МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Андрухович, Антонич, чорт і хуліганство

10/12/2004 | lizzy
У дискусії про Жадана і матюки було заторкнуто цікавий момент, який мені б хотілося обговорити.

Олесь Бережний пише: "Згадайте, який кумедний гвалт здійнявся з приводу змалювання Б-І. Антонича в "12 обручах" (якщо усе то не було зоркестрованим піарним ходом). Мене дивує, що "Дефіляда" свого часу не викликала належного їй резонансу й шкандалю з пікетами ветеранів, листами трудящих, судовими позовами тощо".

Обурення з приводу постаті Антонича в романі Андруховича я чула з вуст кількох шанованих людей. Їх вразила в саме серце відсутність у Андруховича всього святого. В той же час більшість моїх друзів мого віку у дискусіях про "12 обручів" про Антонича переважно не згадували, концентруючись на інших речах.

У зв'язку з цим у мене виникла пропозиція обговорити: що святого має бути в українського письменника і чи має щось бути взагалі? Чи український письменник, що відповідає за духовність майбутніх поколінь, може чіпати:
1) маму
2) батьківщину
3) антонича
4) любов до книги
5) ющенка
6) пшеничне колосся
7) росію
8) америку
9) шевченка
10) шевченка (фк мілан)
11) сороса
12) ананаси і рябчиків
13) чорта?

Хотілося б ще поговорити про те, чи вже нарешті вмер постмодернізм, але спочатку про святе, якщо можна.

Відповіді

  • 2004.10.12 | otar

    у зв'язку з цим

    Не можу не дати лінк на палку дискусію, що утворилась на Літклубі під статтею Ростика Паранька "Дванадцять обручів: тріумф чи променад голого короля?":

    сама стаття:
    http://litclub.lviv.ua/oneofus/?content=%2Foneofus%2Foneofus_view.php&idArticle=1032

    коментарі:

    http://litclub.lviv.ua/oneofus/?content=%2Foneofus%2Foneofus_view.php&idArticle=823

    Сам я переконаний, що Андрухович мав повне право писати про Антонича все, що завгодно :)
  • 2004.10.12 | П.Солодько

    Може все. (-)

  • 2004.10.12 | Mary

    Кгм, про смерть і життя постмодернізму (можна я вже?)

    По перше, чому пост-модернізм мав вмерти - тому що вмер Деріда?

    По-друге, перш ніж говорити про смерть постмодернізму, я би просила шановне товариство таки визначитися про що говоритимемо. Тут колись була дискусія http://maidan.org.ua/n/culture/1086922144, в якій я намагалася вияснити в "спецалістів", що ж то таке той пост-модернізм (http://maidan.org.ua/n/culture/1086981906), але так і не отримала жодної задовільної відповіді крім визначення "це дупа, дупа, дупа, дупа..."

    Ну і по-третє, (дуже важливо і цікаво, хоч не знаю, чи влучно :-)) якщо пост-модернізм таки гмер, то що (хто) далі?
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2004.10.12 | otar

      Про це ми теж нещодавно на Літклубі сперечались :)

      Але, може, спершу про Обтруховича і Антонича? :)))
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2004.10.12 | С.Пиркало

        От Ви, пане Солодько

        могли б зобразити, скажімо, Павла Тичину в своєму новому романі, тільки не дідом сивочолим, а в ліжку з трьома веселими гімназистками?
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2004.10.12 | П.Солодько

          Як два пальці

          І всі четверо накокаінєниє джаз на повну потужність із патєфона слухають, одна курситска каже: "Ах, какіє красівиє стіхі, а как ето будет по-великорусскі вот ето "приветно, яблочноцветно"?", а Тичина голий як Алекс із CWO "з ручкою від пательні, що стирчала з нього" бігає квартирою в домі на Новом строєніі на Кузнєчній і кричить, перегукуючи 11-ий трамвай "Не смотрі ти так офуєнно, йоп твою мать!" А в сусідній квартирі - есерівський штаб, Бондарчук і Каховська готують бойову акцію на генерал-губернатора, кисіль-вибухівку в банки консервні пхають. А поверхом нижче, де табачноє і пітєйноє завєдєніє купца пєрвой гільдіі Владіміра Давідовіча Блюмберга, шум із квартири Тичини заважає йому обслужить лєкаря Міхаіла Булгакова, і пріказчік купца дзвонить і викликає "Беркут", а ті приїздять, карочє, і тут із окон одкривають вогонь, "Стойтє, братци!" - кричить поліцмейстер солдатам, які їдуть на фронт. - "Прікройтє!". Ті вриваються в пітєйноє завєдєніє, а там прихований бордель, і наркопрітон, купа морфієм обдвиганих, і австрійський консул, який уже півроку як нібито виїхав, у тому числі. І починається...

          А тим часом Тичина й Булгаков із веселими гімназистками (ті хіхікають позаду, залишивши двох мужчин на самоті) уходять в сторону Ніколаєвського парку, в червоне кружало західного сонця, трамваї дзеленкочуть, механічні екіпажі шелестять бруківкою, ізвозчіки пахнуть гноєм, Булгаков жваво жестикулює, розмахуючи лікарським саквояжем, Тичина слухає і механічно киває, в його правій руці затиснено довгаста шия пляшечки бальзаму "Кобзар", у лівій руці - затичинено багряний листок каштану.


          Це все можна. А на фіга? :)

          Где ответ? Не даёт ответа.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2004.10.13 | Shooter

            Йоб-тить!!

            П.Солодько пише:
            > І всі четверо накокаінєниє джаз на повну потужність із патєфона слухають, одна курситска каже: "Ах, какіє красівиє стіхі, а как ето будет по-великорусскі вот ето "приветно, яблочноцветно"?", а Тичина голий як Алекс із CWO "з ручкою від пательні, що стирчала з нього" бігає квартирою в домі на Новом строєніі на Кузнєчній і кричить, перегукуючи 11-ий трамвай "Не смотрі ти так офуєнно, йоп твою мать!" А в сусідній квартирі - есерівський штаб, Бондарчук і Каховська готують бойову акцію на генерал-губернатора, кисіль-вибухівку в банки консервні пхають. А поверхом нижче, де табачноє і пітєйноє завєдєніє купца пєрвой гільдіі Владіміра Давідовіча Блюмберга, шум із квартири Тичини заважає йому обслужить лєкаря Міхаіла Булгакова, і пріказчік купца дзвонить і викликає "Беркут", а ті приїздять, карочє, і тут із окон одкривають вогонь, "Стойтє, братци!" - кричить поліцмейстер солдатам, які їдуть на фронт. - "Прікройтє!". Ті вриваються в пітєйноє завєдєніє, а там прихований бордель, і наркопрітон, купа морфієм обдвиганих, і австрійський консул, який уже півроку як нібито виїхав, у тому числі. І починається...
            >
            > А тим часом Тичина й Булгаков із веселими гімназистками (ті хіхікають позаду, залишивши двох мужчин на самоті) уходять в сторону Ніколаєвського парку, в червоне кружало західного сонця, трамваї дзеленкочуть, механічні екіпажі шелестять бруківкою, ізвозчіки пахнуть гноєм, Булгаков жваво жестикулює, розмахуючи лікарським саквояжем, Тичина слухає і механічно киває, в його правій руці затиснено довгаста шия пляшечки бальзаму "Кобзар", у лівій руці - затичинено багряний листок каштану.
            >
            >
            > Це все можна. А на фіга? :)
            >
            > Где ответ? Не даёт ответа.

            Як це нафіга? Для процесса! Літературного.

            Трохи менше екстремізму, добавити чу/чіхання Булгакової потилиці Тичиною - і пахлєще Куельйо вийти може...:)
          • 2004.10.13 | ziggy_freud

            мистецтво реміксу, якого бракує багатьом літ-попсарям

            П.Солодько пише:
            >
            > Це все можна. А на фіга? :)
            >

            За інших сказати важко, але я куплю і почитаю. Шутеру теж ідея сподобалась. Крім нудної та одноманітної поп-літератури, з'явиться щось веселе та майстерно зроблене.

            Звичайно, цей короткий опус - експлуатація вже відомих ходів. Однак звеселили ;0)

            Причина друга. Можливо, деякі діячі київської русо-культури стануть вимовляти прізвище Булгхххаков!!! без придихання та трьох знаків оклику ;-)
            згорнути/розгорнути гілку відповідей
            • 2004.10.13 | otar

              і не кажіть


              > Причина друга. Можливо, деякі діячі київської русо-культури стануть вимовляти прізвище Булгхххаков!!! без придихання та трьох знаків оклику ;-)

              І не тільки русо-... :)

              Нещодавно намагався пояснити одній людині в дуже м'яких виразах невідповідність між тим ажіотажем і обожнюванням, яке існує навколо Булгакова-а-зокрема-роману-"М&M", і справжнім місцем Булгакова в російській і світовій літературі... результат - образа на все життя :)
  • 2004.10.12 | Олесь Бережний

    Про Інь і Янь - моральні обмеження й творчу безмежність

    Шановна lizzy,

    Дякую за цитування. Сподіваюся, що моя позиція щодо будь-якого обмеження творчої думки є кришталево ясною.

    При цьому бажав би вдатися до деяких пояснень. Кожна людина повинна мати щось святе, цього я ніяк не заперечую. Це - результат виховання, освіти, віросповідання, зрештою репутації в суспільстві тощо. Але це святе не можна примусово накидати комусь іншому, для кого воно святим не є. Для когось і самого поняття "святе" (чи "гріховне") може не існувати, бо таких слів не існує в деяких мовах...

    Однак, тут йдеться, якщо я правильно зрозумів, навіть не про людей взагалі, а про митців, творчість, письменницьку фантазію, витончену розумову діяльність. Глибоко переконаний, що в цьому не повинно бути взагалі ніяких регламентованих іззовні обмежень. Нехай творчі люди творять - як і що їм тільки заманеться. Це вже питання редакторів, видавців, продавців, директорів, коректорів, адміністраторів, й купи інших професіоналів навколо мистецтва, визначати, що на їхній погляд є прийнятним, потрібним, затребуваним, вдалим, запитаним, комерційно успішним тощо. Ті з них, хто візьмуть на себе ризик займатися чимось неординарним і маргінальним і зрештою зроблять його ординарним і мейнстрімовім - вони є найпрофесійнішими фахівцями!

    У тутешньому дискурсі Гашек згадувався кількараз як бодай авторитет класичної статури. Переконаний, що на початку минулосго сторіччя його творчість зі Швейком так не сприймалася більшістю читачів. Думаю це стосується геть усіх класиків, які свого часу були переважно маргіналами у своєму оточенні, що балансували на межі тогочасної суспільної моралі й копали її стусанами своїх творів. Сьогодні важко уявити, що це може стосуватися таких усталених у нашій свідомости класиків як Лева Толстоя, Вильяма Шекспіра чи Гомера... але колись так було і з ними.

    Насамкінець, шановна lizzy, мушу зазначити, що нічого у Вашій дванадцятці не зможе витримати іспит на творчу "святечність". Усі ці теми "чіпалися" всіляко, з усіх боків, з усіма можливими й неможливими збоченнями, перверзіями й святотаствами. І нічого страшного не сталося. Переважна більшість людства не почала раптом срати посеред вулиць. Цивілізація існує і квітне далі. Діти ходять до школи, завчають на пам"ять класиків, які колись, десь, кимось вважалися хуліганами...

    Щиро - :hap:

    lizzy пише:
    > У дискусії про Жадана і матюки було заторкнуто цікавий момент, який мені б хотілося обговорити.
    >
    > Олесь Бережний пише: "Згадайте, який кумедний гвалт здійнявся з приводу змалювання Б-І. Антонича в "12 обручах" (якщо усе то не було зоркестрованим піарним ходом). Мене дивує, що "Дефіляда" свого часу не викликала належного їй резонансу й шкандалю з пікетами ветеранів, листами трудящих, судовими позовами тощо".
    >
    > Обурення з приводу постаті Антонича в романі Андруховича я чула з вуст кількох шанованих людей. Їх вразила в саме серце відсутність у Андруховича всього святого. В той же час більшість моїх друзів мого віку у дискусіях про "12 обручів" про Антонича переважно не згадували, концентруючись на інших речах.
    >
    > У зв'язку з цим у мене виникла пропозиція обговорити: що святого має бути в українського письменника і чи має щось бути взагалі? Чи український письменник, що відповідає за духовність майбутніх поколінь, може чіпати:
    > 1) маму
    > 2) батьківщину
    > 3) антонича
    > 4) любов до книги
    > 5) ющенка
    > 6) пшеничне колосся
    > 7) росію
    > 8) америку
    > 9) шевченка
    > 10) шевченка (фк мілан)
    > 11) сороса
    > 12) ананаси і рябчиків
    > 13) чорта?
    >
    > Хотілося б ще поговорити про те, чи вже нарешті вмер постмодернізм, але спочатку про святе, якщо можна.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2004.10.13 | С.Пиркало

      Цензура вдома і за кордоном

      Читаю зараз "Вербну неділю" Курта Воннегута - він починає з того, як його книжки спалили в одній школі в американському містечку - шкільна дирекція, яка їх не читала, тільки десь чула, що вони шкідливі. Він написав листа дирекції з питанням, якого хріна?

      Він-то сам вважав, що навчає читача розумному, доброму і вічному, а виявилося - хтось десь зауважив єдине слово "фак", сказане на адресу капелана у тій книзі, і все - її спалили.

      В Україні поки що книжок не палять, окрім Капранових, які зініціювали спалення рукописів письменниками на знак протесту проти урядової політики (моя ідея, до речі:).

      Зате українці дуже люблять обзивати одне одного зрадниками ідеї. Вся національна тема досі дуже болюча.

      От якби зараз хтось написав роман про те, що переважна більшість українських патріотів - скажімо так, не надто інтелектуальні, а якась частка - взагалі свині?

      Може, такий роман був би цікавим і до великої міри правдивим, але як би видавці та навкололітературна тусовка поставилися до такого автора?

      (на всякий випадок - я особисто такого роману писати не збираюся, але дуже цікаво уявити таку ситуацію)
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2004.10.13 | Олесь Бережний

        Чому Курт Воннегут рулз? Бо він був, є і зажди буде дуже куууул!

        Чомусь пригадалася Воннегутова розповідь (не пригадую зараз у якому саме романі) про одну дуже шкідливу епідемію грипу в США. Люди почали вмирати після того, як вдихнули шкідливий вірус. З*ясувалося, що вірусом були китайські комуністи. Передові науковці КНР намагалися вивести таку породу китайських комуністів, які б були дуже економічно вигідними, споживаючи наймінімальнішу кількість харчів, і також водночас вирішити житлову проблему перенаселення. Їм це вдалося - китайські комуністи стали мікроскопічних розмірів. Однак, постала інша проблема - вітром підхоплювало величезну кількість китайських комуністів, розпорошувало по світу (експортуючи таким чином свтову революцію) й зрештою заносило аж до США...

        Світлано, мені здається, що байка Воннегута про спалення його книжок у якійсь школі належить до цих перлів. Хоча все може бути, бо життя часто буває хімерніше за вигадку. Воннегута я страшенно люблю. З захопленням перечитав геть усі його книжки, деякі по кілька разів, навіть читав його лекції та статті. Письменник просто феноменальний і дуже своєрідний! Якраз у контексті творчої розкутості - він, нмд, є просто генієм!

        А стосовно патріотів і свиней, я б дещо змістив кут зору - і запропонував би роман про життя свиней у країні Кнураїні, коли якась частка з них - просто патріоти. А інші частки - бокаті рохкаючі олігархи, інтернаціоналістичні льохи з голубим салом, чи кувікаючі кошерні кнуряки тощо...

        Щиро - :sol:

        П.С. Ще цікавинка: Богдан Рубчак, вельми шанований мною український поет з Чикаго, не поділяє мого захоплення Воннегутом і навіть колись розповів мені, як він власноручно написав Куртові обурливого листа з приводу одного його кумедного персонажа - української балерини Зінки (здається це було в романі Cat's Craddle). :wahoo:

        С.Пиркало пише:
        > Читаю зараз "Вербну неділю" Курта Воннегута - він починає з того, як його книжки спалили в одній школі в американському містечку - шкільна дирекція, яка їх не читала, тільки десь чула, що вони шкідливі. Він написав листа дирекції з питанням, якого хріна?
        > Він-то сам вважав, що навчає читача розумному, доброму і вічному, а виявилося - хтось десь зауважив єдине слово "фак", сказане на адресу капелана у тій книзі, і все - її спалили.
        /.../
        > От якби зараз хтось написав роман про те, що переважна більшість українських патріотів - скажімо так, не надто інтелектуальні, а якась частка - взагалі свині?
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2004.10.13 | С.Пиркало

          Re: Чому Курт Воннегут рулз? Бо він був, є і зажди буде дуже куууул!

          http://solonor.com/bannedbooks/archives/001789.html
          нема часу шукати ретельно, але ось лінк, де говориться про заборону Slaughterhouse Five. Здається, Воннегут писав, що його та кілька інших книжок просто спалили на смітнику за школою, бо шо ж із ними дєлать? Але ручатися не буду.
          Що ж до свиней, то після Оруела та Тваринної ферми вже якось не надається про них писати... хоча ідея гарна.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2004.10.13 | П.Солодько

            Еге ж.

            Воннегут - дуже душевний дядько. Іноді навіть здається, що він українець. :)

            в мене вдома є Бойня українською 70-их років видання і я прочитав її спершу років у 15 як фантастику, а в шістянадцять у відосалоні за рубль дивися якусь комедію (як багатий буржуй вирішив повчитися у коледжі зі своїм чи то сином, чи то молодшим братом). І от буржую дають завдання написати твір по Воннегуту. Він за бабло домовляється з самим Воннегутом і той пише твір, за який буржуй отримує "незадовільно", мовляв, це не твір, а маячня якась. :)

            Після того я ще раз перечитав Бойню, а потім і Колиску для Кицьки, й так далі. І дуже мені це сподобалося.

            А актор, який грав Воннегута в комедії, на диво схожий на самого Курта на фотках на форзацах.

            І мені досі цікаво - Воннегут то був чи якийсь актор?
          • 2004.10.13 | Олесь Бережний

            Різні свині - на їхніх САЛА немає!

            С.Пиркало пише:
            > Що ж до свиней, то після Оруела та Тваринної ферми вже якось не надається про них писати... хоча ідея гарна.

            Нема базару, хоча в Орвеля вони не гасали на мерсах і не кувікали пачєлавєсські на мабілах!
      • 2004.10.13 | pro et contra

        Re: Цензура вдома і за кордоном

        Привіт,

        Я б хотів купити 2 години твого часу.
        Нічого непристойного (отже, нічого цікавого?).

        Кіко то коштує?
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2004.10.13 | С.Пиркало

          Мого часу? На фіга?

          Ви хочете купити 2 години мого часу, чи то я помилилася? Якщо так, то пишіть на svitlana at gmail.com, обговоримо ціну. Якщо я не так зрозуміла, звиняюсь.
          Я запросила, до речі, Андруховича висловитися з приводу теми цього обговорення. Він сказав, що Майдан читає часто, але тільки політику, бо в культурі є кілька ненормальних, які його страшенно ненавидять. Оце тема для ще однієї дискусії - власне про ведення цивілізованих дискусій в Україні, зокрема літературних.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2004.10.13 | otar

            ну Патріарх дає :)

            > Він сказав, що Майдан читає часто, але тільки політику, бо в культурі є кілька ненормальних, які його страшенно ненавидять.

            :)))) Ніколи не думав, що безсмертним теж таке притаманне. Що ж, ще одна причина для нас усіх думати уважно, що пишемо... А то вже без Андруховича лишились, таво і гляді, без Пиркало лишимось :)
          • 2004.10.13 | Горицвіт

            Re: Мого часу? На фіга?

            С.Пиркало пише:
            > Я запросила, до речі, Андруховича висловитися з приводу теми цього обговорення. Він сказав, що Майдан читає часто, але тільки політику, бо в культурі є кілька ненормальних, які його страшенно ненавидять.


            Може, послати йому офіційне запрошення? Чи організувати з ним інтернет-конференцію?


            > Оце тема для ще однієї дискусії - власне про ведення цивілізованих дискусій в Україні, зокрема літературних.


            Отож.
          • 2004.10.13 | otar

            До речі, Світлано (трохи офтопік)

            Оце якраз доречно буде висловити одне з зауважень, що виникли в мене на тлі загального захоплення і надзвичайно позитивних вражень від вашого нового програмного твору "НДПЧ", прочитаного мною нещодавно в найвідповіднішому, здається, місці - в літаку. Так от: у романі забагато Андруховича. Він згадується з приводу й без приводу рази 4, здається, і йому присвячено цілий розділ. Ще б нічого, якби там згадувався хоч ХТОСЬ ЩЕ із сущих українських літераторів. Але там є тільки він.

            Що, на мою думку, трохи шкідливо, бо сприяє поширенню стереотипу "українська література = Андрухович" (на зразок класичного "поет = Пушкін").
            згорнути/розгорнути гілку відповідей
            • 2004.10.14 | lizzy

              Re: До речі, Світлано (трохи офтопік)

              Не можу заперечити правдивості ваших слів, о Отаре. Ну, в романі ще дечого забагато, не буду тикать пальцями... це все тяжкий спадок зростання в 17-му гуртожитку КНУ на Сєченова, де існував культ Андруховича й бухла. Я нещодавно про це думала і вирішила більше відомих людей під їхніми власними іменами не згадувати і де попало не цитувати, а то якийсь недопечений постмодернізм палучається. А сам Андрухович дуже цікава людина, але куди вразливіша, ніж ми з вами.
              Хотіла якоюсь конструктивною критикою відповісти про твою поезію - але не можу, бо все подобається. Правда, я читала тільки три.
              згорнути/розгорнути гілку відповідей
              • 2004.10.14 | Mary

                Ви його повістинку почитайте - саме задоволення. (-)

                згорнути/розгорнути гілку відповідей
                • 2004.10.14 | Олесь Бережний

                  Приєднуюся до поради! (-)

                  згорнути/розгорнути гілку відповідей
                  • 2004.10.14 | otar

                    Дякую, друзі :) (-)

                    згорнути/розгорнути гілку відповідей
                    • 2004.10.15 | Олесь Бережний

                      Мамо, дивіцця - нас люде фалять!

                      - Мамо, дивіцця, нас люде фалять!
                      - Ой, доню, а хто ж це нас фалить?
                      - Та я - вас, а ви - мене.

                      (З народних висловювань Івана Плюща)
                      згорнути/розгорнути гілку відповідей
                    • 2004.10.15 | П.Солодько

                      Re: Дякую, друзі :) (-)

                      Про Квітославу дуже сподобалося.

                      І сюжет близький і, ткскать, насущний, і написано гарно, хоч і дещо, ІМХО, рафіновано (але це, ІМХО, такий дискурс галицький).

                      Відмінний кінець. Даремно щось закидають - саме через таке завершення твір хочеться перечитати. Взагалі, 2 останніх сторніки є дуже важливими у творі, ІМХО. Я позавчора випадково подивився російський фільм "Апрель" - повна туфта з Міхаілом Кругом ув одній із ролей. Зате який класний кінець, ще й ситуація, знайома з власного досвіду!

                      Вибачте за сумбур думок - мало часу.
                      згорнути/розгорнути гілку відповідей
                      • 2004.10.15 | Олесь Бережний

                        Повістини кінець - Квітославі капець?

                        П.Солодько пише:
                        > Про Квітославу дуже сподобалося.
                        Так! Особливо Quito(столицяПеру)slava.

                        > І сюжет близький і, ткскать, насущний, і написано гарно, хоч і дещо, ІМХО, рафіновано (але це, ІМХО, такий дискурс галицький).
                        Рафінад! (Але ж не всім мед збирати з диких гір... ;)

                        > Відмінний кінець. Даремно щось закидають - саме через таке завершення твір хочеться перечитати.
                        Закидають не даремно. Але то вже питання смаків і власних уподобань. Важливо, що кінець викликає сильні емоції - в один чи інший бік! А хіба ж не хочеться дізнатися, що буде з нею далі? НУ, крім, крематорію, звичайно.

                        > Взагалі, 2 останніх сторніки є дуже важливими у творі, ІМХО.
                        Дуже. Тому навколи них і точиться січ!

                        Взагалі, варто було б, нмд, започаткувати це обговорення в окремій гілці.
                        згорнути/розгорнути гілку відповідей
                        • 2004.10.15 | otar

                          Квітославине друге народження :)

                          Дякую, дякую. Дуже приємно це все читати :) Не знаю, чи справді Квітослава варта такої купи слів про неї. Але, коли вже про неї заговорили, то хочу сказати, що якраз сьогодні вона зазнала другого народження :) Саме сьогодні я отримав, відкрив і побачив (із неабияким завмиранням серця) повний англійський переклад повісті. Перекладач - київський філолог-музикант-і-взагалі-всебічно-талановита-людина Геннадій Шпак. Відчуття, скажу вам, фантастичні :) Напевно, сильніші будуть тільки тоді, коли (і якщо) текст усе-таки обубликують (підморгую) :-)
                          згорнути/розгорнути гілку відповідей
                          • 2004.10.16 | Mary

                            Вітаю!(-)

              • 2004.10.14 | otar

                В порядку самореклами :)

                Оскільки я всебічно зацікавлений у критиці, в тому числі нищівній, то всіляко припрошую ознайомлюватись із моєю базґраниною отут

                http://litclub.lviv.ua/oneofus/?content=oneofus%2Foneofus_view.php&idAuthor=5

                хоча я до кінця не вірю, що заслужив :)
                Дякую за увагу :)
                згорнути/розгорнути гілку відповідей
                • 2004.10.14 | Олесь Бережний

                  Реклама- рушій прогресу :))) Пст, тіко не кажіть це Кочевиху (-)

                • 2004.10.15 | С.Пиркало

                  Re: В порядку самореклами :)

                  Отаре, якщо буде хвилька - писни, будь ласка, пару слів на svitlana at gmail com, хочу порадитися з приводу сучасних українських письменниць, яких я не знаю... буду дуже вдячна.
                  згорнути/розгорнути гілку відповідей
                  • 2004.10.15 | otar

                    писнув, чекаю на одвіт і привіт :) (-)

    • 2004.10.13 | otar

      Щодо Андруховича

      Думаю, отим віршем, англійську назву якого я зараз не згадаю (шось, здається, про бед компані), Андрухович дасть громадському ханжеству такого ляпасу, від якого воно вже не встане. Це ж треба, приштампувати всякою бридотою все-все-все найсвятіше! :) Щоправда, "франкмасон, фармазон" - це приблизно як "радіо, радіво", але Патріархові видніше. Мені цікаво, хто тепер виступить обвинувачем - пані Калинець уже якось не тойвово... :)
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2004.10.13 | Олесь Бережний

        Який вірш? (-)

        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2004.10.14 | otar

          Каюсь

          Я маю велике серце, як у теляти :) Або барана, принаймні, воно явно більше тієї частини мого мозку, яка відповідає за пам'ять. Тому я, ознайомившись із "Піснями для м.п.", відразу передав цю книжку далі по "конвеєру" бажаючих (вірніше, небажаючих платити 7 гривень енд мор), а назви віршів не запам'ятав. Вірніше, запам'ятав не всі. Йдеться про той вірш, де перелічуються в іронічному ключі пророки української літератури.
  • 2004.10.13 | Привід Augusto G.

    Décès du philosophe Jacques Derrida.

    В минулу п'ятницю на 74 році життя помер філософ Жак Дерріда. Aвтор концепціі деконструктивізму, яку він застосував в філософіі літератури.
    Принцип деконструктивізму був прикладений до ідей, цінностeй та інститутiв суспільства. Hародився постмодернізм.
    Деррідa був батьком постмодернізма.
    Зараз посмодернізм залишився сиротою.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2004.10.13 | lizzy

      Re: Décès du philosophe Jacques Derrida.

      Отже, ви кажете, Деррида - старий сефард - полишив постмодернізм сиротою? Так той постмодернізм наче не такий уже й маленький, аби його сиротою собі уявляти. Деррида став батьком не в такому старому віці. То що, назад в майбутнє, до неореалізму?
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2004.10.13 | Горицвіт

        повернення неможливе

        Просто настав (і давно) пост-постмодернізм. Якщо можна так сказати. Бо міряння "епохами" – це елемент до-постмодерного мислення.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2004.10.13 | otar

          щира правда :)

          Що ж до України, то я абсолютно переконаний, що в ній постмодернізму не було і бути не могло. І це підтверджується номенклатурою тих, хто вважав себе постмодерністами і кого ними називали :)
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2004.10.13 | Горицвіт

            не згоден

            otar пише:
            > Що ж до України, то я абсолютно переконаний, що в ній постмодернізму не було і бути не могло. І це підтверджується номенклатурою тих, хто вважав себе постмодерністами і кого ними називали :)


            По-перше, пм є літературний, літературознавчий (св. п. Деріда), філософський і світоглядний.

            Прозу Андруховича можна запросто причислити до пм, по формі і не тільки (посткарнавальне безглуздя і т.п.).

            У світогляді пм "в Україні" теж був і є. Зокрема, ваш пок. сл. певний період був постмодерністом :-)
            згорнути/розгорнути гілку відповідей
            • 2004.10.13 | otar

              що ще раз підтверджує

              ... той факт, що під ПМ кожен розуміє щось своє. А також і під його ознаками, одну з яких - "карнавальне безглуздя" - ви щойно назвали.
              Я вважаю, що за широтою, універсальністю і енциклопедичністю творчого мислення лише один письменник в Україні наблизився до того, що називають постмодерністичною літературою: це Володимир Єшкілєв. З дуже великою натяжкою можна говорити про близькість "Перверзії" Андруховича до ПМ.

              Що ж до постмодерністичного світогляду (ПМС - класне скорочення :) , то я здивований, Горицвіте, взагалі таким формулюванням :) Тобто по-доброму здивований. Класно так про себе сказати: "я був постмодерністом за переконаннями" :))
            • 2004.10.13 | Mary

              угу, науковець-постмодерніст - звучить круто(-)

              згорнути/розгорнути гілку відповідей
              • 2004.10.14 | юрко

                може зацікавить

                У. Еко


                Нажаль, “постмодернізм” є терміном “bon à tout faire”. В мене склалося враження, що його застосовують сьогодні до будь-чого, що користувачеві цього терміну подобається. Що більше, виглядає, виникають частіші спроби зробити цей термін ретроактивним – спочатку його застосовували до певних письменників чи митців, що працювали останніх 20 років, тоді поступово посувалися назад і досягли початку століття (ХХ), тоді продовжували повертатися ще більше назад і ця реверсна процедура далі продовжується; незабаром до категорії постмодерну ввійде Гомер.

                Фактично, я вірю, що постмодернізм не є напрямком, якого можна хронологічно визначити, але, скоріше за все, категорія ідеалу – чи, може краще сказати, Kunstwollen, спосіб дії. Ми могли б сказати, що кожен період має свій постмодернізм, як і кожен період має свій маньєризм (насправді, мені здається, чи часом постмодернізм не є сучасною назвою маньєризму, як метафоричної категорії). Я припускаю, що кожен період має моменти кризи, подібні на ті, котрі описав Ніцше у своїх “Thoughts Out of Season”, де йдеться про шкоду, яку завдає історичне дослідження.

                Минуле формує нас, підганяє нас, шантажує нас. Історичний авангард (тут маю на увазі авангард, як метаісторичну категорію) намагається розрахуватися з минулим. Футуристичне гасло “геть зі своїм місячним сяйвом” є платформою типовою кожному авангардові. Вистачить лише замінити “місячне сяйво” на будь-який підхожий іменник. Авангард руйнує, обезличує минуле: Les Demoiselles d’Avignon є типовим авангардським актом. Тоді авангард рухається далі, руйнуючи тіло, відміняє його, приходячи до абстрактного, тоді до неформального, до чистого полотна, до порізаного полотна, до обвугленого полотна. В архітектурі та образному мистецтві це буде будинок, як стелла, далі досконалий паралелепіпед, тоді мінімалістичне мистецтво. В літературі знищення діалогу, тоді коллаж, як у Burroughs, тоді тиша, тоді чистий папір. В музиці рух від атональності до шуму і до повної тиші (в цьому сенсі ранній Cage є модерним).

                Але настає момент, коли авангард (модерн) вже не має куди йти далі, бо утворив метамову, що висловлює свої неможливі тексти (концептуальне мистецтво). Постмодерна відповідь модернові складається з розуміння, що минуле, тому, що воно не може бути справді знищене, бо знищення призведе до мовчанки, мусить бути знову переглянуте. Але перегляд відбувається не невинно, а з іронією. Мені постмодернізм нагадує чоловіка, котрий кохає дуже витончену жінку і розуміє, що не може сказати їй: “Я кохаю тебе до безтями”, бо розуміє, що вона знає (і що вона знає, що він знає), що ці слова вже були написані Barbara Cartland.

                Але, є вихід з ситуації. Він може сказати: “Як це написала Barbara Cartland, я кохаю тебе до безтями”. В цей момент, уникнувши лицемірної невинності, сказавши ясно, що вже неможливо висловитися невинно, він, тим не менше, сказав, що хотів сказати жінці – він любить її, але любить її в добу втраченої невинності. Якщо жінка піддасться на це, вона отримає той самий вияв любові. Жоден з них почуватиметься невинно, обоє повинні прийняти виклик минулого, того, що уже було сказано, але котре неможливо уникнути. Обоє свідомо та з приємністю гратимуть в гру іронії... Але обоє вірно висловляться про кохання.

                Іронія, металінгвістична гра, акцент в квадраті. Отже, в модерні, будь-хто, хто не розуміє гру, може лише відкинути її, але в постмодерні можна навіть не розуміти гру, але трактувати її серйозно. Що є властивістю (ризиком) іронії. Завжди знайдеться хтось, хто сприйме іронічне висловлювання серйозно. Думаю, що коллажі Пікассо, Juan Gris та Braque були модерними. Саме тому звичайні люди не могли сприйняти їх. З іншого боку, коллажі Max Ernst, що він зліпив зі шматків гравюр 19 ст., були постмодерними: їх можна читати, як фантастичні історії, як переповідання снів, без жодного натяку, що вони є справді дискусією про природу гравюр, чи навіть коллажів. Якщо “постмодерн” означає саме це, то стає зрозумілим чому Sterne та Rabelais були постмодерністами і чому Borges є точно постмодерністом. І чому в тому самому митцеві модерн та постмодерн можуть співіснувати, чи обмінюватися між собою, слідуючи близько один за одним.

                Погляньте на Joyce. “Portrait” є спробою в модерні. “Dubliners”, хоча є першим хронологічно, є більше модерном, ніж “Portrait”. А “Ulysses” знаходиться посередині. “Finnegans Wake” є вже постмодерном, чи принаймі започатковує постмодерний діалог: він вимагає, для того, щоб бути зрозумілим, не відкинення того, що вже було сказано, а лише іронічний перегляд.

                Щодо предмету постмодерну майже усе було сказано від самого початку (скажімо, в ессеї “The Literature of Exhaustion” автора John Barth з 1967 року). Це не означає, що я цілковито погоджуюся з градацією, яку теоретики постмодернізму (включаючи Barth) застосовують до письменників та митців, встановлюючи, хто є постмодерністом, а хто ще не дійшов туди. Але, мене цікавить теорема, котру теоретики напряму виводять з їх припущення: “Мій ідеальний постмодерний автор не відкидає, ні імітує своїх модерністичних предків з ХХ століття, чи своїх передмодерністичних предків з ХІХ ст. Він вже має пів століття за своїм поясом, але поки що, не за своїми плечами... Він може і не має надії досягти та захопити цінувачів James Michener чи Irving Wallace, не кажучи вже про лоботомізованих мас-мідія неписьменних. Але він мусить мати надію досягти та втішити, принаймі на певний час, коло, котре Манн звав Ранніми Християнами: професійних цінувачів високого мистецтва... Ідеальна постмодерністична новела дещо підніметься над сутичкою між реалізмом та ірреалізмом, формалізмом та “змістовністю”, чистою та приуроченою літературою, coterie fiction та junk fiction...

                Моя власна аналогія стосується доброго джазу чи класичної музики: хтось знайде знайде більше з наступним прослуховуванням, чи уважнішим вивченням партитури те, що пропустив з першого разу. Але цей перший раз має бути захоплюючим – і не лише для спеціалістів – таким, що виникає бажання прослухати ще раз.”

                Саме про це Barth написав в 1980 році, продовжуючи дискусію, але на цей раз під назвою “The Literature of Replenishment: Postmodernist Fiction.” Звичайно, про суб’єкт можна дискутувати й далі, маючи більший смак до парадоксу. І саме це Leslie Fiedler робить. В 1980 році в “Salmagundi” (№50-51) опублікувало дебати між Fiedler та іншими американськими авторами. Fiedler, очевидно, зробив це, щоб спровокувати. Він хвалить “The Last of the Mohicans”, пригодницькі історії, готичні новели, дрантя, відкинене критиками, котре, тим не менше, зуміло утворити міфи та захопити уяву не одного покоління.

                Він дивується, чи щось подібне на “Uncle Tom’s Cabin” ще колись з’явиться, книжка, яку можуть читати з однаковим захопленням на кухні, у вітальні, та дитсадку. Він включає Шекспіра до тих, котрі знали, як розважати, включаючи “Gone with the Wind”. Ми всі знаємо, що Fiedler занадто добрий критик, що вірити в усе оце. Просто, хоче розвалити бар’єр, котрий звели між мистецтвом і здатністю насолоджуватися.
                згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2004.10.13 | art-em

            Re: щира правда :)

            Наявність або відсутність певної течії в близькому минулому певної культури визначити дуже просто. Давно відомо, що молоді люди в своєму розвиткові проходять приблизно ту саму світоглядну та мистецьку еволюцію, що і їхній культурний субстрат, розвивається однаково і суспільство, і людина. За нашим поколінням, яке робить щось наступне після постмодерну, попередні кілька років абсолютно чітко прослідковувався період постмодернового світогляду, який ми всі, або - не всі, подолали, бо ж хочеться писати щиро, а не з оглядом на порожню багатозначність. Наврядчи ця світоглядна сходинка була запозичена з інших культур, занадто вже багато було в ній національного колориту.
            згорнути/розгорнути гілку відповідей
            • 2004.10.13 | otar

              постмодернізм і постмодерністи

              Колись я читав велику статтю про Румунію, здається, у "Критиці". І побачив там згадку про "збірку творів найвидатніших румунських постмодерністів"...
              Я довго аналізував, що ж мене так обурило у факті існування такої збірки, і зміг нарешті сформулювати: постмодерністів не може бути багато, і вони не можуть не бути видатними :)

              Що більше я дізнаюсь про так званий постмодернізм, то більше симпатизую офіційній позиції американського літературознавства про те, що постмодернізм був не панівною парадигмою, а лише однією з течій, і то неплідною.
              згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2004.10.13 | Anatol

        Тільки дитинка вийшла якось кволою, в Спарті вона б не вижила (-

        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2004.10.13 | Д.С.

          Постмодернізм виріс в Афінах духу (і засланий в нашу Трою) (-)

    • 2004.10.15 | головний равин земної кулі

      чи є дружба між жабою і жабом?

      Повзаючи лінками які тут накидані я вичитав кілька тез про [BEEP]ізм, які мені вкрай важко прийняти. я колись вдався до таких попсових заходів як запити в гугла типу "[BEEP]ism FAQ" чи "[BEEP]ism HowTo". з начитаного (ба, дечого то навіть надивленого по тєліку), ну ніяк я не міг погодитися з думкою що [BEEP]істи колись плекали надію на особливе місце в європейській культурі, на буття останніми і суперовими (ок. може останніми, але аж ніяк не суперовими).
      Майже завжди після болдового слова [BEEP]ізм говоряться слова, що ноги ростут у нього з модернізму і що це нічого іншого, як дуже болюча реакція на всі поразки попередньої парадигми. Навіть швидше нормальна реакція на дуже болючі ґулі, поламані ноги, відрізані голови і спалені тіла якими обросли (і які виростили) попередники. Я би міг трактувати самоокреслення [BEEP]істів як зневіру, чи прохання на таймаут, або ще швидше - заяву на відставку. До претензій на коронацію далеко. Ніякої самозакоханості і самозадоволення.
      З моїх же скромних почитувань творів [BEEP]істів, я бачу, що за всім шумом і грою [BEEP]істів, за калейдоскопністю думання, писання і життя дуже чітко прозирає й позіхає розпач людей, які добре здають собі справу про свою нездатність (ха!).
      [BEEP]іст не каже з захопленням ані про себе ані про свої побудови. Він заявляє - єдине, що я можу це попорпатись на смітнику і зліпити з решток трохи блискучу і трохи смердячу вежу, яка потішить наше око (й ніздрі) хвильку і непогано розвалиться (це в кращому випадку, в гіршому - забудеться). Я не розумію як можна когось, хто продає свої картини на кічку запідозрити у чванливості.

      Про це саме свідчить і відношення [BEEP]ізм-модернізм. Нема тези "то було недобре, ми переробимо". Немає навіть "то було недобре, ми поправимо" чи "розвалимо". Ніякої агресії. Покора.

      АЛЕ. Одне велике але. Це ні в якому разі не нігілізм чи занепадництво. Меседж у [BEEP]істів є. І до мене він промовляє сильно і чітко. Чому? Бо я уніат.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2004.10.15 | Американофобам и русофилам.

        Re: чи є дружба між жабою і жабом?

        Вах, Уніяцький Рабі, але ж кому, як не нам-мусульманам відома справжня любов до сала? ;-)

        Для мене єдина користь із вищезгаданої книжки було знайомство із поетом, про якого я тепер знаю Прізвище та чудові строфи про "в корчмі на Місяці горілку пити"... Чи можна сказати, що книжка геть невдала?
        Я точно не буду комусь її рекомендувати, але ж до чого тут пост-модернізм, або ненависто до Андрузовича?

        Просто Карп Любанський чергового разу показав нам Пепу 8)))

        Дякувати Всевишньому, в Україні більшає добрих книжок, тепер черга за адекватною критикою, щоб гроші не потрапляли помилково до авторів добрих саморечензій... Утім навіть на Олімпійських іграх досягнення міряють за найвищою планкою, що було подолано, а для мене особисто - перший з початку 90х цікавий твір - Московіада, так саме, як цікавість до Російської літератури повернув Пєлєвін... sic!
  • 2004.10.13 | Д.С.

    Cектор Газа в боротьбі за духовність (матюки і святині в Росії)

    Думаю, що пояснювати ЩО і ЯК співав російський панк-гурт Сектор Газа пояснювати зайво. Пропоную вчитатися у характерну статтю, присвячену творчості СГ - так би мовити російський погляд і на тему матюків, і теми чіпляння святинь:

    "Сектор Газа", на мой взгляд, интересен тем, что песни его - своеобразный ответ на дегенеративную пропаганду, что идёт сегодня в России. «Сектор газа» испытывает теорию Григория Остера – теорию антивоспитания, отображенную в книге «вредные советы». Теория «антивоспитания» заключается в том, что если человеку говорить одно, то он будет делать совсем другое – часто обратное сказанному. Например, нечего удивляться тому, что если идет сильная пропаганда антикурения, то количество курящих растет.

    Массовая культура отупляет массы. Сегодня людей в России уговаривают активно и без разбору заниматься сексом. Твердят, что заниматься онанизмом полезно для здоровья. Обьясняют, что гомосексуальность - нормальная вещь. Эстрадные «звёзды» охотно подпевают всем этим веяниям. И может показаться, что во многих своих песнях «Сектор газа» тоже описывает причины, поведение и последствия какого-нибудь подобного шага. Но как он это делает!!! У героев Юриных песен секс, пьянство и наркомания во всех их проявлениях изобилуют такими деталями, что полностью теряют вид чистоты и возвышенности. Юрий Хой показывает, что любые попытки облагородить эти действо ведут к абсурду.

    При этом песни не говорят, правильно ли это, или нет. Это слушатели должны понять сами - подсознательно. И вывод: "Про что поёт Газ? Газ поёт про вас!" Это, кстати, если и не понимают, то чувствуют многие нелюбители «Сектора».

    А как насчёт героев сегодняшней российской культуры. Кто явился на смены героическим павликам? Бандит. Обыкновенный бандит. Всё началось с увлечения блатными песнями, а превратилось в культурный феномен. "Сектор Газа" и тут в оппозиции. Бандиты и хулиганы, шпана теряют в песнях «Сектора» свой героический лик, превращаются в обыкновенных ублюдков. Образ сильного и смелого парня, для которого не писан закон, издевательски пародируется Юрой Хоем. Единственная песня, где таки проходят лирические нотки – «Взял вину на себя». Эта песня напоминает «Письмо к матери», которое поёт блат-попсарь Шуфутинский, однака, разница тут очень символична «Я не знаю, в чём мой смертный грех» – говорит герой Шуфутинского. Герой же «Сектора» ЭТО ХОРОШО ЗНАЕТ. Ощущение вины, ощущение греха подсознательно присутствует в его песнях.

    Творчество «Сектора», так или иначе, направленно против той деградационной морали, что утверждается сейчас в России. При всём при этом покойный Хой был человек неверующий, нерелигиозный. В чём же тут дело? Я думаю, гены. Генетика тысячелетней православной России, органически не принимающей новой морали. Песни "Сектора Газа" прекрасно показывают, как она, эта новая мораль, оскотинивает человека, низводит его до уровня примитивного животного.

    Песни "Сектора" - гнусные, мерзкие, хульные. Слушая, испытываешь брезгливость. Впрочем именно к этому и стремится группа. Но не может ли стеб группы оказаться полезным, хотя бы в осознании степени нашего падения, подобно тому, как издавна юродивые обличали заносчивых? Может быть панк - это промыслительная форма юродства нашего времени?
    Среди благочестивых православных распространено мнение о том, что вся рок-культура - порождение дьявола. А даже если и так, ведь "и бесы верют и трепещут"(Иак.2:19). А мы не веруем и не трепещем, мы коснеем в безрадостном зле и пьем на могилах своих мертвых. Хуже бесов, а еще осуждаем и надмеваемся. Не из воздуха берутся такие песни, не по наущению дьявола. Из "нашего родного, исконного".

    Еще древние говорили - "Дьявол - обезьяна Бога". Взглянем издали на отраженные в беспристрастном зеркале "Сектора" наши с вами ужимки и извлечем урок - как рано нам считать себя полпредами Святой Руси.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2004.10.13 | юрко

      Re: Cектор Газа в боротьбі за духовність (матюки і святині в Росії)

      >Среди благочестивых православных распространено мнение о том, что вся рок-культура - порождение дьявола. А даже если и так, ведь "и бесы верют и трепещут"(Иак.2:19). А мы не веруем и не трепещем, мы коснеем в безрадостном зле и пьем на могилах своих мертвых. Хуже бесов, а еще осуждаем и надмеваемся. Не из воздуха берутся такие песни, не по наущению дьявола. Из "нашего родного, исконного".

      >Еще древние говорили - "Дьявол - обезьяна Бога". Взглянем издали на отраженные в беспристрастном зеркале "Сектора" наши с вами ужимки и извлечем урок - как рано нам считать себя полпредами Святой Руси.


      в оцьому вся суть світогляду. Яскрава відсутність звичайного здорового глузду, що припускає відхилення в один бік, чи в другий, і котре самоконтроль в кінці кінців стабілізує. А в них - як понесло в один бік, то в прірву без вороття, а як в другий, то виглядають цілковитими ідіотами-святенниками. Або ср..ти на могилах, або голови в поклонах бозі розбивати. Ну, зовсім придурки.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2004.10.13 | Д.С.

        Re: Cектор Газа в боротьбі за духовність (матюки і святині в Росії)

        юрко пише:
        > Яскрава відсутність звичайного здорового глузду, що припускає відхилення в один бік, чи в другий, і котре самоконтроль в кінці кінців стабілізує. А в них - як понесло в один бік, то в прірву без вороття, а як в другий, то виглядають цілковитими ідіотами-святенниками... Ну, зовсім придурки.

        По-перше, максімалізм - це хвороба не виключно російська, а такою ж мірою і українська.

        По-друге, православні (в тому числі й генетично нащадки православних) підсвідомо знають, що ВСЕ В РУКАХ БОЖИХ і що від людини небагато залежить. Тому "самоконтроль" - це взагалі не наше, не східнослов'янське поняття.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2004.10.14 | ziggy_freud

          за духовність (матюки і святині)

          Д.С. пише:
          > юрко пише:
          > По-перше, максімалізм - це хвороба не виключно російська, а такою ж мірою і українська.

          Але це - два різних максималізми. В наших країнах відрізняються і політичні радикали, і мистецькі. Навіть бандити трохи різні.

          Якщо Вам подобається Сектор Газа та ін. подібний музон, від зауважень про музику і тексти утримаюсь. С.Г. ганьбить почесне звання панка
          -;-|. Панк може народитись в колгоспі, але не може _бути колгоспником_, як пацани з С.Г.

          >
          > По-друге, православні (в тому числі й генетично нащадки православних) підсвідомо знають, що ВСЕ В РУКАХ БОЖИХ і що від людини небагато залежить. Тому "самоконтроль" - це взагалі не наше, не східнослов'янське поняття.

          Альтернативою до самоконтролю є тільки повна анальна розслабленість, характерна для немовлят і маразматиків. Давайте більше поважати православних. Більшість _моїх_ предків були православними, але контролювати себе вміли нормально. Хоча католики теж були, і навіть декілька атеїстів із партквитками...
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2004.10.15 | Д.С.

            Re: за духовність (матюки і святині)

            ziggy_freud пише:
            > Панк може народитись в колгоспі, але не може _бути колгоспником_, як пацани з С.Г.

            По-перше, СГ це були не "пацани", а рівно один поет-композитор-виконавець ХОЙ (Юрій Клінскіх, 1964-2000). Він народився, жив і помер у мільйонному місті Воронежі, й жодного особистого стосунку до колгоспів не мав. Він просто вмів писати і про село, а не зосереджувався на міських реаліях, як це, на жаль, водиться

            У студії в Москві Юра працював над записами своєї музики сам, а також за допомогою найнятих музикантів. Останні виходили й під час концертних виступів. Серед тих останніх Костянтин Нікольський (Воскресение), Ігор Жернов (Рондо), відомі басовики Сергій Тупікін і Ельбрус Черкезов тощо. Так що, це НІКОЛЬСЬКИЙ - колгоспник ?????

            По-друге, Юра саркастично описав у своїх пісніях ВЕСЬ діапазон перебудовного й пострадянського життя. Жоден момент життя не лишився поза його увагою. Хто з рокерів спромігся на таку всеохопність???

            По-третє, що це в зіггіфройда за міський шовінізм? Ганьба урбаністам!

            У нас таких колгоспофобів б'ють. Так само чинять з нелюбителями Сектора. (Жарт!!!) (в кожному з яких, як відомо, є доля ітп ...).
            згорнути/розгорнути гілку відповідей
            • 2004.10.16 | ziggy_freud

              колгоспів у нас нема. Є господарства кол. власності ;-)

              Д.С. пише:
              > ziggy_freud пише:
              > > Панк може народитись в колгоспі, але не може _бути колгоспником_, як пацани з С.Г.
              >
              > По-перше, СГ це були не "пацани", а рівно один поет-композитор-виконавець ХОЙ (Юрій Клінскіх, 1964-2000). Він народився, жив і помер у мільйонному місті Воронежі, й жодного особистого стосунку до колгоспів не мав. Він просто вмів писати і про село, а не зосереджувався на міських реаліях, як це, на жаль, водиться

              Є ще варіант: "Сєла нє знал. Города нє чувствовал. Пісал ні к сєлу, ні к городу." (хтось з рос. гумористів)

              Укр. та рос. автентика (однаково, міська чи сільска) IMHO значно цікавіша. Про село вміли співати ще й Брати Гадюкіни. Хоч вони й з Бандерштату ;-).

              >
              > У студії в Москві Юра працював над записами своєї музики сам, а також за допомогою найнятих музикантів. Останні виходили й під час концертних виступів. Серед тих останніх Костянтин Нікольський (Воскресение), Ігор Жернов (Рондо), відомі басовики Сергій Тупікін і Ельбрус Черкезов тощо. Так що, це НІКОЛЬСЬКИЙ - колгоспник ?????

              Бачив по ТБ. Чув у знайомих. Про склад учасників дізнався від вас.

              >
              > По-друге, Юра саркастично описав у своїх пісніях ВЕСЬ діапазон перебудовного й пострадянського життя. Жоден момент життя не лишився поза його увагою. Хто з рокерів спромігся на таку всеохопність???

              Дуже багато хто. Просто моменти життя можна добирати в піснях по-різному. Для мене особисто вітчизняний рок кінця 80-х це ВВ, Колезький Асесор і Раббота Хо у Києві; Гадюкіни і Віка у Львові; Товаріщ і Ку-Ку в Харкові. Російський - Звукі Му і Вєжлівий отказ. До речі, Мамонов (ЗМ) і Суслов (ВО) зараз обидва живуть в селі ;-)

              >
              > По-третє, що це в зіггіфройда за міський шовінізм? Ганьба урбаністам!

              С.Г. - це (анти)героїчна поза + нормальна комерція. Хоча ваше повне право вважати інакше. Давайте мені щось реально сільське, то я послухаю.

              >
              > У нас таких колгоспофобів б'ють. Так само чинять з нелюбителями Сектора. (Жарт!!!) (в кожному з яких, як відомо, є доля ітп ...).

              Ото пішли до клюба на диско. Випили по триста, та й побились із приводу тлумачення одного вислову Блаженого Августіна ;-). В місті теж таке трапляється.
              згорнути/розгорнути гілку відповідей
              • 2004.10.17 | Shooter

                Re: колгоспів у нас нема. - зате є колгоспники ;-)

                ziggy_freud пише:

                > Про село вміли співати ще й Брати Гадюкіни. Хоч вони й з Бандерштату ;-).

                Во! І форева!

                Я знав тебе пацанкою малою
                І ноль вніманія на тебе обращав
                А як прийшов із армії додому
                Тебе побачив - і на дупу впав. - і т.д.

                А за Весіллє їм взагалі потрібно пам'ятника нерукоблудного поставити:

                Я поїду на розборки
                Восьмьорков, восьмьорков.
                Розберуся і заїду
                За свойою тьолков (полечка така, що ех!)

                ІМНО, саме сільський галицький суржик і був дуже вагомою частиною успіху Гадів.
  • 2004.10.14 | RIO

    Re: Андрухович, Антонич, чорт і хуліганство

    Це правда, що співкамерник Янука прозоро натякнув на 5 каналі, що Хам був Пєтухом?
  • 2004.10.15 | Сергій Кабуд

    чи цей роман є на мережі?????(-)

    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2004.10.15 | otar

      є - осьо вам лінк:

      http://www.ukrcenter.com/read.asp?id=1732
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2004.10.16 | Сергій Кабуд

        о!, як ох---нно! а де є новий Жадан?

        жадан мені ніколи не пасував як поет, ну й назва роману стрьомна,
        якесь неошістидесятництво
        депеш мод
        шо це все таке>?
        мені ця естетика гомосексуалізму, шкіряний дешевих рукавичок
        якось не вабила

        але він хоч матюкаєтся тама)))), може почитаю нарешті

        чи воно є на мережі,
        вдячний за лінк.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2004.10.16 | otar

          Наразі нема Жадана

          Щойно буде - не сумнівайтесь, жодне фоліо не завадить поділитися лінком :)
          Роман почитати таки раджу. Незважаючи на упередженість до Жадана.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2004.10.16 | Сергій Кабуд

            авжеж почитаю, як знайду. поки що перечитую КУЛЬТ

            от шедевр!


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".