Відповіді

• 2001.09.14 | Augusto

  З книги "Форми революції".

  <tt>Частина 3, "Типологія революцій".
  Глава "Захоплення влади"
  Підглава Д. "Довгий вакуум влади".
  
  В цьому випадку ми не можемо розмовляти про метод захоплення влади, але про ситуацію, викликану довгим існуванням нестабільного режиму. Така ситуація виникає від слабкості політичних сил, що не в змозі відштовхнути інших та стати біля керма.Як ми вже звертали увагу, такий параліч можливий, коли правляча еліта є досить розділеною.За таких умов все є можливим: всі латентни потуги виходять на світло, навіть наймаргинальні. Всі засоби захоплення влади пробуються, всі можливі ідеології пропонуються для вживання. Чим довше продовжується такий вакуум, тим більше зьявляється можливостей. Звідси той факт, що англійська, французьска та російська революції такі цікаві, французьска революція 1789 є найвищим революційним міфом (в Україні - революція 1917 р. А.Г.): всі слідуючи генерації можуть, без виключення знайти там те, що підгодовує їх ненависть чи ентузіазм, та посилатися на цей міф як на модель.Ця революція є спільною власністтю всіх революціонерів та контрреволюціонерів.
  Зрозуміло, що вакуум влади не може бути за визначенням безкінечним. В кінці завжди зьявляється своєрідна суспільна втома, яка погіршується нагальністтю існуючих проблем, що меж іншим ще і накопичуються. Цей вакуум завжди закінчується або диктатурою, або реставрацією, якщо вона ще можлива.<...>
  В кінці кінців з усіх можливостей, що викликає вакуум влади, тільки одна стає реальністтю. Таке нещасливе закінчення для всіх задіяних сил, які не можуть досягти перемоги власних поглядів (а це означає практично всіх)пояснює, чому нездійснені революції зацікавлюють ще більше, ніж успішні.
  читач помітив, що ми не кажемо нічого про барикади, революційні дні чи народні повстання.<...> Це завжди менша частина суспільства, що робить революції, в той час коли більшість це підтримує, або не перешкоджає. Захоплення влади народом, пролетарями, чи буржуазією є не більше і не менше ніж міф, який не підтримується жодним фактом. На що завжди треба звертати увагу, це роль армії. Це один з головних гравців (Комвель, Бонапарт, Наполеон ІІІ), нейтральна (Гiтлер,1933), або нейтрализована розколом (Франція, 1789, Росія, 1917), ще вона може не існувати (Алжир), або бути деморалізована та не підтримувати режим (Франція, 1848). В будь-якому випадку, коли армія підтримує режим, програш революції гарантовано.
  
  Підглава "Х" "Зaдієні".
  З розділу 1 "Еліта".
  
  <...>Дозвольте нам підкреслити наступний факт:
  наскільки відомо, поліцейські ніколи не змогли захопити владу (якщо не брати до уваги невдалу спробу Бєрії під час смерті Сталіна, але... чи це була спроба поліцейського, чи близького співробітника Сталіна та високого партфункціонера?). Це залежить, мабуть від природи високих поліцейських, що полюбляють підкилимни ігри з владою, в тіні, та не дуже полюбляють виносити свої справи на світло. їхня звичка до секретів робить їх підозрілими для можновладців, мало відомими серед широкої публики і підбурює загубитися в дрібницях заговорів. Яскравий приклад марнославного поліцейського, що загубився в дрібних маневрах, був Гіммлер... </tt>

• 2001.09.14 | Augusto

  Холодна статистика для гарячих Q-чмистів.

  Естонія
  населення 1,4 mln
  ВНП на душу ~ 7000$ (13851 nl F)
  безробіття 5,1%
  Професійний склад населення
  Послуги(традиційно на Заході це і банки, ІСТ, тощо) 65%
  Індустрія31%
  Сільске господарство4%
  
  Латвія
  населення 2,4 mln
  ВНП на душу ~5500$ (10449 nl F)
  безробіття 9,1%
  Професійний склад населення
  Послуги(традиційно на Заході це і банки, ІСТ, тощо) 53%
  Індустрія 37%
  Сільске господарство 10%
  
  Литва
  населення 3,6 mln
  ВНП на душу ~ 5600$ (11178 nl F)
  безробіття 8,4%
  Професійний склад населення
  Послуги(традиційно на Заході це і банки, ІСТ, тощо) 58%
  Індустрія 32%
  Сільске господарство 10%
  
  Румунія
  населення 22,5 mln
  ВНП на душу ~7250$ (14507 nl F)
  безробіття 11,8%
  Професійний склад населення
  Послуги(традиційно на Заході це і банки, ІСТ, тощо)36%
  Індустрія 36%
  Сільске господарство 28%
  
  Болгарія
  населення 7,7 mln
  ВНП на душу ~6300 $ (12660 nl F)
  безробіття 17,9%
  Професійний склад населення
  Послуги(традиційно на Заході це і банки, ІСТ, тощо) 50%
  Індустрія 29%
  Сільске господарство 21%
  
  Польща
  населення 38,6 mln
  ВНП на душу 10500$ (21676 nl F)
  безробіття 13%
  Професійний склад населення
  Послуги(традиційно на Заході це і банки, ІСТ, тощо) 32%
  Індустрія 28%
  Сільске господарство 15%
  Інше 25%
  
  Чехія
  населення 10,2 mln
  ВНП на душу 15500$ (31784 nl F)
  безробіття 9,4%
  Професійний склад населення
  Послуги(традиційно на Заході це і банки, ІСТ, тощо) 46%
  Індустрія 40%
  Сільске господарство 5%
  Інше 9%
  
  Словаччина
  населення 5,4 mln
  ВНП на душу 13000$ (26 268 nl F)
  безробіття 19,2%
  Професійний склад населення
  Послуги(традиційно на Заході це і банки, ІСТ, тощо) 16%
  Індустрія 30%
  Сільске господарство 7%
  Інше 47%
  
  Угорщина
  населення 10,1 mln
  ВНП на душу 13500$ (27410 nl F)
  безробіття 9,6%
  Професійний склад населення
  Послуги(традиційно на Заході це і банки, ІСТ, тощо) 53%
  Індустрія 37%
  Сільске господарство 10%
  
  Словенія
  населення 2 mln
  ВНП на душу 19100$ (38248 nl F)
  безробіття 13%
  Професійний склад населення
  Послуги(традиційно на Заході це і банки, ІСТ, тощо) 61%
  Індустрія 35%
  Сільске господарство 4%
  
  На цьому кандидати в ЄC закінчилися, взято з "Business Central Europe", Ministerie van Buitenlandse Zaken, Nederland

• 2001.09.14 | Augusto

  Ідеології 1. Лібералізм.

  <tt>В наш час люди на Заході забули, що лібералізм може виступати революційною ідеологією, це все тому, що на Заході, грубо кажучи лібералізм переміг і представляє тому існуючий порядок. З іншої сторони, увага до революційних рухів з часів Російської революції 1917 р., і ще після 1945 р. перенесена на країни Третього Світу, де умови ліберальної революції не існують, або ще не існують. Таким чином якось випадає з ока, що саме лібералізм був питомим середовищем для революціонерів з 17 до 19 віків. Фундаментальна цінность лібералізму є свобода, яку в політичному сенсі треба сприймати як максимальне обмеження ролі держави. Державна влада сприймається як зло, яке люди повинні максимально контролювати. Треба підкреслити, що це зло є необхідним, бо лібералізм теж стоїть на грунті віри в спадковий гріх, який робить з кожної людини вовка по відношенню до їнших людей. Тільки державний порядок, побудований на законі може перемогти це дикунство. В наслідок цього лібералізм весь час балансує між опозицією до держави і вимогами дотримування закону. Обмеження держави розуміє наявність контра-сил, чи сил для переговорів, які формуються незалежними центрами прійняття рішень. В залежності від часу та суспільства такими центрами можуть ставати територіяльні князівства, привілегії, приватна власність, сфера приватного життя, але також партії, професійні союзи, лобистські групи, автономні райони, автономія частин всередині федеральної держави, тощо. Ми розуміємо, що лібералізм є ідеологією еліти, бо вона має позиції та інтереси, які треба боронити від держави. Якщо буржуазія була ліберальною, це не тому, що вони сподівалися отримати зиск від лібералізму, а тому, що вони самі були частиною еліти. Дуже добре описані єдині справжньо ліберальні системи які були засновані рабовласниками, арістократами та буржуа. Лібералізм стоїть на засадах, які можна виразити такою фразою: конкуренція приватних інтересів (матеріяльних, інтелектуальних, моральних, тощо) призводить до загального добробуту, чи краще сказати: боротьба приватних інтересів веде до точки балансу, де всі конфликти рішаються, і рішаються найкращим з усіх можливих методом. Лібералізм вимагає плюріформного суспільства, що допускає наявність багатьох позицій та поглядів. Дуже часто ми заключуєм, або заключимо, що така своєрідність Західної історії є єдине, що зробило можливим перемогу лібералізма. </tt>

• 2001.09.14 | Augusto

  Ідеології 2. Фашизм.

  <tt>Разом з соціялізмом, нам здається, що фашистська ідеологія дуже тісно повьязана з індустріяльним суспільством. В негативному сенсі ми можемо визначити цю ідеологію, як конфлікт з аспектами індустріяльного суспільства як ото: посилення держави, наголошення конфліктів, формування великих підпріємств, розрастання міст, розвиток технічного світу, відірваного від природи... В позитивному сенсі це ностальгія за зниклим порядком, що описується як ідеал: натуральна держава, сільскогосподарське суспільство, корпорації (гільдії), рицарство, самостійний виробник, що працює власними руками... Це чисто реакційна та іраціональна ідеологія, бо вона намагається розвернути розвиток в зворотному напрямку, тоді як це зрозуміло без пояснення, що як тільки фашизм захоплює владу, обовьязково змушений йти разом з реальним розвитком подій, що перетворяє його в розвьязну технократію: в Третьому Райху біля Гітлера разом були Гіммлер та Шпеєр. Фашистська ідеологія не обовьязково формує повну та когерентну систему, та може проявлятися деякими прикладами, що є на перший погляд абсолютно невинними. Як пропаганда нудизму в гітлеровській Німеччині та чисельні журнали та памфлети проти "гедоністичного менталитету", що були направлені проти бажання персонального споживання, що є одною з рис індустріяльного суспільства. В випадку консерваторів, теократів, націоналістів, чи соціялістів неважко виразити їх сутність одним виразом: захисники порядку, боговибраний народ, нація, робітники... але з фашизмом це є набагато складнішим. В наслідок того, що фашизм з початку вибирає боротьбу з індустріяльним суспільством, він змушений винаходити фантастичні суспільства, містифікації, що повинні представляти ідеал, в яких раса зустрічається частіше за всі осталі атрибути. Якщо "раса" не грає, через занадто яснy мішанінy народів, тоді фашизм може використовувати абстракції як ото римлянство, французьство, гріцький вплив, негритянство (слов'янство в Росії А.Г.), що лише підкреслюють іраціональний характер такої ідеології. Вишеописані риси фашизму дозволяє нам легко описати прихильників. Нижчи регіони фашизму формують групи, що відчувають себе загроженими індустрііялізацією суспільства, провідні фігури складаються з осіб, що з однієї, або іншої причини непристосовані, чи краще сказати - лузерів. Біографія нацистських лідерів прояснює ситуацію: всі без виключення пережили велике розчарування, що зашкодило їм задовольнити персональні амбіції: Гітлер хотів бути архітектором, Гімлер -вченим, Геббельс - письменником, Гайдрих - військовим моряком (ТіГиГипко - війсковим, Q-чмо - то філологом, то "тєхнарьом" (він і директором то став тільки завдяки КПСС), а всі вони разом - поважними західними лібералами, але то ІМХО. А.Г.). Також ми можемо припустити, що в індустріяльному суспільстві постійно змінюються обставини внаслідок чого боротьба за існування серед лузерів загострюється. Логично вивести з цього резюме, що фашизм є завжди латентно присутній як останній засіб окремих груп. Серьйозна криза в економіці, соціяльній сфері, міжнародних відносинах (а всі вони трапилися в Україні А.Г.) завжди дає ризик виявити поклонників фашизму. </tt>

• 2001.09.14 | Augusto

  Ідеології 3. Націоналізм.

  <tt>Ми можемо визначити націоналізм як систему мислення, що базується на посиленному відчуття звьязку з власним походженням. Через це його можна розділити з "загальним відчуттям звьязку"", що ми можемо назвати "патріотизмом". Перша проблема націоналізму є питання визначення нації, дуже важке питання, бо фактично в будь-якому суспільстві, що бажає називатися нацією, приблизно однакова кількисть ознак, що розділяють людей, як і тих, що їх обьєднують. Існує два можливих визначення:
  описати націю як спільне походження та наявність бажання жити разом в майбутньому. На початку більшості націонализьмів в XІX столітті легко можна знайти фазу, в який філологи та історики грають головну роль. Там, де національна мова не є загальнопоширеною, починається відродження "мови прадідів" - Гаелік в Ірландії, Івріт в Ізраїлі, або підіймаєтся "вартість" простонародних мов проти мов еліти (в Греції боротьба між дємотіш та катаревуса), або ж робляться спроби перетворення справжних регіональних мов в діялекти "національної мови" (що трапилося, наприклад, в Німеччині (і в Російській Імперії (А.Г.)). Звернення до спільної компоненти йде, безперечно в демократичному сенсі: це означає, що робиться спроба з простих носіїв національності зробити громадян.
  Друга можливість, це звернення уваги на гипостазіс, якусь спільну рису, зазвичай то є раса, інколи - релігія, на якій і базується суспільство. Тільки так можливо пояснити дуже сильно расово забарвлений німецький націоналізм, або інакше теж расово забарвлене пояснення, що Німеччина не існувала до 1871 року в інший формі, ніж штучно розроблена держава.
  Коли націоналізм робить свій вибір між двома можливостями, ми повинні дати подальшу, більш точну дефініцію, яка частково торкається внутрішніх проблем, та частково - зовнішних проблем.
  Внутрішні проблеми націоналізму полягають в тому, що коли наголос ставиться на єдності, то характерні природні протиставлення, конфлікти та різниці, притаманні нормальному суспільству, починають сприйматися драматично-загостренно, як розриви "по живому". Звідси тенденція або відмовлятися визнавати наявність конфликтів, або вирішувати всі конфлікти політикою, що веде до єдноставності. В сучасному суспільстві зьявлення нових конфліктів є постійне явище, тому єдноставність повинна весь час обновлятися. Як вторинне явище, це продить до бажання сильного, або тоталітарного режиму, чи більш нюансовано: тоталітаризм є постійним спокусом для націоналізму.
  Зовнішня ситуація є досить простою. Боротьба за національну єдність та необхідність весь час визначати власне походження завжди призводить до антагонізму з іншими націоналістами, тому під час війни, чи мінімально міжнародної напруженності посиляють та виправдують націоналізм. Люди ніколи не забувають добавити національноосвяченому егоїзмові пару яскраво пофарбованих рис і на основі того проїзводити довги міркування про власну велику вартість та культурну місію, принижуючи при тому когось іншого.
  Дві обставини дуже сприятливі поширенню націоналістичних ідей серед широкої маси народа: військова перемога, що посилює та виправдує власну велику вартість та зверхність , або пораз та утиск, що роздмухують бажання помсти. З цього витікає, що незалежно від наслідків війни, вона завжди сприяє розвитку націоналізма, якщо, звичайно він поширений за межі еліти, на народ, в випадку, де цивільні стають війсковими та навпаки. Націоналізм має в такому випадку більші шанси на поширення серед маси, ніж серед еліти, бо визначення ворога, як чужака та агресора є цілком нормальним аргументом, тому націоналізм спирається на природне питоме середовище.
  З цього також слідує, що саме визначення міжнаціонального суспільства може тільки зьявитися з морального або раціонального імпульсу, що розуміє під собою деяку шляхетність та зьявляється сперше між інтелігенцією до того, як ця ідея можливо проникає в еліту. І навпаки, ще ніколи не трапилося в історії, щоби якийсь народ спонтанно був направлений за межі власного суспільства. Демократізація, що характерна для Заходу XІX століття, мала ще зворотний бік, де армії збирали свої резерви та поширювалися національні сентіменти. Те, що народи з таким ентузіазмом поринули в війну 1914 року може здивувати тільки того, хто був обдурений міфом, що інтернаціональні відчуття притаманні робітникам та простому народу.
  Коротке резюме: націоналізм є ідеологією, що базується на внутрішній єдності та зовнішній агресивності; з більшою вирогідністтю він з'являється під час міжнародної напруженості та більш демократичного політичного режиму. Націоналізм дуже підходить тоталітарному режиму та має cxильность до тоталітаризму. </tt>

• 2001.09.14 | Augusto

  З довідника "Як програвати все"

  <tt><b>З довідника "Як програвати все"</tt></b>.
  
  <tt><b>Теорія героїчної бездіяльності</b> (див. також
  Героїчна бездіяльність, Героїчної бездіяльності теорія) - забава для лузерів, коли будь-яка форма діяльності не приймається, бо вона є "бєсполєзна", водночас будь-яка спроба робити щось (що цікаво - будь-що) з боку їнших людей наражається на спротив, бо ті завжди роблять це "неправильно". Що цікаво, сторонники "героїчної бездіяльності" не можуть ніколи сформулювати як робити щось "правильно", тому що це вже йде далі ніж бездіяльність.</tt>

• 2001.09.17 | Augusto

  Ідеологія 4. Соціялізм.

  Це дуже велика проблема, спробувати дуже коротко визначити що то є - соціялізм. Ми хочемо при цьому поставити наголос на двох моментах, що на наш погляд є присутніми в будь-якій соціялістичній теорії, та є спільними не зважаючи на всі їнші фундаментальні різниці.
  Перший момент - це прагнення справедливості, це означє рівність всіх громадян, а ще точніше - рівність в розподіленні багатства. З цього походить економична візія всіх процесів суспільства. Вища мета суспільного життя є повне та абсолютне задоволення всіх потреб громадян. В цьому сенсі можна виправдати твердження, що соціялізм є метою та фінальною правдою індустріального суспільства. З внутрішньої логики соціалізма витікає те, що він прагне матеріяльного добробуту для кожного, навіть якщо така мета є утопією. Коли соціялізм визначений, як суспільна власність на засоби виробництва, або перетворення приватної власності в суспільну, здається не вимагає доказів те, що сучасні економічні суспільства знаходяться на шляху соціялізма.
  Другий момент витікає із першого - раціоналізація індустріального суспільства, унеможливення прорахунків, криз та поганого фунціонування. Це тому, що організаційні повноваження переходять до органу, що стоїть вище приватних інтересів, та захищає суспільне. Цей орган зветься - держава.
  Виходячи з вищенаписаного, ми можемо далі знайти різні варіянти: реформаційні, технократичні та етатичні. Всеж здається не потребує розьяснення, що це неможливе ззавдання: водночас спроба захистити суспільне від приватного, та вимога знищення держави.
  З цього короткого визначення далі є не дуже важко описати різні соціялістичні рухі. Всі вони знаходять питоме середовище серед людей, що погано адаптовані в суспільстві і кому нема що боронити при старому суспільному устрою, або серед груп, що зацікавлені в доброму функціонуванню економичного апарату. Таким чином ідеї соціялізму підтримуються зазвичай як найманими робітниками, так і техничною надбудовою, щоб процитувати таким чином Галбрайта. Ще характерна для соціялізму тенденція посилення ролі держави для перемоги соціяльної несправедливості шляхом нового розподілу прибутків, та тенденція раціоналізумання економики шляхом планування. Це не означає, що соціялізм обовьязково призводить до політичної монополії, скандинавські країни доводять погрішність такого висновку, але все ж залишається правдивим твердження, що при потрібності вибору між соціяльною справедливісттю та ефективністтю з одного боку, та свободи з іншого, існує велика вірогідність принесення свободи в жертву