Всі колишні одесити – українофоби?
09/07/2004 | didych
"Настроювач" міг би бути корейським!(?)
http://kinokolo.ua/up/news.php?href=1625
Таку заяву зробив Сергій Чліянц, продюсер фільму "Настроювач" Кіри Муратової, 6 вересня на прес-конференції на Венеційському фестивалі, де цей фільм бере участь в офіційній програмі (категорія – поза конкурсом). Фільм, незважаючи на свою часову гігантоманію (154 хвилини), зібрав оплески зали. Дуже приємно було чути захоплені відгуки інтернаціональної преси в кулуарах. Про фільм Кіри Муратової... "російський фільм".
На питання: чому фільм, який є українсько-російською копродукцією, фігурує в програмі фестивалю як російський, – пан Чліянц дав одразу кілька відповідей, що дуже нагадує улюблений анекдот Фройда: чоловік позичив у свого сусіда ківш, а повернув його продірявленим. Коли хазяїн висловив претензії, той відповів: по-перше, я повернув його цілим, по-друге, коли я його брав, він уже був продірявлений, і, по-третє, я у тебе взагалі нічого не позичав.
Спершу пан Чліянц сказав, що він оформив документацію фільму "Настроювач" правильно, вказав в ентрі-формі й Україну, але вона, "мабуть, десь випадково згубилася".
Коли я звернула його увагу на те, що у зв'язку з фільмом "Настроювач" Україна не згадується не лише в програмі і каталозі фестивалю, а й у буклеті, над яким продюсер мав повний контроль, пан Чліянц заявив, що ми повинні бути вдячними вже за те, що Міністерство культури і мистецтв України стоїть у титрах фільму (з чого можна було зрозуміти, він міг би цього не робити).
Згідно з інформацією, що міститься на порталі KINOKOLO.UA, українська сторона вклала у фільм 40 відсотків бюджету. Однак пан Чліянц, який заявив, що українська частка складала лише 25 відсотків (не забувши додати, що вся ця метушня, на його думку, є чиновницьким маразмом), зрештою, висунув зовсім радикальний арґумент: оскільки компанія "Пигмалион", яка представляє "Настроювача" на фестивалі, є російською компанією, то й фільм автоматично стає російським.
"А якби фільм Кіри Муратової представляла корейська компанія, – сказав пан Чліянц, – то він був би корейським".
Здається, коментарі тут зайві.
Не будемо говорити про українських чиновників, які вже вкотре підтверджують свою безпорадність.
Цікаво було почути позицію дирекції фестивалю, яку артикулювала ведуча прес-конференції Альона Шумакова. Вона сказала, що фестиваль всіляко наголошуватиме на участі України у фільмові (цікаво, коли і як?), але Кіра Муратова починала як радянський режисер і тому вона, "як і казахські, туркменські і киргизькі режисери, асоціюється з однією країною" (вгадайте, якою), і дирекція фестивалю "ще не навчилася проводити розрізнення". Здається, сказано досить відверто.
Отже, нові кордони для них не суттєві. Хто їх повинен навчити розрізняти – велике питання. Одне певно – не такі пани, як Чліянц. Що думає з цього приводу Кіра Муратова, дізнатися не вдалося. Кіра Георгіївна не потрапила до Венеції. Цілком випадково. В онука, якого вона взяла з собою, виявилися проблеми з візою, і їх завернули на австрійському кордоні. Хто скаже, що для мистецтва кордони не суттєві?
Ольга Брюховецька, Венеція
http://kinokolo.ua/up/news.php?href=1625
Таку заяву зробив Сергій Чліянц, продюсер фільму "Настроювач" Кіри Муратової, 6 вересня на прес-конференції на Венеційському фестивалі, де цей фільм бере участь в офіційній програмі (категорія – поза конкурсом). Фільм, незважаючи на свою часову гігантоманію (154 хвилини), зібрав оплески зали. Дуже приємно було чути захоплені відгуки інтернаціональної преси в кулуарах. Про фільм Кіри Муратової... "російський фільм".
На питання: чому фільм, який є українсько-російською копродукцією, фігурує в програмі фестивалю як російський, – пан Чліянц дав одразу кілька відповідей, що дуже нагадує улюблений анекдот Фройда: чоловік позичив у свого сусіда ківш, а повернув його продірявленим. Коли хазяїн висловив претензії, той відповів: по-перше, я повернув його цілим, по-друге, коли я його брав, він уже був продірявлений, і, по-третє, я у тебе взагалі нічого не позичав.
Спершу пан Чліянц сказав, що він оформив документацію фільму "Настроювач" правильно, вказав в ентрі-формі й Україну, але вона, "мабуть, десь випадково згубилася".
Коли я звернула його увагу на те, що у зв'язку з фільмом "Настроювач" Україна не згадується не лише в програмі і каталозі фестивалю, а й у буклеті, над яким продюсер мав повний контроль, пан Чліянц заявив, що ми повинні бути вдячними вже за те, що Міністерство культури і мистецтв України стоїть у титрах фільму (з чого можна було зрозуміти, він міг би цього не робити).
Згідно з інформацією, що міститься на порталі KINOKOLO.UA, українська сторона вклала у фільм 40 відсотків бюджету. Однак пан Чліянц, який заявив, що українська частка складала лише 25 відсотків (не забувши додати, що вся ця метушня, на його думку, є чиновницьким маразмом), зрештою, висунув зовсім радикальний арґумент: оскільки компанія "Пигмалион", яка представляє "Настроювача" на фестивалі, є російською компанією, то й фільм автоматично стає російським.
"А якби фільм Кіри Муратової представляла корейська компанія, – сказав пан Чліянц, – то він був би корейським".
Здається, коментарі тут зайві.
Не будемо говорити про українських чиновників, які вже вкотре підтверджують свою безпорадність.
Цікаво було почути позицію дирекції фестивалю, яку артикулювала ведуча прес-конференції Альона Шумакова. Вона сказала, що фестиваль всіляко наголошуватиме на участі України у фільмові (цікаво, коли і як?), але Кіра Муратова починала як радянський режисер і тому вона, "як і казахські, туркменські і киргизькі режисери, асоціюється з однією країною" (вгадайте, якою), і дирекція фестивалю "ще не навчилася проводити розрізнення". Здається, сказано досить відверто.
Отже, нові кордони для них не суттєві. Хто їх повинен навчити розрізняти – велике питання. Одне певно – не такі пани, як Чліянц. Що думає з цього приводу Кіра Муратова, дізнатися не вдалося. Кіра Георгіївна не потрапила до Венеції. Цілком випадково. В онука, якого вона взяла з собою, виявилися проблеми з візою, і їх завернули на австрійському кордоні. Хто скаже, що для мистецтва кордони не суттєві?
Ольга Брюховецька, Венеція
Відповіді
2004.09.07 | otar
Ото ше цяця...
За що ми маємо змагатись? За ще одну можливість заявити всьому світу, що в Україні говорять російською, українське кіно робиться російською мовою і взагалі ми нічим від Росії не відрізняємось? Навіщо там слово Україна, якщо воно не містить нічого справді українського? Коли в нас буде національне кіно, тоді ми будемо вболівати за те, щоб його ідентифікували як НАШЕ. А наразі воно й не є наше, воно є одним з найяскравіших (разом зі спортом і політикою) відображень нашої національної меншвартості.2004.09.08 | didych
Re: не цяця...
змагатися треба за індустрію і кошти, що й роблять в усьому світі. і якщо це в нас буде гарно виходити, то, може, й вдасться піднести українське кіно з яскраво вираженими національними рисами на відповідний рівень у світі. фільм "мамай" саніна в цьому плані показовий: режисер свідомо добивався, щоб його стрічка була знята з урахуванням сучасних вимог до кіна (звук, якість зображення і т. д.). якби цієї якости не було, то його б не допустили до участи в висуванні на "Оскара". фільм зняти - це не вірш написати (і навпаки). наявність муратової і її картин – свідчить про кіноіндустрію в Україні і її рівень (кадри, павільйони, обладнання, технічні можливості, кошти і т. п.). чого це все віддавати москалям? з якого це дива? тим паче, якщо йдеться про таких падлючих патріотів нєдєлімої, як чліянц (колишній одесит), через якого і заварилася вся ця каша.2004.09.08 | otar
а кака
> змагатися треба за індустрію і коштиМожете вважати мене мрійником і "ура-патріотом", але я вважаю, що змагатися зараз треба за національний продукт, де слово "національний" передусім значить "україномовний".
>якщо це в нас буде гарно виходити, то, може, й вдасться піднести українське кіно з яскраво вираженими національними рисами
якщо "це" в нас буде виходити в тому дусі, в якому виходить зараз, то яскраво виражені національні риси в кіно ніколи не з'являться. Чому? Бо це кіно є РОСІЙСЬКЕ за національно-культурною ознакою. Це є частина російського культурного продукту, яку виробляють українські росіяни на українській матеріальній базі.
> наявність муратової і її картин – свідчить про кіноіндустрію в Україні і її рівень
Знов-таки: про російську кіноіндустрію в Україні. Ці фільми знімаються для росіян і російськомовних українців, тільки так можна пояснити, що вони навіть не мають дубльованої українською версії.
>чого це все віддавати москалям? з якого це дива?
В одному пакеті з Гоголем і "братами Клiчкo, і ще багатьма явищами, які завжають реанімувати українську культуру, підмінюючи поняття "український" на "зроблений в Україні/українського походження". Якщо все це віддати москалям як їхнє (бо за формою і змістом воно є їхнє), то виникне певний вакуум, який зможе заповнитись справді українським продуктом.
2004.09.08 | didych
Re: про вакуум
найперше треба поміняти владу. а до цього ми всі разом причетні (чи не так?).отже, сподівання може бути таке: прийде інша влада й дасть нові орієнтири.
це буде сиґнал для великої частини суспільства перебудуватися. навіть тим самим "братам Клічкам"...
до того ж, навіть зараз тих 16 млн. гривень з бюджету на рік на укр. кіно цілком достатнє для створення, як мінімум, 10 повнометражних фільмів. де вони?
буде замовлення на створення національного продукту й відповідне бажання – буде національний продукт. нема замовлення й бажання, як зараз, – нема й продукту.
не все так однозначно в такій космополітичній і витратній галузі, як кінематограф. тут також потрібне вдале поєднання державних і недержавних коштів. своєрідна рівновага. а на даному етапі, якщо відмовлятися від мистецьких фільмів муратової, це тільки мінус (більшість т. зв. національних (україномовних) картин в Україні просто немистецькі, тобто неякісні).
висновок: треба створити такі умови, щоб муратова і компанія мали замовлення на створення національного продукту (див. початок).
коли ж займатися створенням вакууму, то прийдуть пересічні особистості, або декваліфіковані особи, або дебютанти, які створять х...вий національний продукт, що його топтатимуть свої, а з особливим задоволенням – п'ята колона... не можна, не знаючи технологій, зняти гарний фільм, потрібна практика, тобто треба в цій сфері постійно вправлятися. чесно кажучи, мені зовсім не хочеться, щоб наш національний продукт був в одному місці. тобто у вакуумі.
2004.09.20 | Михайло Свистович
Не всі (-)