Перкалаба: Наша відповідь Бреговичам (/)
07/13/2005 | Shooter
Перкалаба: Наш ответ бреговичам (интервью с Олегом Гнативым, заведующим гр. «Перкалаба») 01 липня 2005
http://artvertep.dp.ua/news/617.html
Примечание: так как группа Перкалаба играет современную условно-народную музыку, материал о ней публикуется на современном условно-народном украинском: вопросы — на его восточном диалекте, ответы — на западном.
— Алек, первый вопрос, как у следователя, по ведению — владеешь ли ты русским языком, или предпочитаешь говорить на гуцульском?
— Мне пох#й, але краще гуцульскою.
— Думаю, читатели не поймуть. Ничего, буду переводить по ходу. Алек, в Ивано-Франковске тебя и так все знают, ещё с прошлой революции (см. прим. к интервью с Кузей) — но в мировом масштабе пока не очень. Расскажи немного о себе — где родился, крестился, учился…
— Єстем Гуцул! Мама виносила в горах, а відтак відвезла до тата на Теронпільщину, аби родити у фєльдшерско-акушерскім пункті, привезла, вродила, покупала троха в молоці (бо дуже страшний був: важиу 2,700 — тепер 120), тай назад у горби, бо там місцє багато і близко до неба — виріс у горах та й поїхау до Станіславова (був дурний, думав, шо тут веселіше, і тіко по приїзду зрозуміу, шо нігде так не весело, єк у горах, учивси в інституті, думау, шо буду розумнішим, лиш тепер зрозуміу, шо чоловік з народженнє або розумний, або нє, шє малим присіу на всєкі голоси та й слухау усєку файну музику (був тоди на Голосі Америки поп-концерт — перший у вівторок, а у четвер — поп-концерт другий, то всьо Юрий Осмоловский), цесе був 1971 рік, так шо всєких Роллінгіу тай ГрендФанкіу слухау співрозмірно чєсови, замічу, шо і тоди Бітлз перли менше, чим Ролінгстоунз. Почєу записувати з радіо, дес дотепер валєєси касєта на 4 скорості,там навіть є пісня Оу Гутарнік, шо значіт Oh,Darling бітліу, записау назву, єк почув, відтак пішоу у армію, прийшоу, а тут зачєласи усєка х#йня тіпа русскій рок. Це дес був 1984-а, відтак наприкінці 1986 привіз малодінький ансамбіль Раббота ХО у Франкіуск (я тоди, аби не робити, вписавси у єкийс молодіжний центр, то був сильнєйщий прикол), зал зібрау повений, і люде сиділи в ахуї: «Шо то сі творе!», відтак Авіа, НОМ (один з перших концертів у їхньому життю),а відтак, аби не тіко привозити єкіс групи суда, а і дес їздити на шару (оскілко молодий був, і було цікаво дес лундати), то узєуси тіпа за мєнеджірованіє ансамблю Захід, єкий потім стау групоу Минула Юнь — вєсьма ізвєстноу у ті чєси в Росії. У Минулій Юні басистом був Ромко Калина, той шо тепер Гринджоли, Разом нас багато!
— То я так понял, шо ты горец, як Шамиль Басаев, на міровоззрєніє твоё повлиял Голос Америки, ты як всякий нормальный чєловєк тянувся к лучшей жизни, закончил институт и служил в армии, а тут перестройка, и тебя засосала трясина рок-музыки, ты начав потихесеньку встраювати концерти, а потом продюсировать группу Прошедшая молодость, яка канула в бєззвєстность, кроме басиста, которій теперь граеть в группе Гринджолы. Пойдём дальше.
Як вы собрали Перкалабу, время было не самое творческое, более разврат и полупєдєрастия правит бал. Говорят, шо жива музыка вобще потихоньку вмираеть, или гуцулы про ето ще не слышали?
— Про группу — ще коли була Минула Юнь, єка тоже грала музику з гуцулскими відзвуками, я знау собі, шо три гітари і барабан для повного щєстя мало. А тут мій молодший братиско Фєдот раптом захтіу грати музику, я з того доуго смієуси, бо він тоди грау на гітарі так, єк я на арфі, Фєдот знюхауси з Яремоу (своїм сусідом, басистом ансамблю Стратегічні Сперматозоїди (той іще ансамбіль був — торчали не по-дєтски)), та й зачели шос пілікати, я на то уваги не звертау, займауси своїми справами, аж раптом єкос через місєць зайшоу на репетицію ,та й учув кавалок першої пісні, і зачелоси, узєли цимбаліста, духовикіу та й погнали наші городских. Бо хіба дурному не зрозуміло, шо коріннє — то така штука, єка живішша живого, а гуцулске коріннє мало хто своїми руками годен вчіпити, на то силу тра. А ті, хто кажут, шо жива музика відмирає — най будут здорові, а голоуне, живі.
Бо єк моя мама у війну ні одного німця не виділа, бо жила в горах, так і зараз ніяка глобалізація у гори не дойде, усеретси, і заким є усякі місця, єк Карпати, чи Ямайка, наприклад — ті псіхи мают памнєтати, шо не все в середу Петра.
— Ага. То я так поняв, шо твой родствєннік, чистокровный москаль Федот в перерывах между водкой и наркотиками решил шо-то такое поиграть, а ты услышал, пожалєл талантище, и взяв у свои руки менеджмент. Решил стать гуцульским Юрой Айзеншпицем. Теперь надо бы выяснить, на якой почве произросла Перкалаба. Расскажи, що щас в музыкальному планє представляет собою Ивано-Франковск? Шо-то дєлается интересное, хвестивали, концерты, такое всё? Конешно с нормальной, не позорной музыки.
— Трошки нє так. Пробило мене колис, шо найдрайвовіше — то є гуцулске весіллє, гуцулске весіллє — то зоусім не то, шо на ріунині, по драуву запре любий всраний рокинрол, музиканти грают зі швидкістю 160 ударів в мінуту, чистий драменбейс, тоди і порішиу собі, шо це то, шо треба, а ще коренева музика, або музика, єка проростає з того коріннє, так і сталаси Перкалаба, зара, до речі, в Перкалабі з 8 музикантіу штири весільно-похоронних — не кабацких, а саме весільно-похоронних, — Перкалаба запросто грає любу дифілєду, де хочеш, чи то на вулиці, єк було не раз, чи то після концерту для кентіу в гримьорці, або в поїзді, або під роддомом. Найголовніше, шо то в радість єк нам, так і людєм, тай на колєду єк виходимо, то збираїмо міх ковбаси з грішми, одне слово — ФАЙНЕ ЖИТТЄ, курва!
Стосоуно Станіслава то тут майже ніц і нема — оце недауно лиш поєвилиси єкіс файні інтєлігентні хлопчики-писателі, єкі грают цікаву електронну музику, ще й відео знімают — тепершна молодьож, та, котра з розумних, а так то паніка така сама, єк і скрізь.
— То очєнь нєплохо, шо вы можете на свадьбе сыграть, и на похоронах тоже. Важно для музыканта, шоб его талант был близок до людей. Як вы сами называете свой стиль?
— Ну взагалі-то, оскільки в групі половина весільних музикантіу, єкі автоматично і на похоронах грают, то сам розумієш, єкий стиль. До речі, у нас уже є пару чоловік, єкі замовили нас собі на похорон, тай на весілєх хлопаки грали разом уже, у нашого цимбаліста, наприклад, крім того, уже 4 рази грали під роддомом, коли зустрічали наших басиста і цимбаліста з діточками новонародженими, а жодне Різдво не проходит без нашого колєдОваннє, збираємоси і по людєх — на вечір п’єні з міхом коубаси і грошей, так і жиємо — весело і радісно.
— Чи маєте ви якусь допомогу від держави чи від місцевої влади?
— Не маїмо і не хочемо мати — памнєтаємо заповіти благословенного Марлєя про Бабілон, не дурний чоловік був — згодні з ним.
— Як записуєтесь, гастролюєте — схоже це на рокенрол кінця 80-х, чи усе помінялось?
— Пишемосі у нашого кєнточка Артима з Фактично Самих, ансамбіль у нас доста складний для запису, а Артим — то такий собі геній, робе нам такий звук, єк тра. Концерти граємо там, де заплатєт, і шоб не для єкихос мудакіу, єк, наприклад, ружні політики цеї осені. На 80-ті зара уже певно шо ніц не похоже, люди подуріли від слова ДЄНЬГІ, УСПЄШНИЙ, БІЗНЄСС з тим цілим шоу, шляк би його трафиу, не розуміют, шо до живого то маї дуже мало стосунку, концертіу більше маїмо дес поза Україноу, чим в ній, там простіше, а тут усі хочут на шару, ну а ми їм не попускаїмо, з єкої радості?
— Ви часто буваєте у (вибачаюсь) Москві, а куди ще їздили, чи то на хвестівалі, чи просто з гастролями?
— Ми чєстішє буваїмо там, чим тут, тут чєстішє буваїт інчі, а там буваїмо в Москві, Пітері — це Расєя, — нас там скрізь любєт. Зара приїхали з фестивалю SKIF в Пітері — кажут, шо то кийс понтовий фестиваль, єкий робит жінка Курьохіна, єкий про гриби гнау — грибіу не було.
В Польші нас таки любєт, нас чогос тіко в Україні не дуже, відау того, шо ми бесплатно не граїмо, але і тут мали пару файних відривок, в Шешорах наприклад, дуже там файний фестиваль, думаю, шо такі попускні фестивалі на ДЖАмайці робют, скоро поріунаїмо. Ще у Тернополі файні люде зі своїм Рейвахом — от ті робют так, єк колис у девєдисєті у Києві, Повні Гудбаї.
— Ага, то ви украінська екзотика на експорт, вдома вас не дуже знають. Почєму? Ви принципово не «розкручуютесь», чи «хвормат не дозволяє»? Я, наприклад, був би токо рад, еслі б чув на FM-станціях Перкалабу, воно бодрить краще любова кокаїну.
— Ну на мою гуцулску думку, є дві дороги: перша — крутитиси, эк дідтьо в пеклі на сковороді, розкручуватиси, а друга — житии, єк дихаїш, перша дорога — то і є пекло, а друга — то життє. При першій дорозі стают папулярніми, при другій дорозі — спраужніми, хлопці зі мноу згодні. А стосоуно FM — то стан, у єкому вони зара находютси, такий самий монголский, єк і усьо решта, біда в тому, шо коли зачєласи історія FM в Україні, то за приклад розвитку взєли Америку, а не Європу, того і такі FM. У Польші радіо зоусім другі. Але ми не переживаїмо, прийдемо в неньку зовні, вони тіко тоди і звертают увагу, коли хтос з старших братіу ім скаже: «дивітси, шо у вас є», — маупи, корочє…
Ми власне не бідуемо і не переймаємоси, і ідея їхіти жити до Києва, аби розкрутитиси, визиває дружній сміх у всього ансамбілю. Хоча Київ — наше найулюблене місто, після Гір і Станіслава, але жити і вмирати тра там, де тобі добре.
— То так, вмирати особєнно. Какой в Перкалабы личный состав? Похвамільно, будьласка.
Андрій «Фєдот» Фєдотов — вокал
Ярема Стецик — бас
Володя Шотурма — цимбали
Сергій Шваюк — труба
Орест Гудима — тромбон
Сергій Лєонов — гітара
Ігор Римик — перкусія
Саша Сингаєвський — барабани
Олег Гнатів — Perkalaba management
- Тоисть — это и весільні музыканты посчітані, чи ще пріглашаєтє на концерти? У написанні пісень — усі приймають участь?
— Половина з музикантіу ансамбілю граї на вєсілєх і на похоронах. Відносно робленєє пісень, то ми слідуємо завєтам великого Мао: «чіловєк нішо — колєктіу усьо», у нас нема імен, ми всі разом і поокремо — Перкалаба, тому нема і авторіу — заужди скрізь пишемо: слова і музика Перкалаба.
— Розкажи про ваш диск — як ви його випустили, де продаєте, чи робите другий та таке інше.
— Писалиси ми цілий рік, з осені-2003 по осінь-2004 — їздили в Киїу до Артима (Фактично Самі), то наш кєнт і геніяльний звукач, записом задоволені. Літом нас увиділи в Шешорах маскалі з масковского лейбла Badtaste, та й захтіли видати, переговорили, і результат — в жоутні у Маскві вийшоу альбом «Свято Грибіу і Фореліу», зверни увагу, альбом видауси у Маскві на русскій ринок, але я поставиу умову, аби всі надписи на альбомі були на українскій, маскалі на це пішли, бо дуже хтіли нас, альбом дуже добре продаєси, будем, відау шо, робити перевиданнє, уже навіть на Горбушці пірати штампанули, витак тоди ж у жовтні поїхали спрезентували ту пластінку в Москві у 2 клубах (Китайский Льотчик і Запаснік), всьо пройшло дуже файно, відтау зразу поїхали на революцію, бо Ненька пропадала, заграли на Майдані, постоєли в пікетах під ружними адміністрацієми і коли пішло на попуск — поїхали доміу. Зразу після Нового року на мене уже вийшли з України — Тарас Бульба Ентертейнмент, тожєе захтіли видати — результат видали в квітні, цей альбом, правда, під другоу назвоу — «Горрри!», зара з траунє засідаємо писати другий альбом (матеріал уже є). До речі, після Рок-Екзистенції у 2002 році до мене підходило 6 укр.лейбліу (дуже потужних — не буду для преси говорити, єких, тобі по сікрєту, але тото не пиши, плз), єкі хтіли зразу нас видати, але я, аби зберегти свободу, пішоу тіко на ті умови, єкі нас влаштовуют, хлопці поуністю зо мноу згідні з вибором. Шо таке Бед Тейст, ти можеш подивитиси тут: www.badtaste.ru і тут: www.perkalaba.badtaste.ru а тут по укр.релізу: www.umka.com.ua/ukr/catalogue/1444
— Алек, скажи, будласка, з того часу, з 90-го, як ми познайомились, чим ти займався у «годи бєспрєдєла», до Перкалаби. Та ще й цікаво — ви заробляєте музикою на життя, чи доводиться ще працювати на Бабілон?
— Шо було у 90-ті, не дуже вже і памнєтаю, актіуно пррожигау своє дурне життє… дес робиу вишибалов на єкихос дискотєках, дес іхдив з Федотом на Карпатскі турбази розводити глюпіх туристіу, дес займаусі з Прохаськом розводом митців тіпа Проскурні (в результаті були запрошені з пєрформансом на фест Березілля), потім робиу відеоарт, єкий одна одеска німкеня чи жидіука вивезла у Францію на фестиваль, де мое кІно дістало приза, але я з того ніц не мав, бо вивозила то кіно чи то німкеня, чи то жидівка з Одеси, най їй Бог помогаї, потім з тим же Прохаськом робили на мєстному телебаченні нічну програму «Місячний Удар» — то був 94 рік, і ми станіславских обивателів грузили тєлєгами, єк наприкладшо, от появиласи така співачка Бьорк, і родом вона з Косова, і ми тіпа починаемо її розкручувати, ну і проча лабуда — на 94 рік для Станіслава то було досить дивно — коли я вішєу великий кущ коноплі у кадр, на фоні котрого ніс єкус різну ахінєю.
Тепер про Перкалабу: заким шо Перкалаба мусит ще контачити з Бабілоном, але всьо то на дуже помірному рівні (як каже Ярема, ми всі нЕроби), всі займаютси непильноу роботьонкоу: хто художник, хто ще дес грає, хто робе дизайни, хто на ефемах, а хто і ніде не роби — корову пасе у баби, єк, наприклад, наш Ігорко-перкусіоніст…
— Ну й наостаннэ — що таке Перкалаба, та якы ваши творчы плани?
— Єто ти подье#уешь или так нужно?
— Про Перкалабу — нужно, а творческие планы — подъя#ую.
— От, курва, шутнык прэстарэлий!
Насправді прикол полягає в тому, шо Перкалаба то такий малесенький присілочок ні 9 хат під румунскоу границеу, на всьо село тіко один телевізор, і той у лісництві, і той тіко лови з сателітки. У селі жие один прапорщик, єкий служит поряд на погранзаставі, один лісник, пару лісорубів, буфетчиця, пару бабок і дідіу, пару молодих пацанів після армії, які мабуть також підут таков дорогоу, і одна дівка на виданнє, яку оберігає всьо село. Та декілька діточок, яких відправляют учитиси за 40 км в школу, вони там при школі і живут, і дома бувают тіко на канікулах. В село мож заїхати тіко с пізньої весни до ранньої осені і то не кожною машиною, на горі стоїть бувший совітский военний космічний комплекс ПАМІР, розкурочений — три величезні білі сфери — короче, гуцульський Твін Пікс, а найбільший прикол полягає в тому, шо це старе гуцульське село, АЛЕ! Увага! В 50-роках НКВД сюда ссилало з навколишніх міст (переважно з Чернівців) усяку дрібну дисиду і криміналітет на лісоповал (кишенькові злодії, якісь польські адвокати, повії ітд.), вони тут жили в бараках-гуртожитках, потихоньку асимілювались, шляхом статевих контактів з гуцулами, і в результаті, нарід, який тут живее — результат цього божевільного міксу… Уяви собі: абсолютно вільні і горді горці і такі ж вільні і горді люди з міст… Зараз там тих 20–30 чоловік, які живуть у цій глушині. Оце і є Перкалаба — місце, де дідьтьо каже добраніч…
— Большое спасибо, Алек, от єсли б я ще всьо понимал, шо ты тут наговорил. Совітую: вчи руський язік, ув Киеве все по-руськи балакають. Творчєских успехов, друзякі!
Адольфыч, специально для июньского номера журнала «НАШ»
Ги-ги
Прікаліст цей Адольфич...із вімірающєго віда. 
http://artvertep.dp.ua/news/617.html
Примечание: так как группа Перкалаба играет современную условно-народную музыку, материал о ней публикуется на современном условно-народном украинском: вопросы — на его восточном диалекте, ответы — на западном.
— Алек, первый вопрос, как у следователя, по ведению — владеешь ли ты русским языком, или предпочитаешь говорить на гуцульском?
— Мне пох#й, але краще гуцульскою.
— Думаю, читатели не поймуть. Ничего, буду переводить по ходу. Алек, в Ивано-Франковске тебя и так все знают, ещё с прошлой революции (см. прим. к интервью с Кузей) — но в мировом масштабе пока не очень. Расскажи немного о себе — где родился, крестился, учился…
— Єстем Гуцул! Мама виносила в горах, а відтак відвезла до тата на Теронпільщину, аби родити у фєльдшерско-акушерскім пункті, привезла, вродила, покупала троха в молоці (бо дуже страшний був: важиу 2,700 — тепер 120), тай назад у горби, бо там місцє багато і близко до неба — виріс у горах та й поїхау до Станіславова (був дурний, думав, шо тут веселіше, і тіко по приїзду зрозуміу, шо нігде так не весело, єк у горах, учивси в інституті, думау, шо буду розумнішим, лиш тепер зрозуміу, шо чоловік з народженнє або розумний, або нє, шє малим присіу на всєкі голоси та й слухау усєку файну музику (був тоди на Голосі Америки поп-концерт — перший у вівторок, а у четвер — поп-концерт другий, то всьо Юрий Осмоловский), цесе був 1971 рік, так шо всєких Роллінгіу тай ГрендФанкіу слухау співрозмірно чєсови, замічу, шо і тоди Бітлз перли менше, чим Ролінгстоунз. Почєу записувати з радіо, дес дотепер валєєси касєта на 4 скорості,там навіть є пісня Оу Гутарнік, шо значіт Oh,Darling бітліу, записау назву, єк почув, відтак пішоу у армію, прийшоу, а тут зачєласи усєка х#йня тіпа русскій рок. Це дес був 1984-а, відтак наприкінці 1986 привіз малодінький ансамбіль Раббота ХО у Франкіуск (я тоди, аби не робити, вписавси у єкийс молодіжний центр, то був сильнєйщий прикол), зал зібрау повений, і люде сиділи в ахуї: «Шо то сі творе!», відтак Авіа, НОМ (один з перших концертів у їхньому життю),а відтак, аби не тіко привозити єкіс групи суда, а і дес їздити на шару (оскілко молодий був, і було цікаво дес лундати), то узєуси тіпа за мєнеджірованіє ансамблю Захід, єкий потім стау групоу Минула Юнь — вєсьма ізвєстноу у ті чєси в Росії. У Минулій Юні басистом був Ромко Калина, той шо тепер Гринджоли, Разом нас багато!
— То я так понял, шо ты горец, як Шамиль Басаев, на міровоззрєніє твоё повлиял Голос Америки, ты як всякий нормальный чєловєк тянувся к лучшей жизни, закончил институт и служил в армии, а тут перестройка, и тебя засосала трясина рок-музыки, ты начав потихесеньку встраювати концерти, а потом продюсировать группу Прошедшая молодость, яка канула в бєззвєстность, кроме басиста, которій теперь граеть в группе Гринджолы. Пойдём дальше.
Як вы собрали Перкалабу, время было не самое творческое, более разврат и полупєдєрастия правит бал. Говорят, шо жива музыка вобще потихоньку вмираеть, или гуцулы про ето ще не слышали?
— Про группу — ще коли була Минула Юнь, єка тоже грала музику з гуцулскими відзвуками, я знау собі, шо три гітари і барабан для повного щєстя мало. А тут мій молодший братиско Фєдот раптом захтіу грати музику, я з того доуго смієуси, бо він тоди грау на гітарі так, єк я на арфі, Фєдот знюхауси з Яремоу (своїм сусідом, басистом ансамблю Стратегічні Сперматозоїди (той іще ансамбіль був — торчали не по-дєтски)), та й зачели шос пілікати, я на то уваги не звертау, займауси своїми справами, аж раптом єкос через місєць зайшоу на репетицію ,та й учув кавалок першої пісні, і зачелоси, узєли цимбаліста, духовикіу та й погнали наші городских. Бо хіба дурному не зрозуміло, шо коріннє — то така штука, єка живішша живого, а гуцулске коріннє мало хто своїми руками годен вчіпити, на то силу тра. А ті, хто кажут, шо жива музика відмирає — най будут здорові, а голоуне, живі.
Бо єк моя мама у війну ні одного німця не виділа, бо жила в горах, так і зараз ніяка глобалізація у гори не дойде, усеретси, і заким є усякі місця, єк Карпати, чи Ямайка, наприклад — ті псіхи мают памнєтати, шо не все в середу Петра.
— Ага. То я так поняв, шо твой родствєннік, чистокровный москаль Федот в перерывах между водкой и наркотиками решил шо-то такое поиграть, а ты услышал, пожалєл талантище, и взяв у свои руки менеджмент. Решил стать гуцульским Юрой Айзеншпицем. Теперь надо бы выяснить, на якой почве произросла Перкалаба. Расскажи, що щас в музыкальному планє представляет собою Ивано-Франковск? Шо-то дєлается интересное, хвестивали, концерты, такое всё? Конешно с нормальной, не позорной музыки.
— Трошки нє так. Пробило мене колис, шо найдрайвовіше — то є гуцулске весіллє, гуцулске весіллє — то зоусім не то, шо на ріунині, по драуву запре любий всраний рокинрол, музиканти грают зі швидкістю 160 ударів в мінуту, чистий драменбейс, тоди і порішиу собі, шо це то, шо треба, а ще коренева музика, або музика, єка проростає з того коріннє, так і сталаси Перкалаба, зара, до речі, в Перкалабі з 8 музикантіу штири весільно-похоронних — не кабацких, а саме весільно-похоронних, — Перкалаба запросто грає любу дифілєду, де хочеш, чи то на вулиці, єк було не раз, чи то після концерту для кентіу в гримьорці, або в поїзді, або під роддомом. Найголовніше, шо то в радість єк нам, так і людєм, тай на колєду єк виходимо, то збираїмо міх ковбаси з грішми, одне слово — ФАЙНЕ ЖИТТЄ, курва!
Стосоуно Станіслава то тут майже ніц і нема — оце недауно лиш поєвилиси єкіс файні інтєлігентні хлопчики-писателі, єкі грают цікаву електронну музику, ще й відео знімают — тепершна молодьож, та, котра з розумних, а так то паніка така сама, єк і скрізь.
— То очєнь нєплохо, шо вы можете на свадьбе сыграть, и на похоронах тоже. Важно для музыканта, шоб его талант был близок до людей. Як вы сами называете свой стиль?
— Ну взагалі-то, оскільки в групі половина весільних музикантіу, єкі автоматично і на похоронах грают, то сам розумієш, єкий стиль. До речі, у нас уже є пару чоловік, єкі замовили нас собі на похорон, тай на весілєх хлопаки грали разом уже, у нашого цимбаліста, наприклад, крім того, уже 4 рази грали під роддомом, коли зустрічали наших басиста і цимбаліста з діточками новонародженими, а жодне Різдво не проходит без нашого колєдОваннє, збираємоси і по людєх — на вечір п’єні з міхом коубаси і грошей, так і жиємо — весело і радісно.
— Чи маєте ви якусь допомогу від держави чи від місцевої влади?
— Не маїмо і не хочемо мати — памнєтаємо заповіти благословенного Марлєя про Бабілон, не дурний чоловік був — згодні з ним.
— Як записуєтесь, гастролюєте — схоже це на рокенрол кінця 80-х, чи усе помінялось?
— Пишемосі у нашого кєнточка Артима з Фактично Самих, ансамбіль у нас доста складний для запису, а Артим — то такий собі геній, робе нам такий звук, єк тра. Концерти граємо там, де заплатєт, і шоб не для єкихос мудакіу, єк, наприклад, ружні політики цеї осені. На 80-ті зара уже певно шо ніц не похоже, люди подуріли від слова ДЄНЬГІ, УСПЄШНИЙ, БІЗНЄСС з тим цілим шоу, шляк би його трафиу, не розуміют, шо до живого то маї дуже мало стосунку, концертіу більше маїмо дес поза Україноу, чим в ній, там простіше, а тут усі хочут на шару, ну а ми їм не попускаїмо, з єкої радості?
— Ви часто буваєте у (вибачаюсь) Москві, а куди ще їздили, чи то на хвестівалі, чи просто з гастролями?
— Ми чєстішє буваїмо там, чим тут, тут чєстішє буваїт інчі, а там буваїмо в Москві, Пітері — це Расєя, — нас там скрізь любєт. Зара приїхали з фестивалю SKIF в Пітері — кажут, шо то кийс понтовий фестиваль, єкий робит жінка Курьохіна, єкий про гриби гнау — грибіу не було.
В Польші нас таки любєт, нас чогос тіко в Україні не дуже, відау того, шо ми бесплатно не граїмо, але і тут мали пару файних відривок, в Шешорах наприклад, дуже там файний фестиваль, думаю, шо такі попускні фестивалі на ДЖАмайці робют, скоро поріунаїмо. Ще у Тернополі файні люде зі своїм Рейвахом — от ті робют так, єк колис у девєдисєті у Києві, Повні Гудбаї.
— Ага, то ви украінська екзотика на експорт, вдома вас не дуже знають. Почєму? Ви принципово не «розкручуютесь», чи «хвормат не дозволяє»? Я, наприклад, був би токо рад, еслі б чув на FM-станціях Перкалабу, воно бодрить краще любова кокаїну.
— Ну на мою гуцулску думку, є дві дороги: перша — крутитиси, эк дідтьо в пеклі на сковороді, розкручуватиси, а друга — житии, єк дихаїш, перша дорога — то і є пекло, а друга — то життє. При першій дорозі стают папулярніми, при другій дорозі — спраужніми, хлопці зі мноу згодні. А стосоуно FM — то стан, у єкому вони зара находютси, такий самий монголский, єк і усьо решта, біда в тому, шо коли зачєласи історія FM в Україні, то за приклад розвитку взєли Америку, а не Європу, того і такі FM. У Польші радіо зоусім другі. Але ми не переживаїмо, прийдемо в неньку зовні, вони тіко тоди і звертают увагу, коли хтос з старших братіу ім скаже: «дивітси, шо у вас є», — маупи, корочє…
Ми власне не бідуемо і не переймаємоси, і ідея їхіти жити до Києва, аби розкрутитиси, визиває дружній сміх у всього ансамбілю. Хоча Київ — наше найулюблене місто, після Гір і Станіслава, але жити і вмирати тра там, де тобі добре.
— То так, вмирати особєнно. Какой в Перкалабы личный состав? Похвамільно, будьласка.
Андрій «Фєдот» Фєдотов — вокал
Ярема Стецик — бас
Володя Шотурма — цимбали
Сергій Шваюк — труба
Орест Гудима — тромбон
Сергій Лєонов — гітара
Ігор Римик — перкусія
Саша Сингаєвський — барабани
Олег Гнатів — Perkalaba management
- Тоисть — это и весільні музыканты посчітані, чи ще пріглашаєтє на концерти? У написанні пісень — усі приймають участь?
— Половина з музикантіу ансамбілю граї на вєсілєх і на похоронах. Відносно робленєє пісень, то ми слідуємо завєтам великого Мао: «чіловєк нішо — колєктіу усьо», у нас нема імен, ми всі разом і поокремо — Перкалаба, тому нема і авторіу — заужди скрізь пишемо: слова і музика Перкалаба.
— Розкажи про ваш диск — як ви його випустили, де продаєте, чи робите другий та таке інше.
— Писалиси ми цілий рік, з осені-2003 по осінь-2004 — їздили в Киїу до Артима (Фактично Самі), то наш кєнт і геніяльний звукач, записом задоволені. Літом нас увиділи в Шешорах маскалі з масковского лейбла Badtaste, та й захтіли видати, переговорили, і результат — в жоутні у Маскві вийшоу альбом «Свято Грибіу і Фореліу», зверни увагу, альбом видауси у Маскві на русскій ринок, але я поставиу умову, аби всі надписи на альбомі були на українскій, маскалі на це пішли, бо дуже хтіли нас, альбом дуже добре продаєси, будем, відау шо, робити перевиданнє, уже навіть на Горбушці пірати штампанули, витак тоди ж у жовтні поїхали спрезентували ту пластінку в Москві у 2 клубах (Китайский Льотчик і Запаснік), всьо пройшло дуже файно, відтау зразу поїхали на революцію, бо Ненька пропадала, заграли на Майдані, постоєли в пікетах під ружними адміністрацієми і коли пішло на попуск — поїхали доміу. Зразу після Нового року на мене уже вийшли з України — Тарас Бульба Ентертейнмент, тожєе захтіли видати — результат видали в квітні, цей альбом, правда, під другоу назвоу — «Горрри!», зара з траунє засідаємо писати другий альбом (матеріал уже є). До речі, після Рок-Екзистенції у 2002 році до мене підходило 6 укр.лейбліу (дуже потужних — не буду для преси говорити, єких, тобі по сікрєту, але тото не пиши, плз), єкі хтіли зразу нас видати, але я, аби зберегти свободу, пішоу тіко на ті умови, єкі нас влаштовуют, хлопці поуністю зо мноу згідні з вибором. Шо таке Бед Тейст, ти можеш подивитиси тут: www.badtaste.ru і тут: www.perkalaba.badtaste.ru а тут по укр.релізу: www.umka.com.ua/ukr/catalogue/1444
— Алек, скажи, будласка, з того часу, з 90-го, як ми познайомились, чим ти займався у «годи бєспрєдєла», до Перкалаби. Та ще й цікаво — ви заробляєте музикою на життя, чи доводиться ще працювати на Бабілон?
— Шо було у 90-ті, не дуже вже і памнєтаю, актіуно пррожигау своє дурне життє… дес робиу вишибалов на єкихос дискотєках, дес іхдив з Федотом на Карпатскі турбази розводити глюпіх туристіу, дес займаусі з Прохаськом розводом митців тіпа Проскурні (в результаті були запрошені з пєрформансом на фест Березілля), потім робиу відеоарт, єкий одна одеска німкеня чи жидіука вивезла у Францію на фестиваль, де мое кІно дістало приза, але я з того ніц не мав, бо вивозила то кіно чи то німкеня, чи то жидівка з Одеси, най їй Бог помогаї, потім з тим же Прохаськом робили на мєстному телебаченні нічну програму «Місячний Удар» — то був 94 рік, і ми станіславских обивателів грузили тєлєгами, єк наприкладшо, от появиласи така співачка Бьорк, і родом вона з Косова, і ми тіпа починаемо її розкручувати, ну і проча лабуда — на 94 рік для Станіслава то було досить дивно — коли я вішєу великий кущ коноплі у кадр, на фоні котрого ніс єкус різну ахінєю.
Тепер про Перкалабу: заким шо Перкалаба мусит ще контачити з Бабілоном, але всьо то на дуже помірному рівні (як каже Ярема, ми всі нЕроби), всі займаютси непильноу роботьонкоу: хто художник, хто ще дес грає, хто робе дизайни, хто на ефемах, а хто і ніде не роби — корову пасе у баби, єк, наприклад, наш Ігорко-перкусіоніст…
— Ну й наостаннэ — що таке Перкалаба, та якы ваши творчы плани?
— Єто ти подье#уешь или так нужно?
— Про Перкалабу — нужно, а творческие планы — подъя#ую.
— От, курва, шутнык прэстарэлий!
Насправді прикол полягає в тому, шо Перкалаба то такий малесенький присілочок ні 9 хат під румунскоу границеу, на всьо село тіко один телевізор, і той у лісництві, і той тіко лови з сателітки. У селі жие один прапорщик, єкий служит поряд на погранзаставі, один лісник, пару лісорубів, буфетчиця, пару бабок і дідіу, пару молодих пацанів після армії, які мабуть також підут таков дорогоу, і одна дівка на виданнє, яку оберігає всьо село. Та декілька діточок, яких відправляют учитиси за 40 км в школу, вони там при школі і живут, і дома бувают тіко на канікулах. В село мож заїхати тіко с пізньої весни до ранньої осені і то не кожною машиною, на горі стоїть бувший совітский военний космічний комплекс ПАМІР, розкурочений — три величезні білі сфери — короче, гуцульський Твін Пікс, а найбільший прикол полягає в тому, шо це старе гуцульське село, АЛЕ! Увага! В 50-роках НКВД сюда ссилало з навколишніх міст (переважно з Чернівців) усяку дрібну дисиду і криміналітет на лісоповал (кишенькові злодії, якісь польські адвокати, повії ітд.), вони тут жили в бараках-гуртожитках, потихоньку асимілювались, шляхом статевих контактів з гуцулами, і в результаті, нарід, який тут живее — результат цього божевільного міксу… Уяви собі: абсолютно вільні і горді горці і такі ж вільні і горді люди з міст… Зараз там тих 20–30 чоловік, які живуть у цій глушині. Оце і є Перкалаба — місце, де дідьтьо каже добраніч…
— Большое спасибо, Алек, от єсли б я ще всьо понимал, шо ты тут наговорил. Совітую: вчи руський язік, ув Киеве все по-руськи балакають. Творчєских успехов, друзякі!
Адольфыч, специально для июньского номера журнала «НАШ»
Ги-ги
Прікаліст цей Адольфич...із вімірающєго віда.
Відповіді
2005.07.13 | Sean
Дяк! У статтях (-)