МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Бузину хочуть висунути на здобуття Шевченківської премії (/)

03/13/2012 | Хвізик
Громадськість ініціює висунення книги Олеся БУЗИНИ "Воскрешение Малороссии" на Шевченківську премію 2013 року.
Про це сьогодні на прес-конференції в УНІАН повідомив президент Центру системного аналізу і прогнозування Ростислав ІЩЕНКО.
"Ми звертаємося до Міністерства культури, Держкомітету з телебачення і радіомовлення, до Національної академії наук, до Національної академії мистецтв, до Українського фонду культури, Спілки письменників, Спілки журналістів і Всеукраїнського товариства "Просвіта" з пропозицією висунути на Шевченківську премію в 2013 році", - сказав Р.ІЩЕНКО.
Свою ініціативу політолог мотивував "художніми достоїнствами цієї книги", а також тим, що цей твір "виконує найважливішу на сьогодні функцію патріотичного виховання за допомогою відновлення історичної правди про народ".
У свою чергу, доктор політичних наук, професор Києво-Могилянської академії Валентин ЯКУШИК відзначив, що книга лауреата Шевченківської премії 2011 року Василя ШКЛЯРА "Чорний ворон" і книга О.БУЗИНИ "Воскрешение Малороссии" є творами одного порядку.
"Ці книги різнотипні, але однопорядкові. Одна представляє один екстрим, одну частину політичного, культурного, цивілізаційного спектру, яку можна позначити як в чомусь соціалістичну, народницьку... А інша - урбаністична, така, що стоїть на позиції триєдиного народу, своєрідна імперська, така, що дивиться на світ з погляду цивілізаційного підходу. І для нашої країни, яка перебуває на розломі цивілізацій, світів, ця наявність двох таких трендів, тенденцій - природне явище", - сказав він.
Директор видавництва "Арій" Дмитро МОЇСЄЄНКО вважає, що книга О.БУЗИНИ є гідною національної літературної премії.
"Книги О.БУЗИНИ дуже затребувані, вони дуже добре продаються, їх тиражі немаленьки, отже, народ їх чекає і читає його книги", - пояснив він.
"Це книга про самоідентифікацію. Це те питання, що задавав собі я... Я з тих українців, які говорять: я - такий росіянин. Я не протиставляю в собі українське і російське. Я чесно абсолютно говорю: я - малорос. І я цього не боюся", - заявив О.БУЗИНА.
Письменник повідомив, що найближчим часом має намір здійснити по Україні турне для презентації своєї книги "Воскрешение Малороссии".

http://www.unian.net/ukr/news/491235-buzinu-hochut-visunuti-na-zdobuttya-shevchenkivskoji-premiji.html

Відповіді

  • 2012.03.13 | Hadjibei

    Докотилися. Все логічно...

    А прохвесор із Могилянки - таки поц!
    І це також природне явище.


    "Сміється божевільна Україна
    У смертнім леті на чужім крилі"....
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2012.03.13 | Мартинюк

      Ну і Ви як завжди пропонуєте всім небайдужим звершити з цього приводу сепуку?

      Бузина сам себе вирішив висунути - то в знак протесту висуньте себе на сталінську премію чи ще якусь Миколо-першівську ...
  • 2012.03.13 | zdiplok

    це клон клоунади юлю на шнобіля))) але шо не кажи а тема посміятися)

  • 2012.03.13 | zdiplok

    Пан Муратов наче переписує російською Браму

    не здивуюся що кацапи виріжуть все про УПА і московські пригоди

    Муратову краще б дали премію. І Котовенко. Обоє написали найкраще що в України видавалося за довгі роки
    І саме незвичайне теж.

  • 2012.03.13 | kotygoroshko

    тут багато про радянську інтелігенцію (/)

    Чтобы знать, насколько послушен народ, решили поставить
    эксперимент объявить всенародное лизание задницы Хрущева на Красной Площади. Несколько опасались реакции творческой интеллигенции. Первым откликнулся союз писателей. Писатели просили оказать им честь и допустить их первыми.

    http://smeshno2005.narod.ru/96.html
  • 2012.03.13 | Анатоль

    А при чому тут Шевченко? Давали б вже Ленінську, Державну, Пушкінську, Путінську...

  • 2012.03.13 | rais

    Iнiциатор сам Т Г Ш ...

    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2012.03.16 | Мартинюк

      Шютка юмора - Ви це мали на увазі?

      Чи стару українофобську мантру "Вони самі винаватиє". Навішування малоросам комплексу вини з будь якого приводу, замість пробудження обурення та здорової агресивності???
      Невже Сам "вурдалак" ТГШ встав з могили попросив якось відзначити осирача своєї могили і памяті...
  • 2012.03.13 | Koala

    Бузину хочуть засунути Re: Бузину хочуть висунути

    Хай висувають. Юлю теж можна на нобелівку висунути. Чи Януковича. Чи Патона. Нічиїх прав висування не порушує, нікому погано не робить.
    А от якщо спробують щось присудити... не заздрю.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2012.03.13 | Ні за цапову душу

      Re: Бузину хочуть засунути Re: Бузину хочуть висунути

      Це такий тролінґ. Не раджу на нього вестися.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2012.03.13 | Манул

        Re: Бузину хочуть засунути Re: Бузину хочуть висунути

        Ні за цапову душу пише:
        > Це такий тролінґ. Не раджу на нього вестися.
        8 років тому я написав роман "Тринадцятий місяць" про працівника 5-го управління КГБ УССР майора Бузину Олексія Григоровича, який на своєму відділку здійснював боротьбу проти закордонних ОУН. В романі є і реальні персонажі, і прототипи реальних працівників КГБ. В романі викладено унікальний матеріал, якого ніхто не знайде і так не напише. Усі мої спроби опублікувати рукопис (при наявності 3-х позитивних рецензій) кожного разу закінчувалися відмовами видавців. З 2004-року моє життя перетворилось у пекло: мені дзвонять по телефону з погрозами, погрожують членам моєї родини, в інтернеті ті сили, які стоять за Бузиною і які не дають мені опублікувати роман, організували проти мене облудну кампанію, мені перекрито канали навіть на "форумах", хоча цілим рядом публіцистичних статей, у т.ч., опублікованих на "Майдані", частину яких тільки за моїми даними було розміщено у сотнях укр. сайтів, а також в ЗСА, Канаді, навіть в Австралії, Японії і Португалії, я пишаюсь. А тепер я дожився - Бузину висувають на Шевченківську премію і він отримає цей приз! Скільки мудрагелів торочило: "не чіпайте Бузину", "Бузину ніхто не знає", "його забудуть через два дні", починаючи від Андруховича і кінчаючи В.Шклярем, кожний наш класик на запитання кореспондентів, якої він думки про Бузину, відповідав: "Я такого не знаю". Навіщо ця брехня, адже Бузина - це страшне зло для України? Чи це було комусь потрібно - не лише тим, хто підтримує Бузину, а тим, хто стверджував, що він нібито Бузину не знає?
        Ось адреси мого роману "Тринадцятий місяць":
        http://bookland.net.ua/book/57991+Trinadtsyatiy+misyats.html
        http://bookland.net.ua/author.php?id=12773
        http://bookland.net.ua/book.php?id=57991
        http://bookland.net.ua/book.php?id=57992
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2012.03.13 | Манул

          Re: Пані Наталко, що ж це робиться у нашому світі?

          На найкращому колись українському форумі, який був символом боротьби за незалежність України, на якому кожний сабжект був закликом до цієї боротьби, сьогодні на першому місці з результатом 99/330 гуде тема свободи содомістів у місті Санкт-Петербурзі, а найуктальніша отепер тема для України про можливість присудження Шевченківського призу Бузині перебуває на 19 місці з результатом 10/113. Колись бузиністи в обливанні брудом мене вдалися до такого прийому: на одному сайті (сайт Бузини чи то ФРОМ, чи ФРАЗА) мене було звинувачено в содомії, на іншому (сайт гомосексуалістів Києва ПУБЛІКАТОР) мене оголосили найпершим ворогом геїв у Києві. На ПУБЛІКАТОРОВІ розмістили мій домашній телефон із закликом до геїв усього Києва дзвонити мені і вимагати від мене, щоб я нібито не воював з їхнім середовищем. Я написав модератороторві сайту Євгєнію Гєрману, що свій телефон я поставив на контроль міліції, і при першому дзвінку до мене з боку його мальчіков або дєвочєк, до абонента приїде наряд міліції з жезлом, за допомогою якого вчинить той акт, супротивником якого я нібито є.Через 5 хвилин оголощення з моїм номером телефону Гєрман зняв, дзвінки припинилися, хоча періодично цей Гєрман на своєму сайті мені паскудить. По гуглу інфу знайти можна, зокрема в коментарях Гєрмана да публікації про презентацію у книгарні "Є" книги про полковника Болбочана. Там він мене назвав "Полкан, який воює з геями". Для тих, хто хотів би перевірити, чи я не брешу, пошукових слів достатньо. Стосовно боротьби з геями: у мене своїх проблем над лишком.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2012.03.13 | Пані

            Ну ось бачите, ви і повернулися

            Хоч під такий привід. Нажаль робиться тут те саме, що і скрізь. Різниці - ніякої.
            згорнути/розгорнути гілку відповідей
            • 2012.03.13 | Манул

              Re: Ну ось бачите, ви і повернулися

              Пані пише:
              > Хоч під такий привід. Нажаль робиться тут те саме, що і скрізь. Різниці - ніякої.
              Пані Наталко, схиляюся перед Вами, винен, хочу бути вашим другом, але не памятаю в латині правильне написання Вашого прізвища. Чи не могли б Ви виявити ініціативу? Дуже прошу!!! Без Вас на Фейсі тоскно. Як ремонт у Вашій квартирі? З Бузиною розберемося. У будь-якому разі я читав його, там маса невігластва, історичних і фактичних помилок. Про це, до речі, я з ним листувався десь років 1,5 тому. Він тоді зі мною повністю погодився, мені лише жаль, що я виявився його вчителем, як-ніяк, і підвищив трохи вище плінтуса його рівень.
              згорнути/розгорнути гілку відповідей
              • 2012.03.13 | Пані

                Re: Ну ось бачите, ви і повернулися

                Манул пише:
                > Пані пише:
                > > Хоч під такий привід. Нажаль робиться тут те саме, що і скрізь. Різниці - ніякої.
                > Пані Наталко, схиляюся перед Вами, винен, хочу бути вашим другом, але не памятаю в латині правильне написання Вашого прізвища. Чи не могли б Ви виявити ініціативу?

                Послала запит на дружбу.

                > Дуже прошу!!! Без Вас на Фейсі тоскно. Як ремонт у Вашій квартирі?

                Не питайте тут.

                > З Бузиною розберемося.

                Ну і добре :)
              • 2012.03.14 | Hadjibei

                Отут і є Ваша помилка

                З мерзотниками не треба не лише листуватися а й спілкуватися взагалі.
                Про це Сверстюк гарно писав - про нашу толерантність до мерзотників.
                Отой вчитель, що натовк був писок Бузині 20 років тому - мерзоту не толерував. І був правий.
                згорнути/розгорнути гілку відповідей
                • 2012.03.14 | Манул

                  Re: Помиляються від недостатності інформації, а її я маю

                  Hadjibei пише:
                  > З мерзотниками не треба не лише листуватися а й спілкуватися взагалі.
                  > Про це Сверстюк гарно писав - про нашу толерантність до мерзотників.
                  > Отой вчитель, що натовк був писок Бузині 20 років тому - мерзоту не толерував. І був правий.
                  1. Сверстюк ніколи не читав Новий Заповіт і нічого не знає про Ісуса, хоч через слово закликає усіх бути християнами. Він звичайнісінький фарисей. Слово краща зброя, ніж кулак. Коли я вперше проходив підготовку, сенсей нам сказав: "Ви будете дуже добре озброєні, але ніколи не застосовуйте цю зброю не з тією метою, для якої вас навчають (навчали нас в елітних закладах, де комлайном мізки не засмічували, а Фройд і Юнг були нормальними вченими, яких ми теж вивчали, хоча б). Не бийте слабшого, - казав він, - тому що ви самі станете слабшим - вас полише енергія. Не бийте і сильнішого - ви навчитеся сотням прийомів, як будь-кого поставити на коліна, покласти на землю чи вивести з ладу на потрібний час".
                  2. Той "вчитель", який набив писок Бузині, зробив величезну послугу Бузині, тому що:
                  альфа - він зробив його героєм в очах його прихильників, а їх, на жаль, багато і більшає - загальний наклад видань Бузини утричі перевищує тиражі усіх скопом взятих укр. суч. літераторів;
                  бета - його отрута розповсюджується великими масами, її читають, вірять, почали вважати Бузину ледь не пророком, той удар вчителя не зупинив Бузину, навпаки - додав йому наснаги і завзяття.
                  3. Бузина під час нашого обміну постами визнав, що він бевзь у дуже багатьох питаннях, він набагато посмирнішав, затих, але його штовхають:
                  альфа - його нелади з психікою;
                  бета - за ним стоїть потужна команда.
                  4. Я дуже добре знав батька Бузини, у мене навіть є світлина, де ми групою сфотографувались у Гідропарку після ФІЗО: я ж не приховую, що служив в КГБ СССР і КГБ УССР, був особисто знайомий, починаючи від Андропова (один раз був у нього на прийомі 18 грудня 1976 року, говорили 12 хв.) і до батька Бузини. Батько був дуже своєрідним чоловіком, але не ідіотом, мені просто було цікаво, які риси батька-кагебіста трансформувались в ідіотію сина кагебіста. А зв"язок є: і психічний, і емоційний, і впливовий батька-кагебіста (відданого боротьбі з У.Б.Н.) з рання, тим паче вплив на психіку хворої дитини. А втім, коли Олесь подорослішав, він неодноразаво прикладав, мяко кажучи, руку до пики батька. Така ганебна сцена, зокрема, сталася одного разу на очах свідків біля дачі Бузини за Кончою-Заспою. Олесь тоді побив батька до крові.
                  5. Я написав роман "Тринадцятий місяць", де крім Андропова, Суслова, Шелеста, Щербицького ще є такий персонаж, як майор Бузина Олексій Григорович, працівник 1-го відділу (розробка закордонних ОУН, перехоплення каналів зв'язку та оперативні ігри з ОУН) 5-го управління КГБ УССР та його тоді малолітній син Олесь. Події - друга половина 70-х років мин. ст., але я ще використав такий прийом, як ахронізація (роман гротескний, сумний і веселий). Чи мав право я говорити з чоловіком, який став прототипом одного із героїв мого роману (разом з батьком)?
                  згорнути/розгорнути гілку відповідей
                  • 2012.03.14 | Манул

                    Вікіпедія про Бузину

                    Бузина Олесь Олексійович

                    Дата народження: 13 липня 1969
                    Місце народження: Київ
                    Рід діяльності: публіцист, есеїст, телеведучий
                    Роки активності: з 2000 року

                    Оле́сь Олексі́йович Бузина́ (*13 липня 1969, Київ) — сучасний український публіцист, есеїст, телеведучий. Найбільше відомий за книгою «Вурдалак Тарас Шевченко», яка була визнана Прокуратурою України такою, що розпалює міжнаціональну ворожнечу [1].

                    Батько - Олексій Григорович Бузина, офіцер 5-го (ідеологічного) управління КДБ УРСР (згодом - головний персонаж роману Івана Котовенка «Тринадцятий місяць»).[2], [3]

                    1992 року закінчив філологічний факультет Київського університету за спеціальністю «викладач російської мови та літератури», проте викладацькою діяльністю не займався.

                    У вересні 1992 року був завучем школи гувернанток. Від жовтня 1992 року працював літературним редактором газети «Книжник». Від квітня 1993 року — літературний редактор, від грудня 1993 року — репортер відділу науки, від березня 1994 року — спеціальний кореспондент відділу науки, від жовтня 1996 року — спеціальний кореспондент блоку розваг газети «Киевские Ведомости».

                    Працював також в інших київських виданнях: газеті «2000», журналах «Друг читача», «Лидер», «Натали», «Ego», «XXL».[4]

                    1998 — ведучий телевізійного ток-шоу «Ток-Рінг» (УТ-1)

                    2006—2007 — вів розважальну телепрограму «Teen-Ліга» на телеканалі «Інтер» (сучасна українська телеверсія гри «Брейн-Рінг»).[5]

                    У березні 2010 року додав свій підпис до «Відкритого листа представників інтелектуальних професій, засобів масової інформації та неурядових організацій України» на підтримку призначення на посаду міністра освіти і науки України Дмитра Табачника[6].
                    Одружений, виховує доньку.
                    Серед захоплень: історія, література, плавання.

                    Погляди
                    Своє кредо публічно сформулював 1999 року: "Моїм ідеалом є відтворення Російської імперії, а я вимушений пристосовуватися до потворних умов «розбудови» незалежної України".[7]

                    Називає себе і українцем, і росіянином, бо вважає росіян, білорусів і українців єдиним «суперетносом»[8].

                    Виступає за широке використання російської мови. До 2010 р. (перемоги В.Януковича на президентських виборах) виступав за федералізацію України.

                    У травні 2009 року Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі вирішила провести моніторинг ЗМІ на предмет дотримання Закону про захист суспільної моралі. Приводом стали публікації Олеся Бузини в газеті «Сегодня», в яких, за думкою члена НЕК Петра Кононенко, «дискредитують видатних українських діячів, вибирається усе найганебніше з нашої історії»[9].
                    згорнути/розгорнути гілку відповідей
                    • 2012.03.15 | zdiplok

                      Кілька фрагментів з чудової книжки 13й місяць

                      https://docs.google.com/document/pub?id=1aHKWjE-PyDq-DnrQ1irkcbnKhW-bzm5sDOJj7_cUf3c

                      Тринадцятий місяць . Роман Котовенка..odt
                      ТРИНАДЦЯТИЙ МІСЯЦЬ.
                      Роман
                      автор Іван Котовенко.
                      ЗМІСТ РОМАНУ
                      номера сторінок не відповідають цій версії роману

                      Замість прологу.
                      Україна.
                      Федорчук і Шелест…..….…................……....... 4
                      Глава І.
                      КДБ УРСР, 5-е управління.
                      Майор Бузина приймає виклик .........……........12
                      Глава ІІ.
                      Київ – Москва.
                      Почесне завдання ............................................ 67
                      Глава ІІI.
                      Москва, Красна площа.
                      Мавзолей В. І. Леніна ..................................... 132
                      Глава ІY.
                      Москва.
                      Мертві і живі .................................................... 170
                      Глава Y.
                      Москва – Київ.
                      Дорога додому ................................................ 205
                      ГлаваYІ.
                      Москва, Кремль.
                      Леонід Брежнєв пропонує нагородити
                      майора Бузину орденом Дружби народ....... 229
                      Глава YІІ. Київ, Жовтневий палац культури.
                      Концерт Алли Пугачової ................................ 254
                      Глава YІІІ.
                      Київ, КДБ УРСР.
                      Засідання колегії ............................................ 295
                      Глава ІХ.
                      Київ, 5-е управління КДБ УРСР.
                      Оперативний експеримент ………….......... 345
                      Глава Х. Київ, 2-е управління КДБ УРСР.
                      КРО «Павутина» ...........................................395
                      Глава ХІ.
                      «Засвіт встали козаченьки...»
                      Тривога …………............................................433
                      Глава ХІІ.
                      Донецьк – Київ.
                      Зірки і терни майора Бочонкіна ...................485
                      Глава ХІІІ.
                      Тарніголь, місяць адар.
                      Крик півня вночі ..............................................509
                      Замість епілогу.
                      Україна.
                      Пролітаючи над гніздом реактора ............ 552
                      * * *

                      АНОТАЦІЯ ДО РОМАНУ

                      Роман про діяльність КДБ УРСР, зокрема, 5-го (ідеологічного) управління, на тлі суспільно-політичних подій, які розвивалися в середині 70-х років ХХ ст. Стиль – гротескний: гумор, іронія, підтекст, сміх крізь сльози, - отже твір серйозний.
                      Головний герой - майор Бузина, він вважається одним із найдосвідченіших професіоналів-оперативників 5-го управління КДБ УРСР на ділянці перехоплення каналів зв’язку закордонних ОУН з їхніми спільниками в Україні та проведення «оперативних ігор» і опиняється у скрутному становищі - він стає об’єктом підозр свого керівництва у дворушництві. Пік подій припадає на ситуацію, що склалась в кар’єрі генерала Федорчука після призначення його на посаду голови КДБ у Києві і часткової реалізації централізованої групової справи оперативної розробки «Блок». Основних фігурантів справи (В’ячеслава Чорновола, Івана Світличного, Євгена Сверстюка, Святослава Караванського та ін.) заарештовано і засуджено до тривалих строків ув’язнення, припинено випуск нелегального видання «Український вісник», об’єкти, які тимчасово залишились на свободі (Оксана Мешко, Борис Антоненко-Давидович, Микола Руденко, Лариса Скорик, Олесь Бердник тощо) перебувають під пильним наглядом органів КДБ. Але ще рано українським чекістам святкувати перемогу. Раптово оперативна обстановка в республіці загострюється - на головній вулиці Києва Хрещатику невідомі зловмисники вивісили жовто-блакитний прапор, на Дніпровській набережній вчинили напис націоналістичного характеру, під час нічної навчальної тривоги для офіцерів 5-го управління на будинок КДБ несподівано вчиняє напад невідома диверсійна група...
                      Усі описані в романі події – реальні, автор лише змінив прізвища деяких персонажів (не виключивши можливого випадкового збігу) з огляду на те, що не з усіх архівних матеріалів, до яких він мав доступ в процесі роботи над книгою, знято гриф таємності.
                      ПЕРЕДМОВА
                      Десь наприкінці 2007 року автор цих рядків пізнього вечора заїхав у двір телевізійного центру, охрещеного в народі «Олівцем». Добігало кінця якесь чергове ток-шоу, і ми домовилися з учасником передачі, народним депутатом України Олесем Донієм, що я його відвезу додому після «торгування писком» у телеящику. Чекати навіть не довелося — Олесь якраз виходив з під’їзду «Олівця» разом з неодноразовим Генеральним прокурором України Піскуном і, простуючи до мого авто, щось оповідав Святославу Михайловичу.

                      Звісно ж, з Піскуном ми знали один одного, як облуплені – і заочно, і особисто. Але ввічливість, прищеплена мені колись в ізоляторі тимчасового тримання, підказувала, що треба все ж таки вийти з машини та привітатися з багаторічним Пегасом моєї Музи. Та не встиг я висунути стрижену налисо голову в прочинене вікно автівки, як Доній показав на мене Піскунові: «Ось подивіться, Святославе Михайловичу, хто в мене водієм підпрацьовує». Піскун підсліпувато примружив очі й промовив солодким голосом: «А я Вас зразу впізнав. Ви – Олесь Бузина».

                      Під дикий регіт свідків цієї сцени, які ледь не попадали в затоптані людом замети, та зойки Піскуна: «Бойко, це ти? Тьху, а я й не впізнав тебе в темряві», Доній сів до мене в машину й усю дорогу ми говорили про Бузину. Тільки не про голомозого «знавця» творчості Шевченка, якому обурені читачі навіть натовкли одного разу писок. А про його покійного батька, Олексія Григоровича, що став героєм дивовижного й ніде досі не опублікованого роману тов. Лермонтова «Тринадцятий місяць».

                      Прочитавши навесні 2007-го «Тринадцятий місяць» у рукопису, ми з Олесем визначили жанр цього роману як документальна фантасмагорія. Ще б пак: у романі йшлося про боротьбу з українським буржуазним націоналізмом, яку в 70-х роках минулого століття вів доблесний Комітет державної безпеки УРСР та майор 5-го Управління Олексій Бузина – батько нинішнього «шевченкознавця». Щоправда, на відміну від свого синулі, Олексій Григорович був патріотом України, говорив виключно українською мовою й одного разу навіть з’явився на службі у вишиванці, гаптованій червоними й чорними нитками. Через що керівництво Управління ледь шляк не трафив…

                      Роман-притча, роман-парабола, роман-гротеск, наповнений м’яким гумором та іронією, сміхом і реготом, вийшов з-під пера людини, яка майже весь свій трудовий шлях пройшла коридорами того ж будинку, що й Бузина-старший. Тож автор знав, про що пише – про свою молодість, про колишніх колег і про всю ту веселу фантасмагорію, яка була невід’ємним атрибутом службового життя похмурого будинку на вулиці Володимирській, 33 у Києві. Уява жодного фантаста, напевно, не спроможна вигадати все те, що насправді вирувало в кабінетах цієї споруди за часи «керівної і спрямовуючої сили радянського суспільства». Тому роман є цілком документальним, а описані в ньому події – реальні, автор лише змінив прізвища деяких персонажів (не виключивши можливого випадкового збігу) з огляду не те, що не з усіх архівних матеріалів, до яких він мав доступ в процесі роботи над книжкою, знято гриф таємності.

                      Зараз йде підготовка роману до видання, але автор – давній читач «ОРД» і дописувач форуму під ніком «Лермонтов» — люб’язно дозволив вмістити на нашому сайті кілька уривків з «Тринадцятого місяця». Втім, у творчому доробку тов. Лермонтова є й чимало творів малої форми, а з одним з його оповідань –
                      про те як Олександр Скипальський «отруїв» Степана Хмару – читачі «ОРД» вже знайомилися раніше (http://www.ord-ua.com/categ_1/article_51210.html).

                      Пропонуючи увазі шановного читацтва кілька уривків з роману «Тринадцятий місяць», редакція «ОРД» разом з тим сподівається, що автора передмови не спіткає участь сина головного героя. Принаймні, в частині побиття писка за підбурювання тов. Лермонтова до літературної діяльності. Бо якщо деякі з читачів навіть і впізнають себе у фігурантах роману, все однаково молоде покоління працівників СБУ чи навряд повірить, що такі історії могли відбуватися насправді. Оскільки зараз лише ветерани Служби пам’ятають, як заступник Голови КДБ УРСР збивав балкони з будинку по Володимирській, 33, а російська співачка Алла Пугачова тягнула на сцену Жовтневого палацу начальника 5-го Управління …

                      Тож, читаймо та насолоджуймося.
                      Володимир Бойко
                      Тринадцятий місяць . Роман.

                      Автор Іван Котовенко



                      МАЙОР БУЗИНА ПРИЙМАЄ ВИКЛИК (початок)

                      На календарі значився березень, уже б мала прийти весна, та місяць лютень ще міцно утримував свої плацдарми, нагадуючи про себе зазимками і запізнілими, як на таку пору, сніговіями, що переходили у мокру крупу, дощ і знову в сніг.

                      Старший оперуповноважений 1-го (ігрового) відділу 5-го Управління КДБ Української РСР майор Бузина Олексій Григорович сидів у своєму службовому кабінеті та напружено працював.

                      Надворі було вільго й студено, у кабінеті – тепло й затишно. На стіні перед майором висів портрет Фелікса Едмундовича Дзержинського, а на столі лежали підготовлені інспекцією КДБ УРСР методичні рекомендації стосовно того, як особовому складу органів КДБ належить вивчати нормативні документи, що регулюють їх складну діяльність у боротьбі з іноземними розвідками та антирадянськими елементами всередині країни, і як оформлювати конспекти першоджерел. Поряд з методичними рекомендаціями майор Бузина поклав свій зошит для конспектування й ручку-самописку, заправлену фіолетовим чорнилом.

                      В КДБ УРСР було заведено негласний порядок, за яким голова КДБ Віталій Васильович Федорчук вчиняв резолюції та підписувався зеленим чорнилом, керівний склад, крім генералів, писали синім, генерали – чорним, оперативний склад користувався фіолетовим кольором.

                      Траплялися випадки, коли окремі офіцери допускали порушення встановленого порядку, дозволяючи собі вправлятися на письмі неналежним для їх статусу чорнилом – синім, чорним або ж навіть зеленим (sic!), чи кульковими ручками тих же кольорів. До таких переступників з боку їхнього безпосереднього керівництва вживалися виховні заходи та робились відповідні висновки, оскільки подібні факти в КДБ УРСР вважалися проявами маскованого кар’єризму.

                      Майор Бузина кар’єристських нахилів не мав, писав виключно фіолетовим чорнилом і був взірцем дотримання інших встановлених вимог і правил у сфері справочинства та агентурно-оперативної діяльності. Наприклад, коли потрібно було привести до необхідного порядку особові та робочі справи агентури, він прибирав зі столу все зайве, виймав з сейфу потрібний том і відпрацьовував його. До особової справи агентавін підшивав затверджені керівництвом характеристики, матеріали перевірки його надійності, способи екстреного зв’язку, легенди прикриття, місце проведення конспіративних зустрічей, розписки про отримане грошове забезпечення, накази про заохочення тощо. Робочу справуагента він наповнював реалізованими оригіналами особисто написаних інформатором повідомлень, проставляв номери сторінок, відмічав їх в описі, а всі прізвища, які в повідомленнях згадував агент, після ставлення їх носіїв на оперативний облік у 10-му відділі КДБ УРСР вносив до переліку, який у кожній справі містився в кінці тому.

                      Працюючи з таємними оперативними документами, майор Бузина долучав їх до конкретної справи вже після того, як агентурні матеріалидоповідались керівництву, в залежності від значущості отриманих повідомлень — від начальника відділення й аж до самого голови КДБ УРСР або ж до п’яти його заступників, що здійснювали свою управлінську діяльність відповідно до визначених колегією КДБ УРСР напрямів їхнього керування (кураторів).

                      З кожного повідомлення в друкарському бюро Управління після їх доповіді начальству знімалась потрібна кількість копій. Копії агентурних матеріалів долучались до справ оперативного обліку: оперативних добірок, перевірок, розробок, розшуку, нагляду, а також до літерних справ, які велись за лініями й об’єктами агентурно-оперативної діяльності 5-го Управління. Якщо отримане повідомлення агента не мало відношення до конкретного напряму (лінії, об’єкта) роботи оперативного працівника відповідно до покладених на нього функціональних обов’язків або ж до тієї чи іншої особи (персоналії) його оперативної зацікавленості, то копія надсилалась в інший структурний підрозділ для здійснення перевірки за керунком. Місце знаходження агентурних повідомлень та їх копій фіксувалося у відповідній графі спеціального реєстраційного журналу секретаріату 5-го Управління КДБ УРСР, у якому проставлялися або ж порядкові номери справи оперативного обліку, тому, аркушів, куди вони потрапляли, або ж адреса надсилання копії.

                      Продуктивність будь-якого агента за звітний період можна було визначити на око по товщині його робочої справи або ж за її вагою, якщо покласти том (томи) написаних таємним помічником КДБ повідомлень на долоню витягнутої руки і зробити кілька коливальних рухів з амплітудою у 15 градусів по вертикалі.

                      Справи оперативного обліку у майора Бузини теж перебували в бездоганному порядку. Він не чекав суботи, яка, за встановленим у КДБ УРСР порядком, визначалась днем для приведення документів до вимог інструкції щодо таємного справочинства, а працював з паперами щодня.

                      Місяць тому з поля зору двох бригад зовнішнього стеження зникла об’єкт централізованої справи групової оперативної розробки „Блок” під кодовим прізвиськом „Лисиця” і повернулась до власного помешкання на Куренівці по вулиці Верболозній, 16 третього дня опісля. Де вона никала увесь цей час, якими підпільними справами займалась, залишилось невідомим. Розлючений таким проколом у розробці одного з основних фігурантів справи „Блок” голова КДБ Федорчук, який до свого призначення в Україну займав посаду начальника Головного управління військової контррозвідки КДБ СРСР і серед оперативного складу мав прізвисько „Фердинанд”, наказав негайно доповісти всі матеріали на ”Лисицю”.

                      Начальник 5-го Управління генерал Цвєтков, який до призначення на посаду начальника 5-го Управління працював начальником інспекції КДБ УРСР і своє прізвисько „Атя” отримав уже на новій посаді, без зволікання приніс Федорчуку справу на „Лисицю”. До кабінету голови КДБ УРСР справу на „Лисицю” доставила група офіцерів 2-го відділу 5-го Управління на чолі з розробником „Лисиці” майором Гопанчуком. В справі було двадцять вісім томів, у кожному томі — по триста аркушів. Два останніх томи розробки „Лисиці” виявились не підшитими, сторінки не пронумерованими, Федорчук, читаючи матеріали, заплутався в аркушах і спересердя кинув один том в обличчя генералові Цвєткову, а другий – у його потилицю, коли той намагався ухилитися після першого удару.

                      Документи розсипалися майже по усій площі кабінету голови КДБ на 4-му поверсі будинку КДБ по вулиці Володимирській, 33 розміром з волейбольний майданчик. Генерал Цвєтков змушений був навпочіпки збирати їх на підлозі один по одному, пильнуючи, щоб не отримати від Федорчука стусана в те місце, де в генералів (і не тільки) закінчується спина та звідки виростають ноги і де, на думку голови КДБ УРСР, знаходяться розумові здібності його генералів. Разом з майором Гопанчуком, який планував останні томи справи на „Лисицю” привести до вимог інструкції наступної суботи, генерал Цвєтков нашвидкуруч підшив, пронумерував аркуші, вніс документи до опису і вже затим повторно доповів справу голові КДБ.

                      Далебі, із справами майора Бузини такого казусу ніколи б не трапилось.

                      Йдучи додому, майор Бузина зачиняв сейф і акуратно опечатував його. Печатки виготовлялися в єдиному екземплярі, дублікати ключів зберігалися в запечатаній тією ж печаткою парусиновій торбинці, яка постійно знаходилася в спеціально обладнаному сейфі секретаріату Управління. Якщо у відсутність оперативного працівника великому чи малому начальству, немає значення якому, знадоблювався той чи інший документ, який зберігався у його сейфі, то в цьому випадку створювалася комісія на чолі з начальником секретаріату чи його заступником, і тільки комісія мала право, порушивши печатку, відкрити сейф запасними ключами. Коли знаходився потрібний документ, він вилучався, складався протокол у двох примірниках про розкриття сейфу й вилучення документа, другий примірник клався на його місце, після чого сейф опечатувався особистою печаткою начальника секретаріату або ж його заступника.

                      Виходячи з кабінету, працівник, відповідно до інструкції щодо забезпечення режиму в приміщеннях КДБ УРСР, зобов’язаний був замикати двері на два оберти ключа. Повернувшись, він відчиняв кабінет і мусив виймати ключ. Залишати ключ у дзюрці замка із зовнішньої сторони дверей категорично заборонялось, оскільки, як було записано в інструкції, не виключалась ситуація, коли якийсь прихований лихочинець, проходячи коридорами КДБ і застерігши ключ у дверях кабінету оперативного працівника, з ворожим чи іншим умислом міг зачинити його ззовні, покласти ключ у кишеню й втекти геть. В такому випадку, як було записано в тій же інструкції, замкнений у власному кабінеті й позбавлений оперативного простору офіцер не годен був виконати свої професійні обов’язки в належному обсязі, вчасно потрапити до начальства в разі термінового виклику або ж виконати потрібні дії на випадок бойової чи пожежної тривоги, ба! навіть не зміг би задовольнити особисті фізіологічні потреби поза територією кабінету.

                      Користуватись радіоприймачами й радіоточками категорично заборонялось, оскільки ввімкнений радіоприлад міг стати джерелом передачі інформації на відстань, тобто в такий спосіб ворог мав можливість здійснювати перехоплення розмов, які велись у приміщеннях КДБ. На столі оперативного працівника мали бути лише ті документи, які могли йому знадобитися саме в цей час. У сейфі дозволялось тримати виключно ті документи, справи, посібники, які були внесені до їхнього опису. Опис складався в двох примірниках, перший примірник мусив лежати в спеціально приклеєному конверті на дверцятах сейфа з внутрішньої його сторони, а другий передавався в секретаріат Управління для контролю.

                      Апарат міського телефонного зв’язку на столі оперативного працівника повинен стояти з правого боку, а телефон внутрішнього зв’язку – з лівого, щоб користувач при надходження сигналу не переплутав, по якому апарату йому дзвонять. Якщо абонент дзвонив міським телефоном (загальним), то оперативний працівник мусив у мікрофон трубки мовити: „Кажіть”; якщо лунав дзвінок телефону внутрішнього (захищеного) зв’язку, то оперативний працівник повинен чітко вимовити своє звання й прізвище без ніяких „алло”, „альо” чи „слухаю”. На апараті міського телефонного зв’язку мало бути приклеєне застереження про необхідність дотримуватися конспірації в розмовах із зовнішнім абонентом.

                      Усіх цих вимог майор Бузина незаперечно дотримувався.

                      Наразі на столі в нього лежав лише зошит для конспектування директивних документів керівництва КДБ СРСР і КДБ УРСР та інших таємних матеріалів нормативного характеру, підготовлена інспекцією КДБ УРСР інструкція, яка встановлювала порядок їхнього вивчення, а також ручка-самописка, заправлена фіолетовим чорнилом. І більше нічого.

                      Втім робота, якою займався майор Бузина у цей час, була не менш складною і відповідальною, ніж оформлення справ оперативного обліку чи агентурних досьє. Щойно він від свого сусіди по кабінету майора Розваги Михайла Йосиповича на прізвисько „Мотл” отримав конфіденційну інформацію про те, що зі слів „джерела” майора Розваги в інспекції КДБ УРСР прізвище майора Бузини занесено до списку офіцерів, конспекти яких підлягали перевірці. Майор Розвага на прізвисько „Мотл” мав „джерела” скрізь, де цього вимагали його оперативні інтереси на ділянці перехоплення каналів зв’язку ворожих елементів (так званих „правозахисників”) з антирадянськими підривними центрами за кордоном: від господарського відділу КДБ УРСР до радіостанції „Свобода – Вільна Європа” і від Товариства любителів книг УРСР до редакції журналу Народно-трудового союзу „Посев”. Отже його інформації треба було довіряти й відповідним чином реагувати.

                      Вказаний захід, себто перевірку інспекцією конспектів оперативних працівників, разом з іншими новаціями, як-от, наприклад:
                      - порядок замикання і відмикання кабінетів,
                      - заборона мати у кабінетах радіоточки і радіоприймачі,
                      - правила користування телефонним зв’язком тощо,
                      увів у практику заступник голови КДБ УРСР Степан Несторович Муха, який до свого призначення на цю посаду працював інспектором ЦК Компартії України і після переведення якого на службу в органи державної безпеки всі секретарі райкомів і обкомів, без виїмку і водночас, полегшено зітхнули, а органи КДБ УРСР набули вимогливого, суворого і мудрого керівника з неоціненним досвідом роботи в комсомольських, радянських і партійних органах.

                      Колегією КДБ УРСР на Степана Несторовича Муху, щойно він перейшов на роботу в органи державної безпеки, були покладені такі обов’язки:
                      - кураторство комендантським і будівельним відділами КДБ УРСР;
                      - організація внутрішнього режиму і таємного справочинства в центральному апараті КДБ УРСР та його органах на місцях;
                      - організація позашкільного навчання співробітників КДБ УРСР;
                      - організація забезпечення державної безпеки під час проведення на головній вулиці Києва — Хрещатику святкових заходів, присвячених черговим річницям Великої Жовтневої соціалістичної революції, Першого Травня і Дня Перемоги, та у випадках відвідин столиці України кимсь із членів чи кандидатів у члени Політбюро ЦК КПРС, а також високими зарубіжними гостями.

                      Попервах Степан Несторович з належною йому енергією взявся за режим і будівництво, оскільки до свят ще було далеко і візити високих московських чи зарубіжних гостей в столицю України ближчим часом не передбачались.

                      Особисто обійшовши зокола будинок КДБ, він дав наказ ліквідувати всі балкони й парапети та повирубувати зелені насадження навколо нього, позаяк, на його думку, усі ті архітектурні викрутаси та надлишки флори створювали сприятливі умови для проникнення в приміщення КДБ терористів і диверсантів. До того ж вони спотворювали цілісне уявлення населення про те, яким повинен бути екстер’єр центрального органу державної безпеки Української РСР. „Будинок КДБ, — казав Степан Несторович, — повинен мати вигляд суворої, неприступної і непорушної цитаделі. А що це за цитадель з балконами й фігурними парапетами, деревами й несерйозними кущиками навколо, за якими може сховатись терорист з гранатою, бомбою чи базукою типу „Муха”?”

                      Втім, щойно розпочата ліквідація архітектурних викрутасів на будинку КДБ та зелених насаджень навколо нього була тимчасово припинена у зв’язку з протестом до Ради Міністрів УРСР головного архітектора міста Києва, який випадково проїжджав вулицею Володимирською саме в той час, коли півтора десятка хлопців у касках і з відбійними молотками довбали парапети на балконах оповитого курявою будинку, що належав КДБ УРСР, а інші вирубували дерева і кущі перед його фасадом.

                      Нагляд за роботами здійснював Степан Несторович, який теж був у касці, уніформі виконроба і теж оповитий курявою, але без відбійного молотка.

                      Підстави для внесення протесту головний київський архітектор мав. Як свідчили архівні документи Головного управління архітектури і будівництва Київського міськвиконкому, будівля КДБ УРСР була споруджена за проектом відомого українського архітектора Володимира Щуко в 1914 році для Київської губернської земської управи. Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції, здійсненої її гегемоном — пролетаріатом, і встановлення в колишній Російській імперії диктатури цього гегемона, будинок земської управи справедливо передали у користування гегемону і назвали його Палац праці. 1934 року після надання місту Києву статусу столиці УСРР, будинок цілком справедливо в гегемона відняли і його зайняв після переїзду з Харкова Центральний Комітет Комуністичної партії (більшовиків) України, оскільки, відповідно до марксистсько-ленінського вчення, диктатура гегемона може бути тільки тоді диктатурою, коли її (диктатуру) очолює більшовицька партія. З 1938 року колишній Палац праці, а відтак штаб-квартиру ЦК КП(б)У було передано у безстрокове користування органам державної безпеки, оскільки, за відомим визначенням вождя Жовтневої революції Володимира Ілліча Леніна, радянська влада (диктатура пролетаріату на чолі з більшовицькою партією) тільки тоді чогось вартує, коли вона надійно захищена від внутрішніх і зовнішніх ворогів. Захист здійснювало Головне управління державної безпеки Народного комісаріату внутрішніх справ Української Соціалістичної Радянської Республіки (ГУДБ НКВС УСРР). Терміново у дворі будинку було споруджено внутрішню тюрму (архітектор Щуко подібного об’єкта для губернської земської управи не передбачив, і його помилку було виправлено), у камерах якої тимчасово перебували (до розстрілу внизу у підвалі) члени викритих контрреволюційних організацій українських буржуазних націоналістів та інших ворогів народу (до переїзду ГУДБ на вулицю Володимирську вказані акції здійснювались у спецкорпусі НКВС, який займав будинок колишнього Інституту шляхетних панянок по вулиці Жовтневої революції). ГУДБ 3 лютого 1941 року було перетворено у Наркомат державної безпеки Української СРР (НКДБ УСРР), 20 липня 1941 року НКДБвозз’єднався з НКВС, щоб 14 квітня 1943 року знову розз’єднатися. За часів німецької окупації залишене приміщення не справедливо, проте логічно, зайняло ҐЕСТАПО, у внутрішній тюрмі, спорудженої для ГУДБ НКВС УСРР, якого, чекаючи розстрілу (німці екзекуції влаштовували у Бабиному Яру, а не у підвалі), тимчасово перебували заарештовані члени мельниківської ОУН та інші учасники антигітлерівського підпілля. Після звільнення столиці Радянської України від німецьких загарбників Народний комісаріат державної безпеки УСРР повернувся у рідний дім.

                      З того часу мінялися найменування установи, яка розміщувалася в ньому: ГУДБ НКВС — НКДБ – ҐЕСТАПО — МДБ – ГУДБ МВС – МДБ – КДБ, — без суттєвої зміни зовнішнього і внутрішнього декору. Зважаючи на складний історичний шлях, який за короткий, але наповнений значними подіями час пройшли усі установи, що розміщувалися в будинку по вулиці Володимирській, 33, постановою Ради Міністрів УРСР його було занесено до Державного загальноукраїнського реєстру історичної, архітектурної і культурної спадщини. Відповідно до урядової постанови, зміни в екстер’єрі будь-якої будівлі, занесеної до вказаного реєстру, могли вчинятися лише за згодою управління архітектури і будівництва міськвиконкому та Українського товариства охорони пам’яток історії та культури.

                      Головний архітектор міста Києва згоди на деформації історичного будинку, який займав КДБ УРСР по вулиці Володимирській, 33, звісно, не давав і дати не міг. Зробивши запит до Товариства охорони пам’яток історії та культури, він переконався, що звідти дозволу теж не було, тому через Раду Міністрів УРСР зажадав від голови КДБ УРСР негайно припинити усі роботи, пов’язані із зміною екстер’єру будинку, і відновити порушені його фрагменти.

                      На той час першим заступником голови правління Українського товариства охорони пам’яток історії та культури працював колишній начальник 5-го Управління КДБ УРСР полковник у відставці Каллаш, звільнений Федорчуком без пенсії за недостатню активність при реалізації заведеної за його вказівкою централізованої справи „Блок”. На новій посаді Каллаш відверто нудьгував до того часу, поки не одержав запит від головного київського архітектора стосовно незаконно розпочатих ремонтних робіт на будинку КДБ УРСР (колишньої Київської губернської земської управи). Для Каллаша стало новиною, що будинок КДБ УРСР занесено до Державного реєстру пам’яток історії та культури, і він зажадав від свого референта негайно надати йому всі законодавчі документи, що стосуються цього питання.

                      Навчений за час роботи в органах державної безпеки методам оперативного пошуку, Каллаш віднайшов у наданих документах ще один цікавий момент: відповідно до законодавства, установи, які використовували занесені до Державного реєстру будівлі, мусили сплачувати податок на користь Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. КДБ УРСР чомусь такий податок не сплачував, либонь, так склалося історично, і загальна сума боргу за роки ухиляння КДБ УРСР від виконання фіскальних обов’язків на той час, за його підрахунками, сягнула 249 840 карбованців 67 копійок. Отримавши такий козир, Каллаш усі свої зусилля зосередив на тому, щоб примусити Федорчука дотримуватися чинного законодавства, і негайно надіслав йому письмову вимогу про необхідність погашення боргу за користування історичною будівлею та подальше щомісячне відрахування визначеної законом суми до бюджету Товариства.

                      Не отримавши протягом місяця відповіді, Каллаш надіслав Федорчуку припис про накладення на нього штрафу за невиконання вимог закону (у сумі 249 крб. 84 коп.), додавши ще й штраф на його заступника Муху за спробу несанкціонованого порушення екстер’єру історичної будівлі (у сумі 150 крб. 00 коп.). Протягом наступного місяця Каллаш відповіді не отримав, до бюджету Товариства охорони пам’яток історії та культури з КДБ УРСР кошти теж не надійшли, після чого він зайняв посаду директора одного з київських кінотеатрів. Подальша його доля губиться в мороці історії.

                      Втім, будівельному відділу КДБ УРСР довелося припинити роботи, зініційовані Степаном Несторовичем, затинькувати щербатини, полишені відбійними молотками, і, оскільки затиньковані місця вирізнялися на загальному тлі будівлі, було прийнято рішення перефарбувати будинок із темно-сірого кольору у темно-брунатний, що й було в достатньо короткий строк зроблено, знову ж таки під керівництвом СтепанаНесторовича. Зелені насадження до історичної пам’ятки не належали, тому пеньки викорчували і землю на тому місці укотили під асфальт.

                      Після цієї оказії Степан Несторович у перервах між забезпеченням безпеки святкування Великого Жовтня, Першого травня і Дня Перемоги та приїзду високих гостей до Києва повністю зосередився на підвищенні рівня професійної і політичної підготовки співробітників КДБ УРСР.
                      МАЙОР БУЗИНА ПРИЙМАЄ ВИКЛИК (продовження)


                      Впровадженню системної перевірки конспектів оперативних працівників передувало ініційоване Степаном Несторовичем дослідження інспекцією КДБ УРСР стану вивчення оперативним і керівним складом органів державної безпеки УРСР директивних документів КДБ УРСР іКДБ СРСР та рівня чекістської підготовки в системі позашкільного навчання. Результати дослідження були обговорені на засіданні колегіїКДБ УРСР.

                      Як відзначив у своїй доповіді на колегії сам Степан Несторович, здійсненою перевіркою конспектів директивних документів оперативного й керівного складу КДБ УРСР було виявлено численні вади, а саме:
                      - зошити для конспектування виявились різного розміру, кольору, формату та якості паперу (деякі офіцери належні нормативні акти занотовували в ґросбухи, якими користувалися на підприємствах і в колгоспах комірники та рахівники-скарбники ще в 30-40 роках, дотіль, доки ними не зацікавилися органи НКВС-НКДБ-МДБ і не повилучали їх товсті та зручні зшитки для власного користування); різного кольору також було чорнило, яким користувались офіцери для записів;

                      - не було єдиного підходу до вивчення нормативної бази, яка регулювала діяльність органів КДБ (в одних випадках надавалась перевага аналізу за рахунок дедукції, в інших, навпаки, – індукції, у той час як логіка потребувала синтезу);

                      - у багатьох випадках замість творчого осмислення керівного документу та викладу його суті практикувалось дослівне його переписування, що категорично заборонялось ще з часів ВЧК-ДПУ-ОДПУ-НКВС-НКДБ-МДБ, оскільки існувала ймовірність загрози несанкціонованого витоку дослівного тексту нормативно-правового акту й потрапляння його в такому вигляді до противника з подальшим прямим цитуванням змісту (чи, що найнебезпечніше — у разі, якщо директивний документ надсилався шифротелеграмою, то в такому випадку створювався ризик розкриття криптографічної системи конфіденційного зв’язку органів КДБ);

                      - недостатньо прив’язувалися завдання, що випливали з директивного документа, до конкретних функціональних обов’язків того чи іншого оперативного працівника (тобто відсутність прикладного засвоєння змісту нормативного акта, незалежно від того, якої тематики він стосувався);

                      - тексти законспектованих документів розміщувались на аркушах зшитків у більшості випадків абияк, тобто не відповідали геометричним правилам і симетричним пропорціям, які традиційно визначали характер діяльності органів державної безпеки і їх внутрішній порядок.

                      Результатом роботи колегії став наказ голови КДБ УРСР „Про стан чекістської підготовки в КДБ УРСР та заходи щодо його покращення”. В наказі голови вказувалось, що результативність діяльності кожного офіцера КДБ УРСР при проведенні атестацій (разом з іншими показниками і критеріями, як-от, вербування агентури, кількість отриманих сигналів, реалізованих справ, арештів, профілактик, рівень військово-спортивної підготовки і мобілізаційної готовності) надалі буде оцінюватися в залежності від стану його конспектів.

                      До наказу додавались методичні рекомендації щодо вивчення нормативних документів КДБ СРСР і КДБ УРСР в КДБ УРСР та вимоги стосовно оформлення конспектів першоджерел і навчальних зошитів в системі позашкільної професійної та політичної освіти, розроблені інспекцією КДБ УРСР під керівництвом Степана Несторовича.

                      Згідно з рекомендаціями встановлювалися три види зошитів для використання: для конспектування директивних документів — коричневого кольору, чекістської підготовки – блакитного, політичного навчання – червоного.

                      Першу партію зошитів усіх трьох кольорів господарський відділ КДБ УРСР за вказівкою його начальника полковника інтендантської служби Титова негайно завіз з республіканської бази канцтоварів до кіоску, що розміщувався на першому поверсі у вестибулі їдальні КДБ по вулиці Ірининській. Зошити були дефіцитні, вдвічі більші форматом, ніж звичайні, що були у загальному продажу, з гарним лискучим папером і на сто дев’ятдесят два аркуші кожен.

                      Відповідно до вимог наказу інспекція КДБ УРСР відразу зайнялась здійсненням системного контролю за його виконанням та дотриманням власних методичних рекомендацій. Обов’язковій перевірці підлягали конспекти працівників при розгляді представлень щодо підвищення по службі, присвоєння чергового офіцерського звання, а також проведенні планових атестацій. Крім того, за розпорядженням СтепанаНесторовича, підтриманим заступником голови КДБ УРСР з кадрових питань підполковником Рябоконем, у кожному підрозділі Комітету його начальником і секретарем парторганізації були складені списки під назвою „Можливий носій ДСП”.

                      До списків вносились прізвища офіцерів, які ще не скоїли того чи іншого дисциплінарно-службового порушення (ДСП), але, за окремими ознаками в їхній поведінці, могли його скоїти. Жоден офіцер не знав, внесено його прізвище до списків чи ні. Списки „емен-деспистів” складались під грифом „цілком таємно”, їх копії мали в своєму розпорядженні лише керівники Управління кадрів. Конспекти внесених до списків „Можливий носій ДСП” офіцерів („емен-деспистів”) також підлягали плановій, а в окремих випадках і позаплановій перевірці.

                      За весь час, як вказана новація була задіяна, жоден із конспектів, затребуваних інспекцією для перевірки, не витримав вимог, встановлених інструкцією. Крім кольорів, оскільки проблем з придбанням необхідного кольору зошитів і чорнила для всіх категорій працівників КДБ попервах не було. Та й зміст конспектів у більшості випадків загалом відповідав вимогам інструкції – інтелектуальний рівень офіцерів КДБ дозволяв їм досить швидко оволодіти навичками конспектування, запровадженими Степаном Несторовичем.

                      Проте дотримання двох вказаних вимог, як потім виявлялось, було замало. Коли зошити проходили перші дві стадії перевірки (на колір і зміст), і ні до чого не можна було причепитись, Степан Несторович давав інспекторам вказівку застосовувати скрупульозніші методи дослідження – математико-геометричні. Не на око, а за допомогою креслярських інструментів (лінійки, циркуля, кронциркуля, косинця, транспортира тощо) інспектори визначали у повернутих від Степана Несторовича зшитках розмір нижніх і верхніх, лівих та правих берегів зошита, інтервал між рядками й абзацами, встановлювали, чи витримувалася геометрична чіткість розміщення тексту на сторінці конспекту і чи шикувались рядки конспектів у визначені інструкцією стрункі шереги літер, слів, речень і абзаців. І, якщо потрібно було знайти огріхи (а коли зшитки з позитивними висновками повертались від Степана Несторовича, то це означало, що недоліки повинні знайтись у будь-якому випадку і висновок повинен бути негативним), вони знаходились: розміри берегів та інтервали або ж були завеликі, що негативно позначалося на розміщенні першоджерела, або ж були замалі, що не давало достатньої площі для викладу власних думок конспектанта, та й лінії й кути текстів, заголовків, підзаголовків, як правило, на більший або менший ступінь виходили за межі обов’язкових для працівників КДБ УРСР симетричних пропорцій розміщення перпендикулярів і паралелей, на що вказували інспектори при оформленні кінцевих результатів перевірки.

                      Зошити із зауваженнями поверталися в оперативний підрозділ, до їх власників застосовувалися заходи партійного впливу — наступні партійні збори первинного партосередку проходили за порядком денним “Про ставлення чекістів-комуністів до вивчення нормативних документів КДБ СРСР і КДБ УРСР та підвищення свого професійного рівня”, — з відповідними висновками й рішеннями. В КДБ УРСР на певний час загальмувався процес присвоєння чергових військових звань та підвищення в посадах, що в кінцевому рахунку позитивно вплинуло на ставлення офіцерів до своєї позашкільної професійної підготовки й складання конспектів на майбутнє.

                      „Щось не подобається мені в цій перевірці”, — міркував майор Бузина, проглядаючи свої конспекти. У кабінеті він сидів на самотинці: сусіда, майор Розвага Михайло Йосипович, не став заважати йому своєю присутністю в цій важливій справі. Він ще з ранку, взявши нотатник із вказівками начальника 5-го Управління генерала Цвєткова, які той виголошував на щотижневій нараді, пішов до чергового в приймальню, щоб ВЧ-зв’язком розтлумачити працівникам периферійних підрозділів останні вимоги керівництва Управління в боротьбі проти ідеологічної диверсії противника й ворожої діяльності антирадянських елементів на території республіки.

                      „Підвищення у посаді й військовому званні мені не світить, та й останнім часом я не пам’ятаю, щоб такі випадки траплялися, — розкидав головою майор Бузина, — до планової атестації ще потрібно почекати, здається, десь місяців вісім чи дев’ять. Пункти індивідуального плану підвищення рівня загальної освіти й культури в поточному кварталі майже всі виконав: склав черговий іспит з англійської, німецька й словацька – наступного року, діло святе – тридцять відсотків надбавки до посадового окладу, взяв участь у культпоході на виставку плакатів „У братній сім’ї народів СРСР” – секретар парткому Управління Довбач мене бачив, прочитав історичний роман Павла Загребельного „Смерть у Києві” – можу переказати, додатково до плану двічі перечитав роботу Леніна „Лев Толстой як верцадло російської революції” – напам’ять можу повторити, ранковою руханкою займаюсь регулярно, інколи не тільки зранку, а й на сон грядущий – жінка може підтвердити.

                      Чому й на мене, зі слів майора Розваги Михайла Йосиповича на прізвисько „Мотл”, впав цей вибір, а майор Розвага, Михайло Йосипович, ніколи не користується недостовірною інформацією, тому що скрізь має надійні джерела: від господарського відділу КДБ УРСР до радіостанції „Свобода — Вільна Європа” і від Товариства любителів книг до журналу Народно-трудового союзу „Посев”, тільки до Центрального розвідувального управління Злучених Стейтів Північної Америки поки що не дістався, мабуть, нагоди не трапилось?”

                      Відповіді майор Бузина не знаходив, інтуїція йому підказувала, що за перевіркою може ховатись якась прихована загроза, невизначеність непокоїла його, тому він вирішив підійти до діагностування зошитів з особливою ретельністю.

                      За зміст і повноту своїх конспектів він, досвідчений і бувалий у різних бувальцях майор Бузина, міг не хвилюватися, а от форма його насторожувала. Чи кожен аркуш, рядок, берег зошита відповідали встановленим за ініціативою Степана Несторовича Мухи методичним правилам і вимогам, чи стояли перпендикуляри перпендикулярно і чи не мали паралелі видимі ознаки до перетинання одна одної всупереч вченню давньогрецького математика Евкліда?

                      Однозначно позитивну відповідь на ці питання майор Бузина дати не міг. І він заходився перевіряти. У лівій шухляді його робочого столу готові до користування лежали лінійка, циркуль, кронциркуль, косинець, транспортир, червоний, синій, простий олівці та ґумка. Але щойно він хотів відкрити шухляду, як його увагу привернув шум знадвору — повз вікно кабінету з гуркотом пролетіла брила змерзлого снігу.

                      „Напевне, прапорщики з даху скидають сніг долу, — здогадався майор Бузина, він був метикуватий, — то ж будинок перебуває в оточенні прапорщиків з господарського відділу. Тепер години зо дві годі й думати з нього вийти чи увійти, та мені зараз не до того”, — далі розважував майор Бузина і, відвернувшись від вікна, відтулив шухляду. Минулої зими на голову заступника начальника відділення комендантського відділу старшого лейтенанта Вареника з даху будинку КДБ ненароком впала брила снігу з льодом. Старший лейтенант Вареник залишився живий, але змушений був два місяці пролежати в шпиталі військово-медичної служби КДБ аж до квітня, коли сніг розтанув. За виявлену мужність і з урахуванням завданих пошкоджень йому достроково було присвоєно військове звання „капітан”. З нової зими капітан Вареник у речовому складі господарського відділу замінив пошкоджену шапку на нову — на два розміри більшу, у середину намостив вати і з настанням снігової погоди став ходити периметром майже впритул до стін приміщень КДБ, чекаючи, поки на нього знову ймовірно звалиться важка брила снігу з льодом і, відповідно, з’явиться вагомий шанс достроково отримати наступне військове звання „майор” — на одну сходинку вище від займаної посади.

                      Однак голова КДБ УРСР Федорчук дав вказівку своєму заступнику Степанові Несторовичу Мусі, а той у свою чергу начальнику господарського відділу полковнику інтендантської служби Титову уважно слідкувати за снігом на дахові будинку й своєчасно його скидати. Підлізти під сніг, який підлеглі полковника Титова широкими лопатами шпурляли з даху, було неможливо, позаяк на цей час увесь будинок КДБ перебував в оточенні охорони прапорщиків з господарського відділу і виставлених фанерних щитків на високих стояльцях з попередженням: „Не підходь – небезпечно для життя!”, і від того капітан Вареник дуже потерпав, оскільки через вказані обставини ставала примарною чи, взагалі, нездійсненною його обсцесія отримати військове звання „майор”, на сходинку вище від займаної посади.

                      Подумки відзначивши наполегливість капітана Вареника в досягненні поставленої мети, майор Бузина розкрив свій зошит з конспектування директивних документів, взяв з лівої шухляди лінійку, циркуль, кронциркуль, косинець, транспортир, олівці та інше необхідне причандалля і сторінку за сторінкою почав перевіряти форму й зміст конспекту на відповідність вимогам наказу й Евклідовій геометрії.

                      Усі конспекти були написані фіолетовим чорнилом, акуратним почерком, з виділенням головних думок і завдань. Але розміщення тексту майора Бузину розчарувало.

                      Посекундно зазираючи в методичні рекомендації, за допомогою циркуля й кронциркуля він знайшов кілька рисок полів, які по ширині відрізнялися на пів міліметра чи навіть на міліметр одна від одної, не завжди точно від лівого обрізу зошита були виписані заголовки документів, не скрізь виявилась однаковою відстань між останнім рядком і нижнім краєм аркуша, а використання транспортира показало, що в окремих випадках на більший чи менший ступінь порушувалася й симетрія тексту по відношенню до заголовка, абзаців, приміток і резолюцій.

                      „Не годиться, — вирішив майор Бузина – От що значить робити все на око! І чому я раніш не здогадався застосувати весь набір креслярських інструментів, коли після вікопомного наказу про вдосконалення конспектів переписував у нові зошити всі матеріали? Три дні тоді морочився, і вся робота собаці під хвіст! Треба було-таки уважніше прочитати методичні рекомендації інспекції, а то я вважаю їх усіх опричниками й недоумками, здатними лише завдати шкоду й не здатними сказати щось розумне, і, можливо, дарма. Хоча про необхідність використання креслярського приладдя при конспектуванні ці опричники могли б написати в своїх рекомендаціях, а так тільки визначили параметри. А яким способом їх можна витримати, не вказали. Певно, спеціально влаштували пастку й цим користаються. Не дочекаються!”

                      Майор Бузина недовго роздумував, як виходити з цієї складної ситуації. Він прийняв єдино правильне рішення, хай воно було й обтяжливим щодо виконання, але, подумав він, краще один раз зробити так як слід, ніж потім десять разів переробляти, втратити силу-силенну часу і, кінець кінцем, повернутися до того, з чого й варто було починати, у чому він переконався, здійснивши за допомогою креслярських приладів діагностичну перевірку своїх конспектів, які він марудно переписував кілька місяців тому.

                      Майор Бузина вийняв з правої шухляди ще не зужиті, новенькі зошити, придбані ним щойно в кіоскерки Клавдії Іванівни, яка після виходу на пенсію торгувала книжками й канцтоварами на першому поверсі їдальні КДБ УРСР по вулиці Ірининській. Службу в органах Клавдія Іванівна почала ще з часів НКВС, під час війни служила в СМЕРШі, після війни брала участь у боротьбі проти бандоунівського підпілля на теренах Західної України, у 1954 році після чистки органів державної безпеки залишилась на службі, оскільки мала такий незаперечний доказ своєї лояльності до радянської влади, як вказана участь. З будь-якого життєвого випадку з Клавдією Іванівною можна було порадитись, вона особисто знала усіх працівників КДБ УРСР і завжди готова були надати кожному необхідну допомогу – порадою або ж тим чи іншим товаром із свого кіоску.

                      Коли майор Бузина, отримавши сигнал від майора Розваги, підійшов до кіоскерки, виявилось, що необхідних зошитів у кіоску вже не було.

                      - Та вам пощастило, — сказала Клавдія Іванівна. – Майор Розвага, Михайло Йосипович, щойно зателефонував мені та попросив залишити для вас комплект зошитів, які згідно з наказом Степана Несторовича Муха керівний і оперативний склад КДБ УРСР повинен використовувати для чекістської підготовки й політичного навчання. Даю вам останні, більше немає і в найближчий час не буде. На мій запит полковник інтендантської служби Титов сказав, що такі зошити виробляла Мінська паперова фабрика. Але вона перейшла на випуск шкільних і загальних зошитів однакового розміру та якості – по дванадцять, двадцять чотири й дев’яносто шість аркушів. Тепер жодної штуки, які спочатку завіз до мого кіоску полковник Титов, немає навіть на республіканській базі, а на Україні їх не виробляють.

                      Тоді ж, коли він вже розрахувався, Клавдія Іванівна зігнутим пальцем поманила його й у вухо запитала:

                      - Креслярські інструменти маєте?
                      - Ні, — теж пошепки відповів майор Бузина і перепитав. – А хіба у вас є?

                      Клавдія Іванівна змовницьки підморгнула йому, поклала поверх зошитів пакуночок і прошепотіла:

                      - Для вас залишилось. Тільки нікому не прохопитесь, що зошити й приладдя купували в мене, а то полковник Титов почне прискіпуватися: „Яке ти мала право продавати останній дефіцит без санкції керівництва господарського відділу?”
                      - Глухо, як у бандоунівському бункері, — запевнив майор Бузина.

                      Прийшовши до себе в кабінет, майор Бузина виявив у пакунку шкільну готовальню, набір кольорових і простих олівців та ґумку. Зошити він поклав у праву шухляду столу, геометричне приладдя – у ліву.

                      Із куплених зошитів майор Бузина перш за все взяв з коричневою і блакитною обкладинками і акуратно пронумерував аркуші. Їх вийшло по сто дев’яносто два у кожному. У секретаріаті Управління він проставив реєстраційні номери й потрібні печатки: на першій сторінці зошита — гриф „Цілком таємно” і на останній сторінці обкладинки — штамп, у якому цифрами і прописом вписав кількість пронумерованих у зошиті аркушів.

                      Закінчивши роботу в секретаріаті, майор Бузина тим же статечним кроком повертався до свого кабінету. Олексій Григорович в дитинстві вчився в середній школі, у якій за ініціативою її директора давали уроки танців і навчали правилам поведінки й гарним манерам. Олексій Григорович навчився танцювати па-де-ґрас і, хоча після отримання атестату зрілості падеґрас він ніколи не танцював, зате зберіг струнку поставу. На уроках етики Олексій Григорович дізнався, що в ліфті в присутності жінки чоловік мусить знімати капелюха. Ліфт вперше він побачив у двадцять років і капелюха ніколи не носив.

                      Обганяючи його й назустріч коридором поспішали працівники 5-го Управління, хто підтюпцем, хто робив вигляд ніби біжить, а хто й справді мчався вихором. З кожним майор Бузина поважно вітався, і в нього це виходило, ніби він чемно знімає капелюха, хоча він був простоволосий і капелюха ніколи не надівав. Влітку він носив кашкетку, узимку — шапку-мазепинку, а весною-восени — рогатувку. Ніхто й ніколи не бачив майора Бузину, щоб він бігав, ні за яких обставин, за винятком двох випадків – коли складали військово-спортивні нормативи з кросу в Пущі-Водиці та бігу в протигазах і бахилах за командою „Гази!” на полігоні під Ново-Петрівцями.
                      МАЙОР БУЗИНА ПРИЙМАЄ ВИКЛИК (закінчення)


                      Біля кімнати чергового майор Бузина зустрів капітана Різника з 2-го („українського”), старшого лейтенанта Майоренка з 4-го („клерикального”), майора Бочонкіна з 5-го (єврейського) відділів. Поряд товчилися працівники інших підрозділів Управління (3-го — „молодіжного”, 6-го „анонімного”, 7-го – „дисидентського” та 8-го – „інтеліґентського”), щоб по ВЧ-зв’язку передати периферійним підрозділам нагальні вказівки керівництва 5-го Управління КДБ УРСР щодо ще гострішого посилення боротьби з ідеологічною диверсією та антирадянською діяльністю внутрішніх ворожих елементів, які генерал Цвєтков визначав на щотижневій нараді відповідно до напряму діяльності кожного підрозділу. Цього разу вказівки стосувалися введення щоденної звітності про роботу з агентурним апаратом, отримані сигнали та проведені профілактичні заходи за участю громадськості й засобів масової інформації.

                      Капітан Різник, старший лейтенант Майоренко, а з ними й капітан Бочонкін, стояли окремо та жваво спілкувались. Капітанові Різнику не подобалось, що майор Бочонкін, родом з Донбасу, працюючи на ділянці своєї оперативної діяльності, опанував єврейські мови ідиш та іврит, але української не знав. Тому він спільно зі старшим лейтенантом Майоренком використовував будь-яку вільну хвилину для того, щоб прищепити майорові Бочонкіну належні знання української мови.

                      - Згода, Іване Демидовичу, — продовжив він навчання, — тепер скажи: „паляниця” й „кукурудза”.
                      - Ха! - вигукнув майор Бочонкін. - У нас на Донбасі таких слів не вживають: кукургузку називають пшонкою, а паляніцу — буханкою.
                      - „Кукургузка”, „паляніца!” – зневажливо сказав капітан Різник. - Ма’ть, таки, у деяких категорій населення Донбасу проблеми з вимовою слів кукурудза й паляниця є. В Одесі на кукурудзу кажуть – качани, а на паляницю – книш. Книш! А не буханка! Вважай, що цього іспиту ти не склав, удома потренуєшся.

                      Майор Бочонкін тильною рукою долоні витер піт з чола.

                      - Йєс, буду тренуватися, — слухняно сказав він.
                      - А тепер повільно вимови: „Попи здували з вікон мухи”, - підключився до занять старший лейтенант Майоренко.

                      Майор Бочонкін повільно, як йому й наказав старший лейтенант Майоренко, вимовив: „Попи здували з вікон мухи”.
                      - Це ж речення проговори двічі скоромовкою, в темпі, Ваню! - Старший лейтенант Майоренко покрутив рукою кола, показуючи, як швидко повинен говорити майор Бочонкін.

                      Майор Бочонкін двічі випалив: „Попи здували з вікон мухи”, „Попи здували з вікон мухи”.

                      - Ловко, — похвалив майора Бочонкіна старший лейтенант Майоренко.
                      - Сількісь, — сказав капітан Різник. – З мухами, Іване, ти впорався краще, ніж з кукурудзою, отже, робимо вислід, що певні зрушення в опануванні українською в тебе є.
                      - Ти думаєш, що на Донбасі всіх пальцями роблено? – вдоволений успіхом, запитав майор Бочонкін.
                      - Та ні, якщо взяти старшого лейтенанта Нездолю на прізвисько „Пиздоля” і тебе, то через одного.
                      - Якщо Нездоля на прізвисько „Пиздоля” бігає попереду паровоза, то це не означає, що він змалку у тім’я битий, — заперечив старший лейтенант Майоренко. – То він навчився, коли служив у Львові. Ваню, в Донбасі ти коли-небудь бачив чоловіка, який бігає попереду паровоза?
                      - Жартуєш, командире, — образився майор Бочонкін. – Зроду не бачив.
                      - Переконали, — сказав капітан Різник. - Бігати попереду паротяга старшого лейтенанта Нездолю на прізвисько „Пиздоля” навчили галичани. Продовжимо наші студії. Тією ж методою, Ванику, спочатку повільно, а потім хутко скажи: „На горі є блекота”.
                      - Що таке „блекота”? – поцікавився майор Бочонкін.
                      - Хіба не знаєш? Have you gone grazy? Москалі кажуть — „бєлєна”.
                      - О’кєй, по-єврейськи — „рош”, — визначив майор Бочонкін. - Повторюю повільно: „На горі є блекота”.
                      - Тепер хутко, двічі поспіль, — дав команду капітан Різник.

                      Майор Бочонкін двічі поспіль повторив: „На горі є блекота”, „На горі є блекота”.

                      - Зараховано, — сказав капітан Різник, — удома про попів, мух і блекоту можеш не розказувати. - Він оглянув чергу до апарату „ВЧ-зв’язку” і, помітивши попереду неї майора Розвагу, зауважив:
                      - Ачей Михайло Йосипович будуть патякати телефоном не менше години, розтлумачуючи вказівки нашого женераля. Отже, час у нас є, і не будемо витрачати його дарма. Рушаймо далі, ставлю чергове завдання, Іване Демидовичу. Будемо перекладати з російської на українську й навпаки.
                      - Михайле Йосиповичу, ти не забудеш передати інформацію й указівки нашого начальства також і моїм периферійним бійцям? - звернувся майор Бузина до майора Розваги.
                      - Про що мова, Олексію Григоровичу! Як і домовлялися, не підведу, — запевнив майор Розвага. – Тримайся!
                      - Ага! - мовив капітан Різник. – Якщо Михайло Йосипович буде працювати ще й за Олексу Григоровича, значить, як мінімум, півтори години маємо в припасі. - Майор Розвага говорив завше густо, голосно та довго, усі знали за ним таку його особливість. Капітан Різник запропонував кожному з присутніх побитися об заклад на те, що майор Розвага раніше ніж через півтори години з кабінки не вийде, запропонувавши свій карбованець проти десяти копійок того, хто прийме виклик. Ніхто ризикувати своїми десятьма копійками не став.


                      Повернувшись знову до свого кабінету з двома належно оформленими зшитками, майор Бузина блакитний зошит для професійної чекістської підготовки відіклав убік, а на коричневому, відмірявши кронциркулем відстань між лівим і правим краєм аркуша, написав: „Зошит для конспектування нормативних документів КДБ СРСР і КДБ УРСР старшого оперуповноваженого 1-го відділу 5-го управління КДБ Української РСР майора Бузини О. Г.”

                      Авантитульна сторінка нового зошита Олексія Григоровича прибрала такого вигляду:

                      Цілком таємно
                      Реєстр. № 179


                      Зошит
                      для конспектування нормативниих документів
                      КДБ СРСР і КДБ УРСР
                      старшого оперуповноваженого 1-го відділу
                      5-го управління КДБ Української РСР
                      майора Бузини О. Г.



                      Але до механічного переписування конспекту майор Бузина вирішив не вдаватися. Його творча натура підказувала йому, що для конспекту на початок потрібно придумати якийсь заспів, епіграф, організуючий заклик, який би надав викладеному тексту стрункість та сенс і незаперечно вказував, що конспектант не механічно занотовує директивні документи, а сприймає їх як дороговказ у своїй подальшій діяльності, і в той же час який би не виходив за межі суворих вимог інструкції.

                      „Ленін! Володимир Ілліч! – майнула у майора Бузини спасенна думка. – Цей мудрий чоловік завсіди підкаже, що треба робити у важку годину”.

                      Майор Бузина вийняв конспект першоджерел класиків марксизму-ленінізму, перегорнув кілька сторінок і йому зразу ж впав ув очі рядок з ленінської роботи „Цінні визнання Питирима Сорокіна”: „Йти неодмінно далі, здобуватись неодмінно більшого”.

                      „Отсе те мотто, що мені й треба”, — вдоволено відзначив майор Бузина і написав знайдене ленінське гасло на другій сторінці, залишивши донизу аркуш незайманим. Лише підписав: „В. І. Ленін, вождь світового пролетаріату”.

                      Наступну сторінку зошита він розпочав переписуванням тексту спільної Постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 17 липня 1967 року“Про створення самостійних контррозвідувальних підрозділів у Комітеті державної безпеки СРСР та його органах на місцях по боротьбі з ідеологічною диверсією противника”. Підставою для створення цих підрозділів, занотовував майор Бузина у новому зошиті, стали „… постійні загрози для Радянської держави й суспільства з боку зарубіжних підривних центрів, дії яких спрямовані на створення антирадянських підпільних груп, розпалювання націоналістичних тенденцій, пожвавлення реакційної діяльності церковників і сектантів”.

                      Конкретні організаційні та оперативно-практичні заходи стосовно створення 5-х підрозділів і їхні завдання майор Бузина виклав у конспекті наказу голови КДБ СРСР від 8 травня 1968 року № 0051 “Про завдання органів КДБ по боротьбі з ідеологічною диверсією противника”, виданому в порядку виконання Постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 17 липня 1967 року. Саме з цієї дати, себто з 8-го травня 1968 року, у чекістських колективах прийнято було визначати початок діяльності 5-х підрозділів КДБ та проводити віншування кожної річниці їх напруженої роботи. 9-го травня з ранку й до обіду вони мусили робити паузу, забезпечуючи святкування Дня Перемоги над нацистською Німеччиною, пильно і вусібіч під керівництвом Степана Несторовича Мухи стежачи, щоб жодна неприємна подія не зіпсувала святковий настрій керівництва держави й усього радянського народу, і щоб кожен потенційний ідеологічний диверсант знаходився під надійним наглядом, де б він не перебував. Після відбою офіційних заходів працівники 5-го управління неофіційно продовжували відзначати своє професійне свято, поєднуючи його із святом Перемоги над німецько-фашистськими загарбниками.

                      Майор Бузина уважно перечитав записану ним у новому зшитку спільну постанову ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР, а також наказ від 08.05.1968 р. і відтак за допомогою лінійки, циркуля, кронциркуля, косинця й транспортира перевірив відповідність розміщення тексту вимогам Інструкції. Трохи пометикувавши, червоним олівцем під лінійку жирно підкреслив рядки з визначенням ідеологічної диверсії, щоб про всяк випадок замаскувати можливі геометричні огріхи, і аби зразу впадала в око головна дефініція наказу, яка звучала так:
                      “Ідеологічна диверсія є специфічною, найгострішою формою підривної діяльності спецслужб та інших закордонних підривних центрів і полягає у здійсненні ворожого ідеологічного і організаційно-політичного впливу на громадян радянських республік з метою спонукання їх до посягань на суспільний і державний устрій, скоєння державних злочинів та антигромадських вчинків”.

                      Далі Олексій Григорович переніс із старого зошита до нового один за одним усі документи, які спрямовували роботу керівного й оперативного складу органів державної безпеки в боротьбі з ворожою діяльністю закордонних центрів ідеологічної диверсії й антирадянських елементів на конкретних лініях роботи й об’єктах оперативного забезпечення, а також визначали порядок здійснення агентурно-оперативної діяльності та використання відповідних їй сил, засобів і методів.

                      До кожного наказу він, як того й вимагали методичні рекомендації інспекції, понадписував на берегах зошита вказівки для самого себе:
                      “У поточному кварталі додатково придбати двох агентів із середовища і взяти на особистий контакт трьох кандидатів на вербування”;

                      “Скласти новий план агентурно-оперативних заходів по оперативній грі із закордонним націоналістичним центром СФУЖО (Світова федерація українських жіночих організацій) для перехоплення його каналів зв’язку з прихильниками та прихильницями на Україні”;

                      “Внести зміни до комплексного плану використання агентурного апарату в пошуковій роботі щодо забезпечення державної безпеки під час святкування річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції, Першого Травня та Дня Перемоги, а також візитів до Києва членів і кандидатів у члени Політбюро ЦК КПРС та високих міжнародних осіб”;

                      „Виявити в робочих справах агентури інформацію стосовно осіб, можливо не поставлених на оперативний облік КДБ, і завершити їх реєстрацію”;

                      „Здійснити інструктаж агентури для виявлення сигналів про ознаки підготовки терористичних і диверсійних актів”;

                      “Додатково опрацювати виступ голови КДБ СРСР Ю. В. Андропова “Достойна зміна борців за торжество коммунізму”, виголошений 23 жовтня 1968 року на урочистих зборах комсомольців Центрального апарату Комітету державної безпеки СРСР у зв’язку з 50-річчям ВЛКСМ”.

                      Навпроти наказу КДБ СРСР „Про стан і заходи посилення роботи КДБ Казахської РСР у боротьбі з ідеологічною диверсією противника” майор Бузина написав: „Зробити запит в КДБ Казахської РСР про можливу наявність на території республіки виселенців з Західної України та їх можливі зв’язки на території України та за кордоном”.

                      Із роботою майор Бузина впорався менш ніж за чотири години, зекономивши час на обіді, оскільки, передбачаючи скрутну ситуацію з переписуванням, він прихопив з дому кілька бутербродів і, не відриваючись від конспектування, з’їв їх, запиваючи свіжо запареним чаєм.

                      Але на цьому майор Бузина не зупинився. Він знав, що працівниками інспекції у деяких випадках, коли того вимагав Степан Несторович, проводилися співбесіди з об’єктами контрольної перевірки на предмет встановлення рівня їхнього розумового усвідомлення викладених у конспектах нормативних документів КДБ СРСР і КДБ УРСР.

                      Тому майор Бузина вирішив ще раз перечитати найважливіші положення законспектованих матеріалів, щоб надійно закарбувати їх у своїй пам’яті, аби не осоромитися перед інспекторами, бо такого він не міг собі дозволити чи уявити навіть уві сні.

                      Майор Бузина заплющив очі, подумки напам’ять розказав собі зміст усіх документів і зауважив, що не зовсім упевнено може, літера до букви й буква до літери, доповісти уявно-реальним екзаменаторам про оперативні контингенти та їх облік органами КДБ, оскільки останнім часом з’явився новий розлогий наказ голови КДБ СРСР „Про затвердження Інструкції з оперативного обліку в КДБ СРСР”, який потребував додаткового вивчення та засвоєння роз’яснення керівництва КДБ СРСР стосовно особливостей оперативної діяльності серед певного кола радянських громадян.

                      “Треба зазубрити, а то ще не знати, на якого недоумка-опричника нарвешся. Одному досить розказати своїми словами, а іншому цього буде замало. Причепиться до якогось слова, і потім не будеш йому пояснювати, що буквальне конспектування наказів заборонено тією ж інструкцією”, — подумав майор Бузина і вирішив звернутися до першоджерела.

                      Це означало, що треба знову йти в секретаріат Управління, взяти наказ і наново його вивчити, не покладаючись на конспект.

                      До такого висновку дійшов майор Бузина, щиро перевіривши свій новий зошит, від першої сторінки до останньої. Але випробування, яке ближчим часом чекало на нього, не давало йому приводу для легковажності, тому майор Бузина не полінувався ще раз сходити в секретаріат Управління, взяти потрібні накази і відтак знову посадити себе за робочий стіл, щоб наново вдатися до їх поглибленого визудження.

                      Майор Бузина перечитував речення, заплющував очі і, ворушачи губами, відтворював текст у своїй пам’яті, потому, розплющуючи й заплющуючи кліпи, йшов далі, поглинав абзац за абзацом і сторінку за сторінкою, періодично позираючи на портрет Фелікса Едмундовича Дзержинського, як на свого екзаменатора, щоб без пауз і запинок напам’ять знову повторити остаточно закріплений текст з пунктами і підпунктами, послідовно згори й донизу і від початку до кінця.

                      “Встановити такі забарвлення оперативного обліку…”, — у напівголос, але чітко вимовляв майор Бузина і, виклавши повний перелік дій, які підлягали постановці на оперативний облік, без зупинки перейшов до категорій осіб, що вчиняли чи могли вчинити вказані дії.

                      Фелікс Едмундович уважно та схвально слухав майора Бузину.

                      Майор Бузина зробив невеличку перерву перед тим, як перейти до наказу голови КДБ СРСР про деякі особливості оперативного обліку та придбання агентури. Наказ визначав для органів КДБ певну межу, за якою їх діяльність, чи взагалі присутність, виключалась. Олексій Григорович не знав, як до цього розділу поставиться Фелікс Едмундович, тому відвів погляд від портрета і повторив положення, дивлячись у вікно: „Забороняються заходи, пов’язані з перевіркою, розробкою, одержанням і накопиченням інформації стосовно працівників партійних, профспілкових і комсомольських установ усіх рівнів, їх виборних органів, депутатів Верховної Ради СРСР, Верховних Рад республік, а також…”

                      Крізь віконну шибку майор Бузина раптом завбачив, як капітан Вареник, тримаючи руками свою шапку-шолом біля вух, притьмом дернув вулицею навпрост у напрямі будинку КДБ, ледве не потрапивши під колеса проїжджого транспорту.

                      Більше майор Бузина нічого не побачив — у цю мить повз вікно у потоці снігу і льоду з гуркотом пролетіло щось важке і незграбне, затим услід майнула лопата з фанерним щитком, шапка і валянок.

                      В шибки вікна посипались якісь галузки, ошмаття снігу, і в кабінеті стало напівтемно.

                      „Чи не прапорщик скотився з даху? – спало на думку Олексієві Григоровичу. – Недовго йому залишилося летіти”, — вирішив він, оскільки його кабінет містився на другому поверсі.

                      В ту ж мить знадвору під будинком щось глухо гупнуло, підтвердивши аналітичний здогад майора Бузини про ймовірний близький фініш
                      згорнути/розгорнути гілку відповідей
                      • 2012.03.15 | zаброда

                        Де в Інтернеті можна замовити - бажано власнопис

                        на (ама)Зоні дивився - ні Бузини, ні влмшн-го д-я Котовенка. Чого б не придумати 2-in-1?
                        згорнути/розгорнути гілку відповідей
                      • 2012.03.15 | Манул

                        Re: Кілька фрагментів з чудової книжки 13й місяць

                        Дуже дякую.
                        Є два моменти.
                        1-й момент.
                        Уривки на ОРД я опублікував зовсім випадково, користуючись знайомством з В. Бойком (тим журналістом родом із Донецька, який знайшов документи про всі судимості Януковича, опублікував їх, за що його кинули на досить довгий термін в ІТТ). Знічев'я, 2001 р. я на сайті УК опублікував гумореску про Скіпальського під ніком "Лермонтов" (там у мене була дискусія з прихильником Скіпальського, який мав нік Мартинов, тому я змушений був взяти нік Лєрмонтов і написати той гумористичний шкіц.). Через 5 років читаю на ОРД з передмовою Бойка мій шкіц про Скіпальського, видрукований на УК під ніком Лєрмонтов 5 років тому. Тоді УК Єльцова знищили, але Бойко зберіг усі матеріали і надрукував на ОРД мій матеріал, не знаючи, хто автор. Я йому дзвоню і кажу: "Автор тієї гуморески про генерала Скіпальського я". Ми розсміялися, і я запропонував йому опублікувати на ОРД уривки з рукопису мого роману "13-й місяць", який я доредаговував. Адмін ОРД на своє нещастя дав згоду на публікацію, на сайті з'явилась передмова Бойка про "Лєрмонтова ,Піскуна і Бузину", а далі десь 6 уривків роману. Після чого почалися нещастя ОРД. В романі є персонаж - генерал Муха (саме тоді, коли він очолював КГБ, здійснились повторні арешти дисидентів, у тюрмах загинули Стус, Марченко та ін.). Виявилось, що Наливайченко нібито є чоловіком дочки дружини Мухи від першого чоловіка, саме Муха допоміг Наливайченку стати слухачем найпрестижнішого розвід. закладу ПГУ КГБ СССР - 101 школи, отримати 1992 р. погони офіцера СЗР Росіїі і роботу в розвід резидентурі у Фінляндії Нібито Наливайченко дав вказівку ДДОС-атаками після моїх публікації знищити ОРД разом з моїми уривками "13-го місяця". ДДОС-атаки продовжувались майже місяць, ОРД завалився і відновився лише десь через місяць. В пресі про причину атак СБУ (публікація на ОРД уривків з "13-го місяця") були численні матеріали, де я поки що проходив під псевдонімом "Лермонтов", хоча СБУ знало, хто автор роману.
                        2-й момент. Електронна версія "13-го місяця" тут:
                        http://bookland.net.ua/book/57991+Trinadtsyatiy+misyats.html
                        http://bookland.net.ua/author.php?id=12773
                        http://bookland.net.ua/book.php?id=57991
                        http://bookland.net.ua/book.php?id=57992
                        Роман має два томи. Для зручності коментарі я зробив окремим томом, він важливий не тільки як додаток до основного тексту, але як і самостійний дуже на мій погляд важливий документальний матеріал.
                        згорнути/розгорнути гілку відповідей
                        • 2012.03.15 | zdiplok

                          Роман 13 місяць унікальна книга.

                          деталі про написання і публікацію цікаві.

                          А де можна подивитися 'знахідки' про криміналні переслідування Януковича, шоб це були реальні матеріали ?
                          згорнути/розгорнути гілку відповідей
                          • 2012.03.15 | Манул

                            Re: Роман 13 місяць унікальна книга.

                            zdiplok пише:
                            > деталі про написання і публікацію цікаві.
                            >
                            > А де можна подивитися 'знахідки' про криміналні переслідування Януковича, шоб це були реальні матеріали ?
                            Матеріали реальні. Документи в Україні по всіх оперативних обліках, архівах знищено, залишились сфальшовані документи про зняття судимостей з Янука, вони були в Донецькому обласному суді, можливо знищені, але копії (юр. дублікати) є у Володимира Марковича Бойка, який нині після усіх лих, які звалились на нього, майже покинув журналістику і працює помічником нар. депутата Олеся Донія у Верховній Раді. Офіційні документи про судимості залишились в НІІЦ МВС Росії (колишній всесоюзний обліковий центр МВС СРСР), туди руки ні в кого не дотягнуться. Публікацій було достатньо, я пошукаю.
                            згорнути/розгорнути гілку відповідей
                            • 2012.03.16 | hoohmann

                              нема реальних матеріалів справ 17 річного підлітка Януковича

                              є з десяток замовних публікацій на 'урловій правді' від цк кпсс

                              в тих публікаціях написано що справ у архівах нема, точно як Ви пишете

                              далі начебто була проведена експертиза і начебто вона твердить що архівні томи містять розбіжності в тому як вони підшиті , почерках і т.е.

                              все це виглядає доволі жалюгідно

                              коли шукають сшиту мусарами справу проти підлітка який через 45 років після того епізоду стане Президентом України

                              дуже мутно, також не ясно хто такий цей журналіст Бойко

                              очевидно шо він з 'вашіх' отже ніякої довіри йому бути в принципі не може поки не доведе повну відданість Україні але вже не доведе бо убійшов у історію цей бойко як покидьок працювавший на дискредитацію Президента

                              доречі у США таке вважається елементами шантажу

                              і подібне Бойко потрапило б до чорного списку шантажистів

                              бо це є загроза Державному устрою такі побрехенькі і маніпуляції
                              згорнути/розгорнути гілку відповідей
                              • 2012.03.17 | Манул

                                Re: Відповідаю


                                hoohmann пише:
                                > є з десяток замовних публікацій на 'урловій правді' від цк кпсс
                                >
                                > в тих публікаціях написано що справ у архівах нема, точно як Ви пишете
                                >
                                > далі начебто була проведена експертиза і начебто вона твердить що архівні томи містять розбіжності в тому як вони підшиті , почерках і т.е.
                                >
                                > все це виглядає доволі жалюгідно
                                >
                                > коли шукають сшиту мусарами справу проти підлітка який через 45 років після того епізоду стане Президентом України
                                >
                                > дуже мутно, також не ясно хто такий цей журналіст Бойко
                                >
                                > очевидно шо він з 'вашіх' отже ніякої довіри йому бути в принципі не може поки не доведе повну відданість Україні але вже не доведе бо убійшов у історію цей бойко як покидьок працювавший на дискредитацію Президента
                                >
                                > доречі у США таке вважається елементами шантажу
                                >
                                > і подібне Бойко потрапило б до чорного списку шантажистів
                                >
                                > бо це є загроза Державному устрою такі побрехенькі і маніпуляції


                                Шановний,
                                по-перше, розкажу таку історію. Щойно Кондолізза Райс стала пом. президента США з питань нацбезпеки, їй було підібрано кандидатуру заступника з величезним досвідом роботи і відповідними якостями. Кандидатуру мали затвердити на комісії сенату. Напередодні затвердження на одному із телеканалів було продемонстровано відеозапис 20-річної давності з архіву охорони супермаркета, що працював на території кампуса університету, де вчився номінант. Відеокамерою було зафіксовано, як якийсь молодик взяв під футболку кілька пакетів чіпсів, намагався таємно винести їх з магазину і був затриманий охороною. Коментатор пояснив, що згідно з арх. матеріалами охорони магазину цим дрібним злодюжкою є нинішній кандидат на посаду заст. пом. президента з нацбезпеки. Наступного дня в сенаті при розгляді його запитали, чи відповідають дійсності показані напередодні телематеріали. Кандидат сказав: "Так, то був я". Після чого питання було знято з розгляду, невдаху кандидата взагалі звільнили з державної служби.
                                По-друге, мені по фігу ваш Янукович з його двома судимостями, 32-ю зоною, де він відбував покарання, його тюремним погонялом Хам, його мільярдними статками, хоча все життя він перебував на держ. службі з відповідною зарплатнею, черевиками із страусиної шкіри, його фешенебельними маєтками, політикою, яка довела народ до крайнього зубожіння і перетворила Україну в посміховисько на очах усього цивілізованого світу. Мене запитали - я відповів, що знаю. Про Володимира Бойка я написав, де і ким він працює. Він людина публічна, підійдіть до нього і він вам все розкаже і покаже.
                  • 2012.03.15 | Hadjibei

                    Re: Помиляються від недостатності інформації, а її я маю - тоді прошу пробачити

                    Добре, що ж тоді робити, якщо наклади маячні чього покидька втричі перевищують усіх разом андруховичівзабужкожаданівматіос?
                    згорнути/розгорнути гілку відповідей
                    • 2012.03.15 | Анатоль

                      Так і кількість совків в Україні втричі перевищує кількість українців. Певне це є причиною.

                    • 2012.03.17 | Манул

                      Re: Помиляються від недостатності інформації, а її я маю - тоді прошу пробачити

                      Hadjibei пише:
                      > Добре, що ж тоді робити, якщо наклади маячні чього покидька втричі перевищують усіх разом андруховичівзабужкожаданівматіос?
                      Пане Hadjibei, я Вам відповів зразу, але, певно, зробив помилку при надісланні, і пост не пройшов, я те помітив тільки тепер. Повторю: я свою справу роблю, комусь щось радити не маю права і охоти, набридло. Першу статтю стосовно Бузини і його "Вурдалака" я підготував у листопаді 1999 р., десь прочитав, що якусь акцію мають проводити Мовчан і партія Костенка. Я увечері пішов зі своєю статтею в офіс партії на Пушкінській, довго блукав кабінетами, пропонуючи статтю і свої послуги, у кожному мені говорили, що то не їх питання, поки знайшов редакцію їхнього партійного видання. Хлопці прочитали статтю, сказали, що все окей, але вона завелика для їхнього видання (4 арк. А4 з шрифтом - 14). Стосовно акції Мовчана вони нічого не знали, сказали, що стосовно моїх пропозицій вони повідомлять Мовчана і Костенка. Я залишив статтю, до мене більше ніхто не звертався, їхнім виданням я не цікавився, десь у січні один мій знайомий сказав, що читав у виданні УНП невеличку мою заміточку про Бузину. Про інші мої поневіряння тут я уже розповідав. Минуло 13 років, я продовжую свою справу і вважаю, що вона потрібна. Чи є користь? Мені не цікава відповідь на це запитання.
                    • 2012.03.17 | IH

                      Re: Помиляються від недостатності інформації, а її я маю - тоді прошу пробачити

                      Чи Ви могли би Ви навести відповідні посилання про тиражі?
                      Дякую.
  • 2012.03.14 | RuslanM

    неначе люди подуріли...

  • 2012.03.14 | atlant

    Мікрокитайці-краще

    або мікронедоординці на чолі з великоросом Чінгісханом-Христом-Кріщною
    який зійде з космічного корабля Перуна і покаже кузькіна мать всім виродкам атлантам-антам і всяким західним сірим та чорним та дияволу папі-Расея от акияна да акияна ( с севера на юг тоже-Индия исконна русскагая земля)..В Сибире уже открит межзвездный партал -всех сожрём.
  • 2012.03.16 | Bogun

    Книга Шкляра, була певною революцією для літературного простору України...

    Як правило після революції піднімає голову контрреволюція, причому у своїх найогидніших проявах... Те що для цієї цілі кремлівські ляльководи вибрали Бузину немає нічого дивного. Його показна українофобія, думаю має під собою абсолютно матеріальну базу, на жаль наші органи СБУ займаються справжніми українськими істориками та соціологами, вперто не помічаючи під носом вірних сраколизів Кремля... Тільки так, я думаю, можна пояснити нереальне кар'єрне зростання по суті дуже посереднього, провокативного "есеїста", хоча можливо все набагато прозаїчніше, просто Лесик - ніжний друг Табачнєга, в якого є слабкість на молодих творчих хлопчиків, яким він потім допомагає "зростати"... В будь-якому випадку Бузина - це унікальне явище, яке ще потрібно дослідити психологам, можливо у співпраці з представниками українських спецслужб...
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2012.03.16 | Анатоль

      КГБістський юмор: Бузині - премію вурдалаки Шевченка.Від якої він брезліво відмовиться, звичайно

  • 2012.03.16 | Koala

    Шеляженко спростовує(л)

    http://blogs.telekritika.ua/?id=2792&
    Відповідно до пункту 4 Положення про Національну премію України імені Тараса Шевченка, затвердженого Указом Президента України від 4 жовтня 2010 року N 932/2010, на здобуття Національної премії висуваються нові оригінальні твори, опубліковані (випущені у світ) у завершеному вигляді протягом останніх п’яти років, але не пізніш як за півроку до їх висунення на здобуття Національної премії.
  • 2012.03.16 | Evgen.I

    Re:ФСБ Росії хоче висунути Бузину на здобуття Шевченківської премії (/)



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".