Крики злості
05/05/2011 | Мирослава Минай
І
Тільки в цій європейській країні людина, яка досліджує її ж боротьбу за власну державність, мусить готуватися до всіх можливих неприємностей.
Тільки в цій європейській країні, перш ніж вийти на вулицю, оглянуться на всі чотири сторони.
Тільки в цій європейській країні насамперед подумають, «а що я з того матиму?»
Тільки в цій європейській країні, державні службовці, приймаючи рішення, мотивують його не державною потребою, а думкою сусідньої держави.
Тільки в цій європейській країні кардинальним питанням зовнішньої політики є – на кого орієнтуватися?
Тільки в цій європейській країні завмирає рука над виборчим бюлетенем не через тривогу за долю країни, а через тривогу за власне місце роботи вже завтра.
Тільки в цій європейській країні молодь, замість того, щоб її підтримати, називають екстремістами і безголовими (формулювання залежить від рівня промовця).
Тільки в цій європейській країні не зважуються сказати власну думку вголос, бо «що про мене подумають»?
Тільки в цій європейській країні добровільно понесуть гроші до чужої кишені замість вкласти їх у власну справу.
Тільки в цій європейській країні примудряються одночасно святкувати церковні свята і свята атеїстичного СРСР.
Тільки в цій європейській країні «запихають» дитину в престижний факультет, а потім жаліються, що годі знайти доброго, наприклад, електрика.
Тільки в цій європейській країні на кожному кроці банки, а тим часом не вистачає елементарної гречки.
Тому хочу перефразувати слова Ліни Костенко. Хто читав «Записки українського самашедшого», впізнає, яку: «Мій народ ухопиться за лоб, за кишеню, за матню, та ніколи у світі не вхопиться за зброю».
Особливо переляканих заспокою – хапатися за зброю можна і в переносному значенні.
Наразі хоча б труситися перестаньте.
І вже ліпше буде.
ІІ
Є в гуманітарних науках така тенденція – порівнювати різні країни з точки зору, так би мовити, вектору розвитку. І з тих порівнянь виходить таке, що кожна східноєвропейська країна повинна була б мати свого відповідника на Заході. Стосується така компаративістика перш за все соціальних структур та економічного розвитку і виходить згідно з неї, що відповідником України мала б бути Англія.
Що ж, порівняємо і собі.
Англійці зробили Дрейка дворянином – українці розстріляли Болбочана.
Англійці, не питаючи нічиєї згоди, перейшли на протестантство – Українці питали дозволу на проголошення власної незалежності (офіційно це звалося «вести переговори з Тимчасовим урядом»).
Англійці воювали проти Іспанії всім гуртом. Українці – перед Полтавською битвою купа полковників чогось опинилося в таборі Петра І.
Прах англійських королів спочиває у Вестмінстреському абатстві – могили українських гетьманів розкидані по всіх усюдах.
Дарвін своєю теорією еволюції поставив «на вуха» увесь науковий світ Англії, але ніхто його нізвідки не гнав – Франка взагалі не допустили до викладання в університеті самі ж українці.
І де тепер Англія? А де ми?
Нема чого дивуватися, що, за відомим анекдотом, навіть пекельна нечисть не вважає за потрібне пильнувати казана з українцями – «бо як хтось і вилізе, то свої ж назад затягнуть».
Якби українці так само добре воювали з ворогом, як уміють «з’їдати» власних бодай трохи здібніших співвітчизників, то вже б давно мали імперію, рівну Британській. І якби ще менше оглядалися на решту світу. Йому і так до лампочки, чи ми ще взагалі існуємо.
ІІІ
Наостанок – трохи «раціо». Без сумніву, є і об’єктивні причини критичного стану нашого суспільства і держави. Але – і це банальність – саме існування цих двох речей залежить від готовності громадян пожертвувати приватними «бебехами» для їхнього захисту і від згуртованості бодай притомної частини населення.
Тільки в цій європейській країні людина, яка досліджує її ж боротьбу за власну державність, мусить готуватися до всіх можливих неприємностей.
Тільки в цій європейській країні, перш ніж вийти на вулицю, оглянуться на всі чотири сторони.
Тільки в цій європейській країні насамперед подумають, «а що я з того матиму?»
Тільки в цій європейській країні, державні службовці, приймаючи рішення, мотивують його не державною потребою, а думкою сусідньої держави.
Тільки в цій європейській країні кардинальним питанням зовнішньої політики є – на кого орієнтуватися?
Тільки в цій європейській країні завмирає рука над виборчим бюлетенем не через тривогу за долю країни, а через тривогу за власне місце роботи вже завтра.
Тільки в цій європейській країні молодь, замість того, щоб її підтримати, називають екстремістами і безголовими (формулювання залежить від рівня промовця).
Тільки в цій європейській країні не зважуються сказати власну думку вголос, бо «що про мене подумають»?
Тільки в цій європейській країні добровільно понесуть гроші до чужої кишені замість вкласти їх у власну справу.
Тільки в цій європейській країні примудряються одночасно святкувати церковні свята і свята атеїстичного СРСР.
Тільки в цій європейській країні «запихають» дитину в престижний факультет, а потім жаліються, що годі знайти доброго, наприклад, електрика.
Тільки в цій європейській країні на кожному кроці банки, а тим часом не вистачає елементарної гречки.
Тому хочу перефразувати слова Ліни Костенко. Хто читав «Записки українського самашедшого», впізнає, яку: «Мій народ ухопиться за лоб, за кишеню, за матню, та ніколи у світі не вхопиться за зброю».
Особливо переляканих заспокою – хапатися за зброю можна і в переносному значенні.
Наразі хоча б труситися перестаньте.
І вже ліпше буде.
ІІ
Є в гуманітарних науках така тенденція – порівнювати різні країни з точки зору, так би мовити, вектору розвитку. І з тих порівнянь виходить таке, що кожна східноєвропейська країна повинна була б мати свого відповідника на Заході. Стосується така компаративістика перш за все соціальних структур та економічного розвитку і виходить згідно з неї, що відповідником України мала б бути Англія.
Що ж, порівняємо і собі.
Англійці зробили Дрейка дворянином – українці розстріляли Болбочана.
Англійці, не питаючи нічиєї згоди, перейшли на протестантство – Українці питали дозволу на проголошення власної незалежності (офіційно це звалося «вести переговори з Тимчасовим урядом»).
Англійці воювали проти Іспанії всім гуртом. Українці – перед Полтавською битвою купа полковників чогось опинилося в таборі Петра І.
Прах англійських королів спочиває у Вестмінстреському абатстві – могили українських гетьманів розкидані по всіх усюдах.
Дарвін своєю теорією еволюції поставив «на вуха» увесь науковий світ Англії, але ніхто його нізвідки не гнав – Франка взагалі не допустили до викладання в університеті самі ж українці.
І де тепер Англія? А де ми?
Нема чого дивуватися, що, за відомим анекдотом, навіть пекельна нечисть не вважає за потрібне пильнувати казана з українцями – «бо як хтось і вилізе, то свої ж назад затягнуть».
Якби українці так само добре воювали з ворогом, як уміють «з’їдати» власних бодай трохи здібніших співвітчизників, то вже б давно мали імперію, рівну Британській. І якби ще менше оглядалися на решту світу. Йому і так до лампочки, чи ми ще взагалі існуємо.
ІІІ
Наостанок – трохи «раціо». Без сумніву, є і об’єктивні причини критичного стану нашого суспільства і держави. Але – і це банальність – саме існування цих двох речей залежить від готовності громадян пожертвувати приватними «бебехами» для їхнього захисту і від згуртованості бодай притомної частини населення.
Відповіді
2011.05.06 | Evgen.I
Re: Крики злості
Багато тут правди. На жаль. Чому? І як змінювати? Над тим варто подумати.2011.05.06 | star2009
Re: Криків не почув. Злості не побачив. Хто винний і що робити?
Хоча очевидні (банальні) речі висвітлені влучно. Тільки якої реакції Ви чекаєте? Згідно з написаним Вами ж, якусь отримаєте, ось тільки не ту, очікувану.2011.05.06 | Slavix
Re: Криків не почув. Злості не побачив. Хто винний і що робити?
Згадав анекдот:- куме, а відгадай, що за народ такий: недоїдає, недопиває, в убогості проживає, а копійку до копійки складає?
- та то жиди!
- куме, а відгадай, що за народ такий, що копійку має - одразу пропиває?
- та то ж москалі!
- куме, а відгадай, що за народ такий, щоб копійку мати ладен батька продати?
Кум мовчить, мовчить... та мовить:
... але співаємо ми гарно
2011.05.06 | Sviatoslav D
Це звичайна істерика. Re: Крики злості
Мирослава Минай пише:> Тільки в цій європейській країні людина, яка досліджує її ж боротьбу за власну державність, мусить готуватися до всіх можливих неприємностей.
> Тільки в цій європейській країні, перш ніж вийти на вулицю, оглянуться на всі чотири сторони.
Паранойя
> Тільки в цій європейській країні насамперед подумають, «а що я з того матиму?»
Неправда. Так думають в усіх нормальних країнах.
> Тільки в цій європейській країні, державні службовці, приймаючи рішення, мотивують його не державною потребою, а думкою сусідньої держави.
Працівники пошти теж є дерслужбовцями. Висловлюйтеся точніше, не хвилюйтеся так.
> Тільки в цій європейській країні кардинальним питанням зовнішньої політики є – на кого орієнтуватися?
Неправда. Мало того, що такі країни в Європі ще залишились, то не так давно цим питанням переймалося багато країни, та й досі ним час від часу переймаються то одні, то інші.
> Тільки в цій європейській країні завмирає рука над виборчим бюлетенем не через тривогу за долю країни, а через тривогу за власне місце роботи вже завтра.
У нормальній країні це чи ненайважливіше питання та мотивація для прийняття політичних рішень, адже у цих країнах для більшості людей робота прямо пов'язана з боагополуччям.
> Тільки в цій європейській країні молодь, замість того, щоб її підтримати, називають екстремістами і безголовими (формулювання залежить від рівня промовця).
Неправда. Це цілком нормальний прояв конфлікту поколінь, який до того ж дуже залежить від конкретних дій тієї молоді.
> Тільки в цій європейській країні не зважуються сказати власну думку вголос, бо «що про мене подумають»?
Ви пишете з-за кордону, чи написати - не означає сказати?
> Тільки в цій європейській країні добровільно понесуть гроші до чужої кишені замість вкласти їх у власну справу.
Теж неправда. Надто, щодо добровільності.
> Тільки в цій європейській країні примудряються одночасно святкувати церковні свята і свята атеїстичного СРСР.
Не тількі. До того ж у всіх країнах відзначають свої нецерковні свята.
> Тільки в цій європейській країні «запихають» дитину в престижний факультет, а потім жаліються, що годі знайти доброго, наприклад, електрика.
Тим більше неправда. Це проблема загальна. тільки вона у різних країнах по-різному вирішується.
> Тільки в цій європейській країні на кожному кроці банки, а тим часом не вистачає елементарної гречки.
Теж неправда. Гречки - скільки завгодно. Тепер ось ще й китайська з'явилася.
Бракує не гречки, а грошей. І ось саме це є досить дивним за такої кількості банківських установ (хоча слід визнати, шо їх кількість таки скоротилася).
> Тому хочу перефразувати слова Ліни Костенко. Хто читав «Записки українського самашедшого», впізнає, яку: «Мій народ ухопиться за лоб, за кишеню, за матню, та ніколи у світі не вхопиться за зброю».
Не варто перефразовувати, якщо не маєш таланту. Виходить або брехня, або істерика, або істерична брехня.
> Є в гуманітарних науках така тенденція – порівнювати різні країни з точки зору, так би мовити, вектору розвитку. І з тих порівнянь виходить таке, що кожна східноєвропейська країна повинна була б мати свого відповідника на Заході. Стосується така компаративістика перш за все соціальних структур та економічного розвитку і виходить згідно з неї, що відповідником України мала б бути Англія.
Маячня.
2011.05.06 | Арій.
Мазохізм якийсь...
2011.05.06 | rais
.?
2011.05.06 | rais
Re: Щось не пригадую щоб діди наши в переносному сенсі хопалися за зброю.
Ліна трошки помилилася Народ вже скоро вхопиться не за лоба, а за лома... І закінчиться маячня.