04/14/2003 | sonn

Усміхнімося разом, українці!

Я шаную й поважаю
Всі, що є, народи.
Тільки дуже не люблю я
Підлої породи:

Загарбників-людожерів,
Пройдисвітів різних,
Держиморд і "братьєв старших",
"Великих" та "Грізних".

Ненавиджу шовіністів
Великодержавних,
Можновладців-казнокрадів
І "знатних", і "славних".

Ненавиджу і фашистів ~
Підлих окупантів,
І німецьких, і совєтських,
Та й асимілянтів...

Інтерв'ю чи одкровення
Досить вже давати.
Час, гадаю, одну байку
Всім вам нагадати.

...Іде мужик з Московщини,
Лапті протирає.
В Україні Батьківщину
Для себе шукає.

Йде похмурий та голодний,
Проситься до хати.
В полі ночі вже холодні -
Ніде переспати.

Стукне в двері, шкрябне в шибку,
Жалібно шепоче.
"Мне в сарай би алі в сені...",
І ще їсти хоче.

Запрошує дядько в хату,
Місце виділяє.
Гість повісив сушить лапті,
"Хоть хлєбца", - благає.

Враз хазяйка вечеряти
На стіл накриває,
Ну, й хазяїн вже чарчину
Гостю наливає.

"Може, цей москаль нежданий
Щось ляпнути має,
Чого прийшов в Україну,
Що він тут шукає?"

Гість, хильнувши, борщу миску
Як за плечі кинув,
Почав згорда поглядати,
Навіть шапку скинув.

Каші з салом ще вмотавши,
Хазяйці моргає.
Рантом голосно їй каже:
"Пусть он спать лягаєт...

Алі в сєнях, аль в сарае...
Бо я хроплю дюже".
Обурився тут хазяїн:
"Що верзеш ти, друже!

Чарку випив, повечеряв,
Зігрів собі душу...
Чого це ти хазяйнуєш? -
Запитати мушу".

Гість показує на лапті:
"Відал... зяїн.., зяїн... -
Гдє вісят вот енті лапті,
Там я і хазяїн!

Гдє Москва павєсіт лапті,
Там єсть наш порядок:
В лєсу, в поле, в тваєй хатє,
І в Центральний Раде!

Ти, хахол, хоть абіжайся, -
Нікуди не годний:
Ні украсть, ні абалґать...
Пінжак твой немодний.

І в начальство-руководство
Савсем не ґадішся:
Нєт наглості, не п'янєєш
І не матєрішся!..

Кагди лапті не адєнєшь -
Не жить в єнтом мірє!
Без лаптєй, как прокажонний,
Сгнійош ва Сібірє.

Нє тєбє, дак твоїм дєтям,
Навєшаєм пожжє
На язик, на нос, на уші
І на мазгі - тоже!

Будут вродє - тваі дєті,
Но ужо каммуністи...
Безбожніки аль і чорті,
Каротче - лаптісти!

Ти кагда узнаєш єнто, -
На судьбу не сетуй:
Масква лапті развєшаєт
Єшо на полсвста.

Всєх накроєм лаптьом нашім,
І белих, і чорних,
І хахпов, і чернозадих,
І жолтих, і красних!

Всє ЧАЕСи, тєрмінали,
Школи і бальніци,
І газети, і тєянтри...
Тут і за граніцей.

Било ваше - станєт наше!
Сможем всьо зацапать.
Ти Царь-пушку, небось, відал?
А вот тє - Царь-лапоть!"


Не повірив би цій байці,
Але ж гляньмо: й нині
Розвішані тії "лапті"
По всій Україні.

Висять вони у столиці,
В українській, владі,
На вулицях, в магазинах,
І в Верховній Раді.

Зробили з нас "лаптьожників"
Без форми і змісту,
Лаптєкрадів, лаптєбрехів,
А також - лаптистів.

В лаптях ми, як ті блекотні,
В лапті всі пошились.
Лапотники нас навчили,
Щоб лаптьом хвалились..

Щоб ми знали "перемиті"
Й "мать твою за ногу",
Щоб не збили Україну
З "лаптєвой" дороги...

Я скажу за Маяковським,
(Він був українцем);
"Москалики!.. Товариші!..
Жиймо поодинці!..

Ну, не скальте на нас зуби,
І в лаптях глибоких
Не ходіть по хатах наших -
Дайте вже нам спокій!"

Олександр БЕРЕКА
м.НІКОПОЛЬ,
Дніпропетровська область