МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Готуємось до з”їзду письменників

05/11/2006 | Рубан Василь
ГОТУЄМОСЬ ДО З”ЇЗДУ ПИСЬМЕННИКІВ


Найбільші грішники, по-моєму, це ті, що роблять
кар”єру на чорнобильській трагедії і навіть
збагачуються на ній. Іноді думаєш, чи не виформувалась
у нас особлива, раніше не відома науці, порода
чорнобильських мутантів, двоногих хижаків, винятково
пронозистих, невловних, хамелеонистих і геть
чисто позбавлених того елементарного, що раніше в
людей звалось совістю.
Ось такий чорнобильський мутант сьогодні вийшов
на парламентську трибуну. Що хоче він сказати? Може,
буде каятись? Чи хоче спростувати те, що днями
писалось у газетах? Преса вже й раніше писала про його
брудні генделі з гуманітарною допомогою, а зараз,
посилаючись на матеріали Служби безпеки, йому
інкримінують ще більше: як він збував на ліво сотні
машин, призначених для чорнобильських ліквідаторів,
інвалідів, збував мафіозним структурам навіть танки,
що їх передалаНімеччина для потреб Чорнобиля...
(Олесь Гончар, Щоденник, т.3. ст.514, запис від
24.02.1994 року).

Ви пам”ятаєте новорічні вітання Володимира Яворівського, як він з Печерських пагорбів обсипав нас уявним зерном і сповіщав, що от він нарешті знайшов директора для видавництва „Український письменник” з ринковою практикою, і ось-ось налагодиться видавництво книжок.
Нагадаємо, що Вадим Скомаровський, попередній директор, за наполягання Яворівського, здав справи з нульовою позначкою боргів, можливо навіть ще були якісь гроші на рахунку і 8-10 тон нереалізованої книжкової продукції в підвалі. Знахідкою виявився пан Карпенко, син відомого українького радянського поета Карпенка Миколи, звільнений з митної служби офіцер, який мав своє невеличке видавництво. Відтоді як Яворівський його „знайшов”,то до видавництва не заглядав цілий рік, щоб не заважати „ринковим” діям нового директора. І нарешті пан директор приніс у Спілку десять книжечок кожна на 100 сторінок, заявивши що видавництво „Український письменник” має 150 тисяч боргу, бо всі ці книжечки фабрики робили під реалізацію оцих книжечок нікому не відомих авторів. Собівартість кожної книжки Карпенко оцінював у 15 гривень, коли нам, трохи знойомим з видавничою справою, вони тягнули на собівартість 5 гривень за тодішніми цінами на папір і поліграфію. Особисто я тоді здійняв бучу, питання розглядалось на Секретаріаті, Карпенко був звільнений з роботи і на видавництві залишилось висіти 150 тисяч боргу. І ще там залишався трохи зменшений, біля 100 чоловік, штат працівників, який треба було, під переміну директорів, скоротити хоча б за рахунок пенсіонерів. Коли став директором Яковенко, на ньому вже висіло 200 тисяч боргів і під цю переміну, рішенням проведеним через Президію, з метою впорядкування, від видавництва було забрано гроші за оренду, видавництво було загнане на перший повех у дві кімнати, а всі площі став здавати в оренду новостворений ДУМ (Дирекція управління майном) Спілки, директором якої був затверджений племінник В.Яворівського пан Пелепець. Директор видавництва пан Яковенко волав до Яворівського, аби гроші за оренду повертали хоча б для погашення боргів нароблених Карпенком, поки й не розрахувався. Яворівський двічі ставив на Президії питання про надання 39 тисяч гривень з оренди на видання книжок, двічі Президія проголосовувала за позитивне вирішення цього питання, і за рік тяганини навколо цих грошей пан Пелепець не дав ні копійки. Очевидно що в „сім”ї” Яворівського пан Пелепець був за старшого і він вирішував давать гроші чи не давать.
За цими перемінами, паралельно з політичною боротьбою, минуло 3 роки від того, як Яворівський став Головою спілки і директором був призначений Савчук Андрій. Теж паралельно, бо він є ще й директором видавництва „Юніверс”, яке арендує приміщення в головному офісі Спілки. Спільним у цих видавництвах є те, що вони видали по одній книжці творів В.Яворівського. Я нічого не маю проти Савчука, бо не вникав у його роботу, про видання книжок для письменників я за рік його директорування не чув, за словами самого Андрія, йому головно прийшлось ходити по судах, щоб не було заарештоване майно видавництва. До влади прийшов Ющенко, не без участі Яворівського, з міністерством культури було домовлено, що ті вісім тон книжок, які видавав Скомаровський, воно закупить для бібліотек, і ці 200 тисяч богу було погашено, але найдивовижніше в цій історії те, що і ці гроші Яворівський і його секретар з економічних питань хотіли забрати. Таким чином „діяльність” Яворівського на видавничій ниві дорівнює мінус 200 тисяч, бо за ці гроші зараз можна було б видавати книжки.
Тепер давайте глянемо, що таке 39 тисяч гривень за оренду площ приміщення видавництва „Український письменник”, які ДУМ стриже протягом трьох років, не даючи на книжки ні копійки, але перед цим зазначимо, що це вільні гроші. Тобто Спілка у перший рік правління Яворівського цих грошей не мала і закривала фінансову діяльність без них. До речі Спілка здає в оренду більше 300 квадратних метрів площі головного офісу і флігеля в середньому по 20 доларів за квадрат, при ціні 40 доларів і пан Крим, секретар з економічних питань, цих грошей у фінансовому звіті не згадує. Але Мушкетик, будучи Головою спілки ділився орендними грошима з працівниками апарату, кожному працівнику доплачувалось до зарплати 70 гривень так званих „дроздовських”, „сім”я” Яворівського з апаратом вже не ділиться.
Так от, якщо 39 тисяч гривень помножити на дванадцять то виходить десь чотириста п”ятдесять тисяч річно (450 000) – це 13 автомашин марки „Жигулі” нової моделі. За 39 тисяч можна було б видавати по 4 книжки місячно і дещо задовольнити спрагу письменників на видання книжок, а якщо цих 450000 помножить на три роки, то це буде півтора мільйона гривень.
Разом з тим, Яворівський прийняв будинок відпочинку в Ялті від Мушкетика з боргом у 250 000 тисяч. Ця цифра не раз озвучувалась на Президії. Здавалося б, маючи вільні гроші за оренду приміщень лише площ „Українського письменника”, треба було заплатити цей борг та ще й дати грошей на ремонт.
Проте така операція не могла прийти пану Яворівському в голову, бо гроші які в кишені, це вже мої гроші. Тим часом борг ялтинський зріс до одного мільйона (1 000 000), пани свідомо довели справу до банкрутства і здали дев”ятиповерховий будинок відпочинку в аренду на сім (7) років, з платою 200 тисяч річно. Це звичайно мізерна ціна. Круті зроблять ремонт за місяць і будуть стригти купони. Ніхто звичайно не знає, скільки „сім”я” поклала в кишеню за те, що пан Яворівський шльопнув печатку на договорі.
Спосіб мислення Вевика, як звали Володьку в рідному селі (за досьє КГБ) доволі загадковий. Два рази Яворівський проводив через Раду рішення про те, аби продати в Ірпені гектар землі. Тут вже, як він запевняв присуніх, ми заплатимо всі борги, ще й останеться. Як закінчилась ця оборудка я не знаю. Якщо це було неможливо, то для чого Яворівський проводив це питання двічі на Раді?
І на закінчення маленький епізод не про тисячі, а про копійки. Як усім письменникам вже відомо, у 2005 році я взявся проводити в Спілці літературні п”ятниці і виявилось що в офісі немає навіть телевізора. Походивши трохи від Яворівського до Крима, я досяг того, що мені на телевізор „знайшли” тисячу гривень. Проте на музичну приставку не вистачило і я купив за свої, які мені потім через місяць бухгалтерія повенула. Постало питання про пільгові вечері для учасників літературних п”ятниць. Ресторан-кафе „Еней” мене не зрозумів. Бажаючи натиснути на нього, я запитав Яворівського: „Який прибуток дає „Еней”? Яворівський обурився і відповів по одеськи, на запитання – запитанням: „Ти що, Василю, мене за бухгалтера вважаєш?” При нашій ринковій економіці ця відповідь була більш чим дивною. Я запитав усіх секретарів Спілки і ніхто не знав. (Так нещодавно я запитав усіх секретарів з Головою Київської НСПУ включно А. Погрібним, скільки квадратів здає Спілка в головному офісі і в дворі та по якій ціні, і ніхто мені цього не сказав, бо не знають). Я обрахував вартість бутерброда, малось на увазі десь 50 бутербродів. Собівартість бутерброда виявилась в межах 40 копійок, так само чай і кава, попросив аби вино нам продавали за магазинною ціною. Питання вирішувалось на Секретаріаті.
Нарешті владнали. Бутерброди нам продавали по гривні, тобто 100 відсотків надбавки. З учасників п”ятниць до „Енея” доходило 10-12 чоловік. Не всі письменники мали з собою квитки і двоє чи троє були не членами Спілки, тому я брав сам бутерброди на всіх. І на другий день мені заступник директора ДУМу влаштував істерику: „Тільки по спілчанських квитках”, - кричав він (він із „сім”ї”) - а справа була лише через якихось 10 – 15 гривень. Можна було б про це не писати, але це свідчення того, що „сім”я” вигризає зелень під нуль.
Що ж до діяльності команди В.Яворівського в Криму і в Одесі, то в нас ще буде нагода почудуватися з цього приводу.
Окремого огляду заслуговує кадрова політика пана Яворівського. За час свого правління він змінив трьох директорів видавництва і в основному невдало. Своїх двох перших заступників В.Медвідя і П. Осадчука – досить поважних людей в письменницьких колах, він замінив на сірих і покладистих М.Василенка і В. Герасимчука. Про М.Висиленка, як людину геть бездарну, я писав у журналі „Книжковий клуб плюс”. Що ж до В.Герасимчука, то окрім того що він теж є, як письменник, особою дуже посередньою, відомий тим, що продав квартиру в Тетіїві і видав за ті гроші книжку своїх п”єс – переспівів європейських класиків, де не можна розізнити тексту Шекспіра від тексту Валери. Його взяв на роботу директор клубу Спілки В.Фольварочний методистом, і він рік ночував на підлозі в кабінеті Фольварочного, після чого В.Яворівський зробив його своїм заступником по роботі з областями, Герасимчук переселився на другий поверх в окрему кімнату і там живе не знати за які заслуги, в той час як скретар А..Крим, теж не маючи квартири, жив в Ірпіні. Коли Валера купив, чи йому купили, ліжко, в конференцзалі за присутності В.Яворівськоно влаштували скромний фуршет. Весь штат Спілки ненавидить Валеру тихою горючою ненавистю за його занудливість.
На мою думку, Спілка письменників повинна виконувати деяку аналітичну роботу на предмет аналізу розвитку української літератури, огляду літпроцесу, для чого варто було б мати якусь дещицю грошей, щоб замовляти такі аналітичні статті. Коли я звернувся з цією пропозицією до пана Яворівського, він подивився на мене нерозуміюче і не тому що це блеф, а тому що „сім”я” не зрозуміє, навіщо транжирити гроші.
Окрема тема, це довір”я діаспорних українців до керівництва Спілки і до В. Яворівського зокрема. Всі вони робили вояжі за кордон з протягнутою рукою і Яворівський також, але до його характеристики ще додалося трохи тіні з того часу, як він очолював комітет Верховної Ради по Чорнобилю. Звичайно, що побіля видавництва „Український письменник” можна було б організувати благодійний фонд з наглядовою радою поважних чесних людей, але тільки не за головування В.Яворівськога, акції довір”я якого серед діаспори в мінусі. За правління В. Яворівського в Спілці не було жодної зарубіжної української делегації.
Насам кінець я хотів би звернутися до письменників в областях. Фуршет, який робить Яворівський після кожної Ради, коштує 300 гривень і їх Яворівський завжди знайде, аби як братан обійняти вас за плечі, але сім тисяч гривень на видання вашої книжки, яку ви писали все своє життя, він ніколи не відщипне, бо цього йому не дозволить „сім”я”, та й переміни в вищому керівництві вам нічим не загрожують. А не допустивши повторного обрання В.Яворівського, ви ще маєте шанс. В провінції, окрім як ювілейне видання від адміністрації, ви таких грошей від сімейного бютжету не відірвете. То ж перша наша теза така: „ На наступному звітно-виборному з”їзді жодного голосу за Яворівського”.
Другою тезою є демократичні вибори, таємне голосування, звернення до уряду, аби дав грошей на повноцінний з”їзд, а не на конференцію, делегатів на яку будуть підбирати на предмет лояльності і, нарешті, кандидати. Публікації в журналі „КК – плюс” В.Баранова, М.Славинського та і моя, дають надії на те, що ми матимемо в бюлетні кілька достойних імен. З огляду на те, що всякі демократичні вибори готуються заздалегідь, я заявляю, що буду висувати свою кандидатуру на посаду Голови НСПУ, і, користуючись нагодою, означу декілька тез.
1. В разі обрання, я буду намагатися зробити Спілку письменників духовним центром України в сенсі ітелектуального гуманітарного потенціалу, а не релігійності.
2. Я буду працювати на ваше благо лише за зарплату і найду спосіб дій, аби ви ніколи не підозрювали якихось закулісних махінацій.
3. При чесному обліку доходів Спілки, допомога незабезпеченим письменникам лише посилиться.
Відповідальний секретар Київської обласної НСПУ
Василь Рубан
19.04.2006 року.

Відповіді

  • 2006.05.11 | Олесь Бережний

    Тяжка доля абревіатур: НСПУ, НСНУ, СДПУ(о), НСДП, ЦК КПРС СРСР

    Рубан Василь пише:
    > ГОТУЄМОСЬ ДО З”ЇЗДУ ПИСЬМЕННИКІВ

    Шановние пане Василю,

    Цікаво дізнатися чим іще, окрім надзвичайно важливої і традиційно капеересівської справи проведення з"їздів, займається Ваша організація?

    Може маєте якесь відношення до сучасної літератури в Україні? Буду надзвичайно вдячний, якщо відповісте стисло й суттєво

    Щиро,
    Олесь Б. :sol:
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2006.05.12 | r_m

      Re: Тяжка доля абревіатур: НСПУ, СДПУ(о), НСДП, СНД, ЦК КПРС СРСР...

      Олесь Бережний пише:

      > Може маєте якесь відношення до сучасної літератури в Україні?

      Між іншим, ім’я Василя Рубана в літературі знане й авторитетне. Більше того, його творчість мала суттєвий вплив на формування поетики покоління 1990-х. Що ж до піднятих питань, то НСПУ направду потребує істотної реорганізації, перетворення на нормальну профспілку західного зразка. Однак, баласту в цій організації 2 тисячі на кілька сотень письменників.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2006.05.12 | Олесь Бережний

        ...знані й авторитетні...

        r_m пише:
        > Олесь Бережний пише:
        >
        > > Може маєте якесь відношення до сучасної літератури в Україні?
        >
        > Між іншим, ім’я Василя Рубана в літературі знане й авторитетне.


        Друже r_m,
        Дякую за пояснення щодо знаности й авторитетности імени Василя Рубана. Най буде так, особисто не маю нічого проти. Утім, запитання моє стосувалося його знаної й авторитетної організації, що складається, як ти сам зазначив, з двох тисяч інших імен (вочевидь також знаних і авторитетних).

        Так от ця організація особисто мені знана лишень у царині проведення фуршетів, з'їздів, сварок, інтриг, скандалів і нескінченних темних оборудків, зловживань і безсоромних корупційних схем. Ну ще, може, бурхливими початками РУХу наприкінці совдепії. А от щодо бодай хоч якихось реальних і предметних зрушень, явищ чи подій у царині розвою саме української літератури за останні кількадесят років - тут вже перепрошую, але НСПУ жодним чином з цим у моїй уяві не пов'язується.

        Тому мені цікаво довідатися в шановного, знаного й авторитетного Василя Рубана, який сам сюди завітав, чи НСПУ має якесь відношення до сучасної літератури в Україні?

        Щиро,
        Олесь Б. :sol:
  • 2009.04.17 | Геній

    Re: Готуємось до з”їзду письменників


    ПОЗАЧЕРГОВИЙ АНТИЗЛОДІЙСЬКИЙ З"ЇЗД ПИСЬМЕННИКІВ

    http://censor.net.ua/go/viewTopic--id--317065--reads--no--rowstart--0


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua