01/23/2011 | Андреас фон Оссен

Андреас фон Оссен
Автомат нетрадиційної орієнтації

Завод «Іжмаш» всі знають? Той самий, нерозривно пов'язаний з ім'ям М. Т. Калашникова і автоматом АК-47.


2 х 2 = 47

Повідомляю радісну патріотичну звістку: завод близький до банкрутства. За даними інтернет-журналу MoneyTimes, заяву в арбітражний суд Удмуртії про банкрутство ВАТ "Іжмаш" подало ТОВ "Греміха". Ну а поки суд та діло, в заводській їдальні (!) Затишно і з комфортом розташувався ... мікс-клуб Money Honey. Нетрадиційної орієнтації.

За даними Іжевського інфопорталу, клуб працює по вихідних у нічний час.

Темні лабіринти "Lucky Land" - це ЄДИНЕ місце в нашому місті, де можна усамітнитися зі своєю половинкою, сховатися від цікавих очей!

Адреса: м. Іжевськ, вул. Дерябіна, 4

(Будівля Фабрики кухні № 2, територія заводоуправління Іжмаш)

Тел.: 8-919-911-33-86, 8-906-817-28-41

Сайт: www.mixclub.jimdo.com


По ночах, виходить, фрезерувальники та інші особи нетрадиційної орієнтації усамітнюються в їдальні зі своїми половинками, а вдень за тими ж столами (можливо і з того ж посуду) обідають, сподіваючись на погашення боргів із зарплатні, прості роботяги - збирачі автоматів.

Докотилася ти, Росіє. Приїхала. Разом з усіма своїми «понятіями».

А втім, це цілком закономірно. Автомат АК-47 довгий час був і зараз є чимось подібним до російського секс-символу, свого роду російським фалоімітатором. Ну а оскільки російська сексуальність широко приправлена розмовним, побутовим гомоеротичним змістом, що ж ще відкривати на заводі з виробництва цих автоматів? Бо крадене добро удачі не приносить.

Загалом, робітники нетрадиційної орієнтації на заводі нетрадиційної орієнтації поки все ще випускають автомат нетрадиційної орієнтації. А що ж його конструктор? Молилися б совки на геніального старшого сержанта Калашникова, який обскакав іменитих збройових конструкторів зі своїми 7 класами освіти, та ось німецька хроніка підвела.



Правда, схожі? З чого б це?

За даними німецького журналу VISIER (номер за січень 1999) 62-річний Хуго Шмайссер, разом із низкою відомих німецьких зброярів, був відразу після закінчення війни вивезений з Німеччини радянськими окупаційними властями до Іжевська. Де всі вони пропрацювали понад 5 років як військовополонені, хоча сам Шмайсер, наприклад, за віком жодного дня не служив у армії ІІІ Рейху. І зробили для СРСР автомат, названий «Калашников». І тільки в 1952 р, після закінчення допрацювання автомата Шмайссер був відпущений додому до тодішньої НДР, де, перебуваючи під пильним оком Штазі, чомусь раптово помер у 1953 р.

Русофоби з журналу "VISIER" ніби між іншим повідомили, що коли, незадовго до смерті Шмайссера, один його знайомий прямо запитав його, чи має він якесь відношення до автомата Калашникова, то Шмайссер сумно посміхнувся і сказав:

"Я дав росіянам декілька порад."

На фото в журналі була зображена і група німецьких конструкторів, що працювала в Іжевську: Серед них сам Хуго Шмайсер; Карл Барнітцкі (головний конструктор фірми Gustlof Werke); заступник головного конструктора при BSW Оскар Шинк; Оскар Бертцольд, доктор Грунеріт і шеф-технік Шмідт. Всі вони були відомими в історії іноземних озброєнь людьми.

І бравий старший сержант за кульманом. Хто розумніший? Звичайно, російський самородок. Він і сконструював автомат. А чим же німці займалися?

Витяг з характеристики на Шмайссера, написаної навесні 1951-го: "Жодної технічної підтримки не надає. Психологія капіталістична. Разкладаюче діє на інших німецьких фахівців". Інший невтішний відгук іноземцю видали у заводському відділі головного конструктора: "Від будь-яких конструкторських розробок відмовляється, посилаючись на відсутність спеціальної освіти і невміння самостійно конструювати. На жодних роботах заводу використаний бути не може".

Куди вже там. Навіщо тільки з Німеччини везли, та не на один день.

А ось що згадує начальник випробувального відділу Щуровського полігону Василь Лютий: «М. Т. Калашников до приходу у мій підрозділ працював у Алма-Аті в парі зі зброярем А. І. Козаковим. Вони займалися створенням автоматів і кулеметів, зразки яких надсилалися для випробувань на Науково-дослідний полігон ГАУ. Однак ці зразки навіть не піддавалися випробуванням стрільбою, оскільки це були дуже примітивні розробки.

Тому, попри те, що пише і розповідає про себе М.Т. Калашников у газетах і журналах, відповідально заявляю, що під час роботи в Казахстані він нічого путнього не створив. Михайло Тимофійович дуже талановита людина, самородок з породи тих, про яких кажуть: «На що не подивиться, то і зробить». Але за рівнем загальноосвітньої підготовки (до війни закінчив 7 класів), практичних знань і досвіду він, звичайно, не міг зрівнятися з конструкторами-професіоналами, які озброювали армію ... »

А керівник групи конструкторів, які доводили зразок АК у Коврові в 1946-47 рр.., Олександр Зайцев авторитетно заявляв: «Калашников не вмів працювати навіть як кресляр. Техніка проектування і розрахунків була Михайлові Тимофійовичу невідома ».

Якось головний конструктор Ковровського збройового КБ А. Константинов приватно поскаржився: «Ніхто Калашнікова не випередить, оскільки премії разом з ним отримують певні високі чиновники ...»

А потім зробив відповідальні для такого серйозного фахівця заяви:

«Чи зміг би нікому не відомий сержант з освітою сім класів здобути перемогу в змаганні з досвідченими конструкторами-зброярами, якби за його спиною не стояла певна група знаючих, талановитих і владоможних людей? Я думаю, навряд чи, особливо якщо врахувати, що перший автомат Калашникова був забракований без права на доопрацювання ...

У порівнянні з іншими конструкторами-зброярами Калашников практично не має збройових елементів, ним винайдених і захищених авторськими свідоцтвами. Hам відомо з них лише одне, і то в компанії чотирьох інших співавторів. Калашников не зброяр. Це підставна особа, витягнута за вуха».

Дамо слово самому Михайлові Тимофійовичу. У книзі «Записки конструктора-зброяра» він згадує:

«Моя батьківщина - степове алтайське село Курьє розкинулося вздовж річки Локтєвкі за шістдесять кілометрах від залізничної лінії Барнаул - Семипалатинськ, і немає нічого дивного, що «живий» паровоз я вперше побачив тільки у 1936 році, коли мені виповнилося 17 років ...»

«Батько - Тимофій Олександрович Калашников (1883-1930), радянською владою був визнаний куркулем і засланий з родиною з Алтайського краю в Сибір (1930)»

«Cпецпереселенцям видавали паспорт лише після закінчення терміну покарання. Документ на право отримання паспорта видавався у сільській раді на бланку з печаткою.

Підліток Калашников вирішив почекати з вічним двигуном і повчитися відтворювати відбитки штемпелів. Він збирав конверти з марками та на горищі, яке перетворив на майстерню, проводив сотні зухвалих дослідів. Попросив у свого приятеля, який працював у конторі, неврахований документ з печаткою та штампом комендатури, кілька аркушів чистого паперу і усамітнився в своєму горищному схованці. Через кілька днів Михайло відтворив-таки штамп і печатку грізної установи. З їх допомогою можна було будь-аркуш паперу перетворити на бланк і отримати паспорт. А з ним - свободу»!

Ось із чого почалися винаходи. З підробки документів. Далі - більше.

«Пройшло три місяці наполегливої роботи. Здається, ми добилися неможливого. Наш перший дослідний зразок пістолета-кулемета лежав на промасленому верстаті ».

«Напередодні мені вдалося отримати в місцевому військкоматі кілька сот патронів».

Як це називається? Незаконне виготовлення зброї. При пособництві військкомату. І куди сталінське НКВС дивиться? Куркульський синок з підробленими документами клепає в майстерні під час відпустки якісь самостріли, отримуючи патрони у військкоматі. А якщо він товариша Сталіна вбити задумав? І ніхто не доніс?? Але скільки мотузочці не витися ...

«До самого воєнкома я не потрапив, а за командою ад'ютанта негайно був взятий під варту.»

І що потім? Гулаг? Ні.

«- Наказано доставити вас у Центральний Комітет Компартії більшовиків Казахстану, до секретаря ЦК товаришеві Кайшігулова».

«По дорозі до військкомату щаслива випадковість звела мене з Йосипом Миколайовичем Коптєвим, який до війни працював помічником начальника політвідділу залізниці з комсомолу. Кілька місяців тому до призову в армію мені довелося зустрічатися з ним у політвідділі. Ми зраділи, побачивши один одного. На жаль, Йосип Миколайович не мав у своєму розпорядженні часу - поспішав на поїзд, і ми не змогли докладно поговорити про все. Правда, я встиг йому сказати про мету свого приїзду в Алма-Ату, про те, що прямую в обласний військкомат.

Повернувшись із відрядження, Коптєв став мене розшукувати. Працював він тоді у комісії партконтролю при ЦК КП (б) Казахстану. Подзвонивши в облвійськкомат, з'ясував, що я перебуваю під арештом «за незаконне виготовлення та зберігання зброї». І Коптєв пішов до секретаря ЦК республіки з питань оборонної промисловості, розповів про мене, про те, над чим працюю і в яку історію потрапив. Тоді й було дано команду доставити творця пістолета-кулемета разом із зразком зброї до товариша Кайшігулова».

Досить читати пропагандистську балаканину. І так вже видно досить. А саме, що мемуари Калашникова наскрізь брехливі, не знаєш, чому й вірити. Безпросвітна брехня. Нагадують незграбно виготовлену легенду шпигуна. Не виключено навіть, з урахуванням винаходів із підробки документів, що справжній Михайло Калашников в 1941 згорів у танку під Брянськом.

Мемуари Калашникова написані професійним журналістом. Професійним, але по-радянськи бездарним, світлого образу конструктора-зброяра не вийшло. Бідність і нестача фактичного матеріалу потопають в океані совкового пафосу. Калашников повідомляє живі подробиці про роботу над армійської газетою і особисті враження від кропання віршиків, але про свої винаходи говорить нудними казенними штампами. Але ж він начебто механік-самоучка, фанатик, повинен був би запам'ятати свої перші успіхи у сфері винахідництва та раціоналізаторства. Які у нього були технічні ідеї, чому він вирішив, що зробить пістолет-кулемет краще від прославлених конструкторів? Що саме хотів удосконалити? Відповіді на ці питання немає. Технічні деталі в мемуарах відсутні, а ті, що зрідка зустрічаються, подаються формально. Порівняйте зі спогадами справжніх конструкторів і відчуйте різницю.

Єдине зерно істини - Калашников дійсно не «злизував» автомат АК-47 у Шмайсера. Освіти для цього у нього не вистачило б. Шмайсер винайшов його за нього і налагодив серійне виробництво. Як і мемуари писав за Калашникова невідомий журналіст.

За ці «заслуги» в Іжевську поставили прижиттєвий пам'ятник «геніальному російському зброяреві».

Не соромно, Михайле Тимофійович, чи як вас там насправді звати?

Переклав за: http://ipvnews.org/ossin_article21012011.php

Юрко Антоняк