МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Шо за мерло? Українське вино у Лондоні

11/12/2006 | stefan
Шо за мерло? Українське вино у Лондоні
http://glavred.info/archive/2006/11/01/124724-0.html
Світлана Пиркало, для «Главреда»
01.11.06 // 12:47

Вже четвертий день я розмірковую: чи було найгіршим українське вино Коблево, представлене на Wine Show в Лондоні? І доходжу висновку: ні, було й куди гидотніше. Український дебют виглядав не те щоб зірково, але скромненько і зі смаком – правда, зовсім не тим, на який чекали.
Винне Шоу в Лондоні – один із найбільших фестивалів вина у світі, хоча існує недавно. Воно пройшло у Центрі бізнес-дизайну в Іслінгтоні на минулих вихідних, і я, скориставшись пресовим посвідченням, завітала скуштувати.
Скуштувати, правда, вдалося далеко не все. Хоч я й не відрізняюся особливою сором'язливістю там, де годують чи наливають, проте з тисячами вин на ятках просто не вистачило часу.
Цими днями я люблю чилійські вина, особливо сортів барбера, гранача і карменере, а мій чоловік любить шираз, він же сіра. Вони свіжі, але м'які і податливі, вони підходять під дичину, на яку зараз саме сезон, але їх також можна просто спожити келих-другий без нічого. Якщо вам трапиться плящина карменере-каберне совіньйона з долини Майпо 2004 року, то ви зрозумієте, про що я. Проте найбільше часу ми провели біля стенду, який пропагував бордоські вина, і прийшли туди не за стабільним продуктом – класними червоними винами із Сент-Емільйону чи От-Медока. Просто скільки я не намагаюся вичавити з себе по краплі село, але все одно здобутий у студентські роки смак до ароматних і м'яких білих вин штовхає мене в певному напрямку. Білі бордоські вина хоч і куди менш відомі, аніж червоні, проте гарантують рівноцінну сатисфакцію. Якщо ви маєте подібний смак, то вам сподобається біле із апелясьйону Cote de Blaye – це суміш солідного шардоне, пахучого совіньйон блану і залежно від шато невеличкої домішки сортів мускадет, коломбар чи уні блан. А для скоробагатих буратін є сотерн (sauternes), що його традиційно парують із фуа-гра.
Проте мої українські смакові рецептори виявилися також не від того, аби спожити скляночку сухого і досить свіжого, хоч і добре округленого, з мінеральними присмаками вина Аліготе – яке хто заново (я), а хто й уперше відкрив для себе на стенді Коблево. Аліготе також росте в Бургундії, але я – цілком даремно – його раніше ігнорувала через травматичні дитячі згадки.
Всі вина, представлені маркою Коблево, були 2005 року, а отже, їх ніяк було порівнювати із старшими, витриманими в дубових бочках якісними винами конкурентів, а в молодому червоному вині я фахівець невеликий – головна вимога, аби його було багато. Проте для білих це не мало такого вже значення. У нижній ціновій категорії їхня Франческа здалася мені цілком питним десертним (напівсолодким) вином, а Аліготе – не найгіршим білим.
Із червоних я спробувала їхнє Мерло і придбала плящину – головно базуючи рішення на тому, що на моїй Полтавщині тече річка під назвою Мерло, тому воно мені практично рідне. Коблівське Мерло дещо здивувало кількістю танінів, якої зазвичай очікуєш від кількарічного каберне. "Усі кажуть, що їх дивує смак нашого мерло", - похвалився представник компанії-продавця Сенко. "Всі, хто пробував, відзначили, що воно дуже незвичайне".
З цим я погоджуюся, і смак виявився благороднішим, аніж річної давності дешеве мерло, проте дуже вже іншим. Навряд чи це гарна новина для нового вина. Купуючи щось невідоме, людина орієнтується на сорт, якщо мало знає про виноградники чи країну-виробника. А в цьому випадку Коблево, майже невідоме покупцю, є загальною торгівельною маркою, і з якого виноградника що походить, сказати майже неможливо. Отож, зважившись ризикнути, ти купуєш щось до тушкованого кролика, а виявляється, що його треба пити із бараниною.
Проте все це можна виправити правильною ціновою політикою: оце мерло, яке я купила за чотири фунти на виставці, за милу душу за 3-49 пішло б у супермаркеті, побивши масові каліфорнійські вина . Але чи вигідно це буде компанії? Якимось чином виходить так, що українські вина, навіть у київських магазинах, коштують куди дорожче, аніж чилійські чи південноафриканські в Лондоні, незважаючи на куди нижчу якість і незрівнянно меншу відстань транспортування. А грузинські? Важко навіть уявити собі, що напій якості "вина свободи", Боже благослови його виробників, ішов десь у Євросоюзі навіть за втричі дешевшою ціною.
Що ж можна зробити для успішного впровадження українського вина на Заході – окрім визначення адекватної ціни на перенасиченому новинками ринку?
Перший крок уже зроблено – на винах Коблево проставлений точний вміст алкоголю. Просто дивовижно, на що розраховували автори попередніх спроб України продати червоне сухе вино, на якому написано: міцність 11-13%. Якщо винороби навіть не спроможні встановити вміст алкоголю по завершенні ферментації, то це зневага до споживача, а вино - шмурдяк.
Раніше ще один розумний крок зробила Массандра, презентувавши свої солодкі вина в Британії. Поки не знаю, чи вдалося їм застовбитися на ринку, але кримські портвейни та мускати цілком, цілком конкурентноспроможні: наші ґрунти набагато краще підходять для сортів, що йдуть на солодкі вина.
Далі треба виправити орфографічні і граматичні помилки на англомовній етикетці. Я розумію, що ми всі і наша тьотя вчили англійську в школі, але це несолідно (меню ресторанів це також стосується). В Україні повно людей, рідною мовою яких є англійська. Хай присилають мені, врешті-решт, я хоча б частину помилок повиправляю.
Треба залучити українців, які досягли успіху, аби ті пропагували вино через word-of-mouth, тобто через рекомендації знайомим. Ясно, що наша держава не виділить грошей на рекламу своїх вин, як Південна Африка чи Чилі, проте на хвилі патріотизму співвітчизників-банкірів і дипломатів можна трохи проїхатися.
Також треба виробити кілька справді серйозних вінтажів, які можна посилати на міжнародні виставки і які слугували б аргументами у дискусії на користь українського вина. І мені, наприклад, було б куди легше любити українське вино, якби воно було представлене не лише молодняком. Ясно, що класові червоні сухі вина існували у погрібах Массандри, але в мене є підозра, що їх уже давно випив істеблішмент.
Але любити Коблево не так важко. По-перше, нєт прєпятствій патріотам. По-друге, варто дотримуватися уже згаданого раніше біблійного принципу весілля в Кані Галілейській: пити зразу дороге вино, а потім що є. Після несподівано доброго австрійського (не австралійського) Піно нуар наше Мерло пішло як діти в школу.
Ну й по-третє, це легко, коли на тій же виставці представлений такий шмурдяк, як Blue Nun. Я здивувалася, що ці люди не ганьбляться показатися на публіці. Пам'ятаєте вино Левада? Змішайте його в уяві із Хроном (Гроном) Закарпаття, додайте цукру, збризніть коктейлем Плодово-Ягідним, і оце вийде Blue Nun, або ж Голуба Монашка. На цих неймовірно кримінальних (у сенсі злочину проти смаку) помиях виросли покоління західних студентів. Поки на світі є Голуба Монашка, у будь-якого вина є шанс.
Вино є цінним не лише саме по собі, але і як кулінарний інгредієнт. Ось один із нескладних, але ефектних рецептів зі сходу Франції (Альзаса), до якого підійде український Рислінг чи Аліготе.
Беремо курку, ріжемо її на 4 частини і обсмажуємо в маслі на товстій пательні. Тепер увага: наливаємо в металевий черпак трохи бренді (прекрасно підійде Закарпатський коньяк), підносимо і нахиляємо до вогню – він має загорітися. Тепер обливаємо курку палаючим бренді. Не забудьте це зробити на очах у гостей, щоб знали, що не солому жеруть. Відкладаємо курку вбік, а до пательні вливаємо склянку Рислінгу чи Аліготе, кидаємо нарізану цибулю-шалот, або іншу із м’яким смаком, півсклянки вершків чи сметани, сіль-перець і добру жменю пахучих грибів. Тепличних шампіньйонів не беремо, вони не мають смаку і ганьблять слово «гриб». Мішаємо це все добре, кладемо курку назад у соус і тушимо мінімум півгодини. Я, відверто кажучи, в таких випадках просто мішаю інгредієнти для соусу збоку пательні: менше посуду мити. Подаючи, згори кидаємо нарізану петрушку. Запиваємо тим же вином.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua