає якоїсь єдиної канонічної процедури отримання національною церквою автокефальності. Достатньо, щоб всі патріархи помісних православних церков формально це визнали. У першу чергу, йдеться про Вселенського патріарха, який, хоч і не має нічого проти надання автокефального статусу Українській Церкві, вважаючи до того ж Україну своєю канонічною територією, побоюється реакції Московського патріархату, який є досить сильним гравцем на полі світового православ’я. До того ж Вселенський патріарх,- після загарбання у 1453 р. турками Константинополя,- перебуває на території Туреччини, яка може опосередковано також на нього впливати. Особливо, якщо брати до уваги те, що Кремль є неперевершеним майстром «підкилимної» дипломатії.


Твердження Московського патріарха Кіріла під час його нещодавнього візиту до Києва, що в Україні вже є помісна церква (йшлося про УПЦ МП) не відповідає дійсності. Адже, згідно церковних канонів, УПЦ МП є лише автономною, а не незалежною і самоврядною церквою. Щоправда вона дозволяє собі деякі самостійні кроки, зокрема, визнала Голодомор, чого Московський патріархат офіційно не зробив, зважаючи на позицію Кремля.


У вересні ц.р. Синоди УПЦ обох патріархатів створили робочу групу для ведення переговорів щодо подолання найбільш гострих розбіжностей. З такою ініціативою виступила УПЦ КП, метою якої є створення помісної православної церкви, про яку так часто говорить і Президент Віктор Ющенко. Наразі не йдеться про те, що Москва «відпустить» Українську Церкву та погодиться на її автокефалію. Але Московський патріархат, принаймні, має визнати Київський патріархат Церквою, а не вважати, як зараз, «релігійним угрупованням», що могло б стати першим кроком для ведення подальших переговорів та сприяти подоланню міжнародної ізоляції УПЦ КП.


Треба думати, що певну роль, того, що УПЦ МП погодилась на діалог з так званими «розкольниками» з Київського патріархату зіграло і нещодавнє звернення УАПЦ до Вселенського патріарха з проханням включити її до своєї юрисдикції. Звернення має бути розглянуте у грудні ц.р. на засіданні Синоду Вселенського патріархату. І хоч позитивне рішення з цього питання видається наразі малоймовірним, беручи до уваги вище означену позицію Московського патріархату (фактично, Кремля) та хистке становище Вселенського патріарха, але, у разі позитивного рішення, значних втрат можуть зазнати УПЦ обох патріархатів. Адже набуття УАПЦ канонічного статусу може спричинити масовий перехід священників обох згаданих церков до УАПЦ. УПЦ МП кидатимуть патріотично налаштовані священики (українські патріоти), а УПЦ КП священики залишатимуть з причини відсутності у неї канонічного статусу.


Єдина помісна церква – запорука державності


У другому посланні апостола Павла до коринтян йдеться, зокрема, про те, що слово Боже несеться віруючим зрозумілою їм мовою. Московський патріархат цього в Україні не дотримується. Так, у церквах, монастирях, книжних лавках цього патріархату на території України Ви не знайдете жодної церковної книги, календаря, молитовника українською мовою. Тому віруючі українці, які належать до Московського патріархату, не можуть (у них просто немає вибору!) молитовно звертатися до Бога рідною їм українською мовою. До того ж церковно - слов’янська мова - канонічна мова Московського патріархату - максимально наближена до живої сучасної розмовної російської мови, яка, у свій час, сформувалася на базі церковно - слов’янської. Тому пересічний росіянин у «своїй» церкві не почуває якогось мовного дискомфорту. Зовсім інша ситуація з україномовними громадянами України, для яких російська мова не є рідною. Адже жива розмовна українська мова значно відрізняється від церковно - слов’янської.


Московський патріархат використовувати українську мову під час богослужінь не дозволяє (за винятком, хіба що, проповідей священиків), лишаючись упродовж вже трьох століть (з часів проголошення анафеми гетьману Мазепі) знаряддям денаціоналізації, асиміляції та ідеологічного «забамбулювання» українського народу. Якщо це було «прийнятним» (хіба хочеш – мусиш!) тоді, коли Україна була інкорпорована до складу білої та червоної московських імперій, то у незалежній Україні такий стан речей є абсолютно неприйнятним!


Єдина помісна церква потрібна Україні для того, щоб її віруючі громадяни мали можливість молитовно звертатися до Бога рідною мовою та щоб позбавити їх інспірованого Кремлем антидержавного ідеологічного впливу, здійснюваного значною частиною кліру УПЦ МП.


Якщо , наприклад, хтось захоче придбати у книжковій лавці на території Києво-Печерської Лаври чи якогось іншого монастиря УПЦ МП церковний календар українською мовою, то, не виключено, що його буде піддано обструкції. На нього дивитимуться як на живе втілення Люципера!? У всякому разі щось подібне сталося не так вже й давно з автором цих рядків. І це у незалежній країні, де українська є єдиною державною мовою.


Єдина помісна церква потрібна Україні для того, щоб її україномовні громадяни не почувалися «породженням пекла» лише за те, що хочуть придбати собі (якщо є віруючими) чи родичам (якщо є атеїстами) церковну літературу рідною мовою.


Якщо ж брати до уваги економічні аспекти підпорядкування національної церкви закордонному центру впливу, то, безперечно, краще все ж друкувати церковну літературу, виготовляти свічки та інші церковні аксесуари у себе вдома, а не за кордоном. Адже йдеться, якщо не про податки (як відомо, релігійні організації звільнені від сплати державних податків), то принаймні, про додаткові робочі місця, використання вітчизняного обладнання тощо.


Єдина помісна церква потрібна Україні для того, щоб церковна виробнича інфраструктура працювала на національну, а не на чужу економіку.

Висновки


Єдина помісна церква була вкрай потрібна Україні іще «вчора», коли, попри все, Україна отримала вистраждану століттями незалежність.

Відсутність в Україні єдиної помісної церкви піддає українську державність значним додатковим викликам.

Без єдиної помісної церкви становлення і зміцнення української держави та й, власне кажучи, сама державність будуть перебувати під постійною загрозою з боку колишньої метрополії.


Відповіді

  • 2009.10.29 | Pianist

    Re: Єдина помісна церква – запорука державності

    У 1654 році у Переяславі не було підписано жодного документа. Хмельницький присягнув на вірність цареві, але це він зробив від свого імені, а не від імені народу.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.10.30 | Валерій Степаненко

      Re: Єдина помісна церква – запорука державності

      >Pianist пише:
      > У 1654 році у Переяславі не було підписано жодного документа. >Хмельницький присягнув на вірність цареві, але це він зробив від >свого імені, а не від імені народу.

      Якщо точніше, то 8 січня 1654 р. було підписано Переяславську міждержавну угоду з Московщиною, а 27 березня 1654 р. були укладені „Березневі статті".
  • 2009.10.30 | Анатоль

    Чим більше буде різних церков і сект - тим краще.

    Особливо, якщо вони будуть малочисельними і чубитись між собою.
    Мракобісів - на маргінал, де їм і місце.
    А коли вони будуть обєднані - це величезна загроза свободам і демократії.
    Навіть зараз, при тому що мракобіси розділені і луплять одні других іконами по голові, їх шкідливий вплив в країні недопустимо великий.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.10.30 | Tschislin

      +100 Re: Чим більше буде різних церков і сект - тим краще.

      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2009.10.30 | Валерій Степаненко

        Re: +100 Re: Чим більше буде різних церков і сект - тим краще.

        Дозвольте з Вами не погодитися.
        Йдеться про агента впливу Кремля в Україні, якою є УПЦ МП, що цілеспрямовано і системно працює проти української держави. У Росії навіть не дозволяють реєструвати приходи Київського патріархату (канонічна церква чи ні - це справа виключно її прихожан). А в Україні УПЦ МП (принаймні, дуже значна частина кліру) відкрито вставляє Україні палки у колеса... Держава має боротися за "мізки" своїх громадян, а не віддавати їх на поталу агентам чужого впливу...
    • 2009.10.30 | Sean

      так. Тільки якщо це будуть церкви а не резидентури

  • 2009.10.30 | Bestt

    Re: а запроданці всіх мастей твердять про "невтручання" держави

    Яник, Литвин, Тигипко, Мороз .....

    та багато -багато інших,

    ті хто їздять часто отримувати директиви у Москві -

    на всі лади , зі всіх трибун талдичать мантру =
    про невтручання держави у справи церкви.

    а це означає збереження колоніального стану УПЦ,
    що вигідно Кремлю та імперії .
  • 2009.11.03 | Муравій

    Українська мова прийнята в УПЦ МП як богослужбова

    Пан Степаненко не вповні володіє темою. Насправді УПЦ МП допускає богослужіння українською мовою. І нею служать на деяких парафіях цієї структури. Однак, вочевидь, зовсім не заохочує до такої служби.
    Богослужіння українською мовою у цій структурі допускаються там, де в противному випадку настає загроза для переходу релігійних громад до справді українських церков. Таке є у західній Україні і подекуди й на східній, скажімо, у селах, де переважно живуть переселенці з Галичина. Буває так, що люди ходять до храмів у Галичині й поняття не мають, що ходять до храму МП. Звичайно, з боку МП це просто маскування, підробка й не більше. У Києво-печерській лаврі і Почаївській і справді на українську мову реагують різко негативно. Хоча українська як богослужбова була дозволена собором УПЦ МП ще 1996 року. За взірець прийнято служебник кандського видання.
    Українську мову як богослужбову було дозволено, але українофобію не скасовано.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.11.03 | Валерій Степаненко

      Re: Українська мова прийнята в УПЦ МП як богослужбова

      Муравій пише:
      > Пан Степаненко не вповні володіє темою. Насправді УПЦ МП допускає богослужіння українською мовою. І нею служать на деяких парафіях цієї структури. Однак, вочевидь, зовсім не заохочує до такої служби.
      > Богослужіння українською мовою у цій структурі допускаються там, де в противному випадку настає загроза для переходу релігійних громад до справді українських церков. Таке є у західній Україні і подекуди й на східній, скажімо, у селах, де переважно живуть переселенці з Галичина. Буває так, що люди ходять до храмів у Галичині й поняття не мають, що ходять до храму МП. Звичайно, з боку МП це просто маскування, підробка й не більше. У Києво-печерській лаврі і Почаївській і справді на українську мову реагують різко негативно. Хоча українська як богослужбова була дозволена собором УПЦ МП ще 1996 року. За взірець прийнято служебник кандського видання.
      > Українську мову як богослужбову було дозволено, але українофобію не скасовано.

      Дякую за інформацію. Я справді цього не знав. Перевірю. Але, судячи з написаного Вами, це лише мімікрія, а не реальний дозвіл. Просто виняток, який лише підтверджує правило. Та й якщо дозволено використання української, то чому УПЦ МП не продає богослужбову літературу українською мовою? Чому в українських селах та містечках Київщини не ведеться служба українською?
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2009.11.04 | Kohoutek

        Re: Українська мова прийнята в УПЦ МП як богослужбова

        Валерій Степаненко пише:
        > Дякую за інформацію. Я справді цього не знав. Перевірю. Але, судячи з написаного Вами, це лише мімікрія, а не реальний дозвіл. Просто виняток, який лише підтверджує правило. Та й якщо дозволено використання української, то чому УПЦ МП не продає богослужбову літературу українською мовою? Чому в українських селах та містечках Київщини не ведеться служба українською?

        В УПЦ можно использовать украинский язык при богослужении с благословения правящего архиерея. Отчего в сёлах и городах Киевщины не ведётся служба на украинском, следует спрашивать у настоятелей конкретных храмов - митрополит Владимир, правящий архиерей Киевской епархии, без сомнения благословил бы, если бы его об этом просили. Богослужебную литературу на украинском языке УПЦ продаёт, просто издаётся её мало и пока что нет стандартных переводов на украинский Библии и богослужебных книг.

        Кроме того, замечу, что украинский язык является официальным языком УПЦ - на нём ведётся делопроизводство, вещает церковный телеканал "Глас" и издаются официальные документы УПЦ.

        Касательно украинского языка в УПЦ см. также
        http://orthodox.org.ua/uk/node/2817
        http://orthodox.org.ua/uk/node/4561
        http://orthodox.org.ua/ru/svyashhennyy_sinod/deyatelnost_otdelov_v_2008_godu/2008/12/29/4354.htm
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2009.11.04 | Валерій Степаненко

          Re: Українська мова прийнята в УПЦ МП як богослужбова

          Kohoutek пише:
          > Валерій Степаненко пише:
          > > Дякую за інформацію. Я справді цього не знав. Перевірю. Але, судячи з написаного Вами, це лише мімікрія, а не реальний дозвіл. Просто виняток, який лише підтверджує правило. Та й якщо дозволено використання української, то чому УПЦ МП не продає богослужбову літературу українською мовою? Чому в українських селах та містечках Київщини не ведеться служба українською?
          >
          > В УПЦ можно использовать украинский язык при богослужении с благословения правящего архиерея. Отчего в сёлах и городах Киевщины не ведётся служба на украинском, следует спрашивать у настоятелей конкретных храмов - митрополит Владимир, правящий архиерей Киевской епархии, без сомнения благословил бы, если бы его об этом просили. Богослужебную литературу на украинском языке УПЦ продаёт, просто издаётся её мало и пока что нет стандартных переводов на украинский Библии и богослужебных книг.
          >
          > Кроме того, замечу, что украинский язык является официальным языком УПЦ - на нём ведётся делопроизводство, вещает церковный телеканал "Глас" и издаются официальные документы УПЦ.
          >
          > Касательно украинского языка в УПЦ см. также
          > http://orthodox.org.ua/uk/node/2817
          > http://orthodox.org.ua/uk/node/4561
          > http://orthodox.org.ua/ru/svyashhennyy_sinod/deyatelnost_otdelov_v_2008_godu/2008/12/29/4354.htm

          Проглянув надіслані Вами посилання. Особливо вразило те, що у Почаївській Лаврі навіть не хочуть сповідувати українською (молдавською можна). Це все у стилі білої та червоної московських імперій. За "совка" формально українська мова також офіційно не заборонялася, але русифіковано було тотально все. А У Варшаві у 1912 р. не було жодної польської школи - поляки "не хотіли ", бачите, вчитися рідною мовою. Те ж саме зараз і в українських церквах. Ніби й не заборонено, але "ніззя". До того ж вражає плебейсько-хамське ставлення значної частини кліру УПЦ МП до української мови. Така антиукраїнська церква Україні не потрібна. Див. моє наступне повідомлення про бачення Росії Іваном Франком.
    • 2009.11.04 | Валерій Степаненко

      Re: Українська мова прийнята в УПЦ МП як богослужбова

      Все це цілком вписується у бачення Московщини І.Франком
      =======================================================
      Іван Франко
      "РОСІЯ"

      Багно гнилеє між країв Європи,
      Покрите цвіллю, зеленню густою;
      Розсаднице недумства і застою,
      Росіє! Де лиш ти поставиш стопи,
      Повзе облуда, здирство, плач народу.
      Цвіте бездушність, наче плісень з муру.
      Ти тиснеш і кричиш: Даю свободу!
      Дреш шкуру й мовиш: Двигаю культуру.
      Ти не січеш, не б'єш, в Сибір не шлеш,
      Лиш мов упир із серця соки ссеш
      Багно твоє лиш серце й душу дусить.
      Лиш гадь і слизь росте й міцніє в тобі,
      Свобідний дух або тікати мусить,
      Або живцем вмирає в твоїм гробі.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua