МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Скільки років Одесі?(\)

07/09/2011 | stryjko_bojko
Науково-популярне видання О.В. Болдирєв ОДЕСІ-600
Історичний нарис
http://odessa.club.com.ua/poesia/p0083.php

ДЕКІЛЬКА ПОЛЕМІЧНИХ ЗАУВАЖЕНЬ

Всі попередні викладки однозначно доводять, що у 1794 році Одеса заснована не була. Тоді постає питання: чому ж місто збирається святкувати свій 200-річний ювілей?

Питання слушне, адже у всьому світі громадяни чіпляються за найдрібніший факт, який дозволяє зробити історію рідного міста більш давньою. Це не просто тішить марнослав'я, а й приносить прибутки. Туристи полюбляють приїздити в стародавні міста більше, ніж у ті, які з'явилися на мапі протягом останніх двох століть. Та Одеса йде своїм шляхом. Вона вперто готується відзначити у 1994 році своє удаване 200-річчя. А які ж для цього є докази? Як ми вже встигли переконатись, жодних юридичних підстав уважати 1794 рік роком народження Одеси не існує. Існує лише міф і традиція. Простежимо їх витоки. Як народжуються міфи, сказати важко. Достеменно відомо лише те, що деякі історичні особи сприяють міфотворчості. Так, скажімо, однією з найлегендарніших постатей у всесвітній історії був Олександр Македонський. Турецький мандрівник Евлія Челебі, якого ми вже цитували вище, вважав, наприклад, що протока Босфор була прорубана за наказом великого македонського монарха. Крім того, народна традиція приписувала юному македонському царю честь засновника либонь не кожною міста на Сході. Вести родовід рідного міста від Іскандера Зулькарнайна (Олександра Македонського Дворового) було добрим тоном на просторі від Босфора до Інду. Дещо схожу славу має і російська імператриця Катерина ІІ. Катерина ІІ – дуже популярна у народі особа. Її ім'я оточене безліччю легенд. Так, скажімо, її звинувачують у продажу Америці Аляски, хоча вона ніколи цього не робила. Те ж саме стосується і заснування Гаджибея – Одеси.

Справа в тому, що під час свого сходження на престол Катерина заманіфестувала себе як спадкоємниця Петра І. Позаяк вихід на береги Чорного моря автоматично продовжував аналогії з виходом на море Балтійське, то Катерина II в очах підданих зрівнювалася славою з Петром І. Оскільки Петро заснував величну "Північну Пальміру" – Петербург, то, природно, повинна була з'явитись і "Пальміра Південна". Спершу на цю роль, державною адміністрацією висувався Херсон, заснований у 1778 році, і пізніше Одеса була адміністративним центром губернії, яка носила назву Херсонської. Одначе виявилось, що Херсон аж ніяк не може репрезентувати себе як південна брама імперії. На цю роль почали висувати Миколаїв, заснований У 1788 році. Та й він не міг дотягтися до рівня "Південної Пальміри". В той же час Гаджибей, який у жодному разі не міг бути заснований Катериною II так само, як не могли бути засновані в той час такі міста-фортеці як Очаків, Білгород, Ізмаїл та ін., зріс казково. Темпи його росту у XIX столітті просто-таки вражали сучасників. У XIX столітті Одеса стала фасадом імперії в чорноморському басейні, тому в очах вірнопідданих патріотично настроєних істориків, таких як Скальковський, природно було взяти за точку відліку одеської історії 1794 рік. Потім до цього звикли. Так утворився стереотип, який і сьогодні панує у свідомості людей.

На відміну від Херсона та Миколаєва, Гаджибей спершу ніяк не привернув увагу влади – офіційний Петербург не зміг розгледіти велику будучину малого турецького містечка. Про це говорить і відсутність навіть спеціального указу про заснування міста, і відсутність наказу про перейменування. Це помітив і відобразив на сторінках своєї брошури одеській історик Б. Яковлєв.

Незважаючи на те, що недоречність традицій виводити початки Одеси з 1794 року була очевидною, якось так повелося, що в історичній літературі ця традиція безпосередньо не заперечувалась. Та все ж таки абсурдність твердження про заснування Гаджибея в Гаджибеї у 1794 році занадто сильно впадає у вічі, щоб її можна було просто так обминути. Хисткість легендарної традиції адепти катерининського "заснування" намагаються підкріпити серією не вельми переконливих аргументів.

Перший з них – це те, що Гаджибей був фортецею, а не містом, містом, мовляв, він став лише після 1794 року. Подібне твердження не витримує жодної критики. У всьому світі мешканці міст ведуть відлік часу від появи першого поселення на своїй території без урахування його характеру. Афіни, які були засновані Тезеєм, також спершу були не більш ніж селищем. Як відомо, Рим був заснований у 753 р. до н. е. шляхом об'єднання в одне політичне ціле семи різноплемінних сіл, розташованих на семи пагорбах. Та й Москва спершу була не більш ніж селом, обнесеним частоколом. У І993 році Якутськ святкував своє трьохсотліття – чим він то був у момент свого народження? Більшість міст зростала на місці фортець. Добра половина міст Англії веде своє літочислення з моменту заснування на їх землі постійних римських військових таборів; те ж саме стосується і Відня. Спершу це була римська фортеця Віндобона. Важко зрозуміти, чому такий загальноприйнятий у всьому світі підхід-неприйнятний щодо Одеси? Венеція, наприклад, взагалі веде свій початок з 568 р., коли, рятуючись від нападів варварів, патріарх Павлін разом із церковними скарбами і кліром перебрався на маленький острівець Грідо.

На відміну від Венеції, Гаджибей задовго до 1794 року мав усі канонічні ознаки міста, нехай навіть і маленького. Він мав фортецю, розташоване біля неї цивільне передмістя і сільськогосподарську округу. Будь-який археолог за наявності вищеозначених прикмет охарактеризує населений пункт як місто. Тим більше, що від самого початку існування Гаджибея в ньому існували такі додаткові атрибути міста як маяк і митниця. І все ж таки суперечка про те, чим був Гаджибей – містом чи фортецею – схоластична. Практично кожне місто спершу було фортецею, або селом. Якщо ж брати до уваги не археологічні, а правові підстави визначення міста, то в Європі це співпадає з одержанням населеним пунктом Магдебурзького права, себто права на самоврядування. Якщо іти за цією традицією, то доведеться визнати, що в Росії міста взагалі з'явились не раніше 60-х років ХІХ ст., після реформ Олександра ІІ. Отже, перший аргумент адептів двохсотліття Одеси можна сміливо відкинути.

Другий аргумент ґрунтується на твердженні, що після І794 року Гаджибей зазнав настільки сильних змін, що вже сам контраст у порівнянні з його раннім періодом змушує начебто відштовхуватись саме від цієї дати, а весь попередній етап визначити як "передісторію". Повернемось до вже відомої цитати В. Варни: "Для одесситов 1794 год – год начала формирования нового типа цивилизации, которого прежде эта земля не знала и с которым одесситы (уж так получилось) отождествляют свое психологическое, интеллектуальное и бытовое своеобразие. С этого года условно ведется отсчет нового культурно-исторического кода, обычно называемого "культурой Одессы" или "одесским феноменом". Несерйозність і ненауковість подібного "аргументу" очевидні. Одеса після 1917 року кардинально відрізнялася від Одеси до 1917 року, та це ніяким чином не робить цю знаменну віху роком народження міста.

Ось як описував Одесу у 1870 році очевидець: "Чудний вигляд в ті часи мала Одеса. Таблички на вулицях із визначенням вулиць були написані двома мовами – російською та італійською: "Улица Дерибасовская" і зараз же "Strada Deribasowska", "Покровський переулок" і "Stradella Pokrowski", "Соборная площадь" і "Piazza di Cathedrale". Деякі торговельні підприємства мали також двомовні написи: “Погреб русских вин” і "Сапta сопdіversі vinnі". На вулицях часто зустрічались то поодинокі, то групами турки, албанці, греки у своїх національних костюмах: у шароварах, як спідниця, в куртках із ладівницями на грудях, у фесках або в невисоких круглих шапочках. Чутно було чужоземну мову. На центральних вулицях на тротуарах також чужоземці пекли каштани на особливих металевих приладах і тут-таки продавали охотникам. Від цього всього виникало враження, нібито ви потрапили в якийсь куток не то Далматського узбережжя, не то в Малу Азію, у Смирну" 44.

Скажіть, будь-ласка, який такий "культурний код" ріднить сучасну Одесу з Одесою минулого століття? Культурні перетворення населеного пункту ніяк не впливають на факт його появи на світ. Княжий Київ аж ніяк не скидався на Київ гетьманський, а той, у свою чергу, нічим не нагадував сучасну столицю України. І як це може вплинути на факт його заснування?

Візантій був середньої руки провінційним містом Римської імперії з традиційним укладом, з типовими для язичників храмами Зевсу, Аполлону та ін. У 324 р. імператор Костянтин кардинальним чином змінює його життя. Протягом кількох літ він розширює межі міста в багато разів, переводить туди весь державний апарат своєї світової імперії, примушує оселитися там усіх римських сенаторів. Місто одержує ім'я імператора. Храми язичників руйнують. Константинополь стає столицею Римської імперії. І більш того – столицею світового православ'я, І залишається нею протягом століть. Та хіба 324 рік вважається датою народження Константинополя? У 1453 ропі турки захоплюють Константинополь, оселяються там, змінюють назву на Істамбул, замість Хреста на святій Софії закріплюють півмісяць. Центр православ'я стає одним з головних центрів ісламу. Який разючий контраст! Велике європейське місто з його церквами, прямими вулицями, іподромом перетворюється на не менш величне азіатське місто з мечетями мінаретами, кривими провулками і східними базарами. При всьому тому жоден турок не об'являє роком народження Стамбулу 1453 р. — рік турецького завоювання. Одеські ж краєзнавці – не турки вони вважають правомірним заснувати місто в існуючому місті на підставі його завоювання такою рідною російською зброєю. При всьому своєму дивовижному прогресі в XIX столітті Одеса далеко не суперник Стамбулу в гостроті перемін власної історії. Отже, середньовічний Кацюбіїв-Гаджибей – така ж історія Одеси, як і період останніх двох століть. Її ж передісторія – це все те, що було на території міста до його виникнення. Сюди входить і історія татарських, половецьких, скіфських кочовищ, історія незвортньо загиблих античних поселень, історія первісних стоянок – все це і є передісторія Одеси.

Інколи захист 1794 року як року заснування Одеси базується на основі тверджень, що в цьому році в місті мешкало лише вісім чоловіків і дві жінки. З цього приводу існують і інші зовсім протилежні гадки Та навіть якщо дані про майже цілковите знелюднення Гаджебея у 1794 році справедливі, це не дає ніяких підстав вважати, що місто було засноване в цьому році. Була війна, рятуючись від якої, населення ховалося в степах і балках, про що свідчив ще Смольянінов. І це нормально, бо якщо іти за подібною логікою, то можна заявити, що і Москва була заснована у 1812 році, позаяк населення розбіглося, а на момент залишення французами міста Москва геть чисто вигоріла, а значить припинила своє існування як населений пункт. Отже, якщо вважати, що Гаджибей було засновано у 1794 роді, то ще з більшим правом можна вважати, що Москва була заснована після французької навали, адже саме тоді вона будувалася заново. Як бачимо, всі аргументи на користь 1794 року, як року народження Одеси, не витримують ніякої критики, бо не ґрунтуються на єдиному для всіх міст методичному принципі.

Єдиний більш-менш солідний аргумент проти заснування Одеси в кінці XIV століття полягає в тому, що з кінця ХVІ і до середини XVIII століття Гаджибей перебував у руїнах і постійного цивільного населення тут у зазначений період скоріш за все не існувало. Якщо стати на цю точку зору і визнати остаточну загибель Кацюбіїва у XV столітті, то і тоді 1794 рік як дата заснування Одеси є цілковито безглуздою, бо в такому разі за дату заснування Одеси доведеться обрати 1765 рік – рік, коли турки збудували на місці старого Кацюбіїва свою нову фортецю Ені-Дунью. Аналогія з російським "заснуванням" тут повна. За наказом султана почалося будівництво нової фортеці, біля неї зосередилось цивільне населення, під її стінами знаходив притулок турецький флот, розпочалася сяка-така морська торгівля. Турки змінили назву Гаджибей на Ені-Дунья. Так що, за логікою, турецьке "заснування" адекватне російському, а за часом – пріоритетніше.

І все ж таки 1765 рік не може вважатися роком народження Одеси, бо, незважаючи на нову назву, Гаджибей залишився Гаджибеєм для всій навколишньої людності і для віддалених географів та політиків також. Отже, турецька модернізація лише – нашаровувалася на давнішу традицію. Традиція ж ця простежується по мапах і планах другої половини XVII – поч. ХVІІІ ст. Традиція ця жила серед місцевого турецького і татарського населення в переказах і легендах про походження назви і міста Гаджибея. Російський розвідник Іслєньєв, побувавши в Гаджибеї, не зміг проминути цю традицію в своєму звіті, позначивши в плані руїни старого Кацюбіїва. Турецький уряд повідомляв, що він займається відбудовою старого міста, а не заснуванням нового. Таким чином, у XVIII столітті виникло не нове місто, а відродилося старе, те, яке вилюдніло у другій половині XVI ст. Прикладів, подібних до цього, в історії більше ніж досить. Скажімо, відомо, що Ольвія загинула в середині І ст. до н. е. і відродилася знову на початку 1 ст. н. е. Згідно з сучасними даними археології більш як півстоліття на згарищах Ольвії життя не було. Одначе ніхто відбудовану у першій половині 1 ст. н. е. Ольвію не називає наново заснованим містом. Кажуть, що Ольвія відродилася. Чому ж до Гаджибея слід підходити з іншими критеріями? Та ж Москва була цілковито знищена Батиєм, потім відродилась, і ніхто не поспішає заснувати її у другій половині ХІІІ століття.

На цьому можна поставити крапку, а на закінчення додати: що б там не святкували в Одесі у 1994 році, місто все одно на 400 років молодшим не стане. Як би там не було, а Одесі — 600.

44. Білінський М. З минулого пережитого 1870-1888 // Україна. – 1928. - № 2. С. 117.

(Електронна версія, публікується за оригіналом другого видання)

За питаннями публікацій, передруку та розміщення у мережі інтернет звертатися за адресою nart28@gmail.com, Наталія Болдирєва.
-----
Див.Проджвження.

Відповіді

  • 2011.07.09 | stryjko_bojko

    Скільки років Одесі?(Продовж.)

    Оде́са (рос. Одесса, їдиш אָד́עסאַ) — місто на чорноморському узбережжі України, найбільший морський порт у країні, місто обласного значення, місто-герой, центр Одеської області.
    http://uk.wikipedia.org/wiki/Одеса

    До 1795 року мало назву Кацюбіїв, пізніше — Хаджибе́й[5]. Перша згадка про замок-порт Великого Князівства Литовського Кацюбіїв[6] датується 1415 роком.

    Місто є третім у країні за кількістю мешканців після Києва та Харкова (1 009 100 на 1 січня 2011 року).

    Порт на Чорному морі. Залізничний вузол. Вузол автошляхів E58, E87, E95, E581. Машинобудівна (верстатобудування, виробництво підйомно-транспортного, холодильного, медичного, торгового, поліграфічного та іншого обладнання, обчислювальних машин та ін.), хімічна, нафтопереробна, хіміко-фармацевтична, харчова, легка промисловість. 20 вузів, 7 театрів. Музеї: архітектурний, художній, літературний, мистецтв, Морського флоту, нумізматики, історико-краєзнавчий, музей Олександра Пушкіна.

    У центральній частині міста — ансамбль будівель епохи класицизму з пам'ятником А. Е. Рішельє і Потьомкінськими сходами (1826—1841). У стилі класицизму палаци Воронцова, Потоцького, Наришкіної, Стара біржа, шпиталь. У стилі вікторіанської готики палац Бжозовського («Шахський палац»). У межах Одеси та її околицях — кліматичні та
    Детальніше: Історія Одеси

    Тут було дві давньогрецьких поселення-колонії, що занепали після приходу на ці землі готів.

    За часів Золотої Орди тут з'являється генуезька факторія Джинестра, що торгувала з кочовиками. Того часу у степу сиділа Ногайська Орда. Приблизно 1300 року хан Ногай був тут убитий у битві при Куяльнику, а ногайські землі відійшли до Золотої Орди.

    Після приєднання Північного Причорномор'я до Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського при Вітовті (1392—1430) з'являється Кичибейський замок (фортеця). Після битви на Ворсклі (1399 рік) вплив Великого князівства Литовського на Північне Причорномор'я поступово сходить нанівець.

    У другій половині XIV століття Золота Орда розпадається. На території узбережжя Одеської затоки тепер розташовується Перекопська орда на чолі з беком Хаджі (що ймовірно, здійснив хадж в Мекку або Медину), іменований Хаджибей або, русами, Кичибей-Качибей (українське — Кочубій). Цей бек брав участь у битві при Синюсі (Сині Води) 1369 року й був розбитий Великим князем литовським Ольгердом. «Повість про Поділля» називає Хаджибея в числі «отчічей» і «дедічей», спадкових володарів Поділля, що відображалося у ярликах кримських ханів до середини XV століття.

    "Коли султан Баязід завоював Аккерман (1484), один багатий чоловік, на ім'я Ходжа, прозваний Бай (багатий), отримавши дозвіл султан а, побудував на цьому місці, на скелі міцний замок і розмістив у ньому загін воїнів. Він став володарем п'яти стад по 1500 овець, і після довгого і щасливого життя його стали кликати Ходжабай. Досі побудови цієї фортеці збереглися й добре видно на березі Чорного моря, на кручі. "

    — Пише турецький Евлія Челебі в 1656 році.

    В 1578 посланець Речі Посполитої в Кримське ханство Мартин Броневський бачив руїни «Кичибеєва городища, як обпавшої землі, що омивається широким озером, яке знаходиться біля моря».

    1709 року камергер шведського короля Карла XII, що втік з-під Полтави в Османську імперію, бачить «презренне татарське село поблизу Куяльницького Пересипу».

    1765 року поруч з Кичибеєм турки будують кам'яну фортецю Єні-Дунья (в перекладі з тур. Новий Світ), розташований між сучасними Потьомкінськими сходами і Воронцовським палацом на Приморському бульварі.
    Готель «Одеса»

    Під час Російсько-турецької війни 1787—1791 років фортеця потрапила до уваги військ Олександра Суворова, який прямував на Бендери. Фортецю було взято на світанку 13 вересня 1789 року передовим загоном корпусу генерала Івана Гудовича. Загоном командував граф Хосе де Рібас. Активну участь у битві за Хаджибей брало Військо Чорноморських козаків на чолі з отаманом Антоном Головатим (йому в Одесі поставлено пам'ятник в Старобазарному сквері).

    Одеса була заснована за наказом Катерини II-ої 1794 року, коли російська імператриця вирішила, що країні потрібен порт на Чорному морі для розширення зв'язків та торгівлі з Європою. Проект будівлі міста, порту і нової фортеці (на місці якої пізніше був розбитий Олександрівський парк) вона доручила голландському військовому інженерові Францу де Воллану, який сповна втілив при цьому принципи давньоримського містобудування.

    Вдало розташована географічно, Одеса швидко перетворилася з невеликого поселення в торговельний, промисловий і науковий центр європейського значення, а на початку 19 століття стала прихистком для багатьох греків, переслідуваних на батьківщині османською владою. 1814 року вони створили тут таємну організацію «Філікі Етерія», яка фактично підготувала Грецьку національно-визвольну війну.

    До 100-ї річниці свого заснування (1894 р.) Одеса займала 4-е місце в Російській імперії за кількістю населення та рівнем економічного розвитку після Санкт-Петербурга, Москви і Варшави.

    Не в останню чергу своєму швидкому розвиткові Одеса зобов'язана мудрому і далекоглядному керівництву «батьків» міста, зокрема, праці таких талановитих адміністраторів як: Хосе де Рібас, Дюк де Рішельє, граф Олександр Ланжерон, граф Михайло Воронцов, Григорій Маразлі та інші.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua