02/17/2010 | Sean

я колись вже переповідав, але зайшовши сюди, бачу що самий час повторити. Так от:


Якось у давні часи далекою Ніппонщиною мандрували два дзенські монахи. І от, пензлюючи собі якоюсь дорогою, опинилися перед величезною калюжею. І одночасно з ними до калюжи підійшла Дуже (!) Красива Дівчина і зупинилася в розгублености, не знаючи, як тую багнюку перейти.


Тут один з монахів, не довго думаючи, бере Дуже (!) Красиву Дівчину на руки і переносить її через калюжу. Та дякує і йде собі іншою стежкою.


Обидва монахи пензлюють далі, аж раптом той, що дівчину переносив, помічає, що інший чомусь дується, яко ніппонська миша на ніппонську ж крупу. "Що дуєшся?" - питає перший у другого. Другого прориває: "йой, як же ти міг перенести дівку? Йой ти ж знаєш, що нам, монахам, заборонено навіть торкатися жінок! А тим більш - такої Дуже (!) красивої! Йой, а ти ж це порушив! Йой ти такий-сякий! Йой, шо ж це тепер буде?! Йой, який же ти поганий, хву".


Перший дивиться на другого лагідним поглядом доброго психіатра і каже: Я залишив дівчину там, а ти несеш її дотепер

***

Всім - гараздів. Скоро весна.