Віталій КОЗЛОВСЬКИЙ: Відчуваю себе маріонеткою
07/19/2004 | Культурний Спостерігач
Поступ
Віталій КОЗЛОВСЬКИЙ: Відчуваю себе маріонеткою
Тема українського шоу-бізнесу завжди викликала багато запитань, як правило, скептичних і песимістичних. Звичайно, що ця проблематика потребує глибокого дослідження. Однак причини такої сумної ситуації можна побачити і з простого прикладу, як от з банальної розмови із новоспеченою зіркою української сцени -- Віталієм Козловським. Саме цей 19-річний львів'янин став переможцем однієї з найрейтинговіших, а отже, найприбутковіших нині розважальних програм "Шанс" -- українського варіанту "Фабрики зірок".
-- Насамперед скажи, почуваєш себе зіркою чи усвідомлюєш, що Тобі просто пощастило?
-- Я завжди прагнув великої сцени. І в садочку, і в школі я співав, організовував концерти, і всі це сприймали на "ура". Тому вважаю себе людиною, якій доля подарувала її мрію. Зіркою себе не відчуваю, бо якби зараз пішов зі сцени на півроку, про мене би всі забули. А от якби Пономарьов пішов на п'ять років -- про нього б і тоді всі пам'ятали. Тобто, щоб стати зіркою, треба ще дуже багато працювати.
-- Ти відчуваєш, що та популярність, яку маєш зараз, є не справжньою, а штучною, яку тобі забезпечило телебачення?
-- Так воно і є.
-- Ти навчаєшся на журналістиці. Чи маєш ще й музичну освіту?
-- Ні, але хочу мати. Бо іноді відчуваю її брак. Погано знаю ноти і не надто добре володію музичними інструментами. Однак, якщо почую мелодію, то легко можу її відтворити на слух на фортепіано.
-- Чи на своєму прикладі Ти можеш підтвердити, що в Україні, щоб заслужити слави, потрібно не багато працювати, а лише потрапити у відповідний час у відповідне місце?
-- Напевно, так. А ще один спосіб -- мати багато грошей, бо талант зараз -- щось другорядне. Голосом сьогодні нікого не здивуєш. Дуже прикро, бо це впливає на якість нашої української естради.
-- Ти не боїшся, що отримавши так легко популярність, легко можеш її і втратити?
-- Боюся. Не так втратити популярність, як те, що в мене відбувається в житті. Маю на увазі постійні концерти, переїзди, спілкування з музикантами і журналістами. Це навантажує, з одного боку, але воно моє. Я завжди цього прагнув. Так, я стрімко вилетів на гору, але так само стрімко можу впасти вниз і розбитися. Було б дуже прикро, але я намагаюся робити все, щоб цього не сталося.
-- Чи не задумувався над тим, що саме Ти став переможцем "Шансу", оскільки з Тебе, такого ще зеленого, продюсери можуть ліпити все, що завгодно, при цьому ламаючи якісь Твої принципи та до певної міри світобачення. Чи вже зараз не відчуваєш себе маріонеткою?
-- В якихось моментах так. Не буду говорити, в яких, але на мою думку не завжди зважають, диктуючи свої правила. Але з іншого боку, їх можна зрозуміти -- гроші вкладають вони, а не я. Мені треба стати на ноги, а вже потім робити все так, як захочу. Хоча не раз вдавалося переконувати своїх продюсерів, що в шапочці я виступати не буду. Мені казали, що в ній буде моя фішка. Але це мені дуже не подобається. На фіналі "Шансу" під час виступу я навмисне ту шапку зняв, і мені ніхто нічого потім не сказав. Ще на виступ у "Таврійських іграх" мене змушували її вдягти, але я не погодився.
-- Чому ж тоді дав згоду співати пісню російською мовою? Адже під час відбірних турів "Шансу" Ти гостро поставив питання, що співатимеш лише українські пісні.
-- Так захотіли продюсери. Вони мені пояснили, що так буде краще для мене, зокрема, це можливість вийти на Москву.
-- Зачекай, але "ВВ" чи "Океан Ельзи" з їх україномовними піснями сприймають у Москві на "ура".
-- Якщо я зараз буду випендрюватися, то невідомо, як від реагують продюсери. Я змушений на це згодитися. Спочатку для мене це був злам, бо хотів бути суто українським виконавцем. У нас і так мало артистів, які б співали українською. Але зараз переконав себе у тому, що співати можна будь-якою мовою, бо пісня -- це душа, а її можна виливати будь-якою мовою. От у мене вже є пісня французькою. Я ще колись китайською заспіваю. Але в мене є принцип, якому ніколи не зраджу, навіть на вимогу продюсерів -- на сцені між піснями я обов'язково говоритиму українською. Я вражений, що Ірина Білик на запитання українською мовою відповідає російською.
-- Скільки часу триватиме твоя розкрутка модними продюсерами?
-- Це передбачають умови контракту. А про все, що пов'язане з контрактом, мені забороняють говорити. Можу лише зізнатися, що оселили мене в Києві в шикарній трикімнатній квартирі з двома ваннами. Але мені там занадто просторо. Це тимчасова квартира на лівому березі. І зараз мені шукають значно менше помешкання в центрі Києва.
-- Як тебе сприймають метри української сцени?
-- Взагалі стосунки між виконавцями ніякі, бо вони один одного сприймають як конкурентів. Однак наразі я до себе поганого ставлення не зауважив, навіть навпаки. У мене дуже гарні стосунки із Наталкою Могилевською. На екрані вона часто виглядає стервом. Однак, коли я до неї приходжу додому... ну, в нас із нею свої розмови... то вона дуже турботлива. Дає мені багато цінних порад щодо майбутнього.
Розмовляла Мар'яна П'ЄЦУХ
Віталій КОЗЛОВСЬКИЙ: Відчуваю себе маріонеткою
Тема українського шоу-бізнесу завжди викликала багато запитань, як правило, скептичних і песимістичних. Звичайно, що ця проблематика потребує глибокого дослідження. Однак причини такої сумної ситуації можна побачити і з простого прикладу, як от з банальної розмови із новоспеченою зіркою української сцени -- Віталієм Козловським. Саме цей 19-річний львів'янин став переможцем однієї з найрейтинговіших, а отже, найприбутковіших нині розважальних програм "Шанс" -- українського варіанту "Фабрики зірок".
-- Насамперед скажи, почуваєш себе зіркою чи усвідомлюєш, що Тобі просто пощастило?
-- Я завжди прагнув великої сцени. І в садочку, і в школі я співав, організовував концерти, і всі це сприймали на "ура". Тому вважаю себе людиною, якій доля подарувала її мрію. Зіркою себе не відчуваю, бо якби зараз пішов зі сцени на півроку, про мене би всі забули. А от якби Пономарьов пішов на п'ять років -- про нього б і тоді всі пам'ятали. Тобто, щоб стати зіркою, треба ще дуже багато працювати.
-- Ти відчуваєш, що та популярність, яку маєш зараз, є не справжньою, а штучною, яку тобі забезпечило телебачення?
-- Так воно і є.
-- Ти навчаєшся на журналістиці. Чи маєш ще й музичну освіту?
-- Ні, але хочу мати. Бо іноді відчуваю її брак. Погано знаю ноти і не надто добре володію музичними інструментами. Однак, якщо почую мелодію, то легко можу її відтворити на слух на фортепіано.
-- Чи на своєму прикладі Ти можеш підтвердити, що в Україні, щоб заслужити слави, потрібно не багато працювати, а лише потрапити у відповідний час у відповідне місце?
-- Напевно, так. А ще один спосіб -- мати багато грошей, бо талант зараз -- щось другорядне. Голосом сьогодні нікого не здивуєш. Дуже прикро, бо це впливає на якість нашої української естради.
-- Ти не боїшся, що отримавши так легко популярність, легко можеш її і втратити?
-- Боюся. Не так втратити популярність, як те, що в мене відбувається в житті. Маю на увазі постійні концерти, переїзди, спілкування з музикантами і журналістами. Це навантажує, з одного боку, але воно моє. Я завжди цього прагнув. Так, я стрімко вилетів на гору, але так само стрімко можу впасти вниз і розбитися. Було б дуже прикро, але я намагаюся робити все, щоб цього не сталося.
-- Чи не задумувався над тим, що саме Ти став переможцем "Шансу", оскільки з Тебе, такого ще зеленого, продюсери можуть ліпити все, що завгодно, при цьому ламаючи якісь Твої принципи та до певної міри світобачення. Чи вже зараз не відчуваєш себе маріонеткою?
-- В якихось моментах так. Не буду говорити, в яких, але на мою думку не завжди зважають, диктуючи свої правила. Але з іншого боку, їх можна зрозуміти -- гроші вкладають вони, а не я. Мені треба стати на ноги, а вже потім робити все так, як захочу. Хоча не раз вдавалося переконувати своїх продюсерів, що в шапочці я виступати не буду. Мені казали, що в ній буде моя фішка. Але це мені дуже не подобається. На фіналі "Шансу" під час виступу я навмисне ту шапку зняв, і мені ніхто нічого потім не сказав. Ще на виступ у "Таврійських іграх" мене змушували її вдягти, але я не погодився.
-- Чому ж тоді дав згоду співати пісню російською мовою? Адже під час відбірних турів "Шансу" Ти гостро поставив питання, що співатимеш лише українські пісні.
-- Так захотіли продюсери. Вони мені пояснили, що так буде краще для мене, зокрема, це можливість вийти на Москву.
-- Зачекай, але "ВВ" чи "Океан Ельзи" з їх україномовними піснями сприймають у Москві на "ура".
-- Якщо я зараз буду випендрюватися, то невідомо, як від реагують продюсери. Я змушений на це згодитися. Спочатку для мене це був злам, бо хотів бути суто українським виконавцем. У нас і так мало артистів, які б співали українською. Але зараз переконав себе у тому, що співати можна будь-якою мовою, бо пісня -- це душа, а її можна виливати будь-якою мовою. От у мене вже є пісня французькою. Я ще колись китайською заспіваю. Але в мене є принцип, якому ніколи не зраджу, навіть на вимогу продюсерів -- на сцені між піснями я обов'язково говоритиму українською. Я вражений, що Ірина Білик на запитання українською мовою відповідає російською.
-- Скільки часу триватиме твоя розкрутка модними продюсерами?
-- Це передбачають умови контракту. А про все, що пов'язане з контрактом, мені забороняють говорити. Можу лише зізнатися, що оселили мене в Києві в шикарній трикімнатній квартирі з двома ваннами. Але мені там занадто просторо. Це тимчасова квартира на лівому березі. І зараз мені шукають значно менше помешкання в центрі Києва.
-- Як тебе сприймають метри української сцени?
-- Взагалі стосунки між виконавцями ніякі, бо вони один одного сприймають як конкурентів. Однак наразі я до себе поганого ставлення не зауважив, навіть навпаки. У мене дуже гарні стосунки із Наталкою Могилевською. На екрані вона часто виглядає стервом. Однак, коли я до неї приходжу додому... ну, в нас із нею свої розмови... то вона дуже турботлива. Дає мені багато цінних порад щодо майбутнього.
Розмовляла Мар'яна П'ЄЦУХ