05/09/2010 |

Ми є свідками, а, часом, мимоволі, учасниками процесів знецінення наших святинь, руйнування надбань і предметів гордості.

Дещо нам нав’язують духовно та ідеологічно чужі елементи життя нашого суспільства. Дещо ми самі забуваємо і в дійсності не дбаємо про збереження та прищеплення цього нашим дітям, нащадкам.

З названих причин наша увага зосереджена не на тих речах, які нам потрібні. Для прикладу, інформаційні та організаційні заходи певних кіл змушують нас сьогодні відзначати «9 травня – День перемоги», а ще раніше «23 лютого – День захисника Вітчизни» чи «8 березня – День солідарності жінок», надати релігійним датам (Різдву, Великодню, Трійці) виключно відпочинково-розважального характеру. Натомість цим самим прагнуть витіснити (применшити) з нашого світогляду національно-релігійні риси наших же пам’ятних днів і свят, як-то Благовіщення як справжній день Жінки, Покрову як духовний оберіг України у поєднанні з реальними національними військовими формуваннями – дружин києворуських князів, козаків, УПА чи жертовність молоді під Крутами та ін.

Не слід нам поступатися, а слід робити своє. Слід знати, що ті червоні знамена, які сьогодні наші супротивники винесли на вулиці та майдани – це також і відображення наших справ і нашої дійсності. Адже ці червоні барви мають нам нагадати про наших Матерів, які посвятною любов’ю своїх сердець ростили нас і берегли, про наших (чоловіків) Дружин, які полум’яніючою любов’ю своїх сердець розраджували нас і давали сили на прийдешній день та дарували дітей, про наших (чоловіків) сестер, доньок і подруг, які мінливо-чарівною любов’ю своїх сердець привносили в наше життя втіху та шляхетність.


Матір
Облич чимало в світі нині
Вечір
Чомусь здається – ти єдиний
Вдячність
Чомусь завжди вона запізно
Пам’ять
Поквапся – завтра буде пізно.


Тож, зі святом вас, найпрекрасніші, з Днем Матері!

Володимир Тимчук, «Українська справа»