МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Московський терор. Батурин.

10/04/2002 | Маξсим

Витяг з книги Олександера Оглоблина. МАЗЕПА.


... Москва не обмежилася лише пропаґандою. Цар наказав Меншікову захопити гетьманську столицю Батурин, де була головна українська артилерія («пушечной великой снаряд») із запасами пороху та набоїв, склади харчів і генеральний скарб та архіви українського уряду.
Від'їжджаючи з Батурина до шведського короля, Мазепа доручив оборону своєї резиденції сердюцькому полковникові Дмитрові Чечелю22, осаулові Генеральної Артилерії Фрідріхові Кеніґсеку23 і батуринському сотникові Дмитру Нестеренкові24. У Батурині стояли чотири сердюцькі полки (Чечеля, Покотила25, Дениса і Максима), а також частини козацьких полків Лубенського, Миргородського та Прилуцького, разом понад 3 000 чол. Залозі було наказано боронити фортецю від москалів і триматися там до повернення Гетьмана зі шведським військом.
Наказ Гетьмана був виконаний. Ні намови Меншікова й князя Д. Ґоліцина, які підійшли до Батурина з 10-тисячиим військом, ні письмовий царський наказ Чечелеві (датований 29 жовтня), ні слабкість батуринських укріплень26, ні стара незгода між козаками й сердюками не вплинули на оборонців міста. Всі вони, «как старшина, так и товарыщство, единогласно отвЂщали» московським воєначальникам, «что без нового гетмана нас (москалів) в город не впустят, а гетмана де надлежит им выбирать общими голосами. И пока де швед из здЂшних рубежей не выступит, по то время и гетмана им обирать невозможно» (лист Меншікова до Петра І з 31 жовтня 1708 р.). Меншіков писав цареві, що «ни малой склонности к добру в них (батуринців) не является, и так говорят, что хотят до послЂдняго человЂка держатца» (31.Х.1708 p.).
1 листопада вранці розпочалися воєнні дії. Батуринці «начали по нас (московське військо) стрЂлять ис пушек... и посад кругом города зажгли». На нову пропозицію здатися, батуринці відповіли Меншікову: «мы де всЂ здЂсь помрем, а президіума (московської залоги) в город не пустим» (лист Меншікова до царя з 1 листопада 1708 р.). Вночі проти 2 листопада московське військо пішло в наступ і після двогодинного бою, завдяки допомозі деяких зрадників (зокрема прилуцького полкового обозного Івана Носа27), оволоділо Батурином. 2 листопада «о 2 часу пополуночи» Меншіков сповіщав царя, «что мы сего числа о шти часах пополуночи здЂшную фартецію з двух сторон штурмовали и... по двучасном огню, оную взяли».
Почалася Батуринська трагедія. Столиця Гетьманщини, з усіма державними установами, з палацом Гетьмана й церквами28, які він збудував, з так близькою Мазепиному серцю бібліотекою і збіркою зброї, що їй рівну не легко було знайти в цілій Европі29, з усім тим, що за двадцять літ свого нанування зібрав там великий державний і культурний діяч України, стала жертвою вогню й московського варварства. Сучасні джерела одностайно свідчать про тотальне знищення міста та його людности. Про це оповідають шведські учасники походу, які бачили на власні очі згарища Батурииа. Про це повідомляли свої уряди чужоземні дипломати в Москві. Прусський посол Кайзерлінґ писав своєму королеві 28 (17) листопада 1708 р., що Меншіков у Батурині «alles massacriret... das Schloss und die Stadt geplündert mid nachmahls eingeäschert worden». Це ж стверджує й англійський посол Вітворт. Це визнають і російські джерела. Новгородський (III) літопис, докладно описуючи події на Україні 1708-1709 рр., каже, що «великій государь (Петро І)... град его (Мазепи) столный (Батурин) разори до основанія и вся люди посЂче».
Страшну картину батуринської руйнації малює український сучасник подій (Лизогубівський літопис): «Много там (у Батурині) людей пропало от меча, понеже збЂг был от всЂх сел... Много ж на СеймЂ потонуло людей, утекаючи чрез лед еще некрЂпкій; миого и погорЂло, крившихся по хоромах, в ліохах, в погребах, в ямах, где паче подушилися, а на хоромах погорЂли, ибо хотя и вытрубленіе було - престать от кровопролитія, однак выходящих от покрытія войско заюшеное, а паче рядовые солдаты, поманившися, кололи людей и рубали, а для того боячися, прочіе в скрытых мЂстах сидЂли, аж когда огонь обойшол весь город, и скрытые пострадали. Мало однак от огня спаслося и только одна хатка, под самою стЂною вала стоячая, уцЂлЂла, нЂякогось старушка»30.
Коли 8 листопада Мазепа й шведи побачили руїни і згарища Батурииа, ще «крови людской в мЂстЂ и на предмЂстью было полно калюжами» (Чернігівський літопис). «Ревно плакал по БатуринЂ Мазепа», який сказав Орликові: «Теперь все пойдет иначе: Украина, устрашенная судьбою Батурина, будет бояться держаться с нами за одно» (лист Орлика до Яворського).
Батурин був знищений на виразний наказ Петра: «А Батурин в знак измЂнникам (понеже боронились) другим на приклад зжечь весь» (лист до Меншікова з 5 листопада 1708 р.)31. Тільки недобитки батуринської людности могли врятуватися втечею, а дехто потрапив до московського полону на довгі роки. Недарма цар загрожував іншим українським містам долею Батурина на випадок їх непослуху Москві32.
Вся генеральна артилерія (70 гармат), військові запаси, чималий скарб (державний і гетьманський), державні клейноди33 та архіви34 дісталися переможцям. «Артилерію, сколко могли взять, везем с собою, - писав Меншіков Петрові з Конотопа 3 листопада, - а протчую тяшкую, а имянно нЂсколко самых болших пушек, розорвали»35.
Керманичі оборони Батурина стали жертвами московської помсти. Чечель, Нестеренко та інші українські старшини були страчені в Глухові. Важкопоранений Кеніґсек помер у дорозі, й кара була виконана на його трупі36.
Трагічна доля Батурина була великим ударом для української справи. Шведський учасник походу 1708-1709 рр. полковник граф Ілленштієрна писав: «Мордування, яке тут (у Батурині) було вчинене, навело такий терор на цілу крашу, що не тільки більша частина України, а в тому числі й ті, що з прихильности до шведів рішилися були на повстання, залишилися по своїх домах, але й переважаюча кількість війська, що прийшло до шведів з Мазепою, перейшла до ворога, а це викликало у нас великі недостачі і перешкоди в усіх наших пізніших акціях».




ПРИМІТКИ

22 Дмитро Васильович Чечель (+ 1708) походив зі старої української шляхти («породный шляхтичь православный») на Брацлавщині (Z dz[iejów] Ukr[ainy], c. 34, прим[ітка] - Брацл[авського] повіту). Батько його, Василь Чечель, володів маєтком у Кузьминцях («едучи ку Соколціо※) (Див. Баранович, Украина накануне.., с. 38, 40; Арх[ив] ЮЗР, ч. VI, т. І, с. 23--26; згад[ано] Кузьминці і Соколків (1545 р.?). За молодих літ Д. Чечель перейшов на Лівобережжя, де був знатним військовим товаришем (1695) і дворянином гетьмана Мазепи (1689-1696). Був у почеті Мазепи під час подорожі Гетьмана до Москви 1689 р. Наступного року знову їздив до Москви, як «пристав гетманской», з Київським митрополитом-електом Варлаамом Ясинським. Полковник охочепіхотний (сердюцький) (1696-1708). Брав участь у поході Мазепи на Правобережжя 1704 р. Один з найбільш відданих Мазепі людей. Гетьман надав йому село Тростянку в Батуринській сотні. Після героїчної оборони Батурина, під час якої був поранений, намагався врятуватися, але був затриманий козаками с. Полівки (Конотопської сотні) Яценками, що видали його москалям і за це одержали від Меншікова «оборонный унівЂрсал». Був страчений (колесований) у Глухові.
Твердження д-ра М. Андрусяка про те, що «Colonel Chechil, a Scotch'man in Ukrainian Service» («Ivan Mazepa, Hetman of Ukraine» - «The Ukrainian Quarterly», 1946, Vol. 111, Na l, p. 35), звичайно, помилкове.
Мені здається, що Чечелі - італійського походження (Chechile) й прийшли на Україну в почеті королеви Бони Сфорца, дружини Жигмонта І. Ще О. Лазаревський («Описаніе Старой Малороссіи», т. II, К., 1893, с. 277, прим. 488) документально встановив походження Д. Чечеля.
Дмитро Чечель був призначений на коменданта батуринської залоги і цілої фортеці. Кеніґсек командував артилерією, а Нестеренко, як батуринський сотник, був начальником міста й цивільного населення Батурина.
23 Фрідріх («Фридрих») фон-Кеніґсек (+ 1708), саксонський військовий інженер, фахівець гарматної справи. На українській службі - осаул Генеральної артилерії. Важко поранений під час оборони Батурина, помер у Конотопі. Володів (мабуть на ранг) с. Сиволожем, Прохорівської сотні, Ніжинського полку (див. Лазаревський, оп. II, с. 125). Думка Лазаревського, що це пасерб Мазепи - Криштоф Фридрикевич, - мабуть хибна.
24 Дмитро (Андрійович ?) Нестеренко (t 1708), сотник батуринський (1691-1708). Страчений москалями у Глухові на початку листопада 1708 р. Користувався довір'ям Мазепи, який давав йому важливі урядові доручення (зокрема, посольство до Запоріжжя в січні 1708 р. у справі Булавина).
На нашу думку, він був сином Андрія Корнійовича Нестеренка, полковника лубенського (1671-1672) і сотника понорницького (1682), зятя гетьмана Дем'яна Многогрішного.
25 Яків Покотило, з козаків Гелм'язівської сотні, Переяславського полку, полковник охочепіхотний (сердюцький) в 1700-1709 рр., пішов з Мазепою до шведів. В день Полтавської битви піддався москалям. Року 1712 був засланий з родиною до Архангельська (указ 1710 р.).
Мабуть, у Батурині була залишена тільки частина (більша) всього складу сердюцьких полків. Принаймні так було з полком Покотила. Пізніше, вже після загибелі Батурина, в Мазепи були сердюцькі полки Покотила, Дениса, Максима і навіть кол. Чечеля, які стояли в Гадячому у грудні 1708 р. А втім, можливо, що це були ті сердюки, яким пощастило врятуватися з Батурина, як про це оповідає Цедерґельм.
26 Про слабкість батуринських укріплень одностайно свідчать сучасники. 1691 р. Мазепа писав царям: «В Батурине городе проезжие байти зело малы u те ветхи u худы да u городовая стена во многих местах обвалилась, а починить нечем лесу такова у них в Малороссии мало u высеч негде». (Дядиченко, с. 471-ЦДАДА, ф. Книги Малороссийского приказу, № 62, арк. 759 зв.). Ще року 1700 московський піп Іван Лук'янов, що переїздив через Батурин, звернув увагу, що «город не добре крЂпок, да еще столица гетманская». В. Кочубей у своєму доносі 1708 р. писав, що «Батурин 20 лЂт стоит без починки, и того ради валы около него всюду осунулися и обвалилися; взглядом того и одного дня непріятельского наступленія отсидЂтися нсвозможно». Це стверджує й сам гетьман Мазепа, який у «статьях доносительных... на которые он требует е. ц. в. указу» (середина вересня 1708 р.) писав: «Артилерію войсковую и аммуницыю, ради неудобства крЂпости Батуринской (понеже оная веема обетшала и валы обалились), куда он, Гетман, имЂет вывести? ...А прежде сего к строенію того города за непрестанными воинскими крымскими и нынЂшними походами не было угодного времяни. А напред того... та крЂпость строена при прежнем гетманЂ, (Самойловичу)...». Краще укріплена була Гончарівна (батуринське передмістя - подварок, де був палац Мазепи), яку Гетьман, за свідченням Кочубея, «обнести велЂл знатным валом».
27 Іван Яремович Ніс (Hoc) (+ 1715), прилуцький городовий отаман (1671-1672), прилуцький полковий обозний (1677), осаул (1685-1692), суддя (1695-1703), і знову обозний (1706-1708); полковник прилуцький (1708-1714); другий генеральний суддя (1714-1715). Свояк прилуцького полковника Д. Горленка, був поставлений наказним полковником над козаками Прилуцького полку, що були залишені Мазепою для оборони Батурина. Зрада Носа документально засвідчена в царській жалованій грамоті на «чин полковничій» (з дня 14 листопада 1708 р.), наданий йому за те, що він «противу наших, ц. в., ратных великоросійских людей не бился и там... (за те) бит был, окован и посажен...» (мабуть, прикутий до гармати). О. Лазаревський характеризує Носа, як людину, що вміла «прислуживаться у властных людей и заслуживать у них особыя милости». А втім, особливим респектом у москалів він не користувався. Московський резидент при гетьмані Скоропадському Ф. Протасьєв писав про Носа у квітні 1713 р. в офіційному рапорті: «Прилуцкой (полковник) - глуп и таков стар, что уже ис памяти выжил, и сказывают, что ему болЂе ста лЂт».
28 Окрім церков у Батурині, тоді був зруйнований дощенту також Батуринський Крупицький монастир.
29 Жан Балюз, який побував у Батурині 1704 р., писав: «Він (Мазепа) показував мені свою збірку зброї, одну з найкращих, що я бачив в житті, а також добірну бібліотеку, де на кожному кроці видко латинські книжки».
30 Цей опис Батуринської руїни, напевно, зробив самовидець. Дуже цікаво, що Семен Лизогуб був тоді з Мазепою в Батурині. Покійний П.Г. Клепацький гадав, що автором Лизогубівського літопису був генеральний обозний Яків Лизогуб, старший брат Семена. На нашу думку, більше даних для цього мав саме Семен Юхимович Лизогуб (близько 1678-1680-1734), вихованець Київської академії (1699), знатний військовий товариш (1707, 1709), бунчуковий товариш (1715-1734), зять гетьмана І. Скоропадського. Він був з Мазепою до Полтавської битви. Потім був амністований, мабуть, як зять Скоропадського. В кожнім разі, можна припускати його співавторство.
Яскраву картину Батуринської трагедії подає «Описаніе о Малой Россіи» Григорія Покаса (1751): «Князь Меншиков з великороссійским войском город Батурин... и жителей тамошних... з жонами и дЂтьми их достал... а народ увесь даже до ссущих (немовлят) выколол и вырубил, с коих кровь дорогами и улицами в Сейм рЂку лилась, будто как обыкновенно на кола млиновые вода идет, при том же и церквей Божественних не пощажено». Це майже дослівно повторюється в «Історії Русів», що, таким чином, мала за собою понад столітню історичну традицію.
Про руйнацію Батурина - див. нашу статтю «Трагедія Батурина» («Вісник». 1953, ч. 4-5 (59-59), с. 19-21).
31 Ще 2 листопада 1708 р. Петро І, діставши «зЂло радостное писаніе» Меншікова про взяття Батурина, писав йому: «Что ж принадлежит о городЂ, и то полагаю на вашу волю ежели возможно от Шведов в нем сидЂть, однакож нЂсколко пушек лутчих вывесть в Глухов, то изволте поправить и посадить в гварнизон хотя драгун в прибавку стрЂлцам, пока пЂхота будет. Буде ж (как я от присланного слышал) оной не крЂпок, то зЂло лутче такую великую артилерію вывесть в Глухов, а строенье зжечь...». Те саме повторював цар і в листі до Меншікова з 4 листопада. Але 3 листопада Меншіков був вже в Конотопі, простуючи до Глухова. Отже, Батурин був знищений Меншіковим вже 2-3 листопада. Ми не маємо докладного рапорту Меншікова в цій справі, бо він склав цареві свій звіт усно (лист Меншікова до Петра І з дня 3 листопада).
32 Див. укази Петра І наказному полковникові прилуцькому і комендантові Білоцерківського замку з дня 9 листопада 1708 р. - «Письма и бумаги императора Петра Великого», том. VIII, вип. 1, Москва-Ленінград, 1948, с. 290-291, 291-292.
Московський прислужник Федір Лисовський, що його Петро І призначив за протопопа у Гадяче, погрожував 1709 р. гадячанам; «что с Батурином сталось, то потщусь сотворити и с вашим городом».
33 2 листопада 1708 р. Петро писав Меншікову «Ежели есть булава и знамена, изволь прислать: для нового гетмана зЂло нужно. Також канцелярію возми с собою всю их». На це Меншіков відповідав 3 листопада: «...у нас есть не токмо одна, но и три булавы, также и бунчюг, и между доволным числом всяких знамен, - знамя первое, которое всегда пред гетманом важивали; и оные всЂ... привезу с собою...». Інші клейноди, зокрема 10 булав, за словами старшини (в Бендерах 1709 р.), Мазепа взяв з собою. Войнаровський казав, однак, що з гетьманських клейнодів залишилися тільки 2 булави, в тому числі одна Хмельницького, а решта, мабуть, пропали в Батурині або після Полтави, над берегами Дніпра.
Ласі до клейнодів гетьмана Мазепи знайшлися не тільки в Росії Г.А. Огинський, гетьман польний литовський, лідер москвофільської партії в Литві, писав Петрові І 4 лютого 1709 р.: «...имЂю ведомость, что послЂ того изменника Мазепы осталась булава и калкан между ево пожитками, вЂдаю, что в войску в. ц. в. такія вещи не употребляютца; того ради прошу, дабы в. ц. в. мнЂ оныя изволили пожаловать. Я не заповЂтрюся от него, хотя что буду и имЂть из вещей ево. Я всегда в. ц. в. желаемо служить должен буду». Невідомо, чи цар задоволив прохання Огинського щодо булави Мазепи, але Меншіков доручив (13.11.1709 р.) кн. Д. Ґоліцинові видати Огинському 6 тисяч з «Мазепиных ефимков». Не дивно, що сучасний совєтський історик (В. Шутой) називає Огинського «последовательным союзником Петра І».
34 За еовєтськими джерелами, «в настоящее время часть гетманской канцелярии, захваченной Меншиковым в Батурине, хранится в ЛОИИ (Ленинградское Отделение Института Истории АН СССР), в составе военно-походной канцелярии А.Д. Меншикова» («Письма и бумаги императора Петра Великого», том VIII, в. 2, М., 1951, с. 918). Але головніші державні акти («привілеї») були вивезені з Батурина Мазепою. Деякі відомості про їх дальшу долю - див акти Бендерської Комісії 1709 р., опубліковані М. Возняком (збірник «Мазепа», т. І).
35 Батуринська артилерія була вивезена до Глухова і Сєвська. Згодом гетьман Скоропадський марно домагався повернення бодай частини її на Україну. Повернуто було взагалі тільки 8 гармат, та й то «всЂ особныя, из разных малороссійских полков собранныя, от артиллеріи войсковой (себто взятої з Батурина) ни единой штуки меж ними нЂт».
36 Батуринові було присвячене спеціяльне місце у тріюмфальному поході Петра І в Москві з нагоди Полтавської перемоги. На статуї, що символізувала Батурин, було написано «Rebellium sedes Baturni sticcto gladio expugnata».
Повноважним міністром московського уряду на Глухівській Раді 1708 р був кн. Г.Ф. Долгорукий.

Відповіді

  • 2002.10.04 | Маξим

    Додаток. Фрагмент "Історії Русів"

    ИСТОРІЯ РУСОВЪ

    Изъ БЂлорусіи командированъ Менщиковъ съ корпусомъ его и Козаками въ Малоросію для предупреждеыія арміи Короля Шведскаго и истребленія резиденціи Гетманской, города Батурина, яко хранилища многихъ запасовъ и арсеналовъ національныхъ. Онъ поспЂшилъ туда въ послЂднихъ числахъ Октября, и зная коликой важности стоило овладЂть симъ городомъ въ самой скорости и избЂгая продолжительной осады по формЂ , принялъ отважное намЂреніе взать его приступомъ, и для того повелъ заразъ войска свои на городскія укрЂпленіл. Войска Мазепины , называемыя Сердюки , составленныя изъ вольницы , а больше изъ Украинскихъ Поляковъ и Волоховъ, и содержавшія гарнизонъ въ городЂ, знавъ также , чего имъ ожидатъ должно отъ войскъ Царскихъ, защищали городъ и его укрЂпленія съ примЂрною храбростію и отвагою. Осаждающіе отбиваемы были нЂсколько разъ отъ городскихъ валовъ 199, рвы городскіе наполнялись трупами убитыхъ съ обЂихъ сторонъ, но битва еще продолжалась около города во всЂхъ мЂстахъ, Наконецъ , наступившая иочь и темнота развелп бьющихся, и Россіяне отступили отъ города и перешли .рЂку Сеймъ для обратнаго похода. Но бывшій въ городЂ съ полкомъ своимъ , Полковникъ Прилуцкій, Носъ, несогласный также, какъ и другіе нолки, на предпріятія Мазепины и гнушавшійся его вЂроломствомъ , а удержанный въ городЂ присмотромъ Сердюковъ , выслалъ ночыо изъ города Старшипу своего, прозваніемъ Соломаху, и велЂлъ ему, догнавши Менщикова на походЂ, сказать, чтобы онъ приступилъ къ городу предъ свЂтомъ и напалъ на указанное симъ Старшиною мЂсто , на которрмъ разположенъ лолкъ Прилуцкій, гдЂ самъ Полковникъ будетъ сидЂть на пушкЂ, окованный цЂпями , подъ видомъ арестанта, а войско его положится ничкомъ около валу; и се былъ знакъ или лоэунгъ для пощады сихъ предателей при всеобщемъ губительст†гражданъ. Менщиковъ, увЂрясь на Полковника и его Старшину, приступилъ къ городу и вошелъ въ него на разсвЂтЂ со всею тихостію и когда Сердюки, поводомъ вчеращней ихъ викторіи, напились до пьяна и были въ глубокомъ снЂ, напалъ онъ со всЂмъ войскомъ на сихъ сонныхъ и прочинающихся , безъ обороны рубилъ ихъ и кололъ безъ всякой поіцады, а виднЂйшихъ иэъ нихъ перевязалъ въ крюкъ. ОтдЂлавшись такимъ образомъ отъ Сердюковъ, Менщиковъ ударилъ на граждаиъ безоружныхъ и въ домахъ ихъ бывшихъ, кои ни мало въ умыслЂ Мазепиномъ ве участвовали, выбилъ всЂхъ ихъ до единого, не щадя ни пола, ни возраста, ни самыхъ ссущихъ младенцевъ. За симъ продолжался грабежъ города отъ войскъ, а ихъ начальники и палачи занимались, между тЂмъ, казнею перевязанныхъ Сердюцкихъ Старшинъ и гражданскихъ урядг никовъ. Самая обыкновенная казнь ихъ была живыхъ четвертовать, колесовать и на колъ сажать , а дальше выдуманы новые роды мученія, самое воображеніе въ ужасъ приводящіе. И удивительна ли сія жестокость въ такомъ человЂкЂ, каковъ Менщиковъ? Когда онъ былъ пирожникомъ и разнашивалъ по Моск†пироги, то слишкомъ ласкался къ тЂмъ людямъ, кои Ішроги его покупали, а когда сталъ Кияземъ и полководцемъ, то уже слишкомъ варварски терзалъ людей, оставившихъ ему превеликія богатства. Трагедію свою Батуринскую кончилъ онъ огнемъ и жупеломъ: весь городъ и всЂ публичныя его зданія, т. е. , церкви и присудствееныя мЂста съ ихъ архивами, арсеналы и магазейны съ запасами, со всЂхъ сторонъ зажжены и превращены въ пепелъ. ТЂла избіенныхъ христіанъ и младенцевъ брошены на улицахъ и стогнахъ града ,,и не бЂ погребаяй ихъ!" Менщиковъ , спЂша отступленіемъ и бывъ чуждъ человЂчества, бросилъ ихъ на съЂденіе птицамъ небеснымъ и звЂрямъ земнымъ , а самъ , обременениый безчетными богатствами и сокровищами городскими и національными, и взявъ изъ арсенала 315 пушекъ, удалился отъ города и, проходя окрестности городскія , жегъ и раззорялъ все, ему встрЂчавшеесь, обращая жилища народныя въ пустыню.

    Равной участи подвержена была большая часть Малоросіи. РазЂзжавшія по ней партіи воинства Царскаго сожигали и грабили всЂ селенія безъ изъятія, и по праву войны, почти неслыханному. Малоросія долго тогда еще курилась послЂ пожиравшаго еепламени. Народъ , претерпЂвшій бездну золъ неизмЂримую, по счастію, приписывалъ злополучіе свое однимъ Шведамъ, ненавистнымъ ему за однЂ середы и пятницы, въ которыя они Ђли, купленныя у сего же народа, молоко и мясо.


    Переклад див.
    http://www.litopys.freeservers.com/rusiv/rusiv7.htm


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua