12/15/2009 | Советник для "несогласных" и их "друзей"

в отличии от доморощенных критиканов, нейтрально к персонам


Татарське обличчя України

Віктор Трегубов, журнал «Главред», 15.12.09 // 14:21

Курултай, національний парламент кримських татар, нещодавно прийняв кілька рішень, важливих і в загальноукраїнському масштабі.
По-перше, головою Меджлісу – вищого представницького органу кримськотатарського народу – переобрано Мустафу Джемілєва. І по-друге, Курултай цього разу не став рекомендувати кримськотатарській громаді голосувати за якогось конкретного кандидата у першому турі президентських виборів. Своєю резолюцією він лише дав татарам пораду обирати серед кандидатів із демократичними поглядами, які підтримують європейські та євроатлантичні прагнення України

Соломонове рішення

А ось наприкінці січня відбудеться позачерговий з’їзд Меджлісу, який обере із двох кандидатів другого туру найсимпатичнішого та рекомендуватиме всім співгромадянам голосувати за нього. Зазвичай рекомендації Меджлісу та Курултаю здатні забезпечити близько 70% голосів татар на будь-яких виборах. Це доволі високий показник, особливо в регіональних межах Криму.


Як розповів «Главреду» кримський політолог Нариман Джелял, під час цього засідання Курултаю думки делегатів розійшлися. Частина з них хотіла рекомендувати громаді підтримати Віктора Ющенка, як це було в 2004 році. Решта виступила проти – їх роздратувало те, що Президент так і не ініціював прийняття закону про захист прав жертв депортації, а згодом – на нещодавній зустрічі з татарською делегацією – відповів щось на кшталт: «Ой, а чому ж ви не нагадали?». Трохи підсолодила пілюлю звістка, що у переддень засідання Курултаю Ющенко дав Генеральній прокуратурі та СБУ завдання вивчити питання відкриття кримінальних справ щодо депортації кримських татар.


Зрештою, Мустафа Джемілєв довів, що є найкращим арбітром у дискусіях татар, запропонувавши соломонове рішення – не рекомендувати конкретних прізвищ до другого туру. Такий практичний підхід влаштував усіх: прой¬де Ющенко – буде Ющенко, не пройде – тут уже нічого не поробиш.


При цьому на засіданні Курултаю лунали і тривожні сигнали. Так, Мустафа Джемілєв прямо закликав співвітчизників «утриматися від насильства, якщо буде вбито когось із лідерів Меджлісу». Нагадаємо, нещодавно кримське МВС повідомляло про підготовку замаху на Джемілєва активістами радикальної ісламістської партії «ат-Такфір валь-Хіджра», яких вдалося затримати в жовтні цього року.


«Ми є другим народом української нації»


«Сьогодні в Криму єдині українці – це кримські татари», – стверджує Джемілєв. Він, безумовно, перебільшує, але не надто. Наразі кримські татари, хоч як дивно це звучить, є найбільш лояльною до Києва громадою Криму. Фактично, це заслуга самого Меджлісу. Його інколи називають «татарським національним парламентом», інколи – «незаконною/незареєстрованою організацією». І те, й інше визначення – некоректні.


Річ у тім, що кримські татари України не мають офіційних органів влади. І не можуть мати, бо українське законодавство передбачає для етнічних громад хіба що національні організації. Себто об’єднання радше культурно-просвітницького, ніж політичного характеру. Тим не менше, повернувшись на Батьківщину та опинившись у відверто ворожому для себе середовищі «нових кримчан» (здебільшого росіян, які приїхали до Криму вже після депортації), кримці змушені були самоорганізовуватися. У 1991 році відбувся так званий Курултай – всенародні збори, під час яких було обрано найбільш поважних осіб, які мали представляти татарську спільноту під час перего¬ворів з іншими спільнотами та офіційною владою.


Незмінним лідером Меджлісу з моменту його створення є Мустафа Джемілєв. Але він не тримається за владу. Ще з 2007 року Джемілєв, зважаючи на свій похилий вік, намагається піти у відставку. Однак Меджліс уже вдруге відмовляє йому в цьому: авторитет дисидента-шістдесятника є дуже високим і стає у пригоді під час вирішення багатьох питань. Сам Джемілєв із цього приводу жартує – мовляв, Меджліс є єдиною радою в Україні, де лідери замість змагання за владу постійно від неї відмовляються.


«Курултай вирішив – за умови нестабільної ситуації в Україні та Криму лідера краще не змінювати», – сказав «Главреду» Шевкет Кайбуллаєв, єдиний делегат Курултаю, який підтримав відставку голови Меджлісу.


«Кандидатура Джемілєва є результатом консенсусу між різними групами кримськотатарського суспільства, – пояснює Ігор Семиволос, директор Інституту близькосхідних досліджень. – Можливо, це не ідеальний вибір із точки зору прогресу та розвитку. Але він як досвідчений та поважний політик здатен утримати Меджліс від розхитування. В інших кандидатів є свої опоненти, що може викликати зайвий розбрат. Як-то кажуть, коней на переправі не міняють».


Із дня свого створення Меджліс є союзником національно-демократичних партій України. Мустафа Джемілєв та його заступник Рефат Чубаров – члени Народного руху України. Популярну думку про те, що татари поступово розчаровуються у київській владі, пан Кайбуллаєв відкидає. «Та зараз увесь український народ розчарований діями влади, – стверджує він. – І ми також незадоволені багато чим. Якісь проблеми для татар є актуальнішими, ніж для інших, але це не значить, що ми маємо претензії до України як держави чи взагалі виділяємо себе зі складу українського народу.


Головна мета татарського національного руху наразі – відновлення свого статусу на історичній батьківщині. Історично кримськотатарська держава існувала 342 роки. З них лише впродовж перших 34 років – як незалежна держава. Далі – як васал Туреччини. Ще 200 років татари жили як окремий етнос у складі Російської імперії та Радянського Союзу. Сьогодні офіційна мета Меджлісу як представника більшості татар – національне та культурне відродження. Але, за словами його чільників, – виключно у складі демократичної України. «Ми є другим корінним народом української нації», – підсумовує Шевкет Кайбуллаєв.


Земельні бійці


Кримськотатарське національне відрод¬ження наразі має два яскраві та конфліктні аспекти. Матеріальний та духовний – питання землі й питання релігії. Саме вони є системними для будь-яких об’єднань кримських татар.


Серед репатріантів залишається значна кількість «безземельників», які вимагають від держави надати їм землю. Офіційно держава має цю вимогу виконувати – згідно із Земельним кодексом кожен громадянин України має право на одержання певної площі землі. Просто для татар, як для колишніх депортованих, це питання актуальніше, ніж для інших націо¬нальних груп. Проблему ускладнює безліч факторів. По-перше, у Криму загалом дуже непрозорий та корумпований ринок землі, а до того ж – давно «все розписано й поділено». По-друге, немає чітких правил одержання ділянок, кожне селище може та полюбляє встановлювати власні порядки. По-третє, татари часто вдаються до самозахоплення земельних ділянок, що спричиняє опір місцевих жителів та установ. Четвертий чинник – земля у різних регіонах Криму дуже відрізняється якістю і ціною. І по-п’яте, немає законодавства, яке обмежило б спекуляції із перепродажем отриманої землі.


Саме тому існує низка організацій, які насамперед відстоюють права кримців у земельних суперечках. Наприклад, «Азатликъ» (Свобода), «Аркъадаш» (Товариш), «Адалет» (Справедливість), «Койдешлер» (Односільчани) та «Авдет» (Повернення). Номінальна чисельність деяких із цих організацій сягає кількох сотень осіб. Реальних активістів у кожній – одиниці чи десятки. Про їхню діяльність завжди можна довідатись із кримської та загальноукраїнської преси.


Так, «Койдешлер» відомий численними протестними акціями на південному узбережжі Криму. «Авдет» пікетував та пікетує Кабінет Міністрів України із вимогою приділяти більше уваги земельним питанням. При цьому він поступово радикалізується: його активісти надсилали протестні листи до Ради Європи із проханням припинити «геноцид кримських татар», який чинить українська влада. «Аркьадаш» відомий боротьбою за збереження та відновлення історичних та релігійних пам’яток, таких як азіс «Салгір-Баба» – могила шанованого татарами святого старця у Сімферополі. Інколи всі ці організації об’єднують зусилля – так, після помилкової атаки українським загоном спецпризначення будинку татарина Мустафи Хаїрова більшість вище¬згаданих об’єднань організували спільну прес-конференцію із вимогою терміново покарати винних.


Окремо діє така група, як «Міллі Фірка» (Народна партія), яку очолює Васві Абдураїмов. Представники цієї громадської організації взяли собі назву татарської націоналістичної партії часів Громадянської війни. Але при цьому вони відомі відверто проросійськими поглядами: у вересні 2008 року, одразу після завершення російсько-осетинського конфлікту, опублікували «звернення до президентів Росії й Татарстану» із проханням захистити братній кримськотатарський народ від утисків українцями. Загалом їхні дії можна схарактеризувати як відверто провокаційні. За словами Наримана Джеляла, «Міллі Фірка» – приклад «позасистемної» опозиції Меджлісу. Її лідери колись вийшли з його лав, змінивши політичні погляди на діаметрально протилежні.


Протурецьких організацій серед кримських татар просто немає – це лише улюблена байка деяких російських та проросійських медіа. Єдиною організацією, що безпосередньо пов’язана із Туреччиною, є «Дюн’я Киримтатар Конгресі» – Світовий конгрес кримських татар. Це спілка дернеків, емігрантських об’єднань. Її реальний вплив на громади Криму – такий самий, як у Світового конгресу українців на наше суспільство. Себто незначний.


Терористи, які не вкрали корову


Серед вищезгаданих організацій є й ті, що використовують для збільшення своєї популярності ісламські гасла – наприклад, «Авдет» і так звана група Абдулаєва, що відкололася від «Азатликъ». Але релігійне питання не є головним напрямком їхньої діяльності. На відміну від деяких інших центрів впливу.


Як розповів на конференції у «Главреді» Олександр Богомолов, президент Центру близькосхідних досліджень, у середовищі кримців ведеться робота проповідників із-за кордону, зокрема із Саудівської Аравії та країн Індостану. Ці люди не є чиїмись «агентами впливу», але пропагують ісламські традиції, дещо відмінні від кримських, – більш жорсткі та консервативні. Саме їхніх нечисленних послідовників часто називають «кримськими ваххабітами», й саме вони часто стають героями новин російських медіа.


Тут слід одразу пояснити підміну понять. Незважаючи на те, що слово «ваххабіт» після чеченської війни у свідомості росіян та українців мало не стало синонімом слова «терорист», насправді ваххабізм – це просто консервативна течія в сунітському ісламі. Ваххабізм є державною релігією такої зовсім неагресивної країни, як Саудівська Аравія.


При цьому тема ісламського тероризму серед кримських татар є улюбленою не тільки для російських ЗМІ. Українські спецслужби також кілька разів повідомляли про успіхи у боротьбі з екстремістами. Так, 12 березня 2009 року прес-секретар СБУ Марина Остапенко звітувала про успіх Служби безпеки у викритті дев’яти іноземців, які намагалися залучати молодих татар до мережі «Хізб-ут-Тахрір». А в жовтні цього року поширилася інформація, що співробітники СБУ та МВС заарештували групу ісламських терористів. Щоправда, дані служб не збігалися – так, СБУ повідомила про п’ятьох затриманих. А МВС – лише про двох, ще й звинувативши колег у тому, що вони розголошенням інформації про самі пошуки мало не сполохали підозрюваних.


То кого ж насправді затримали в Криму? За версією міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, 23 жовтня під час спільної операції СБУ та МВС було затримано громадян Ахмета Емарілієва та Ібрагіма Ісмаїла. У них вилучено зброю – ножі, пістолет, вибухівку, автомат Калашникова, два старезні обрізи. Ісмаїл уже перебував у розшуку за спробу вбивства двох осіб. Емарілієва ж Луценко назвав наставником та лідером кримської регіональної організації терористичної мережі «ат-Такфір валь-Хіджра». Ця організація ставить собі за мету силове встановлення світової ісламської держави, халіфату. Обидва затриманих підозрюються у підготовці низки терактів та замаху на життя голови Меджлісу кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва. А також у спробі викрадення корови. Невдалій.


Сам Джемілєв підтвердив, що йому відомо про можливі замахи на його життя. Але заявив, що на підставі аналізу даних із відкритих джерел та повідомлень своїх друзів із МЗС України підозрює у замахах Державне розві¬дувальне управління Російської Федерації. Тут уже МВС Криму довелося спростовувати заяви керівника Меджлісу: жодного зв’язку між затриманими та ДРУ встановити не вдалося.


Проблема в тому, що навіть поважні можновладці Криму часто плутають різні угруповання, зокрема «ат-Такфір валь-Хіджра» та «Хізб-ут-Тахрір-аль-Ісламі». Перше скорочується до «Такфір», друге – до «Тахрір». Переплутати справді просто, але, окрім звучання назви та віросповідання, між цими групами не так багато спільного. І вже точно немає спільної організаційної структури. Для порівняння: «Тахрір» існує в деяких країнах на офіційних засадах та здебільшого діє ненасильницькими методами. Іноді – методами «непрямого насильства», коли зіткнення з представниками влади не організовують напряму, а лише провокують. «Такфір» же відомий не лише гучними терактами, а й тим, що найбільш фанатичні його послідовники принципово відмовляються від громадянства країни, де проживають, та знищують власні паспорти.


Не всі це знають. «Йдеться про узбеків, які втекли від режиму Карімова до Криму. Їх фінансує Талібан, за яким стоїть бен Ладен», – свого часу прокоментував затримання «екстремістів» керівник кримської міліції Геннадій Москаль. Цим він нагнав страху на багатьох пересічних кримчан, та сміху – на спеціалістів. В Узбекистані режим президента Іслама Карімова воює з «тахрірами», які у нас навіть не занесені до переліку терористичних організацій і друкують власну газету «Відродження». А в Криму затримали «такфірів». Не кажучи вже про те, що Талібан не має безпосереднього відношення до жодної з цих організацій, а бен Ладена пан Москаль явно згадав за принципом – «усе, що я знаю про ісламський тероризм».


Зауважимо, що, на відміну від рідкісного в українських степах «Такфіру», «Тахрір» має певну вагу та є небезпечним для Меджлісу. Його чисельність незначна – на різних акціях, які проводить організація, постійно присутні одні й ті самі кількадесят людей. Але його вплив поширюється через активну пропаганду. Методи, якими діє «Тахрір», у чомусь нагадують методи «харизматичних сект» християнства. Його члени намагаються приводити в організацію родичів та друзів, практикуючи принцип «пірамід». Зрештою, вже є певні симптоми того, що організація набирає сили: так, її представникам у результаті локального конфлікту вдалося відібрати мечеть в Алушті.


«Ми такі організації називаємо сектами, – каже пан Кайбуллаєв. – Їх діяльність спрямована проти кримськотатарського народу. Вони лише розколюють його. Ми впевнені, що до їх виникнення у Криму причетні представники сусідньої держави. На схід від Криму». «Про “Такфір” як про організацію ніхто в Криму взагалі не чув, – уточнює Нариман Джелял. – Тому й запідозрили “російський слід”. Російські спецслужби – єдині, кому може бути вигідна смерть Джемілєва. А от “Тахрір” діє активно – намагається призначати в кримських мечетях своїх імамів, конфліктує з Меджлісом та Духов¬ним управлінням мусульман Криму. Але їх небагато – 100–200 осіб на весь Крим».


Криве дзеркало кримських проблем


До пересічного українця, не кажучи вже про росіянина, звістки про події в Криму доходять у доволі перекрученому вигляді. Щоб не сказати – у спотвореному. Коли депутат ВРУ Андрій Сенченко заявляє, що, за його даними, у Криму проживає 5–7 тисяч ваххабітів, центри яких фінансуються з-за кордону, в уявленні аудиторії виникає образ суворих бородатих дядьок із «калашниковими», яким люди в чорних піджаках передають валізи з грошима. Хоча насправді може йтися про звичайні села, до яких раз на рік приїздить проповідник із Саудівської Аравії. А цифри можуть бути просто перебільшеними – офіційного перепису ваххабітів у нас, на жаль, не проводили.


Через постійне повторення низкою кримських та російських ЗМІ тези, що «кримські татари – агенти Туреччини», з’явився й інший міф. Насправді, Туреччина діє в Криму лише через Міністерство у справах релігій. Вони дійсно організували низку освітніх ісламських проектів, а турецький бізнес інвестував у деякі об’єкти в Криму. Але, за словами Ігоря Семиволоса, вся турецько-татарська співпраця реалізується виключно через Київ, у загальних рамках українсько-турецьких відносин. «Турецькі проповідники навіть отримують спеціальну візу з дозволом на релігійно-просвітницьку діяльність», – пояснює експерт.


Цим стереотипам однаково підвладні і прості українці, і представники політикуму. Навіть ті українці, які із симпатією ставляться до кримських татар, не хочуть докладати знач¬них зусиль, аби їх зрозуміти. Приклад Віктора Ющенка, який просто забув про такий важливий для татар законопроект, не є сумним винятком. Пересічний українець згадує про татар набагато рідше. Саме це і є головною проблемою відносин між двома народами. На щастя, її можна вирішити. Незалежно від того, кого татари підтримають у другому турі виборів.




Найпоширеніші міфи про кримських татар:


1. Кримські татари – родичі казанських, башкирських та інших татар. Родичі, але настільки далекі і «роз’єднані» так давно, що наразі їх ріднить хіба що назва та певна схожість мов. Свого часу «татарами» називали представників усіх націй тюркського походження. Свій внесок в утворення нації кримських татар зробили й інші етноси Криму – греки, готи, слов’яни. Навіть зовнішньо пересічного кримського татарина доволі важко сплутати з казанським.


2. Кримські татари хочуть створити на території Криму національну ісламську державу. Навіть у пропорційному порівнянні таких не більше, ніж українців, які всерйоз бажають відродити Київську Русь у межах ХІ століття.


3. Кримські татари – агенти впливу Туреччини і роблять усе, щоб Крим повернувся до її лона. Історично відносини Криму та Туреччини в чомусь подібні до відносин Польщі та України. Туреччина підкорила молоду татарську державу силою, на кілька століть зробивши ханство своїм васалом. Звісно, не всім татарам це подобалось. У наш час татари співпрацюють із турецьким Міністерством зі справ релігій, у Туреччині діють організації кримськотатарської діаспори. Але таких симпатій до Туреччини, які можна було б порівняти із симпатіями кримських росіян до Росії, серед татар немає.


4. Татари брали масову участь у колабораціоністському русі під час окупації Криму Німеччиною.


5. Татари взагалі не брали участі у колабораціоністському русі під час окупації Криму Німеччиною. Обидва твердження неправдиві. Кількість татар-колабораціоністів була справді помітною – за різними оцінками, від кількох тисяч до десяти тисяч осіб. Але, по-перше, колабораціоністи були серед усіх націй Криму, включно з українцями та росіянами. А по-друге, серед татар були й червоноармійці, і червоні партизани, які, зрештою, також не уникли депортації. При цьому навряд чи колабораціонізм під час війни може слугувати приводом для етнічних чисток щодо цілої нації. Зауважимо також, що в інших випадках народи депортували взагалі без будь-якого приводу.


6. Татари – єдині жертви депортації в Криму. Аж ніяк. Депортацій зазнала ціла низка кримських «малих націй»: німці, болгари, румуни, угорці, італійці, вірмени, греки. Просто чисельність цих субетносів була значно меншою за татарську. Із колись великої громади кримських німців наразі залишилися одиниці – німців депортували ще в 1941-му, заздалегідь, бо радянська влада побоювалася, що вони перейдуть на бік гітлерівців. Кількість кримських греків (нагадаємо, перші грецькі поліси з’явилися в Криму ще у VII столітті до нашої ери) наразі вимірюється кількома сотнями. Єдиний документ, у якому хоч якось аргументується виселення нащадків еллінів, – аналітична записка Лаврентія Берії Йосипу Сталіну. «Провина» греків вмістилася у кількох рядках: «Значительная часть греков, особенно в приморских городах, с приходом оккупантов занялась торговлей и мелкой промышленностью. Немецкие власти оказывали содействие грекам в торговле, транспортировке товаров и т. д.».

http://www.glavred.info/archive/2009/12/15/142100-2.html