МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Аналітика в таблицях

11/02/2001 | НеДохтор
В цій гілці матеріали аналітичного довідника Майдану.

Відповіді

  • 2001.11.02 | НеДохтор

    Для охочих аналізувати, результати соц. досліджень в таблиці

    <P>У свіжому номері “Дзеркало тижня” є цікава стаття “Незнані лідери мас” написана на основі даних отриманих цього тижня соціологічною службою Центру Разумкова, яка завершила всеукраїнське дослідження громадської думки. Увагу привернули три запитання. Першим із них виявився рейтинг політиків: «Чи підтримуєте ви діяльність нижче наведених державних діячів, посадових осіб і політиків?». Відповіді більш ніж 2 тис. респондентів розподілилися згідно приведеної мною нижче таблиці.
    Таблицю приведену в «ДТ», я сортував по графі «повністю підтримую» і подаю нижче 12 перших осіб (всього 34 особи виставлялися на опитування). Потім добавив ще Тигипка, який має 22 позицію, Азарова з 23 позицією і новоспеченого лідера Горбуліна, який зайняв 31 позицію із 34. Є ще в нас люди, які не знають, хто такий КУЧМА і правильно роблять, так легше жити.
    </P>
    <TABLE BORDER WIDHT=100><CAPTION>«Чи підтримуєте ви діяльність нижче наведених державних діячів, посадових осіб і політиків?»</CAPTION> <TR> <TD>IM’Я <TD>Повн. Підтр. <TD>Підтр.oкр. дії <TD>Не підтр.<TD>Важко відп.<TD>Не знаю такого<TR> <TD> Віктор Ющенко<TD> 23,3 <TD> 29,3 <TD> 30,0 <TD> 14,6 <TD> 2,8<TR> <TD> Анатолій Кінах</TD><TD> 14,0 <TD> 33,4 <TD> 20,0 <TD> 20,8 <TD> 11,8<TR> <TD> Петро Симоненко <TD> 14,0 <TD> 18,1 <TD> 44,9 <TD> 16,6 <TD> 6,4<TR> <TD> Леонід Кучма <TD> 10,0 <TD> 34,1 <TD> 44,6 <TD> 9,3 <TD> 2,0<TR> <TD> Олександр Омельченко <TD> 7,5 <TD> 16,5 <TD> 27,8 <TD> 24,4 <TD> 23,8<TR> <TD> Наталія Вітренко <TD> 6,4 <TD> 20,2 <TD> 50,7 <TD> 16,3 <TD> 6,4<TR> <TD> Юлія Тимошенко <TD> 6,0 <TD> 15,8 <TD> 58,9 <TD> 15,6 <TD> 3,7<TR> <TD> Олександр Мороз <TD> 5,8 <TD> 22,0 <TD> 46,6 <TD> 19,9 <TD> 5,7<TR> <TD> Іван Плющ <TD> 5,5 <TD> 20,3 <TD> 38,1 <TD> 23,3 <TD> 12,8<TR> <TD> Олександр Кузьмук <TD> 5,3 <TD> 14,4 <TD> 33,6 <TD> 20,2 <TD> 26,5<TR> <TD> Юрій Костенко <TD> 5,2 <TD> 17,9 <TD> 31,2 <TD> 23,3 <TD> 22,4<TR> <TD> Віктор Пинзеник <TD> 4,4 <TD> 15,0 <TD> 33,8 <TD> 26,2 <TD> 20,6<TR> <TD> Сергій Тігіпко <TD> 3,4 <TD> 16,9 <TD> 27,0 <TD> 26,1 <TD> 26,6<TR> <TD> Микола Азаров <TD> 2,6 <TD> 13,1 <TD> 23,9 <TD> 19,7 <TD> 40,7<TR> <TD> Володимир Горбулін <TD> 0,9 <TD> 6,8 <TD> 19,8 <TD> 18,8 <TD> 53,7</TABLE>
    Дивлячись на результати опитування, можна зробити висновок: по-справжньому популярних політиків в Україні мало. Більше того, небагато і по-справжньому відомих: півкраїни не знає першого віце-прем’єра, трохи більше — міністра закордонних справ, що вже казати про міністра внутрішніх справ, чийого імені не чуло практично 56% населення; глава Кримської автономії Леонід Грач не відклався в пам’яті 49%; 48% населення ні про що не говорить прізвище Литвина; 40% — прізвище глави податкової адміністрації. Країна вочевидь не знає своїх героїв в обличчя.
    Однак багато хто з людей, навпроти імені яких у колонці «Не знаю такого» стоїть вражаюча цифра, збираються на вибори. За декого з них навіть точиться боротьба між різними партіями чи блоками. За що ж тоді вона точиться, якщо рейтинги довіри або популярності вражаюче малі? Абсолютно правильно. Кожен список сьогодні намагається отримати найбільшу кількість осіб, котрі приймають рішення в політичних чи економічних сферах. Багато цих людей невідомі, але важелі й нитки, зосереджені в їхніх руках, можуть дати результат значно стійкіший, ніж рейтинг популярності. На чому, власне, й будується вся передвиборна стратегія.
    Втім, результати рейтингів впливовості завжди докорінно відрізнятимуться від рейтингів симпатій населення. Інколи електорат буває надзвичайно консервативним. Це добре видно на прикладі Віктора Ющенка. Після відставки його абсолютна підтримка, за опитуваннями Центру Разумкова, сягала 29%. На початок політичного сезону вона опустилася до 21% і зараз повільно пішла вгору. Віктор Андрійович, як і раніше, лідер. Друге місце поділили прем’єр-міністр і лідер комуністів, отримавши по 14% абсолютної довіри. Однак сумарні показники Анатолія Кириловича вищі, ніж у Петра Миколайовича, бо його окремі дії підтримують 33,4%, а Симоненка — 18,1%. На третьому місці — Президент із рівною цифрою 10. Його абсолютний рейтинг упав на кілька відсотків, і на це вплинули, швидше за все, події з літаком. Вдруге поспіль рейтинг прем’єра перевищує рейтинг Президента. Вперше, як ми пам’ятаємо, це трапилося під час прем’єрства Віктора Ющенка. Зауважимо, що зростання рейтингу Кінаха відбувається практично за повної відсутності прем’єра на телевізійних екранах і в ЗМІ. І водночас негативне сальдо Леоніда Даниловича — це, швидше, його провина, ніж заслуга прем’єра. Дехто навіть вважає, що перевага прем’єрських рейтингів Леонідові Кучмі забезпечена до 2004 року. Може, це й так, але не слід забувати, що економіка — дама надзвичайно примхлива і її погіршення електорат далеко не завжди асоціює з главою держави.
    До речі, Президент посів призове місце і в трійці лідерів непопулярності. 44,6% главу держави не підтримують. Слід гадати, з одного боку, Президент не буде задоволений своїми сусідами по п’єдесталу, хоча, з другого боку, йому має бути приємно, що Олександра Мороза не підтримують 46,6% населення, а Юлію Тимошенко — 58,9%. Насправді сусідство цих трьох прізвищ зрозуміле. Поведінка Президента протягом останнього року перетворила його в очах значної частини громадськості з «пупа» землі на «полюс». Другим «полюсом» — опозиційним — стали глава Соцпартії та лідер «Батьківщини». Населення не приймає радикальних і крайніх позицій, воно тяжіє до конструктивізму і побоюється фанатизму. Громадська думка — це саме те місце, де північ і південь можуть опинитися поруч, а між ворогами на рівні побутової підсвідомості може бути поставлений знак рівності.
    <B>Про роль особистості в історії об’єднань</B>
    Заведено вважати, що президентські вибори — це боротьба особистостей, а парламентські — програм. В Україні цього принципу практично ніколи в чистому вигляді не дотримувалися. До особистісних моментів домішувалися під час президентських виборів адмінресурсні важелі, а під час парламентських — програмну ідеологію найчастіше затьмарював ефект, який справляли на електорат особистості.
    На виборах 2002 року роль особистості, очевидно, збереже за собою чільне значення, але водночас усі соціологічні опитування, проведені Центром Разумкова, підтверджують, що населення передусім підтримає тих, хто проявить готовність до об’єднання та порозуміння. Рейтинг «Нашої України» — пряме свідчення того. За блок, який очолює улюбленець населення Ющенко, готові голосувати майже 20%. На сьогодні така технологія електоральної любові не працює щодо блоку «За єдину Україну». Але не зловтішатимемося, дивлячись на 2,3% рейтингу цього об’єднання. По-перше, населення не зрозуміло, з якою особистістю асоціювати це формування. По-друге, сталого блоку, як такого, на сьогодні немає. По-третє, він складається з маловідомих широким колам партій. Саме тому, що досить довго населення не отримує ніякої ясності щодо блоку, рейтинг об’єднання падає. З другого боку, нинішня оцінка досить об’єктивна і наочно демонструє кількість електоральних симпатій, відданих об’єднаним брендам. За п’ять місяців, які залишилися, блок, безперечно, говоритиме про єдність і необхідність порозуміння, рейтинг блоку приросте технологіями, фінансами, адміністративним ресурсом і, що цілком імовірно, членством у ньому Партії промисловців і підприємців, яку очолює прем’єр-міністр Анатолій Кінах. Рейтинг ПППУ на одну десяту нижчий від рейтингу «Тундри». Ось тільки рейтинг Кінаха уп’ятеро вищий, ніж в обох блоків. І тому не зовсім зрозуміло, чому прем’єр-міністр разом із Партією регіонів мають бути гнідими, запряженими зорею чужих амбіцій?
    Не кращі справи і в третього блоку — «Форуму національного порятунку». Швидше за все, через низький рейтинг назву змінять. Буде це блок «Батьківщина—ФНП» чи просто «Блок Юлії Тимошенко» — невідомо, але з двома останніми варіантами в опозиційної конструкції з’являється більше шансів подолати 4-відсотковий бар’єр. Цілком можливо, що створене Юлією Володимирівною об’єднання залишать партії Анатолія Матвієнка і Левка Лук’яненка. Принаймні про це ведуться переговори з «Нашою Україною». Водночас особистий рейтинг Юлії Тимошенко, попри велику недовіру з боку населення, сягає 6%, і цього для подолання бар’єра достатньо. Інше питання — чи достатньо цього для подолання адміністративного опору, який чинитимуть Тимошенко та її блоку на виборах?
    На кілька десятих упав рейтинг «Демократичного союзу» Олександра Волкова. І тут знову на перший план виходить питання реакції електорату на назву. Віртуальна Демократична партія, що фактично нічого не робить навіть для своєї реклами, має 2,6% електоральних симпатій. «Демсоюз», який веде масовану рекламну кампанію в прайм-тайм, працює на місцях і витрачає на цю роботу чималі кошти, відстає від своєї колишньої спільниці Ганни Антоньєвої — власниці бренду «Демократична партія України». Навряд чи громадськість сприйняла б об’єднання зусиль цих двох політиків як серйозний чинник, що демонструє вміння домовлятися, але, з другого боку, присутність у виборчому списку двох демократичних партій — програшна як для однієї, так і для другої сторони.
    Відчутно знизився рейтинг комуністів. Ще два місяці тому Банкова впевнено говорила, що за пропорціоналкою партія Петра Симоненка візьме не менше 25%. Сьогоднішні виміри показують — рейтинг комуністів відповідає 15,6%. Рекордно низький результат має кілька пояснень. Перше з них дуже сумне: комуністичний електорат зменшується фізично. Відходять ті, для кого комуністичні ідеали були пов’язані не тільки з ідеологією та способом життя, а й зі спогадами молодості. Другою причиною є певна безпорадність комуністів у нинішньому парламенті. Вони раз у раз втрачають свою впливовість через ситуативне вміння правих і центристів домовлятися одне з одним. Представники Компартії стають рідкістю на екранах телевізорів і на шпальтах преси. Проте цілком можливо, що до виборів становище «пташенят Петрового гнізда» поліпшиться. Це може забезпечити реальна загроза погіршення економічної ситуації. Тільки за нинішній рік бюджет України недоотримає два мільярди гривень від приватизації. Подейкують, що справжньою причиною заморожування процесу приватизації обленерго й Укртелекому було небажання олігархів одночасно займатися такими важливими та трудомісткими процесами, як приватизація й вибори. Якщо внаслідок цього дірка в бюджеті не дозволить погасити заборгованість у зарплаті й налагодити її регулярну виплату, то це стане певним каталізатором зростання рейтингу лівих. Однак у будь-якому випадку про можливість реваншу ортодоксальних лівих в Україні годі й говорити.
    Заморозився й рейтинг СДПУ(о). Підтримка партії населенням, відповідно до опитувань Центру, абсолютно дорівнює підтримці, висловленій ним же Віктору Медведчуку — 4,2%. На сьогодні титанічні зусилля партії, спрямовані на завоювання сердець виборців, не дали суттєвих результатів. Але ще не вечір, і навіть не день. Добре організована робота, розгалужена структура, колосальні медійні можливості безумовно, дадуть свої результати. Максимально тісну співпрацю з прем’єр-міністром так само можна зарахувати до суб’єктивних плюсів СДПУ(о). Водночас не можна забувати, що соціал-демократам бажані 10% на тарілочці ніхто не принесе, оскільки більшість губернаторів ні публічно, ні кулуарно не виявляють особливих симпатій до цієї партії. Не кажучи вже про те, що присутність Соціал-демократичної партії об’єднаної на політичному і, головним чином, економічному ринку країни сприяє як об’єднавчому доцентровому руху всередині таких блоків, як «Наша Україна» і «За єдину Україну», так і зближенню позицій більшості ідеологів цих блоків між собою.
    Союзниками по остракізму щодо есдеків цілком можуть стати (і в багатьох питаннях уже стають) комуністи. Тож плани створення більшості в парламенті будують не тільки правоцентристи, а й лівоцентристи.
    Судячи з результатів опитування, не вельми впевнено повинен почуватися лідер соціалістів Олександр Мороз. Рейтинг його партії — 2,3%, значно нижчий, ніж його особистий, — 5,8%. І якщо партії вдасться подолати 4-відсотковий бар’єр, то, знов-таки, це станеться не через ідеологічну привабливість, а завдяки враженню, яке справляє Олександр Мороз на електорат. Утім, не виключено, що партія нагадає про себе й технологіями. Чутки про можливу другу хвилю «касетного скандалу» останнім часом надзвичайно активізувалися. Водночас результати багатьох соціологічних досліджень підтверджують думку про те, що населення сьогодні як ніколи скептично ставиться до можливості ефективної боротьби з несправедливістю. Людям потрібні гроші, і, найімовірніше, більшість із них, тільки отримавши їх, готові замислитися про права та свободи.
    А ось Партія зелених про гроші не замислюється, утім, як і про свободи. У членів її списку і першого, і другого — предосить. На сьогодні єдиною проблемою партії Віталія Кононова є Вадим Рабинович. Кажуть, що з невтомністю Паніковського Вадим Зиновійович намагається отримати від Партії зелених — ні, не мільйон, — а істотну частку в списку для своїх людей. Чим закінчиться ця підкилимова тяжба, поки що невідомо. А ось у тому, що зелені подолають 4-відсотковий бар’єр, на сьогодні сумніватися не доводиться. Екологічними проблемами партія в цілому переймається так само, як і чотири роки тому... Та кілька серйозних надбань партія все ж зробила. Серед них — міністр екології Сергій Курикін, людина фанатично віддана справі боротьби за екологію. А також відомий хірург, президент Академії медичних наук Олександр Возіанов — безумовно, політично впливова і, з точки зору проблем медицини, компетентна людина.
    І нарешті останній результат, на який було б варто звернути увагу — це 0,7% української партії «Єдність». Саме цю партію мер Києва Олександр Омельченко обрав місцем, із якого він має намір розпочати процес обростання політичними землями. Як бачимо, поки що особливих зрушень Олександру Олександровичу домогтися не вдалося. Можливо, саме тому він і метається між Банковою, Ющенком і правими, між впевненістю у своїй перемозі й ваганнями стосовно доцільності боротьби за парламентське крісло.
    <B>Від війни і від суми не зарікайся</B>
    У одному з попередніх номерів «Дзеркало тижня» опублікувало результати столичного опитування Центру Разумкова на тему готовності киян взяти участь у бойових діях, які стали наслідком терактів в Америці. Нагадаємо, що трохи менше 3% киян заявили, що серед їхніх родичів чи знайомих є ті, хто готовий воювати в Афганістані за контрактом. Симпатії потенційних волонтерів із невеликою перевагою виграла антитерористична коаліція, і, що примітно, ніхто з жителів столиці не збирався йти воювати за принципом «хто більше заплатить». На цьому тлі досить показові відповіді на таке саме запитання загальноукраїнського соціологічного дослідження. 9,2% готові взяти зброю в руки, із них 36,1% потенційно могли б підтримати коаліцію, 5,5% (тобто всемеро менше, ніж у Києві) — Талібан.
    Та найголовніше, що 48,7% із тих, хто готовий воювати, мають намір виступити на боці тих, хто більше заплатить. Настільки великі розбіжності зі столичними цифрами можна пояснити лише одним — у Києві роботу знайти набагато легше, ніж у провінції. Проблема заробітків змушує людей, нехай навіть гіпотетично, замислюватися, що й таким способом можна заробити на життя і прогодувати сім’ю. Яке нині населення України, точно не знає ніхто. Статистика свідчить про 48—49 мільйонів, дані досліджень, проведені фахівцями з Банкової, вказують на 47. Якщо цю найменшу цифру взяти за точку відліку, то потенційно в зону конфлікту могли б влитися 4 млн. 324 тис. українців. 2 млн. 100 тис. готові це робити заради грошей. Думаємо, що над цією цифрою владі варто було б замислитися. І не так тим, хто відповідає за дотримання законності в країні (хоча пильність стосовно появи пунктів вербування, мабуть, варто було б посилити, оскільки живильне середовище для початку подібних дій у країні, як бачимо, існує), як тим, хто відповідає за економічне становище й добробут народу.
    6% опитаних не визначилися з відповіддю на запитання про участь у воєнних діях за контрактом. Та все ж більшість (84,7%) категорично не збираються навіть думати про таке.

    <B>Якби вибори до Верховної Ради України відбулися сьогодні і до виборчого бюлетеню були включені наступні партії та партійні блоки, то кому з них Ви б віддали свій голос?</B>
    Серед всіх опитаних

    1.Важко відповісти.................................................................................................18.1
    2."Наша Україна" В.Ющенко (Народний Рух України, Ліберальна партія України, Партія “Реформи і порядок”, Український Народний Рух, Християнський народний союз та ін.) ....................................17.7
    3. Комуністична партія України................................14.0
    4. Голосував би проти всіх партій та партійних блоків ........................................7.7
    5. Партія зелених України..................................................4.9
    6. Не брав би участі у виборах..........................................10.2
    7. Інша, яка саме.................................................................4.0
    8. Соціал-демократична партія України (об’єднана) ............................................3.8
    9. Форум національного порятунку (Всеукраїнське об'єднання “Батьківщина”, Партія захисту знедоленого народу України, Патріотична партія України, Українська консервативна республіканська партія, Українська республіканська партія, Українська народна партія “Собор”, Українська соціал-демократична партія та ін.) .................................................2.3
    10. Демократична партія України.............................................................................2.3
    11. Партія промисловців і підприємців України.......................................................2.2
    12. Соціалістична партія України..............................................................................2.1
    13. За єдину Україну (Аграрна партія України, Народно-демократична партія України, Партія регіонів України, Партія “Трудова Україна” та ін.) ............................................2.1
    14. Всеукраїнська партія трудящих..........................................................................1.9
    15. Партія “Яблуко”...................................................................................................1.6
    16. Партія “Демократичний Союз”............................................................................1.2
    17. Соціал-демократична партія України................................................................1.1
    18. Прогресивна соціалістична партія України.......................................................0.8
    19. Селянська партія України..................................................................................0.8
    20. Українська партія “Єдність”................................................................................0.7
    21. Партія праці.........................................................................................................0.5


    (Несортовані таблиці можна знайти в ост. номері «ДТ»)
  • 2001.11.03 | НеДохтор

    Клани, групи в таблицях. Владоможці, або Хто здійснює владу в Україні


    (Форматування для Майдану - © Максим’як)

    <H5 ALIGN=CENTER>Костянтин Бондаренко
    Владоможці, або Хто здійснює владу в Україні</H5>
    © К.Бондаренко, 2001 “Журнал ЇЇ” N22
    <P align=right><I>Земля наша суть велика и обилна,
    А наряду в ней нетъ. Приидите и володейте
    НЕСТОР </I></P>
    <P anlign=justify> Cлово “олігарх” стало у наш час доволі модним. “Олігархом” часто називають у нас будь-яку людину, яка сягнула певних висот у бізнесі. Політологи сперечаються: олігархи – це добре чи погано? Націонал-демократи задаються питанням: як боротися з олігархами? Але, попри усе це олігархи існують. І, як показав досвід, вони займають свою нішу в нашому суспільстві.

    За будь-якої соціальної формації завжди знайдуться 5% людей, які зосередять у своїх руках 90% всього майна, коштів тощо, наявних у державі. Природно, що ці люди рано чи пізно захочуть максимально забезпечити своє майно і свій бізнес. Що для цього потрібно? Правильно – захищеність перед законом. Найкраще – мати залежних від себе депутатів Верховної Ради, які проштовхуватимуть те чи інше потрібне законодавство. Ще краще прийти самому у Верховну Раду і дбати про вигідні для себе закони. Плюс – відгородитися від закону депутатським мандатом, який ґарантує недоторканність. Для того, аби народ правильно розумів політику цього грошового мішка, потрібно мати в своїх руках кілька газет, журнали, радіо, а основне – телебачення. Ну, а вже що за бізнесмен без власних підприємств – банків, заводів, фабрик... Пам’ятаєте дитячий віршик про містера Твістера? “Мистер Твистер – главный министр, мистер Твистер – миллионер, владелец заводов, газет, пароходов…” Це – такий собі образ американського олігарха, який, здавалося, в нас неможливий. Але ринок є ринок. В сучасних умовах на олігархів існує певний попит. І цей попит формує влада.

    До середини 90-х років в Україні виникли передумови для виникнення олігархічних груп. Цьому сприяли два чинники. По-перше, на початку 90-х практично завершився процес перерозподілу соціалістичної власности – все те, що колись було нічиїм, отримало конкретних власників. Відбулися гучні перестрілки, справжні кримінальні війни. Відбулася часткова легалізація капіталу. Колишні директори плодоовочевих баз та керівники будуправлінь пересіли з “бобиків” на “Мерседеси” і посіли місця радників у оточенні Президента. Предметом купівлі-продажу стали не лише підприємства, не лише засоби масової інформації, а й політичні партії.

    Після провалу кампанії “структурування українського суспільства за партійною ознакою”, гаряче розрекламованої у 1997 – на початку 1998 років, Президент зрозумів, що на наступних президентських виборах він не зможе повністю покладатися на той ресурс, який було зосереджено в руках політичних партій. Потрібні були сильні, вольові, грошовиті люди, які могли би проштовхнути Кучму на другий термін. І саме тоді починається великий прихід в політику тих, кого прийнято називати “олігархами”. Саме тоді народ дізнався про існування Волкова, Рабиновича, Пінчука, Бакая, Деркача, Медведчука, Суркіса. І саме тоді відбувається “вигнання з раю” Тимошенко та Лазаренка.

    Ще за рік олігархи поділилися на дві групи – “старих” і “нових”, між якими ведеться невидима, але відчутна боротьба. “Старі” олігархи зробили свій капітал на перерозподілі соціалістичної власности, згодом – на захопленні сировинних ресурсів і на спекуляції російськими енергоносіями. “Нові” олігархи віддавали перевагу різноманітним промислово-фінансовим схемам, які приносили значні прибутки і дозволяли зберігати імідж “більш-менш порядних” людей. У лексиконі “нових” олігархів з’явилися такі терміни, як “офшор”. Олігархічна “молодь” виявилася доволі агресивною і почала скуповувати підприємства навіть поза межами України (скажімо, Віктор Пінчук, за повідомленнями мас-медіа, здійснює вплив на Могилівський металургійний комбінат ім. М’ясникова в Білорусі та на Таганрозький металургійний комбінат у Росії, Вадим Рабинович веде переговори про купівлю російського каналу НТВ тощо).

    Дані схеми – це лише спроба систематизувати наявну відкриту інформацію про сфери впливу тих чи інших олігархічних чи квазі-олігархічних груп в Україні. Проте ситуація є доволі динамічною, і дуже невдячна справа намагатися подати найповнішу картину того, хто чим в Україні володіє. По-перше, немає жодної юридичної підстави говорити про те, що саме той, чи інший депутат або держслужбовець є власником того, чи іншого об’єкту (формально, згідно з законом, їм заборонено бути власниками підприємств чи займатися бізнесовою діяльністю). По-друге, заводи та мас-медіа в Україні дуже часто переходять з рук в руки. Наприклад, вже після того, як статтю було підготовлено до друку, з’явилася інформація про те, що Р.Ахметов має бажання придбати телеканал “Тоніс” та газету “Сегодня”.

    Не до кінця вивчені фінансові потоки та розподіл власности всередині такої потужної бізнес-групи, як Комуністична партія України та її сателіти. Взагалі ліві (в тому числі соціалісти) свою власність не надто афішують, оскільки це йде всупереч із ідеологічними уявленнями їхнього електорату. Проте варто лише поглянути на список КПУ на виборах 1998 року, аби помітити, що більшість списку становлять представники підприємницьких кіл, такі собі новітні “Сави Морозови”.

    Непредставленою в цьому переліку є група Ющенка, оскільки вона зосереджується не у медіа- чи промисловій політиці, а виключно у фінансовій галузі (Стельмах, Кирєєв, Аржевітін).

    Глибшого вивчення потребує група Партії зелених України. З одного боку, незрозуміла міра пов’язаности цієї групи із бізнесменом Вадимом Рабиновичем (який водночас пов’язаний із середовищем А.Деркача). З іншого боку, на групу намагається впливати середовище Г.Суркіса – В.Медведчука. Також варто взяти до уваги той факт, що всередині групи є кілька доволі потужних притягальних центрів, які уможливлюють перетворення ПЗУ в повністю самостійну групу (В.Хмельницький, який здійснює контроль над заводом “Запоріжсталь” та над львівським готелем “Дністер”, частково – над Лисичанським нафтопереробним заводом, О.Шевчук, який донедавна очолював “Укртелеком” тощо).

    Окремим питанням є поступове зосередження контролю над важливими стратегічними об’єктами в руках Секретаря Ради національної безпеки і оборони України Є.Марчука. Фактично під його впливом перебувають корпорація “Укртранснафта”, яка об’єднала нафтопровід “Дружба” та Придніпровські магістральні нафтопроводи, а також, очевидно, включить невдовзі нафтопровід “Одеса-Броди” та нафтотермінал у Південному. З недавнього часу фактично під контролем Марчука опинився “Укртелеком”. Додайте газету “День” і вплив на низку депутатів у Верховній Раді і збереження позицій у впливі на “Укрспецекспорт”, і стане зрозуміло, що невдовзі Марчук може скласти конкуренцію тим, кого нині іменують олігархами.

    Схеми дають можливість уявити шляхи фінансових надходжень тих чи інших політичних груп, проте вони не дають відповіді на всі питання. Хоча, фактично, для розумного буде досить, аби знайти відповідь на такі питання, як “Де поділося золото партії?”, “Куди поділося те, що нагромаджувалося нашими дідами і батьками?”, зрештою, “Хто керує Україною?”</P>
    <TABLE BORDER WIDHT=100>
    <CAPTION>« Новий донецький клан » </CAPTION><TR><TD> Прізвище представників</TD><TD> ЗМІ, що перебувають під контролем </TD><TD> Політичні проекти </TD><TD> Банки </TD><TD> Промислові об'єкти </TD><TD> Фірми </TD><TD> Люди, що перебувають у сфері впливу</TD></TR>
    <TR><TD>Микола Янукович</TD><TD> Донецька обласна преса </TD><TD>-</TD><TD>-</TD>
    <TD> Макіїввугілля, Добропіллявугілля, Краснодонвугілля, Донвугілля, ДХК “Краснолиманська”, шахта “Комсомолець Донбаса”, шахта ім.Стаханова, частина шахт Луганської области, монополія на поставку газу в Донецьку область. Харцизький трубний завод “Азовмаш”. Коксохемічні заводи: Авдіївський, Ясиноватський, Алчевський, Донецький, металургійні підприємства: “Азовсталь”, Єнакіївський, Донецький, Дніпропетровський ім.Петровського, Краматорський завод кольорових металів, “Криворіжсталь”, 32,5% Алчевського металургійного комбінату, Інгулецький та Центральний гірничо-збагачувальні комбінати </TD><TD>-</TD><TD> Володимир Щербань, губернатор Сумської області</TD></TR><TR><TD> Ринат Ахметов</TD><TD>- </TD><TD>-</TD><TD> Донецький міський банк </TD><TD>-</TD><TD> Футбольний клуб “Шахтар”, Фірма “Люкс” </TD><TD>- </TD></TR><TR><TD>Ігор Гуменюк </TD><TD>- </TD> <TD>-</TD><TD>-</TD><TD>-</TD><TD> АРС, Візаві, Енерго </TD><TD>-</TD></TR><TR><TD> Сергій та Андрій Момоти </TD><TD>-</TD><TD>-</TD><TD>-</TD><TD>-</TD><TD> “Данко”, “Ембролл”, “Гефест” </TD><TD>-</TD></TR><TR><TD> Олег Мкртчян, Віталій Гайдук, Валерій Науменко, Володимир Рисухін </TD><TD>-</TD><TD>-</TD><TD>-</TD><TD>-</TD><TD>“Індустрійний союз Донбаса” </TD><TD> Сергій Тулуб, заступник секретаря РНБОУ</TD></TR></TABLE>

    <TABLE BORDER WIDHT=100>
    <CAPTION>Партія “Трудова Україна” </CAPTION><TR><TD> Прізвище представників</TD><TD> ЗМІ, що перебувають під контролем </TD><TD> Політичні проекти </TD><TD> Банки </TD><TD> Промислові об'єкти </TD><TD> Фірми </TD><TD> Люди, що перебувають у сфері впливу</TD></TR><TR><TD>Сергій Тигипко</TD><TD>-</TD><TD> Партія “Трудова Україна”, парламентська група “Трудова Україна” А.Деркач – депутатське об'єднання “В Європу разом з Росією”, Демократичне об'єднання “Центр” </TD><TD> Приватбанк, Київ-Приват </TD><TD> Приват-Інтертрейдинг, оффшорні компанії Varkidge, St.John Traiding, Foretrest, Britain’s Raffles Commodities, Occidental Manegment. Українсько-кіпрська група “Байп Ко LTD”, Луганський енергетичний альянс, ЛОГОІМПЕКС, “Труботрейд”, “Укрнафта”, три гірничо-збагачувальних комбінати – Марганецький, Орджонікідзевський, “Суха Балка” </TD><TD>-</TD>
    <TD> Олександр Дубілет, голова правління “Приватбанку”, Олександр Шлапак, міністр економіки </TD></TR><TR><TD> Віктор Пінчук</TD><TD> СТБ, ICTV, “Факты”, вуличне телебачення </TD><TD>-</TD><TD> Кредит-Дніпро </TD><TD> Трубні заводи: Нижньодніпровський, Новомосковський, Дніпропетровський, Нікопольський південнотрубний, Нікопольський ферросплавний, Дніпропетровський вагоноремонтний, 32,5% Алчевського маталургійного заводу </TD><TD>“Інтерпайп” </TD><TD> Народні депутати Інна Богословська, Дмитро Табачник, Юлій Йоффе, Олексій Костусєв, голова Луганської ОДА Олександр Єфремов </TD></TR><TR><TD> Андрій Деркач </TD><TD> “Столичные новости”(частково), “Киевский телеграф”, ТРК “Ера”, “Версії” </TD><TD>-</TD><TD>-</TD><TD>-</TD><TD>-</TD><TD> Вадим Рабинович, Леонід Деркач </TD></TR><TR><TD> Олександр Єдін</TD><TD>-</TD> <TD>-</TD> <TD>-</TD><TD> Перевезення, в т.ч. закордонні </TD><TD> Укрінтертранс </TD><TD> Григорій Кирпа</TD> </TR><TR><TD> Федір Шпиг</TD><TD>-</TD><TD>-</TD><TD> Банк «Аваль»</TD> <TD>-</TD><TD>-</TD> <TD>-</TD> </TR></TABLE>

    <TABLE BORDER WIDHT=100>
    <CAPTION>«СДПУ(о)» </CAPTION><TR><TD> Прізвище представників</TD><TD> ЗМІ, що перебувають під контролем </TD><TD> Політичні проекти </TD><TD> Банки </TD><TD> Промислові об'єкти </TD><TD> Фірми </TD><TD> Люди, що перебувають у сфері впливу</TD></TR><TR><TD> Віктор Медведчук</TD><TD>-</TD><TD> Соціал-демократична партія України (об'єднана), фракція СДПУ(о) в парламенті </TD><TD>-</TD><TD>-</TD><TD> Бі-Ай-Ем, Спілка адвокатів України, Славутич” </TD><TD> Народний депутат Л.Кравчук, голова Львівської ДПА С.Медведчук</TD></TR><TR><TD> Григорій Суркіс </TD><TD> “1 + 1”, “Тет” </TD><TD>-</TD><TD>-</TD><TD> ПФК “Славутич”, Оффшори: Cape Trading Holdings LTD, Orlik Enterprises services LTD, Запорізький завод ферросплавів, “Дніпроспецсталь”, Сумське НПО ім.Фрунзе</TD><TD>“Славутич”, “Омета”, “Динамо-Київ”, “Динамо-Атлантик” </TD><TD> Ігор Суркіс, Юрій Карпенко, Віталій Згурський </TD></TR><TR> <TD> Олександр Зінченко</TD><TD> Інтер </TD><TD>-</TD><TD> Банк “Балчуг” </TD><TD>-</TD><TD>“Інтер” </TD><TD> О.Плужніков, В.Горбулін </TD></TR><TR> <TD> Богдан Губський </TD><TD>-</TD><TD>-</TD><TD> Український кредитний банк </TD><TD>-</TD><TD> Українська аграрна біржа, Фонд “Україна-ХХІ століття” </TD><TD>-</TD></TR><TR><TD>Юрій Лях </TD><TD>-</TD><TD>-</TD><TD>-</TD><TD>-</TD><TD>- </TD><TD>-</TD></TR><TR> <TD> Костянтин Григоришин </TD><TD>-</TD><TD>-</TD><TD> Банк “Зевс” (частково) </TD><TD> Інвестиційний пул Court Holding, українсько-російське СП “Созидание”, консорціум “Металургія”, “Суми-“, “Прикарпаття-“, “Чернігів-“, “Херсон-“, “Кіровоград-“, “Полтава-“, “Львів-“, “Тернопіль-“, “Миколаїв-“, “Запоріжжяобленерго” </TD><TD>-</TD><TD> Ігор Куйда – президент СП “Созидание” </TD>
    </TR><TR> <TD>Михайло Бродський </TD><TD> Киевские ведомости, Бизнес и политика </TD><TD> Партія “Яблуко”, фракція “Яблуко” у парламенті </TD><TD> Банк “Денді” </TD><TD> Жидачівський ЦПК </TD><TD> Концерн “Денді” </TD><TD> Народний депутат Віктор Чайка </TD></TR></TABLE>


    <TABLE BORDER WIDHT=100>
    <CAPTION>« Демократичний союз » </CAPTION><TR><TD> Прізвище представників</TD><TD> ЗМІ, що перебувають під контролем </TD><TD> Політичні проекти </TD><TD> Банки </TD><TD> Промислові об'єкти </TD><TD> Фірми </TD><TD> Люди, що перебувають у сфері впливу</TD></TR><TR> <TD> Олександр Волков </TD><TD>“Демократичне слово”, “Гравіс”, Перший національний канал, “Президентський вісник”, “Президент” </TD><TD> Партія “Демократичний союз”, фракція “ДС” у парламенті </TD><TD> ПУМБ </TD><TD> СП “Мега-моторс”, Кременчуцький автомобільний завод, Стахановський завод технічного вуглецю, Одесаобленерго. </TD><TD>-</TD><TD> О.Рафальський, Ю.Левенець, академік І.Курас, віце-спікер парламенту С.Гавриш , В.Бортник </TD></TR><TR> <TD> Ігор Бакай</TD><TD> Донедавна – “Сегодня”, ICTV </TD><TD>-</TD><TD>“Фінанси і кредит” </TD><TD> Інвестиційна та фінансова корпорації “Фінанси і кредит”. Донедавна – повний контроль над постачанням газу в Україну, НАК “Нафтогаз” (до середини 2000 р.), Луганськобленерго (до листопада 2000 р.) </TD><TD>-</TD><TD> Ігор Діденко, Народні депутати О.Абдуллін, О.Кучеренко, К.Жеваго </TD></TR><TR> <TD> Зиновій Кулик</TD><TD>ПіК </TD><TD>-</TD><TD>-</TD><TD>-</TD><TD>-</TD><TD>-</TD></TR><TR> <TD> Ганна Антоньєва </TD><TD>-</TD><TD> Демократична партія України </TD><TD>-</TD><TD>-</TD> <TD>“Артеміда” </TD><TD>-</TD></TR></TABLE>

    <TABLE BORDER WIDHT=100>
    <CAPTION>« Група Голубченка » </CAPTION><TR><TD> Прізвище представників</TD><TD> ЗМІ, що перебувають під контролем </TD><TD> Політичні проекти </TD><TD> Банки </TD><TD> Промислові об'єкти </TD><TD> Фірми </TD><TD> Люди, що перебувають у сфері впливу</TD></TR><TR> <TD> Анатолій Голубченко </TD><TD>-</TD><TD>“Молода Україна” </TD><TD>-</TD><TD> Хмельницький акумуляторний завод, Луганський станкобудівний завод </TD><TD>“Єврогаз” </TD><TD>-</TD></TR><TR> <TD> Юрій Збітнєв </TD><TD>-</TD><TD>-</TD><TD>-</TD><TD>-</TD><TD> Мережа фармацевтичних підприємств </TD><TD>-</TD></TR></TABLE>

    <TABLE BORDER WIDHT=100>
    <CAPTION>« Група Порошенко-Мартиненко » </CAPTION><TR><TD> Прізвище представників</TD><TD> ЗМІ, що перебувають під контролем </TD><TD> Політичні проекти </TD><TD> Банки </TD><TD> Промислові об'єкти </TD><TD> Фірми </TD><TD> Люди, що перебувають у сфері впливу</TD> </TR> <TR><TD> Петро Порошенко </TD><TD> Радіо “Ніко” </TD><TD> Фракція “Солідарність”, </TD><TD> АКБ “Мрія” </TD><TD> Завод “Ленінська кузня”, м.Київ, Вінницька кондитерська фабрика, Київська кондидерська фабрика ім.Карла Маркса, частина акцій “ЛуАЗ” </TD><TD>Укрпромінвест </TD><TD>-</TD></TR><TR> <TD> Микола Мартиненко </TD><TD> Новий канал </TD><TD>-</TD><TD>- </TD><TD>- </TD><TD> “Інтерпорт-Ковель” </TD><TD>-</TD></TR><TR> <TD> Євген Ананко</TD><TD>-</TD><TD>- </TD> <TD> “Зевс” </TD><TD>-</TD><TD>- </TD><TD>-</TD></TR></TABLE>


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua