МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Ірванець: Звернення до українського народу (/)

12/28/2009 | Sean
НОВОРІЧНЕ ЗВЕРНЕННЯ

ДО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Народе мій, задовбаний, забитий,
Мов доктор Паркінсон на роздорожжу!
Я все ж тебе продовжую любити.
Тож зараз щось як бовкну, як зморожу!..

Буває, звечора душа – бездонна діжка.
Ми долю, мов козу по п’яні водим,
А вранці ледь підводимося з ліжка,
І підсумки безрадісні підводим.

Так й рік старий сумні залишить віхи,
Не радує ніщо нас, і не бавить.
У світі нам не залишилось втіхи –
Південна Африка, і та накрилась навіть.

Тож ми з пустими картами банкуєм,
Не хтось один, цілісінька країна.
Ще правда, є попереду Ванкувер,
Та хто в нас вміє плигати з трампліна?

В політиці ж тим більше все давно
З’ясовано, і висновки незмінні.
Там кожне чмо вважає, що воно
(І лиш воно!) потрібне цій країні.

Тому нам ані біло, ані чорно,
Нам ані плохо, ані харашо –
Якщо ми вибираємо з нічого,
То й виберем собі якесь ніщо.

Та поки-що переведімо подих
І додивімось новорічний сон:
Три доктори-волхви стоять при вході:
Альцгеймер, Даун й той же Паркінсон.

Хоч за плечима в них важка дорога
І пил тії дороги на плечах,
Не безнадія навіть – безнадьога
Так сумно в їхніх світиться очах.

Вела їх зірка, та умить погасла,
Забилося небесне решето.
Хоч очі і вдивляються у ясла,
Але у яслах – невідомо хто.

Пізнати й роздивитися не можна,
Хоч як ти головою не крути:
Чи тигр з косою, чи свиня грипозна,
Чи бик донецький, для своїх крутий?

Та хто б там не лежав, воно по суті,
Як вище говорилось, повне чмо,
Тому волхви йому і принесуть
Пакуночок смачного ГМО.

А також – замість ладану і смирни –
Із димедрольчиком валокордін,
Щоб рік був хоч би лагідним й сумирним,
Бо вдалим вже навряд чи буде він.

Та з певністю не буде він і гіршим.
Він просто стане з попереднім в ряд.
Говориться ж: «Хай гірше, аби інше» –
Сумна народна мудрість після втрат.

Наш номер ще не випав! Кінь не вибіг!
Бо на Майдані й він, і ти, і я
Тому п’ять років, як зробили вибір.
І помогло воно? Щось не дуже…

Отож пора нам сон цей перервати
(Не гоже спати в новорічний час!)
І одне одному почати дарувати
Те добре, що є в кожному із нас.

Самі ми бути вміємо щасливі,
Хай подиха держави динозавр!
Ми можемо сказати «Да пашлі ви!»
Усім, і тому, хто це нам сказав.

Засмикані нещадною добою,
Ховатись все ж не будемо в кущі,
А просто поділімося любов’ю,
Яка живе у кожного в душі.

Жорстке життя заламує і трощить,
Та думаю, нікому не облом
Ділитися останнім, найдорожчим,
В душі найглибше схованим добром.

І як колись життя присмалить п’яти
В далекім чи близькому майбутті –
Згадаємо 2009-й,
Як не найгірший в нашому житті.

Ще мусим пережити певні дати.
(Це розуміє він, і я, і ти) –
Кінця часів в 12-м діждати,
А перед тим ще Євро провести!

Життя відділить зерна і полову.
Є час на релакс, є – на боротьбу!
І в результаті все в нас буде кльово,
Не був би я Підскарбій «Бу-Ба-Бу»!

http://ecirwan.sumno.com/news/2009/12/27/zvernennnnya/

Відповіді

  • 2009.12.28 | DADDY

    Ірванцеві решпект і уважуха

    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.12.28 | OlalaZhm

      Re: Ірванцеві решпект і уважуха

  • 2009.12.28 | Арій.

    Це Євро2012 вже зараз боком почало вилазить.

  • 2009.12.28 | vkhanas

    Любіть Україну!

    Любіть Оклахому! Вночі і в обід,
    Як неньку і дедді достоту.
    Любіть Індіану. Й так само любіть
    Північну й Південну Дакоту.
    Любіть Алабаму в загравах пожеж,
    Любіть її в радощі й біди.
    Айову любіть. Каліфорнію теж.
    І пальми крислаті Флоріди.
    Дівчино, хай око твоє голубе,
    Та не за фізичної вади -
    Коханий любити не встане тебе,
    Коли ти не любиш Невади.
    Юначе! Ти мусиш любити стократ
    Сильніше, ніж любиш кохану,
    Колумбію-округ і Джорджіо-штат,
    Монтану і Луїзіану.
    Любити не зможеш ти штатів других,
    Коли ти не любиш по-братськи
    Полів Аризони й таких дорогих
    Просторів Аляски й Небраски.
    Любов цю, сильнішу, ніж потяг до вульв,
    Плекай у душі незникому.
    Вірджінію-штат, як Вірджінію Вулф,
    Люби.
    І люби - Оклахому!..

    О. Ірванець
    Sean пише:
    > НОВОРІЧНЕ ЗВЕРНЕННЯ
    >
    > ДО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
    >
    > Народе мій, задовбаний, забитий,
    > Мов доктор Паркінсон на роздорожжу!
    > Я все ж тебе продовжую любити.
    > Тож зараз щось як бовкну, як зморожу!..
    >
    > Буває, звечора душа – бездонна діжка.
    > Ми долю, мов козу по п’яні водим,
    > А вранці ледь підводимося з ліжка,
    > І підсумки безрадісні підводим.
    >
    > Так й рік старий сумні залишить віхи,
    > Не радує ніщо нас, і не бавить.
    > У світі нам не залишилось втіхи –
    > Південна Африка, і та накрилась навіть.
    >
    > Тож ми з пустими картами банкуєм,
    > Не хтось один, цілісінька країна.
    > Ще правда, є попереду Ванкувер,
    > Та хто в нас вміє плигати з трампліна?
    >
    > В політиці ж тим більше все давно
    > З’ясовано, і висновки незмінні.
    > Там кожне чмо вважає, що воно
    > (І лиш воно!) потрібне цій країні.
    >
    > Тому нам ані біло, ані чорно,
    > Нам ані плохо, ані харашо –
    > Якщо ми вибираємо з нічого,
    > То й виберем собі якесь ніщо.
    >
    > Та поки-що переведімо подих
    > І додивімось новорічний сон:
    > Три доктори-волхви стоять при вході:
    > Альцгеймер, Даун й той же Паркінсон.
    >
    > Хоч за плечима в них важка дорога
    > І пил тії дороги на плечах,
    > Не безнадія навіть – безнадьога
    > Так сумно в їхніх світиться очах.
    >
    > Вела їх зірка, та умить погасла,
    > Забилося небесне решето.
    > Хоч очі і вдивляються у ясла,
    > Але у яслах – невідомо хто.
    >
    > Пізнати й роздивитися не можна,
    > Хоч як ти головою не крути:
    > Чи тигр з косою, чи свиня грипозна,
    > Чи бик донецький, для своїх крутий?
    >
    > Та хто б там не лежав, воно по суті,
    > Як вище говорилось, повне чмо,
    > Тому волхви йому і принесуть
    > Пакуночок смачного ГМО.
    >
    > А також – замість ладану і смирни –
    > Із димедрольчиком валокордін,
    > Щоб рік був хоч би лагідним й сумирним,
    > Бо вдалим вже навряд чи буде він.
    >
    > Та з певністю не буде він і гіршим.
    > Він просто стане з попереднім в ряд.
    > Говориться ж: «Хай гірше, аби інше» –
    > Сумна народна мудрість після втрат.
    >
    > Наш номер ще не випав! Кінь не вибіг!
    > Бо на Майдані й він, і ти, і я
    > Тому п’ять років, як зробили вибір.
    > І помогло воно? Щось не дуже…
    >
    > Отож пора нам сон цей перервати
    > (Не гоже спати в новорічний час!)
    > І одне одному почати дарувати
    > Те добре, що є в кожному із нас.
    >
    > Самі ми бути вміємо щасливі,
    > Хай подиха держави динозавр!
    > Ми можемо сказати «Да пашлі ви!»
    > Усім, і тому, хто це нам сказав.
    >
    > Засмикані нещадною добою,
    > Ховатись все ж не будемо в кущі,
    > А просто поділімося любов’ю,
    > Яка живе у кожного в душі.
    >
    > Жорстке життя заламує і трощить,
    > Та думаю, нікому не облом
    > Ділитися останнім, найдорожчим,
    > В душі найглибше схованим добром.
    >
    > І як колись життя присмалить п’яти
    > В далекім чи близькому майбутті –
    > Згадаємо 2009-й,
    > Як не найгірший в нашому житті.
    >
    > Ще мусим пережити певні дати.
    > (Це розуміє він, і я, і ти) –
    > Кінця часів в 12-м діждати,
    > А перед тим ще Євро провести!
    >
    > Життя відділить зерна і полову.
    > Є час на релакс, є – на боротьбу!
    > І в результаті все в нас буде кльово,
    > Не був би я Підскарбій «Бу-Ба-Бу»!
    >
    > http://ecirwan.sumno.com/news/2009/12/27/zvernennnnya/


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua