01/28/2011 | Григорій Приходько

Сподіваюся, що члени партії Регіонів не образяться, якщо я їхню політичну силу називатиму просто: Партія.

Чи можливий в Україні авторитарний режим? Дивне питання, бо цей режим ми відчуваємо з того дня, коли парламент став законодавчим додатком до волі Президента, а опозиція була переведена в режим фронди. Відтоді Партія діє безальтернативно.

Мені заперечать, мовляв, у парламенті є коаліція. Але, наслідуючи класика, відповім: «Коли ми кажемо Коаліція, то розуміємо – Партія». І навіть товариш Симоненко вигнав з КПУ всіх опортуністів, що не погодились з генеральною лінією Партії.

Фронда є легшим заняттям, ніж опозиція. Тому, мабуть, наше суспільство активно практикує фронду і, як закономірність, з трагічним фіналом для себе. Йде адміністративна реформа. Якою буде реформована модель управління? Цього ми не знаємо, бо Партія не розповідає, а опозиція не цікавиться. Знаємо, що скорочують державні кадри. А які критерії добору кандидатів на звільнення? Наскільки легальною є процедура скорочення кадрів? Партія про це не каже, бо їй невигідно розкривати карти. Опозиція не цікавиться і своїх критеріїв та процедури не нав’язує.

Наважусь припустити, що скорочення кадрів здійснюється за процедурою люстрації. Головним критерієм для увільнення чиновника є не компетентність, а довіра Партії до нього. Першими будуть усунені прихильники нинішньої опозиції, незалежно від компетентності. За ними підуть потенційні опоненти, тобто ті, що мають схильність мислити самостійно. Як наслідок, державний апарат втратить в інтелекті. Можливо, хабарників поменшає, але суспільство ризикує повернутися в часи, коли комісари вправно володіли маузером, а общєпонятний язик складався з тридцяти слів, висловлень і гасел: контра; к стєнкє; впєрьод к побєдє комунізма...

А при чому совість? А при тому, що нам обіцяли рай, а кидають у пекло. Сьогодні твориться однопартійний кадровий склад держави, який, внаслідок нелегальної люстрації, інтелектуально буде ослаблений, і для якого совість стане перешкодою в служінні Партії. А це вже страшно. Сталінську тиранію спричинила не тільки жорстокість Сталіна, а, головним чином, однопартійний, інтелектуально обмежений і позбавлений совісті кадровий склад метрополії.

Чи має суспільство важелі впливу на політику Партії?

В контексті парламентської демократії таким важелем є опозиція. А щоб суспільство підтримувало опозицію, воно має вже сьогодні спонукати її до совісті. Чому тільки опозицію? Тому, що вона залежить від нас. Не маючи виконавчої влади, вона може сподіватись тільки на наші голоси.

Партія без наших голосів обійдеться. За авторитарного режиму для Партії досить голосу підконтрольного їй державного апарату. І навіть якщо західні спостерігачі виявлять масові фальсифікації під час парламентських виборів, для Партії це не буде боляче. Адже і при повторних виборах виборці не голосуватимуть за тих, які вже обдурили їх.

Спонукати чиновників до совісті складніше, ніж опозицію. У чиновника совість прокидатиметься, коли він знатиме, що громадянин має легальну вогнепальну зброю, і що є закон, який встановить ліберальний режим застосування зброї. Прийняття такого закону – то є обов’язок не тільки парламенту, а й суспільства.

І все ж суспільство, за підтримки його опозицією, мусить вплинути на Партію, щоб вона поступилась монополією на адміністративну реформу. Зокрема, домогтись, щоб кадрова реформа відбувалась шляхом легальної люстрації. Відбір кандидатів на увільнення і нові призначення чиновників має відбуватись на конкурсній основі. Конкурсні комісії мають бути утворені Партією і опозицією на паритетних засадах. Це ще не гарантує моральність влади, але дає надію на нашу спроможність впливати на неї. Пам’ятаймо: сьогодні, як ніколи до того, гостро стоїть дилема: Або суспільство моралізує чиновників і політиків, або його знову заженуть в стайню.