МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Дослідниця з Росії написала про Мазепу

01/09/2010 | Культура-БП

«Дивно, як політична вистава з анфемою, влаштованою Мазепі Петром I для здійснення певних завдань, на три сторіччя вкорінявся в свідомості більшості російських істориків. Прокляття «зради» - звинувачення, яке сприймалося сучасниками, лише як привід для знищення автономії України, набуло форми аксіоми і незаперечного гріха», - це не пасаж з виступу Ющенка або Філарета. Це питання, яке ставить російський дослідник Тетяна Таїрова-Яковлєва, що написала книгу «Мазепа» (видана в серії “ЖЗЛ”) - історично вивірену біографію гетьмана Івана Мазепи, - в передмові до своєї книги.

Цю книжку можна, поза сумнівом, вважати подарунком всьому українському народові, точніше – всім українським громадянам, яким дорога історія їх країни та історія їх Церкви. «Давно час відмовитися від політичної анафеми і проклять на адресу Мазепи і постаратися здобути урок з трагедій наших предків. Не варто слідувати пропагандистським штампам, які намагалися пояснити російсько-український конфлікт почала XVIII століття користолюбством одного «зрадника-гетьмана». Треба набратися мужності і визнати, що інтереси і цілі молодої Російської імперії та ослабленої Гетьманщини були дуже різними. У деякому роді Україна стала заручницею геополітичних планів Росії...
Військова і економічна ситуація дозволяла провести об`єднання України і вирвати із страшної безодні Руїни Правобережжя. Проте ці плани були принесені в жертву дипломатичній грі. Перед лицем шведського наступу Лівобережжя мало перетворитися на випалену землю, арену військових дій. Саме ці два чинники, разом з особистими образами змусили Мазепу на спробу союзу в Карлом XII. Ще одним чинником був план ліквідації Гетьманщини і включення її в загальну структуру Російської імперії. Мазепа не просто не хотів міняти реальну владу гетьманскої булави на порожній титул князя. Йому справді було дороге те, що було частинкою його двадцятирічної праці, інакше б він почив на лаврах свого величезного багатства».

У цьому короткому висновку: суть союзу гетьмана Мазепи і Карла XII. Але якою професійну сміливість треба мати, щоб у нинішній політичній Росії, яка «на офіційному» рівні допускає лише одну інтерпретацію цих подій і особи гетьмана дозволити собі такий чесний погляд на Мазепу. В додатках до книги э листи Гетьмана до Мотрі Кочубей. Цей роман - один з найяскравіших епізодів його біографії. Якісь з листів вже публікувалися, фрагменти якихось ставали частиною сучасних спектаклів, але прочитавши їх розумиэш: що автора. Вона просто підпала під чарівливість Мазепи. Гетьман, як побожна людина, умів зберігати вірність дружині, яку, судячи з усього, не дуже любив, а після її смерті зумів підкорити освічену й красиву дівчину свого часу, і кохаючи її, від неї ж відмовитися. У наш час прийнято оспівувати героїв-коханців, яким усе дарма, і у яких немає цінностей і меж. Але ці листи, як і історія роману Івана Степановича і Мотрі малює інший образ. «Поета й філософа... з далекоглядним і насмішкуватим розумом, який двадцять років стояв біля керма України і успішно лавирував в океані політичної боротьби», але при цьому не переступив через церковний канон і благословення батьків Мотрі. Відомо, що гетьман відіслав назад до батьків Мотрю, яка втекла до нього. «Державшу Вашу Милость при себе, я бы не мог жадною мерою витримати, да и ваша милость тоже, стали бы жить, как малженство, а потом бы пришло неблагословение од Церкви и клятва, жебы нам с собою не жити». Якщо з благословенням Церкви великий жертводавець і особистий друг церковних ієрархів якось би дав раду, то відсутність благословення батьків стала серйозним бар`єром.
Дослідження Тетяни Таїрової-Яковлевої - це книга для всіх. Суворі представники академічних кругів можуть вчитуватися в історію різних періодів Гетьманщини, при цьому вивчаючи долі інших шляхетних прізвищ, прихильників і опонентів Гетьмана. Читаючи, як примудрявся гетьман вести дипломатичні ігри одночасно з різними урядами і монархами, і зі своїми ж полковниками, вони також, як автор визнають, що тільки Мазепа «міг вирвати Україну з хаосу Руїни, знаходити компроміси з протиборчими таборами, будувати і створювати, перемагати і об`єднувати».
Шанувальники церковної історії уважно відстежуватимуть його шлях, як «войовничого православного», як щиро віруючу людину, щедрого мецената. Ще б пак, його інтерес до православного богослів`я, величезні кошти, які він жертвував на будівництво православних церков і монастирів, мав серйозну традицію. Його мати Марина Мокієвська, стала після смерті чоловіка настоятелькою Київського Печерського Вознесенського монастиря, мала на нього вплив, сестра теж була черницею, а його батько був послідовником державності.
«Мазепа був людиною глибоко віруючою, людиною освіченого розуму, для якої християнські цінності були священні», - пише Таїрова-Яковлєва, розповідаючи про його спілкування з ігуменами, ієрархами. Абсолютно природне спілкування, оскільки воно завжди було йому цікавим, було «велінням душі». Слово «анафема» для будь-якої віруючої людини звучить страшно. «Що заважає вищому церковноначальству ухвалити рішення про зняття анафеми, накладеної, прямо скажемо, не в найсвітліші часи нашої Церкви з суто політичних причин?» - це питання я готувалася цього літа поставити патріархові РПЦ, Його Святості Кирилу, перед його візитом до України.
Тоді це питання на настійне прохання помічника патріарха, було виключене зі списку запитань до Його Святості. Але воно певно не зняте з порядку денного. Сама українська церква дозволяє собі висловлюватися з цього приводу дуже відверто. «Я вклоняюся перед Мазепою», - говорить один з єрархів УПЦ єпископ Софроній (Дмитрук), - Імператор, який по-звірячому вбив 23 тисячі людей Батурина, був ініціатором цієї анафеми. Чи має така людина право оголосити анафему навіть простій людині. А тут ідеться про державника, чиї мати і сестра прийняли чернецтво...»


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua