МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Країна мрій. День третій. Останній і найкращий.

07/13/2005 | kotyjabluko
Країна мрій. День третій. Останній і найкращий.
Слушна нагода подякувати організаторам фестивалю за зручно складену програму і відповідно турботу про глядача, постійно зайнятого невідкладними справами в наш динамічний і напружений час. Ті, хто за безліччю турбот нарешті згадав про Країну, де здійснюються мрії, а також ті, що про неї не забували ніколи, але в вештанні між сценами щось пропустили (півка відходили попити або ще що) могли надолужити втрачене в останній день фестивалю. По різним сценам можна було знайти практично всіх учасників цього культурного заходу.
Нововведення – Дитячий майданчик, запропонований Скрипкою, напевно є наслідком народження у Олега сина Романа, що сталося нещодавно. З чим його радо вітаємо. Малюків напевно теж мали тішити триметровий солом’яний кінь, олень і купальська Морена.
Між глядачами дехто наривався на сім’ю Президента, від несподіванки впадаючи в ступор. Так, замість охорони Ющенко був оточений такими “ступорами”. Кажуть був у вишиванці, як і прохав Скрипка. Коли Ющенко проходив повз сцену, піднялися всі схили. Як тут не вкритися бронзою нашому президентові...
Підхожу до Кобзарської сцени. Що за натовп. Майже як в часи української старовини. Видовище, достойне відтворення на полотні, плагіюючи класиків українського живопису. Чимала кількість російськомовних тінейджерів в вишиванках зачаровано слухає кобзарів. Погоджуюсь з Компаніченком – якісно змінилася культура слухання. Тарас Силенко, Костя Черемський, Тарас Компаніченко і т.д. Долучився Едуард Драч з кобзою, ще зробленою передчасно пішовшим з життя Миколою Будником. Кобзарі змінювали один одного, не зупиняючись навіть після початку вечірнього концерту Конкуруючої фірми на Великій сцені.
Конкуруюча фірма – це Роман Гриньків (Київ). Неперевершений віртуоз гри на бандурі, позиціонуючий себе швидше, як інструменталіст (принаймні співу його я не пам’ятаю). Виконує він і аранжировки українських пісень, а також українську і західноєвропейську класику. Виступав Роман з ансамблем бандуристів і здається смичкових інструментів. Справа лише в тому, що його бандура не старосвітська, а новітня. Як кажуть кобзарі – фортепіано на колінах. Чи протиставляти його Українській спілці кобзарів, чи приєднувати? Радше сприймати як окреме культурне явище.
Мандри (Київ). Наче раніше їх слухали, бувало здавалися нудними. Як добре, коли високо піднята планка.Маю на увазі Ред Кардель. Всім, хто наступний гідність (якщо така імєєтся) не дозволить бути нижче. Виграють і виконавці, і глядачі. Нова якість Мандрів. Драйвовіше, натхненніше. Та й вочевидь запальні флюїди Олега Скрипки не минають нікого. Який у Фоми красивий голос. Як можна було цього раніше не помічати. А очі, не кажучи вже про в’єтнамки.
Севара Назархан (Узбекистан), яку продюсує Пітер Гебріел. Цікаво і дуже дуже красиво. Як знайду диск, обов’язково куплю. Рекомендую. Хто знайде раніше, повідомляйте. Тендітна узбецька дівчина меланхолійно, та водночас потужно драйвово співала про кохання. Гарний соул. Інструментальна група складалася з середньоазійських бубна і ще якихось ударних, струнної байди на три струни, де грають пальцями й смичком, клавішних, бас-гітари і віолончелі. Коли змовкали електроінструменти – спів був тужливим, коли продовжували свою партію – тужіння переходило в швидко наростаючий драйв. Народ не танцював, лише деякі особливо обдаровані танцюристи цікаво рухалися в ритм. Більшість зачаровано слухала: “хай кожен твій слід по цій землі обростає квітами”. На сцені вона з’явилася в сукні та халаті фіолетового та бузкового кольорів. Під час виступу, танцюючи, то переодягала халат на зворотній бік (там він виявився жовтим), то взагалі скинула його на підлогу. Видовище підсилювалося періодично спалахуючими перед сценою двометровими вогняними факелами.
Одного пізнього вечора в часи своєї юності, коли душа хоче чогось надзвичайного, моя душа просила Скрипки. Не в буквальному сенсі. Диску під рукою не виявилося. Телефоную серед ночі друзям на інший кінець міста, скажу більше - з правобережної України в лівобережну. На диво мене не послали, а були приємно вражені, дізнавшись з яким проханням я дзвоню. І так півночі з телефонної трубки слухаю Олега Скрипку. І здавалося подзвони я у інші світи, на інші планети – там теж знайдуться ті хто прикладе трубку до чогось, звідки лунатиме інтимно-оксамитовий баритон Скрипки.
І ось згадався Вечір романсу в філармонії, що відбувся цієї весни. Не секрет, що більшість чекала виступу Олега. Нарешті на сцені Він. Він вмостився зручненько, поставив на коліна баян...і раптом захрипів та відверто фальшивив. Таж сама душа наповнилась подивом, готовим перерости у розчарування. Знайшлися виправдовування, що і Стінг вживу звучить поганенько. Але перевожу погляд на гарних панянок поруч. Як важко дихають їх груди, як блищать їх очі і перестають реагувати на оточуючий світ, крім одинокої фігури на сцені. Мали б крила, то горлицями полетіли б...до сцени, там де Він – Скрипка. Розумію, що мені із моїм майже розчаруванням стулити пельку і мовчать у тряпочку. Бо отп*здять, ті ж самі хфайні панянки. Волосся повидирають, манікюром писок розцарапають.
Але ж ні, випростався улюблений виконавець, використавши першу пісню як вправи з розспівування голосу. Те що зазвичай виконавці класичного співу роблять за лаштунками. Не міг же наш кумир залишити своїх фанів без такої нагоди – побачити як артист готується до виступу. Так би довелося лізти крізь охорону. Ще невідомо якими б ушкодженнями це закінчилось. А так і писок цілий і дупа у м’якому кріслі. З його боку це вельми милосердно.
Останнім часом збираючись на виступ ВВ на Майдані і обираючи між піти і не піти, можна було вибрати й останнє. Набридла вже одноманітність репертуару. Не сприйматимуться же одні і ті ж пісні однаково на протязі тривалого часу, навіть підкріплені величезною симпатією та сентиментами. Тому певне хвилювання перед виступом було. Швидше за народного героя, яким є Скрипка, турботливо співпереживаючи за вдалість виступу. Бо будемо його любити завжди, навіть якщо втратить голос.
Перші акорди ВВ. Скрипка був, як то кажуть в ударє. Хай кусають лікті ті, хто цього виступу не бачив. Як завше пісням передували віршовані експромти Олега. У білій вишиванці та сірих льонових штанцях виглядав він дуже миловидно. Вбрання завершували червоні кеди.
На сцену до Скрипки вийшли з лірами Тарас Компаніченко і Вадим Шевчук. Рипуче журчання українських лір збагачувало і ошляхетлювало давно знані і сповнені народної любові пісні. До наступної пісні долучився дует сопілкарів. ...Взори обратім на схід(Олег Скрипка)...Інша група акустичних інструментів. Армен Костантян із східним духовим інструментом і Шон (може почулося) з індійськими тамтамами, що надавало колоритного, незвичного звучання. Потім з’явилася колоритна фігура із смичковим інструментом, який здається називається сітарх. Амфітеатр заповнили індійські мотиви. Спалахували все ті ж двометрові факели. Публіка ревла. Наступна пісня “Розмова з Махатмою”. Скрипка, який завжди є дуже пластичним (гнучкість пантери, стрибучість мавпи та вишуканість рухів ... так-так-так - класичного балету) починає ритмічно вихиляти сідницями в такт мелодії. До речі, дуже гарно. Поява світлого образу Скрипки на сцені взагалі — викликає благоговійний трепет та жіночі обморокі, а при погляді на його сідниці глядачки зривали з себе ліфчікі та махали ними над головами.
Для гостей з Франції (Ред Кардель) Олег заспівав французькою “Tombe la neige”. Мушу визнати, його версія перевершила виконання Адамо (чи не хоче ВВ видати альбом французькою?). Після цього на сцену вийшли Ред Кардель і вдруге разом заспівали той самий твір. Запальні флюїди Скрипки не минули і цих хлопців, бо звичний для них депресивно-надривний класичний стиль виконання Адамо, що співає в цій пісні про падаючий сніг в той вечір коли мила не прийде, на лаврських схилах у виконанні французів перетворився в ритмічний український гопак. У депресію французькі хлопці не впали. Не прийде в цей вечір мила, ну і нафіг милу. Краще в цей вечір послухати ВВ.
І ось на сцені Божичі. Разом зі Скрипкою кличуть якусь Галю – Галю, виходь! Додається духове тріо оркестру Збройних сил України. “Їхали козаки” все про ту ж Галю, що не вийшла, або вийшла, але потрапила в халепу. Як сказав Олег, “яке ж свято без цимбал”. За цимбалами Василь Меланюк. “Горіла сосна палала” співав весь амфітеатр, всі схили аж до найдальших дерев, Скрипка виконував лише інструментальну партію.
Звичайно, виступ було завершено “Країною мрій” під феєрверки та палаючі факели, у яку наступного року, я сподіваюся, нас знову занесе.

Відповіді

  • 2005.07.15 | Roo

    Re: Країна мрій. День третій. Останній і найкращий.

    kotyjabluko пише:
    > Мандри (Київ). Наче раніше їх слухали, бувало здавалися нудними.

    Як на мене, то нуднуватими вони є і зараз. Просто живий виступ на цьому фестивалі з його атмосферою усіх виконавців вивищує якось чи що. "Мандри" здобули відомість, їх впізнають. Тобто наразі можна говорити про те, що вони стали нарешті "розкрученими". І цей факт значно пом'якшує вимогливість публіки до них. Але якісно, у творчому, музичному плані вони прориву не зробили. Найцікавішим був, на мою думку, їх найперший альбом. Він був сирим, але відчувалося, що хлопці у пошуці й можна було вгадувати якісь перспективи. Потім же Фома свідомо відійшов на позиції такого собі шансону, "міського романсу". Пританцьовувати завжди легше ніж танцювати! Швидко якось вони стали підтоптаними і пристаркуватими...

    >Як добре, коли високо піднята планка.Маю на увазі Ред Кардель.
    Рівень добрий. Це - культура, наслідок тяглості традиції, Франція однім словом. Щоправда, не знаю, що таке Ред Кардель у себе на батьківщині, як і взагалі, не маю уявлення про цей світ.

    > Севара Назархан (Узбекистан), яку продюсує Пітер Гебріел. Цікаво і дуже дуже красиво.

    А ви послухайте Офру Хазу.
    Здається, розкручувати узбечку - перспективно з огляду на екзотичність Узбекистану в очах світу. Нова країна, пострадянська, східна, але нібито як світська. Специфіка - у виконанні Севари Назархан - цілком лягає у звичні схеми т.зв."сходу" в уявленні європейців. Мабуть ще й порівняно менше треба вкладати кошти. Це - не зовсім етно. Десь у тій же мірі, що і у Руслани. А взагалі - музика для чілл-аутів, попсова, взагалі-то, музика...

    > На сцену до Скрипки вийшли з лірами Тарас Компаніченко і Вадим Шевчук. Рипуче журчання українських лір збагачувало і ошляхетлювало давно знані і сповнені народної любові пісні. До наступної пісні долучився дует сопілкарів.

    Електрогітари дуже сильно забивали звучання народних інструментів. Особливо було жаль цимбаліста. Думаю, що студійна версія (мабуть будуть ще проекти) була б значно краще.

    > ...Взори обратім на схід(Олег Скрипка)...Інша група акустичних інструментів. Армен Костантян із східним духовим інструментом і Шон (може почулося) з індійськими тамтамами, що надавало колоритного, незвичного звучання. Потім з’явилася колоритна фігура із смичковим інструментом, який здається називається сітарх. Амфітеатр заповнили індійські мотиви. Спалахували все ті ж двометрові факели. Публіка ревла. Наступна пісня “Розмова з Махатмою”.

    Здається, дещо забагато Індії. Є у Скрипки така слабкість. Не розумію, чому, для того, щоб показати красу, первинність, правду, чистоту etc неодмінно повертати взори на схід? Здається, тут ми йдемо слід у слід за бюргерськими уявленнями про загадковість Сходу.

    > Поява світлого образу Скрипки на сцені взагалі — викликає благоговійний трепет та жіночі обморокі, а при погляді на його сідниці глядачки зривали з себе ліфчікі та махали ними над головами.

    Це правда? Що, таке було на Співочому полі? Цікаво-цікаво...
    Втім, атмосфера фестивалю направду прекрасна. Скрипці - велике-превелике і щире спасибі!
    Скрипку на міністра культури!
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2005.07.15 | kotyjabluko

      Re: Країна мрій. День третій. Останній і найкращий.

      Roo пише:
      > Як на мене, то нуднуватими вони є і зараз. Просто живий виступ на цьому фестивалі з його атмосферою усіх виконавців вивищує якось чи що. "Мандри" здобули відомість, їх впізнають. Тобто наразі можна говорити про те, що вони стали нарешті "розкрученими". І цей факт значно пом'якшує вимогливість публіки до них. Але якісно, у творчому, музичному плані вони прориву не зробили. Найцікавішим був, на мою думку, їх найперший альбом. Він був сирим, але відчувалося, що хлопці у пошуці й можна було вгадувати якісь перспективи. Потім же Фома свідомо відійшов на позиції такого собі шансону, "міського романсу". Пританцьовувати завжди легше ніж танцювати! Швидко якось вони стали підтоптаними і пристаркуватими...

      Повністю погоджуюсь. Я теж, стоячи під сценою, зробила висновок, що причиною тому є піднесена, психологічно комфортна атмосфера фестивалю. Правда на якість Гуцул Каліпсо і Гайдамаків це не вплинуло.

      > Електрогітари дуже сильно забивали звучання народних інструментів. Особливо було жаль цимбаліста. Думаю, що студійна версія (мабуть будуть ще проекти) була б значно краще.

      На правду, так.

      > Поява світлого образу Скрипки на сцені взагалі — викликає благоговійний трепет та жіночі обморокі, а при погляді на його сідниці глядачки зривали з себе ліфчікі та махали ними над головами.

      Краіна Мрій всеж таки.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2005.07.15 | Roo

        Гуц.Кал. та Гайдамаки

        kotyjabluko пише:
        > Правда на якість Гуцул Каліпсо і Гайдамаків це не вплинуло.

        Гуцул Каліпсо - морально застарілі за своєю концепцією. Трохи рятує ситуацію духова секція та ска-ритміка. Та цього замало... Брати Гадюкіни були актуальними 15 років тому. А Гуц.Кал., здається, і досі мислить категоріями минулого, переспівуючи їх. Вже не можна будувати щось на суржику та сатирі на простих сільських пацанів. Не той час. Це вже не смішить і не гріє, а просто вказує на недолугість і нехлюйство. За часом стежити треба.
        "Гайдамаки" у цьому відношенні куди більш просунутіші. Вони краще ловлять кон'юнктуру. Чомусь я їх не дуже сприймаю. Ще з часів, коли вони були "Актусом". По-моєму, дуже вже вони раціональні у своєму кон'юнктурництві. Прозоро читається їхній замисел: що вони хотять сказати. Часто перегибають палицю з народництвом. І виходить, що замислювалося щось як дуже актуальне, але враження чогось провінційного. Їх теж рятують ска ритми. Здається, не дуже вдалий проект.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2005.07.15 | Shooter

          Гуц.Кал. - cагласен та Гайдамаки - ні

          Як на мене, то Гайдамаки та Перкалаба сьогодні - рулять.

          Перших плюс в тому, в чому других мінус...і навпаки теж правильно :)


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua