МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Комунікаційний провал третього президента України (/)

12/02/2009 | observеr
Лебедина пісня глухаря
Отар Довженко 01-12-2009

«Велика політика» на «Інтері» з Віктором Ющенком як дзеркало комунікаційного провалу третього президента України

В останні роки кінець листопада - пора не лише осінніх депресій та загострення психічних хвороб, але й роздумів-дискусій про згаяний шанс українського суспільства і про тягар історичної пам'яті (безпам'ятства). Цьому сприяють два знаменні дні - День Свободи (річниця початку Помаранчевої революції) та День пам'яті жертв голодоморів і політичних репресій. Учасники дискусій, тональність і головні тематичні вектори яких влучно окреслив Юрій Макаров у колонці на «УП», переважно мучаться питанням, чому ми не такі, якими ми хочемо й маємо бути, і хто в цьому винен. Зазвичай виявляється, що винні в цьому таки ми самі.

Співучасниками нашої колективної вини називають політиків, яким ми даремно довірились. Політики давно до такого звикли й не заперечують, навіть навпаки, охоче підтакують: так, мовляв, винні аморальні, непатріотичні, непрофесійні політики (але не я). Є серед них один, якому зараз дуже важливо довести, що це - таки не він, що він робив усе, що від нього залежало, і щось таки зробив. А якщо ми, народ-електорат, цього не бачимо, так це проблеми нашої недалекозорості та хибної системи цінностей, у якій історія колись розставить усе на місця. Адже на цьому заснована вся його виборча кампанія і всі сподівання бути Президентом‘2010-2015. Цей політик - Віктор Ющенко, президент і кандидат у президенти. 27 листопада він явив себе народові у черговому телевізійному «спецпроекті» в рамках «Великої політики з Євгенієм Кисельовим» на «Інтері». Прийшовши туди на правах чи то президента, чи то кандидата, але в усякому разі - виняткового гостя.

Ця звичка спілкуватися з суспільством виключно в форматі звернень, суворо модерованих прес-конференцій і зручних спецпроектів уже не раз аналізувалась авторами «Телекритики» й усе одно варта ще однієї розмови. За весь час президентства Ющенка він жодного разу не завітав на посполите ток-шоу в форматі «свободи слова» (тоді як його нинішні більш рейтингові суперники робили це регулярно, хоча також, звісно, надавали перевагу зручним «спецпроектам»). І лише один випадок пригадується, - на «Інтері», у спеціальному-таки проекті Савіка Шустера про Голодомор пару років тому, - коли Віктору Андрійовичу протистояв агресивний опонент із числа політиків нижчого рангу. Був це комуніст Гмиря, якому президент роздратовано кинув пару реплік. І ще один випадок - рік тому на «Інтері» ж - у спеціальному, знов-таки, проекті Ющенко дискутував із Тимошенко, Януковичем, Яценюком, Стельмахом і компанією, сидячи на троні у студії «Свободи». Проте це був якраз один із небагатьох моментів відносного замирення й спроби або імітації конструктивного брейнстормінгу. Здається, все - я міг пропустити щось, але це не принципово. В інших випадках співрозмовниками президента в телеефірі були або чемні ведучі, або журналісти, - а серед них після сумнозвісної історії з Сергієм Лещенком чомусь дуже рідко траплялись «кілери найняті», сиріч здатні ставити гострі запитання, - або «моральні авторитети», що звертались до гаранта Конституції беззубими сентенціями в дусі «ну Вікторе Андрійовичу, ну як же ж так...». «Не про це треба говорити!», - за своєю звичкою відповідав їм Ющенко зі свого крісла-трону.

Ні, воно зрозуміло, чому так. Легко уявити тон, із яким президентські стратеги-піарники-технологи-іміджмейкери переконливо промовляють: «політиків багато, а Президент один», «ви не повинні опускатись до полеміки», «глава держави повинен завжди стояти над сутичкою». До речі, курйоз на останній «Великій політиці», куди, як стверджують очевидці, за 40 хвилин до ефіру (і за 50 - до прибуття Ющенка, який, як завжди, cпізнився) президентські охоронці не хотіли пускати Євгенія Кисельова, бо ведучого, бачте, не було в списках, - не дивує анітрохи. Дивує лише, що за п'ять років ні сам Ющенко, ні його технологи не збагнули, що це нічого не дає. Відгородження Ющенка від усіх інших політиків, забезпечення йому штучного комфорту в кожній точці дотику до середовища суспільної і політичної дискусії, - не піднесло його над ними ні на міліметр, а лише зробило з нього самотню Бабу Ягу з лісової хатинки на курячих ніжках.

Уникаючи очної полеміки, яку він боїться програти, він все одно веде її, але заочно, - і програє. Взяти хоча б недавню історію, коли він обізвав Юлію Володимирівну бомжем. У порівнянні з тим, як він до того обзивав і в чому звинувачував свою колишню соратницю, ніби й нічого страшного, однак і цей гострий заочний випад спричинив міні-скандал. Уже на старті Ющенко виглядав не вельми вдало. По-перше, як полеміст: «Ми говоримо про відкрите суспільство і чесну владу... Де беруться сотні мільйонів гривень на цю рекламу у прем'єра, у якого немає ні квартири, ні шматочка землі, ні машини? Бомж!» - аргумент явно не вивірений, оскільки Тимошенко не раз повторювала, що користується коштами свого небідного чоловіка-підприємця (це твердження можна піддавати сумніву, але не брати до уваги - не можна). По-друге, як чоловік: «Як можна в 50 років бути бомжем у країні? Це все питання чеснот, і, боронь Боже, не сприйміть це як нападку на Юлію Володимирівну. Але якщо в 50 років у прем'єра немає ні кола, ні двора, то яку він хоче дати відповідь нації, як улаштувати майбутнє», - можливо, Катерина Михайлівна вдома пояснить Віктору Андрійовичу, що жінці, якій ще навіть не виповнилось 49, не варто приписувати зайві роки. Останню не надто галантну ремарку Тимошенко залишила без уваги, а ось на «бомжа», взявши кілька днів на роздуми, відповіла влучно.

Коли б ця полеміка відбувалась у живому ефірі, навіть неабияка кмітливість і красномовність, притаманні Юлії Володимирівні, навряд чи дозволили б їй швидко знайтися й нагадати про 13 гектарів у Нових Безрадичах. Тоді, може, й не довелося б Ющенкові визнавати цей свій епічний провал «занадто емоційним висловлюванням» і шкодувати про сказане.

Подібних прикладів - море. Не бажаючи «опускатися», - до безпосередньої полеміки з опонентами, до відповідей на незручні запитання журналістів, до розмов на тему, на яку, як він глибоко переконаний, зараз говорити не треба, - Ющенко не лише, як уже було сказано, анітрохи не піднісся, але й дав усім зрозуміти, що вважає себе вищим за них. Характерно, що перетворення народного президента на пам'ятник самому собі, відгороджений від народу стіною закам'янілої зверхності, відбувалось під невпинне повторення мантр «Ющенко дав нам свободу слова» і «Ющенко веде нас у Європу».

Неважко уявити, як охнула й здригнулася б Європа, до якої вів нас ці 5 років президент Ющенко, якби у студії якогось телеканалу якоїсь тамтешньої держави (Албанію не рахуємо) між главою цієї держави та журналістом відбувся такий діалог:

Журналіст: Ви говорили про демократію, але одна з задач, яку, як мені видається, вам не вдалось вирішити, - створити команду. Зараз ви говорите про прем'єра так, ніби ви не стояли поруч на Майдані. Ніби ця жінка не казала про те, що вона пратиме вам білизну в штабі. Можливо, вам варто бути мудрішим? Ви розумієте, що після 17-го числа {січня 2010 року} ситуація не зміниться. Якщо ви залишитесь президентом, Тимошенко залишиться прем'єром, Янукович буде лідером опозиції, - буде те саме, що й зараз: кожен тягтиме ковдру на себе. Можливо, вам варто бути мудрішим, відійти вбік і стати таким собі українським Валенсою, дати можливість країні зробити інший вибір. Можливо, ви неправі у своїй концепції творення нації?

Президент: У мене запитання до вас. Скільки тираж у вашого видання?

Журналіст: 15 тисяч.

Президент: Скільки? 15 тисяч? А чому не 46 мільйонів? Підіть із поста! Якщо ваше видання має тираж 15 тисяч примірників, ваша думка цікава 15-ти тисячам...

Журналіст: Ви помиляєтесь.

Президент: ...А ви живете в 46-мільйонній країні... Вибачте, це тактика терору така. А я кажу: знаєте, та повинні бути і такі. Бо ваш голос не менш важливий, ніж будь-кого. І ви своїм голосом формуєте цінності. Можливо, хай спочатку кимсь непізнані. Або достатньо пізнані. Це ваша система поглядів. Якщо ви думаєте, що проблема «Ющенко - Тимошенко», я думаю, що ви не доросли до кваліфікованого журналіста. Проблема не в «Ющенко - Тимошенко», не про білизну йде мова. Проблема - в цінностях. І коли я говорю, що ви обираєте не прізвище! Не прізвище! В мене образи персональної на Тимошенко немає. В мене є образа державна: ми проґавили два з половиною роки. Це роки пустого життя без реформ, це пусті розмови, піар-кроки. Чому в нас найглибший грип? Тому що він - політичний. Чому в нас найглибше падіння ВВП? Тому що в нас немає ринкового прем'єр-міністра. Чому в нас проблеми з поголів'ям, коли найбільші історично запаси фуражного зерна? Тому що ми маємо політику, яка є кризова. І так будь-чого торкнися. Питання «де я буду?» - та це не ваше питання, повірте. Я вам приніс одне: що ви можете сидіти вільно, без переслідування, Служба безпеки вас після цього брати не буде. І ви можете поставити будь-яке питання своєму президенту. Сприймаєте його відповідь чи не сприймаєте. Хто найбільше отримав жал від журналістів за ці чотири роки - це я. Але я глибоко переконаний: якщо вас не буде, не буде незалежної України. І тому я сприймаю ці речі як абсолютну необхідність. Нарощуй шкіру, терпи! А що стосується вибору, шановний, послухайте, що я вам хочу сказати. Чотири роки тому, щоб відбувся тут вибір, треба було дійти майже до громадянської війни. За чотири роки ви двічі вибирали парламент, і обидва рази опозиція перемагала. І ми привчили себе, суспільство, що, шановні, ми маєм демократію. А це така леді, яка може дати відповідь на будь-яке складне питання. Вам не подобається президент Ющенко? Будь ласка, 17 січня! Всі на вибори. Ви {показує пальцем на журналіста} два з половиною роки тому дали перевагу Тимошенко. Друга команда дала перевагу Януковичу. Я зараз можу сказати: я ні з тим, ні з тим вибором не згодний. Але я шаную ваш вибір, незалежно, чи ви за Януковича були, чи за Тимошенко. Бо ви є вільний громадянин. Приходить 17 січня - шановні, прошу одне: не думайте, де буде Ющенко! Це хай буде вашим останнім запитанням. Я самодостатня людина. Самодостатня. Де буде Україна, з якими системами цінностей - це найбільше повинно тривожити. Бо політика, яка буде із 17-го січня, більше стосується не мене. Мені 55 років. Не мене - моїх дітей і вас. Навчіться ви {показує пальцем на журналіста} давати відповідь!

Журналіст: Вікторе Андрійовичу, одне вточнення. Питання не в агресії, питання не в тому, де будете ви. Ви - людина самодостатня. Питання у мудрості. Чи здаєте ви собі справу з того, що революція може закінчитись війною? Для Януковича це останній шанс, для Тимошенко, припустімо, передостанній... Ви розумієте, що Тимошенко просто так не віддасть...

Президент: {перериває журналіста} Я вас прошу, не говоріть дурниць! Не говоріть дурниць! Я говорю вам про те, що за чотири роки українська нація через ті зміни, які в нас відбулися, стала толерантнішою, стала менш агресивною, стала гуртуватися, стала відчувати той корінь, який ми можемо називати національним. І ви говорите, що конкуренція у виборах може зашкодити? Це дивна позиція молодої людини. Якщо у вас є вільний вибір, шановні, у вас є бюлетень, головна куля виборців, - використовуйте її! Тільки я хочу вам сказати: як ви зробите той вибір, який ви два роки тому зробили, повіривши Тимошенко, ви ще більше програєте. Виграє не вона - програє Україна. Те саме можна говорити про Януковича. Але, вибачте, ви ставите такі запитання, що я, на жаль, повинен бути некоректний до конкурентів. Хоча я хочу бути толерантним до них.

Вибачте за розлоге цитування, і все ж, хоч якою великою є цитата - прочитайте її, будь ласка. Адже діалог між нашим героєм і заступником головного редактора газети «КомерсантЪ» Валерієм Калнишем, який справді відбувся 27 листопада в ефірі «Інтера», цілком гідний бути представленим в енциклопедичній статті «Віктор Ющенко» як діагностична картина того, що сталось із Віктором Андрійовичем - не тим, якого називали «месією» недоброзичливці та поодинокі вузькочолі прибічники, а тим, який уже справді вважає себе неприйнятим у Вітчизні пророком.

Втім, про реакцію Європи на подібний скандал (а там таке, безперечно, стало б приводом для скандалу) у власному політикумі не будемо - уявімо краще, що цей вирваний із контексту української дійсності уривок телевізійної розмови опиняється в руках, ну, наприклад, нашого знайомого сеньйора Аснара, або будь-якого іншого освіченого європейця, небайдужого до державних справ. Але не дуже обізнаного у наших із вами, українських, справах і персоналіях. Які будуть його висновки?

Перші припущення очевидні. Президент - невихована людина. У президента істерика.

Іншої причини для того, щоб замість відповіді на запитання переходити на особистості, фамільярничати, перебивати і врешті-решт ображати - і не раз! - журналіста, який поставив сміливе, але зовсім не образливе запитання, немає. Принаймні, у системі суспільних координат, де журналіст - це журналіст у цивілізованому розумінні цього слова.

Щоб сприйняти цю сцену по-іншому, треба знати передісторію - і «кілера найнятого», і «звикни, що перед тобою Президент сидить, а не пастух гусей!», адресоване депутату Ландику в Донецьку 2005-го, і купу інших ситуацій, які, будучи обговореними і пережитими суспільством, змусили нас спокійно ставитись до подібної поведінки глави держави.

Наступне припущення: президент - нарцис.

Інакше сприйняти постійне згадування себе за прізвищем у третій особі, дрімучий і кричущий пасаж про «я дав вам те, що ви можете тут сидіти вільно» («Я пришёл дать вам волю» прямо-таки), скарга на жорстоких журналістів і їхні, треба думати, несправедливі шпильки, ліричне «нарощуй шкіру, терпи!», погрози прямим текстом «вибирайте собі своїх Тимошенко і Януковича і побачите, як ви пошкодуєте», навряд чи можливо. Не кажучи вже про інші цитати з цієї програми - не першу вже за останні тижні згадку нашого президента про те, що він «входив до п'ятірки найкращих банкірів світу», і слова про те, що «його рід, Ющенки, зробив багато для утвердження України такою, яка вона є». Тут навіть формального виправдання не придумаєш - треба знати Віктора Андрійовича Ющенка, страждати на комплекс Майдану (чи то пак - провини Майдану, відповідальності за Майдан) і тому сприймати цю персону, це уособлене здійснення колективної мрії 5-річної давнини таким, яке є.

Наступне припущення: у президента негаразд із логікою.

Тут ознак чимало. Він звідкілясь бере, що журналістові йшлося про «особистий конфлікт», потім, періодично тикаючи в його бік пальцем, починає переконувати, що він, журналіст, два з половиною роки тому підтримав Тимошенко, а в проміжках між тим займається тим, про що й говорив Калниш, - поливає Тимошенко, називаючи це «державною, а не особистою» образою. Та й уся побудова його відповіді на запитання Калниша: спочатку вкрай неадекватний псевдориторичний прийом, потім - перехід на особистості і особиста образа, потім - доведення, що «говорити треба не про це», затим - самохвальство «я приніс вам...», далі - запевнення у власній демократичності, потім - нібито перехід (нарешті!) до відповіді на запитання, а насправді продовження попереднього пункту, знову перехід на особистості, а після уточнення журналіста, недослуханого і навряд чи правильно сприйнятого Ющенком - загальні фрази про демократію і голослівна критична характеристика опонентів, після чого, під завісу - вибачення за те, що формулювання запитання змушує його (!) бути нетолерантним до Тимошенко і Януковича.

Що тут скажеш? Знов-таки, треба вислухати десятки годин Ющенкових нотацій, звернених до народу-країни-нації-держави, щоб сприймати це не як ораторську неспроможність і наслідок хаосу в голові, а як звичну особливість висловлення думок. Часом, щоправда, доводиться навіть попри таку терплячість прикривати обличчя руками від сорому - наприклад, коли президент не раз, виступаючи перед різними аудиторіями, зокрема й перед іноземними дипломатами, жалівся, що в парламенті в нас сидять педофіли. Пожалівся, до речі, й в ефірі 27 листопада.

Напевно, сторонній спостерігач буде здивований тим, що суспільство, де поки що немає диктатури, є вільна преса, парламент і вибори, терпить президента із настільки відвертими вадами, а також оксюморонним поєднанням диктаторських замашок та схильності до істеричного пораженства.

Адже сторонній спостерігач не знає, що загалом ставлення суспільства до нашого lame duck зводиться до його ж рекламного слогану, що міститься на білборді з зображенням нескромної піарниці Ксенії Утробіної, тільки трохи переробленого: «{народ із прапорами з прізвищем}Ющенко {вже} забезпечив нам свободу. Решту ми повинні зробити самі {і Ющенко більше не потрібен}».

На тому закінчимо з діалогом між Журналістом і Президентом (зазначивши, що це не єдиний подібний приклад у цьому ефірі - чого варте хоча б «візьміть ручку, будь ласка, й пишіть!», адресоване Олександрові Пасховеру) і повернемось до іншого аспекту теми - умов, які в черговий раз були створені Ющенкові. Адже ті читачі, які є палкими прибічниками Віктора Андрійовича або як завжди впевнені, що за написання цього тексту заплатив штаб Тимошенко чи Януковича, неодмінно зауважать, що й інші політики з умовної першої п'ятірки виборчих перегонів, коли це можливо, воліють опинятись у вольєрі з якомога меншою кількістю хижих опонентів. А ще краще - в золотій клітці з лагідним ведучим і попередньо затвердженим у штабі списком запитань.

Усе це правда. Вони таки ходили у загальні студії з політиками і брали участь у дискусіях, але зі стисненими зубами й без охоти, й уникали цього, коли мали змогу. Тимошенко це, щоправда, стосується значно меншою мірою, ніж Януковича, оскільки вона таки блискучий оратор. Звісно, в неї є певні персональні фобії, але їх неважко зрозуміти. Ось, наприклад, боїться Юлія Володимирівна Інну Богословську, так і не дивно - за кожної їхньої зустрічі навіжена депутатка-кандидатка починає вимахувати документами і кричати про те, скільки газу вкрала «ця злодійка». А ви хіба не уникали б ходити в товариство, де є людина, яка, побачивши вас, щоразу починає кричати про те, що ви, приміром, спите зі своєю тещею (чи тестем)? Незалежно від того, правда це чи ні.

Краще би, звісно, було розібратись із тими документами і з тим газом - тоді, напевно, або звинувачення, або саме питання перебування Тимошенко у студіях було б зняте з порядку денного. Але в Україні так повелося, що чим серйозніші звинувачення проти політика, тим легше наше співчутливе суспільство сприймає його безкарність (хто сумнівається - дивіться новини, як «відмазують» Сан Санича Омельченка). А в період поза виборчою кампанією отримати першу-другу-третю особу держави в студію - мрія телеканалу, це забезпечує рейтинг, тому телебачення йде на компроміс і задовольняє подібні забаганки. Поступаючись при цьому, втім, іншим рейтинготворчим пріоритетом - градусом дискусії в ефірі.

Однак із наближенням виборів подібні компроміси починають вилізати боком, як ось у пам'ятному вересневому «Шустер live» із Тимошенко і званими-незваними регіоналами. А з початком виборчої кампанії вибудуваний під потреби гостя сценарій ток-шоу - це вже ознака політичної агітації. Депутат Юрій Ключковський, приміром, упевнений, що будь-яка присутність кандидатів у ефірі мусить бути оплачена з виборчого фонду. Тут виникає очевидна проблема, адже, знов-таки, ми не знаємо, в якій якості кандидати приходять на телебачення - кандидата чи президента, прем'єра, народного депутата, експерта?

Якщо дивитись на цю проблему не з погляду юридичної казуїстики, а все ж із погляду інтересів суспільства, то в тому, щоб в ефірі ток-шоу Ющенко, наприклад, дискутував із Симоненком, або Тимошенко - з Януковичем, або взагалі будь-хто з кандидатів чи всі вони між собою - немає нічого шкідливого. Головне, щоб журналісти при цьому поводились як журналісти, експерти - як експерти, ведучий - як ведучий (особливо це стосується затикання агітаційного фонтану запрошених кандидатів), і добір гостей студії був відносно збалансований, і ефірний час між ними ділився справедливо. Ефір, у якому не створено тепличних умов для озвучення виключно потрібних кандидатові агітаційних тез, можна сміливо агітацією не вважати. І вже точно не потрібно платити за це телеканалу з виборчого фонду, оскільки телеканал сам продовжує бути зацікавлений у присутності кандидатів у студії і отримує гроші за успішно показану в перервах між їхніми дебатами рекламу.

Формат «кандидат плюс журналісти» теж може бути продуктивним і корисним для суспільства - бачимо це на прикладі «Української рулетки». За умови, звісно, що журналісти будуть журналістами, ведучий - ведучим, і сценарій із запитаннями, знов-таки, не затверджений у штабі - втім, сприймаймо саме таку ситуацію як норму. Однак у випадку «Великої політики», де за передвиборним форматом перша частина регулярно відбувається у режимі «кандидат+ведучий+журналісти», Ющенко в черговий раз продемонстрував, що дискусія є для нього неприйнятною - залишив студію після другої частини, присвяченої Голодомору, і лише після цього до студії були запрошені політики. Щоб обговорити тему, яка, до речі, Ющенка як чинного президента і небайдужого до майбутнього України так само стосується - «Євро-2012». Чому Ющенко не залишився - питання риторичне.

Не варто забувати також, що стіна, яка закриває Ющенка від суспільства - це також стіна, що закриває суспільство від нього. Якщо спілкування президента і суспільства відбувається в режимі монологу глухаря, чи варто дивуватися, що президент не розуміє потреб і настроїв народу й не в стані оцінити навіть власні шанси на здобуття його прихильності на виборах. Живого фідбеку від людей не замінять ніякі дайджести преси та аналітичні записки радників. На жаль, для Ющенка це не лише елемент збоченої комунікаційної стратегії, а й особиста вада - він не вміє слухати. Незалежно від авторитетності й слушності співрозмовника, під час діалогу наш президент зазвичай виявляє неприховане бажання, аби той швидше замовкнув і дав можливість відповісти улюбленим «не про це зараз треба говорити!».

Тому, власне, Ющенко не розчув, - бо не вміє, - у словах Валерія Калниша ту суть, яка хвилює суспільство: «якщо ви залишитесь президентом, все залишиться як є, а це суспільство не влаштовує». Відповіді на це ключове запитання не дає й передвиборна агітація Ющенка - на проблему подальшої консервації перманентної кризи просто закривають очі.

Загалом, порівнюючи три голови нашого нинішнього політичного горинича за комунікативними здібностями, зазвичай констатують що Тимошенко має їх від природи, й вони допомагають їй досягати успіху; Янукович був пітекантропом, але захотів навчитись і блискуче покращив свої дані; що ж до Ющенка, то дещо він мав від природи, але категоричне невміння прислухатись до корисних порад, самовпевненість і небажання вчитись змусили його зробити самостійно всі ті помилки, які, зрештою, й призвели до багатократного падіння його рейтингу. Ну ви ж не вважаєте всерйоз, що Ющенка розлюбили за невиконання обіцянок і зраду ідеалів? Тимошенко і Янукович за цей час не виконали обіцянок і зрадили ідеалів не менше, але вдало викручувались і латали іміджеві діри. Ющенко ж маневрував із грацією підбитого танка на полі битви, раз у раз підтверджуючи, що ні діла, ні навіть нормального слова, окрім багаторазового повторення загальновідомих «ющенкізмів» - нема.

Може, якби він хоча б за рік до виборів перейнявся тим, як його бачить суспільство, йому не довелося б зараз казати безпорадні речі на кшталт «я з тих кандидатів, яких не обходить рейтинг». І не довелося б ані покидати політику, яку він, за власним зізнанням, ненавидить, ані залишатися в ній у ролі такого собі Леоніда Кравчука 2-ї половини 90-х - у найкращому разі, номера першого виборчого списку політсили з кількавідсотковими перспективами. Але цього не сталося, тому тепер час перейнятись тим, як говоритиме з суспільством наступний президент, і чи стане для нього уроком історія президента нинішнього.

http://www.telekritika.ua/teleprogram/2009-12-01/49576

Відповіді

  • 2009.12.02 | Д. А.

    Отар Довженко скучив за темниками та відрізаними головами?

    > Лебедина пісня глухаря
    > Отар Довженко 01-12-2009
    >

    Коли я читаю такі "опуси", мені іноді навіть хочеться, аби у другому турі зійшлися саме ТЮ та ВЯ.

    І тоді, коли в наступний раз Отарові Довженко заманеться ВЯкнути або ТЮкнути на президента, він одразу зрозуміє, де собака заритий.

    Але ж усю іншу Україну шкода...
  • 2009.12.02 | Мартинюк

    А на виборців це подіяло.

    Як мені пояснили цей виступ Ющенка якимсоь чином дуже подіяв на простих виборців , причому саме на зону можна сказати електорального ядра Тимошенко.
    Щось він таке сказав що до Отара Довженка не дійшло, однак сильно похитало рейтинг Тимошенко в певних місцях, де недавно проводилося дослідження громадської думки. Цікаво що рельтати до передачі і після неї вражаюче відрізняються на користь Ющенка.
    Може це тому що простим виборцям глибоко наплювати на трипільську культуру і відповідні горщики, одна лише згадка про які доводить пана Отара до стану скандінавського берсеркера, який готовий розтерти в порхо того хто на його думку причетний до пропаганди оцієї антинаукової муйні, тобто і Ющенка в тому числі .

    А бабусь зараз більше цікавить нафіга вони стільки вбухали своїх останніх гривень у всякі ліки та маски, якщо до того все життя успішно лікувалися часником і гірчичниками.

    Ех інтелігенти - як ви далекі від народу ( себто від електорату) .
  • 2009.12.02 | Уважний читач

    Комунікаційний провал Отара Довженка

    > Ну ви ж не вважаєте всерйоз, що Ющенка розлюбили за невиконання обіцянок і зраду ідеалів?

    Я, наприклад, вважаю всерйоз. А аргументація Довженка базується на довільному припущенні, що виборці Ющенка готові дозволяти себе дурити тією ж мірою, що й виборці Тимошенко-Януковича.

    Взагалі прагнення пересічного українського дурналіста самостійно відповідати на свої питання таке ж "корисне" для суспільної дискусії, як і прагнення пересічного українського політика відповідати тільки на зручні питання. От якби що ті - що інші були ще й слухатєлями а не лише пісатєлями, то може би шось і вийшло путнього.
  • 2009.12.02 | OLexandra

    Мабуть ця стаття зявилася саме тому, що це не був

    комунікаційний провал
  • 2009.12.02 | Sean

    Довженко пише про те, що йому ближче

    ТБ - це "його" сфера і він трохи передає куті меду, а впливам таких "комунікацій" - ваги. Нмд звісно.

    А що Ющ має проблеми з комунікацією - то ніде правди подіти, хоча (знов-таки нмд) він поволі-поволі прогресує у цих питаннях.
  • 2009.12.02 | Арій.

    Загалом правильно, але не достатньо чітко і многа букафф

  • 2009.12.02 | Арій.

    Думаю, саме комунікаційний провал Ющенка - це найменше, що повин

    но нас хвилювати, а от всі інші провали - ото так.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua