МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Вибори президента – шанс подолати радянську систему

10/29/2009 | Михайло Галущак
Перемогу здобувають не сила рук
і не досконалість зброї, а сила духу.
Йоган Ґ. Фіхте «Що таке народ…»

«Ні, не Сталін кат, не Берія навіть, не Суслов… Що вони без Системи? Система – кат, Систему прощати немає у нас права, інакше ми й справді її діти, і тоді горе нам», – так свого часу висловився всесвітньо відомий кінорежисер Сергій Параджанов.


19 жовтня стартувала чергова, за роки нашої Незалежності, виборча компанія. Українське суспільство знову поринуло у масову заполітизованість. «За кого? Хто ж буде? Хіба нам це щось дасть? Всі вони однакові!» – ці репліки вже увійшли у щоденний раціон пересічного українця цієї виборчої осені. 19-літня історія українського виборчого процесу, попри свою задекларовану демократичність, так і не дозволила нам відчути себе «носіями суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні». Державна пропаганда, впродовж останніх років, все інтенсивніше – передусім через ЗМІ – намагається прищепити у свідомість українського виборця синдром громадянської рабської неповноцінності. Голос людини перетворили сьогодні на голос прив’язаної собаки – якої можна не боятися, на яку можна не зважати, голос якої можна підкупити недоїдками зі столу…

Історія новітнього українського виборчого процесу бере свій початок від загальноукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року. Коли на питання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?» 90,92% виборців відповіли позитивно. 24 серпня того ж року українці проголосили Незалежність та демократичний курс. Радянський Союз розпався, однак його життєві цінності, на жаль, продовжують управляти нашим суспільство і до сьогодні. Самої незалежності виявилось недостатньо, щоб покращити життя пересічного українця.

Радикальний час завжди вимагає радикальних змін. Українська Незалежність настане тоді, коли буде зруйнована радянська залежність. Події 24 серпня 1991 не зруйнували Карфаген радянської Системи, вони лише просторово окреслили її політичні, культурні та суспільні рамки.

Сьогоднішня «українська» влада генетично походить від радянської, номенклатурної. Її представники – це постгеноцидний, постколоніальний, посттоталітарний, постчорнобильський прошарок українського суспільства. Повна відсутність націє- та державотворчих принципів, колоніальне мислення, пасивне малоросійство – ось ті риси пересічного номенклатурника, для якого Україна – не батьківщина, а службовий кабінет.

19 вересня 2005 року Перший президент України Леонід Кравчук заявив «Львівській газеті» про існування у Москві досьє на багатьох народних депутатів України, які за радянських часів були агентами Комітету державної безпеки (КДБ). За словами Л.Кравчука, 19 серпня 1991 року голова КДБ М. Галушко приніс йому «цілу скриню» особистих справ агентів КДБ СРСР, які були народними депутатами. Тоді, згідно зі словами першого президента, він сказав М.Галушку забрати документи та вчинити з ними на власний розсуд. «Частина цих людей і тепер залишається народними депутатами, але справи на них – у столиці РФ» – твердив Кравчук, якому, не виключено, і самому доводилось співпрацювати з КДБ. За роки Незалежності в українському суспільстві штучно замовчуються розмови та вимоги владної люстрації (очищення від комуністів, кагебістів та кучмістів).

Одне з головних правил Системи – «не здавати своїх». «Хто вбив Гонгадзе? Хто отруїв Ющенка? Куди зник Лозинський? Хто відповість за педофілію в «Артеку»? – ці питання, при сьогоднішній владній корупції та кумівстві, приречені залишитися без відповідей. Феміда «відпочиває» – ось такий стан сьогоднішнього українського законодавства, влада закону поступилась владі грошей. Банкрутство банків з капіталовкладеннями, корупційні тіньові схеми у вищих державних коридорах, «прихватизація» землі, стратегічних об’єктів, врешті-решт людей… – це лише невеликий перелік того бруду з обличчя нашої держави. Сьогоднішня Система набула значною мірою й суто кримінальних елементів, і не лише у владі, але й у суспільстві також. Вона зуміла пересадити у звичайні людські стосунки – злодійські звичаї, побут, поведінку, манеру спілкування. «У цій Системі – всі заложники», – так свого часу висловився народний депутат України Григорій Омельченко.

Вибори вже не за горами. Настав час… Час, щоб нарешті закрити рота тим, хто вже 18 років незалежності вчить нас, що цей час ще не настав, чи вже минув...

Однак Система дає збій... І НАС – БІЛЬШЕ!


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua