Чому полонинка без фуярки не файна?
04/27/2009 | gina
Чому полонинка без фуярки не файна?
автор: Юрій Атаманюк (Львів)
Гуцульщина з давніх-давен приваблювала фольклористів. У цьому мальовничому краї знаходили джерело творчого натхнення художники і музиканти, письменники і поети. 15 років тому помітив цю красу київський музикант, композитор і звукорежисер Геннадій Мельник, який приїхав на Косівщину до знайомих. З того часу пан Геннадій досліджує гуцульську автентичну музику. Але дослідників цієї музики є чимало, а новизною музичної творчості Г.Мельника стало те, чого не помічають інші: він чує музику не лише в музичних інструментах, але й у дзюрчаннях лісових потічків і струмочків, у передзвоні коров'ячих калатал. Пан Геннадій створює власну електронну музику, крім того здійснює записи звуків природи. Вагомий творчий здобуток Г.Мельника за минулий рік-це три альбоми із записами гуцульської музики. Цікавим є альбом "Мелодії карпатських полонин", на якому, вперше у великому обсязі представлені традиційні пастуші награвання на фуярці, джоломізі, дримбі, теленці, денцівці, а також трембіті та воловому розі. Крім інструментальної музики, слухачі мають можливість почути полонинські співанки, та навіть звуки калатал та дзвіночків, що вішають на шию худобі, аби визначити за звуком місце її перебування. Запис здійснено не в студії, а на полонині, що передає живу атмосферу полонинського життя.
Пане Геннадію, чим Вас так захопила Гуцульщина, що Ви частину свого життя присвятили дослідженню її давніх традицій, зокрема музики?
Коли я вперше приїхав у Карпати, на Косівщину, мене вразило майже все. І побут горян, і надзвичайно багатий духовний світ простих людей, і їх світосприйняття і, звичайно, самобутня музична культура. На Гуцульщині мені пощастило зустрітися з дивними, щирими та незбагненними людьми. Спілкуючись з місцевими жителями, я відкривав для себе прості, але надзвичайно важливі речі. Я міг би навіть сказати, що потрапивши у цей простір: природний, культурний та духовний, відкрив для себе нові виміри людського буття.
Чому у дослідженні гуцульської музики обрали саме Космач?
Це унікальне місце, де добре збереглися народні традиції, ремесла та, власне, гуцульська традиційна музика. Космач є тим місцем, яке ми разом із сім'єю відвідуємо щоліта уже протягом десяти років. Завдяки цим обставинам я зміг познайомитися з багатьма музикантами та відчути певні особливості традиційної музики гуцулів, так би мовити, зсередини. У Космачі проживає багато талановитих музикантів і наразі у мене не виникає потреби розширювати географію своїх досліджень. Щоправда, я не рідко виїжджаю в сусідні села. Загалом, Гуцульщина надзвичайно багата талановитими музикантами. Досить лише згадати імена Романа Кумлика або родину Тафійчуків, яких я високо ціную. Та окрім цих загальновідомих музикантів існує велика кількість не менш талановитих музикантів, імена яких невідомі широкому загалу.
Ви записали і видали диск "Весілля у Космачі". Що Вас надихнуло на таку працю?
Ідея запису цього диску виникла декілька років тому. Тоді мені пощастило відвідати Космач і бути присутнім в якості гостя на справжньому гуцульському весіллі. Все що я там побачив і почув, справило на мене незабутнє враження. Чотири народних музиканти, гру яких мені вдалося почути під час весілля, творили справжні дива. Наприклад, коли вони грали "Гуцулку", навіть літні люди не могли стояти на місці. Танцювали усі. Тоді я справді відчув, що таке магія музики, і саме тоді вирішив, що цю музику варто записати та видати окремим диском.
А що Ви можете сказати про самих музикантів, які допомагали записати цей диск?
Перш за все, це щирі та доброзичливі люди, працювати з якими було надзвичайно приємно. Загалом у записі альбому прийняли участь вісім музикантів. Основний склад весільної капели складався з чотирьох чоловік, що грали на таких інструментах як фуярка, цимбали, скрипка та бубон. На мій погляд, кожен з музикантів, які взяли участь у записі цього альбому, по-своєму цікавий. Пригадую, як вправно та бездоганно вигравав складні ритми на бубні Петро Самокіщук. Також мене вразила манера гри скрипаля Василя Багрійчука. Цей музикант ніби "грає між нот", майстерно використовуючи глісандо та мікроінтервали. Думаю, що жоден скрипаль-віртуоз, що має за плечима академічну школу, не зможе відтворити його манеру гри на скрипці. Талант народних музикантів народжується не у стінах музичних шкіл, а в живому культурному середовищі. Вони грають, немов дихають.
Ви також записали та видали диск "Енергія водяних потоків". Розкажіть про нього.
Так, дійсно, навесні 2008 року у Карпатах я здійснив записи шуму гірських потоків та річок. Мені вдалося записати велику кількість різноманітних звуків, народжених течією води. Згодом ці записи я об'єднав на одному диску, якому дав назву "Енергія водяних потоків". Альбом складається з семи доріжок, кожна з яких являє собою запис шуму окремого водяного потоку. Починається він із звуку тихого потічка, а закінчується звуком потужного водоспаду. Платівка містить запис звуків природи без музичного супроводу.
Такі записи є досить незвичними для слухача. Чи не так ?
Можливо. Хоча на Заході видається багато платівок із записами звуків природи. Вони користуються попитом у жителів великих міст, переважна більшість яких втратила постійний зв'язок з природою. Тим, хто живе у "кам'яних джунглях" залишається мріяти про живий простір, наповнений співом птахів або журчанням гірських потоків. Тому, прослуховування подібних фонограм стає звичним явищем. Оскільки частину часу я проживаю у Карпатах, а іншу - в Києві, дуже добре відчуваю контраст між цими двома різними світами. Техногенні звуки, якими наповнене сучасне місто, лише втомлюють людину, натомість звуки природи дарують нам енергію.
В альбомі "Мелодії карпатських полонин", який вийшов минулого року, можна почути як музика пастухів звучить у супроводі різноманітних звуків природи. Ви свідомо намагалися досягти такого ефекту?
Так, я намагався більшість записів здійснити беспосердньо на полонині. І в процесі роботи навіть просив музикантів стати в певному місці, де крім звуку фуярки можна було б одночасно записати також спів птахів та передзвін калатал. Завдяки такому підходу вдалося передати чарівну звукову атмосферу карпатської полонини. Хоча для мене найкращою музикою Карпат є тиша. В наші дні можливість послухати тишу це справжня розкіш, яку не можуть собі дозволити жителі великих міст. Мені взагалі думається, що саме ця гірська тиша, ця порожнеча є витоком того надзвичайно багатого і розмаїтого духовного світу гуцулів, і звичайно ж, джерелом отих безкінечних полонинських мелодій.
Як ви гадаєте, чи зможуть наші нащадки почути ці мелодії на карпатських полонинах, і чи не зникне найближчим часом сама традиція відгінного пастухування на Гуцульщині ?
Важко сказати. Мені дуже не хочеться, аби ця традиція зникала. Боляче дивитись, як гуцули купують у магазині сметану або слухають російську попсу, як бездумно вирубуються ліси у Карпатах. Проте, сучасний світ досить жорстокий і він так чи інакше справляє вплив навіть на мешканців гір. В останні роки доводиться бачити як з року в рік зменшується кількість худоби на полонинах. Вівці стали рідкісними тваринами, тому що, як кажуть жителі Космача, їх тримати невигідно. На мій погляд, у збереженні культурних традицій та етнічної самобутності того чи іншого регіону України має бути зацікавлена держава. Напевно варто на місцевому рівні розвивати зелений туризм, причому етнічна самобутність гуцульської традиційної культури має бути однією з принад туристичного бізнесу. Але тут не все так просто, тому що туристи, крім грошей, привозять з собою свою культуру, яка дуже часто справляє негативний вплив на місцевих жителів. А якщо говорити про музику, то, сподіваюся, на щадки зможуть почути її не лише у записах.
Чи можна полонинську музику, представлену на платівці "Мелодії карпатських полонин " виокремити як жанр?
Думаю, що можна. Хоча, полонинська музика є невід'ємною частиною традиційної музичної культури гуцулів, проте за своїм характером вона суттєво відрізняється від весільної танцювальної музики, яка є надзвичайно енергійною та пристрасною. Музика пастухів має яскраво виражений споглядальний характер, вона зовсім не схожа на запальну весільну музику і напевно це дозволяє виокремити її як жанр. Принаймні, більшість народних музикантів прекрасно усвідомлюють існування різниці між цими видами музики. У супровідному тексті до платівки я цитував слова одного гуцула: "Фуярка це від Бога, а скрипка від чорта".
Ви є перший, хто записав і видав диск з мелодіями карпатських полонин?
Мені вдалося вперше зібрати полонинські мелодії в такому обсязі на одному диску і представити слухачам живу музичну традицію, що продовжує своє існування і в наші часи. Досі здійснювалися поодинокі записи полонинських мелодій та пастуших награвань. Найчастіше здійснювалися в студіях, рідше в селах Гуцульщини, та видавалися у складі різноманітних збірок. Подібні записи не завжди давали змогу слухачам познайомитися з живою традиційною музикою пастухів, оскільки музика, записана в студії, втрачала свою чарівну силу та особливу життєдайну енергію. Для того, аби уникнути такого підходу, я вирішив записати цю музику в тій атмосфері, де вона власне і народжується, тобто на полонинах та видати її окремим диском.
Чи можете Ви, як дослідник гуцульської традиційної музики пояснити, чому вівчар грає на фуярці?
Коли я задав це питання одному з вівчарів на полонині, то отримав досить несподівану відповідь. Він сказав, що "полонинка без фуярки не файна". На мій погляд, це означає, що ця людина відчуває себе невід'ємною частиною навколишньо світу. За допомогою гри на фуярці пастух намагається зробити полонинку файною. Я розумію, що це для багатьох звучить дивно. Це дійсно незбагненно. Лише спробуйте уявити який спосіб життя ведуть пастухи на карпатських полонинах. Багато часу вони перебувають на самоті з природою, в оточенні гір, неба та безкінечних навколишніх просторів. Такий спосіб життя породжує особливе відчуття свободи та особливе ставлення до навколишньої природи. Тому, думаю, гра пастухів на музичних інструментах - це своєрідний спосіб спілкування із своєю внутрішньою сутністю та з живою природою. Можна сказати, що це своєрідний ритуал. А тому дати більш вичерпні раціональні пояснення цього дійства я практично не можу.
Чи й надалі працюєте над чимось оригінальним, незвичним, несподіваним для слухача?
Продовжую працювати над своїми музичними творами. Готую фонограму, у якій поєднані звуки природи, зокрема спів птахів та жаб з електронною музикою.
Інтерв'ю опубліковано у часописі "Час і події", а також у часописі "За вільну Україну"
http://www.chasipodii.net/article/4332/
http://www.zvukraine.lviv.mobi/?p=3712
автор: Юрій Атаманюк (Львів)
Гуцульщина з давніх-давен приваблювала фольклористів. У цьому мальовничому краї знаходили джерело творчого натхнення художники і музиканти, письменники і поети. 15 років тому помітив цю красу київський музикант, композитор і звукорежисер Геннадій Мельник, який приїхав на Косівщину до знайомих. З того часу пан Геннадій досліджує гуцульську автентичну музику. Але дослідників цієї музики є чимало, а новизною музичної творчості Г.Мельника стало те, чого не помічають інші: він чує музику не лише в музичних інструментах, але й у дзюрчаннях лісових потічків і струмочків, у передзвоні коров'ячих калатал. Пан Геннадій створює власну електронну музику, крім того здійснює записи звуків природи. Вагомий творчий здобуток Г.Мельника за минулий рік-це три альбоми із записами гуцульської музики. Цікавим є альбом "Мелодії карпатських полонин", на якому, вперше у великому обсязі представлені традиційні пастуші награвання на фуярці, джоломізі, дримбі, теленці, денцівці, а також трембіті та воловому розі. Крім інструментальної музики, слухачі мають можливість почути полонинські співанки, та навіть звуки калатал та дзвіночків, що вішають на шию худобі, аби визначити за звуком місце її перебування. Запис здійснено не в студії, а на полонині, що передає живу атмосферу полонинського життя.
Пане Геннадію, чим Вас так захопила Гуцульщина, що Ви частину свого життя присвятили дослідженню її давніх традицій, зокрема музики?
Коли я вперше приїхав у Карпати, на Косівщину, мене вразило майже все. І побут горян, і надзвичайно багатий духовний світ простих людей, і їх світосприйняття і, звичайно, самобутня музична культура. На Гуцульщині мені пощастило зустрітися з дивними, щирими та незбагненними людьми. Спілкуючись з місцевими жителями, я відкривав для себе прості, але надзвичайно важливі речі. Я міг би навіть сказати, що потрапивши у цей простір: природний, культурний та духовний, відкрив для себе нові виміри людського буття.
Чому у дослідженні гуцульської музики обрали саме Космач?
Це унікальне місце, де добре збереглися народні традиції, ремесла та, власне, гуцульська традиційна музика. Космач є тим місцем, яке ми разом із сім'єю відвідуємо щоліта уже протягом десяти років. Завдяки цим обставинам я зміг познайомитися з багатьма музикантами та відчути певні особливості традиційної музики гуцулів, так би мовити, зсередини. У Космачі проживає багато талановитих музикантів і наразі у мене не виникає потреби розширювати географію своїх досліджень. Щоправда, я не рідко виїжджаю в сусідні села. Загалом, Гуцульщина надзвичайно багата талановитими музикантами. Досить лише згадати імена Романа Кумлика або родину Тафійчуків, яких я високо ціную. Та окрім цих загальновідомих музикантів існує велика кількість не менш талановитих музикантів, імена яких невідомі широкому загалу.
Ви записали і видали диск "Весілля у Космачі". Що Вас надихнуло на таку працю?
Ідея запису цього диску виникла декілька років тому. Тоді мені пощастило відвідати Космач і бути присутнім в якості гостя на справжньому гуцульському весіллі. Все що я там побачив і почув, справило на мене незабутнє враження. Чотири народних музиканти, гру яких мені вдалося почути під час весілля, творили справжні дива. Наприклад, коли вони грали "Гуцулку", навіть літні люди не могли стояти на місці. Танцювали усі. Тоді я справді відчув, що таке магія музики, і саме тоді вирішив, що цю музику варто записати та видати окремим диском.
А що Ви можете сказати про самих музикантів, які допомагали записати цей диск?
Перш за все, це щирі та доброзичливі люди, працювати з якими було надзвичайно приємно. Загалом у записі альбому прийняли участь вісім музикантів. Основний склад весільної капели складався з чотирьох чоловік, що грали на таких інструментах як фуярка, цимбали, скрипка та бубон. На мій погляд, кожен з музикантів, які взяли участь у записі цього альбому, по-своєму цікавий. Пригадую, як вправно та бездоганно вигравав складні ритми на бубні Петро Самокіщук. Також мене вразила манера гри скрипаля Василя Багрійчука. Цей музикант ніби "грає між нот", майстерно використовуючи глісандо та мікроінтервали. Думаю, що жоден скрипаль-віртуоз, що має за плечима академічну школу, не зможе відтворити його манеру гри на скрипці. Талант народних музикантів народжується не у стінах музичних шкіл, а в живому культурному середовищі. Вони грають, немов дихають.
Ви також записали та видали диск "Енергія водяних потоків". Розкажіть про нього.
Так, дійсно, навесні 2008 року у Карпатах я здійснив записи шуму гірських потоків та річок. Мені вдалося записати велику кількість різноманітних звуків, народжених течією води. Згодом ці записи я об'єднав на одному диску, якому дав назву "Енергія водяних потоків". Альбом складається з семи доріжок, кожна з яких являє собою запис шуму окремого водяного потоку. Починається він із звуку тихого потічка, а закінчується звуком потужного водоспаду. Платівка містить запис звуків природи без музичного супроводу.
Такі записи є досить незвичними для слухача. Чи не так ?
Можливо. Хоча на Заході видається багато платівок із записами звуків природи. Вони користуються попитом у жителів великих міст, переважна більшість яких втратила постійний зв'язок з природою. Тим, хто живе у "кам'яних джунглях" залишається мріяти про живий простір, наповнений співом птахів або журчанням гірських потоків. Тому, прослуховування подібних фонограм стає звичним явищем. Оскільки частину часу я проживаю у Карпатах, а іншу - в Києві, дуже добре відчуваю контраст між цими двома різними світами. Техногенні звуки, якими наповнене сучасне місто, лише втомлюють людину, натомість звуки природи дарують нам енергію.
В альбомі "Мелодії карпатських полонин", який вийшов минулого року, можна почути як музика пастухів звучить у супроводі різноманітних звуків природи. Ви свідомо намагалися досягти такого ефекту?
Так, я намагався більшість записів здійснити беспосердньо на полонині. І в процесі роботи навіть просив музикантів стати в певному місці, де крім звуку фуярки можна було б одночасно записати також спів птахів та передзвін калатал. Завдяки такому підходу вдалося передати чарівну звукову атмосферу карпатської полонини. Хоча для мене найкращою музикою Карпат є тиша. В наші дні можливість послухати тишу це справжня розкіш, яку не можуть собі дозволити жителі великих міст. Мені взагалі думається, що саме ця гірська тиша, ця порожнеча є витоком того надзвичайно багатого і розмаїтого духовного світу гуцулів, і звичайно ж, джерелом отих безкінечних полонинських мелодій.
Як ви гадаєте, чи зможуть наші нащадки почути ці мелодії на карпатських полонинах, і чи не зникне найближчим часом сама традиція відгінного пастухування на Гуцульщині ?
Важко сказати. Мені дуже не хочеться, аби ця традиція зникала. Боляче дивитись, як гуцули купують у магазині сметану або слухають російську попсу, як бездумно вирубуються ліси у Карпатах. Проте, сучасний світ досить жорстокий і він так чи інакше справляє вплив навіть на мешканців гір. В останні роки доводиться бачити як з року в рік зменшується кількість худоби на полонинах. Вівці стали рідкісними тваринами, тому що, як кажуть жителі Космача, їх тримати невигідно. На мій погляд, у збереженні культурних традицій та етнічної самобутності того чи іншого регіону України має бути зацікавлена держава. Напевно варто на місцевому рівні розвивати зелений туризм, причому етнічна самобутність гуцульської традиційної культури має бути однією з принад туристичного бізнесу. Але тут не все так просто, тому що туристи, крім грошей, привозять з собою свою культуру, яка дуже часто справляє негативний вплив на місцевих жителів. А якщо говорити про музику, то, сподіваюся, на щадки зможуть почути її не лише у записах.
Чи можна полонинську музику, представлену на платівці "Мелодії карпатських полонин " виокремити як жанр?
Думаю, що можна. Хоча, полонинська музика є невід'ємною частиною традиційної музичної культури гуцулів, проте за своїм характером вона суттєво відрізняється від весільної танцювальної музики, яка є надзвичайно енергійною та пристрасною. Музика пастухів має яскраво виражений споглядальний характер, вона зовсім не схожа на запальну весільну музику і напевно це дозволяє виокремити її як жанр. Принаймні, більшість народних музикантів прекрасно усвідомлюють існування різниці між цими видами музики. У супровідному тексті до платівки я цитував слова одного гуцула: "Фуярка це від Бога, а скрипка від чорта".
Ви є перший, хто записав і видав диск з мелодіями карпатських полонин?
Мені вдалося вперше зібрати полонинські мелодії в такому обсязі на одному диску і представити слухачам живу музичну традицію, що продовжує своє існування і в наші часи. Досі здійснювалися поодинокі записи полонинських мелодій та пастуших награвань. Найчастіше здійснювалися в студіях, рідше в селах Гуцульщини, та видавалися у складі різноманітних збірок. Подібні записи не завжди давали змогу слухачам познайомитися з живою традиційною музикою пастухів, оскільки музика, записана в студії, втрачала свою чарівну силу та особливу життєдайну енергію. Для того, аби уникнути такого підходу, я вирішив записати цю музику в тій атмосфері, де вона власне і народжується, тобто на полонинах та видати її окремим диском.
Чи можете Ви, як дослідник гуцульської традиційної музики пояснити, чому вівчар грає на фуярці?
Коли я задав це питання одному з вівчарів на полонині, то отримав досить несподівану відповідь. Він сказав, що "полонинка без фуярки не файна". На мій погляд, це означає, що ця людина відчуває себе невід'ємною частиною навколишньо світу. За допомогою гри на фуярці пастух намагається зробити полонинку файною. Я розумію, що це для багатьох звучить дивно. Це дійсно незбагненно. Лише спробуйте уявити який спосіб життя ведуть пастухи на карпатських полонинах. Багато часу вони перебувають на самоті з природою, в оточенні гір, неба та безкінечних навколишніх просторів. Такий спосіб життя породжує особливе відчуття свободи та особливе ставлення до навколишньої природи. Тому, думаю, гра пастухів на музичних інструментах - це своєрідний спосіб спілкування із своєю внутрішньою сутністю та з живою природою. Можна сказати, що це своєрідний ритуал. А тому дати більш вичерпні раціональні пояснення цього дійства я практично не можу.
Чи й надалі працюєте над чимось оригінальним, незвичним, несподіваним для слухача?
Продовжую працювати над своїми музичними творами. Готую фонограму, у якій поєднані звуки природи, зокрема спів птахів та жаб з електронною музикою.
Інтерв'ю опубліковано у часописі "Час і події", а також у часописі "За вільну Україну"
http://www.chasipodii.net/article/4332/
http://www.zvukraine.lviv.mobi/?p=3712