«Не мав інших ворогів,

Крім ворогів держави»

кардинал де Рішельє

7 лютого 2010 року розглядатиметься, думаю, навіть цілим розділом в історії, в історії чорного гумору… Не було б так смішно, якби не було так сумно: Президентом України обрали «проффесора», колишнього ув’язненого, людину з проросійським світоглядом.

Чого я, людина, яка вже не застала радянських часів, очікував від другого туру президентських виборів?... Напевно не пишатися своєю державою, але принаймні не соромитися. Однак є речі, які ми не можемо змінити − «Яник» все ж таки став президентом. Не поринаючи у глибоку психологічну депресію, на відміну від значної частини українського населення, я продовжую знову і знову запитувати себе: чому так сталося? Чого чекати та як діяти далі? Спробуймо дати відповіді…

Чому так сталося? П’ять років перебування при владі Ющенка та Тимошенко − це достатній термін, для того, щоб керуючись настановою Тараса Шевченка: «Не дуріть самі себе!», об’єктивно та тверезо проаналізувати, яку державу вони після себе залишають. Майдан подарував нам надії на краще життя, однак засадничо нічого не змінилося. Було «злито в унітаз» усі шанси, які дала нам Помаранчева революція. Попри задекларовані європейські цінності, ніхто так і не обмовився про зміну системи влади з пострадянським, постколоніальним та постчорнобильським мисленням. Помаранчева «еліта» була байдужою до геополітичного вибору України, її не обходила наша присутність в Європі, позаяк вона вже давно у Європі − своїми капіталами, нерухомим майном, дітьми, які навчаються в західних університетах… Фінансово-промислові клани не були знищені − вони і далі збагачувалися за рахунок нашої з вами щоденної праці. Незважаючи на світову економічну кризу, в Україні зростає кількість доларових мільйонерів. Саме в час правління Ющенка та Тимошенко Ахметов, за підрахунками інвестиційної компанії Dragon Capital, став найбагатшою людиною Європи, капітал якого оцінюють у 31,1 млрд. доларів. Економіка України, як і за радянської доби, не працювала на всіх українців, а залишилася номенклатурною. Так, Тимошенко програла вибори. Програла перш за все через сваволю власну та тих людей, які представляють її від сільради і районної ради до найвищих кабінетів Києва. Тому немає сенсу бютівцям після оголошення невтішних результатів виборчих перегонів звалювати свою поразку на всіх, хто під руки потрапляє. Це не депутати Костенка влаштовували полювання на людей на Кіровоградщині, це не вони займались педофілією в Криму. А депутати Тягнибока не голосували за відзначення на державному рівні Дня комсомолу та встановлення пам’ятника Катерині ІІ в Одесі. Гриценко не розміщував на Східній Україні бігборди Тимошенко та Путіна з написом − «Мы дагаварились». Політики, не можна дурити Західну Україну!

Чого чекати? Нічого доброго. Хто віруючий, то нехай молиться! Молиться, щоб Янукович, як і його попередники, не виконував свою програму. Адже за своїм змістом вона несе духовний та культурний занепад української нації, що призведе до занепаду економічного. Є два варіанти розвитку подій: перший − Янукович одразу дасть нам відчути себе національною меншиною; другий − Янукович дасть нам зрозуміти, кого він вважає національною меншиною, поступово.

Найімовірніше те, що Азаров поступово реалізовуватиме свої плани щодо розвитку олігархії, а Табачник одразу розгорне свою українофобську культурну стратегію. А Україна? А Україна і надалі залишатиметься «для людей» − для закритого кола людей.

Як діяти далі? В 1519 році на завоювання держави ацтеків вирушив загін іспанців на чолі з Ернестом Кортесом. Причаливши до берега, він наказав спалити усі кораблі, пояснивши, що відступати і повертатися додому не має наміру. Діючи жорстоко й рішуче, Кортес підкорив ацтеків.

Хто сказав, що історія не цікава? Вона цікава, а особливо тоді, коли можна провести історичні паралелі. Так і в нашому випадку: відповідь на питання «як діяти далі?» вже не за горами. Не переживайте, нам не потрібно буде спалювати свої «кораблі» − за нас це зробить нова влада.

Вважаю зайвим перелічувати в цій статті всі антикультурні, антиекономічні, антиукраїнські, антиздоровогоглузду та ще інші анти- реформи, що їх нам несе політика нового Президента, які і спалять наші кораблі доброботу, культури та майбуття.

Ми не повинні сидіти, склавши руки. Не можна чекати. Не потрібно заводити ще в глибшу прірву покоління наступних українців − вони цього нам можуть і не пробачити. Українське суспільство вимагає радикальних змін. Воно повинно дати реакцію на політичну імпотенцію націонал-демократів та «нетрадиційну національну орієнтацію» лібералів. Суспільство повинні очолити жорстокі до ворогів та рішучі у своїх намірах.

Ми можемо впасти, але лише в бою…