МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Відповіді Костенка (УНП) Економічній правді (л)

12/03/2009 | Ukrpatriot(patriot)
Версія для друку Коментарі [ 5 ]

02.12.2009 18:11 _ Юрій Костенко, для ЕП
Юрій Костенко: Монетизація соціальних пільг та Національний банк реконструкції і розвитку
Для формування сталої практики вирішення проблем вкладників правильніше було б виплатити їм лише кошти в межах, визначених Державним фондом гарантування вкладів фізичних осіб. На жаль, уряд вдався до популістської ідеї фактичного повернення вкладникам всіх їхніх грошей за рахунок податків всіх українських громадян.

Фото tsn.ua

"Економічна правда" починає публікувати відповіді кандидатів в президенти.

Незважаючи на те, що встановлений редакцією граничний термін підготовки відповідей складав 30-45 діб з моменту опублікування, - редакція пішла назустріч кандидатам і збільшила цей термін.

Загалом почали готувати відповіді вісім найбільш рейтингових кандидатів у президенти, однак не всі з них у підсумку вирішили надсилати їх "Економічній правді".

Відповіді кандидатів містять їхнє бачення розвитку економіки України в цілому та підходи до вирішення тих чи інших галузевих проблем.

Зрозуміло, що переможе лише один кандидат, але кожен з них матиме шанси потрапити до Верховної ради на наступних парламентських виборах. Саме з цієї точки зору дуже важливим є бачення ключових проблем економіки найбільш рейтинговими кандидатами у президенти.

Єдиним, хто вклався в окреслені терміни для надання відповідей, був кандидат від Української народної партії Юрій Костенко.

Він намагався розкрити, яким чином реалізовуватиме головний принцип своєї передвиборчої кампанії: "Роби українське, купуй українське, захищай українське". Його відповіді також важливі тому, що він представник ледь не єдиної політичної сили, яка відкрито називає себе "правою".

"Економічна правда" публікує першу частину відповідей кандидата: державні фінанси та фінансовий сектор. Відповіді подаються без редакційних правок.

БЛОК 1. Бюджетна політика і політика держборгу

- Як ви оцінюєте з методологічної точки зору існуючу систему прийняття бюджету і існуючу схему міжбюджетних відносин (бюджетнийкодекс)? Що і в які терміни ви маєте намір у ній змінити, прийшовши до влади?

- Фактично, в Україні системи прийняття бюджету як такої нема, бо відсутня система довгострокового планування та система захисту балансу. Макроекономічні показники, на основі яких має здійснюватися формування державного бюджету, стають жертвою маніпулювання в угоду політичній доцільності.

Бюджетний процес в Україні потребує змін, однак в першу чергу треба змінювати саму ідеологію бюджету. Бюджет втратив свою функцію механізму національного відтворення та справедливого перерозподілу національних статків на користь осіб, хто позбавлений можливості повнокровно заробити собі на життя.

По суті він перетворився на годівницю для тих, хто мають доступ до бюджетних коштів. При цьому, 2009-й рік став знаковим у оздобленні цієї годівниці - її тепер повністю заховали за ширмою кулуарних домовленостей та кланових перепусток. Чого вартий один лише Стабілізаційний фонд - незрозуміле утворення, що претендує на роль тіньового бюджету.

Для виділення коштів з цього урядового резервуару вже не потрібен дозвіл парламенту - кожна поїздка прем'єра в регіони коштує платникам податків сотні мільйони гривень. Інша річ, що коштів в Стабілізаційному фонді немає - одні лише боргові розписки.

Що стосується новоспеченого і ветованого Бюджетного кодексу, то передвиборчі перегони - не найкращий час для експериментів із системою міжбюджетних фінансових стосунків. Безумовно, базові щаблі місцевого самоврядування - села, селища, міста - мають отримати значно більшу, аніж нині, ресурсну частку - з відповідними видатковими повноваженнями.

Однак територіальний манекен місцевих бюджетів виготовлений настільки непропорційно, що який би вишуканий та багатий одяг ти на нього не приміряв би, однаково десь буде завелике, а десь тиснутиме.

Іншими словами, коня потрібно поставити перед возом: повноцінна адміністративно-територіальна реформа має передувати перегляду матриці бюджетних стосунків. Тільки не так неоковирно, як це робилося у Макарівському районі на Київщині в 2005 році.

- Яким, на вашу думку, повинен бути в Україні фіскальний відсоток ВВП (сума податків і зборів до бюджетів усіх рівнів, як відсоток від валового внутрішнього продукту)? У 1997 році він становив 43%, до 2002 року впав до 32% і до 2008 року знову виріс до 38% ВВП на тлі підвищення соціальних виплат усіх типів. Чи повинні і далі в країні підвищуватися податки та соціальні стандарти? На якій позначці знаходиться грань балансу, згідно з розрахунками ваших економістів?

- Вимушені констатувати, що наведена статистика є неповною і половинчастою. Насправді, рівень перерозподілу ВВП через публічні фонди в Україні є набагато вищим і становить 47,6 відсотка ВВП.

Саме така частка валового внутрішнього продукту перерозподілена в 2009 році в Україні через видатки бюджету та соціальних фондів, в т.ч. Пенсійного. Ресурси соціальних фондів обов'язково мають братися до розрахунку при визначенні частки фіскального навантаження на економіку, але в Україні чомусь про це традиційно забувають.

47,6 відсотка ВВП - це вже граничний показник, він на рівні Франції та скандинавських країн. Однак рівень соціальної захищеності мешканців тих країн годі порівнювати з рівнем соціального захисту українців. Тож ставки "податків по-українськи" мають прямувати лише донизу, однак при цьому повинна розширюватися база оподаткування.

Треба орієнтуватись на світову тенденцію справляння корпоративного податку - його ставки зменшуються у більшості країн Організації Економічного Співробітництва та Розвитку, однак надходження від цього джерела як частка ВВП не скоротилися. Цим шляхом має прямувати й Україна.

Соціальні стандарти повинні удосконалюватися і набувати адресності. Соціальна відповідальність і безвідповідальний патерналізм, на голку якого популістські уряди посадили мільйони українців, це площини, які не перетинаються.

- Які з існуючих податків, на ваш погляд, повинні бути скасовані, а які нові запроваджені? Як повинні змінитися ставки існуючих податків? Система стягнення яких податків, на вашу думку, має бути змінена у першу чергу і яким саме чином?

- В Україні в цілому існує хрестоматійний набір податків, в якому бракує хіба що класичного податку на нерухомість, із обов'язковим спрямуванням його надходжень в місцеві бюджети. Натомість, із цього фіскального набору мають бути вилучені кілька місцевих недолугих податків, на кшталт зборів за перегони на іподромі.

Крім того, підприємці та їхні бухгалтери не повинні простоювати в чергах під дверима чотирьох соціальних фондів з деклараціями, а сплачувати єдиний соціальний внесок.

Пенсійний Фонд має перебувати в зоні особливого контролю, оскільки постійні передвиборчі шарпання з пенсійними виплатами і надвисоке навантаження на фонд заробітної плати в результаті дають гримучу суміш, що колись обов'язково вибухне.

Хіба 15 мільярдів гривень непогашеної позики Пенсійний Фонд перед Казначейством цього року не є доказом того, що в такому вигляді він - не жилець?

Балачки про заміщення ПДВ середньовічними податками з обороту вважаємо шкідливими і неприпустимими. Україна цілком здатна адмініструвати ПДВ по-європейськи.

Збалансованість державного бюджету та викорінення корупції з податкової служби відкриють шлях для неупередженого та справедливого відшкодування ПДВ, що врешті-решт зробить цей податок дійсно нейтральним для виробника.

- Яким, на вашу думку, повинен бути розмір дефициту бюджету України у найближчі два роки і чому? З яких джерел має покриватися цей дефіцит? На скільки відсотків на рік, на вашу думку, допустимо прирощувати державний зовнішній і внутрішній борг?

- З дефіцитом бюджету в Україні та ж сама сумна історія, що із розміром фіскального навантаження на бюджет. Кожен називає різні цифри, більшість яких має мало спільного з дійсним станом речей.

Якщо Україна цього року вкладеться у шестивідсотковий (у відсотках до ВВП) ліміт дефіциту сектору державного управління (включно з балансом Нафтогазу), то це буде дивом. Насправді ж обсяг цього дефіциту значно вищий, хоча це старанно маскується від суспільства.

Чого варті одні лише запозичення на рекапіталізацію банків, які перетворилися у передвиборчі шоу за рахунок платників податків, та на порятунок Нафтогазу, який розплачується монетизованими рекапіталізаційними бондами з Газпромом.

Такими розмірами дефіциту уряд веде Україну до кола фіскально безвідповідальних країн. Дефіцити мають бути істотно скорочені, і відповідати, в кращому разі, обсягу видатків на першочергові капітальні витрати, фінансування яких збільшує вартість державних активів.

- За останні півтора роки розмір державного зовнішнього боргу (включаючи субординований) збільшився більш ніж у два рази. Чи вважаєте ви, що Україна повинна тепер повернутися до процесу його поступової виплати та зменшення, як це було, починаючи з 2001 року? Або, можливо, критичної межі ще не досягнуто і Україна може і повинна ще брати в борг, направляючи гроші до бюджету?

- Знову ж таки, постає питання щодо критеріїв виміру державного боргу. Оскільки уряд дає благословення на реструктуризацію боргів Нафтогазу під державні гарантії, було би логічно і методологічно вірно вважати борг цього суб'єкта господарювання державним боргом.

Якщо так, то борг держави виріс навіть більше, аніж удвічі - як частка ВВП він нині прямує до 40 відсотків з рівня тих комфортних 16 відсотків, якими Україна могла похизуватися ще півтора роки тому. Прикро, що левова частка цих запозичень була пущена на вітер поточних і неефективних витрат, а дещо і безкарно розкрадено.

Україна не в силах витримати 100 відсотковий (у відсотках до ВВП) тягар державного боргу, як це можуть дозволити собі індустріально розвинуті держави. Подвійний стрибок державного боргу вже в наступні фіскальні періоди позбавить медицину і освіту, армію і національне відродження мільярдів гривень, які натомість підуть на сплату боргів кредиторам.

- Назвіть, будь ласка, три ключові напрямки, що мають отримати статус найбільш фінансованих державним бюджетом.

- Аргументований, виважений і адресний соціальний захист. Сфери, що забезпечують інтелектуальне і демографічне відтворення нації - охорона здоров'я (обов'язково із запровадженням основ медичного страхування), освіта та духовний розвиток.

Точкові капітальні вкладення - в першу чергу, пов'язані зі збереженням навколишнього середовища, енерго- та ресурсозбереженням, які взагалі у найближче десятиліття мають стати основним напрямком державних інвестицій.

БЛОК 2. Банківська система

- Чи повинен Національний банк бути зовсім незалежним від уряду, президента, Верховної Ради та будь-яких інших органов влади? Або, навпаки, Національний банк має бути підконтрольний Міністерству фінансів чи Кабінету міністрів? Якщо другий варіант, то з яких питань інші органи влади мають впливати на рішення Нацбанку?

- Національний банк повинен залишатись незалежною інституцією. Пряме підпорядкування Національного банку уряду чи міністерству фінансів неминуче призведе до бажання використати емісію заради закриття дірок в бюджеті, що безперечно загрожуватиме стабільності національної валюти.

У той же час потрібно законодавчо закріпити норму щодо представництва в Раді Національного банку міністрів фінансів та економіки за посадою. Очевидно, що Національний банк має сприяти політиці уряду - в тому обсязі, який не шкодить ціновій та курсовій стабільності гривні.

У будь-якому випадку відносини та ефективна співпраця між урядом та центральним банком - це в першу чергу питання політичної культури та професіоналізму і одних, і інших.

- Чи повинна банківська система бутиь переважно з вітчизняним капіталом? Яке ваше ставлення до того, що нерезиденти володіють українськими банками? Якщо ви за обмеження їх участі, то якою має бути частина нерезидентських банків у сукупному капіталі та сукупних активах банків?

- Держава має бути зацікавлена в більш широкій представленості національного капіталу в банківському секторі. В той же час будь-які кількісні квоти щодо участі іноземного капіталу в банківській системі є неефективними, їх однаково тим чи іншим чином будуть обходити. Крім того, такі обмеження лише шкодитимуть розвитку економіки та зменшуватимуть можливості для залучення кредитів, необхідних для розвитку економіки.

На сьогодні постійне зменшення частки національного капіталу в банківському секторі є результатом відсутності професійної політики уряду та Національного банку, яка мала б бути спрямована на забезпечення банків дешевими кредитними ресурсами. Це і створює переваги для банків з іноземним капіталом.

- Чи потрібні взагалі державні банки? Якщо так, якою має бути частка державних банків у банківській системі? Які функції повинні виконувати державні банки? Вони мають створювати конкуренцію комерційним банкам і приносити державі прибуток, чи вони мають забезпечувати державні суспільно важливі програми, нехтуючи прибутком? Світовий досвід показує, що це дві протилежності.

- Чи має існувати в країні державний банк розвитку для фінансування винятково інвестиційних проектів? Чи, навпаки, держава має створювати умови для того, щоб інвестиційні проекти фінансували звичайні банки, і лише передбачати, наприклад, пільги або компенсації за такими програмами?

- Чи підтримуєте ви ідею відновлення спеціалізованих державних банків? Наприклад, окремий банк для "Нафтогазу", міністерства транспорту, іпотечних програм? Чи мають державні установи та підприємства обслуговуватися винятково у державних банках?

- Держава за визначенням є неефективним власником. Управління комерційною власністю не притаманне державі. Крім того, як правильно зазначає редакція "ЕП", отримання прибутку, що є метою діяльності будь-якого комерційного підприємства, як правило, не співпадає з метою реалізації державою суспільно важливих програм.

Тому в державній власності мають залишатись лише стратегічні підприємства, які забезпечують національну безпеку України. Слід також зважати на досить розповсюджену в Україні практику використання урядовцями державних підприємств, в тому числі банків, з метою власного збагачення. Подолання цього явища як одного з проявів корупції - процес дуже тривалий, тому правильніше було б зменшити передумови для неї.

У зв'язку з цим доречно використовувати європейській досвід, пов'язаний зі створенням державою так званих фінансових установ другого рівня, які напряму майже не видають кредитів суб'єктам господарювання.

Класичним є приклад діяльності Європейського банку реконструкції для розвитку та Європейського інвестиційного банку. На наше переконання, було б доречним створення державою такого потужного Національного банку реконструкції для розвитку (НБРР) другого рівня.

Цей банк міг би реалізовувати державні програми підтримки окремих галузей, регіонів, суб'єктів малого та середнього бізнесу в основному через комерційні банки. Крім того, він міг би бути управителем державного гарантійного фонду для малого та середнього бізнесу.

Для діяльності цього банку могли би бути використані бюджетні кошти, кошти залучені за кордоном, довгострокові цільові кредити Національного банку. Зрозуміло, банк має бути самоокупним, але в той же час головна мета його діяльності - реалізація державної політики в сфері сприяння розвитку бізнесу та регіонів.

При такому підході після початку економічного відновлення потрібно було б розпочати процес приватизації всіх державних банків, направивши отримані гроші на збільшення капіталу НБРР та Державної іпотечної установи (ДІУ).

Зрозуміло, що в цьому випадку на законодавчому рівні має бути досить жорстко регламентована їхня діяльність, щоби не допускати сьогоднішньої ситуації з ДІУ, коли рішенням уряду фактично змінена вся ідеологія цієї установи та відбувається використання її в ручному режимі для реалізації невластивих для неї функцій.

Очевидно також, що створення НБРР не відміняє потребу формування стимулів для фінансування комерційними банками інвестиційних проектів.

- Україна повинна мати великих банків або будь-яку кількість банків різного розміру? Перший варіант припускає потужні банки, які здатні фінансувати великі проекти, Але які також схильні до картельних домовленостей та підконтрольності політичним силам або олігархічним групам. Богато різних банків означає конкуренцію, Але великі ризики банкротства і потенційно слабшу систему нагляду.

- Держава має стимулювати формування потужних приватних банків, в той же час не роблячи штучних перепон для створення малих та середніх банків. Питання ж нагляду є іншою проблемою. При цьому банківський нагляд за великими банками, насправді, навіть складніший, і ризиків серйозної дестабілізації всієї банківської системи вони створюють значно більше, аніж велика кількість малих банків.

- Чи має Нацбанк емітувати гривню для фінансування видатків уряду? Якщо так, то за якими напрямками, і як ви бачите гарантування цільового використання коштів та їх повернення? У яких обсягах має бути ця емісія? Якщо ні, то якими ви бачите джерела фінансування суспільно важливих програм? Чи виступаєте ви, у такому разі, за повну незалежність Національного банку від будь-яких державних програм?

- Пряме фінансування державного дефіциту Національним банком заборонено законом, і це є правильним.

Що стосується фінансування суспільно важливих державних програм, то слід виокремити ті, що можуть бути самоокупними, і ті, реалізація яких не має прямого комерційного ефекту. Перші потрібно кредитувати через НБРР, а другі - фінансувати з державного та місцевих бюджетів в межах можливостей фондів розвитку.

- Чи повинен Нацбанк здійснювати нагляд за комерційними банками і бути цілком незалежним? Чи, навпаки, цю функцію треба делегувати окремому державному органу, а Національний банк послабити у можливостях впливати на банки?

- У міжнародній практиці існує дві різні моделі нагляду за кредитними установами. Перша передбачає збереження такого нагляду за центральним банком, друга - створення державного органу, що займається наглядом за всіма фінансовими інституціями. Кожна з цих моделей має свої недоліки і свої переваги.

Головний ризик, який може виникнути в Україні в разі виокремлення функцій нагляду за банками, пов'язаний з можливим конфліктом відповідальності за стабільність банківської системи між Національним банком і таким наглядачем.

В українських умовах, враховуючи вкрай шкідливий, але сталий принцип розподілу державних посад між представниками різних політичних сил, це може привести до загальної втрати контролю за функціонуванням банківського сектору. Дія чи бездіяльність Національного банку може суттєво зашкодити забезпеченню стабільності банківського сектору.

В той же час нагляд також непозбавлений ризиків зовнішнього тиску на наглядача, що теж може дестабілізувати всю грошово-кредитну систему країни. Враховуючи це, вважаємо таке розділення функцій Національного банку на цьому етапі розвитку країни недоречним.

- Чи вважаєте ви за необхідне регулювати відсоткові ставки у країні? Якщо так, чи потрібно налагодити постійне рефінансування комерційних банків Національним банком, щоб "запрацювала" облікова ставка? Чи, навпаки, ви за незалежність Нацбанку, який жодним чином не буде стимулювати зниження відсоткових ставок?

- На нашу думку, питання поставлено не зовсім коректно. Регулювання відсоткових ставок є результатом всіх складових грошово-кредитної політики Національного банку та уряду, тому тільки разом вони можуть забезпечити його передбачуваність та позитивну ефективність.

Що стосується Національного банку, то безперечно він повинен налагодити постійне рефінансування комерційних банків і таким чином впливати на рівень процентних ставок, хоча це лише один з наявних у нього інструментів впливу на них.

- Яким чином, на вашу думку, можна було б реально мінімізувати проблему "ошуканих вкладників"? Чи потрібно на це спрямувати кошти бюджету? Або, навпаки, треба визнати, що ці кошти у людей вкрадено, і змиритися з цим?

- Передусім потрібно визначитись щодо самого механізму захисту вкладників банків, які стали неліквідними. У деяких випадках введення тимчасового адміністратора, рефінансування і пошук інвестора можуть бути досить ефективними, і саме такий шлях вирішення проблем Промінвестбанку - яскравий тому приклад. Але замість цього, зараз використовується вибірковий, з очевидною корупційною складовою, процес рекапіталізації окремих банків за рахунок державних коштів.

Для формування сталої практики вирішення проблем вкладників правильніше було б виплатити їм лише кошти в межах, визначених Державним фондом гарантування вкладів фізичних осіб. На жаль, уряд вдався до популістської ідеї фактичного повернення вкладникам всіх їхніх грошей за рахунок коштів державного бюджету, тобто податків всіх українських громадян.

Якщо вже навіть йти таким шляхом (бо за таким принципом вже повернуті кошти вкладникам банків "Родовід", "кргазбанк, банк "Київ") потрібно скористатись іншою процедурою.

Спочатку провести націоналізацію банків, які не можуть виконувати зобов'язання перед власними клієнтами, за вартістю, умовно, однієї гривні, заморожування вкладів цих банків на срок до трьох років з одночасним відшкодуванням вкладів фізичним особам в межах, визначених Державним фондом гарантування вкладів фізичних осіб, подальше проведення рекапіталізції цих банків та відновлення їхньої діяльності з наступною приватизацією.

В цьому випадку за участю незалежних аудиторів, представників держави та колишніх співвласників цього банку, могла бути проведена також процедура оцінки вартості його активів та здійснення певного відшкодування інвестицій колишнім власникам після повторної приватизації банку. Зрозуміло, що вся ця процедура має бути прописана у законі.

- Чи будете ви повертати внески вкладників СРСР? Якщо ні, то як ви аргументуватимете вашу позицію перед виборцями? Якщо так, то коли, якими темпами та за рахунок чого? Чи підрахували ваші економісти інфляційні наслідки таких виплат?

- Позиція Української народної партії принципова - українській владі необхідно відновити переговори з Росією щодо визнання зобов'язань по вкладам колишнього Ощадбанку СРСР, так і по іншим знеціненим заощадженням (державного страхування СРСР, облігаціям Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року, ержавним казначейським зобов'язанням СРСР, сертифікатам Ощадного банку СРСР) перед громадянами України боргом Російської Федерації.

Зрозуміло, що цей переговорний процес буде довготривалим, тому незалежно від нього необхідно започаткувати зрозумілий суспільству механізм проведення компенсації внесків, і це не може ставитись під сумнів.

На нашу думку, послідовність має бути наступна. Спочатку необхідно створити єдиний загальнонаціональний реєстр осіб, які мають право на компенсацію по знеціненим заощадженням, та чітко визначити загальний обсяг таких державних зобов'язань. Вже минуло тринадцять років після затвердження відповідного закону, а такого реєстру досі не створено.

Всі ці державні зобов'язання мають бути оформлені спеціальними державними облігаціями зі строком погашення від одного до тридцяти років, з номінальною вартістю одна гривня та електронною формою їх обігу.

Щорічно мають погашатись облігації з відповідним строком погашення та виплачуватись певний процентний купон (на рівні до трьох відсотків річних). У разі формування передумов держава зможе викупати достроково ці цінні папери, скоротивши строк їх обігу.

З точки зору щорічного навантаження на державний бюджет такі виплати будуть відносно не великими і інфляційного ризику не становитимуть.

Крім того, таке оформлення державного боргу потрібно розглядати також в контексті реформи соціального забезпечення. В уряду з'являються підстави визнавати виплати по цим зобов'язанням частиною соціального пакету, який надається державою громадянам.

Слід також зважати, що така секюритизація державних зобов'язань створює можливості для обігу цих цінних паперів, а значить у фізичних осіб у разі термінової потреби з'являється можливість їх продажу з певним дисконтом.

БЛОК 3. Фондовий ринок

- В Україні є два варіанти розвитку фондового ринку. Перший передбачає сприяння торгівлі акціями українських компаній на закордонних біржах, другий - розвиток власного фондового ринку.

У першому випадку країна отримає швидкий приплив капіталу, Але не буде ефективного інструменту інвестування для громадян України в акції українських компаній. У другому випадку країна отримає реальний приплив інвестицій тільки через кілька років.

Який варіант ви вважаєте найбільш перспективним і правильним для України?

- Взагалі перший варіант не передбачає можливостей розвитку національного фондового ринку.

Очевидним є факт, що українська держава має опікуватись розвитком власного фондового ринку. Ось чому в УНП переконані в необхідності законодавчого встановлення норми щодо введення у лістинг на одній з вітчизняній біржі для публічного розміщення не менше 50% кожної емісії цінних паперів (ЦП) українських емітентів на внутрішньому ринку.

При цьому спочатку має відбуватись розміщення ЦП емітентів на внутрішньому фондовому ринку, а вже потім на зовнішніх.

Зрозуміло, що потрібно сприяти купівлі ЦП українських емітентів на внутрішньому ринку, як українськими, так і іноземними інвесторами.

Усвідомлюючи обмеженість, особливо в умовах економічної кризи, вільних грошових ресурсів в Україні, можна піти на встановлення перехідних положень на срок, наприклад, до кінця 2012 року, якими передбачити розміщення на внутрішньому ринку не менше 30% кожної емісії ЦП.

В той же час, зрозуміло, що для розвитку українського фондового ринку необхідно багато чого ще зробити для розбудови його інфраструктури.

Потрібно також прискорити доопрацювання та внесення змін до Закону України "Про акціонерні товариства" в частині формування більшої прозорості діяльності органів управління АТ та захисту прав міноритарних акціонерів. До того ж необхідно приводити в повну відповідність з міжнародними стандартами систему бухгалтерського обліку в Україні.

БЛОК 4. Держрегулювання і податки

- Чи задоволені ви тим, як сьогодні функціонує система забезпечення антимонопольного законодавства і система захисту прав споживачів? Що саме і в які терміни ви будете намагатися змінити, коли прийдете до влади?

- Система забезпечення антимонопольного законодавства і система захисту прав споживачів майже не діє. Головна причина цього не відсутність нормативно-правової бази, а тотальна корупція та непрофесіоналізм, як безпосередньо самих органів, що відповідають за дотримання антимонопольного законодавства та за захист прав споживачів, так і правоохоронних органів та органів судочинства.

Без приборкання корупції в країні змінити нічого не вдасться. Бо якщо, наприклад, навіть Антимонопольний комітет приймає правильні, законні рішення, то потім підприємства, щодо порушень яких ухвалено певні рішення, з легкістю відміняють їх з допомогою корумпованих суддів.

- Чи буде реприватизація або націоналізація у випадку нашого приходу до влади? Назвіть об'єкти. Охарактеризуйте вашу програму приватизації.

- Ні реприватизації, ні націоналізації УНП та її кандидат в Президенти України проводити не планують. В той же час, необхідно забезпечити посилення контролю за дотриманням інвестиційних зобов'язань, які брали на себе власники приватизованих підприємств.

Крім того, не можна виключати у виняткових випадках можливості націоналізації тих чи інших підприємств.

У разі доведення великих стратегічних підприємств, чи тих, які є містоутворюючими, їхніми власниками до стану стійкої неплатоспроможності, цілком може розглядатись питання націоналізації. Але таку націоналізацію ми розглядаємо лише в контексті санації таких підприємств та їхньої подальшої приватизації.

- Наскільки виправданим є державне регулювання цін на продовольство, зокрема, хліб? Чи не гальмує це розвиток АПК? Якою, на ваш погляд, повинна бути ціна на хліб?

1. Ринковою - без державного регулювання, визначеною на основі попиту та пропозиції.

2. Низькою, шляхом встановлення максимальних цін, за допомогою держрегулювання. Селяни недоотримають своїх можливих прибутків, але найбідніші верстви населення завжди зможуть купувати собі вдосталь цього продукту.

3. Високою, шляхом встановлення мінімальних цін. Хлібороби повинні отримувати достойну плату за свій головний продукт, а найбідніші верстви населення повинен підтримувати та дотувати бюджет, а не цілі галузі народного господарства.

- Ціни на продукти харчування мають бути не низькими чи високими, а ринковими.

Регулювання цін на основні продукти харчування можливе, але мова має йти про вплив на них з допомогою наявних в уряду ринкових інструментів.

Уряд може і повинен створювати та підтримувати у певних обсягах резервні фонди основних видів продуктів харчування, які у разі потреби мають використовуватись для продажу на оптовому ринку, з метою погашення ажіотажного попиту та нівелювання спроб невиправданого підвищення ціни на них.

Зрозуміло, що подібний механізм дієвий при більш-менш стабільних умовах. У разі виникнення тих чи інших надзвичайних ситуацій (техногенних чи природних катастроф тощо) держава повинна встановлювати більш жорсткі обмеження на рівень цін.

Крім того, якщо мова йде саме про виробництво хлібобулочних виробів, то з метою збільшення конкуренції та відповідного зменшення цін, можливе податкове сприяння цьому виробництву, шляхом зниженням ставки на прибуток від цього виду діяльності та збільшення норм амортизації на певні види обладнання.

- Оцініть стан податкової системи України. Які податки слід скасувати, а які запровадити? Ставки яких податків варто знизити, а яких - збільшити?

- Частково відповідь на ці питання вже дається у першому блоці.

Головні недоліки нашої податкової системи пов'язані з постійними змінами в ній та слабким використанням стимулюючої функції податків.

Що стосується ставок податків, то потрібно говорити не стільки про їх зменшення чи збільшення, скільки про те, яким чином розраховується база оподаткування. Крім того, має бути кардинально змінена система відрахувань в так звані соціальні фонди.

Тому, перше, потрібно здійснити певні корективи в податковій системі, після чого запровадити п'ятирічний мораторій на зміни, які погіршують умови функціонування підприємств.

Друге, потрібно суттєво збільшити норми амортизації активної частини основних фондів, особливо тих, швидке оновлення яких суттєво сприятиме енерго- та ресурсозбереженню.

Третє, в межах реформи соціальної системи та системи оплати праці потрібно провести брутизацію заробітної плати та перейти на систему сплати єдиного соціального внеску, половину з якого сплачує працедавець, а іншу - найманий працівник.

Необхідно також надати цьому єдиному соціальному внеску статус податку, а контроль за сплатою його покласти на податкові органи.

Четверте, потрібно прискорити розробку і впровадження земельного кадастру та єдиного державного реєстру прав на землю та інше нерухоме майно і встановлення податку на нього, як одного з основних податків місцевих громад;

П'яте, потрібно принципово змінити систему звітності та оподаткування малих підприємств, запровадивши для них систему подання звітності один раз на рік та сплату податків не частіше двох разів на рік.

Цю систему бажано застосовувати для малих підприємств, що здійснюють діяльність не менше двох років, і власники та директори яких погоджуються нести солідарні зобов'язання за вчасну сплату податків.

- Із кризою неможливо боротися лише заробітних плат, пенсій, соціальних витрат - у багатьох країнах світу їх скорочують. Чи є у вашій програмі заходи, які доходи населення або іншим чином тимчасово заморозять або знизять доходи окремих категорій громадян заради боротьби з кризою?

- Кризу потрібно долати не шляхом зниження доходів громадян, а за допомогою сприяння українському виробництву та створення робочих місць. В той же час, що стосується регулювання доходів, які громадяни, особливо топ-менеджери, отримують у вигляді заробітної плати на державних підприємствах, то необхідно встановлювати процедури, які обмежують їх розмір та прив'язують до фінансових результатів їхньої праці.

Якщо мова йде про виплати громадянам за рахунок державного бюджету та соціальних фондів, то потрібно говорити про зміну всієї ідеології соціальної політики в державі і виходити з того, що соціальна функція держави, в першу чергу, полягає в захисті найменш забезпечених верств населення.

Що стосується будь-яких додаткових соціальних благ і виплат вище меж соціального мінімуму, то це переважно функція системи приватного соціального страхування, розвитку якого має сприяти держава.

- Як боротися з тіньовою економікою? Причини її існування - це "відкати", хабарі, необхідність фінансувати передвиборчі кампанії. Назвіть який-небудь справді дієвий оригінальний спосіб боротьби з "тінню".

- Не існує якоїсь оригінальної методики боротьби з тіньовою економікою. Всі причини виникнення тіньової економіки добре відомі, як і відомі методи детенізації економічної діяльності.

Причини виникнення "тіньового" бізнесу - несприятливі умови веденню бізнесу, надмірний податковий та адміністративний тиск, відсутність очевидних стимулів для роботи підприємств "по-білому", тотальна корупція державного апарату.

Отже і методи по "детенізації" діяльності суб'єктів економічної діяльності добре відомі. Це створення сталих, сприятливих умов для бізнесу, прозорий механізм надання державних послуг, відкрита процедура закупівлі товарів та послуг за рахунок бюджетних коштів, публічний без жодних обмежень аукціонний продаж державних активів, державне сприяння діяльності українських підприємств в частині регуляторної, податкової, кредитної та гарантійної політики, приборкання корупції в органах державного управління та місцевого самоврядування, у правоохоронних органах та судах.

- Пільги "з'їдають" бюджет, часто фактично не надаються, наприклад - безкоштовна медицина. Як ви ставитеся до монетизації пільг?

- Ми виступаємо за безумовну монетизацію пільг, бо певні верстви пільговиків, наприклад сільські жителі, взагалі позбавлені можливостей отримати деякі з них.

В той же час для реалізації політики монетизації пільг потрібно прискорити створення єдиного національного реєстру осіб, що мають право на додаткові соціальні виплати за рахунок коштів державного бюджету чи Національного фонду соціального страхування (НФСС), який має бути створений на базі існуючої системи фондів соціального страхування.

Що стосується безкоштовної медицини, то це питання більш складне. Медичні послуги, як до речі і будь-які інші послуги, зрозуміло, взагалі ніколи не бувають безкоштовними. Питання лише в тому, хто, чому, яким чином і скільки платить за це.

У будь-якому випадку фінансування медичної сфери має здійснюватись з чотирьох основних джерел:

1) державного фінансування;

2) відшкодування витрат по наданим медичним послугам з боку НФСС, внески до якого мають здійснювати: фізичні особи та працедавці, а також держава (за непрацюючих осіб віком до 18 років, інвалідів, вагітних жінок, та тих, хто протягом трьох років після народження дитини слідкує за нею, громадян пенсійного віку);

3) фондів приватного медичного страхування, які формуються за рахунок коштів працедавців та фізичних осіб;

4) витрати на медичне обслуговування та ліки, які здійснюють безпосередньо громадяни.

Питання полягає лише у співвідношенні цих джерел фінансування медичних витрат.

Безумовним є лише те, що за рахунок коштів державного бюджету має фінансуватись, при чому в достатньому обсязі, мережа національних наукових медичних центрів, система пологових будинків, мережа системи невідкладної медичної допомоги, лікування хворих деякими видами суспільно небезпечних чи складних хвороб, наприклад, таких як туберкульоз, СПІД, тощо).

Не заглиблюючись в усі особливості медичної проблематики, можна зазначити, що УНП виступає за як найшвидшу реформу системи соціального страхування та наявності в ній медичної складової. При цьому мають бути створені податкові стимули для розвитку приватного медичного страхування.

- Чи варто підвищити ставки підприємцям - платникам єдиного податку, які приймалися десять років тому?

- Питання невідповідності розміру ставки підприємцями - платниками єдиного податку дійсно існує. В той же час в умовах кризи та практично фізичного виживання багатьох з приватних підприємців, підвищення ставок у 2009 році, та скоріше за все, щонайменше у першому півріччі 2010 року є недоцільним.

При цьому ця невідповідність в першу чергу відчувається в частині внесків на соціальне страхування, а це знову ж таки питання прискорення проведення реформи системи соціального страхування та її персоніфікації для кожного громадянина.

http://www.epravda.com.ua/publications/4b1691c57582b/

Відповіді

  • 2009.12.03 | Sean

    чекаємо відповідей Костенка і на це (л)

    http://stop-x-files-ua.org/?p=2322
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.12.03 | Адвокат ...

      Йой, куме! Наші питання,-- вилючно в рамцях повновжень

      Президента є. На них тре відповідать,-- "чіс`са канкрєтна". А про господарку, що є у віданні КМУ та ПМУ,-- отутки мона "бла-бла-бла", бо все єдно: "нуль на вході -- нуль на виході -- нуль на масу"...
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2009.12.03 | Sean

        ну тіпу того. От іще одна попса (л)

        http://elections2010.ukrinform.ua/news/478
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2009.12.03 | Адвокат ...

          Це,-- не попса. Це,-- самоупослідження "Корісь-паньдєнта,

          котороґо "НЄТ".

          Вони б ще про улюдблені ґандони поспитали, чи там про улюблені марки торгові "Віаґри"... апу(п)ітєна-садєржатєниє отримали б відповіді!
        • 2009.12.03 | Ukrpatriot(patriot)

          Чіста канкретна по господарці в нього є

          і по корупції. На відміну від решти, до речі
          http://www.unp.ua/ua/bodynews/13289.htm
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2009.12.04 | Адвокат ...

            І не чіс`са і не канкрєтна. Инкше б не питали.

            Можливо це буде для Вас несподіванкою, але Анкету кандидата на пост Президента України ми остаточно зробили опісля теґо, як уважно прочитали усі передвиборчі проґрами усих кандидатів. І в жодній проґрамі жодного кандидата ми не побачили отієї "чистої конкретики": "що буде зроблено, яким чином, в які терміни і скільки тая робота вартуватиме суспільству".

            Я вже скромно мовчу, що більшість передвиборчих проґрам,-- то проґрами Прем`єр-міністра, а не Президента. ;) Але про те, я сподіваю сь, ще буде час поговорити. :)
            згорнути/розгорнути гілку відповідей
            • 2009.12.06 | Ukrpatriot(patriot)

              В Костенка вона, по-моєму найбільш конкретна

              у плані наявності механізмів. І ще хотілося б дізнатися, яка різниця між програмами прем'єра і президента?
  • 2009.12.03 | Lexa62

    і для кого він розстарався на скільки букафф?

    чесно кажучи, спочатку розігнався прочитати то все, а потім виникло запитання: це Президент власноруч все має розрулювати, чи буде спостерігати за процесвами як болільник?
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.12.03 | Ukrpatriot(patriot)

      Президент формує команду яка і "розрулює"

      А в те, що все може один розрулити може повірити хіба баран, що чекає пастиря :)
  • 2009.12.03 | Ukrpatriot(patriot)

    Відповіді Костенка (УНП) Енергетика (л)

    Юрій Костенко: Скасувати газові контракти і закрити збиткові шахти
    Не секрет, що всі газові угоди, які укладались раніше, в тому числі останні січневі, були результатом не професійного аналізу та відстоювання національних інтересів, а тіньових, невідомих українському суспільству домовленостей керівників уряду та держави з їхніми російськими візаві.

    Фото rkm.kiev.ua

    Друга частина відповідей кандидата від Української народної партії Юрія Костенка на запитання "Економічної правди".

    З першою частиною, де кандидат відповів на запитання стосовно фінансового сектора та державних фінансів, можна ознайомитися тут.

    У цій частині відповідей кандидат в президенти розповів, як він бачить реформування паливно-енергетичного комплексу, яким чином можна скасувати газові контракти та чому найбільш актульною для України сьогодні є реформа житлово-комунального господарства.

    Блок 5. Паливно-енергетичний комплекс

    Експорт/транзит газу

    - Якою, на вашу думку, повинна бути схема постачань газу і нафти в Україну? Чи можливо досягти більшої диференціації шляхів і джерел постачання, ніж є зараз? Яким чином можна цього досягти?

    - Питання постачання в Україну імпортованої нафти і газу повинні вирішуватися у відповідності до об'єктивних потреб внутрішнього енергетичного ринку, що постійно змінюється і вдосконалюється.

    Погіршення цінових умов імпортування вуглеводнів, монополізація нафтового ринку і велика загроза втрати Україною ключових позицій на енерготранспортних коридорах вимагають термінового вдосконалення вже прийнятої, але не життєздатної Енергетичної стратегії України до 2030 року, яка має запропонувати шляхи вирішення наступних питань:

    - визначення чітких засад енергетичної безпеки держави;

    - оптимізації енергетичного балансу України;

    - досягнення сучасних рівнів енергоефективності у всіх сферах господарювання;

    - ефективного використання власних енергетичних ресурсів, з активізацією використання альтернативних видів енергії;

    - створення соціально орієнтованих внутрішніх конкурентних ринків всіх доступних енергоресурсів з можливістю вільного вибору постачальника;

    - подолання деструктивного впливу малоефективної діяльності ПЕК на економіку України.

    Саме професійне вирішення цих та ряду інших важливих питань визначить реальні потреби України в імпорті газу та нафти. А за оцінкою авторитетних експертів ці обсяги будуть значно нижчими, ніж сьогодні і не критичними для життєзабезпечення держави.

    Наша енергетична політика повинна також допомогти адаптації суспільства до світових ринкових цін на енергію, з компенсацією зростаючих витрат за енергію високою культурою енергоспоживання.

    Україна має всі можливості зменшити споживання, а відповідно і свою узалежненість від імпортованих нафти і газу.

    Стабілізація політичної атмосфери в державі, професійний уряд допоможуть Україні успішно відновити та модернізувати діючі системи трубопроводів з їх інфраструктурою та реалізувати диверсифікаційні проекти, такі, як нафтопровід Одеса-Броди, будівництво на Чорноморському побережжі терміналу зрідженого газу, а також дозволять повернутися до участі у проектах трансконтинентальних газопроводів "Набукко", "Білий потік" та інших.

    Україна має можливості вигідно для себе і партнерів видобувати вуглеводні за межами нашої держави. Проблема лише в тому, що українська енергетична політика слугує до сьогодні не державі, а окремим кланам чи політичним групам, що пов'язані з російськими монополістами.

    - Чи маєте ви намір змінювати або переукладати "газовий" договір з Росією? Якщо так, то яким чином ви збираєтеся розривати нинішній? Як добитися зменшення контрактних обсягів закупівлі російського газу до рівня фактичного споживання?

    - Україна повинна розривати існуючі газові контракти з Росією, як такі, що є вкрай невигідними та диспаритетними, укладеними в інтересах певних осіб, а не української держави.

    Існуючі газові угоди потрібно розривати, виходячи з необхідності проведення реформи газового ринку у відповідності із зобов'язаннями, взятими Україною на себе 23 березня 2009 р. (Брюссельська декларація).

    Ці зобов'язання фактично передбачають необхідність ліквідації НАК "Нафтогаз" в існуючому вигляді та створення на його базі підприємства, яке займатиметься закупівлею газу та продажу його кінцевим споживачам, і незалежного оператора ГТС України, що стосується його юридичної і організаційної форми, процедур прийняття рішень та складання бухгалтерської звітності, надавши йому можливість використовувати надходження з доходів від транспортування газу трубопроводами високого тиску, а також його збереження, і дієвими можливостями щодо підтримання фінансово сталого становища.

    Отже наявна юридична передумова припинення дії існуючих газових контрактів. Очевидно, що після цього мають бути проведені переговори з Росією щодо укладання угод на умовах не гірших ніж ті, які передбачені її договорами з європейськими країнами. Необхідно також залучити до цього переговорного процесу юридичних радників, а всі умови газових контрактів мають пройти попередню експертизу міністерств та відомств.

    Не секрет, що всі газові угоди, які укладались раніше, в тому числі останні січневі, були результатом не професійного аналізу та відстоювання національних інтересів, а тіньових, невідомих українському суспільству домовленостей керівників уряду та держави з їхніми російськими візаві.

    При цьому керівникам НАК Нафтогазу, як правило, російською стороною надавались вже готові контракти, і реальним професійним, в тому числі юридичним аналізом до їх підписання вже ніхто не займався.

    - Як, на вашу думку повинен бути влаштований внутрішній ринок газу? Чи варто зберегти статус "Нафтогазу України" як єдиного імпортера і продавця? Чи мають бути конкуруючі трейдери-продавці на внутрішньому ринку? Чи потрібно допустити на внутрішній ринок газу іноземні компанії? Чи може Україна займатися реекспортом газу? Якщо так, то як цього досягти?

    - Складність реалізації принципів, закладених у Спільній заяві (Брюссельська декларація), особливо в частині реформування газового ринку та виокремлення газового оператора транзиту блакитного палива, пов'язана з об'єктивним взаємозв'язком необхідності одночасного реформування як газового ринку, так і комунального сектору України.

    Реформування газового ринку без проведення кардинальних реформ в комунальному секторі неминуче призведе до повного банкрутства та паралічу останнього. Газовий ринок зможе нормально функціонувати лише при доступі усіх бажаючих до придбання газу на оптовому ринку (зрозуміло при наявності необхідних коштів), безумовності оплати газу, що продається і купується, та забезпечення ринкової ціни на газ на ньому, тобто ціни, яка забезпечує покриття усіх витрат, пов'язаних з придбанням та продажем газу кінцевим споживачам.

    Зрозуміло, що в цьому випадку такі ж принципи мають бути забезпечені і на ринку комунальних послуг. В той же час неготовність проводити болючі реформи в комунальному секторі у українського уряду та в цілому у всієї політичної еліти країни настільки очевидна, що саме це може стати непереборною проблемою реформування і газового ринку.

    Проблема монопольного статусу імпортера газу нерозривно пов'язана з умовами функціонування внутрішнього газового ринку.

    На нашу думку слід говорити про таку форму організації внутрішнього газового ринку, при якій весь газ, що закуповується у газовидобувних підприємств в Україні та закордоном, буде продаватись на товарній, чи окремій газовій біржі.

    І всі покупці повинні мати можливість його там купувати за умови попередньої оплати чи наявності безумовної гарантії першокласного українського чи іноземного банку щодо оплати такого.

    - Якою повинна бути ціна імпортного (російського, середньоазіатського) газу для України порівняно з європейською? На які вчинки ви здатні піти, щоб добитися такої ціни газу для України?

    - Ціна російського і середньоазійського газу для України, порівняно з європейською, має визначатись відповідними контрактами, що враховуватимуть обсяги закупок, сезонні коливання, термін дії контракту і т.ін., але не повинна перевищувати середньої вартості цього ж газу у країн-сусідів з врахуванням менших транспортних витрат.

    - Що треба зробити для збільшення виробництва вітчизняних нафтопродуктів і збільшення їх частки на внутрішньому ринку? Як перешкодити тотальному експорту вироблених в Україні нафтопродуктів та їх заміщенню російськими?

    Стабільне збільшення виробництва вітчизняних нафтопродуктів можливе лише за умови системних дій уряду і парламенту України, спрямованих на мотивацію вітчизняного нафтопереробника до активних дій та розвитку.

    Необхідно переглянути державну податкову і акцизну політику в сферах виробничої діяльності підприємств і на період їх модернізації. Мають впроваджуватися спеціальні заходи із забезпечення чесної конкуренції на внутрішньому ринку нафтопродуктів.

    Умови, за яких трейдерам вигідніше завозити в Україну готові нафопродукти, а не сиру нафту, ведуть нафтопереробну галузь України до загибелі з усіма відповідними наслідками.

    - Чи варто зберігати низькі тарифи на газ для населення? Якщо так, за яких коштів має розвиватися вітчизняна видобувна промисловість?

    - Низькі тарифи на газ для населення не мають економічного обгрунтування, згубно впливають на вітчизняну видобувну промисловість і носять суто популістський характер. Низька ціна на газ не стимулює розвиток альтернативної енергетики, впровадження в наше життя програм енергозбереження і енергоефективності.

    Уряд повинен запропонувати програму поетапного переходу до ринкових цін для всіх категорій споживачів газу з ефективною адресною допомогою найменш захищеним в нашому суспільстві.

    Але досягти цього можливо лише за умови подолання корупції, повної лібералізації ринку енергоносіїв і чіткого обліку обсягів споживання та фінансових потоків.

    Вугільна галузь

    - Собівартість видобутку вугілля в Україні - одна з найвищих у світі. Щорічно на дотування галузі держава витрачає понад 1,5 мільярда доларів грошей платників податків. У чому полягатиме пріоритет вашої політики у вугільній галузі: у поступовому закритті збиткових шахт і створенні альтернативних робочих місць для шахтарів, чи у підтримці існуючого рівня дотацій і збереженні існуючої кількості робітників?

    - Опишіть інші свої плани та пріоритети щодо розвитку та реформування вугільної галузі.

    - Саме непрозорий, "ручний" розподіл дотаційних коштів часто мотивує власників шахт до збиткової діяльності. Тому, по-перше, потрібно встановити єдину публічну процедуру надання дотацій.

    По-друге, необхідно відмовитись від системи дотацій на тонну видобутого вугілля та перейти на принцип дотації на тонну реалізованого вугілля, а після цього взагалі на дотації суму коштів за реалізоване вугілля.

    Тоді зацікавленість шахти буде не в тому, щоб показувати видобуток, часто густо пустої породи, а щоб реально продавалось вугілля.

    Великої шкоди в отриманні позитивних результатів діяльності шахт завдає також практика отримання основних прибутків через посередників на ринку вугілля. Об'єктивна оцінка роботи шахт, відкритий продаж шахтами своєї продукції, вдосконалення нормативно-правової бази їх діяльності дозволять значно збільшити число ефективних виробництв.

    Як відомо, існує три групи шахт:

    1) прибуткові і вони мають перспективні поклади вугілля;

    2) ті, що мають відносно незначні збитки, але при цьому мають перспективні поклади вугілля, і їх діяльність на певний час є сенс дотувати;

    3) вкрай збиткові, собівартість продукції яких більш ніж на 100% перевищує відпускну ціну (на таких видобувається третина усього вугілля в країні).

    Очевидно, що потрібно йти по шляху рішучого закриття третьої групи шахт та першочергову приватизацію другої групи шахт.

    Зрозуміло, що при цьому необхідно сприяти працевлаштуванню звільнених співробітників таких шахт та навіть фінансування переселення їх та їх сімей в інші місця.

    - Що ви плануєте робити з "копанками" - несанкціонованими міні-шахтами?

    - "Копанки" закриють лише прийнятні альтернативи в отриманні сімейних доходів шахтарів і чіткі вимоги з боку держави до правил ведення вуглевидобувного виробництва.

    Створення умов для впровадження проектів з переробки бурого вугілля в синтетичний газ та моторне паливо, видобутку із вугільних пластів метану, більш широке впровадження природоохоронних заходів у вуглевидобувних регіонах дадуть нові робочі місця сотням тисяч гірників і збережуть їх життя на виробництві.

    Електроенергетика

    - Яке ваше концептуальне бачення стратегії розвитку різних секторів енергетичної галузі - ядерної, гідроенергетики, теплової та альтернативної?

    - Яка ваша позиція щодо створення замкнутого циклу виробництва ядерного палива в Україні? Як, на вашу думку, Україна повинна в перспективі вирішувати проблему поховання ядерних відходів, які сьогодні вивозяться в Росію у статусі тимчасового зберігання?

    - Які ви бачите можливості для диверсифікації ринку енергетичних ресурсів України?

    - Який напрямок є для країни найбільш виправданим: розвиток видобутку власних енергоносіїв чи запровадження енергозберігаючих технологій? Де швидше можна досягнути позитивних результатів?

    - Енергогенеруючі потужності України працюють на виснаження без повного обсягу профілактичних і відновлювальних робіт, без впровадження сучасних технологій, що підвищувало б їх конкурентоздатність і забезпечувало майбутнє.

    Створення конкурентних ринкових умов та сприятливого інвестиційного клімату в державі дозволять залучити до модернізації існуючих та створення нових генеруючих потужностей багатьох серйозних інвесторів, тому що потреба в електроенергії в близький післякризовий період швидко зростатиме і в Україні, і у наших сусідів. Багато таких проектів вже почали діяти і призупинені специфічними у нашій державі умовами кризи.

    Україна повинна докласти всіх зусиль для створення замкнутого виробництва атомного палива і має для цього всі передумови. При цьому потрібно будувати могильники для збереження відпрацьованого ядерного палива, як цінного ресурсу, що безперечно в майбутньому буде використовуватись.

    Електроенергетика повинна активно використовувати відновлювальні, екологічно чисті джерела енергії. Ми володіємо надзвичайно великими запасами енергетично цінної біомаси, є хороші перспективи для розвитку сонячної, вітрової енергетики, малих гідроелектростанцій.

    Створення конкурентного відкритого ринку електроенергії та впровадження підтримки проектів з виробництва альтернативних видів енергії на зразок закону про "зелені тарифи" та інших стимулюватимуть розвиток енергетики і економіки країни в цілому.

    Ми володіємо досить потужними серед європейських держав енергетичними ресурсами. Україна повинна розвивати видобуток власних енергоносіїв і спільний з партнерами видобуток за межами держави.

    В той же час в державі необхідно запровадити обов'язковий енергоаудит, норми та стандарти енергоспоживання із застосуванням стимулюючих фінансових впливів, що значно підніме культуру енергоспоживання і, відповідно, життєздатність та конкурентоспроможність держави.

    БЛОК 6. Промислова політика

    - Не враховуючи підприємств ВПК, Мінпромполітики сьогодні управляє лише трьома державними підприємствами. Вся інша промисловість знаходиться у приватних руках і управляється керівництвом приватних ФПГ і ВІКів. Чи вважаєте ви, що в Україні взагалі потрібна державна промислова політика? Якщо так, то в чому вона повинна полягати? Поділіться, будь ласка, своїми поглядами на держрегулювання промисловості.

    - Безперечно повинна бути довгострокова державна промислова політика. Така політика повинна полягати у встановленні цілей державної промислової політики, визначенні пріоритетних галузей і напрямків розвитку промисловості та основних механізмів, за допомогою яких держава досягатиме своїх цілей.

    Державна промислова політика має передбачати встановлення урядом кількісних та якісних показників діяльності промисловості, які бути досягнуті протягом певного часу. Зрозуміло, що зміна урядів не повинна призводити до постійної зміни цілей та пріоритетів державної промислової політики. Хоча з розвитком світової та української економіки певні пріоритети, якісні та кількісні показники об'єктивно можуть змінюватись.

    Основні механізми державного регулювання мають бути пов'язані з використанням інструментів бюджетної, податкової, тарифної, кредитної та гарантійної політики.

    При цьому прямий державний контроль та встановлення обмежень повинен стосуватись лише забезпечення норм антимонопольного законодавства, охорони навколишнього середовища, дотримання стандартів якості виробленої продукції.

    - Які сектори промисловості є, на ваш погляд, найбільш перспективними? Якими способами з не заборонених у рамках СОТ держава має їх підтримувати?

    - На жаль за часи незалежності в результаті непрофесійної, а інколи навіть абсурдної державної політики, промисловий потенціал української економіки суттєво підірваний. Це стосується як деградації та примітивізації українського виробництва, так і реального стану українського науково-дослідницького потенціалу.

    Тому, визначаючи найбільш перспективні сектори, потрібно не страждати ілюзіями і виходити з загального вкрай поганого реального стану справ в промисловості з точки зору існуючого рівня основних фондів, технологій, професійності персоналу.

    При цьому існують певні точкові види виробництва, де зберігається якщо не передова, то хоча б відносно сучасна промислова база, а також існують науково-дослідницькі та конструкторські напрацювання.

    Крім того наявність дуже значних покладів залізорудної породи, вугілля, сільськогосподарських земель, розмір та транзитні можливості країни об'єктивно визначають пріоритетність та перспективність певних секторів промисловості, розвитку яких держава має приділити найбільшу увагу.

    Враховуючи це, до перспективних мають бути віднесені підприємства металургійної галузі, деякі окремі напрямки машинобудування (в тому числі літако-, ракето-, моторо-, турбіно-, суднобудування, виробництво залізнодорожніх локомотивів та вагонобудування, вантажного та легкового автомобілебудування, виробництво сільськогосподарської техніки та обладнання), харчової промисловості.

    При цьому слід зазначити, що держава взагалі повинна максимально сприяти виробництву будь-якої конкурентоспроможної промислової експортоорієнтованої чи імпортозаміщуючої продукції, яку хочуть випускати українські, особливо, малі та середні підприємства.

    Особлива державна увага та підтримка має надаватись виробництву наукоємної продукції та продукції з високим рівнем доданої вартості.

    Що ж стосується державної підтримки, то у першу чергу держава має створити загальні привабливі умови для підприємницької діяльності. А державне підтримка та сприяння може здійснюватись шляхом податкового стимулювання, пільгового довгострокового кредитування, державного страхування експорту, бюджетного фінансування та співфінансування прикладних наукових досліджень і інфраструктурних проектів.

    З метою підтримки певних секторів промисловості в розумних межах може проводитись тарифне регулювання природних монополістів.

    - Як вітчизняній промисловості, зокрема, металургії та хімії, уникнути загрозливої залежності від світових ринків? Як можна розширити внутрішній попит?

    - До того часу поки підприємства металургії та хімії не будуть чи кардинально реконструйовані, а частина з них взагалі ліквідована, вони суттєво залежатимуть та потерпатимуть від ситуації на світових ринках.

    Відомо, чим нижче рівень переробки продукції та створюваної доданої вартості, тим більші вони залежатимуть від спекулятивного фактору на світових ринках. А практично всі українські металургійні та хімічні товаровиробники випускають продукцію на фізично та морально зношеному обладнанні, з низьким рівнем переробки.

    Внутрішній попит на металургійну та хімічну продукцію уряд може стимулювати шляхом сприяння інфраструктурним проектам та проектів з енергозбереження.

    БЛОК 7. Агросектор

    - Сьогодні у світі, крім соціалістичних і пост-соціалістичних країн, відомо лише дві моделі державної політики: "американська" і "франко-голландська".

    Американська модель передбачає державну стратегію стимулювання розвитку великих агрогосподарств, часто у складі вертикально інтегрованих компаній, які можуть бути гравцями на міжнародному ринку й успішно протистояти експансії іноземних конкурентів. Атрибутами такої моделі, як правило, є укрупнення сільгоспземель за рахунок придбання більш дрібних господарств, використання новітніх технологій, включаючи ГМО, і, як результат, досягнення найнижчої собівартості сільгосппродукції, що дозволяє успішно конкурувати на зовнішніх експортних ринках.

    Франко-голландська модель має на увазі державну політику протидії укрупнення земель і акцентування на розвитку малих і середніх фермерських господарств сімейного або кооперативного типу. Ці ринки виграють в асортименті і якості продуктів і завжди програють в ціні глобальним конкурентам. Держава, що обрала таку модель, назавжди приречена дотувати свій аграрний сектор, виграючи лише в одному: на селі зберігається середній клас, який не перетворюється на низькооплачуваних робітників великих агровиробництв, що займаються випуском масових культур.

    Скажіть, яка з цих моделей здається вам найбільш прийнятною для України? За допомогою яких інструментів стимулювання або протекціонізму ви маєте намір її втілювати, коли станете президентом?

    - Якщо говорити про певні "полюсові" моделі, то мабуть американську модель варто звузити до латиноамериканської, адже саме там процес концентрації земель, вертикальної та горизонтальної інтеграції набув найбільшого розмаху. Наприклад, в Аргентині навіть окремі урядові рішення приймаються для компаній, які обробляють більше 300 тис га земель.

    Натомість франко-голландська модель переросла в європейську, оскільки, наприклад, в Польщі середній розмір ферми не більший ніж у Франції, а спільна аграрна політика діє по відношенню до всіх країн ЄС.

    Відповідь, мабуть закладена в самому питанні. Чи можемо ми знехтувати питаннями розвитку сільської місцевості? Очевидно, що ні. Але чи можемо ми в сучасних умовах не звертати уваги на конкурентоспроможність? Ні, ми не можемо дозволити собі таку розкіш. Україна приречена комбінувати різні елементи тих чи інших моделей, які є найбільш адекватними в нашій ситуації.

    І тут питання скоріше не в тому, на що більше схожа наша модель. Питання в тому, наскільки ефективною ми її робимо. Наприклад, ми практично скопіювали модель інтервенцій на ринках аграрної продукції з європейської, але зробили одне на вигляд маленьке упущення - не прописали критерії відбору постачальників при проведенні інтервенцій.

    В результаті доступ до державних грошей мають не ті, хто цього більше потребує, а ті, хто вміє сильніше штовхатись плечима, аж до найвищих рівнів. І вся ця вакханалія називається "біржовими торгами". Хто ризикне сказати, що це європейська модель? Лише ті, хто не розуміє, як це насправді робиться в Європі, або добре розуміє, які від цього вигоди у власній кишені.

    Тому основне завдання полягає не в тому, щоб рухати Україну в бік якогось полюсу. Наприклад, євро-інтеграція країн Східної Європи відбувалась значною мірою за рахунок коштів ЄС, а хто ризикне виділити такі кошти на інтеграцію дискредитованої владними сварками нинішньої так званої еліти?

    Основне завдання полягає в тому, щоб розвернути вектор інтересів при розробці і реалізації моделей в бік людей, що живуть і працюють на селі. Добродії, що наділялись найвищими посадами до останнього часу, показали свою неспроможність зробити це.

    - Чи варто надавати землі статус товару? І чи плануєте ви це зробити, ставши президентом?

    - Земля практично ніде в світі не має статус звичайного товару. Майже у всіх країнах існують обмеження при набутті у власність і при користуванні, що пояснюється самою суттю землі як життєвого середовища и основного національного надбання.

    Тим більше якщо ми ведемо мову про українські землі, які до початку реалізації безвідповідальної політики були найбільш родючими в світі.

    Тому можна говорити про перспективу продуманого і зваженого введення земельних ділянок в економічний обіг. Саме земельних ділянок, оскільки сама земля, як і корисні копалини, залишається національним надбанням.

    Насправді не варто винаходити велосипед. Є надзвичайно містка світова практика проведення земельних реформ, і є приклади, коли такі реформи забезпечували оптимальне поєднання інтересів землевласників, землекористувачів, місцевих громад і держави.

    Необхідна просто зрозуміла і прозора державна політика, яка дала б людям повноцінне право власності на земельні ділянки, але не давала б можливості зловживати цим правом.

    Ми не відкриємо секрету, якщо скажемо, що і закон про ринок земель, і про державний земельний кадастр вже напрацьовані, причому неодноразово в декількох редакціях.

    Є дійсно фахові документи, що рівновіддалені від лобістських інтересів, але їх зараз навіть не варто вносити до Верховної Ради, бо комуністичні догми дивним чином поєднуються з олігархічними інтересами.

    УНП, в разі отримання її кандидатом владних повноважень, готова до реалізації зваженої, продуманої земельної політики, спрямованої на захист інтересів людей.

    БЛОК 8. Інфраструктура

    - Зважаючи на затяжну економічну кризу, в котру увійшла Украина, яким вам бачиться шлях розбудови інфраструктурних галузей країни - будівництво автомагістралей, мостів, трубопроводів, оптико-волоконних ліній, телефонних та інших мереж зв'язку, аеропортів, морських та річних портів, логістичних центрів?

    - Об'єктивно фінансові можливості української держави з розбудови інфраструктури, особливо в умовах економічної кризи, досить обмежені, тому в першу чергу має бути вирішене питання щодо фінансування проектів, пов'язаних з підготовкою Євро - 2012.

    До реалізації усіх інфраструктурних проектів мають залучатись приватні інвестиції. Насправді умовою успішної реалізації більшості інфраструктурних проектів є грамотне поєднання можливостей державного та приватного капіталу.

    І в даному випадку мова йде про спроможність проведення такої державної політики, яка дозволяє приватним інвесторам бути впевненими в стабільності законодавства та умов ведення бізнесу.

    Це особливо важливо, коли мова йде про інфраструктурні проекти, де капітальні витрати надзвичайно великі, а термін окупності довготривалий.

    - Чи повинні зрости податки, щоб бюджет міг продовжувати фінансувати найбільші інфраструктурні проекти, зберігаючи їх у державній власності, чи Україна повинна якомога ширше залучати приватні, в тому числі закордонні інвестиції для прискорення розбудови інфраструктури, не боячись втрачати над нею контроль?

    - Безперечно держава має сприяти залученню приватних, в тому числі іноземних, інвестицій для розбудови інфраструктури. В той же час ми переконані в необхідності в збереженні повного контролю за тими елементами інфраструктури, що забезпечують національну безпеку країни.

    В першу чергу мова йде про існуючу систему магістральних газо- та нафтопроводів, ЛЕП, аеродромів, залізницю.

    Блок 9. Житлово-комунальне господарство

    - З якихось не дуже зрозумілих причин редакція "Економічної правди" не задала кандидатам в президенти України питань щодо їх ставлення до проблем житлово-комунального сектору.

    На думку Української народної партії, саме не реформованість цього сектору економіки створює великі труднощі в реформуванні бюджетних відносин, соціальної системи та паливно-енергетичного комплексу. Враховуючи надзвичайну важливість цього питання з точки зору всієї економічної політики в державі вважаємо за доцільним висловити позицію УНП щодо шляхів та необхідних кроків по реформуванню ЖКГ.

    Протягом всіх років української незалежності жоден уряд не наважився на реформування житлово-комунального сектору, незважаючи на величезні проблеми, які це створює для функціонування всієї економіки країни. Причина цього пов'язана з надзвичайною болючістю реформ в цій сфері.

    В той же час слід усвідомлювати, що в жодній країні світу не існує такої моделі функціонування житлово-комунального господарства, яка була б приємною для всіх без винятку. Ринкова економіка передбачає жорсткі правила, де безкоштовним нічого не буває, а житлові питання дуже пов'язані з соціальними.

    Реформа ЖКГ, мабуть, найболючіша та найскладніша з точки зору правового, технічного та фінансового забезпечення.

    Крім того, це проблема, зміни інтелектуального та світоглядного розуміння того, яким чином має функціонувати комунальний сектор в ринковій економіці. Причому зміни не тільки на рівні урядовців та місцевих органів влади, а і на рівні кожного громадянина нашої держави.

    Абсолютна більшість громадян України, і це провина всього українського політикуму, навіть приблизно не усвідомлює, що отримавши право власності на житло, вони одночасно поклали на себе спільну з іншими мешканцями багатоквартирних будинків відповідальність за підтримання цих будинків в належному стані, починаючи від труб у підвалі, і закінчуючи дахом та прибудинковою територією.

    В той же час без реформування комунального сектору проблему холодної та гарячої води в кранах, опалення будинків, ліфтів тощо вирішити неможливо. Причому цю реформу неможливо провести на рівні окремо взятого міста.

    Це проблема загальнодержавна, яка потребує від уряду розробки та впровадження низки законів та програм, пов'язаних з:

    * 1) визначенням в цивільному законодавстві чіткого алгоритму реалізації прав та обов'язків співвласників у багатоквартирних будинках (існуюче законодавство щодо діяльності ОСББ та житлово-будівельних кооперативів вкрай недосконале і практично не дозволяє нормальну реалізацію прав та обов'язків співвласників, пов'язаних з функціонуванням багатоквартирних будинків);

    * 2) безумовною та спрощеною процедурою передачі ОСББ та ЖБК в оренду чи у власність земельних ділянок під будинками та прибудинкових територій, в розмірах не менших ніж це було передбачено рішеннями відповідних органів місцевого самоврядування щодо будівництва цих будинків;

    * 3) визначенням меж не лише прибудинкових територій (які, внаслідок хаотичних землевідводів без виділення ділянок в натурі, часто накладаються одна на одну, або між ними залишаються "зайві", ні до чого більше не придатні смуги землі), а й "точок перетину" комунікацій - тобто, до якого метра труби чи проводи (а карти розташування комунікацій часто виявляються втраченими) є частиною будинковолодіння, і з якого - власністю комунального підприємства чи територіальної громади;

    * 4) формуванням ринкового механізму діяльності управителів багатоквартирних будинків та створення умов для їх конкуренції за право надання послуг співвласникам будинків;

    * 5) визначенням боргу власника житла за загальнобудинкові витрати як пріоритетного обтяження; при цьому вимоги щодо відшкодування загальнобудинкових витрат повинні автоматично забезпечуватись іпотекою на користь ОСББ чи ЖБК за рахунок квартирної власності боржника щонайменше в п'ятикратному розмірі та надання їм право вимагати задоволення забезпеченої іпотекою вимоги після закінчення тримісячного попереджувального строку про обов'язкову сплату у повному обсязі боргу по загальнобудинковим витратам;

    * 6) розмежуванням функцій оптових продавців води, тепла, газу, електроенергії, їх транспортування і продажу кінцевим споживачам та формуванням конкуренції між продавцями за право укладання угод з кінцевими споживачами;

    * 7) визначенням прав власності місцевих органів влади на мережі тепло і водопостачання та проведенням конкурсів і передачею їх у концесію;

    Вирішення проблеми правового регулювання прав та обов'язків співвласників багатоквартирних будинків не знімає питання відповідальності держави за існуючий вкрай поганий стан житлово-комунального фонду, бо проблеми нагромаджувались щонайменше останніх двадцять років.

    За розрахунками експертів, для приведення у належний стан по всій країні будинків та внутришньобудинкових мереж з постачання води, тепла, електроенергії, ліфтового господарства потрібно щонайменше 350-400 млрд грн в цінах 2008 року. Спроба звалити всю фінансову відповідальність за приведення будинків у належний стан на власників квартир у багатоквартирних будинках може викликати соціальний вибух.

    У зв'язку з цим ще одним важливим та обов'язковим кроком реформування житлово-комунального комплексу є створення державою та наповнення відповідними фінансовими ресурсами фондів фінансування капітального ремонту та реконструкції багатоквартирних будинків (тобто комплексу заходів, пов'язаних з капітальним ремонтом та заміною всіх внутришньобудинкових мереж, ліфтів, утепленням будинків, встановленням будинкових та квартирних лічильників води та тепла тощо).

    При цьому важливо, враховуючи обмеженість фінансових можливостей держави, визначити:

    - черговість фінансування робіт з капітального ремонту та реконструкції будинків та процедуру прийняття спільного рішення місцевих органів влади та власників багатоквартирних будинків з цього приводу;

    - співвідношення витрат, які на себе візьмуть центральні та місцеві органи влади і товариства співвласників багатоквартирних будинків;

    - процедуру визначення будівельних підрядників з виконання цих робіт;

    - процедуру надання пільгових кредитів товариствам співвласників багатоквартирних будинків на їхню частку витрат по капітальному ремонту та реконструкції будинків;

    - обсяги цільових довгострокових пільгових кредитів (не менше 15-20 років), які Національний банк зможе щорічно видавати комерційним банкам, з метою кредитування заходів товариств співвласників багатоквартирних будинків з капітального ремонту та реконструкції будинків (при цьому краще, щоб Національний банк не напряму кредитував комерційні банки, а робив це через Національний банк реконструкції для розвитку, про який говорилось у другому блоці відповідей);

    - процедуру надання цільових субсидій тим власникам квартир, які не зможуть оплачувати житлово-комунальні послуги з урахуванням їхніх додаткових витрат на капремонт.

    Для УНП очевидно, що необхідність реформування житлово-комунального комплексу давно вже перезріла. Але для здійснення необхідних реформ в цій сфері потрібно мати глибоке усвідомлення всього комплексу проблем, пов'язаних з функціонуванням ЖКГ, розуміння, що реформу можна здійснити тільки, приймаючи виважені, професійні рішення у перше чергу на рівні уряду країни, та головне, мати політичну волю з проведенням надзвичайно болючої, але невідворотної реформи ЖКГ.

    І чим далі уряд з популістських причин відкладатиме реформування ЖКГ, тим більших жертв, і не тільки фінансових, але і людських, прийдеться всім громадянам країни принести до початку та під час цієї неминучої у подальшому реформи.
    http://www.epravda.com.ua/publications/4b17b13d5c66f/
  • 2009.12.03 | странник

    А коли Костенко відповість на наші питання? Вони простіші

    До Костенко направлено офіційне звернення. Звичайно згідно з законом він може відповісти і через місяць, але це буде дивно.

    http://www2.maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_free&key=1258731517&first=1259861680&last=1259794404
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.12.03 | karpo

      У Вас не запитання, у Вас - вимоги.

      Ото з ними, дуйте на Банкову і вимагайте
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2009.12.03 | странник

        Це вимоги?? Щоб нарешті реалізувалась 5 ст. Конституції?

        І у чому це звернення протирічить програмам кандидатів??
        Все співпадає. В тому числі і з програмою Костенко.
        А якщо щось не так, то можна просто відповісти у чому ми не праві з точки зору того ж Костенко чи інших кандидатів.
        Може ми щось забули?
        Але там лише конкретні речі без загальних фраз.
        То що з запропонованого не так?
        Можна по пунктам?
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2009.12.03 | karpo

          Ви ж хотіли щоб Вам відповіли, а виставляєте вимоги

          У тому числі і зараз. Спробуйте послухати інших.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2009.12.03 | странник

            Ми про це говоримо вже 4й рік. Це тепер зветься вимогами??

            karpo пише:
            > У тому числі і зараз. Спробуйте послухати інших.

            Я ж про недоліки і питаю.
            Чекаю відповіді щоб розібратися. Хоча щодо проекту закону про вибори УНП, то я його читав і давно.

            Якщо вас не цікавить те про що йдеться у зверненні, те про що є висновки експертів ВР, немає питань.
            згорнути/розгорнути гілку відповідей
            • 2009.12.03 | karpo

              Ну нарешті.

              странник пише:
              >
              > Я ж про недоліки і питаю.
              > Чекаю відповіді щоб розібратися. Хоча щодо проекту закону про вибори УНП, то я його читав і давно.
              >
              То Ви його таки читали, це все міняє. Мені закон ( вірніше зміни до існуючого закону) який пропонує УНП набагато більше подобається ніж запропонований Вами. Він(закон УНП), чи схожий на нього проходить як тип - 2, по Вашій класифікації. Він простий, демократичний - ЦВК розставляє черговість у ВР депутатів, зберігає пропорційну систему - відповідальність партії за свої дії в парламенті. Що ще треба. Не ускладнюйте. Чим складніша система тим швидше її можна поламати.

              > Якщо вас не цікавить те про що йдеться у зверненні, те про що є висновки експертів ВР, немає питань.

              Стосовно пропозицій - "проти всіх" плюс один голос, то цього робити не треба. Не знаю як би відповів Костенко, але мені це не подобається.
              згорнути/розгорнути гілку відповідей
              • 2009.12.05 | странник

                Ви що знущаєтесь?? Прочитайте хоча б експертні висновки

                http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?pf3511=33838
              • 2009.12.05 | странник

                Re: Ну нарешті.

                karpo пише:
                > странник пише:
                > >
                > > Я ж про недоліки і питаю.
                > > Чекаю відповіді щоб розібратися. Хоча щодо проекту закону про вибори УНП, то я його читав і давно.
                > >
                > То Ви його таки читали, це все міняє. Мені закон ( вірніше зміни до існуючого закону) який пропонує УНП набагато більше подобається ніж запропонований Вами.

                Якщо не важко то можна більш детально??
                Або з використанням цієї класифікації http://gau.org.ua/node/366 або якось інакше, бо проста констатація що вам більше подобається ваш варіант, як на мене, мало.

                >Він(закон УНП), чи схожий на нього проходить як тип - 2, по Вашій класифікації.

                Ні. Ваш варіант це хоча і розвинений але варіант - 1.

                >Він простий, демократичний - ЦВК розставляє черговість у ВР депутатів, зберігає пропорційну систему - відповідальність партії за свої дії в парламенті.

                До проекту УНП 3441 нажаль є суттєві зауваження.

                >Що ще треба. Не ускладнюйте. Чим складніша система тим швидше її можна поламати.

                Та хто ускладнює? Пропонується лише те що дійсно необхідно і працює на розбудову як суспільства так і партій!


                > > Якщо вас не цікавить те про що йдеться у зверненні, те про що є висновки експертів ВР, немає питань.
                >
                > Стосовно пропозицій - "проти всіх" плюс один голос, то цього робити не треба. Не знаю як би відповів Костенко, але мені це не подобається.

                По-перше, якщо механізм *проти всіх" є законним і діючим (хоча і цілеспрямовано недієздатний) то чому його не можна використовувати у вигляді "партії проти всіх", а не клоуна який принижує Україну Противсіха?
                Далі: якщо в конституції є окрема ст.81 яка вже містить подібну процедуру відкликання депутатів за допомогою референдуму (яка насправді існує лише на папері), то з чим ви не згодні? Чому не можна відразу висловити недовіру проголосувавши, але дієво(!), "проти всіх" тим самим надати можливості для проведення референдуму під час виборів?
                згорнути/розгорнути гілку відповідей
                • 2009.12.05 | странник

                  Будь-яка партія яка запропонує ПРС отримує суттєву підтримку

                  Бо люди не ідіоти і прекрасно розуміють вже через 3 хвилини що дає ПРС.
                  згорнути/розгорнути гілку відповідей
                  • 2009.12.06 | karpo

                    Ви колись працювали на дільниці?

                    Тобто, чи були Ви членом звичайної дільничної комісії? Мабуть ні.
                    Там чим простіше, тим менше можливості для фальсифікацій.
                    згорнути/розгорнути гілку відповідей
                    • 2009.12.06 | странник

                      Невже не ясно що я знаю що таке виборча дільниця?

                      karpo пише:
                      > Тобто, чи були Ви членом звичайної дільничної комісії? Мабуть ні.

                      І не раз.

                      > Там чим простіше, тим менше можливості для фальсифікацій.

                      Ви так і не вчиталися в ПРС.
                      Або читали замовні статейки, чи "проекти" Каськіва&K або Ключковського які використавши ідею ПРС, "забули" маленьку дрібницю про обробку бюлетенів...
                      А все ж було розписано відразу, ще у 2006-му.
                      Так от на рівні ДВК вся процедура залишається точно такою як і зараз.
                      Всі процедури не змінюються. Підрахунок голосів відданих за партії. Пакування те саме.Протоколи з мокрими печатками. Все залишається без змін.
                      Рейтинг на ДВК не підраховується. Я думаю ви на це не звернули увагу.
  • 2009.12.05 | Боровик

    Re: Відповіді Костенка (УНП) Економічній правді (л)

    Дуже гарно відповів.
    Дуже гарно про ціни на хліб і не дуже щодо ПДВ.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua