МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Інвертю гурту "Гринджоли" (ті що "разом нас багато...") (/)

12/21/2004 | Sean
З "Високого Замку" 16.12.04:
--------------------------------------------------------


"Гринджоли" - попелюшки українського шоу-бізнесу

Правда, така роль авторам хіта «Разом нас багато» не до вподоби.


“Зараз дев’яносто відсотків нашого життя – це інтерв’ю”, - розпочав розмову з кореспондентом “ВЗ” вокаліст івано-франківських “Ґринджол” Роман Калин. А гітарист гурту Роман Костюк додав: “За останні декілька тижнів нас знімало навіть токійське телебачення. Спілкувалися ми з кореспондентами “Бі-бі-сі”, “Financial Times”…”. Ці хлопці стали популярними за один день. Мабуть, в Україні уже немає людини, яка не чула б їхньої пісні “Разом нас багато”, що стала гімном помаранчевої революції.

- Особисто я запам’ятала гурт “Гринджоли” ще з фестивалю “Майбутнє України”, який відбувався у Львові. Тоді, у 1998 році, ви взяли там друге місце…

Роман Костюк. На жаль, поштовху до популярності нам цей фестиваль не дав. Як і “Мелодія”, і “Перлини сезону”, де ми також стали лауреатами. Провінційним командам традиційно дуже важко пробитися в українському шоу-бізнесі. І це не залежить від того, який музичний матеріал має ця команда. Відтак “Гринджоли” стали студійною групою. Ми відкрили в Івано-Франківську власну студію, де почали записувати молодих виконавців.

Роман Калин. Якщо чесно, за копійки. Ми не заробляли шалених грошей на цій справі, але отримували масу задоволення - через те, що виходили непогані пісні. Заробити на життя музикою зараз досить важко. Тому я паралельно працюю диктором на місцевому телебаченні, де маю і власну інформаційно-розважальну програму “Термінал”. А Роман – звукорежисер на радіо “Західний полюс”.

- Не музикою єдиною живе людина…

Р. Калин. Мені – 36 років. Одружений. Маю 14-річну доньку Наталку. Дружина Тетяна викладає хімію в Івано-франківському національному університеті нафти й газу. До речі, я закінчив саме цей навчальний заклад – дипломований інженер-механік з ремонту і обслуговування нафтового обладнання. Пройшов армію. Деякий час працював у меблевому магазині – від вантажника до завідуючого складом. Потім ми з Романом мали власний комп’ютерний клуб. Музика завжди займала вісімдесят відсотків мого життя.

Р. Костюк. Мені – 32 роки. Навчався в СПТУ № 4. Був в армії. Працював сторожем, продавав на базарі… Паралельно постійно займався музикою. Моя дружина Леся – також творча людина. Вона – модельєр-дизайнер. Нашому синові Іллі – три роки.

- З чого починалися “Гринджоли”?

Р. Костюк. У 1995 році ми мали проект “Нема Марлі”. Грали “живий” реґґі. Коли група розпалася, ми з Романом вирішили продовжувати працювати в цьому напрямі і стали кістяком “Ґринджол” (ґринджоли – це гуцульські санчата. –
Г. Г.). Назву нашої групи можна писати й по-іншому - англійською Green&Jolly – “Зелені і веселі”.

Р. Калин. Ще тоді, на початках, група записала дванадцять пісень – у стилі поп-реґґі з нахилом до гуцульської мелодики. Планували випустити альбом, але з часом ентузіазм зник. Усе через ту ж причину – прогнозовану долю провінційних груп. За останні два роки ми записали усього-на-всього дві пісні, одна з яких – “Разом нас багато”… Загалом у нашому арсеналі – понад двадцять п’ять композицій, та жодної збірки. Правда, це не завадило нам з проектом акустичних “Ґринджол” виступати з концертами по івано-франківських клубах, на приватних вечірках. Можливі місця виступів закінчилися – колектив розпався. До речі, ми шукаємо музикантів. Хоча дехто з тих, з ким ми грали раніше, зараз просяться назад, мовляв: “Хлопці, ми з вами”…

- Що стало останньою краплею, після якої ви зачинилися у студії?

Р. Калин. Це сталося після чергового другого місця – у 1999 році на фестивалі “Перлини сезону”. Тоді ми собі поклялися більше не брати участі у фестивалях. Хіба як гості.

Р. Костюк. Ні, ми не мали амбіцій на перше місце. Добре розуміли, що перемагають ті, хто заплатив гроші, або ті, хто співпрацює з членами журі. Нас просто “дістало”, що після фестивалів до нас не було жодної уваги.

Р. Калин. Легко бути молодим музикантом, коли ти живеш у батьків, вчишся в інституті, коли у тебе достатньо вільного часу, коли тебе не обтяжують сімейні обставини… А якщо ти пройшов великий творчий і життєвий шлях, виникає думка: не вийшло в тебе працювати в цьому напрямі – ось тобі студія – допомагай іншим. Правда, Роман, як на мене, до останнього не втрачав надії, що стане зіркою шоу-бізнесу.

- Помаранчева революція відкрила у “Ґринджол” друге дихання?

Р. Костюк. Так... Але зараз нас пов’язують із хіп-хопом.

Р. Калин. Своєю піснею ми плюнули в душу всім українським хіп-хоперам. (Сміються. – Г. Г.). Вони всі мають бюджетні плани, мовляв, от напишемо ми супер-пупер хіп-хоп. Аж тут два пацани, які ніколи в житті не писали хіп-хопу, показали їм: ось як потрібно робити!

- Пісню “Разом нас багато” ви писали для себе чи для революції?

Р. Костюк. Для івано-франківців, які вийшли на мітинг. Ніхто нам не замовляв цієї пісні. Ніхто тоді не думав про “піар”. Ми написали цей гімн на другий день революції – 23 листопада, вранці за чотири години – від 8-ї до 12-ї.

- У кого виникла ідея гімну?

Р. Калин. У мене. Я завжди пишу пісні у “пижиках” – поки їду з дому на роботу, 20-25 хвилин. Так і цього разу. Прийшла в голову мелодія, потім слова – згадав один з наших виступів на мітингу… Згодом Роман вніс свої корективи. Записавши пісню, ми тут же побігли співати її на івано-франківський майдан. А наші друзі з радіо “Західний полюс” розмістили її в Інтернеті. Є статистика, що за перший день наш гімн “скачали” 150 тисяч (!) разів.

- Знали, що вислів “Разом нас багато і нас не подолати!” – свого роду переклад російського гасла “Пока мы едины, мы непобедимы!”, що, у свою чергу, є калькою девізу Че Гевари: “Pueblo unido jamas sera vencido!”?

Р. Калин. Авторські права на текст пісні належать народу. Ми просто переспівали гасло львівської “Пори!”. А про те, що це девіз Че Гевари, нам сказали у Києві десь на десятий день революції. До речі, слово “разом” ми вжили дуже вчасно. Під час розмов про сепаратизм це звучало як позиція українців.

- Під час революції не боліло серце за авторські права?

Р. Костюк. Та ні. Ми ж усе оформили за законом.

Р. Калин. Серце боліло, коли бачили, що в переходах і на Петрівці за 20 гривень продають компакти з нашою піснею. “Пірати” постаралися. Ми ще нікому не продали прав на гімн. І ще не заробили за нього жодної копійки.

- Сподівалися на такий успіх?

Р. Калин. Звичайно, що ні. Ми писали пісню на декілька днів. Думали: співатимемо її, поки будуть мітинги. Тож спочатку я здивувався. Потім у мене був шок. А потім прийшло переконання: ми зробили справді потрібну справу!

- Чому у збірці “Оранжеві пісні української революції”, яку випускають “Comp Music” і “Lavina Music”, немає вашого гімну?

Р. Калин. Ми ведемо переговори. Перша збірка вийшла без нашої пісні… Нам запропонували дати її в оновлений варіант альбому.

Р. Костюк. Коли нам кажуть: “От бачите – з нами щойно Пономарьов уклав угоду, а ви не хочете?” – нас це ображає. Не хочемо бути “попелюшками”, мовляв: “Попелюшко, дай нам свою туфельку, ми поставимо її в музей, а ти йди собі далі прибирати”. Скоріш за все, ми випустимо наш гімн окремим синглом. А наразі люди мають можливість “скачувати” його з Інтернету. А після синглу випустимо ліричний акустичний альбом – щоб люди почули нашу музику. Не буде успіху - значить, решту життя нам судилося сидіти у студії.

Р. Калин. Підпишемо угоду з тією рекординговою компанією, з якою захочемо. Поки що в Україні не діє механізм заробляння грошей з продажу компактів – так, як у всьому світі. Наші виконавці заробляють з концертів. А випуск альбомів і зйомки кліпів – витрата власних коштів.

Р. Костюк. Надіємося, що після помаранчевої революції в українському шоу-бізнесі зміняться правила гри. Рекордингові компанії братимуть цікавий матеріал від провінційних груп. На радіо буде вісімдесят відсотків української музики…

- Скільки разів ви виступали на головній сцені Майдану?

Р. Калин. Три. До речі, нас ніхто не шукав. Ми самі прийшли до організаторів і сказали: “Це – наша пісня”. До слова, в останні дні за кулісами сцени відбувалося щось неймовірне - стояла черга з іменитих виконавців і продюсерів. Далеко не всім із них вдалося виступити.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua