МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

СУЧАСНА ЕКОНОМІКА ТА ФІНАНСИ (дописи пана Юрка)

11/27/2001 | НеДохтор
21-11-2001 01:03
> та може пробувати роз'яснювати ті ідеї іншим, бо як багато людей буде розуміти переваги ф'ючерсів, то може створиться більший тиск на уряд і щось таки вийде. Напевно, в даній ситуації іншого шляху немає.



------------------------------------------------
В цей розділ Бібліотеки перенесені дописи пана Юрка на Форум.
Ця цінна інформація буде в нагоді фахівцям та тим хто цікавится сучасними методами господарювання.

Відповіді

  • 2001.11.27 | НеДохтор

    Сучасне розвинене сільське господарство неможливе без ринку futures (ч.1)

    ... Повідомлення, що Естонія вийшла на чертверте місце за рівнем економічної свободи заохотило мене розпочати цю тему, бо приклад Естонії показує, що правильна економічна політика навіть в короткому часі може дати вражаючі результати.

    Ще одна подія - недавня приватизація с/г землі в Україні, яка, з одного боку є позитивним явищем, але з іншого боку, без розвиненої банкової системи, що надає швидкий і необмежений доступ до капіталу, без фінансових ринків та ринків майбутностей (futures) може швидко перетворитися на черговий фарс, що глумливо буде називатися прямуванням у ринкову економіку.

    З дуже широкої ділянки капіталістичної економіки я вибрав ринок futures, бо він має безпосереднє відношення до утворення стабільності в видобувній, переробній та сільськогосподарській індустріях. Очевидно, по дорозі, потрібно буде зачепити і фінансові ринки (в першу чергу ринки боргових документів-бондів, банкової системи, як джерела утворення капіталу. Не думаю, що варто ускладнювати мою писанину міжнародними ринками валюти. Також, відразу вибачаюся, якщо будуть які неточності чи помилки щодо стану економічних речей в Україні - живу на другому кінці світу.

    Отже, ще раз повторюся, що без ринків майбутностей (futures), ні видобувна, ні переробна, ні сільськогосподарська індустрії не можуть функціонувати стабільно.

    Ринок futures можна описати відносно просто - це контракт доставити продукцію покупцеві не тепер, а в майбутньому, принаймі через кілька місяців, але може бути й достава у подальшому майбутньому, скажімо, за рік.

    Такі контракти - нічого нового, їх люди вигадали багато століть тому. Зрештою, українці в Україні (по собі знаю) постійно користуються принаймі одним варіантом майбутностей-futures, може навіть не підозрюючи, що це і є майбутність. Для прикладу, я задумав ремонт квартири, звернувся до знайомого майстра, який згодився поремонтувати за певну суму.

    Я мусів дати задаток, показуючи, що мої наміри серйозні, а він пообіцяв розпочати роботу, і закінчений продукт - ремонт квартири "доставити" в середині наступного місяця. А тільки після цієї "достави" я заплачу решту грошей. Наша домовленість-контракт хоч і був на словах, але все одно залишається контрактом. Очевидно, в цій домовленості ми визначили, що саме очікується від майстра зробити, тобто характеристики "продукту"-зремонтованої квартири, встановили ціну і терміни. Це все, що потрібно. До-речі, той задаток, в принципі, можна вважати платнею за контракт-домовленість.

    Або, ще один приклад, продаж-купівля помешкання. Я з продавцем домовилися про ціну, уклали угоду на продаж-купівлю, але він виселився, а я вселився не в момент підписання угоди-контракту, а десь за місяць, чи пізніше. Тобто, продавець "доставить" товар-помешкання в майбутньому.

    Те ж відбувається і в сільському господарстві. Фармер може виростити врожай і аж тоді його пробувати продати покупцеві-переробнику, або, скажімо за півроку до збирання врожаю, домовитися про ціну на майбутній врожай, отримавши задаток від покупця.

    В першому випадку, фармер і переробник сильно ризикують. Якщо врожай буде добрим, то він буде добрим не лише в одного фармера, а в багатьох. Всі фармери, в один і той самий час, звезуть свої помідори до переробників. Продати помідори якнайскоріше буде багато бажаючих, а переробити їх всіх переробник не зможе. Фармери будуть знижувати ціну, щоб якось ті помідори продати.

    Настане класичний приклад з економіки - пропозиція перевищить попит, тобто ціна впаде. Якщо фармер позичив гроші в банку на вирощення врожаю (а він це зробить, бо треба буде закупити насіння, купити трактори, бензин для них, найняти працівників і т.д.), то це означає, що не зможе сплачувати борг, отже - банкрутство.

    І навпаки, коли буде неврожай, ціна на помідори підніметься і переробник не зможе їх закупити в такій кількості, яку здатний переробити, бо задорого - простій обладнання, звільнення працівників, менші прибутки. Проблема ускладниться, якщо в банку позичено гроші на закупівлю обладнання фабрики, бо його треба сплачувати. Знову - банкрутство.

    А ось другий варіант - futures - виглядатиме цілком впорядковано. Ще за півроку до збирання врожаю, тобто, ще не посадивши нічого, фармер вже знає за яку ціну він той врожай продасть, а переробник знає, за яку ціну купить. Планова економіка в чистому вигляді, яка і не снилася совкові. І зовсім не потрібне втручання держави, встановлення цін, "керування", міністерських бюрократів з їхніми інструкціями і т.д.

    Отже, futures по-перше, утворюють-відкривають ціну с/г продукту (фармер-продавець намагається її задерти, а переробник-покупець її знизити), але обоє домовляться на компромісі, а по-друге, вносять стабільність у функціонування індустрії, бо дозволяють перенести ризик на того, хто його хоче прийняти.

    Це, друге, можна пояснити так. Якщо фармер бачить, що не зможе доставити домовлену кількість помідорів, він може відкупити futures-контракт назад. Тому, що ціною тої майбутності є величина задатку, то викупити той задаток-контракт назад буде коштувати трохи більше, ніж сама величина задатку. Фармер втратить гроші при викупленні контракту, але втрата буде невелика. З другого боку, переробник буде скомпенсований за розірваний контракт і буде мати час укласти нову домовленість (купити майбутність) з іншим фармером. Фармер позбувся ризику.

    Якщо ж у переробника щось змінилося і він не зможе переробити домовлену кількість, чи заплатити за неї, він може продати той контракт-майбутність іншому переробникові. Ціна може бути більша або менша від величини початкової ціни-задатку. Залежить від попиту. Переробник переніс ризик, тобто фінансове зобов'язання купити врожай у фармера (а це - великі гроші), на когось іншого, в даному випадку, іншого переробника, втративши трохи, або заробивши трохи на ціні контракту, тобто на величині задатку.

    Те саме відбувається і в видобувній промисловості. Напр. комбінат продав майбутність на видобуток мідної руди комбінатові, що ту мідну руду переробить в мідь.

    Тепер прийдеться ускладнити опис ринку майбутностей введенням ще одного персонажу - перекупника. Це також нічого нового. Кожна крамниця в принципі - це звичайний перекупник-посередник між продуцентом товару і покупцем-споживачем. Ця третя особа, перекупник, є просто необхідна. Саме на нього продуцент переносить свій ризик виготовлення товару.

    Тому й існує оптова і роздрібна ціна. Оптова менша, бо перекупник згодився закупити все гамузом і забрав біль голови, що робити з виготовленим товаром, у продуцента. А роздрібна ціна більша не тільки тому, що перекупник хоче щось там заробити, але тому, що перекупник компенсує себе за прийнятий ризик (ану ж той товар не будуть купувати і він лише стратив гроші на його закупівлю!) і цю компенсацію оплачує покупець, який взагалі нічим не ризикує, бо захотів - купив, захотів - не купив.

    Отже, перекупник на ринку майбутностей виконує роль того громовідвода, на якого переносять свій ризик і фармер і перерібник. Перекупник на ринку futures називається спекулятором (не спекулянтом, який був великим ні-ні за совка, а спекулятором, хоч в принципі і той і другий роблять те саме - купують і перепродують).

    Спекулятор називається так тому, що згідно з визначенням з англійського словника спекуляція (speculation) - акт теоретизування, друге визначення - висновок, зроблений на основі теоретизування, також, інвестиція, що є ризиком з надією на великий прибуток.

    Є ще інший вид перекупника на ринку майбутностей - hedger (не знаю українського терміну, але щось таке, як той, що відгороджує). Функція його в принципі є цілком протилежною спекуляторові, він намагається повністю позбутися будь-якого ризику від якоїсь інвестиції за допомогою майбутностей. Але про нього - в наступній частині.

    Отже, замість того, щоб фармер шукав переробника, укладав з ним контракт за допомогою правника, він просто продає стандартизований (це дуже важлива ознака) контракт перекупщикові, щоб той гриз собі голову, що з тим контрактом робити. Той контракт, тому, що стандартизованиий скаже, що той, хто продав контракт, зобов'язується доставити 20 тонн свинини (bacon) на встановлену дату.

    І довго описується характеристики тої свинини. Ціна тої свинини становить стільки і стільки за кілограм. Якщо фармер продасть два контракти, то зобов'язується доставити 40 тонн і т.д. Тобто, кожний контракт є точно встановлена одиниця продукту-товару. Продав фармер перекупникові той контракт за певну ціну, яка є малою сумою в порівнянні з повною ціною 20 тонн свинини.

    Перекупник-спекулятор свининою зовсім не зацікавлений. Він її може й зроду-віку не бачити. Його цікавить тільки вартість того паперу-контракту (в сучасних умовах, коли відбуваються торги через комп'ютерні мережі, навіть фізичного паперу-контракту не існує, тільки електронна відмітка в базі даних).

    Купив він той контракт-майбутність тільки з однією метою - перепродати його дорожче ще перед тим, як настане термін достави свинини. Не те, що він боїться, що як не продасть куплений futures контракт раніше, ніж настане термін достави, то з'явиться вантажівка біля його додому і вивалить 20 тонн свинини на його порозі. Та свинина, насправді, буде зберігатися в холодильниках, аж поки не прийде замовлення доставити її до перерібника. Кошт достави і зберігання в холодильнику оплачує власник контракту.

    Просто, спекулятор не потребує тої свинини і тому, не маю наміру за неї заплатити. Він тому купив контракт, що в результаті спекулювання-теоретизування, вирішив, що ще перед настанням терміну достави, ціни на свинину виростуть, отже, виросте і вартість купленого контракту-майбутності.

    Очевидно, що вартість контракту буде лише часткою від вартості свинини, але та частка вартості буде прив'язана до ціни на свинину і буде рухатися в тому самому напрямі, що і вартість свинини. Щоб додати кілька цифр, варто зазначити, що лише приблизно 5% всіх контрактів дотримуються до терміну достави і відбувається сама достава, решта 95% анулюються до настання терміну достави.

    Анулювання виглядає так, якщо я продав контракт і хочу його анулювати, то мушу його купити назад. І навпаки. Якщо я його продав за високу ціну, тоді ціна на свинину впала, то я його купую назад для анулювання за нижчу ціну, а різницю в ціні кладу в кишеню. Коли ж ціна свинини виросла, то виросла і ціна контракту, отже, щоб погасити його, я мушу викупити його назад за вищу ціну, ніж заплатив при продажу. Я втратив гроші.

    Те саме при купівлі контракту. Як я купив за низьку ціну, а тоді його вартість разом з вартістю свинини виросла, то я його гарно продаю за вищу ціну і різницю до кишені. Коли ж ціна від часу купівлі контракту впала, то я, не бажаючи платити набагато більшу суму за доставлену свинину, продаю його перед терміном достави за безцінь. Втратив гроші.

    Отже, ринок майбутностей виглядає так: фармер продає контракт спекуляторові, той купує його після болісного роздумування, куди ж таки піде ціна на свинину, а, отже, і того контракту, і встановлення для себе порогу, до якого, на його думку, та ціна виросте. Тоді, як ціна виросте, продасть його або перерібникові, або ще такому самому спекуляторові, котрий вважає, що ціна на свинину, а отже і на контракт буде рости ще вище.

    Якщо спекулятор помиляється і ціна падає, то він може втратити неймовірно великі гроші в дуже короткому часі. І навпаки, дуже легко заробити сотні процентів вартості контракту. Вважається, що для спекулятора майбутності - це найшвидший спосіб як заробити гроші, так і стратити їх. Це тому, що спекулятор повністю перейняв на себе фінансовий ризик закладений в контракті за що у випадку, коли все зійдеться за планом, буде дуже добре фінансово винагороджений.

    Може скластися враження, що спекулювати на ринку майбутностей можуть тільки дуже багаті люди. Насправді це не так. Бо ціна за один контракт є порівняно невелика, може становити, наприклад, 2000-3000 дол. А вартість продукту, який контролюється тим контрактом, може становити і 100000 дол.

    Такий контроль малою сумою великої вартості товару називається leverage (важіль). Саме завдяки тому "важелеві" невеликий рух в ціні товару-свинини, викликає велетенський рух в ціні контракту. Звідси й легке утворення 100%-200% прибутку чи втрати (100 чи 200% вартості контракту, тобто від 2000 чи 3000 дол).

    Очевидно, великі інвестиційні компанії купують десятки чи сотні тисяч контрактів, тому й рух в ціні товару приносить чи забирає сотні мільйонів доларів. Індивідуальні інвестори використовують майбутності в більшості для hedging, захисту від ризику. Це окрема тема.

    Мабуть, в наступному розділі варто загадати про роль банкової системи в ринку майбутностей, а також процедуру захисту ринку від того, що спекулятор наробив дурниць, бо помилився і ринок пішов в іншу сторону, ніж він сподівався, і тепер має фінансові труднощі.

    Отже, з поданого, мабуть, стає зрозумілим, наскільки важливим для України є утворення ринку майбутності в зв'язку з приватизацією сільськогосподарської землі. Такий ринок забезпечує фармера і переробника від коливань цін, викликаних непередбаченими погодними умовами, допомагають уникати розорення, банкрутства, створить відносно забезпечене середовище для наймання фармером працівників, бо він знатиме, що зможе оплатити їх працю. Те саме стосується і перерібника.

    Варто згадати, що ринок futures не може функціонувати ефективно без розвиненої банкової системи. Банкова система може бути ефективним джерелом утворення капіталу тільки при умові вільних фінансових ринків. Вільні фінансові ринки є можливі лише при мінімальному втручанні держави. Функція держави в таких ринках зводиться до нагляду за дотриманням правил діяльності, а не до безпосереднього керування ними. Вільні фінансові ринки заохотять чужоземних інвесторів, що дозволить зменшити залежність держави Україна від позик Монетарного фонду. Вони допоможуть пришвидшити циркуляцію капіталу, виключать автоматично потребу в чорному ринку, сприятимуть в утворенні ринку нерухомостей. Швидкий рух капіталу допоможе полегшити хронічну державну потребу - генерувати гроші для податків.

    Наскільки важливим є саме таке встановлення економічної діяльності в державі може служити приклад Естонії. Ось цитата з новини Майдану: "Естонія у цьому році вийшла на четверте місце у світі за індексом Економічної Свободи... Цей індекс визначає країни за рівнем зменшення обмежень на торгівлю, податкової системи, рівнем втручання держави в економічні стосунки, ліберальністю монетарної і банківської політики, циркуляцією капіталу і зовнішніми інвестиціями, ступенем регулювання цін і зарплат, станом ринку нерухомості і ступенем поширення чорного ринку та тіньової економіки."

    Проте, вільні фінансові ринки є проблемою для уряду тому, що вплив, а значить і сила державного апарату, контроль його над суспільством, зменшиться пропорційно до вільності фінансових ринків.

    Саме тому, що теперішня влада в Україні не хоче від такого контролю відмовлятися, і навіть навпаки, намагається його збільшити, приватизація землі, скоріше всього, нічого істотного не змінить в житті суспільства. Просто стане ще одним предметом зневіри людей. А зневірені люди навіть правильні кроки будуть сприймати, як чергове шахрайство уряду.
  • 2001.11.27 | НеДохтор

    Це може бути замість збільшення податків

    ... я вже бачив багато постингів щодо наболілої теми податків. Але є ефективний спосіб знизити податки в Україні і поповнювати бюджет. Його активно вживають в розвинених країнах. Це випуск боргових документів - бондів. Адже люди набагато охочіше куплять державні бонди, які платитимуть проценти, тобто збагачувати громадян, ніж коли в них просто відбиратимуть гроші у вигляді податків. В США це дуже популярна форма наповнення бюджету. Причому не тільки федерального уряду, відповідника українського уряду, але й уряди окремих штатів випускають бонди - зичать гроші в своїх громадян. І навіть існують муніципальні бонди, щось таке як українські районні.

    Уявіть собі, якби районний уряд позичив гроші у громадян і за них ремонтував чи будував дороги, утримував поліцію, провадив школи і т.д. Люди б значно охочіше робили ці позики, а тому, що уряд протягом життя бонду платив би лише процент - невелику частину від позиченої суми, то і урядові було б легше. Люди б на місцях мали значно більший контроль над використанням тих грошей, бо знали б на які конкретні речі вони витрачаються, а не так, як у випадку податків, коли федеральний уряд збудує дорогу десь в такому місці, куди за ціле життя я ні разу й не потраплю. Це може привести до нерівномірного розвитку країни, але може компенсуватися федеральними програмами. Крім того, уряд би зменшив втрати з бюджету на виплату процентів, бо ці виплати вважаються прибутком і податкуються, отже, уряд отримав би назад трохи грошей. До речі, в США на прибутки з процентів муніципальних бондів податки не платяться.

    Звичайно, це означає, що уряд в Києві повинен би був поступитися своєю владою на користь місцевого самоврядування. І це було правильним кроком в сторону вільних фінансових ринків, бо на ті боргові документи можна б було утворити вторинні фінансові ринки, де спекулятори б ними торгували, прості громадяни в них інвестували, пенсійні фонди їх використовували для виплати майбутніх пенсій. Такі ринки існують в розвинених країнах. І це не є варіант ощадничого рахунку в банку. Адже такі бонди можна було продати в будь-який час на фінансовому ринку навіть з непоганим прибутком, якщо український уряд збільшив би облікові ставки.

    Можна заперечити, що такі позики - це "ярмо на шию майбутніх поколінь". Але, це приємне ярмо, бо наступніше покоління візьме його на себе і т.д. Переважно такі державні борги виплачують з нових позичених грошей в нового покоління і так - без кінця ними сплачують борги, позичені в старого покоління. Наприклад, уряд США мав кілька років тому заборгованість, яка виражалася цифрою, величини не пам'ятаю, але вона мала тринадцять знаків. Тепер вона, мабуть, значно більша.
  • 2001.11.27 | НеДохтор

    Коментарі у відповідь

    >У меня такое впечатление, что вы списали этот текст из элементарного учебника по экономике (причем западного), или пересказали своими словами то, что услышали на лекции (причем, скорее всего, опять-же на западе). Я-же нахожу написанное вами совершенно бесполезным.

    ні, я не списав з посібника, воно мені не потрібно, я просто знаю, як воно функціонує з власного досвіду. Ви також помиляєтесь відносно простоти. Я вважав, можливо помилково, що є на форумі люди не знайомі з ф'ючерсами, тому намагався викласти якомога простіше речі, які, загалом, є досить нудні, але дуже важливі. Я не потребую користуватися спеціалізованим жаргоном, щоб вразити інших своєю ерудицією. Мені, в принципі, не потрібно писати на форумі тільки заради самого писання. Якщо інші також вважатимуть, що те, що я написав є "совершенно бесполезным", то мені варто буде пошукати якісь корисніші зайняття, ніж описувати нікому не потрібні речі.

    >не работает судебная система, которая дает контракту реальный вес.

    реально, для функціонування ринку ф'ючерсів судова система непотрібна, бо принципи контролю ризику не дозволять допустити до судової справи. Система регулювання margins разом з відповідальністю брокерської компанії ліквідує позицію в контракті ще перед тим, як вона вийде за межі закладеного відхилення. Це не означає, що великі гроші не можуть бути втрачені, але ця можлива втрата вже врахована в margins ще перед започаткуванням контракту. Я спробую пояснити, як це працює в наступній частині, хоча може ви й так це знаєте і опис буде зайвий. Просто, щодня відбувається велетенська кількість торгів ф'ючерсами, в яких втрачаються і здобуваються велетенські суми і ця система є досить стабільна саме завдяки підтримки встановленого рівня margins. Бували, правда, катастрофічні ситуації, але і вони полагоджувалися без судових справ і без кримінальних розборок. Бо останнє, чого б ті ринки ф'ючерсів бажали, так це судової тяганини, чи мати справу з кримінальниками.

    >нет денег чтобы страховать и рисковать.

    ну, страховки, в звичайному розумінні, на ринках ф'ючерсів не існує. Щодо кількості грошей, то це також помилкове враження, бо вартість ф'ючерсів є лише невеликою, 5-6%, частиною вартості сировини, яку контракт описує. Тобто, якщо знайшлися гроші на фінансування тієї сировини, то знайдуться і гроші на ті 5-6% вартості сировини, тобто на вартість ф'ючерса. Для прикладу, вартість одного ф'ючерса індексу S&P при його теперішньому рівні є десь в районі 23 тис доларів, а це один з найдорожчих ф'ючерсів, вартість ф'ючерсів на, наприклад, нафту десь в десять раз менша. А рух індекса на один point становить зміну в ціні ф'ючерса на 10 дол. Тобто, звичайний щоденних рух індекса вгору чи вниз на 100-150 пунктів перетвориться на зміну вартості контракту на 1000-1500 дол. Звичайно, купують не один контракт, а більше, але можливість купити контракти визначається виставленим margin (не знаю, як по-українськи), тобто більше контрактів, ніж дозволяє запас по безпеці, не дадуть купити, це своєрідна саморегуляція. Це все варто ясніше описати окремо, бо звучить як, якась чортівня.

    >при чем здесь сельское хозяйство ? На западе, может не на всем, но в большинстве (для примера: США, Германия,...) сельское хозяйтсво субсидируется и является убыточным.

    Це не має значення, субсидується воно, чи ні і чи прибуткове для фармера, чи ні. Ринки ф'ючерсів ці справи не цікавлять. Їх цікавить тільки рух ціни сировини. Інакше ф'ючерси на сою, свинину, каву, кукурудзу, пшеницю, бавовну, апельсиновий сік, цукор, яловиччину просто не існували б. А користь для фармерів, банків та переробників я вже попередньо описав.
    Щодо того, чи в Україні можна повторити західний досвід, то, я десь читав, що ф'ючерсами торгують вже в Росії, може не сільськогосподарськими, але в тому напрямі, як виглядає, вони йдуть. Не бачу, чому там це може працювати, а в Україні - ні.

    >А может лучше просто уменьшить налоги...

    Цілком згідний з вами. Це обов'язкова умова. Але податки - це окрема тема. Щодо спекулятивного капіталу, то фармер чи переробник до цього не має відношення, адже спекулятори працюють на вторинному ринку, перепродуючи один одному контракти. Але вплив фармера на вартість того контракту є дуже велика, бо якщо всі його свині захворіють і здохнуть, то спекулятор, що купив ф'ючерс, розориться, але це його проблема, він свідомо прийняв ризик, а спекулятор, що зайняв short позицію - збагатиться. Ринок залишиться у рівновазі.

    >А раз капитал спекулятивный, то они ничего и не произведут в процессе.

    Капітал не мусить щось утворювати, він лише мусить часто міняти руки, щоб утворити додатковий капітал. Це в чистій формі і виражено в ринку ф'ючерсів. В будь який момент той спекулятивний капітал, що додатково утворився, або додатковий плюс вкладений капітал, можна просто перетворити в звичайну готівку, анулювавши контракт. Ну, а з готівкою кожен знає, що робити - нею можна оплатити будь який створений продукт, тобто, чужу працю. Капітал, який сповільнює свій рух, є причиною рецесій. Екстремальною формою зупинки руху капіталу є повний розвал економіки.

    Щодо вільних фінансових ринків, то це окрема тема, яку варто дискутувати окремо, зараз дуже пізно, тому не зможу вам відповісти.
  • 2001.11.27 | НеДохтор

    Далі, як ф'ючерси через геджінг рятують сільське господарство (ч.2)

    >Я не говорю что фьючерсы плохо. Это просто сейчас на Украине не актуально, и потому бесполезно (опять-же сейчас и здесь). Как только игровое поле будет создано и игра по правилам обеспечена -- честные игроки появятся, обязательно.

    Виглядає, що я не зміг вас, К.Л.М., переконати.

    Відразу скажу, що цілком згідний з вами - треба робити правову державу в Україні.

    Але, ось подивіться на таке - я в принципі і не повинен іти до олігарха з контрактом-ф'ючерсом, бити його по пиці, вимагаючи дотримання його. Адже ф'ючерсні контракти є стандартизовані, щось таке, як стандартизована цегла - кусень в стіні. І стандартизація є ключовим словом. Специфіка стандартизації в тому, що цей контракт БЕЗІМЕННИЙ. Він лише точно описує кількість пшениці, ціну, дату достави і її якість. Ця стандартизація зробить будь якого сільськогосподарського олігарха щасливим, як і, до речі, неолігарха.

    Отже, треба спочатку пояснити, що таке hedging. Геджінг (відгородження) - є перенесення ризику на спекулятора. Геджер боїться, що ціна в майбутньому буде ІНША, ніж сьогодні.

    Фармер і переробник фармерської продукції є геджерами.

    Фармер ПРОДАЄ свій товар. Кожен, хто продає будь який товар, боїться, що ціна на його товар впаде. Це його ризик. Фармер, що речі, має ще один ризик - неврожай, але цей випадок я не буду зачіпати, щоб не ускладнювати (фармер частково може цей ризик зменшити, вживаючи futures options. Ф'ючерсні опшинси - звучить дуже по-українськи).

    А переробник є покупцем, він КУПУЄ. Кожен покупець боїться, що ціна на товар в момент купівлі виросте і він собі не зможе дозволити його купити. Це його ризик. Переробник боїться, що буде неврожай і ціни на пшеницю, яку він захоче купити, щоб переробити, виростуть.

    Кожен з них, хоча й геджер, боїться цілком протилежних речей.

    Розглянемо, що роблять олігархи - фармер та переробник.

    Тепер березень і фармер бачить в газеті, що сьогодні ціна на пшеницю на ринку є, скажімо, 15 гривень за бушель (це трохи менше, ніж 40 літрів. Мушу користуватися такою мірою, бо вона стандартизована в США, а яка одиниця в Україні - не знаю). Ціна йому подобається і він хотів би таку ціну отримати за свою пшеницю в майбутньому, в серпні, коли збере врожай.

    Фармер, порахувавши, скільки максимально він тих бушелів пшениці зможе зібрати, звертається до свого брокера і ПРОДАЄ (ключове слово) стандартизовані ф'ючерси, ціна яких 15 гривень за бушель з доставою в серпні. Нічого дивного тут немає - він же хотів продати пшеницю за 15 гривень за бушель, адже така ціна і існує тепер на ринку, от і зробив це, продав, адже цей ф'ючерс - це точна вартість майбутньої пшениці. Така собі, абстрактна пшениця.

    Врожай справді дуже добрий і олігарх-фармер в кінці липня знову дивиться в газету і бачить, що ціна на пшеницю впала до 10 гривень за бушель. Отже, той проданий ним ф'ючерс тепер коштує лише 10 гривень за бушель. Його це зовсім не турбує, і не турбує його знецінена тепер пшениця. Він дзвонить до олігарха-переробника і пропонує йому свою пшеницю.

    Той, звичайно, не дурний купувати її за 15 гривень, він знає, що тепер вона коштує тільки 10 гривень за бушель. Фармер без торгів щасливо продає йому свою пшеницю за ті 10 гривень за бушель і дзвонить до свого брокера і анулює ф'ючерсний контракт тим, що КУПУЄ (ключове слово) його назад за 10 гривень (адже тепер той ф'ючерс коштує 10 гривень, а не 15, як колись, коли його продавав). Отже, він спочатку ПРОДАВ ф'ючерс, який представляє майбутню пшеницю, тобто продав майбутню пшеницю вже сьогодні за потрібну йому, високу, ціну, а тоді КУПИВ той же ф'ючерс, тобто пшеницю назад вже за низьку ціну. Різниця в ціні - в його кишені. Як бачимо, у ф'ючерсах можна спочатку щось продати, що не існує.

    Порахуємо це все (для простоти будемо користуватися тільки одним ф'ючерсом):

    продав ф'ючерс за 15 гривень (15 гривень готівкою в кишені)

    продав пшеницю олігархові-переробникові за 10 гривень через три місяці (10 гривень готівкою в кишені)

    Разом - 15 + 10 = 25 гривень в кишені

    Тоді,
    Анулював контракт (купив його назад) за 10 гривень. Отже, від зароблених 25 гривень заплатив за куплений назад контракт 10 гривень.

    Залишилося 25 - 10 = 15 гривень в кишені.

    15 гривень за бушель - це якраз та ціна, яку він хотів отримати за свою пшеницю з самого початку, три місяці перед тим.

    Де ви бачите тут "Приходите к нему с контрактом, а он говорит: "да засунь его себе знаешь куда ?"... "? Чи є потреба кудись щось засовувати?

    Тепер подивимося, як виглядає справа із запевненням майбутньої ціни для переробника. Пам'ятаймо, він хоче КУПИТИ пшеницю, тобто хоче за неї заплатити якнайменше.

    Переробник-олігарх не знає, який буде врожай. Якщо добрий, то ціна впаде, але як поганий, то вона виросте. Платити більше, ну ніяк не хочеться. Можна пробувати наслати своїх хлопців, щоб натовкти фармера і він продав дешево, але є кращий спосіб.

    Тепер березень і він дивиться в ту ж таки березневу газету і, як і фармер, бачить, що ціна на пшеницю є 15 гривень за бушель. Ціна йому подобається. Таку б він хотів заплити за пшеницю через кілька місяців в серпні, але не певний, чи ця ціна часом не виросте, якщо буде неврожай.

    Переробник-олігарх дзвонить до брокера і КУПУЄ в нього стандартизований ф'ючерс, що коштує 15 гривень за бушель (адже тепер, в березні, така ціна на серпневу пшеницю). Тобто, вже тепер він купує майбутню пшеницю по потрібній ціні.

    Він безтурботно чекає кілька місяців, а тоді дізнається з газети, що ціна на пшеницю виросла, бо був неврожай. Тепер вона вже коштує 20 гривень за бушель. Але висока ціна його не хвилює.

    До нього приїжджає фармер-олігарх і продає йому свою пшеницю. Хоче за неї, звичайно, дорого, бо 20 гривень за бушель. Переробник без слова платить, купуючи пшеницю. Тоді дзвонить до брокера і анулює контракт тим, що ПРОДАЄ його. Отримує за проданий контракт-ф'ючерс на пшеницю вже 20 гривень за бушель, бо точно така ціна пшениці на ринку.

    Рахуємо:

    Купив контракт за 15 гривень (заплатив 15 гривень, тобто, мінус 15 гривень)

    Купив пшеницю за 20 гривень (заплатив 20 гривень, тобто, мінус 15 гривень)

    Разом: заплатив 35 гривень (35 гривень в мінусі з кишені)

    Продав ф'ючерс за 20 гривень (отримав в кишеню 20 гривень, тобто, плюс 20 гривень)

    Отже, в результаті заплатив: 35 - 20 = 15 гривень.
    Це якраз та ціна, котру хотів заплатити з самого початку.

    Де тут боротьба з олігархом-противником за сповнення контракту?

    Це ми розглянули тільки одну сторону - геджерів. І їх не обходить, що відбувається з протилежною стороною - спекуляторами, котрі на себе, як ви пам'ятаєте, взяли ризик можливої зміни майбутньої ціни.

    Цю сторону я спробую пояснити в наступній частині, бо дотепер нас цікавило, чому ф'ючерси є просто необхідними для сучасного сільського господарства. І тому я і не пояснював спекулятивної частини ринку ф'ючерсів, бо ця частина, в принципі, до сільського господарства не має відношення, вона його не зачіпає. Саме в спекулятивній частині розігруються трагедії, коли одні спекулятори швидко заробляють великі гроші, а інші спекулятори їх так само швидко гублять. Спробую пояснити також, як працює механізм захисту ринку від можливої неспроможності заплатити, коли спекулятор згубить гроші на тій грі.
  • 2001.11.27 | НеДохтор

    Щодо прибутків на ф'ючерсних ринках, або роль спекулятора (ч.3)

    Щодо прибутків на ф'ючерсних ринках.

    Futures є те, що називають zero-sum game (гра з нульовою сумою). Це означає, що точно ту величину, яку хтось заробить, інший мусить втратити. Це так, як би ми з Вами грали, підкидаючи монетку. Хтось з нас за один захід виграє всю позицію, а противник повністю все програє. Futures і є така чиста гра для спекулятора.

    Тут ми мусимо звернутися до протилежної від геджерів сторони ринку - спекуляторів. На відміну від геджерів, яким подобається якась ціна і вони бажають її мати такою ж в майбутньому, навіть, якщо в майбутньому, ціна може бути вирости і він потенційно втратить більший зарібок. Його життєва філософія є така - краще горобець в жмені, ніж журавель в небі. Спекулятор має протилежну натуру і саме полює за такими журавлями. Як це було показано в попередній частині, геджер хоче, щоб ціна устабілізувалася, а спекулятор бажає, щоб та ціна посунулася в бажаному для нього напрямку.

    Напрямок є для нього принциповий. Цей напрямок може бути або в сторону зростання ціни, або зниження. Відповідно до того, як він думає піде ціна, він і вибирає позицію - купує ф'ючерс, припускаючи зріст ціни і продає ф'ючерс, припускаючи, що ціна впаде.

    Нічого нового тут немає. Всі так роблять, продають щось, коли думають, що ціна на це щось впаде і купують коли думають, що ціна на це виросте. Це не стосується споживачів. Вони нічого не перепродують, лише купують для споживання.

    Отже, рух ціни в протилежну сторону від вибраного бажаного руху викличе катастрофу для спекулятора. І навпаки. Зрозуміло, що у ф'ючерсах частина спекуляторів згубить гроші, а інша частина їх заробить.

    Прибуток у спекуляції ф'ючерсами з'являється тоді, коли ціна на сировину, представлена в контракті змінюється на ринку у сприятливому напрямі. Адже, контракт закріплює якусь одну домовлену ціну, скажімо 20 гривень за бушель пшениці в майбутньому. І це ціна, за яку я мушу пшеницю ПРОДАТИ, а хтось мусить КУПИТИ.

    Тепер, якщо ціна сьогодні на ринку змінилася і стала 21 гривню за бушель, то якщо я сьогодні, тобто ще до терміну достави, захочу закрити контракт, то для анулювання його я мушу зробити протилежну процедуру - КУПИТИ його назад, а хтось мусить ПРОДАТИ мені (контракти завжди мають дві сторони, як і будь якому акті купівлі-продажу, якщо немає охочих продати мені, то продає clearing house – клірінгова установа - її функція і полягає саме на тому, шоб виступати протилежною стороною контракту, якщо немає бажаючих).

    Отже, при ціні 21 гривня за бушель вийде так, що я КУПИВ (закрив контракт за 21 гривню) ДОРОЖЧЕ, ніж ПРОДАВ (відкрив контракт за 20 гривень). Я втратив 1 гривню на цій операції. А протилежна сторона КУПИЛА в мене за 20 гривень (вона для себе також тим відкрила контракт), а ПРОДАЛА мені за 21 гривню (закрила контракт), чим і заробила на цій операції 1 гривню.

    Якщо б сталося, що ціна замість піднятися впала, то все сталося б навпаки - я заробив, а хтось втратив ту 1 гривню.

    Можна запитати, ну а чого я такий дурний і купив назад той контракт з втратою. Адже, я міг би почекати - ану ж ціна б впала і я заробив би. Може й так, може й впала б. А може й - ні. Навпаки, піднялася б ще більше і я стратив би ще більше, ніж 1 гривню. На цьому й полягає дилема спекулятора. Згодитися з малою втратою, чи мати надію на покращення ситуації.

    Здавалося б, ну, маю час, почекаю, бо може та ціна і знизиться.

    Перша проблема в тому, що контракт має обмежений термін. Після його закінчення, я, якщо відкрив позицію продавши контракт взяв на себе зобов'язання доставити пшеницю. Але ж я не фармер, я тої пшениці не маю. Отже, щоб виконати зобов'язання достави, я змушений буду ту пшеницю купити у фармера, а тоді її доставити до переробки. А це ж велетенські гроші.

    Те ж станеться і навпаки, якщо я, спекулятор, купив контракт, взявши на себе зобов'язання прийняти пшеницю, то мені після закінчення його терміну, прийдеться таки купити ту пшеницю у фармера. Як не крути, спекуляторові треба анулювати контракт перед його закінченням.

    Друга проблема має справу з захистом ринку від дестабілізації. Щоб розпочати спекуляцію ф'ючерсами-майбутниками, спекулятор має відкрити рахунок у брокера і покласти на той рахунок певну суму, не меншу, ніж встановлена для даного типу ф'ючерсів. Переважно, для індивідуального трейдера-спекулятора це десь в районі 25-50 тисяч доларів для с/г ф'ючерсів і подвійно так для індексних. Ці суми є для індивідуального спекулятора, коли він оперує 1-3 контрактами.

    При відкритті позиції (купуванні чи продажі контракту), скажімо 20 гривень за бушель пшениці, згідно стандартові контракту ОДИН контракт вимагає доставу 5000 бушелів. Отже, ціна контракту буде 20x5000=100000 гривень. Шалена сума. Вік не зароблю.

    Але для спекулятора зробили гачок, який заохочує його взяти на себе весь ризик. Штука полягає в тому, що він не мусить при купівлі контракту платити всі ті 100 тисяч, тобто 100% ціни. Всі 100% з'являться тільки при фізичній доставі пшениці. А спекулятори, як відомо, не допускають ситуацію, що приведе до достави.

    Переважно, при відкритті позиції (купівлі чи продажі контракту) спекуляторові дозволяється дати, ну щось таке, як задаток, це зветься margin. Я бачив, що хлопці вживають слово марж, хоча реально воно звучить марджин (десь я бачив в українській літературі слово маргінес, тобто, окраїна. Ну, то воно досить вільно передає сенс слова марджин, тобто, що не ціле, а частина). Отже, цей маргінес-марж є лише десь від 5-15% цілої вартості контракту.

    Припустимо, що спекулятор, після розмови з бабусею на базарі, яка сказала, що не пам'ятає такої поганої погоди в свойому житті, вважає, що буде неврожай і вартість пшениці піде вгору. Він купує один ф'ючерс. Завдяки маргінесові-маржові, він, замість заплатити всі 100 тисяч гривень за контракт, вносить лише, скажімо 10%, тобто, 10 тисяч, в десять разів менше.

    Використання малої суми для контролю великої вартості називається leverage (важіль). Саме той важіль і є головною причиною, так би мовити, ласим шматком, для спекулятора. Він же є й причиною його розорення. Ось пояснення:

    ціна на ринку 20 гривень за бушель означає, що в одному стандартному контракті фіксується вартість пшениці на суму 100 тисяч гривень.

    Якщо ціна виростає до 21 гривні за бушель, тобто лише на одну гривню, то вартість пшениці на ринку стала 105 тисяч і є лише на 5% дорожча, тобто виросла лише на 5000 гривень. Отже, різниця між зафіксованою в контракті вартістю пшениці (100 тисяч) та вартістю її на ринку (105 тисяч) є 5 тисяч гривень.

    Але, тому, що спекуляторові дозволили внести, як задаток лише 10 тисяч гривень, та різниця дозволить йому, якщо він негайно продасть контракт, додати до його 10 тисяч ці нові 5 тисяч.

    10000+5000=15000

    Тобто, при русі ціни на 5%, він заробив на свою інвестицію 50%. Супер бізнес і в короткому часі. Кілька разів так зробити - можна їхати на Середземноморські вакації Це - якщо спекулятор мав рацію щодо руху ціни.

    А ось, що станеться коли він помилився, погода раптово покращилася і всі зрозуміли, що врожай буде нормальним. Ціна пшениці впала з 20 гривень за бушель до 19 гривень, всього на одну гривню. Вартість пшениці в контракті подешевшала лише на 5% (5000 гривень) і стала 95000 гривень замість 100 тисяч.

    Але, завдяки маржові-маргінесові, це перетворилося на 50% втрату для спекулятора. Він втратив половину своїх грошей.

    10000-5000=5000

    Вакацій не буде. Лише сварка з жінкою, яка добре знала, на що ті 5000 гривень могла б витратити.

    При сприятливому русі ціни був 10% вгору, він би подвоїв свої гроші, або, при несприятливому, повністю б їх втратив, перетворивши 10000 гривень в нуль при несприятливому.

    Саме така можливість неймовірного зарібку і заохочує спекулятора грати на ринку ф'ючерсів. Тому він і бере на себе весь ризик від геджера.

    Третя проблема, чому спекуляторові не дадуть довго чекати є така, що той маргінес-марж має так звану maintenance (утримувальну) зону скількись там гривень, в якій ціна може впасти від початкового рівня маргінесу. Це для того, щоб не допустити розладу цілого ринку.

    Отже, якщо ціна зміниться так, що величина мого маргінесу-маржу зменшиться на певну суму (не дуже велику), бо ціна пішла в несприятливу сторону і перейде цю утримувальну зону, тобто, мій задаток зменшиться, брокер відразу, того ж дня задзвонить мені і скаже, що я мушу внести на рахунок таку і таку суму, що знову мій маргінес-задаток був такої самої величини, як тоді, коли відкривав контракт.

    Я не маю виходу, мушу внести. Якщо я відмовляюся, брокер мій контракт анулює самовільно, а що залишилося з моєї маргінесової суми, мені чемно повертає. Брокер не дозволить, щоб мій рахунок зменшився до нуля. Бо тоді я вже не маю ніяких грошей, і він стає відповідальним за контракт. Тобто, повністю розоритися брокер мені не дасть.

    Це - теоретично. На практиці, рідко, але буває, що ринок обвалюється раптово. Скажімо приходить звістка, що в пшениці завівся якийсь хробак, який зжере цілий врожай, бо ніякі гербіциди його не беруть. Ціна так різко піде догори, що ті, котрі грали на падіння ціни, розоряться. Маргінес так глибоко перейде ту зону, що на рахунку залишаться копійки.

    Завдяки такому механізмові, ринки ф'ючерсів є достатньо стабільні і гнучкі. Окремі гравці-спекулятори щезають з них, інші збагачуються.

    Описане є трохи спрощена схема, але вона дає загальне уявлення. Скажімо, у випадках з фармером-геджером, котрий продав контракт на доставу пшениці. Реально, щоб не мати справу з утриманням маргінесу, між ним і ф'ючерсним контрактом з'являється банк, який позичає гроші фармерові і бере на себе продажу контракту, це називається underwriting (підписка, чи щось таке). Саме тому є такою важливою інтеграція банкової системи у загальну господарську систему країни. Адже банки, на відміну від фармера, мають гроші, тобто мають потрібну для ф'ючерних ринків, ліквідність. Звичайно, операції з такими ринками у банків мусять бути обмежені. В розвинених країнах існують інвестиційні компанії, які і беруть на себе роль спекулятора і геджера одночасно, будуючи складні позиції, розраховані на компенсацію в одному, якщо втрачено в іншому.
  • 2001.11.27 | НеДохтор

    Трохи історії ф'ючерсів в США та про захист від шахрайства (ч.4)

    >А коли і як виник ринок фючерсів -майбутників?
    Я колись чув що це сталося в Чикаго, і здається мало повязання до торгівлі зерном.

    Наскільки я знаю, то в 1830-1840 роках в США ще не було розвиненої залізничної сітки, отже транспортувати свою продукцію на далеку віддаль фармери не могли, а Чикаго було вже досить великим центром торгівлі, отже, вони свій врожай туди і везли. На той час ще не було в достатній кількості зерносховищ, то часто бувало, що всі фармери звозили свій врожай приблизно в той сам час, чим і сильно збивали ціну на зерно. Бувало так, що вони готові були віддати зерно майже за безцінь.

    Пам'ятаєте з совковських часів, з історії суспільствознавства, описували, як приклад переваг планової економіки над капіталістичною, що "капіталіст" викидав зерно в море, тільки щоб не знизити ціну на нього. Так от, виглядає, що тим морем було озеро Michigan на березі якого є Чикаго. А "капіталістами" були фармери, котрим дешевше було викинути нікому непотрібне зерно, ніж теліпатися з ним назад додому і там його викинути. Це не анекдоти, так справді часом робили фармери.

    Тому розумніші фармери пробували домовитися за доставу і ціну наперед, десь за два тижні, з переробником. Пізніше, з побудовою елеваторів, контракти розтягалися на довший термін. Отже, і фармери, і власники елеваторів, і переробники уникали диких стрибків цін на зерно та на його зберігання в різні періоди року, тобто, могли краще планувати. Нажаль, тому що контракти реально були форвардами, а не ф'ючерсами в сучасному сенсі, обидві сторони в час достави пробували переговорити контракт на свою користь. Отже, форварди були ризикованим бізнесом для всіх, зрештою, як і тепер. Також, тому, що вступали в гру спекулятори, фармер не міг знати справжньої ціни на ринку, бо часто ціни тримали в секреті і не було жодних стандартів на якість зерна.

    Це все привело до того, що була утворена, щось таке, як асоціація торговців зерном, котра пробувала встановити стандартизацію на контракти і пробувати організувати існуючий хаос. Отже, в 1848 році було утворено Chicago Board of Trade (торговельну палату, чи щось таке), що мало на меті служити місцем, де торговці могли сходитися і пробувати розв'язати свої протиріччя. Лише в 1865 році ця палата встановила стандарти на контракт, де описувалося розмір, якість та термін достави, а також встановлювалися правила торгів контрактами. Цей рік і став офіційним роком встановлення стандартизованого ф'ючерсу.

    >І ще таке запитання - як уберігаються від того,що якийсь впливовий ( або просто дуже спритний спекулятор) спробує впливати на майбутню ціну - скажімо за рахунок використання звязків у держустановах чи розпусканню дезінформації ( чи просто ведення піар-кампанії)?

    Ну, та, як завжди, найкращий захист, якщо багато людей приймає в тому участь і має доступ отримання до ціни. Сучасний ринок дає електронний доступ, тобто в будь який момент можна довідатися ціну, бо вона, як і інформація на цьому форумі, оприлюднена. Отже, її, в принципі, важко маніпулювати, всі ж пам'ятають, яка ціна була вчора, і у випадку різкої зміни, відразу запитають "чому?". А до електронної ери (зрештою, такий ринок існує і тепер) був варіант звичайного українського базару, щось таке, як Бесарабський ринок. Лише з різницею, що продавці і покупці викрикають ціни, які через регулярні інтервали записувалися на великій дошці, підвішеній так, що кожен учасник ринку міг бачити ціну.

    Далі, уряд США видав кілька законів, що регулюють діяльність ринку, ці закони мали на меті також зробити незаконними маніпуляції та встановити рахунки в брокера таким чином, щоб він не міг їх використати для особистої мети. Кожен, хто приймає участь у виконанні торгів, має бути реєстрованим, що вимагає здачі екзаменів. Також, реєстраційна процедура вимагає зняття відбитків пальців. Встановлено цілу серію категорій для окремих осіб, що приймають участь в торгах: Introducing Broker, Commission Merchant, Commodity Trading Advisor, Commodity Pool Operator, Associated Person. Ця остання категорія працює для попередніх груп.

    Також, утворено цілу орду різних асоціацій та наглядальних тіл. Найважливішою є Commodity Futures Trading Commission. Встановлено, що потенційно надужиття в ринку futures відносяться до трьох загальних категорій: нечесні торгові вчинки (тобто, під час трейдингу між професіоналами), кредитний та фінансовий ризик, надужиття під час продажу контрактів для загальної публіки (sales practice abuses).


    Ось що я знайшов щодо цих трьох:
    До першої категорії відноситься маніпуляції ціни, наперед домовлений трейдінг, трейдінг поперед публічного клієнта. Комісія встановила систему контролю за торгами, фактично, кожен торг переглядається на присутність маніпуляцій.

    Щоб захистити від нездатності оплачувати торг, комісія встановила чіткі рівні капіталу, які мають бути сповнені ще перед ініціюванням куплі чи продажу контракту. Також, рахунки клієнтів тримаються в сегрегованих рахунках, окремих від рахунків оперативного капіталу брокерських фірм.

    А щодо надужиття при продажу контрактів загальній публіці, то брокери мусять пояснити ризик ф'ючерсів своїм клієнтам, що буде підтверджено підписом клієнта при відкритті рахунку. В цьому поясненні обіцянки високих зарібків мусять супроводжуватися і "обіцянками" великих втрат. Також, брокер повинен знати фінансову ситуацію клієнта, його розуміння ризику і відповідність до гри на ринку. Це також підтверджується підписом клієнта. Будь-який клієнт, якщо вважає, що його було недостатньо поінформовано про можливу втрату, подає скаргу до комісії і при підтвердженні оскарження, є компенсований зі спеціально для такого випадку встановленого фонду.

    Є ще інші, більш докладі процедури, які пояснюють, яким чином ці ринки уникають нечесної гри, спробую знайти їх і подам пізніше.
  • 2002.01.06 | НеДохтор

    повертаючись до дискутованої теми пенсій

    02-01-2002 20:04, юрко
    <b>повертаючись до дискутованої теми пенсій </b>

    колись тут вже дискутувалася тема пенсійного забезпечення. Виглядає, що проблема забезпечення пенсіонерів залишиться для українців однією з найважчих. Я переглянув деякі матеріали щодо пенсійного забезпечення в інших країнах і знову переконався, наскільки ця проблема є пов'язана із предметом постійних дискусій між прихильниками збільшення державного втручання і регулювання життя громадян і прихильниками обмеження такого втручання і делегування рішення про майбутнє пенсійне забезпечення безпосередньо самим громадянам.

    Ця проблема буде й надалі гострою в Україні, бо українці звикли, що пенсія надається повністю державою, тобто, розмір її і умови виплати є виключно рішенням уряду. Але існування і підтримка такої системи вимагає ефективного механізму отримання фондів з податків. В сучасних умовах в Україні такий механізм не функціонує добре і навіть, якщо б вдалося розв'язати існуючі економічні проблеми, не зможе функціонувати добре і в майбутньому, бо навіть розвинені країни світу стурбовані реальною загрозою розвалу існуючої системи пенсійного забезпечення в зв'язку з майбутніми демографічними проблемами.

    Проблема зводиться до простого визначення - післявоєнне покоління людей (бейбі бумерс), яке становить велетенську частину населення країн у віці 35-55 років неухильно наближається до пенсійного віку. І хоч ця група частково зменшиться, бо дехто помре, недоживши до пенсії, ця "бульбашка" в загальному населенні країн стане ще більшим тягарем для бюджетів тих країн, які взяли на себе завдання повністю забезпечувати пенсіями своїх громадян. Тягарем таким великим, що загрожує зруйнувати існуючі пенсійні системи.

    І справа не лише в наданні мінімального життєвого рівня пенсіонерам. Нажаль, саме в пенсійному віці люди найбільше хворіють, що в умовах "безкоштовних" державних медичних послуг приведе до різкого погіршення їх якості. Ці проблеми, при існуючому стані речей, український уряд не зможе розв'язати, що означає ще більше старих людей на вулицях випрошуватиме милостиню. В Україні є стійка традиція, що молодше покоління опікується своїми старими родичами і виглядає, що такий стан речей враховується, якщо не в цифрах, то принаймі сприймається, як само собою зрозуміле, урядом країни. Але сучасні умови є інші - багато молодих людей не має праці, тобто, навіть самі себе не можуть утримати.

    Також, Україна не може використати альтернативну - капітальну пенсійну систему, бо не має сучасних фінансових ринків. Отже, уряд країни реагує на проблему замість того, щоб її уникати, залатуючи діри збільшенням податків. Цей шлях є без майбутнього, бо при певному зрості рівня податків спрацьовує крива Ляфера - хоч податки зростають, практично надходження в бюджет зменшується. Теоретично, при 100% податках буде 0% надходженя в бюджет - люди просто відмовляться працювати задарма, або повністю перейдуть в тіньову економіку.

    Уряди багатьох країн почали вводити альтернативні програми, які мають на меті полегшити навантаження на їх бюджети. Наскільки вони будуть ефективними - покаже майбутнє, але ці кроки в невідоме є просто необхідно робити, щоб уникнути залишити майбутніх пенсіонерів напризволяще.

    Загально існує 2 типи пенсійного забезпечення - репартиційна система і капітальна система. Репартиційна система, яку свого часу ввів Бісмарк, існує практично в усіх країнах світу. Полягає на своєрідному "контракті" поколінь. Працюючі сьогодні оплачують життя (пенсії) сучасним пенсіонерам, тобто, від працюючих сьогодні відраховують гроші і відразу передають їх сучаним пенсіонерам.

    Ця система добре працювала при Бісмарку, бо довжина життя була мала, багато людей не доживали до пенсії, отже, працюючих було більше, ніж пенсіонерів. Тому ця система має кілька принципових вад: вона чутлива на збільшення кількості пенсіонерів (продовження часу життя), бо вимагає від працюючих щораз вищих внесків (податків), чутлива на зріст безробіття і є повністю залежна від рішення політиків.

    З іншого боку, вона має кілька принципових переваг - нечутливість до інфляції, бо індексується і нечутливість до криз на фінансових ринках.

    Другою системою є капітальна система. За цією системою кожен працюючих відкладає певну суму на свій власний рахунок в пенсійний фонд, з якого буде виплачувати собі пенсію на старості. Недоліки цієї системи полягають на тому, що вона чутлива до криз фінансових ринків та інфляцію. Переваги - не чутлива до безробіття і до зросту кількості пенсіонерів.

    Очевидно, що ці обидві системи застосовують одночасно, щоб частково відгородитися від вказаних недоліків. Я переглянув дані по Польщі і виглядає, що вони вже перейшли на мішану систему - насьогодні 62.5% пенсії приходить з репартиційної системи, але в майбутньому очікується знизити до 50%. Решту має надати капітальна система.

    Поляки подали наступні причини, що змусили їх впровадити капітальну систему. Виглядає, що вони стосуються і України. Отже, низький пенсійний вік, нечіткі критерії надання пенсій по інвалідності, пільги для окремих груп громадян. Витрати на пенсії в 1994 році в них становили 15.4% ВНП і стрімко зростали. Якщо б далі дотримуватися лише репартиційної системи, то в 2020 році потрібно було б віддавати 22%, а в 2050 - 27% ВНП. Для працюючих поляків це б означало ще більший зріст податків. Вже в 1981 році 25% з податку йшло на оплачування пенсій, в 1989 - 38%, а насьогодні - 45%.

    Мало того, високий податок заохочує людей викручуватися. І працедавець і працюючий домовляються між собою і подають нижчу, ніж реально зарплатню, чим знижують податки, кожен для себе. При такому стані речей податкова інспекція є безсила.

    Розуміючи, що податкова битва буде програна, поляки перейшли на нову триступеневу систему. Перший ступінь є стара репартиційна система. Другий - утворення Відкритого Пенсійного Фонду. Цей фонд може існувати, як акціонерне товариство з мінімальним капіталом 4 млн євро. Завданням фонду є виключно утворенння фондів, керування ними та представляти їх від імені третьої сторони. Величина сплати до фонду становить 7.3% зарплатні.

    Я не зміг знайти, куди саме вони інвестують отримані гроші. Припускаю, що в урядові боргові документи, як відносно консервативну інвестицію. Отже, цей ступінь належить до капітальної системи. І перший ступінь (репартиційна система) і другий - Пенсійний Фонд є обов'язковими для працюючих.

    Третій ступінь є виключно в капітальній системі і є необов'язковим. Його кожен починає, коли хоче, вкладає скільки хоче. Цей ступінь має різні програми. Виглядає, що він близький до подібних в розвинених країнах. Однією з програм є купування страхування життя. Іншою є утворення пенсійного фонду компанії. Очевидно, що інвестиції в таких фондах є від дуже консервативних до дуже агресивних (з малим ризиком до великого ризику). Компанійний пенсійний фонд можна закласти лише тоді, коли 50% працівників є згодні приймати в ньому участь. Величина внеску у фонд - не більше 7% середньго прибутку працюючого.

    Перші два рівні мають на меті запевнити тільки мінімальний життєвий рівень. Третій, за їхніми словами - "спокійну старість".

    Ось цифри, які показують, скільки відраховується в Польщі у обов'язкових відрахуваннях, тобто, на репартиційну систему і до Відкритого Пенсійного Фонду.

    Працівникові відраховують:

    - 2.45% на фонд оплати хворобових днів
    - 6.50% на фонд оплати помешкання
    - 9.76% на фонд оплати життя

    Працедавець щомісяця додає від себе:

    - 1.62% на фонд компенсації випадків у праці
    - 6.50% на фонд оплати помешкання
    - 9.76% на фонд оплати життя


    Подібний перехід до капітальної системи свого часу здійснили в Чілі. Виглядає, що поляки у великій мірі базуються на цьому зразку. Я читав критику на цю програму. Найбільшим недоліком вважалося неможливість повного переходу на капітальну систему. Тобто, працюючий несе подвійне навантаження - через репартиційну систему оплачує старість сьогоднішньому пенсіонерові і мусить відкладати на самого себе. Вважається, що хоч подібна програма існує в Чілі вже давно, вони ніколи не зможуть перейти на повну самооплату пенсії - подвійне навантаження буде постійно присутнє.

    З іншого боку, тому, що за репартиційною системою зібрані у працюючих гроші відразу виплачуються пенсіонерам, ця система не дозволяє зібрані гроші інвестувати в економіку - вони відразу "проїдаються". Капітальна система використовує гроші з купленого страхування життя чи інвестиційного фонду для інвестицій в економіку. І тоді кожна особа сама вирішує, який рівень ризику вона хоче прийняти, вибирає відповідний фонд і оплачує працю менеджерів грошей.

    Інвестиції в економіку можуть відбуватися не лише в економіку рідної країни. Наприклад, в Канаді дозволяєтья вкладати в рамках пенсійного плану (RRSP - за цим планом весь прибуток з інвестицій не податкується аж до моменту використання грошей з нього) в чужу економіку, але не більше, ніж 20% захищених від податку фондів.

    За допомогою деривативних фінансових інструментів це обмеження можна уникнути і тоді можлива 100% участь вкладених грошей у економіці, як своєї країни, так і чужої. Причому, це означає, що насправді гроші не мають покинути країну і бути вкладені десь інде. Просто за фондові гроші купується боргові документи власного уряду (інвестиція у власну країну) і через деривативи їх пов'язується з рухом ринку іншої країни, скажімо США (участь у економіці чужої країни). Звичайно, ця інвестиція має вищий ризик, але і вищий прибуток. Але такі операції вимагають розвинених фінансових ринків, яких Україна ще поки що не має.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua