МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

"Демократія починається звідси" (/)

04/10/2008 | MV
«ДЕМОКРАТІЯ ПОЧИНАЄТЬСЯ ЗВІДСИ»

Високоповажні колеґи, дорогі друзі!
Звертаюся до Вас передусім із глибокою вдячністю за роки співпраці, за задоволення від спілкування з Вами і Вашими колегами у різних куточках України, за людське тепло, щедрість і щирість, якою Ви обдаровували мене під час офіційних імпрез і неформальних зустрічей.
Низько вклоняюся Вам за науку, – адже, спілкуючись, ми разом вчилися і разом збагачувалися досвідом і знаннями.

Високо ціную Вашу мудрість, відчуття обов'язку, професіоналізм, любов до тієї справи, яка об'єднала нас із Вами і якій я віддав три десятиліття свого життя.
Обставини змусили мене звернутися до Уряду з проханням прийняти мою відставку. Сподіваюся, Ви не осуджуватимете мене надто суворо.
Вважаю для себе неприйнятним брати участь у лицемірному фарсі, що розігрується нині на архівній сцені під назвою «політична доцільність».

Закон «Про державну службу» і Кодекс етики архівіста не дозволяє мені обіймати високу посаду і виконувати свої професійні обов'язки під керівництвом «червоного комісара», поставленим на посаду їхньою партією. Я не можу дозволити собі власними руками руйнувати те, що створювалося роками моїми колеґами, моїми попередниками і мною. Я не можу спостерігати за процесом «вичавлювання» з Держкомархіву професіоналів і порядних людей. Я не маю ані службового, ані професійного, ані морального права ставати провідником політизації, а тим більше – більшовизації архівів і перетворення центрального органу виконавчої влади на «заводоуправління».

Півтора року тому ми з командою колеґ і однодумців вважали за свій громадянський і моральний обов'язок протистояти спробам аґресивного запровадження комуністичної ідеології, брутального насадження політичної цензури, перлюстрації службової кореспонденції, депрофесіоналізації центрального апарату, заохоченню невіґластва. Ми вважали за необхідне зламати (або обійти) глухий спротив виконанню заходів, пов'язаних із дражливими для них темами – Голодомором, Реєстром меморіальних фондів, Українською революцією, політичними репресіями, тоталітаризмом, УПА тощо. Треба було зламати (або обійти) заборону навіть відповідати на офіційне звернення Представника України при Європейському Союзі до Держкомархіву з проханням надати копії документів про Голодомор 1932–1933 рр. для виставки, що її мали розгорнути в Європарламенті.

Нагадаю, тоді цензуруванню, всупереч закону, був підданий не лише традиційний засіб масової інформації, – розгромлений у рік свого шістдесятрічного ювілею часопис «Архіви України» (1947–2007), коли перша особа, перебравши на себе функції головного редактора часопису, брутально викреслила з оригінал-макету чергового (і останнього) числа журналу некрологи по бл. п. Надії Світличній і Омеляну Пріцаку, а також публікацію про «ворога народу» Гната Хоткевича. Цензуруванню був вперше підданий також офіційний веб-портал Держкомархіву – з Інтернет-виставки «Окупація. 1941–1944: Невідома війна. Невідоме життя» було вилучено розділ «Поміж двома тоталітаризмами: Ідеологічна пропаганда на окупованій території» із зразками радянських і нацистських пропагандистських плакатів часів окупації.

За півтора року спільним зусиллям нам з Вами вдалося дещо зробити. Ми з гідністю боронили від них ті ціннісні демократичні орієнтири, що їх виробило суспільство за останні півтора десятиліття. Ми продовжували наближати архівну справу в Україні до європейських стандартів.
Ми примусили їх виконувати доручення Президента і Уряду щодо вшанування жертв Голодомору і комуністичного терору, більше того, – ми змусили їх очолити масштабний проект «Український мартиролог», спрямований на увічнення пам'яті мільйонів жертв радянського тоталітарного режиму (у січні 2007 р. він був наглухо заблокований, незважаючи на наявність урядових доручень).

Марними виявилися їхні зусилля нав'язати українським архівам концепцію голоду в СРСР 1932–1933 рр., запропоновану російськими ідеологами спільного архівного проекту.
Ми довели жалюгідність їхніх публічних галасливих заяв і скандальних погроз обмежити доступ до архівів, передусім до тих, що засвідчують злочини комуністичного режиму: наявні законодавчі перепони виявилася для них нездоланним бар'єром.
Ми дали їм можливість переконатися у марності пошуків «компромату» в державних архівах на ненависних їм «бандерівців» та інших «буржуазних націоналістів».

Ми примусили їх урочисто відсвяткувати 90-річчя державної архівної служби України, створеної за часів «буржуазно-націоналістичної» Центральної ради, за два місяці до їхньої революції.
Навіть видання, яке побачило світ за сумнівної участі Держкомархіву і яке вони профінансували, – примітивний панегирик СРСР під назвою «Страна, которой нет, или о том, что было и больше может не быть» (Київ: Ашот Арутюнян, 2007) з передмовою тов. Симоненка – вони поширювали сором'язливо і потай, переважно поміж собою, так і не наважившися широко його оприлюднити серед колеґархівістів.

Заборонені ними до друку фундаментальні архівні довідники, що готувалися впродовж кількох років Вашими зусиллями за галузевою програмою «Архівні зібрання України»: «Реєстр розсекречених архівних фондів України» (у трьох томах) та «Національний реєстр втрачених та переміщених архівних фондів» (том 1) – побачили світ в електронному варіанті на веб-порталі Держкомархіву.

Брюссель вчасно отримав якісні копії документів про Голодомор, що демонструвалися на виставці «Невідомий ґеноцид українців» у березні минулого року. Вилучені ними з Інтернет-виставки «Окупація. 1941–1944: Невідома війна. Невідоме життя» фотодокументи залишилися в іншому розділі порталу.
Підцензурна стаття про Гната Хоткевича була опублікована в іншому виданні, а зняті з друкованої версії часопису некрологи про видатних українців побачили світ в онлайновому варіанті того ж-таки журналу «Архіви України».

«Заарештовані» документи про Голодомор із одного з державних архівів, що містилися у перлюстрованій кореспонденції, згодом таки потрапили до адресата і були опубліковані на порталі Держкомархіву у відповідному розділі.

Провалилися спроби утримати фінансовий контроль над діяльністю нещодавно створеного Українського інституту національної пам'яті, – з 2008 р. він набув статусу головного розпорядника бюджетних коштів.
А головне – державні архіви залишилися відкритими публічними установами. Жодних ідеологічних коректив до планів роботи архівів їм так і вдалося внести ані на 2007-й, ані тим більше на 2008-й роки. Неспроможними виявилися вони й у спробах поставити під компартійний контроль видавничу роботу в архівах, – галузевої вертикалі у нас немає, а країна є надто великою, усіх не проконтролюєш!

Ми примусили їх рахуватися з тим, що державна служба принципово відрізняється від партійної роботи.
Зрештою, ми навчили їх бодай частково стримувати власне хамство і зважати на гідність підлеглих.
Але за демократичної влади продовження «підпільної» роботи вважаю безглуздим. Я знімаю з себе відповідальність за подальші дії червоного керівництва.

Чому ж для них і досі є важливим контроль над Національною Пам'яттю, над Історією, над ретроспективними інформаційними ресурсами держави? Півтора року тому на веб-порталі Держкомархіву було опубліковано блискучу пам'ятку епохи – статтю відомого радянського історика-марксиста Михайла Покровського «Политическое значение архивов» (1925). Вона починається глибокою сентенцією:

«Архивы – как политически очень важное учреждение – находятся во всякой стране в руках командующего класса, который держит их очень прочно, и в результате, конечно, ни один марксист, ни один коммунист к управлению, к заведыванию государственными архивами, нигде, кроме как в СССР, ни на выстрел не допускается».

Завершує статтю не менш цікаве нагадування, а по суті – застереження:
«Архивная работа является чисто марксистской работой, а для партийных товарищей – частью партийной работы».

Пам'ятаймо про це.

На закінчення дозвольте нагадати: на вхідній сторінці веб-порталу державної архівної служби США як символічний логотип архівної системи виставлено стратегічне гасло: «Демократія починається звідси». Пам'ятаймо і про це.

Будьте пильні! Бережіть Ваші архіви, бережіть себе.
Добра Вам усім! Дякую за розуміння, обнімаю усіх з любов'ю.
Завжди Ваш, Геннадій БОРЯК

***

Геннадій Боряк не витримав і пішов у відставку. Професор, доктор історичних наук, він з 2002 р. очолював Державний комітет архівів України. Саме завдяки його відкритості до нових ініціатив, щирій зацікавленості та всебічній підтримці стали можливими численні масштабні дослідницькі проекти, з-посеред яких особливо важливим для нас є багатотомне видання документів і матеріалів «Бабин Яр: людина, влада, історія», яке стало можливим завдяки сприянню і відкритості керівництва усіх центральних архівів України і особисто пана Геннадія, члена редакційної ради видання.

2006 р. Боряк погодився стати першим заступником у нового голови, щоб не залишати архівну справу в руках ідейної комуністки, яка, проте, не мала (і не має) жодного стосунку до гуманітарної науки.

Сьогодні професор Боряк більше не вважає для себе можливим існувати в режимі такої дивної «політичної доцільності». Я розумію Геннадія Боряка. Я не розумію тих, для кого історична пам'ять народу є настільки неважливою (а, може, непотрібною й, навіть, загрозливою), що вони завжди згодні пожертвувати не лише професіоналом своєї справи, а й, здається, і самою цією пам'яттю заради ситуативних голосувань у Верховній Раді.

Гадаю, що висловлю загальну думку своїх колег, коли скажу, що всі ми щиро сподіваємося на повернення Геннадія Боряка до керівництва Держкомархівом. Я не знаю, чи потрібно це йому. Він, зі своїм фахом і досвідом, завжди посяде гідне місце в українській історичній науці. Але це потрібно усім нам, потрібно Україні.
Віталій НАХМАНОВИЧ
відповідальний секретар Громадського комітету «Бабин Яр», завідувач відділу Музею історії м. Києва
http://forumn.kiev.ua/2008-03-70/70-01.htm

Відповіді

  • 2008.04.10 | igorg

    Я почав цікавитися оточоючими людьми,

    зокрема цікавитися як далеко сягає їхня родинна память. 3/4 не простягається далі батьків. Відповідно світогляд на 90% сформований у школі й абсолютно відсутня критична складова. Це закладено в них як істина походження якої у них не викликає сумнівів хоча й ніби й не має джерела. Така собі абстрактна й знеособлена істина.
    Тож архіви це є величезна небезпека, якщо людина почне цікавитися звідки й що.
    От тільки така вже інтелігентська біда. Як залізе більшовцьке падло то воно чіплятиметься за крісло зо скону й з усіх сил. А наш брат тіпа ображається й йде у відставку. Роблячи неоціненну послугу. Нема щоб попити кровушки доки не випруть :).
  • 2008.04.10 | terrykoo

    Ситуація з українськими архівами кричуща.

    Крок п. Боряка однозначно викликає повагу, - він намагається привернути увагу до рівня і способу керівництва нашими архівами... Але резонанс втйшов не дуже великий :( Складається враження що українській інтелігенції байдуже питання історичної пам"яти. Тому і чиновники не хочуть ворушитись і зрушити справу з мертвої точки.
  • 2008.04.10 | OlenaSt

    Добрі новини - Гінзбург зняли (л)

    http://www2.maidanua.org/news/view.php3?bn=maidan_krym&key=1207849882&first=1207853225&last=1207668511

    А отуточки - вже з історії - те, як відреагувала мадам Гінзбург на Борякового листа :)
    http://magdalena-kiew.livejournal.com/114419.html

    Називається - хто про що :)
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2008.04.11 | igorg

      Почекайте, ще треба подивитися кого призначать

      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2008.04.11 | OlenaSt

        В архівних коридорах на когось пристойного не сподіваються -

        очікують на якого-небудь функціонера від НУ або БЮТ.
        Про професіоналів не йдеться - архіви стали розмінною монетою.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2008.04.14 | terrykoo

          Призначили Олександра Удода (л)

          Довідка «proUA». Олександр Андрійович Удод - професор, доктор історичних наук, завідувач відділом української історіографії і спеціальних історичних дисциплін Інституту історії України НАН України.
          Народився в селі Тарасівка Пологівського району Запорізької області. Вчився на історичному факультеті Запорізького державного педінституту. До 1992 року працював педагогом.
          Очолював Дніпропетровське управління освіти. У 2000 році захистив докторську дисертацію «Роль історичної науки і освіти у формуванні духовних цінностей українського народу».
          Олександр Андрійович є автором понад 220 наукових праць. З 2001 року — головний редактор видавництва «Генезис» (правильна назва "Генеза",- прим. моя), яке веде свою історію з 1992 року. Пріоритетним в діяльності видавництва є випуск учбової літератури.
          http://ua.proua.com/news/2008/04/14/150953.html

          Знайшов в інеті інтерв"ю з його участю за 2002 рік.
          http://www.day.kiev.ua/42094/
          Справляє враження адекватної людини, - хоча і не архівіст.
          Чи знає хтось подробиці?
    • 2008.04.11 | terrykoo

      Нарешті ! А то я вже почав сумніватись...

      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2008.04.12 | Svitlana

        Re: Нарешті ! А то я вже почав сумніватись...

        Вітаю українську гуманітарку з учорашнім досягненням. :( Нарешті все врівноважилося і головний плагіатор країни став на чолі головного навчального її закладу. Віва, блін, академія.
        Ректор в Університету звісно був далеко не з кращих, але щоб так змінити погане на... якось епітета не вистачає. Ну то нічого, в нас ще буде час на його розшуки, чомусь так мені видалося.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua