Відповіді

• 2001.09.29 | Sam Sobi

  Зомбування звичайне

  <h1>Зомбування звичайне </h1>
  Так, дійсно таке теж може бути, але набагато частіше... ПОСТІЙНО! доводиться мати справу з більш тонким, більш “м'яким” і більш “розумним” зомбуванням — це соціальне програмування, реклама, формування суспільної думки, релігійне (патріотичне, національне й таке інше) <i>виховання</i>. Коротше — зомбування по-суті є “норма життя”, і викликає “обурення громадськості” лише тоді коли це кому-небудь вигідно. Жупел ЗОМБУВАННЯ цілком прийнятний у політичних склоках — із приводу виборів, у релігійних — у зомбуванні звичайно обвинувачують “сектантів”.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2001.09.29 | Sam Sobi

    Задачі зомбування

    <h2>Задачі зомбування</h2>
    Отже ЗОМБУВАННЯ, що ж воно собою являє?
    
    З позиції зомбуючого — це грубо кажучи підпорядкування когось з оточення своїй волі. Отримання <i>слухняного </i>працівника, раба, виконавця... Отже, у залежності від задач зомбуючого формується і визначений тип зомбування — для індивідуального одноразового застосування згодиться і той самий “напівживий-напівздохлий” тип, який оспівується в страшних фільмах та комп'ютерних іграшках, ну а для більш тривалих задач такий тип зомбі не годиться. Повне придушення волі в зомбі робить його “не самообслуговуваним”, отже утримання в господарстві таких зомбяків буде накладним для хазяїна.
    
    Тому в даний час використовується більш “м'який” підхід, крім того маючий на увазі відсутність необхідності особистої участі в зомбуванні цілих груп людей, і задачею даного типу зомбування є створення не окремої підлеглої істоти, а <i>керованого</i> колективу, більш того — здатного до самовідтворення та експансії. У якості такого “колективу” може виступати як якась суспільна формація, так і “антисуспільна”, в залежності від ступеня лояльності до “зомбіфікатора верхнього рівня” буде називатися чи Партією, чи сектою.
    
    В ідеалі така система має пірамідальну структуру — той, хто стоїть нагорі має справу лише з тими, хто знаходиться “під ним”, ті, у свою чергу мають своїх підлеглих. Така система благополучно працює на протязі всієї історії людства...
    
    Поряд з “пірамідальною” системою існують й інші, котрі можуть частинами інкорпоруватися в більш великі зомбуючі утворення, але при цьому мати самостійну область дії, наприклад різні “фанатські клуби”, де публіка в однаковій мірі бере участь у зомбуванні один одного, роблячи ефект “гнойового тепла”.
    
    Однак найважливіша задача “сучасного” зомбування — це підміна <i>своїми програмами </i>індивідуальної частини свідомості кожного клієнта таким чином, щоб він (клієнт) вважав чужу програму своєю власною... тобто досягнення задачі так званого Ідеального Керування, типу тієї організації, що є наявною у мурашнику, термітнику чи в бджолиному вулику.
    
    В усьому іншому зомбування подібне до програмування мікропроцесорів — відкриття пристрою на запис, завантаження програми, перевірка, закриття запису і... як правило підчас зомбування встановлюються різні підпрограми самознищення у випадку спроби перепрограмування.

  • 2001.09.29 | Sam Sobi

    Типи зомбі

    <h2>Типи зомбі</h2>
    Умовно можна розділити зомбяків за ступенем “жорсткості” програмування, та, відповідно за ступенем універсальності їхнього застосування:
    
    1. Той самий “живий труп” — одноразовий, і як правило однозадачний зомбі штучного виробництва. Отримується в результаті “оживляння мерця”, чи шляхом спеціальних ритуалів, у процесі яких знов-таки “умертвляють” клієнта за допомогою спеціального порошочка, потім “оживляють” його тоді, коли у нього практично нічого “свого” не залишилося. Істота, що вийшла, фактично існує тільки за рахунок сили творця-чаклуна, і може здійснювати <i>тільки</i> його волю. Подовгу такі існувати не можуть — “економічно” невигідні. Такий зомбі “не лікується”.
    
    2. Інший “штучний” тип — щось штибу Безумно Закоханого у свого Хазяїна. Отримуються в результаті якого-небудь привороту, як свідомої чаклунської дії, так і “спонтанного привороту” — тільки лише за рахунок харизми того, хто виявився в даному випадку Хазяїном. Даний тип зомбі цілком у стані підтримувати своє існування, здатний на більш-менш “самостійні” дії, які по суті все-таки проходять через фільтр оцінки власних намірів з уявлюваних (чи висловлюваних) позицій Хазяїна. Що примітно, зомбі такого типу можуть збиватися в купи, формуючи в сукупності наступний тип зомбі, а можуть і навпаки — ставати в позицію недопущення нікого до свого кумира... однак отут вирішальне слово за хазяїном — від нього залежить <i>дія</i> підлеглого до тієї пори, доки він знаходиться під контролем. Такий зомбі “лікується”, хоча не завжди, і зовсім не без довготривалих наслідків.
    
    3. Ще один “штучний” тип, хоч і продукований у досить значних кількостях. Можна цей тип назвати “замаскованим”, прихованим, чи “зомбі Спеціального Призначення”. Начебто є людина, в усьому нормальна і невідрізнювана від оточуючих, але за ключовим словом, звуком, якій-небудь команді (і тільки так, а не за власним розсудом) стає “іншою особистістю”, і виконує серію команд, закладених у неї. При цьому вона може начисто забути “минулу особистість” — підмінюється все, аж до особистої історії...
    
    4. “Тусовочний” тип зомбі формується вже в колективних утвореннях — отут уже над індивідуальністю головують програми “тусовки” — свої правила, норми поводження, які можуть істотно відрізнятися від норм формації, що знаходиться “вище” у “харчовій піраміді”. На цьому рівні вже починається конкуренція між різними конгломератами зомбяків.
    
    5. Далі аналогічно — більші формації зі своїми нормами та зі своїм “захистом” роблять кожна свій <i>спеціалізований</i> тип зомбі під вирішення яких-небудь конкретних, “потрібних суспільству” (чи ще кому) задач. Каральні структури, наприклад перепрограмують своїх зомбі таким чином, щоб “загальнолюдські норми моралі” не заважали їм виконувати доручену роботу, політичні формації програмують своїх діячів у дусі впевненості, що <i>вони працюють заради загального блага</i>, і <i>мета виправдує засоби</i>. У кожній із суспільних структур існує свій специфічний набір програм, у чомусь суперечний набору, що прошивається в наступний тип зомбі — тих, кого називаються “нормальними людьми”, громадянами і так далі. Ці останні повинні керуватися пропонованим їм набором “загальнолюдських цінностей”. Отут, як приклад, можуть підійти формації релігійного штибу, які програмують паству в дусі, що не відповідає <i>суспільної необхідності</i> — то віра забороняє убивати, то віра забороняє споживати щось таке, на споживанні чого тримається половина економіки, чи ж просто — віра ВІДВОЛІКАЄ від СУСПІЛЬСТВА, фактично ведучи клієнта з під влади того зомбуючого утворення, яке у даний момент тут вважає себе головним.
    
    Варто помітити, що в одній істоті цілком благополучно можуть уживаються зомбі різних типів, не заважаючи один одному, а то і створюючи видимість чогось особливого, що не піддається запропонованій класифікації.

  • 2001.09.29 | Sam Sobi

    Відмітні риси зомбі

    <h2>Відмітні риси зомбі</h2>
    Зомбі 1-го типу відрізняються тим... що “виглядають як зомбі” . Інші ж зовсім не завжди виглядають якось особливо. Форма одягу може іноді вказувати на приналежність до визначеної групи, але вона не є надійним критерієм. Основна відмітна ознака зомбі будь-якого типу — ВПЕРТІСТЬ, яка приймає агресивні форми навіть при невеликих зовнішніх спробах “поколупатися у програмі”. Отут спрацьовують “системи захисту”, що можуть довести клієнта до прямого фізичного самознищення, якщо “перепрограмувати” беруться грубо і нагло. Велика частина самогубств пов'язана саме з цілеспрямованим, чи ж спонтанним “перезомбуванням” з боку суспільства, близьких людей, представників інших зомбуючих формацій.
    
    Як правило зомбі не знає що він зомбі, і коли у клієнта є яка-небудь досить жорстка програма, то він сильно розбурхується, якщо поцікавитися його здоров'ям , чи висловити вголос припущення про його зомбування.
    
    Інша відмітна риса зомбі (не штучного типу) — необхідність усенеодмінно доводити “свою правоту”, такий активний прозелітизм, потреба залучити якнайбільше прихильників тієї ідеї, що він <i>уже вважає своєю</i>. Звичайно ж характерна нездатність вислуховувати заперечення чи різні аргументи, висунуті його опонентами.
    
    Ще одна характерна риса — передбачуваність поведінки у визначених обставинах, <i>автоматичний</i> “відгук” на команди, властиві для його групи, тобто дія відбувається <i>минаючи свідомість</i>.

  • 2001.09.29 | Sam Sobi

    Засоби зомбування

    <h2>Засоби зомбування</h2>
    Засоби зомбування умовно підрозділяються на неспецифічні — такі як соціальне програмування в цілому, так і на специфічні — застосовувані в конкретних областях конкретними зомбуючими формаціями. До останніх можуть бути віднесені всілякі психотехніки — гіпноз, нейролінгвістичне програмування (НЛП), ритуальність — речі досить традиційні та чаклунські; також сюди відносяться і <i>технічні</i> засоби — речі цілком сучасні і наукові.
    
    До сучасних, технічних засобів зомбування по праву можна віднести засоби масової інформації, у першу чергу електронні — радіо, телебачення, інтернет... хоча останній тільки у тій частині, де він “масовий”. Цей “електронний носій” дозволяє донести крім усвідомлюваної інформації — приховане зображення у вигляді горезвісного 25-го кадру, “диспарантним”(оберненого маскування) методом, чи іншими. Аудіо-каналами можна донести приховане акустичне повідомлення у вигляді музики чи у вигляді фонового “шуму”, що дійде до підсвідомості минаючи “метикувалку”.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2001.09.29 | Гура

      Из книги Романа Ронина "Своя разведка"

      Зомбирование
      
      Под термином "зомбирование" подразумевается форсированная
      обработка подсознания человека, благодаря которой он теряет
      направляющий контакт со своим прошлым и программируется на
      безоговорочное, притом неосознаваемое подчинение приказам своего
      хозяина. Известны "жесткое" и "мягкое" психопрограммирование, причем
      "жесткого" зомби нередко удается определить по "экстерьеру" и манере
      поведения (отрешенность на лице, не соответствующая выражаемым в
      словах эмоциям, необычность цвета белков глаз, вялые интонации голоса,
      неправильная речь, отсутствие способности сосредоточиться,
      замедленность реакций и провалы в памяти, нелепая стереотипность
      поведения...), тогда как "мягкий" зомби по существу ничем не
      отличается от всех других людей.
      Профессиональное зомбирование по "мягкой" категории чрезвычайно
      сложно и требует досконального изучения психофизиологии объекта,
      использования специальной медицинской и компьютерной аппаратуры,
      задействования кодировщиков-гипнотизеров, виртуозно владеющих техникой
      многоступенчатого гипноза.
      Для ориентирующего ознакомления с типичными приемами
      зомбирования, представим пару простеньких, но отработанных на практике
      методик "жесткого" психического перепрограммирования человека.
      
      Метод 1
      
      - персону изымают из ее прежней среды, контакты с которой
      полностью прерываются;
      - режим дня должен целиком противоречить ее прежним привычкам;
      - активно провоцируется недоверие ко всем, кто жертву окружает
      (ее нагло обманывают, на нее подло доносят, ей злобно угрожают...);
      - осуществляются непрерываемые акции дискредитации (подтасовка,
      высмеивание...) всего, чем человек дорожит;
      - диета преимущественно углеводная и безбелковая, с подмешиванием
      отупляющих сознание препаратов (аминазин...) и обязательным
      недосыпанием;
      - по достижении состояния тупого безразличия, проводится
      необходимое кодирование приемами активного внушения или гипноза.
      
      Метод 2
      
      Этот вариант слагается из трех последовательных ступеней, таких,
      как:
      - промывание мозгов (очистка памяти от некогда ею воспринятого,
      ломание временно-пространственных ориентиров, создание безразличия и к
      прошлому, и к будущему...);
      - словесное кодирование (активное воздействие на психику, в
      которую внедряют определенные идеи и представления...);
      - закрепление (контроль усвоенности внедренного...).
      *Техника реализации этих фаз обычно такова*:
      - используя гипноз и сильные снотворные (к примеру, барбамил с
      подмешенным к нему аминазином...) объект погружают в длительный (дней
      на 15) сон, причем два раза в сутки его шокируют электротоком (в
      манере судорожной терапии при амплитуде импульсов до 150 вольт),
      который пропускают через голову;
      - в течение 10-15 дней круглые сутки через наушники прокручивают
      запись необходимого внушения, а в завершение каждого сеанса для более
      рельефного воспринимания внедряемого, объект подвергают действию
      электрошока, но электроды здесь подведены к ногам;
      - объекта пичкают наркотиками и нейролептиками, подавляющими его
      волю (аминазин...); на этом фоне проводят многочасовые беседы, во
      время которых проверяется, насколько хорошо усвоено внушенное.

• 2001.09.29 | Sam Sobi

  Соціальне програмування.

  <h1>Соціальне програмування. </h1>
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2001.09.29 | Sam Sobi

    Що це таке

    <h2>Що це таке</h2>
    Соціальне програмування — це теж що і <i>зомбування </i>(яке щораз з обуренням відзначають у діяльності різних “сект”), хіба що в даному випадку воно направлене “на користь суспільству” (соціуму) — тій структурі, яка у нинішній людській реальності стоїть <i>над</i> індивідуумом, і має <i>свої власні</i> задачі, відмінні, у загальному випадку, від задач <i>індивідуальних</i>.
    
    Суспільство формується з окремих людей, точніше зі “здатних бути окремими” і воно може розглядатися як істота, з однієї сторони вбирає в себе властивості окремої людської істоти, а з іншого боку - керує свідомістю кожного свого члена (<i>громадянина</i>).
    
    Як всяка істота, вона може бути і “хворою” і “здоровою” (за <i>оцінкою</i> відповідного “оцінювача”), переживає своє “народження”, “ріст”, “старість” і “смерть”... і оскільки в даному випадку розглядається <i>людське</i> суспільство — вмирати воно не квапиться. Тому суспільству доводиться піклуватися про <i>відтворення ресурсу</i>, у даному випадку ресурсу <i>людського</i>, от і усяка свіжонароджена людська істота негайно піддається програмуванню її індивідуальної свідомості таким чином, щоб привести її <i>персональне</i> усвідомлення (сприйняття, тип мислення і все інше) у відповідність з “завданнями суспільства”. Результатом такого програмування буде “людина суспільна”, така, котра вже не може обходиться без суспільного оточення, і не може себе уявити поза участю у всіляких <i>людських справах</i>.
    
    Взагалі ж, усе відбувається цілком “автоматично” — дитина відразу від народження опиняється в <i>соціально-культурному оточенні</i>, і починається процес приведення її у відповідність з тими “нормами”, які властиві сформованій тут і тепер культурі. Далі процес такого “побутового” зомбування продовжується на більш широкому полі діяльності — люди дивляться <i>однакові</i> фільми, читають ті самі книги, слухають ту саму музику, однаковим чином формують сферу своїх інтересів...
    
    Можна сказати, що суспільство (соціум) за посередництва своїх членів вносить у свідомість індивідуума визначений набір <i>постулатів</i>, вигідних <i>даному конкретному суспільству</i> таким хитрим чином, що людина приймає привнесені програми, суспільні догми за “<i>власну</i> думку”, і керується запрограмованим набором так, начебто це ЇЇ персональні інтереси.

  • 2001.09.29 | Sam Sobi

    Базові програми:

    <h2>Базові програми:</h2>
    <b>Самоототожнення з фізичним тілом:</b>
    
    Кожен <i>член суспільства</i> з народження привчається ототожнювати себе зі своїм тілом, і день за вдень ця концепція зміцнюється в процесі подальшої взаємодії із суспільством. У першу чергу під “Я” людина розуміє своє фізичне тіло, і “своє” благополуччя зв'язує зі своїм фізичним станом. У соціальному аспекті її вже більше турбує “як вона виглядає”, замість того “чим вона є насправді”.
    
    У результаті такої орієнтації формується специфічний спосіб мислення, за якого на перше місце виноситься задача збереження свого тіла в якості “ідентифікатора”, що робить її відмінною від “інших людей”, які мають <i>свою історію</i>. Це ж служить показником займаного місця в соціумі, визначником <i>соціальної ролі</i> кожного індивідуума, що призводить до стурбованості своєю “особистістю”, своєю “єдиною” <i>соціальною роллю</i>.
    
    Це ж формує залежність від безлічі вироблених суспільством “матеріальних цінностей”, і невіддільного від них набору суспільних умовностей (мода, світогляд, мораль, тощо). Роль <i>фізичної особи </i>є структурною одиницею того соціального формування, на існування в якому людина і програмується.
    
    Грубо кажучи, потрібно “мати пристойний вигляд”, що відповідає суспільним поняттям про “пристойність”, і відповідний до прийнятої соціальної ролі — начальник у костюмі, “багатий” — з товстим пузом, “щасливий і забезпечений” — з відповідною міною на обличчі, жінка — <i>приваблива. </i>Забезпечення належного вигляду має на увазі споживання (і старанне добування) відповідних, виробленим суспільством штуковин та послуг, доступ до яких лімітують різні <i>соціальні інститути</i>.
    
    Та ж фіксація на тілі й програмує людину на завчання міфів про здоров'я, <i>лікування</i> болячок тіла засобами, які поставляються суспільством, у схвалених суспільством закладах. Усякого роду “цілительство”, орієнтоване не на тіло перестає цікавити правильно запрограмовану людину.
    
    <b>Психологічна проекція: </b>
    
    Будучи <i>Членом суспільства</i> людина “проектують себе” на своє суспільство, відмовляючись нести <i>індивідуальну</i> відповідальність за <i>власні</i> дії, виправдуючи їх чи <i>суспільною необхідністю</i>, чи гнітом соціальних же обставин, мовляв так “треба”.
    
    Людська діяльність <i>обумовлена</i> суспільством, і люди, під таким приводом не вважають себе відповідальними за те, що роблять <i>відповідно до прийнятої соціальної ролі</i>. Для цього існує (однак, НЕ у всіх мовах) форма множини особистого займенника — МИ. Говорячи “ми” людина вже знімає із себе персональну відповідальність, перекладаючи її на деяку віртуальну “множинну істоту”.
    
    З іншого боку, суспільством нав'язується гра у фіктивну відповідальність, коли “я несу за тебе відповідальність (перед суспільством), тому ти винен (мені)”.
    
    <b>Наголос на Вирощування Особистості:</b>
    
    Пропаганда ідеї <i>служіння особистості суспільству </i>не має змісту без формування з людини “сильної особистості”, а для цього необхідно приділяти більшої уваги формуванню цієї<i> особистості</i> на шкоду розкриттю <i>індивідуальності.</i> Тобто “цінність” особи за ідеєю повинна розглядатися в зв'язку з “суспільною корисністю”, і ніяк інакше...
    
    Те ж вирощування особистості представляється суспільством людині як єдиний спосіб “виділитися з маси”, заслужити повагу та поклоніння. І мало того, що представляється — <i>втовкмачується</i> <i>необхідність</i> виділятися, показуватися.
    
    <b>Фіксація <i>особистості</i> на культурно та соціально обумовлених поняттях про<i> благополуччя</i>:</b>
    
    ... включає у себе <i>соціальні</i> поняття про владу, силу, красу, захищеність, <i>з</i> наголосом на емоційні “ознаки” цього “благополуччя”. Тобто не те добре, що просто добре і “подобається”, а лише те, що визнано “гарним” у даному суспільстві. Отут розходження сильні від суспільства до суспільства, якщо в одному добре “убити невірного”, то в іншому — убивство прийнято відносити до компетенції спеціальних суспільних структур, яким видана “ліцензія на убивство”.
    
    </b>Фіксація на “виграв-програв” сценарії життя:</b>
    
    ... замість “виграв-виграв” сценарію, тобто такого, де програючи в одному — обов'язково виграєш у чомусь іншому.... Людина привчається не помічати даного явища, інакше важко буде від неї очікувати завзяття в досягненні соціально-схвалених досягнень. Це передумова для формування “змагальної” тенденції на життєвому шляху.
    
    <b>Фіксація “змагальності”:</b>
    
    — на тій безглуздій людській діяльності, яка заснована на ідеї “змагання” замість ідеї “ситуативної кооперації”. Разом з фіксацією на фізичному тілі це дає феномен “спорту”, та іншої витратної діяльності, спрямованої лише на те, щоб людина <i>завжди була чимось зайнята</i>, та не залишалося вільної уваги для того, щоб звернути її на речі які не стосуються <i>соціально-обумовлених.</i>
    
    При повному зануренні у змагальний процес — єдиним об'єднуючим людей фактором, і засобом міжперсональної взаємодії стає <i>суспільство</i>, яке тим самим створює видимість власної необхідності для людини... якщо всі люди змагаються, то суспільство покликане примирити їх у вільний від змагань час, направити “групи змагаючихся” на “міжнародні” змагання, коли це необхідно даному суспільству в його змаганні з іншими соціальними формуваннями.
    
    <b>Фіксація на “авторитетах”:</b>
    
    ...оголошуються такими “суспільною думкою”, і використання суспільно-санкціонованих арбітрів у вирішенні будь-яких часткових питань. Тобто якщо “я так сказав” — звучить непереконливо, а “так сказав високошановний такий-то” — це вже приймається за доказ.
    
    Список “авторитетів” специфічний для кожного конкретного суспільства, для свого часу і місця, може змінюватися в залежності від поточних соціальних тенденцій і формуватися за допомогою відповідних технологій. В даний час “головний авторитет” в області практики — НАУКА, в області “духовного” — ЦЕРКВА, тоді ж як “інші” — це всілякі чаклуни, мракобіси, єретики.
    
    Основні моменти даної “програми” такі:
    
    а) визнання авторитетами тільки тих, кого “суспільство” у даний момент виставляє як авторитети, наприклад позначивши <i>ключовими ярликами </i>штибу “загальновідомий”, “знаменитий”, “визнаний”;
    
    б) неприйняття будь-яких ідей, не підкріплених посиланнями на санкціоновані суспільством авторитети;
    
    Унаслідок цього виховується незаперечна “віра в друковане слово”, яка виражається у тому, що людина, зіштовхнувшись з чимось для неї сумнівним у першу чергу цікавиться “а де про це написано?”. У даний час характерна незаперечна віра в науку і науковий (редукціоністський - складні поняття виводяться з простих законів) підхід до сприйняття світу... також сильний авторитет <i>візуальної</i> інформації — те, що “бачив своїми очима”... у телевізорі.
    
    У той же час, як для суспільства в цілому <i>пропонується</i> набір авторитетів — усередині самого “авторитарного утворення” відбуваються процеси дільби “місця під сонцем” аналогічні за принципами формування “бандитським співтовариствам” (академічні банди).Усі можливі області діяльності людини “огороджуються червоними прапорцями”, куди “непосвячених”, не сертифікованих представниками відповідного клану не допускають. Формуються суспільні авторитарні монополії, такі як “монополія на доступ до тіла” (медицина), монополія на вбивство (силові інститути), монополія на рекет (податкові інститути), які не допускають конкурентів — усіляких “цілителів”, “бандитів”, “злодіїв”. Отут ідея в тому, що неважливо що і як ти робиш — важливо чи є в тебе на це “ліцензія”, як символ Авторитету.
    
    <b>Фіксація на алопатичній концепції у виправленні неполадок:</b>
    
    — “лікувати симптом так, начебто це є причина”. Тобто лікувати прищі, лікувати геморой... а не причини, що їх викликали. Той же підхід практикується і в інших областях, окрім медицини — у соціальних, наукових та інших областях. У сполученні з фіксацією на тілі, і на “авторитетах” це дає ефект “пошуку потрібної таблетки” у підході до будь-яких проблем... і коли існує попит — розвиваються відповідні структури (академічні банди), які займаються виробництвом “таблеток” як медичних, так і соціальних, і політичних та інших.
    
    Це дає обґрунтування для сенсу “соціальних інститутів”, які проголосили своєю задачею розробку подібних “таблеток” як від виразки, так і від усяких криз. Начебто Інститут Проблем Керування займається “таблеткою керування”, пеніцитарні (тюрми, колонії, тощо) заклади розробляють “таблетку від злочинності”, й усі вони за такого розклАду виглядають потрібними та необхідними.
    
    <b>Несприйняття будь-яких альтернативних ідей:</b>
    
    Образно кажучи, у свідомість вводиться “код захисту від несанкціонованого доступу” що проявляється у різкому, “спазматичному” неприйнятті ідей, які суперечать запрограмованому уявленню про те, якою “повинна бути” соціальна система (з усіма своїми паразитичними, живучими за рахунок громадян суспільними структурами, що існує лише завдяки індукованій<i> вірі в необхідність</i> їхньої підтримки). Інакше кажучи це специфічне налаштування сприйняття, яке не дозволяє дійти до свідомості всім “нововведенням”, що не вписуються в поточну концепцію суспільства. Цей “код захисту” за ідеєю повинен вже спрацювати при читанні даної статті, оскільки те, про що тут говориться — сильно суперечить Базовим Соціальним Програмам відразу за декількома пунктами: це не авторитетно, написано не “фахівцем”, не пред'явлена Ліцензія на право публікації матеріалів в інтернеті й так далі...
    
    <b>Толерантність до “подвійної моралі”</b>
    
    А ось тут — “санкціонований доступ” до прошитої у свідомість людини програми, свого роду “чорний вхід”, який дозволяє динамічно перепрограмувати суб'єкта під поточні суспільні задачі.
    
    Користаючись “паролем Адміністратора” (Суспільна Необхідність) можна змусити людину сприйняти одну й ту саму <i>фактичну </i>дію і як втілення справедливості (від Імені Суспільства), і як злочин (дія за чиєюсь <i>індивідуальною</i>, не підкріпленою Суспільством ініціативою). Наприклад, примусове вилучення майна в громадянина в одному випадку іменується рекетом, грабежем — будучи виконаним із санкції відповідних суспільних інститутів буде називатися збором податків, внесків, тощо. Вандалізм, який коїться під гаслом Суспільної Необхідності (боротьби з піратством) — уже не вандалізм, а Справедливе знищення контрафактної продукції (тут головне — наявність “ліцензії на злочин”). Убивство — лише тоді називається убивством, коли виконано особами, які не мають на те дозволу (чи наказу) від відповідного соціального інституту. Якщо на це існує “ліцензія”, то це вже страта, чи справедлива перемога над ворогом, чи лікарська помилка.
    
    <b>Віддавання на відкуп суспільству права вирішувати <i>свої</i> проблеми.</b>
    
    Унаслідок <i>психологічної проекції себе на суспільство</i> стає логічним зобов'язати людину передавати <i>своє право вирішувати свої (індивідуальні) проблеми</i> суспільству, і його <i>соціальним інститутам</i>:
    
    Наприклад “інститут шлюбу” переводить проблеми міжперсонального міжсексуального (більш модняво: міжгендерного) спілкування з області індивідуального в область суспільного — вже Суспільство (в особі соціального оточення) вирішує, чи жити цим двом разом, чи окремо, скільки їм зробити дітей.
    
    “Судова система” буде займатися індивідуальними розбіжностями між окремими членами суспільства. Відносно недавно (менше 100 років тому) людина була остаточно позбавлена права самостійно розібратися зі своїм “кривдником” без участі суспільства... Якийсь час допускалися всілякі “дуелі” (і навіть вважалися шляхетною справою), але до них уже було залучене суспільство. В такий спосіб здійснюється Основна Задача Соціуму — встановлення суспільного бар'єру між ресурсами й окремими споживачами (членами суспільства).
    
    Є побічний ефект такої установки — віддавши своє право вирішувати свої проблеми, людина одночасно перекладає відповідальність за себе на оточуючих, але це не заважає суспільству тому, що псує індивідуальне існування. Відмовившись приймати відповідальність за себе, людина втягується у гру прийняття на себе відповідальності за інших, і стає як це і потрібно — соціально орієнтованим суб'єктом.
    
    <b>Обов'язок робити потомство:</b>
    
    Дуже важливий для суспільства момент, оскільки ніщо інше, крім наявності дітей у суспільному оточенні не прив'язує з такою силою індивідуума до соціуму... і ніщо не робить людину настільки залежною від усіх інших суспільних схем поведінки. Тому небажання/нездатність робити потомство виявляється вадою, гідною найжорсткішого осуду. Звідси виникає все більш і більш могутня фіксація людей на сексі — він стає чи не найголовнішою темою <i>суспільного змагання</i>, головним “здобутком” і метою існування. Коли важко суспільству спонукати публіку до усвідомленого самовідтворення, створюються умови, за яких відтворення все ж таки буде, нехай навіть внаслідок втрати <i>змагальності.</i>
    
    Фіксуючи людей на цих питаннях, суспільство забезпечує самовідтворення в рамках усе того ж “стилю” соціального програмування — батьки виконують програмуючу роль самі “передаючи свій досвід”, а по-суті — відтворюють, перезаписують уже прошитий у них набір “програм”.
    
    <b>Почуття ПРОВИНИ</b>
    
    Однак чи не найголовнішим рушійним елементом усіх цих соціальних програм є виховуване з дитинства почуття провини: провини перед батьками (за витівки і нанесені збитки), провини перед потомством (наприклад за незалишення йому багатої спадщини), провини перед суспільством (за невиконання ухваленого їм), провини за безліч речей, до яких індивідуум фактично не має ніякого відношення.

  • 2001.09.29 | Sam Sobi

    Цілі соціального програмування:

    <h2>Цілі соціального програмування:</h2>
    <b>Створення бар'єру між життєвими ресурсами та індивідуальним споживачем</b>
    
    Експлуатуючи міф про власність, “шляхи розподілу” вибудовуються таким чином, щоб у <i>громадян</i> не було безпосереднього, не контрольованого суспільством (соціальними інститутами) доступу до всіх ресурсів. Наприклад, щоб одержати порцію їжі, потрібно спочатку попрацювати “на суспільство” (віддати йому свій час і силу), одержати “грошовий еквівалент”, звернутися з ним в інший соціальний інститут, і вже там отримати їжу. Так само це стосується і всіх інших життєвих ресурсів, включаючи чисто фізіологічні потреби.
    
    Для потреб “духовних” створені свої соціальні інститути такі як церква, підцензурне мистецтво та інше.
    
    В даний час цей бар'єр підсилюється — у "розвинутих" країнах населення вже має дуже убоге уявлення про те, звідкіля і як береться їжа... американці, побачивши квашену в бочці капусту не повірили, що “Це” можна їсти .
    
    Аналогічний бар'єр ставиться навіть на... тілі споживача. Тобто “не можна займатися самолікуванням” — цим може займатися тільки “фахівець з ліцензією”, і це поширюється вже на ті речі, які взагалі ж розв'язувані винятково індивідуальною волею людини. “Вчені говорять” — свого роду заклинання<i>,</i> засноване на ідеї “авторитетів” диктує запропонований суспільством “стиль життя”, як “мода” диктує стиль одягу... і таке інше.
    
    <b>Повне заволодіння вільною увагою індивідуума</b>
    
    Це одночасно і мета суспільства, і засіб впливу на людину. Суспільству потрібно, щоб максимум інформації людина отримувала саме через суспільні фільтри, а не безпосередньо, тому потрібно, щоб людина <i>постійно була зайнята</i> — зайнята добуванням життєвих ресурсів, зайнята міркуваннями на “суспільно-корисні” теми, цікавилася політикою, мистецтвом, іншими суспільними феноменами. Дуже важливо, щоб людина не залишалася наодинці із собою, “наодинці з природою”, тому суспільне регламентування поширюється по можливості на всі доступні керуванню прояви людини... і цей набір постійно розширюється і поповнюється. Переорієнтувавши ВСЮ увагу людини тільки лише на <i>людські</i> прояви і продукти її суспільної діяльності, суспільство забезпечить повне доведення до людини “суспільних директив” і наказів, безупинне підлаштовування “прошитого” у людській свідомості “програмного забезпечення”. Чим більш успішно суспільство<i> володіє</i> увагою людини, тим ефективніше та своєчасніше можна заміняти раніше запрограмовані “незаперечні авторитети” на більш нові, провертаючи тим самим “соціальні революції” чи проводячи “м'які реформи”.
    
    В часи відносної стабільності, суспільство також зацікавлене в утриманні під своїм контролем уваги індивідуума (розвагами, змаганнями), щоб затримати зародження “деструктивних” настроїв у громадян.
    
    <b>“Ідеальне” керування</b>
    
    Усі ці принципи, будучи успішно запрограмовані, сприймаються людиною як щире, єдино можливе і правильне — ті самі Загальнолюдські Цінності, які формують “людину суспільну” — та сама істота, на якій це саме Суспільство благополучне паразитує, не створюючи особливо помітних незручностей для людини. Виконуючи <i>задачі суспільства</i> людина перебуває у впевненості, що все що вона робить — робить винятково по <i>своїй волі</i>, по-суті виконуючи “невисловлений наказ”. Більш того, при “ідеальному керуванні” кожен, знайшовши для себе прийнятну роль, сприймає її як благо, і діяльність у цьому напрямку приносить йому моральне задоволення.

  • 2001.09.29 | Sam Sobi

    Засоби соціального програмування

    <h2>Засоби соціального програмування</h2>
    Саме явище <i>соціального програмування</i> було розпізнане давно, правда це відносилося до області окультного та магічного. І воно завжди становило значний інтерес для можновладців. Усяке державне новоутворення в той чи інший спосіб прагнуло використовувати накопичені досягнення в області керування людською свідомістю та поведінкою, вдаючись до допомоги відповідних часу “Носіїв Знання”. Французька революція відбувалася за активної участі масонів, гітлерівська Німеччина виявляла гостру цікавість до “секретів Тибетських Лам”. Незважаючи на проголошений офіційно <i>атеїзм</i>, весь радянський лад ніс на собі відбиток окультизму.
    
    Таким чином, у кожному конкретному суспільстві завжди існують сили, більше за інших зацікавлені у вивченні питання соціального програмування, та розробкою нових засобів впливу на свідомість людей.
    
    Якщо для потреб “просто суспільства” досить поточного програмування, що автоматично самовідтворюється, (у процесі виховання нового покоління <i>в осередку</i> суспільства та його соціальних інститутів), досить заклинань у випадках оперативного втручання в цей процес, то для <i>потреб зацікавлених сторін</i>, тобто вже не для СУСПІЛЬСТВА (соціуму), а для ДЕРЖАВИ потрібен постійно поповнюваний набір технічних, психологічних, психотронних та інших засобів впливу. Коли ж суспільство паразитує на індивідуумі — держава паразитує на соціумі, тому їй потрібні засоби для формування вже не свідомості окремого індивідууму, а “суспільної свідомості”.
    
    Засоби масової інформації, тільки лиш базуючись на своїй авторитарності, вже можуть дуже динамічно змінювати відношення суспільства до будь-яких проблем, переключати увагу людей з однієї теми на іншу. Побачене у телевізорі, психологічно сприймається як побачене своїми очима, і фільтруючи інформацію можна прямо впливати на свідомість людей, подавати їм різні міфи, що будуть сприйняті як істина в останній інстанції.
    
    Однак лише вибірковою подачею інформації не обмежуються можливості телебачення у справі маніпуляції суспільною свідомістю — існують специфічні засоби так званого психотронного впливу, які враховують особливості людського сприйняття, її свідомого та несвідомого. Це питання — питання зомбування населення “за допомогою якихось страшних технологій” — періодично піднімається в ЗМІ, і вже саме по собі починає працювати на зомбування... звичайно інтерес до проблеми психотронного впливу на людей виникає перед якими-небудь виборами...
    
    Так що ведеться активна робота в області “промивання мізків” за допомогою сучасних електронних технологій, інформація про яку спливає на поверхню періодично, а в інший час як правило лунають висловлення, мовляв “усе це маячня, це лише способи залякати населення, а насправді подібних технологій не існує, роботи в цій області не проводяться”.
    
    <h3>Соціальні Заклинання</h3>
    “Соціальні заклинання” підмінюють собою широкий набір ідей, свого роду штампи, прописані у свідомість людини у ході соціального програмування, свого роду “машинні інструкції” працюючі в механізмі “нормальна Людина”. Це і “заглушки”, які оперативно ставляться оточуючими на небажаних суспільству напрямках розумового процесу.
    
    Ці заклинання активізують прошиті в людині програми, направляючи вільні ресурси індивідууму в прокручування вже “старих” програм замість того щоб діяльність його направлялася в яке-небудь інше русло. Таких заклинань існує безліч, причому адаптованих для різних соціальних шарів, для різних соціальних інститутів і навіть для локальних груп типу родини — Тато сказав!!! — і синочок уже весь зачарований. У куток поставлю!!! — це заклинання, вимовлене належним тоном змусить думати, що це прямо якесь жахливе покарання, якого <i>треба</i> боятися.
    
    Для вулиці, для більш широких соціальних утворень теж вироблений визначений набір, наприклад:
    
    <b>Сам-то ти хто такий?</b> — Активізує почуття власної значимості, яке включається в роботу, змушуючи опонента доводити свою значущість. Надихає на будівництво особистої історії в більш вигідному людині руслі.
    
    Кому ти потрібний?</b> — Активізація постійно втовкмачуваної “легенди про потрібність”, тобто йде залучення в одну з основних “соціальних ігор”, які займають собою всю увагу людей, і забирають всю їхню вільну силу.
    
    Попутно, піднімається соціально-значуще лякання <i>самітністю</i>, мовляв якщо ти нікому не потрібний, то з ким ти (хто з тобою) залишиться? Таке заклинання за суттю є погрозою остракізму. Суспільство, соціум як явище — тримається в основному на цьому страхові, тому ідея необхідності приналежності до того чи іншого суспільства навіть не ставиться під сумнів, чого лиш варта фраза одного із соціальних авторитетів: “Жити в суспільстві, і бути вільним від суспільства неможливо”.
    
    <b>Де це написано? ХТО тебе цьому навчив?</b> — ці, та подібні висловлювання змушують шукати авторитетів із соціально-схваленого списку, тим самим збиваючи з попередньої теми розмови. Уже забули що “ЦЕ”, і мова йде про “ЗВІДКИ”, і в такий спосіб знімається суб'єктивна значимість викладеної інформації, порушуючи процес подальшого ходу думок. В даний час існує такий “універсальний авторитет” — наука, тому безліч виникаючих питань, які мучать людей можуть бути зняті в багатьох випадках чарівною фразою "Наука це заперечує!", а сумніви з приводу правильності тих чи інших розпоряджень у частині напряму думок знімається заклинанням "Наука це довела!". В інших місцях, в інший час аналогічним способом використовуються посилання на інші “прошиті в мозках” авторитети — їх роблять скрізь, де присутнє як завгодно мале “скупчення однодумців”. Це може бути Великий Учитель, чи Завідувач Кафедрою, чи інший вождь партійного або сектантського призначення.
    
    <b>Байдужість — гірший із гріхів!!!</b> — запуск оцінювання. В такій формі подачі не дається шансів узяти під сумнів саме твердження, тому що використовується інше, більш базове заклинання (метапоняття) “гріх”. Таким чином, виходить що гріхом оголошується нестача “оцінювача” в людині, адже “небайдужість” має на увазі наявність прихильності до чого-небудь, сприйманого за “своє” та неприйняття чогось, вважаного “чужим”.
    
    <b>...ЯКЩО він/вона помре?</b> — відволікає від усвідомлення неминучості смерті як “його”, так і в першу чергу того, до кого звернене це заклинання. Таким способом стимулюється “відчуття безсмертя”, людина перестає жити в поточному моменті (вона може собі це дозволити тому, що в неї нібито попереду необмежений час) і перенаправляє свої сили чи в область вже минулого, чи неіснуючого майбутнього. Туди ж відносяться інші заклинання із серії "Що ти БУДЕШ робити ЯКЩО... ?". Це “якщо” ще досі не існує, але вже стимулюється процес індульгування, тобто віддавання сили на неіснуюче в той час, коли вже існує щось, що вимагає особистої участі, уваги.
    
    Попутно запускається “синдром нещасної дитинки”.
    
    Варіації на тему “Будь ти на моєму місці...” і “Будь я на твоєму місці...” : Людям узагалі не властиво задовольнятися <i>своїм</i> місцем, як не властиво взагалі приймати на себе відповідальність за власне життя, тому в неприємних випадках дані заклинання використовуються для впадання в індульгування, що з'їсть усю зайву енергійність.
    
    Заклинаннями ж є всілякі звертання:
    
    <b>Громадяни пасажири!</b> — усі відчули себе пасажирами, та ще й громадянами... включена цивільно-пасажирська програма.
    
    <b>Хворий Петренко!</b> — у клієнта запрацювала програма хворого, і він смиренно йде на укол.
    
    <b>Товариші!!!</b> — ...тут усе ясно.
    
    <b>Гей ти! Козел!!!</b> — крикнути в спину юрбі... і скільки народу на це обернеться?
    
    <b>Панове!</b> — теж запрацювало в кожного своє, хто відчує себе товстішим, а хто образився.
    
    Кожне таке заклинальне звертання активізує відповідну соціальну програму. Якщо йде Звертання до народу — значить варто включати патріотизм, думати не про справи, не про себе, а про Всю Державу, відчути велич. Якщо громадяночка! — тут варто відчути свою соціальну незахищеність, щоб патріотизм і всіляке інше не перешкодили заплатити штраф. ТИ!!! — наказ відчути себе відділеним від усіх “соратників”, і діяти не усередині своєї зграї, а окремо. Ви отут усі! — навпаки, відокремлює промовляючого заклинання від оточення, одночасно протиставляючи себе “їм”, і створюючи дистанцію на шляху до себе.
    
    На вмілому використанні цих, і подібних заклинань базується <i>еріксонівський гіпноз</i>, <i>нейролінгвістичне програмування</i>, хоча здебільшого вони використовуються неусвідомлено, всередині вже прошитих програм.
    
    ...
    
    <!--A Href="http://www.necromancers.com"-->http://www.necromancers.com<!--/A-->