Суддя Декаленко бажає заволодіти чужою власністю
09/14/2005 | DevRand
СУДДЯ ПОДІЛЬСЬКОГО СУДУ ХОЧЕ ЗАВОЛОДІТИ ЧУЖОЮ ВЛАСНІСТЮ
Святослав ПРАВДИН,
юрист, м. Київ
Від об’єктивного та незалежного судового розгляду справ залежать не лише такі абстрактні поняття як законність, правопорядок, сумління, правова культура та дисципліна, але й значно приземленіші речі – майно громадян, їх власність, здоров’я та душевна рівновага. За часів старої влади суддівське свавілля було дуже поширеним явищем. І це пояснювалося не лише економічними чинниками (взятки бралися через малу зарплатню, та таке інше), але й конкретними прикладами реалізації славнозвісного «телефонного права», коли певні чиновники дзвонили суддям та наказували як та коли потрібно вирішити ту чи іншу справу. Відмовити у такому «проханні» було дуже важко, бо так не лише можна було позбутися роботи в даному суді, а й взагалі будь-якої роботи. Почалася «помаранчева» революція, потім – довгоочікуване оновлення влади, але деякі приклади останніх місяців дають всі підстави вважати, що окремих судів таке оновлення не торкнулося. В якості доказу такого твердження хотілося б розповісти історію Григорія Нагнія, пенсіонера, який про свої поневіряння куди тільки не писав (в тому числі і до Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю, і до Генеральної Прокуратури України, а також Служби Безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Прокуратура міста Києва тощо), але все марно: справедливість і досі не відновлено.
Все почалося восени цього року, коли Нагнієм Григорієм Опанасовичем, який мешкає у Васильківському районі Київської області, за активної допомоги дочок 15 березня 2005 року, згідно договору купівлі-продажу була куплена двокімнатна квартира по вул. Фрунзе в м. Києві. Така покупка була нагальною необхідністю, позаяк і пан Григорій, і його дружина потребували постійного догляду та лікування.
В якості правовстановлюючого документу продавець пред'явив договір дарування між ним і його дружиною від 21.08.2002 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу. 23 березня 2005 р. Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна за паном Григорієм було зареєстровано право власності на вказану квартиру.
Однак вже 13 липня 2005 р. він дізнався, що на його квартиру 1-ю та 4-ю Київськими міськими державними нотаріальними конторами накладено арешт, на підставі ухвали суду від 10.06.2005 р.
Як з’ясувалось, позивач – Мичак Х.М. – звернулася до Подільського райсуду м. Києва із позовною заявою, яка не відповідає вимогам ст. 137 ЦПК України, а суддя в порушення вимог ст. 139 ЦПК України прийняла її до провадження та з порушенням п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК винесла ухвалу про накладення арешту на квартиру.
Сумніви щодо об'єктивності та неупередженості судді у розгляді й вирішенні справи викликав вже той факт, що за відсутності будь-яких доказів, які б підтверджували позов, суддя оперативно о 9.00 годин винесла ухвалу про накладення арешту (якщо допустити що робочий день суду починається з 9-00 годин) та відразу ж направила ухвалу до 1-ї та 4-ї державних нотаріальних контор невідомо яким шляхом, бо у двох нотаріальних конторах, які вносили обтяження в реєстр значиться час надходження ухвали 10.34 год. і 9.41 год.
Дізнавшись про порушення конституційного права щодо розпорядження квартирою, Григорій Нагній подав апеляційну скаргу на згадану вище ухвалу, з мотивів невідповідності її вимогам цивільного процесуального та матеріального законодавства, а також звернувся до Подільського райсуду м. Києва із клопотанням про залучення до справи.
Проте лише 28 липня 2005 р. суддею Подільського районного суду м. Києва Декаленко, були задоволені клопотання відповідача Гейваха В.В. (продавець квартири) та клопотання Нагнія про залучення останнього до участі у справі (як третьої особи на стороні відповідача) за позовом Мичак Х.М. до Гейваха В.В., незважаючи на те, що ще в червні місяці суддя вже знала, хто є належним власником квартири.
2 серпня 2005 р. на підставі заяви Мичак Х.П. та її адвоката Браславської Л.З. суддею Декаленко була винесена ухвала про заборону на вселення та виселення. Цими ухвалами Нагнія, як власника, безпідставно позбавлено повноважень володіння, користування та розпорядження своєю квартирою. Тобто в його квартирі й сьогодні проживають невідомі особи, які в будь-який час можуть її спалити, залити водою, завдати шкоди та вчиняти інші діяння, відповідальність за які нестиме лише власник квартири. Сама Мичак й на тепер без належних підстав мешкає в зазначеній квартирі, оскільки суддя заборонила їй виселятися, а Григорію та його дружині вселятися у власну квартиру, залишивши їх фактично напризволяще.
Коли Григорій дізнався про конфлікт, який виник між Гейвахом В.В. (відповідачем) та Мичак Х.П.(позивачкою), то він звернувся за поясненням до самої Мичак Х.П., яка розповіла йому про те, що вона – Мичак Х.П. та її син – Мичак А.Г., в свій час подарували Гейваху квартиру. В січні 2005 р. вона за власною ініціативою, знялася з реєстрації з місця свого проживання та зареєструвалася за місцем проживання Гейваха. Згодом між цими сім’ями виник конфлікт і це стало підставою для звернення Мичак до органів внутрішніх справ Подільського району. Там їй було рекомендовано адвоката Старокиївського адвокатського об’єднання "Адвокат" Браславську, яка повинна була зайнятися її справою.
Зі слів Мичак, адвокатом було твердо обіцяно, що справу в суді вона виграє. Оскільки, для того, щоб виграть справу, адвокату треба віддати судді 5000 дол. СІЛА, а у 91-річної Мичак Х.П. таких коштів немає, адвокат поставила перед Мичак питання про те, що в якості розрахунку вона отримає квартиру. Мичак на це погодилася. Вищезазначене розповідалося Мичак в присутності свідків: дочок Григорія Нагнія та сусідів, які про це особисто чули від Мичак Х.П.
Однак це ще не все. Про те, що у цій справі зацікавлена не лише адвокат а й суддя, вбачається з матеріалів справи:
1. Ухвала про забезпечення позову була прийнята 10.06.05 р без виклику сторін в рекордні строки (за декілька хвилин).
2. В запитах, направлених суддею Декалєнко до компетентних органів України міститься наступне: "інформацію прошу терміново надати суду або заявникові", тобто адвокатові. Чим викликана терміновість в наданні інформації, залишається лише здогадуватися.
3. На яких підставах суддя своїми ухвалами, ігноруючи Конституцію України, Закон "Про власність", Цивільний кодекс, не вирішуючи судової справи по суті та без винесення рішення у справі позбавила власника квартири одразу всіх його законних прав на володіння, користування (заборона вселятися) та розпорядження (арешт) своєю власністю.
Здається, що відповідь на всі питання криється у дійсних намірах судді і адвоката, а їх дії можуть бути пояснені лише зацікавленістю у якнайскорішому завершені судової справи для подальшого розподілу між ними згаданої квартири. Тим більше, що ще в залі судового засідання до початку розгляду справи, адвокатом Браславською при свідках, в присутності сторін та представників сторін, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щербини Л.Г. було заявлено, що справу з суддею вони вже вирішили. Чому так відверта адвокат у своїх висловлюваннях щодо спільних із суддею задумок? А тому, що, знову ж таки, про все вже домовлено.
Незважаючи на вже названі порушення суддя продовжує нехтувати нормами Конституції України, грубо та відкрито веде свою брудну гру, а отже вірить в свою безкарність, бо вважає, що ніхто не піде проти судді Подільського районного суду.
Жодного судового засідання, де розглядалася б справа по суті, ще не відбулося, але невже за часів нової влади все ще можливе таке цинічне ігнорування прав добросовісного набувача? Тим більше за умов, коли про неупередженість судді невідомо хіба що самій судді?
Святослав ПРАВДИН,
юрист, м. Київ
Від об’єктивного та незалежного судового розгляду справ залежать не лише такі абстрактні поняття як законність, правопорядок, сумління, правова культура та дисципліна, але й значно приземленіші речі – майно громадян, їх власність, здоров’я та душевна рівновага. За часів старої влади суддівське свавілля було дуже поширеним явищем. І це пояснювалося не лише економічними чинниками (взятки бралися через малу зарплатню, та таке інше), але й конкретними прикладами реалізації славнозвісного «телефонного права», коли певні чиновники дзвонили суддям та наказували як та коли потрібно вирішити ту чи іншу справу. Відмовити у такому «проханні» було дуже важко, бо так не лише можна було позбутися роботи в даному суді, а й взагалі будь-якої роботи. Почалася «помаранчева» революція, потім – довгоочікуване оновлення влади, але деякі приклади останніх місяців дають всі підстави вважати, що окремих судів таке оновлення не торкнулося. В якості доказу такого твердження хотілося б розповісти історію Григорія Нагнія, пенсіонера, який про свої поневіряння куди тільки не писав (в тому числі і до Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю, і до Генеральної Прокуратури України, а також Служби Безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Прокуратура міста Києва тощо), але все марно: справедливість і досі не відновлено.
Все почалося восени цього року, коли Нагнієм Григорієм Опанасовичем, який мешкає у Васильківському районі Київської області, за активної допомоги дочок 15 березня 2005 року, згідно договору купівлі-продажу була куплена двокімнатна квартира по вул. Фрунзе в м. Києві. Така покупка була нагальною необхідністю, позаяк і пан Григорій, і його дружина потребували постійного догляду та лікування.
В якості правовстановлюючого документу продавець пред'явив договір дарування між ним і його дружиною від 21.08.2002 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу. 23 березня 2005 р. Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна за паном Григорієм було зареєстровано право власності на вказану квартиру.
Однак вже 13 липня 2005 р. він дізнався, що на його квартиру 1-ю та 4-ю Київськими міськими державними нотаріальними конторами накладено арешт, на підставі ухвали суду від 10.06.2005 р.
Як з’ясувалось, позивач – Мичак Х.М. – звернулася до Подільського райсуду м. Києва із позовною заявою, яка не відповідає вимогам ст. 137 ЦПК України, а суддя в порушення вимог ст. 139 ЦПК України прийняла її до провадження та з порушенням п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК винесла ухвалу про накладення арешту на квартиру.
Сумніви щодо об'єктивності та неупередженості судді у розгляді й вирішенні справи викликав вже той факт, що за відсутності будь-яких доказів, які б підтверджували позов, суддя оперативно о 9.00 годин винесла ухвалу про накладення арешту (якщо допустити що робочий день суду починається з 9-00 годин) та відразу ж направила ухвалу до 1-ї та 4-ї державних нотаріальних контор невідомо яким шляхом, бо у двох нотаріальних конторах, які вносили обтяження в реєстр значиться час надходження ухвали 10.34 год. і 9.41 год.
Дізнавшись про порушення конституційного права щодо розпорядження квартирою, Григорій Нагній подав апеляційну скаргу на згадану вище ухвалу, з мотивів невідповідності її вимогам цивільного процесуального та матеріального законодавства, а також звернувся до Подільського райсуду м. Києва із клопотанням про залучення до справи.
Проте лише 28 липня 2005 р. суддею Подільського районного суду м. Києва Декаленко, були задоволені клопотання відповідача Гейваха В.В. (продавець квартири) та клопотання Нагнія про залучення останнього до участі у справі (як третьої особи на стороні відповідача) за позовом Мичак Х.М. до Гейваха В.В., незважаючи на те, що ще в червні місяці суддя вже знала, хто є належним власником квартири.
2 серпня 2005 р. на підставі заяви Мичак Х.П. та її адвоката Браславської Л.З. суддею Декаленко була винесена ухвала про заборону на вселення та виселення. Цими ухвалами Нагнія, як власника, безпідставно позбавлено повноважень володіння, користування та розпорядження своєю квартирою. Тобто в його квартирі й сьогодні проживають невідомі особи, які в будь-який час можуть її спалити, залити водою, завдати шкоди та вчиняти інші діяння, відповідальність за які нестиме лише власник квартири. Сама Мичак й на тепер без належних підстав мешкає в зазначеній квартирі, оскільки суддя заборонила їй виселятися, а Григорію та його дружині вселятися у власну квартиру, залишивши їх фактично напризволяще.
Коли Григорій дізнався про конфлікт, який виник між Гейвахом В.В. (відповідачем) та Мичак Х.П.(позивачкою), то він звернувся за поясненням до самої Мичак Х.П., яка розповіла йому про те, що вона – Мичак Х.П. та її син – Мичак А.Г., в свій час подарували Гейваху квартиру. В січні 2005 р. вона за власною ініціативою, знялася з реєстрації з місця свого проживання та зареєструвалася за місцем проживання Гейваха. Згодом між цими сім’ями виник конфлікт і це стало підставою для звернення Мичак до органів внутрішніх справ Подільського району. Там їй було рекомендовано адвоката Старокиївського адвокатського об’єднання "Адвокат" Браславську, яка повинна була зайнятися її справою.
Зі слів Мичак, адвокатом було твердо обіцяно, що справу в суді вона виграє. Оскільки, для того, щоб виграть справу, адвокату треба віддати судді 5000 дол. СІЛА, а у 91-річної Мичак Х.П. таких коштів немає, адвокат поставила перед Мичак питання про те, що в якості розрахунку вона отримає квартиру. Мичак на це погодилася. Вищезазначене розповідалося Мичак в присутності свідків: дочок Григорія Нагнія та сусідів, які про це особисто чули від Мичак Х.П.
Однак це ще не все. Про те, що у цій справі зацікавлена не лише адвокат а й суддя, вбачається з матеріалів справи:
1. Ухвала про забезпечення позову була прийнята 10.06.05 р без виклику сторін в рекордні строки (за декілька хвилин).
2. В запитах, направлених суддею Декалєнко до компетентних органів України міститься наступне: "інформацію прошу терміново надати суду або заявникові", тобто адвокатові. Чим викликана терміновість в наданні інформації, залишається лише здогадуватися.
3. На яких підставах суддя своїми ухвалами, ігноруючи Конституцію України, Закон "Про власність", Цивільний кодекс, не вирішуючи судової справи по суті та без винесення рішення у справі позбавила власника квартири одразу всіх його законних прав на володіння, користування (заборона вселятися) та розпорядження (арешт) своєю власністю.
Здається, що відповідь на всі питання криється у дійсних намірах судді і адвоката, а їх дії можуть бути пояснені лише зацікавленістю у якнайскорішому завершені судової справи для подальшого розподілу між ними згаданої квартири. Тим більше, що ще в залі судового засідання до початку розгляду справи, адвокатом Браславською при свідках, в присутності сторін та представників сторін, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щербини Л.Г. було заявлено, що справу з суддею вони вже вирішили. Чому так відверта адвокат у своїх висловлюваннях щодо спільних із суддею задумок? А тому, що, знову ж таки, про все вже домовлено.
Незважаючи на вже названі порушення суддя продовжує нехтувати нормами Конституції України, грубо та відкрито веде свою брудну гру, а отже вірить в свою безкарність, бо вважає, що ніхто не піде проти судді Подільського районного суду.
Жодного судового засідання, де розглядалася б справа по суті, ще не відбулося, але невже за часів нової влади все ще можливе таке цинічне ігнорування прав добросовісного набувача? Тим більше за умов, коли про неупередженість судді невідомо хіба що самій судді?
Відповіді
2005.12.13 | DevRand
ще про суддів Подільского районного суду м Києва
«ПОДАРКИ – НЕ ОТДАРКИ»или
Кому выгодно, чтобы взрослые люди продолжали играть в детские игры
Все мы помним свой праведный гнев, когда в детстве друзья по песочнице забирали у нас двумя минутами ранее подаренный совочек. Тем более было обидно, когда забирали совочек, обменянный на что-либо, с нашей непосредственной и наивной точки зрения, более ценное. Но если тогда это были просто обиды, которые забывались в течении пяти минут, то переживания взрослого человека, у которого пытаются отнять частную собственность, заработанную нелегким трудом, намного более глубоки и серьезны. Речь пойдет даже не о пресловутой реприватизации, которая почти уничтожила благоприятный инвестиционный климат в нашей стране (в этом случае были хоть и спорные, но законодательно подкрепленные основания для смены собственника), а о ситуации, когда многотысячную сделку пытаются признать недействительной на том основании, что спустя три года одна из сторон «передумала» ее заключать.
Вначале же все выглядело более чем серьезно: в 2000 году гражданин Югославии решил приобрести помещение для ведения ресторанного бизнеса по ул. Ильинской, 18 в г. Киеве (с 1999 года именно по этому адресу находится ресторан балканской кухни «011»). До момента заключения договора купли-продажи помещение находилось в аренде: арендодателем выступало ООО «Карпаты», а арендатором – ООО «Балкан», участником которого и был гражданин Югославии Тадич Любиша, выкупивший помещение за 55 000 грн.
В 2003 году гражданин Украины и участник ООО «Карпаты» Александр Гладких обратился в Подольский районный суд г. Киева с иском о признании заключенного договора недействительным на том основании, что данная сделка была не выгодна для ООО, поскольку реальная стоимость помещения гораздо выше, чем та, которую заплатил Тадич Любиша. Заметим, что согласно заключению БТИ, помещение по ул. Ильинской, 18 оценивалось на момент продажи в 33 670 грн. Разница между двумя суммами очевидна, как очевидно и то, что ООО «Карпаты» никоим образом не пострадало в результате сделки.
Тем не менее, судья Подольского районного суда г. Киева Одинец В.М. вынес решение, которым признал сделку недействительной, и, кроме того, в процессе рассмотрения дела наложил на помещение ресторана арест, который был снят лишь год спустя (когда суд апелляционной инстанции отменил решение судьи Одинца на том основании, что оно не может быть признано законным и обоснованным). Позже выводы апелляционного суда г. Киева были подтверждены Верховным Судом Украины.
В тот момент владельцы ресторана «011» еще не рассматривали все происходящее как массированную атаку в свой адрес: действительно, участник ООО «Карпаты» мог добросовестно заблуждаться в оценке заключенной сделки; судья Одинец, не зная норм закона, мог вынести необоснованное решение... Конечно, арест помещения оптимизма не добавлял, однако собственники, убежденные в своей правоте, также рассматривали его как досадную ошибку, которая, в конечном счете, была исправлена апелляционным судом.
Неприглядная правда вскрылась, когда в июле 2004 года все в тот же Подольский райсуд г. Киева было направлено еще одно исковое заявление, на сей раз от самого ООО «Карпаты», в котором также содержалось требование о признании недействительным договора, заключенного в 2000 году. Примечательно, что как договор, так и иск были подписаны одним лицом – директором ООО «Карпаты», который утверждал, что засомневаться в выгодности заключенной сделки его заставило именно обращение в суд одного из участников ООО. «Досомневался» директор аж до того, что начал оспаривать свои полномочия на заключение договора купли-продажи от имени ООО «Карпаты», хотя в Уставе четко предусмотрено, что «Генеральный директор имеет право без доверенностей осуществлять любые действия от имени Общества, утверждает подписями все документы финансового, материального, имущественного, расчетного и кредитного характера, в том числе договора и обязательства».
И вновь Подольский районный суд г. Киева (на этот раз дело рассматривал судья Роман А.А.) выносит решение в пользу ООО «Карпаты», в котором утверждает, что заключенная сделка была неприбыльной, а потому невыгодной ООО «Карпаты». Кроме того, в решении сказано, что данный договор является внешнеэкономическим, а потому его заключение должно быть одобрено двумя представителями ООО.
Примечание: Действительно, раньше часть 2 статьи 6 Закона Украины «О внешнеэкономической деятельности» содержала норму, в соответствии с которой «в случае, если внешнеэкономический договор (контракт) подписывается физическим лицом, нужна только подпись этого лица. От имени других субъектов внешнеэкономической деятельности внешнеэкономический договор (контракт) подписывают два лица: лицо, которое имеет такое право согласно с должностью в соответствии с учредительными документами, и лицо, которое уполномочено доверенностью, выданной за подписью руководителя субъекта внешнеэкономической деятельности единолично, если учредительные документы не предусматривают другое». Однако Законом Украины «О внесении изменений в статью 6 Закона Украины «О внешнеэкономической деятельности» от 21.10.1999 р. № 1182-XIV, данное положение было изменено и требования о подписании контракта двумя лицами были отменены.
Таким образом, стало понятно, что руководство ООО «Карпаты» во что бы то ни стало пытается вернуть себе ранее проданное помещение. Чисто по-человечески предпринимателей можно понять: за прошедшие 5 лет недвижимость в г. Киеве значительно выросла в цене, да и само помещение стало просто «золотым», ведь был сделан капитальный ремонт, вложены средства в рекламу ресторана и т.д. С другой стороны, не может быть, чтобы у находчивых дельцов не было детства, и они не помнили старой истины о подарках, которые не подлежат возвращению. Конечно, взрослые должны хоть в чем-то оставаться детьми, однако очень хочется, чтобы происходило это не за счет других людей, которые развивают бизнес в нашей стране и пытаются вести себя в нем порядочно...
Карина ГРИЦЕНКО