МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Ярослав ПІДСТРИГАЧ: "Анти-маніпуляція".

01/24/2002 | Майдан-Інформ

Відповіді

  • 2002.01.24 | Майдан-Інформ

    Частина І

    З чого починається маніпуляція свідомістю


    <b>Відтепер ти не людина</b>

    В неправильних суспільствах, зокрема в Україні, більшість політиків "згадують" про свій народ найбільше в період передвиборчої кампанії. Лише в цей нетривалий проміжок часу ми стаємо об'єктами всіляких піар-експериментів, нас примушують уважно слідкувати за брудом передвиборчих кампаній, маніпулюють нашою свідомістю, намагаються нас принизливо привабити цинічними методами та примусити проголосувати за себе. В проміжку між виборами можна відпочити, ми стаємо такою собі звичайною інертною безпечною сірою масою, яку треба трохи контролювати, трохи тлумити, трохи заспокоювати, щоб нам не спадало на думку чимось обурюватися. На вибори ж ми робимося інструментом, засобом. Перед виборами вони починають згадувати, що залежить усе насправді від нас. І що у нас є розум, є воля, є совість, є здатність робити правильний вибір. Але нікому на Україні не потрібно, щоб люди голосували мудро — потрібно, щоб голосували так, як потрібно.

    Тому в час кожної передвиборчої кампанії триває їхня боротьба з нашою свідомістю. І перше, що ми хочемо, щоб ми всі зрозуміли: у нас в країні ніхто з політиків не зацікавлений у нашій здатності робити розумний вибір. Ніхто не зацікавлений у тому, щоб ми були людьми. Ми — це біосоціальні істоти, які володіють певним набором стереотипів, базових властивостей, слабкостей, мрій, сподівань, особливостей ментальності і які ставлять галочку в бюлетені. Ці особливості, мрії зі сподіваннями і т.д. треба просто вдало зачепити, скерувати, зіграти на нашій нездатності та небажанні глибше проаналізувати ситуацію.

    Це погано і неправильно! Але такі правила політичної гри в Україні, де громадськість та політикум є нерівними гравцями. У нас надто мало механізмів, які могли б забезпечити гідне представництво нас, громади, на тому фронті, який називається — передвиборча кампанія. Поряд із занепадом громадського контролю, громадського інформування і т.д., останнім часом інтенсивно розвиваються повноцінні наукові галузі, які займаються розробкою ефективних методів маніпуляції нашою свідомістю. Про те, наскільки ефективними є ці методи, свідчать результати як, на перший погляд, досить простих методів ("зіграти на привабливому образі", суперовий прохід Партії Зелених на минулих виборах лише завдяки привабливому іміджу без жодних підґрунть), так і складніших (почерк російських спеців від піару на УТ-1, заковириста передвиборча кампанія “Яблука” і т.д.)

    Про те, наскільки нас не вважають людьми, може свідчити хоча б телевізійна рекламна кампанія Демсоюзу, де показують і розповідають справді сумні історії людей, яких зрадила їхня доля: бездомних дітей, дітей-сиріт, безробітних і т.д. Це ж ким треба бути, щоб на гóрі цих людей ("Вони живуть надією") будувати банальну передвиборчу кампанію своєї партії, яка насправді ніколи не піклувалася і не піклуватиметься про цих нещасних, навіть коли утримається в парламенті. Цинічне використання чужої трагедії для своїх навіть не меркантильних, треба казати злочинних інтересів... Це реалії сьогодення. Ми — не народ, ми електорат.

    Або ще: Політичне Об'єднання "Жінки за майбутнє". Вже хочеться піти і проголосувати! Жінки будуть думати про дітей та майбутнє, в той час як чоловіки про владу і гроші! Цікаво, скільки людей, які поставлять галочку біля голої ідеології, поцікавиться, а хто за цим стоїть, хто лідери цього об'єднання (до слова, лідер — дружина нині діючого президента), ким вони були до цього, які в них засоби втілення цієї ідеології, які гарантії... Скільки жінок хоча б прочитає програму цього об'єднання (з якої і так, скорше за все, ніякої користі, один популізм)? Коротко кажучи, скільки людей подумає, перш ніж проголосувати "серцем"? Адже в чудову ідею можна загорнути все, що завгодно...

    Процес перетворення з електорату в народ буде дуже повільним і складним і передбачатиме створення дуже багато чого нового і до цих пір не баченого. Нехай першою сходинкою цієї драбини буде ЗНАННЯ. Адже, як казав Френсіс Бекон, "Knowledge is power", що з англійської можна перекласти і як "Знання — це сила", і як "Знання — це ВЛАДА".

    В Україні зараз чимало літератури на тему маніпуляції свідомістю, проте вона зазвичай адресована вузькому колу спеціалістів. Ми вирішили подати це максимально просто і стисло, щоб ви одразу розуміли, щó з вами насправді витворяють рекламні плакати на вулицях та дяді з телевізора.


    <b>Вистачить спати</b>

    Що постає у твоїй уяві, коли ти після слова "політика" чуєш слово "насилля"? Міліціонери, що б'ють студентів? "Орли", що калічать та вбивають журналістів? Сльозоточивий газ та брандсбойти на мирних демонстраціях?

    Так, це насилля, але воно спрямоване проти кількісно невеликої частини нашого суспільства. Всіх не переб'єш і не посадиш. Проти решти людей спрямований інший, мабуть, страшніший вид насильства. Про це говорять провідні американські соціологи П. Лазарсфельд та Р. Мертон: "Ті, хто контролює погляди та переконання в нашому суспільстві, вдаються менше до фізичного насильства та більше до масового навіювання. Радіопрограми та реклама замінюють залякування та насильство." З фізичними розправами до нас ще не добралися, проте побиття нашої волі та свідомості триває постійно.

    Спеціаліст по засобах масової інформації З.Фрейре: "До пробудження народу навіть немає маніпуляції, є лише тотальне придушення. Поки ті, хто придушені, повністю завалені дійсністю, навіть немає потреби ними маніпулювати."

    Спробуємо зрозуміти, підвищується чи понижується статус людини при переході від прямого примусу до маніпуляції свідомістю. Навіть у війні "всіх проти всіх" об'єкти впливу діляться на три категорії: друг, партнер, ворог. Спеціалісти сходяться на думці, що людина, що стала об'єктом маніпуляції, взагалі випадає з цієї класифікації. Вона — не друг, не партнер і не ворог. Вона робиться річчю.

    Усі ми зараз думаємо приблизно так: "батіг — це боляче, а духовний наркотик — приємно. Нехай краще наркотик (казочки про стабільність, відсутність війни, пародія на економічне зростання)". Значить, маніпулюють нами успішно, так, що ми цього не помічаємо.
    Мовчки погоджуючись на побудову в Україні заснованого на маніпуляції свідомістю політичного порядку, кожен повинен усвідомлювати те, що, найімовірніше, його статус буде знижено. А отже, всі обіцяні блага в стилі громадянських свобод, відчуття себе як господаря і т.д. перетворяться в беззмістовні та гарні слова. А той, кому пощастить потрапити в маніпулюючу меншість, стане одним із таких пригноблювачів, який буде змушений свій пригноблюючий вплив посилювати та витончувати.

    Це вже реальність. Виникає новий, гірший вид тоталітаризму, що замінив батіг набагато більш ефективними і більш антигуманними інструментами, зокрема, наприклад, "індустрією масової культури", що перетворює людину в програмованого робота.

    Маніпуляція свідомістю, що робиться завжди потайки, позбавляє індивідуума волі набагато більшою мірою, ніж прямий примус. Жертва маніпуляції цілком утрачає можливість раціонального вибору, тому що її бажання програмується ззовні.

    За багатьма ознаками маніпуляція громадською свідомістю нагадує війну невеликої, добре організованої та озброєної армії чужоземців проти величезної кількості мирного населення, яке не готове до цієї війни. Оскільки це "таємна" війна, то успіх "колонізаторів" у ній визначається їх вмінням не допустити організованого опору. Якщо треба для справи, наприклад, влада може дозволити бунтівникам погромити мерію чи навіть палац Президента, але ніколи не пустить в телецентр.

    Але головне, що панівна меншість (окрім всього іншого) всіляко заважає роботі по розвінчанню "гіпнотизерів", намагається не допустити маси до знання доктрин та технологій маніпуляції їх свідомістю. Ми приступаємо до першої контратаки цій панівній меншості, що (окрім усього іншого) вдало нами маніпулює. Ми розповідаємо вам правду про ці речі.
    Тепер ти не один! Давай потроху прокидатися.


    <b>Ось чого тобі хочеться</b>

    Насамперед давайте розберемося, що таке "маніпуляція", як її впізнати і відрізнити, наприклад, від переконування чи пропаганди.

    Саме слово "маніпуляція" має за корінь латинське слово "manis" (рука), "manipulus" (пригорща). В словниках європейських мов слово тлумачиться як поводження з об'єктом з певними намірами, метою. Звідси пішло і сучасне переносне значення слова — спритне поводження з людьми як з об'єктами, речами. Оксфордський словник англійської мови трактує маніпуляцію як "акт впливу на людей чи спритне управління ними, зі зневажливим підтекстом, приховане управління чи обробка".

    Зрозуміло, що саме слово володіє негативним забарвленням. Якщо друг на іподромі вмовив тебе поставити на коня, що прийшов першим, то, отримуючи в касі виграш, ти не скажеш: "Він мною маніпулював". З іншого боку, якщо в темному провулку тобі приставили ніж до живота і шепнули: "Гроші, швидко", то твоя поведінка дуже ефективно програмується. Тим не менше, обізвати незнайомця маніпулятором теж не приходить в голову.

    То який зміст ми вкладаємо в це слово?

    Німецький соціолог Герберт Франке у своїй книзі "Маніпульована людина" дає таке визначення: "Під маніпулюванням в більшості випадків треба розуміти таємний психічний вплив, який шкодить тим особам, проти кого він спрямований."

    Тобто, маніпуляція — це прихований вплив, факт якого не повинен бути зауважений об'єктом маніпуляції. Для досягнення успіху маніпуляція повинна залишатися непомітною. Успіх маніпуляції гарантовано, коли маніпульована особа вірить, що все, що робиться, є природнім та невідворотним. Коротше кажучи, для маніпуляції потрібна фальшива дійсність, в якій її присутність не буде відчуватися.

    У нас в Україні є класичний приклад, на якому можна як завгодно ілюструвати усі ці принципи маніпуляції: Перший Національний телевізійний канал. Скільки разів на день диктори УТ-1 впевнюють нас, що усе в нас добре? Скільки людей по інерції мають найвищий рівень довіри до національного, та ще й першого? Працівники каналу професійно психологічними методами створюють для нас псевдореальність, де все добре, де трохи тяжко, але є наш Гарант, який, якщо йому не будуть заважати, післязавтра приведе Україну до абсолютного процвітання.

    Якщо один раз, десять разів — це пропаганда, то якщо це педалюється щодня і щогодини — це вже віртуальна реальність. Причому ця реальність є достатньо реалістичною і послідовною, від неї жорстко відфільтровується усе, що заважає стрункості цього віртуального світу, який будує для нас Перший Національний, і реальність залишається стрункою і правдоподібною, єдине що все більш абсурдною.

    Маніпуляція — це вплив, який потребує значної майстерності та знань. Коли мова йде про громадську свідомість, про політику, хоч би місцевого масштабу, то, як правило, до розробки акцій притягуються спеціалісти чи хоча б спеціальні знання, почерпнуті з літератури чи інструкцій. Оскільки маніпуляція громадською свідомістю стала технологією, з'явилися професійні працівники, що володіють повністю чи частково цією технологією.

    Ще одна важлива, хоча і не настільки очевидна ознака: до людей, свідомістю яких маніпулюють, відносяться не як до особистостей, а як до об'єктів (речей).

    Простий обман, будучи одним з важливих прийомів у всій технології маніпуляції, сам собою скласти маніпулятивний вплив не може. Наприклад, хтось питає у нас дорогу на Мінськ, а ми його неправдиво направляємо в Пінськ — це всього лише обман. Маніпуляція буде мати місце в тому випадку, коли той другий збирався іти в Мінськ, а ми зробили так, щоб він захотів іти в Пінськ.

    Маніпуляція як психічний вплив не тільки спонукає людину зробити те, що хочуть інші, вона примушує її хотіти це зробити.

    С.Паркінсон: "У динамічному суспільстві мистецтво управління зводиться до уміння направляти в потрібне русло людські бажання. Ті, хто в досконалості опанували і цим мистецтвом, зможуть домогтися небувалих успіхів."

    Підготовка до маніпуляції складається не тільки з того, щоб зруйнувати якісь уявлення й ідеї, але й в тому, щоб утворити, побудувати нові ідеї, бажання, цілі. Це тимчасові, "службові" будівлі, основна їх задача — викликати безлад в думках, зробити їх нелогічними і нецілісними, примусити людину засумніватися в стійких життєвих істинах. Це робить людину беззахисною проти маніпуляції.

    Маніпуляція — це не насилля, а спокуса. Кожній людині дано свободу духу та свободу волі. Одною з надійних ознак того, що в якийсь момент здійснюється масштабна програма маніпуляції свідомістю полягає в тому, що люди раптом перестають звертати увагу на розумні аргументи — вони ніби бажають бути обдуреними. Вже Герцен дивувався: "Як мало можна взяти логікою, коли людина не хоче впевнюватися". Коли людина сприймає спокусливе за переконливе.

    Комуністична Партія України із тими ідейними комуністами мають спільного лише червоний прапор та Леніна. Сучасні комуністичні вожді навіть не прагнуть приховати того, що вони успішні бізесмени, вже не кажучи про те, щоб якось виправдати таке положення речей перед своїм електоратом. Вони вдало зманіпулювали тими бідними бабцями, і бабця тепер не хоче переконуватися, що то не ті комуністи, які їй ввижаються, а тому будь-яка спроба порозмовляти з нею буде просто марною. О, скільки разів ми зустрічаємося з цими закостенілими переконаннями! А все лиш тому, що людині невигідно сприймати логічні аргументи, адже вона живе в приємній псевдореальності і підсвідомо не бажає з неї виходити.
    Створення псевдореальності є як на рівні державному (УТ-1), так і на рівні локальному ("наша партія — найкраща"). Спеціалісти-маніпулятори знаходять такі підходи до виборця, які намертво блокують його, по-перше, здатність, по-друге (увага!) бажання мислити логічно.
    Є ще один дуже важливий момент, який потрібно згадати, коли говоримо про маніпуляцію. Коли обман — це стовідсотковий вплив чужої людини, пропаганда — це наполовину її, наполовину наш (бо ми приймаємо її аргументи), то маніпуляція — це великою мірою робота, яку за "чуйним керівництвом" маніпулятора ми проводимо самі над самими собою. Без роботи нашого розуму, духу та уяви нічого в нього не вийде. Маніпулятор, знаючи закони сприйняття, лиш натякнув нам, дав знак, а картину ми творимо самі.

    Коли ми дивимося на пейзаж доброго художника, ми так жваво відтворюємо в нашій уяві картину, що нам здається, що художник відтворив кожен листочок на дереві. Але ж це неможливо.

    Незважаючи на те, чи ми справді віримо у брехливу інформацію, чи самі для себе вибудовуємо невідповідну дійсності інтерпретацію — ми в програші.

    Дивлячись одні з перших роликів (що, до слова, коштували би замовникам в сумі сотні тисяч доларів, якби не шалені скидки, скомандувані "згори") Партії "Нова генерація України", все, що ми бачили — це натяк: "Молоді, професійні політики"... Гола абстракція, ніякої конкретики, ніяких фактів. Але нам цього достатньо: маніпулятор дав натяк, створився образ, обріс нафантазованими позитивними деталями, і цього вже може бути цілком досить.
    Логічне мислення є прозорим і його структура давно вивчена маніпуляторами. Значить, в нього можна вдертися і спотворити програму, позбавивши людину можливості робити правильні висновки. Внісши хаос в логічний ланцюжок, маніпулятор досягає дуже багато чого: людина відчуває свою безпомічність і шукає свого поводиря. А якщо вдається так спотворити логічну програму, що людина "сама" приходить до потрібного висновку, тим краще. З допомогою цих прийомів у значної частини населення вдалося відключити здатність до структурного аналізу повідомлень та явищ — аналіз зразу замінюється ідеологічною оцінкою. Ми стали нездатними саме аналізувати. Збоку навіть здається, що маніпулююча влада навмисно створює скандальні, дивні ситуації, щоб об'єднати своїх підданих узами абсурду ("вірую, бо абсурдно"). Чи не це ми маємо сьогодні в нас?

    Тепер, коли підбиті підсумки багатьох досліджень масової свідомості, психологи ввели в оборот термін — штучна шизофренізація свідомості. Шизофренія (від грецьких слів schizo — розщеплюю і phren — розум) — це розщеплення свідомості. Одним з характерних симптомів цієї хвороби — це втрата здатності встановлювати зв'язки між окремими словами та поняттями. Це руйнує зв'язність мислення. Люди виявляються нездатними ув'язати в логічну систему повідомлення, що вони дістають, і не можуть критично їх осмислити. Їм не залишається нічого, окрім як вірити висновкам приємного диктора, авторитетного вченого, популярного співака.

    Якщо ви думаєте, що в арсеналі політиків (як владних, так і опозиційних) є лише насильницькі та економічні методи, ви помиляєтесь! Існують цілі науки, які розробляють ненасильницькі та неекономічні методи насильства. Наша байдужість, апатія, страх походить не тільки від нас, а від професійних дій маніпуляторів.

    Не даваймо себе так обманювати!

    Починаємо боротися з маніпуляцією


    <b>Вона навколо нас</b>

    Які ж симптоми маніпулятивних повідомлень та які методи маніпуляції свідомістю, коли говорити про неї в контексті політики?

    Наша розповідь ще буде далі в деталях говорити про них, зараз для прикладу (і для тих, кого втомила теорія, яку ми пройшли вище) дамо лише короткий опис деяких із них.

    Уявімо собі, що ми маємо повідомлення — рекламний ролик, плакат, випуск новин, брошуру, листівку.

    Маніпуляцією може бути, наприклад, наявність в повідомленні відвертого популізму, іншими словами — інформації, яка простими засобами викликає в людини позитивні емоції по відношенню до того, від кого вона походить, але яка не містить жодного ґрунту під собою.

    "Кожній школі потрібен комп'ютерний клас та Інтернет!" Або "Скасуємо усі податки!" Або "Ми підвищимо зарплату за рік в десять разів!"

    Якщо ні слова не йдеться про те, як вони збираються це зробити, а нормальний здоровий глузд підказує вам, що зробити це неможливо — це популізм, а тому спроба маніпулювати вашим ставленням.

    Ще є "чорний піар". Якщо в повідомленні міститься багато негативної інформації про політичні чи неполітичні сили, зверніть увагу на такі речі:

    (1) Яка саме інформація там подана — чи конкретні факти (він продав на Захід стільки-то кубометрів деревини, що належала державі), чи просто шельмування на основі метафор та вульгарщини (це ворог держави та агент ЦРУ, що відпрацьовує американські гроші);

    (2) Як оформлене це повідомлення, тому що якщо у ньому містяться додаткові форми впливу на свідомість (специфічна музика, прискорений програш відеоматеріалу, комічні цитати з кінофільмів, вбивча жорстка кілерська чи підкреслено іронічна інтонація і т.д.), то це звичайнісінька маніпуляція, яка зовсім не обов'язково ставить за мету донести до глядача (слухача) правду;

    (3) Хто подає матеріал. Якщо це суперник тої сили, проти якої подано матеріал, скоріше всього, він не буде особливо розбиратися в засобах і максимально маніпулюватиме вашою свідомістю.

    "Чорний" піар тримається у пам'яті набагато довше, ніж позитивні відгуки, і "випливає", коли треба голосувати: "Щось там про нього казали, ніби він злодій..." В житті кожної людини чи структури є добре й погане. Очорнити її дуже легко — зібрати в одному повідомленні докупи все погане і змовчати про все хороше. Долганов, показуючи, як на з'їздах соцпартії чи Руху сплять делегати, ніколи не покаже, як так само вони сплять на президентських зборищах. Тому не піддавайтеся чорноті.

    Ще є незрозумілі повідомлення. "Яблуко" вкачало страшні гроші на те, щоб завішати всю Україну плакатами і закидати всі телеканали роликами з... ананасами. Ми починаємо дивуватися, шукати прихований зміст, відчуваємо дискомфорт (невже я дурний і не можу збагнути, про що йдеться?), відповідно наша увага залишається прикутою до повідомлення значно і набагато довше. А це саме те, що потрібно маніпулятору. Ваша увага в його розпорядженні.

    Різновидом незрозумілих повідомлень є неповні повідомлення. Хрестоматійний приклад: цілий місяць Варшава була завішана біґбордами з великим написом: "Чого тобі хочеться?". Всі ходили і дивувалися, і виясняли, що це означає. Через місяць під тим написом з'явилася реклама якихось цигарок. "Ось чого тобі хочеться." Класика маніпуляції: примусити нас хотіти, а не просто примусити.


    <b>Людина й не помічає, що її програмують.</b>

    Не потрапляйте в такі пастки і не давайте себе перехитрувати.

    Один з найпоширеніших способів маніпуляції, що відображає її суть — створення штучної реальності.

    Після терактів у Нью-Йорку усі мас-медіа зарясніли повідомленнями про цю подію, які надовго витіснили усі інші теми. Про це говорять, про це хочуть знати, і тому це друкують і показують (наскільки об'єктивно — можна сперечатися). Подія реально відбулася, і потім про неї повідомили.

    При спробі маніпуляції послідовність міняється. Ось уже скільки років перші двадцять хвилин півгодинного випуску Українських Телевізійних Новин на УТ-1 кожне окреме повідомлення починається словами: "Президент України Леонід Кучма", або "Глава держави Леонід Кучма", або якоюсь іншою комбінацією цих слів. Створюється штучна реальність: якщо так багато про нього говорять в новинах, значить, є чого, значить, ним цікавляться, він актуальний, він щось робить... і тому мені потрібно цікавитися ним або принаймні визнавати його актуальним і потрібним. Аналогічна справа була з представниками політичної опозиції, яких ніколи не було в ефірі цього каналу (ми вже не кажемо про прямий ефір). Повідомлення просте: якщо їх немає на найсерйознішому українському каналі — значить, вони нічого не варті.

    Відомою є історія радіовистави за повістю Герберта Уеллса "Війна світів" про нашестя марсіан, яка була поставлена у формі екстреного репортажу. Ця радіовистава спричинила паніку у всьому регіоні, на який поширювалася радіостанція, що транслювала радіовиставу.

    Приблизно тим самим є створення інформаційних приводів. Якась партія провела мітинг, на який прийшло півтисячі людей, пороздавала якісь безкоштовні бутерброди, сказала в мікрофон пару банальних слів. Зате в мас-медіа це можна подати як, наприклад, "подію тижня", провести "опитування" на вулиці, де всі хором називають цю акцію корисною, а партію дуже хорошою. Всі вірять, тому що це телевізор. Штучну реальність створено.

    Те саме ми бачимо не тільки на УТ-1 (просто це ідеальна модель, на якій можна вивчати закони маніпуляції та найпростішого піару), а й в цілій низці інших залежних медіа-ресурсів. Якщо в якомусь медіа-ресурсі подія, особа чи структура згадується значно частіше (або значно рідше!) і зовсім по-іншому, ніж вона згадується в суспільстві, — це маніпуляція.

    Може бути маніпуляція контекстом. "Випадково" помістити фотографію бен Ладена поряд із статтею про міністра оборони. Згадати про прем'єра в кінці сюжету про економічний спад в країні. Прикладів є безліч.

    Або метод "аналітичних випусків". В той час, як факти перекручувати досить небезпечно і цим займаються лише найзухваліші маніпулятори, пояснювати ці факти можна як завгодно і відповідальності за це майже ніхто ніколи не несе. Тому ніколи не довіряйте повністю аналітичним програмам і намагайтеся робити власні висновки.

    Найбільша небезпека — це коли випуски новин, які завжди просто переповідали події, перетворюються раптом в аналітичні програми. Коли знімали Ющенка, на телеканалі "Інтер" "аналізу" його діяльності раптом почала приділятися значна частина кожного випуску новин, де до того часу ніякого відвертого аналізу не було. Не будемо зараз говорити про те, наскільки цей "аналіз" був суб'єктивним та упередженим. Просто люди звикли довіряти і вірити інформації у випусках новин як фактам, і інтерівський "аналіз" сприймається по інерції не як роздуми чи спроби розібратися, а як факт, в якому ніхто не сумнівається. Версії та припущення за допомогою контексту уміло робляться твердими фактами. Таких прикладів може бути багато.

    І так далі, і так далі, і так далі... Різноманітність методів, за допомогою яких нас обкручують круг пальця і ще й примушують нас бути з того щасливими, є величезною.

    Тепер, коли ви з теорії нарешті зрозуміли, за якими правилами з нами грають, а з прикладів відчули "запах" цієї маніпуляції і вперше або не вперше побачили її навколо себе, будемо розбиратися детальніше.

    Спершу спробуємо відфільтрувати маніпулятивні повідомлення.


    <b>Надійний захист для всієї родини</b>

    Невже є реальним навчитися "з нуля", навіть не орієнтуючись, наприклад, добре в політичній ситуації країни, фільтрувати їх?

    Вже знаючи те, про що ми написали вище, можна принаймні збудувати для себе певний бар'єр довіри і не пускати досередини своєї свідомості різні маніпулятивні повідомлення.

    Мабуть, починати треба з розуміння наступної речі: жоден політик та жоден залежний медіа-ресурс (газета, телеканал, радіо, а також жоден з творців політичної реклами, що там обертається) не зацікавлений безпосередньо та ідейно в тому, щоб ви отримували повну і правдиву інформацію.

    Кожен політик і кожен заангажований медіа-ресурс намагається подавати інформацію так, як вигідно йому, і так, як дозволяє йому цей "електорат". Оскільки у нас в Україні немає ніяких громадських сил, які би фахово формували попит на правдиву інформацію, то політики та залежні журналісти сміливо можуть часом недоговорити, а часом і перебрехати. Основне — щоб ми повірили.

    Майте звичку сумніватися в кожному повідомленні, в кожному випуску новин, в кожній солодкавій рекламі. "Ніколи не приймати за істинне нічого, що я би не пізнав таким з очевидністю, включати в свої судження тільки те, що уявляється моєму розуму настільки ясно і чітко, що не дає мені ніякого приводу в цьому сумніватися", — писав Декарт.

    Повторимо ще раз: їм невигідно, щоб ми знали всю правду.

    Тобто найпевніший метод шукати кінці тих шнурочків, що йдуть до вашої свідомості — це вчитися "прикидати", кому це вигідно.

    Перша і, мабуть, головна умова успішної маніпуляції полягає в тому, що в переважній більшості випадків переважна більшість нас не бажає витрачати ні душевних, ні розумових сил, щоб просто засумніватися в повідомленнях. Великою мірою це стається тому, що пасивно зануритися в інформаційний потік набагато легше, ніж критично переробляти кожен сигнал. На це не вистачить жодних сил, якщо не виробляти в собі певний набір автоматичних контролюючих "розумових інструментів", які самі по собі, без особливих зусиль волі, аналізують інформацію за одною ознакою: чи є в ній симптоми (ознаки) маніпуляції його поведінкою. Людина, підкована в тому, щоб шукати різні значення слів та дії, зразу помічає повідомлення, в яких є присутність важливого прихованого значення ("вуха стирчать"). При цьому, звичайно ж, треба мати міру. Досвідчена людина "фільтрує" повідомлення, виділяючи ті, які перевищують її "нюх на маніпуляцію".

    В розпізнанні спроб маніпулятивного впливу необхідно звертати увагу не тільки на зміст, але й на форму повідомлення. Дуже важливою є прихована інформація, що міститься в образах. Сказати слово чи зробити дію, які б так заторкнули струни нашої душі, щоб ми раптом побачили дійсність в спотвореному всупереч нашим інтересам вигляді — це велике мистецтво.

    За оцінками американських психологів, наприклад, мова жестів налічує 700 000 чітко розрізнюваних сигналів, в той час як найповніший словник англійської мови містить не більше 600 000 слів. Не розраховуйте на те, що ви можете свідомо прийняти й проаналізувати усю інформацію, яка приходить до вас у вигляді повідомлення. Все мистецтво маніпуляції полягає в тому, щоб максимальна кількість інформації впливала на вас, обминаючи вашу свідомість.

    З іншого боку, потрібно розділити два питання. Одна справа — засікти те повідомлення, з якого стирчить надто багато клюсок, приготовлених, щоб навішати вам на вуха. Інша справа — швидко вибудувати правдоподібні версії істинного задуму того кухаря, який ці клюски готував.

    Між цими задачами — дистанція величезного розміру. Друга набагато складніша, і якщо вже нею займатися, цьому треба присвятити чимало зусиль та часу. Для звичайного життя цього не потрібно. Достатньо вирішити першу задачу — відчувати підступ і просто не вірити таким повідомленням, не пробуючи розгадати, а що ж насправді задумали ці шахраї. Якщо на вас біжить, похитуючись, пес із мутними очима, а з рота в нього тече піна, то перш за все треба зійти з його дороги. Вияснити, на що він хворіє і які в нього в слині мікроби — непросто, це можна залишити професіоналам і любителям. А от зійти з дороги важливо кожному.


    <b>Мова слів</b>

    Відомо, що навіть сучасна, розумна людина відчуває потребу у навіюванні. В моменти житейських негараздів ми шукаємо пораду у людей, які зовсім не є знавцями виниклої у нас проблеми. Нам потрібні саме їх "беззмістовні" втішення. У всіх цих "не сумуй", "все буде нормально", "візьми себе в руки" немає ніякої корисної для нас інформації, ніякого плану дій. Проте ці слова мають велике зцілююче значення (інколи надмірне). Саме слова, а не зміст цих слів. По силі суггесторного (навіювального) впливу слово може бути порівняним з фізіологічними факторами. (Не вірите? Європейська дівчина на Сході, що з'їла м'ясну консерву, миттю "повернула" її, коли їй розповіли, що в цій країні м'ясні консерви роблять з конини. Слово виявилося рівним за дією спеціалізованим медикаментам.)

    Навіюваність через слово — глибинна властивість психіки, що виникла набагато раніше, ніж здатність до аналітичного мислення. Це видно в ході розвитку дитини. В ранньому дитинстві слова і заборони дорослих мають великий вплив, і дитині не потрібні ніякі обґрунтування. "Мама не дозволила" — це головне. Коли навчені батьки починають логічно доводити необхідність заборони, вони тільки викликають в дитини замішання і підривають силу свого слова.

    Людина реагує не тільки і не стільки на зміст слів, скільки на самі слова. Реагує не розумом, аналітично осмислюючи почуте, а "серцем", одразу даючи словам доступ до її підсвідомості. Слова можуть впливати як на розум, коли цього бажає співбесідник, так і на волю й бажання, коли цього бажає маніпулятор.

    Гітлер писав в "Майн Кампф": "Силою, що привела в рух великі історичні потоки в політичній чи релігійній області, була з древніх часів тільки магічна могутність сказаного слова. Велика маса людей завжди підкоряється могутності слова."

    С.Московічі в книзі "Наука про маси" пише: "Що в багатьох відношеннях є дивним і незрозумілим, це всемогутність слів в психології натовпу. Могутність, яка виходить не з змісту того, що говориться, а з "магії слів", від людини, що їх говорить, і атмосфери, в якій вони народжуються."

    Про це все добре знають наші доморощені українські маніпулятори. Особливо серед старшого покоління є набагато популярнішими новини, де "все добре" і "не все так погано у нашому домі", аніж де розповідають щось, що більше схоже на правду. Чому так — це тема подальшої дискусії, в даному ж розділі ми добралися до першого пункту розуміння цього феномену.

    Людині потрібне навіювання, вихід із кризової душевної ситуації, що склалася як результат кризи в політиці, економіці, суспільному житті. Таким навіюванням займаються пропагандистські канали, і коли людина чує, що у нас все добре, їй робиться краще. Ми не раз чули на власні вуха: "Ну і що, що у нас холодильник пустий і води ніколи немає. Зате у нас стабільність в країні, ніхто не стріляє і нема війни." Це спрацювало навіювання, навіювання словами, а не фактами й переконаннями. Вдало підібрані слова, оминувши нашу свідомість, прямують одразу до тої частинки нашої душі, яка протестує проти ситуації в країні, і професійно заспокоюють її.

    Особливо це вдається метафорам. В фундаментальній "Історії ідеології" сказано, що створення метафор — головна задача ідеології (тої, яку вам прагнуть нав'язати маніпулятори). Поетично виражена думка завжди відігравала величезну роль в програмуванні людської поведінки, робилася воістину матеріальною силою. Метафори, вмикаючи асоціативне мислення, дають величезну економію інтелектуальних зусиль. Саме тут ховається пастка, яку ставлять маніпулятори свідомістю. Хрестоматійне "Землю — селянам!" — яскравий тому приклад.

    Ми, щоб діяти в своїх інтересах (а не в інтересах маніпулятора), повинні реалістично визначати три речі: нинішній стан, бажаний для нас майбутній стан, шлях переходу від нинішнього стану в майбутній. Спокуса зекономити інтелектуальні зусилля примушує нас замість вивчення та осмислення всіх цих трьох речей застосовувати асоціації та аналогії, називати ці речі якою-небудь метафорою, яка відсилає її до інших, вже вивчених станів. Найчастіше ілюзорною є сама впевненість в тому, що ці, інші стани, через які ми пояснюємо собі теперішнє, нам відомі чи зрозумілі.

    Тому, коли вам щось постійно повторюють, коли вам у мозок постійно закачують щось одне й те саме, що вам, можливо, приємно почути, але не переймаються підтвердженням цих тез, — це навіювання, а отже, маніпуляція. Вчіться інтуїтивно відрізняти переконування від гіпнозу.

    Окрім ефекту "заспокоювання", існує (окрім багатьох інших) також ефект "новомови". Філософи використовують не зовсім приємне для нашого вуха слово "туземний" для позначення тої мови, яка природньо виросла за віки і коренями йде в товщу культури даного народу — на відміну від мови, що створена індустріальним суспільством і сприйнята ідеологією. Ця туземна мова, якій дитина навчається в сім'ї, на вулиці, на базарі, стала планомірно замінюватися "правильною", якої почали навчати оплачувані професіонали — мовою газети, радіо, а тепер телебачення.

    В чому головна різниця "туземної" і "правильної" мови? "Туземна" народжується з особистого спілкування людей, які викладають свої думки — в гущині повсякденного життя. Тому вона напряму пов'язана із здоровим глуздом (можна сказати, що здоровий глузд "говорить на рідній мові"). А "правильна" — це мова диктора, що читає текст, який дав йому редактор, який доопрацював матеріал публіциста в відповідності до зауважень ради директорів. Це безлика риторика, створена цілим конвеєром оплачуваних працівників. Це односторонній потік слів, направлений на визначену групу людей з метою впевнити їх в чому-небудь. Люди, які, самі того не помічаючи, починали самі говорити на такій мові, відривалися від здорового глузду і ставали легкими об'єктами маніпуляції.

    З науки в ідеологію, а потім в повсякденну мову перейшли в величезній кількості слова-"амеби", прозорі, не пов'язані з контекстом реального життя. Вони настільки не пов'язані з конкретною реальністю, що можуть бути вставленими практично в будь-який контекст, сфера їх застосування винятково широка.

    Важлива ознака таких слів-амеб — їх удавана науковість. Скажеш слово комунікація замість слова спілкування — і твої банальні думки вже ніби підкріплені авторитетом науки. Починаєш навіть думати, що саме ці слова виражають найфундаментальніші поняття нашого мислення. Слова-амеби — неначе маленькі сходинки для сходження по громадській драбині, і їх застосування дає людині соціальні вигоди. Це пояснює їх "поглинаючу" здатність. Це заповнення нашого лексикону словами-"амебами" є одною з форм колонізації нашої свідомості.

    Це добре знають усі політики, які говорять завжди дуже мудрими словами, так, щоб ті, хто ці слова зрозумів, сприймали "науковість" слів як доказ правильності і правоти, а ті, хто їх не зрозуміє, сприймали їх з ледь не релігійним трепетом.

    Коли українець чує "біржовий ділок" чи "найманий вбивця", у нього в свідомості піднімаються цілі пласти смислів, він опирається на ці слова в своєму відношенні до явищ, що вони позначають. Але якщо йому сказати "брокер" чи "кілер", він сприйме лиш дуже скупий, позбавлений відчуттів і не пробуджуючий асоціації смисл, і навіть цей смисл сприйме пасивно, апатично. Методична та ретельна заміна слів нашої мови такими чужими нам словами-амебами — це не "засмічування" чи ознака безкультур'я. Це необхідна частина маніпуляції свідомістю.

    Секретар компартії Іспанії Хуліо Агніта писав на початку 90-х: "Один відомий політик сказав, що коли соціальний клас використовує мову тих, хто його гнітить, він стає пригніченим остаточно. Мова не є нейтральною. " Далі він розбирає слова лідер та керівник і вказує, що не випадково преса наполегливо намагається вивести з користування слово керівник. Тому що це слово історично виникло для позначення людини, яка втілює колективну волю, він створений цією волею. Слово ж лідер виникло з філософії конкуренції. Лідер персоніфікує індивідуалізм підприємця. Дивно, як до дрібниць повторюються в різних точках світу одні і ті ж методики. В Україні телебачення вже не скаже керівник. Ні, лідер Білорусі Лукашенко, лідер компартії Симоненко...

    Як останній найефектніший приклад візьмемо цілком актуальне слово електорат. Проходить наполегливе витіснення слова виборці та заміна його на слово електорат. Коли депутат говорить "мої виборці", то слово вказує, що депутат — похідна від того колективу, який його вибрав (створив!). Вираз "мій електорат" сприймається як "мій персонал" (моє підприємство). Електорат — пасивна спільнота, яку ведуть, яка майже "створюється" політиком.

    Оскільки наша розповідь — це не тільки теорія маніпуляції, але й спроба кинути самим собі рятівний круг від неї, ще раз підсумуємо сказане в цьому розділі. Маніпуляція словом і переконування словом — це дві засадово різні речі. Тому для того, щоб уникнути маніпуляції словом, навіювання, потрібно завжди сприймати усі повідомлення аналітично, піддаючи сумніву й базовому аналізу кожне слово, що лунає з вуст політика чи оплачуваного пропагандиста. Потрібно перестати беззастережно вірити телевізору й газеті і вчитися відчувати, коли слова перестають бути засобами мови, що несуть інформацію, і починають бути засобом впливу, що оминає вашу волю й свідомість. Одноманітні повтори одних і тих же тез, відсутність аргументації слів, конфлікт і неспівпадіння почутого із баченою вами дійсністю, ваше небажання проаналізувати і засумніватися у цих словах вказують на те, що ці слова — вдала маніпуляція, яка досягає своєї мети.


    <b>Мова зорових образів</b>

    Ще в минулому столітті Ле Бон (якого називають “Макіавеллі масового суспільства”) писав: “Натовп мислить образами, і викликаний в її уяві образ в свою чергу викликає інші, що не мають жодного логічного зв’язку з першим... Натовп, що здатний мислити тільки образами, сприймає тільки образи. Тільки образи можуть його захопити, породити в ньому жах, зробитися рушієм її вчинків.” В іншому місці він знову повертається до зв’язку між словами та образами: “Могутність слів знаходиться в тісному зв’язку з образами, що вони викликають і зовсім не залежить від реального змісту. Дуже часто слова, що мають надзвичайно невизначений зміст, мають найбільший вплив на натовп. Такими є, наприклад, терміни: демократія, соціалізм, рівність, свобода і т.д., невизначені до такої міри, що навіть в товстих томах не вдається точно розтлумачити їх зміст.”

    Природа маніпуляції полягає в подвійному впливі - поряд з відкритим повідомленням маніпулятор посилає адресату “закодований” сигнал, сподіваючись на те, що цей сигнал розбудить ті образи в свідомості адресата, які потрібні маніпулятору. Цей прихований вплив опирається на “неявне знання”, яким володіє адресат, на його здатність створювати в уяві образи, що впливають на його почуття, погляди і поведінку. Мистецтво маніпуляції полягає в тому, щоб пустити уяву по потрібному руслу, але так, щоб людина не помітила прихованого впливу. Образи, як і слова, володіють суггесторним значенням і породжують ланцюгову реакцію уяви.

    Особливе місце в арсеналі маніпулятора займають зорові образи.

    Як правило, вони вживаються в сукупності з текстом і числами, що дає корпоративний ефект. Він пов’язаний з тим, що об’єднуються два типи сприйняття - сприйняття семантичне і естетичне. Вони входять в резонанс і взаємно “розгойдують” одне одного. Найефективнішими засобами інформації засновані завжди на контрапункті, гармонійному багатоголоссі змісту та естетики. Вони одночасно захоплюють думку і художнє почуття (“семантика переконує, естетика спокушає”).

    Ефект сполучення слова і образу добре помітний навіть на найпростішій комбінації. Здавна відомо, що додавання до тексту хоча б невеликої порції художніх зорових образів різко знижує поріг зусиль, необхідних для сприйняття повідомлення. Ілюстрації роблять книгу доступною для дитини чи підлітка, який не міг її осилити у виданні “без картинок”.

    Полігоном для використання і вивчення впливу зорових образів є телевізійна реклама. 100 відсотків телевізійної реклами за означенням побудовані на використанні зорових образів. Реклама прального порошку: у вас в свідомості лишається розділений надвоє екран, де зліва пляма є, справа немає. Реклама телефонної послуги: оператором працює симпатична дівчина, вигляд якої викликає бажання подзвонити, навіть коли в самій цій послузі немає потреби. Реклама пива: чудова природа, ватра, веселий настрій. Ці зорові образи не мають нічого спільного з рекламованим товаром (а якщо й мають, то не мають нічого спільного із справжньою якістю цього товару). Зорові образи викликають позитивну реакцію вашої свідомості, а під час цієї позитивної дії вам запомповують до мозку назву прального порошку чи автомобільного масла. Після чого будується ланцюжок “товар - позитивна емоція”. Ось вас і примусили хотіти цей товар.

    У політичній рекламі все так само, лиш ще драматичніше. І знову зорові образи, найімовірніше, не мають нічого спільного із справжньою сутністю рекламованого. Коли під час телереклами якоїсь партії показують щасливих людей, можна бути цілком певним, що ті люди щасливі абсолютно не через цю партію (якщо ж показують нещасних, то імовірність того, що до їхньої біди додала дана партія, суттєво зростає).

    Зорові образи на екрані телевізора, на рекламному щиті, у буклеті намагаються зробити так, щоб ми раптом захотіли проголосувати “за” і забули про те, що політична партія чи політик визначаються конкретикою, конкретним минулим і конкретною програмою. Не маючи запропонувати нічого конкретного, вони починають маніпулювати нами, показуючи нам гарні картинки, великою мірою небезпідставно сподіваючись, що нам цього достатньо.

    Як боротися проти цього типу маніпуляції? Потрібно завжди помічати невідповідність між формою і змістом. Коли йдеться про одне, а показують щось інше, коли замість того, що ви очікуєте, ви бачите щось несподіване, що приковує вашу увагу і примушує про себе думати, - це маніпуляція. Не завжди така маніпуляція є злом, проте треба однозначно вміти відрізняти маніпуляцію, бо маніпуляція - це потенційна небезпека.


    <b>Мова чисел</b>

    В числі, як і в слові, закладений множинний зміст. Інколи здається, що в них виключно холодний, раціональний зміст. Це не так. З самого початку числа навантажені глибоким містичним значенням. І містичний зміст числа має свій корінь не тільки в релігіях та релігійних культурах. Це - загальне явище.

    Число, як і слово, було з самого початку зв’язане з річчю. Послідовники Піфагора вважали, що в числі виражено сутність, природа речі, при цьому число не може брехати, і в цьому його перевага над словом. Піфагорейці навіть вважали, що числа - це матриці (парадигми), по яким творяться речі. Лише через число можна зрозуміти світ.

    Магічна сила навіювання, якою володіє число, така, що якщо людина сприйняла будь-яке абсурдне кількісне твердження, його вже практично неможливо витіснити не тільки логікою, але й іншими кількісними аргументами. Число має властивість незворотньо застрягати в мозку.
    Коли хтось говорить про щось, вживаючи числа, складається враження компетентності тої людини, що говорить, а також правдивості та безпристрасності тих чисел, якими вона оперує. Прикладів цьому є багато. Коли політик починає надто впевнено оперувати надто важливими числами, завжди сприймайте це з обережністю.

    Справа в тому, що в економіці, політиці, соціології усі параметри є взаємопов’язаними, і про ці зв’язки знають лише спеціалісти чи дуже нешироке коло компетентних людей. І тому оперування одним чи декількома параметрами і приховування їх справжнього значення - це маніпуляція.

    Декілька прикладів. Коли говорять про виплату заборгованостей по заробітній платі, поцікавтесь, за рахунок яких коштів, звідки взялися надходження в бюджет, чи може кошти ці “позичили” в інших бюджетників, щоб заспокоїти, приміром, шахтарів, що вимагають погашення заборгованості. Зростання пенсії... А чи пропорційно зросла кількість пенсійних гривень відносно здешевлення цих гривень? Збільшення неоподатковуваного мінімуму, і тепер податки не треба буде платити зі сміховинних сум... А штрафи (дуже часто несправедливі), які вимірюються в неоподатковуваних мінімумах і також зростають? І навіть коли наш новий прем’єр говорить про загальноекономічне зростання, чи тільки економічними показниками вимірюється якість нашого життя? І взагалі - наскільки те, що він говорить, є правдою, знає купка дуже високопоставлених людей, і це вже точно не ми.

    Дуже поширеними є зараз соціологічні дослідження, велика частина з яких (якщо не більшість) є сфальсифікованими. Розміщення в газеті на місці та на правах комерційної реклами результатів соціологічного дослідження, де відсотки подані з точністю до десятих долей (на практиці з точки зору теорії імовірності точність у один відсоток є граничною) , стало традицією. Справжнє соціологічне дослідження — це акт високої науки та високої технології, серйозна фірма в результатах дослідження неодмінно вказує вибірку, похибку вибірки, критерії вибору респондентів, точне формулювання питань і т.д. Ніхто не здогадується поставити під сумнів це дослідження — через магію цифр. Насправді ж більшість таких "досліджень", як виявляється при ретельнішому вивченні, посилаються на фірму, що ніколи не існувала. А дані висмоктує з пальця, вірніше, їх диктують прямі замовники.

    Підсумок: числа можна сфальсифікувати, а також можна сфальсифікувати чи приховати їх справжній зміст. Тому, якщо ви не спеціаліст, не вірте беззастережно усім цифрам та числам, які чуєте від людей, яким не зовсім довіряєте.


    <b>Мова звуків</b>

    В програмуванні поведінки звуки, що впливають в основному не на розум, а на почуття, завжди займали важливе місце. Слово з його магічною силою виросло з нечленороздільних звуків, які видавав вожак зграї. Кожен, хто спілкувався з тваринами, знає, наскільки багаті відтінками і як сильно діють на слухача нібито одноманітні звуки - нявкання кішки, гавкіт собаки, іржання коня. Що стосується слова, то його сприйняття в більшій мірі залежить від того, в якій інтонації його промовили. Ті, хто служив в армії, знають, що таке “командирський голос”.

    Ми розповідали про “семантичний терор” - про вбивство слів, що володіють глибинними множинними смислами, чи підміну змісту слів, створення новомов чи антимов. Але важливою є і фонетика, те, як сказано слово чи фразу вголос.

    Відомий факт того, як діє на підсвідомість голос політика і як це вплинуло на сприйняття радіодебатів між Ніксоном та Кеннеді (Кеннеді виграв ті вибори не в останню чергу завдяки особистим якостям). Сьогодні ми можемо спостерігати “науково обґрунтовану” широку програму псування фонетичної основи української мови. Диктори, як правило, копіюють манеру західних ведучих, використовують чужу для українців тональність і ритм. Інтонації часто не відповідають тому, про що говориться. Або навпаки - де-не-де ще зберігся “совковий” стиль ведення програм. Ми вже не говоримо про явний російський акцент багатьох ведучих на центральних каналах, російську манеру побудови речень, русизми чи провінційні заміни шиплячих в кінці дієслів другої особи “подобаєССя” замість “подобаєШСя”. Це нібито дрібниці, проте вони виховують байдуже ставлення до високих речей, які на перший погляд непотрібні, але без яких людина перестає бути людиною.

    Про вплив музики на людину і говорити не доводиться. Музична підкладка під повідомлення визначає, на наш погляд, три чверті майбутнього ставлення людини до повідомлення. Із художніх фільмів школа музичного оформлення перекочувала в офіційні новини. Існує набір музичних підкладок, які кожну можна застосовувати в різних ситуаціях, коли треба викликати бажання посміятися з того, що ми бачимо, чи навпаки - викликати повагу.

    Для прикладу: на “Інтері” та УТ-1, та й меншою мірою на інших теле- чи радіоканалах вміють поставити інтонацію диктора, яка також визначає дуже великою мірою ставлення до повідомлення. Коли знімали Ющенка, інтерівський парламентський коментатор усі повідомлення і сюжети про Ющенка начитувала таким голосом, ніби Ющенко вирізав усю сім’ю кореспондентки і кожен її сюжет був акцією помсти. “Якщо навіть безпристрасний кореспондент вечірніх новин центрального телеканалу, - думає наша підсвідомість, - нездатний стриматись і настільки виведений з себе жахливою інформацією про цього Ющенка, значить, він заподіяв величезну шкоду нашій державі...”

    Існує певний негласний закон журналістики, який говорить про об’єктивність та безпристрасність будь-якою ціною. Справжній журналіст ніколи не висловлює власне особисте ставлення до факту чи особи, ані діями, ані словами, ані інтонацією. Будь-яке висловлення власної суб’єктивної думки, будь-який вихід із професійної психологічної рівноваги є ознакою або (а) несерйозної програми, або (б) непрофесійного журналіста, або (в) спроби маніпуляції. Журналіст добуває і доносить інформацію до глядача. Журналіст-аналітик робить спроби безпристрасно проаналізувати ситуацію і подати набір обґрунтованих версій, жодну не нав’язуючи глядачеві. Журналіст-маніпулятор (добре забезпечений і захищений) буде нав’язувати нам суб’єктивне ставлення до якоїсь події і вдавати, що це справді його думка, а не нав’язувана нам тими, хто платить і кому це вигідно.

    Це дуже тонке мистецтво - вдало підібрати інтонацію до повідомлення. Випадок з “Інтером” помітило багато людей, але дуже мало людей відчували ледь помітні інтонаційні особливості ведучих з “Студії 1+1”, які також маніпулюють. Програма “Епіцентр”, висвітлюючи дії опозиції, завжди говорила вустами її ведучого про них ледь зверхньо, що влучало в саме яблучко і вдало формувало ставлення (адже, як ми пам’ятаємо, маніпуляція повинна бути непомітною, щоб бути вдалою). Те, що дії опозиції деякою мірою заслуговували цього - це питання окреме, але на маніпуляцію ведучий не мав права

    Тому якщо журналіст висловлює жорстко свою позицію в новинах чи аналітичній програмі, коли він не дотримується нейтрального стилю висвітлення подій і інтонаційно забарвлює свій виклад - це маніпуляція. Остерігайтеся.

    Ще варто поговорити про тишу - частину акустичної сфери, не менш важливу, ніж звук. На мислення, свідомість і підсвідомість людини діє саме чергування звуку й тиші - зі своїм ритмом, інтенсивністю. Якщо ж мова йде про взаємозв’язок буття і політики (а саме тут лежить проблема маніпуляції свідомістю), то роль тиші зростає ще більше.

    Хайдеггер вважає, що щоб попередити можливість зародження власних груп еліти в масі керованих індивідуумів, її потрібно повністю позбавити тиші. Так на сучасному Заході виникло явище, яке називають “демократією шуму”. Створено таке звукове (і шумове) оформлення навколишнього простору, що середня людина фактично не має достатньо довгих проміжків тиші, щоб зосередитися і додумати думку до кінця. Це - важлива умова її беззахисності перед маніпуляцією свідомістю. Тому завжди вміймо “попуститися” і даваймо собі час самостійно, без нікого, у всьому розібратися.


    <b>Стереотипи</b>

    Метафори — це готові штампи мислення, але штампи естетично привабливі. Це виражені художньо стереотипи. Одним із основних матеріалів, якими орудує маніпулятор, є соціальні стереотипи. В словниках сказано: "Соціальний стереотип — стійка сукупність уявлень, яка складається в свідомості як на основі особистого життєвого досвіду, так і з допомогою різноманітних джерел інформації. Через призму стереотипів сприймаються реальні предмети, відношення, події, дійові особи. Стереотипи — невід'ємний компонент індивідуальної та масової свідомості. Завдяки їм проходить необхідне скорочення сприйняття та інших інформаційних та ідеологічних процесів у свідомості."

    Зазвичай стереотипи включають в себе емоційне відношення людини до якихось об'єктів і явищ. Як необхідний людині інструмент сприйняття та мислення, стереотипи володіють стійкістю, можуть бути виявлені, вивчені та використані як мішені для маніпуляції. Оскільки їх корисність для людини в тому й полягає, щоб сприймати та оцінювати швидко, не думаючи, маніпулятор може використовувати їх як "фільтри", через які його жертви бачать дійсність.

    Із всіх засобів впливу на людину найтоншим і найсильнішим за силою навіювання є ті, що створюють і підтримують галереї стереотипів. Нам розповідають про світ перш, ніж ми його побачимо. Ми уявляємо собі більшість речей перед тим, як познайомимося з ними на практиці. І ці попередні уявлення, якщо нас не насторожить наше знання, з глибини керують повністю нашим процесом сприйняття.

    На магічній силі стереотипів побудована комерційна реклама і торгові марки. Часте повторення слів та образів створює стереотипне уявлення про високу якість якогось товару і заганяє це уявлення в підсвідомість. При вигляді торгової марки ("адідас", "мерседес") ми, не довго думаючи, вирішуємо, що перед нами добра річ. Виникла ціла "культура" імітації торгових марок, щоб око не могло помітити на перший погляд різницю, що вноситься, щоб не вступати в конфлікт з патентним правом (наприклад, спортивні костюми Adiads чи калькулятори Shrap).

    Коли вдається підштовхнути великі маси людей бачити якесь громадське явище через потрібний маніпулятору стереотип, то тим, хто не згоден, дуже важко закликати людей зважити на здоровий глузд, впевнити їх зупинитися, подумати, не приймати поспішних рішень.
    Твердження маніпуляторів не обов'язково повинні співпадати із стереотипами. Прикриття маніпуляції досягається і висловлюваннями, що абсурдно суперечать стереотипам — важливо загнати мислення в накатану колію.

    От до чого дійшла наука в двадцять першому сторіччі!

    Особливо важливим використання стереотипів є в методі "захоплення аудиторії". "Захоплення" — одна з основних операцій в маніпуляції свідомістю. В ході її виконання маніпулятор приваблює, а потім утримує увагу аудиторії і "приєднує" її — робить прихильником своїх установок (створює відчуття приналежності до одного і того ж "ми"). На цій стадії маніпулятор підлаштовується під стереотипи аудиторії, не суперечить їм. Його завдання — завоювати довіру, він ніби видає клич: "Ми з тобою одної крові — ти і я!" Ролик СДПУ(о): "Ми з вами однодумці!"

    Таким методом користуються усі. Політики на мітингах вигукують знайомі до болю слова на зразок "демократія", "громадянське суспільство", "чесні і прозорі вибори", "європейський вибір", і ми мимоволі починаємо довіряти їм, хоча, як вже було сказано вище, самі ці політики часто не можуть пояснити значення цих термінів. Цим самим методом користується тьотя Ася, входячи в близьку і рідну кожній домогосподарці роль. Антирадянське телебачення в Росії на початку дев'яностих відновило свій рейтинг, тимчасово відновивши дещо радянський стиль мовлення та показ старих радянських фільмів, тоді ще близький великій частині населення.
    Цей небезпечний метод "захоплення" може призвести до дуже жорстких наслідків. Після "захоплення" нашої уваги і довіри маніпулятор може різко перейти до подачі своїх шкідливих думок. По інерції наша свідомість, не встигнувши перемкнутися від довіри до недовіри, продовжує сприймати усе те, про що мовить маніпулятор. Класичним випадком є Лапікура на УТ-1, який завойовує довіру випадами проти народних депутатів (ти ба! як він на владу наганяє і не боїться! наш хлопець!), а сам, користуючись цією довірою, впомповує в нас все, що треба.

    Від цього методу один крок до методу напівправди, який широко практикується тими телеканалами, які не опускаються до чорнухи на зразок УТ-1, але яким теж платять і які теж ці гроші відпрацьовують. Брехня, подана під соусом правди, перетравлюється значно краще, ніж одна брехня. Диктор подає декілька не дуже важливих, але цілком правдивих і в міру гострих повідомлень (наприклад, про жахи з приватизацією обленерго чи зловживання місцевих посадовців), це створює ілюзію правдивості та "гостроти" телеканалу (програми, ведучого), після чого ви опиняєтеся в спритних руках маніпулятора. Коли висвітлювалися дії опозиції навесні цього року, ведучі "1+1" поступалися в деталях, робили вигляд безпристрасних коментаторів, більш-менш правдиво висвітлювали деякі нюанси, проте вміло подавали в цьому соусі те, що було потрібно Замовникам. І це діяло.

    Пам'ятайте, немає абсолютної правди та абсолютної брехні, а тому — абсолютно правдивих чи абсолютно неправдивих повідомлень. Тому умійте відрізняти меншу брехню від більшої не тільки на рівні різних засобів масової інформації, але й в межах навіть одного й того самого повідомлення.

    Часто для маніпуляції потрібно попередньо підсилити чи навіть побудувати необхідний стереотип — "наїздити колію". Мова зазвичай іде про ілюзорні стереотипи — навіювання неправдивої ідеї чи пояснення, так що воно стає звичним і набуває характеру очевидного. Сьогодні будь-які спроби (вдалі або невдалі, правильні чи неправильні) опозиції (яка має повне право на існування!) заявити про себе називаються "спробою розвалити Україну". Яким чином опозиція може розвалити Україну? За яким конкретним механізмом тисячі студентів, що з'їжджаються до Києва висловити владі своє "ні" за свої власні кошти, можуть розвалити цю країну, за яку їм так болить? Проте стереотип вже є, теорія та практика маніпуляції свідомістю черговий раз взяли своє. Коли абсурдне твердження повторюється достатньо довго і достатньо часто, воно стає здаватися правильним до очевидності.

    Тому коли стикаєтеся зі стереотипом, завжди думаймо, яка міра абсурдності цього стереотипу.

    Ефективну програму по створенню стереотипу було проведено в західній пресі та на телебаченні під час війни в Боснії. Вона дістала назву "сатанізації сербів". Це був великий експеримент по маніпуляції свідомістю пересічного західного громадянина. Були опубліковані і важливі статті, присвячені "сатанізації" сербів як технології. Головний висновок: якщо неперервно і довго поміщати слово "серб" в негативний контекст (просто включати в опис страшних подій і в оточення неприємних епітетів), то у телеглядачів, незалежно від їх позиції, виникає стійка неприязнь до сербів. Крім того, звичайно ж, не можна давати доступ до телекамери нікому з сербів — будь-яка розумна людська промова (навіть на сторонню тему) зніме навіювання. (До речі, абсолютно аналогічна кампанія проводиться зараз з представниками української опозиції, і хоч іноді вона цього й заслуговує — все одно, це маніпуляція).

    Добре розроблена технологія "створення" політиків з опорою на стереотипи. Жаргонне слівце "розкрутка" означає цілу систему просування на вищі рівні політики людей, незалежно від їх реальних якостей та рівня вже наявної популярності. Одним із складних стереотипів є імідж — спеціально вибудуваний в ході цілої програми дій стереотипний образ політика чи громадського діяча. Як пишуть в підручниках, в іміджі "головне не те, що є насправді, а те, що ми хочемо бачити, що нам потрібно". Тобто імідж повинен відповідати активним сподіванням людей — активним стереотипам масової свідомості. Маємо: не тільки політик може говорити неправду, а й сам він може бути неправдою... Можемо спостерігати, як цеглинка за цеглинкою будується зараз новий імідж Медведчука- "діда Мороза", який зовсім не відповідає дійсності.

    Маніпуляція може проходити не тільки у вигляді створення стереотипів (стереотип доброго прального порошку, коли його показують по десять разів на годину по телевізору), але й у вигляді спекулювання готовими стереотипами, які є в кожної людини. Це називається каналізування стереотипів, направляння їх в те русло, яке потрібне маніпулятору. Елементарний приклад: ми всі не любимо злодіїв. Найпростіший варіант каналізування цього стереотипу — назвати злодієм кого-небудь третього. Стереотип спрацьовує, до людини формується стійка антипатія. Або складніший випадок з нашого сьогодення — вдалий хід передвиборчого штабу Кучми в другому турі минулих президентських виборів, коли страх перед "комуністичним реваншем" вдало перетворили на любов до "спасителя", який не дасть Симоненку згубити Україну (ходили небезпідставні чутки про чималу суму, яку отримав Симоненко від Кучми за цю блискучу роль "червоної загрози"). Стереотип, що був у кожної нормальної людини, "підправили" і спрямували туди, куди треба. Приклад, гідний підручників по маніпуляції свідомістю.


    <b>Почуття</b>

    Настільки ж важливим, як і мислення, об'єктом для маніпуляції є сфера почуттів. Цілком можливо, що це — головна або хоча б перша сфера, на яку спрямований вплив. В кожному випадку, почуття є більш рухомими і податливими, а якщо їх вдається "розтріпати", то і мислення виявляється більш вразливим для маніпуляції. Можна сказати, що в великій маніпуляції свідомістю гра на почуттях — обов'язковий етап.

    Чуттєва ступінь відображення стоїть ближче до зовнішнього світу, ніж мислення, і реагує швидше, безпосередніше. Тому її легше "експлуатувати". Дізраелі навіть сказав: "Те, що називають громадською думкою, скоріше заслуговує називатися громадськими почуттями".

    Якщо потрібно чимось вплинути на нас громадян, то цей процес може починатися лише з впливу на емоції — на освоєння логічної аргументації ми не бажаємо тратити ані часу, ані зусиль. Крім того, в області почуттів легше створити "ланцюгову реакцію" — зараження, епідемію почуттів. Тому загальною принциповою установкою в маніпуляції масовою свідомістю є попереднє "розгойдування" емоційної сфери.

    Особливо легко викликати ті почуття, які в щоденній моралі вважаються гідними осуду: страх, заздрість, ненависть, самовдоволення. Вирвавшись з-під контролю свідомості, вони найгірше піддаються внутрішньому самоконтролю і виявляються особливо бурно. Хто з нас не спостерігав захоплено, з солодким відчуттям підглядання в замкову щілину, за депутатськими побоїщами... І поки ми в цьому тихому трансі, ми відкриті для маніпуляції.

    Менш бурхливо, проте більш наполегливо виявляються почуття благородні, такі, що спираються на традиційні позитивні цінності. В маніпуляції ефективно використовується природнє почуття жалю і співчуття до слабкого, беззахисного. В дуже багатьох ситуаціях пасивний маніпулятор — це той, хто підкреслює свою слабкість, неспроможність і навіть небажання керувати — виявляється найважливішою фігурою в програмі маніпуляції.

    В той час як реклама комерційна більше грає на зорових образах та стереотипах, цариною використання почуттів є реклама політична. Ми вже згадували кампанію Демсоюзу, де у нас викликають саме почуття жалю, яке пожене нас до виборчих урн. Ефективність такого підходу пояснює людина, що пише промови для представників Білого Дому У.Гевін, що був одним із авторів доктрини виборчої кампанії Ніксона в 1968р.: "Виборці насправді є лінивими і навіть не хочуть зробити зусилля, щоб зрозуміти, про що ми говоримо. Розум потребує найвищого степеня дисципліни, концентрації уваги. Набагато легшим є звичайне враження. Розум відштовхує глядача, логіка докучає йому. Емоції збуджують, вони ближче до поверхні, м'якше куються." Чи не такими ми є?

    Ледь не головним почуттям, яке найширше експлуатується в маніпуляції свідомістю, є страх. Є навіть така формула: "Суспільство, що піддалося неадекватному страхові, втрачає спільний розум." Оскільки страх — фундаментальний фактор, що визначає поведінку людини, він завжди використовується як елемент управління.

    Уточнимо поняття. Є страх істинний, такий, що відповідає реальній небезпеці. Цей страх — це вираження інстинкту самозбереження. Він сигналізує про небезпеку, і на основі сигналу робиться вибір найбільш доцільної поведінки (втеча, захист, напад і т.д.). Реальний страх може бути надмірним, тоді він шкодить — в тій мірі, в якій він спотворює небезпеку. Але є страх ілюзорний, невротичний, який не сигналізує про реальну небезпеку, а створюється в уяві, в світі символів, "віртуальної реальності". Розвиток такого страху недоцільний, а часом фатальний.
    Різновидністю ілюзорного страху є маніакальний страх, коли величина небезпеки, могутність "ворога&q
  • 2002.01.24 | Майдан-Інформ

    Частина ІІ

    <b>Уява</b>

    Крім мислення і почуттів, найважливішим об'єктом маніпуляції свідомістю є уява.

    Перетворення якоїсь часточки реальності в образ, створюваний свідомістю (фантазією) людини.

    Ле Бон писав у книзі "Душа натовпу": "Могутність переможців і сила держав власне і ґрунтується на народній уяві. Юрбу захоплюють за собою, діючи головним чином на її уяву...

    Не факти самі по собі вражають народну уяву, а те, яким чином вони розподіляються і подаються юрбі. Необхідно, щоб, згущаючись, ці факти представили б такий разючий образ, що він міг би опанувати цілком розумом юрби і наповнити всю область її понять. Хто володіє мистецтвом справляти враження на уяву юрби, той і володіє мистецтвом нею керувати".

    Зрозуміло, що уява нерозривно зв'язана із сприйняттям, вона лише новим чином комбінує те, що ми колись пізнали на досвіді і зафіксували в пам'яті: не можна уявити те, чого в різних своїх елементах не було б у дійсності. Платон порівнював сприйняття з процесом тиснення печатки на восковій пластинці, а уява, відповідно до Платона, це відбиток, що залишається після видалення печатки. Діти до півтора років не виявляють ніяких ознак уяви — їм для цього бракує матеріалу.

    Перетворивши в нашій свідомості отримані колись і десь в дійсності враження, уява створює образи і розумові, і почуттєві. Отже, через уяву маніпулятор може впливати і на мислення, і на почуття. Максимальною рухливістю й уразливістю перед маніпуляцією володіє сполучення двох "гнучких" світів — уяви і почуттів. Кажуть, що емоції — основні діячі в психічному світі, а образи — будівельний матеріал для емоцій.

    У психології вироблена докладна класифікація типів уяви: навмисна, мимовільна, відтворююча і творча, конкретна й абстрактна. У багатьох людей розвивається уява типу "сни наяву" — здатність зануритися у власні фантазії, піти від дійсності. У крайніх випадках це виробляє (вірніше, підсилює) особливий тип мислення — аутистичне, коли людина живе в штучному внутрішньому світі, "відключається" від реальності. Під час важких суспільних криз це може стати масовим явищем і широким полем діяльності маніпуляторів свідомістю — коли в інтересах правлячого шару відвернути якнайбільше людей від активної політичної позиції (наприклад, від участі у виборах).

    У невеликих дозах приємні фантазії утворюють стимулюючий, спонукаючий ефект. Але коли людина, віддавшись незбутнім мріям, починає в них всерйоз вірити, створювані уявою образи стають для неї достатніми. Вони заміняють реальні досягнення, займають місце дії, і людина впадає в апатію, не бажаючи і пальцем поворухнути не тільки для досягнення бажаного, але вже і для свого порятунку.

    Гра уяви сильно залежить від ступеня задоволення потреб людини. Вдоволені потреби уяви не народжують, а от якщо людині чогось бракує, в її свідомості виникають образи — як відсутнього предмета, так і шляхів до володіння ім. Штучна зміна стану задоволеності самих головних потреб людей — сильний засіб контролю над їхньою уявою і, таким чином, над їхнім поводженням. Помірна недостача якогось ресурсу будить активну уяву, що змушує діяти, розв'язувати проблему. Як правило, це не в інтересах маніпуляції свідомістю. Звичайно маніпулятори прагнуть якнайшвидше загострити незадоволеність людей до стадії фрустрації — відчуття пригніченості і безвихідності. У цьому стані починає домінувати пасивна уява — міражі, мрії, мрії. Виникає і підвищене прагнення штучне "поліпшити настрій", наприклад, випивкою.

    Дуже важливим для маніпулятора результатом фрустрації є звуження свідомості —майже вся увага зосереджується саме на незадоволеній потребі, сприйняття дійсності різко спотворюється. Коли тисне черевик, людина не думає про те, як добре гріє її пальто. Фрустрація породжує таку завзятість і упертість, що збоку здається патологічною тупістю. При цьому неважливо, чи є незадоволена потреба фундаментальною чи другорядною, а то і "наведеною".

    А тепер подивімося навколо. Ситуація просто кричить про те, що все, що тут сказано — це гірка українська правда. В шоковому стані фрустрації перебуває більшість населення нашої держави. Настільки багато проблем і всі вони настільки кричать, що немає сили і бажання на них реагувати. Сконцентрувавшись на проблемі виживання, в гонитві за щоденним задоволенням елементарних життєвих потреб, кожен з нас не має часу і снаги замислитися про справжні причини цих проблем. Після того, як гніт переходить певну "революційну" межу і далі йде вгору, суспільство перестає опиратися.

    Нас позбавили мрії. Хто з нас востаннє мріяв про те, щоб Україна була заможною і щасливою? Ні... Кожен мріє і міркує, куди б це втекти з цієї країни. Або взагалі не мріє і не міркує.
    Маніпуляція відбулася успішно.


    <b>Маніпуляція увагою</b>

    Дуже важливими мішенями, на які необхідно чинити вплив при маніпуляції свідомістю є пам'ять і увага. Задача маніпулятора — у чомусь переконати людей. Для цього треба, насамперед, привернути увагу людей до його повідомлення, у чому б воно не виражалося.

    Потім потрібно, щоб людина запам'ятала це повідомлення, тому що багаторазово перевірений закон говорить: переконливим є те, що залишається в пам'яті.

    Як ми вже згадували, сам термін маніпуляція був перенесений у сферу свідомості з області мистецтва фокусників. У фокусників-маніпуляторів до найважливіших навичок і умінь відноситься володіння прийомами відволікання уваги глядачів від головного об'єкта. Майстер переключає увагу на спеціально створювані для цього явища за допомогою слів, жестів, зовнішніх ефектів (аж до вогню і вибуху). У принципі так само чинять і маніпулятори свідомістю. Для цього вони розробляють складні і навіть витончені технології, іноді криваві.

    Увага, концентрація психічних процесів на якомусь об'єкті направляє й організує всі ці процеси — сприйняття, мислення, почуття, уяву і т.д. Зосередивши увагу на важливому об'єкті, людина відсіює, відстороняє другорядні подразнення й інформацію. Це і дозволяє людині вести нормальну психічну діяльність. Навіть при читанні тексту людина завжди виділяє в ньому кілька центрів цікавості, на яких і концентрує увагу, а пустоти між ними заповнює "пакувальним матеріалом", який пробігає впівока.

    Зрозуміло, що люди активно використовують свою здатність до зміни спрямованості уваги, до її переключення. Вони переводять його, як прожектор, на ті об'єкти, які у даний момент вважають важливішими. Таким чином, для маніпулятора виникає можливість замістити об'єкт — повести важливий об'єкт у тінь, підсунувши людині робочий відволікаючий об'єкт (наявний у реальності чи побудований маніпулятором).

    Люди також можуть змінювати і зосередженість уваги на об'єкті, ступінь поглибленості в його сприйняття й осмислення — у житті людині доводиться розподіляти увагу. Таким чином, штучно розсіюючи увагу, розподіляючи її на кілька об'єктів, можна і без повного відволікання уваги від важливого для людини об'єкта значно знизити можливості його сприйняття й осмислення. Для успішної маніпуляції увагою важливо також вірно оцінити такі характеристики аудиторії, як стійкість та інтенсивність уваги. Вони залежать від рівня освіти, віку, професії, тренованості людей і піддаються експериментальному вивченню. Не менш важливою є і технологічна база маніпулятора. Телебачення, що оперує одночасно текстом, музикою і рухомими зоровими образами має винятково високу, магічну здатність зосереджувати, розсіювати і переключати увагу глядача.

    Дослідження способів чи відволікання переключення уваги, як необхідної умови успішної маніпуляції проводилося в 60-і роки в США виходячи з уявлень про психологічний захист людини проти навіювання. Досить швидко було виявлено, що повідомлення, спрямоване проти якої-небудь думки чи установки, виявляється більш ефективним, якщо в момент його передачі відвернути увагу одержувача від змісту повідомлення. У цьому випадку утруднюється осмислення інформації одержувачем і вироблення їм контраргументів — основи його спротиву навіюванню.

    В одній серії експериментів групам студентів показували два невеликих фільми, у яких вимовлялася промова, що переконує глядача в тім, що студентські братства шкідливі. Один фільм зображував самого оратора, що вимовляв цю мову. В іншому фільмі та ж мова давалася на тлі відеоряду, образи якого ніяк не були зв'язані з текстом. Вони відволікали увагу від аргументів, що містяться в мові. У тих групах глядачів, яких зміст промови істотно не торкнувся (студенти, що не належать до братств), різниці в зміні їхньої думки після перегляду обох фільмів виявлено не було. Навпаки, члени студентських братств піддалися впливу по-різному. Більш навіюваними виявилися ті, хто дивився фільм зі образами, що відволікають увагу.

    Потім методики ускладнилися і стали більш точними. Переконуюча словесна інформація давалася групам випробовуваних при відволікаючому впливі різної інтенсивності (їм показувалися слайди з зображеннями, відволікаюча сила яких була різною). Виявилося, що переконуюча інформація найбільш ефективна при помірних рівнях відволікання уваги. Психологічний опір навіюванню є сильним при відсутності відволікання (одержувач інформації виявляє при цьому високий ступінь підозрілості стосовно мети оратора), але він підвищується і при занадто сильному відволіканні — почуття підозри знову зростає. Треба, втім, зауважити, що цей висновок не поширюється на крайні способи відволікання уваги через психологічний шок.

    Оце кухня! А тепер уявіть, що в кожному передвиборчому штабі кожного політика про це все дуже добре знають...

    Багато емпіричних знахідок застосовуються і без гарного теоретичного пояснення. Так, давно було виявлено, що пік уваги телеглядачів виникає в той момент, коли камера віддаляється від центра події (від артиста, музиканта, оратора) і починає повільно сковзати по публіці, вихоплюючи великим планом то одне, то інше обличчя. За допомогою цього прийому увага утримується і на головному об'єкті. Цей прийом широко ввійшов у практику телебачення.

    Експерименти 60-х років підвищили ефективність маніпуляції в пресі і на телебаченні, давши майже кількісні критерії для визначення "оптимального" відволікання чи читача глядача від аргументів переконуючого повідомлення. Газети стали застосовувати "калейдоскопічне" розташування матеріалу, розведення важливих повідомлень суперечливими плітками, сенсаціями, барвистими фотографіями і рекламою. Телебачення стало по-новому компонувати відеоряд, точно підбираючи відволікаючі увагу образи.

    Винятково сильною відволікаючою дією володіють унікальні події — безпрецедентні і неповторні. Стосовно них у людини виникає "подвійна увага" — люди, як кажуть, не вірять своїм очам і змушені усе сильніше вдивлятися в об'єкт, зосереджуючи на ньому свою увагу. Під прикриттям такої сенсації політики квапляться провернути всі темні справи. Більш рядовим впливом володіють незвичні події — ті, котрі відбуваються рідко і до того ж привертають увагу своїми іншими сторонами (убивства, катастрофи, скандали). Іноді, навпаки, жорстко запрограмовані важливі події можуть бути використані для відволікання уваги від політичної акції, що іншим часом викликала б підвищену суспільну активність. Так, дуже вміло був виведений у відставку Єльцин — 31 грудня 1999 р., коли всі люди готувалися зустріти новий 2000-й рік, а потім перебували в похміллі до 4 січня.


    <b>Маніпуляція свідомістю через пам'ять</b>

    З метою маніпуляції свідомістю доводиться впливати на усі види пам'яті людини різними способами. З одного боку, треба, щоб людина запам'ятала (а то і завчила до автоматизму) якусь думку, метафору, формулу. З іншого боку, буває необхідно "відключити" її короткочасну чи історичну пам'ять — вона створює психологічний бар'єр проти навіювання.

    В найгіршому випадку людина, що не пам'ятає нічого з історії свого колективу (народу, країни, родини), випадає з цього колективу і стає зовсім беззахисною проти маніпуляції. Це — важлива умова для можливості підробок і підмін предмета тверджень. Якщо люди швидко забувають реальність, то будь-яку проблему можна представити невірно, поза реальним контекстом. І обговорення, навіть якби воно було, втрачає раціональні риси — результат досягається на емоціях.

    Інтуїтивно люди відчувають, що їхній зв'язок з історією — величезна і життєво важлива цінність. Чому таке занепокоєння викликає рішення знести який-небудь старий будинок, що всім заважає? Тому що він — реальний свідок давніх подій, і нам здається, що ми можемо обпертися на нього в нашому зв'язку з історією. Ще більш незрозумілим на перший погляд є той священний зміст, який придають архівам. Навіщо вони? Опублікування документів майже нічого не змінить у нашому житті. Адже зроблені вже і мікрофільми, і записано документи на оптичні диски. Якщо ураган знищить справжні документи, практично нічого не зміниться — але сама ця небезпека здається нам страшною. Справжні документи — свідки історії. Як кажуть, їхній священний характер складається у приборканні Хроноса — часу, що відокремлює нас від життя наших предків. Щоб маніпулювати свідомістю нині живучих, треба цей зв'язок розривати.

    Розглянемо спочатку важливість запам'ятовування. Коли людина одержує якесь повідомлення, його взаємодія з пам'яттю поділяється на два етапи: спочатку відбувається пасивне запам'ятовування. Потім інформація переробляється розумом, і якщо вона визнається хоча б трохи переконливою, емоційно пофарбованою і цікавою, вона "впроваджується" у пам'ять і починає впливати на свідомість.

    Таким чином, запам'ятовуваність і переконливість знаходяться в діалектичній єдності. Щоб пасивна пам'ять сходу його не відкинула, повідомлення повинне чимось "зачепити" свідомість, не здатися відразу повною нісенітницею. Але щоб впровадитися у свідомість, інформація повинна бути запакована в таку форму, щоб вона залишилася в пам'яті. Людині завжди здається переконливим те, що вона запам'ятала, навіть якщо запам'ятовування відбулося в ході чисто механічного повторення, як настирливої пісеньки. Впроваджене у свідомість повідомлення діє вже незалежно від того, хибне воно чи істинне. А. Моль підкреслює: "На цьому принципі і засновані вся пропагандистська діяльність і обробка суспільної думки пресою". Ще раніш ту ж думку виразив Геббельс: "Постійне повторення є основним принципом усієї пропаганди".

    Дослідники прийшли до сумного для простої людини висновку: те, що в результаті частого повторення міцно запам'ятовується, діє на свідомість незалежно від того, чи викликає це твердження заперечення, чи схвалення: "Ефективність переконання вимірюється числом людей, у яких дане повідомлення викликає визначену реакцію, спрямованість же цієї реакції несуттєва". Спрямованість реакції несуттєва. Виявляється, той, хто втупився в екран телевізора і десять разів у день чує те саме повідомлення, піддається маніпуляції, навіть якщо щораз він матюкається від обурення.

    Цей висновок перевірено на комерційній рекламі, цінність якої для вчених — у величезній кількості емпіричного матеріалу. Майстри реклами знають, що для її ефективності неважливо, чи викликає вона позитивну чи негативну реакцію, важливо, щоб вона застрягла в пам'яті. Так виник особливий вид — "дратівна реклама", підсвідомий вплив якої тим більше, ніж сильніше вона обурює чи дратує людей.

    Фахівцями в області інформації проведено величезну кількість досліджень з метою з'ясувати характеристики повідомлень, що полегшують запам'ятовування. Так, виявлено наявність критичної тимчасової величини ("часовий обсяг пам'яті"): цілісне повідомлення повинне вкладатися в проміжок від 4 до 10 секунд, а окремі частки повідомлення — у проміжки від 0,1 до 0,5 секунди.

    Щоб сприйняти міркування, що не уміщається в 8-10 секунд, людина вже повинна робити особливе зусилля, і мало хто його побажає зробити. Виходить, повідомлення просте буде відкинуто пам'яттю. Тому кваліфіковані редактори телепередач доводять текст до примітиву, викидаючи з нього будь-яку логіку і зв'язний зміст, заміняючи його асоціаціями образів, грою слів, нехай навіть найдурнішими метафорами.

    Докладно вивчений вплив емоційних елементів повідомлення на його запам'ятовуваність. В усьому балансі різних видів пам'яті (образної, словесної, звукової і т.д.) головної для маніпуляції свідомістю є саме емоційна пам'ять. Запам'ятовується і діє, насамперед, те, що викликало враження. Будь-яка інформація, якщо вона не підкріплена "пам'яттю почуттів", швидко стирається, витісняється.

    Роль найрізноманітніших почуттів у запам'ятовуванні ретельно "зважена", так що існує цілий ряд математичних моделей, що дозволяють робити кількісні розрахунки, "конструюючи" передачі і виступи політиків. Одні повідомлення цілеспрямовано впроваджуються в довгострокову пам'ять, інші в короткострокову, а треті використовуються як нейтральне прикриття, що створює загальну правдоподібність.

    Дуже важливим є зв'язок емоційної пам'яті і впізнавання. У маніпуляції свідомістю впізнавання відіграє ключову роль, тому що породжує помилкове почуття знайомства. Це стає передумовою згоди аудиторії з комунікатором (відправником повідомлення) — він сприймається аудиторією як свій. Для "захоплення" аудиторії впізнавання набагато важливіше свідомої згоди з його твердженнями. Тому так важливо намозолити людям очі з телеекрана.

    Діючи через засоби масової інформації, маніпулятори головну ставку роблять на мимовільне запам'ятовування. Тому для них набагато важливіше створити потік сумбурних повідомлень, ніж викласти одну зв'язну ідею, що людина обміркує і навмисно запам'ятає. Сумбурні повідомлення відкладаються в латентних, дрімаючих шарах пам'яті і діють підспудно, більше на підсвідомість. Вони ожвавлюються асоціаціями, новими образами і повідомленнями, що їх "будять". При цьому для маніпулятора навіть неважливо, як поставиться людина до повідомлення, що вона запам'ятала мимоволі.

    При вивченні процесів пам'яті психологи знайшли явище "дрімаючого ефекту": відкладена в латентних шарах пам'яті точка зору, яку було відкинуто свідомістю в момент мимовільного запам'ятовування, з часом, "відлежавшись", перетворюється спочатку в нечітке, невизначене представлення, а потім і в згоду з нею. Для того, щоб припинити цей процес перетворення, необхідно час від часу нагадувати людині первісний зміст твердження і причини, через які його було відкинуто.


    <b>Зробімо з них натовп</b>

    Поговоримо далі ще про один метод програмування поведінки людей, — метод зробити з множини розумних індивідуумів керовану руйнівну силу.

    Ніцше писав: "Коли сто людей стають одне біля одного, кожен втрачає свій розум і отримує якийсь інший".

    З кінця XІ століття однією з головних проблем психології, філософії і культурології стала масова свідомість. Ми були відділені від накопиченого в цій області знання суспільствознавством, що виходило з категорії класової свідомості. Маса (і її крайня, тимчасова і хитлива форма – натовп) не є частиною суспільства, хоча й утворює колективи. У ній відсутня структура і стійкі культурні системи, у неї інший розум і тип поведінки, ніж у класу.

    Ле Бон у своїй книзі "Психологія мас" перелічує помічені ним особливості цього короткоживучого людського колективу. Приведемо його тези з розділу "Душа натовпу".

    У натовпі "свідома особистість зникає, причому почуття й ідеї всіх окремих одиниць, що утворюють ціле, приймають один і той самий напрямок. Утворюється колективна душа, яка має, звичайно, тимчасовий характер, але і дуже визначені риси... Індивід, пробувши трохи часи серед діючого натовпу, чи під впливом струмів, що виходять від цього натовпу, чи з яких-небудь інших причин — невідомо, потрапляє незабаром у такий стан, що дуже нагадує стан загіпнотизованого суб'єкта". Натовп - якісно нова система, а не конгломерат. У ньому "немає ні суми, ні середнього її складових, але існує комбінація цих елементів і утворення нових властивостей".

    "Індивід у натовпі здобуває свідомість нездоланної сили, і ця свідомість дозволяє йому піддаватися таким інстинктам, яким він ніколи не дає волю, коли буває на самоті. У натовпі ж він менш схильний приборкувати ці інстинкти, тому що юрба анонімна і не несе на собі відповідальності. Почуття відповідальності, що стримує завжди окремих індивідів, зовсім зникає в натовпі".

    Людина в натовпі має дивно високу сприйнятливість до вселяння: "У натовпі всяке почуття, усяка дія заразлива, і притім у такому ступені, що індивід дуже легко приносить у жертву свої особисті інтереси інтересу колективному. Подібне поводження, однак, суперечить людській природі, і тому людина здатна на нього лише тоді, коли вона складає частку натовпу... Перш ніж він утратить усяку незалежність, у його ідеях і почуттях повинна відбутися зміна, і притім настільки глибока, що воно може перетворити скупого в марнотратного, скептика - у віруючого, чесну людину - у злочинця, боягуза - у героя.

    Натовпу знайомі тільки прості і крайні почуття; усяку думку, ідею чи вірування, викликані у ньому, натовп приймає чи відкидає цілком і відноситься до них чи як до абсолютних істин, чи ж як до настільки ж абсолютних оман. Які б ні були почуття натовпу, добрі чи злі, характерними їх рисами є однобічність і перебільшення... Сила почуттів у натовпі ще більш збільшується відсутністю відповідальності, особливо в натовпі різнокаліберному".

    "Юрба ніколи не прагнула до правди; вона відвертається від очевидності, що не подобається їй, і надає перевагу поклонятися омані, якщо тільки омана ця приваблює її. Хто уміє вводити Юрбу в оману, той легко стає її володарем; хто ж прагне її просвітити, той завжди буває її жертвою".

    Ле Бон багато місця приділяє мінливості натовпу - його дивної здатності моментально, "усім разом" реагувати на імпульси, одержувані від ватажків. Це показує, що людина в натовпі дійсно має нову якість, стає елементом нової системи. Вона не обмірковує свої дії, а миттєво підкоряється отриманому якимсь чином сигналу. Таке поводження можна уподібнити тому, як реагують на сигнал два різних типи групи - зграя риб і, наприклад, група водіїв, що сидять у своїх автомобілях. Зграя риб, одержавши сигнал через коливання води, повертає вся разом, одночасно. У кожної особи немає рефлексії на сигнал, вона не затримується з переробкою інформації. Група автомобілів, що стоїть у світлофора, теоретично теж могла б з появою зеленого сигналу рушити з місця вся разом, одночасно – адже сигнал видно усім. Однак кожен водій чинить обережно і починає рухатися тільки тоді, коли з місця рушить машина, що стоїть перед ним, так ще з деяким запасом на невизначеність поводження її водія. І виходить, що відстань між машинами збільшується, і задні рушають уже коли світлофор закрився. Водії юрби не утворюють.

    Індивід, схильний стати людиною маси і влитися в натовп – це людина, вирощена в школі життя визначеного типу, що володіє визначеним складом мислення і живе саме в атомізованому цивільному суспільстві масової культури. Це людина, що легко скидає із себе почуття відповідальності. У цьому їй допомагають і політики, що застосовують "натовпоутворення" як поведінкову технологію.

    Фашисти прийшли до влади, зумівши на час перетворити розважливий німецький народ у натовп - і вона ринулася в божевільний похід, забувши про совість і не думаючи про наслідки. У відношенні молоді фашизм свідомо руйнував традиційні відносини. Йшло зняття природних для підлітків культурних норм, заборон, підпорядкування і поваги до старшого. Ідеологи фашистів поставили задачу: створити особливий стиль – так, щоб "молоді стало нудно в таборі комуністів". Була вироблена ціла філософія за назвою "а яке мені діло" чи стиль "бурлаки і фанфарона" – говорячи попросту, хулігана. Наставники молоденьких фашистів заохочували вуличне насильство, ножі і кастети. Сам фюрер заявив: "Так, ми варвари, і хочемо ними бути. Це почесне звання. Ми омолодимо світ".

    Контрастом натовпу може служити схід сільської громади – зовні схоже скупчення людей, особливо якщо схід готується до якихось дій. Відмінність у тім, що схід – це збори у високому ступені структуровані системою статусів, поваги й авторитету. Це саме збори, що накладають на кожного величезний тягар відповідальності.

    Ле Бон висуває одне важливе положення, що, видно, випереджало його час і, напевно, викликало в сучасників подив. Але сьогодні, з розвитком радіо і телебачення, він стало дуже актуальним. Суть його в тім, що для утворення юрби не є необхідним фізичний контакт між її частками. Ле Бон пише: "Тисячі індивідів, відділених один від одного, можуть у відомі моменти підпадати одночасно під вплив деяких сильних емоцій від якої-небудь великої події і здобувати, таким чином, усі риси одухотвореного натовпу... Цілий народ під дією відомих впливів іноді стає натовпом, не являючи собою при цьому збір у власному змісті цього слова".

    Саме це ми і спостерігаємо в останні десятиліття: населення нашої країни, піддане постійному впливу мас-культури і телебачення, перетворюється у величезну віртуальну юрбу. Вона не на площі, а в затишних квартирах біля телевізорів, але вся вона не структурована і слухає тих самих лідерів і пророків, не вступаючи з ними в діалог. Вона не біжить сама вбивати журналістів чи арештувати невинних студентів, вона лише схвалює такі дії своєї влади. Коли говориш із такими людьми про руйнівні дії, що вони підтримують, бере жах. Ці люди дійсно можуть знищити країну без усякого злого наміру, просто "не подумавши".

    Подумаймо про це. Наша байдужість, наше небажання вийти на вулицю і висловити свою думку, чи бодай небажання подумати, поміркувати над якоюсь ситуацією чи словами агітатора, свідчить не про нашу нездатність до цього, а про те, що нас перетворюють (і вже майже перетворили) у натовп. Натовп, який тим навіть і слабший, що у ньому ми не бачимо свого сусіда, лиш нашого "вождя", колективного вождя, який промовляє до нас через засоби масового впливу і якому ми ніяк не можемо відповісти, якому не можуть (не мають такої можливості) відповісти навіть титуловані політики від опозиції, яким за родом їх діяльності демократичними принципами гарантована ця можливість. Чи хочете ви бути елементом натовпу?

    Якщо ні, то заради Бога, думайте, вирішуйте самостійно, не орієнтуйтесь ні на кого, тільки на себе. І основне — відчувайте відповідальність за кожне відмахування чи відсторонення, байдужість до важливої проблеми, що торкається кожного.


    <b>Моральність? Кому вона потрібна...</b>

    На думку Йохан Хейзинга (1872-1945), автономія держави від моралі, на його думку - найбільша небезпека, що загрожує нашій цивілізації. Викорінення моралі з усіх верств української політики — ось те, що з жахаючою послідовністю ми спостерігаємо останнім часом. Проблема навіть не в тому, що більша частина діячів здатна продатися за 30 срібняків, а вже в тому, що кожен з них гарячково шукає такої можливості...

    "Дозволено все, що не заборонено законом!" Закон не забороняє чорний PR — він сміливо йде в хід. Виборче законодавство не забороняє крадіжки політичних брендів — з'явився НРУ за єдність. Конституція України не забороняє бути нечесним — абсолютна більшість такою є, вдало балансуючи на межі законного і незаконного. Правові консультанти щоденно працюють над тим, щоб порушеними виявилися тільки неписані закони людської моралі.

    Але чи політики в тому винні? Чи тільки в політиці ми спостерігаємо такі тенденції? Винен абсолютно кожен з нас, починаючи від людини бізнесу, що незаконно вивозить капітал з України, закінчуючи пересічним громадянином, що тихо мріє стати такою нечесною людиною і при найменшій можливості, можливо, такою стане... Спитай себе, чи не дивився ти з заздрістю на "нового українця", який збагатів за рахунок твого ближнього (адже зробити чесний капітал за українських умов є абсолютно неможливо)? Чи не вимовляєш ти слово "олігарх" з повагою та пієтетом? В Інтернеті між олігархами йде запекла суперечка про те, хто з них є олігархом, хто не є... Слово "олігарх", що в нашій дійсності стало означати "особливо успішний злодій", тепер зробилося компліментом.

    Ми підійшли до основної проблеми, яку коротко можна охарактеризувати так: "Якби я став депутатом, я б, мабуть, теж крав. А чого? Всі ж крадуть..." Тому стають депутатами... міністрами... президентами... і крадуть. Адже ж чиновник не дається нам згори — чиновник походить з нас, з народу, адже він народився у чиїйсь сім'ї та виріс у чиємусь домі. Чому ж він мусить бути якоюсь іншою людиною, ніж його сусід, якому до влади дорватися не судилося? Значить, усі ми такі...

    Саме тому, поки ми самі не станемо здоровими, ніколи не стане здоровою і наша влада. Саме тому "народ має ту владу, на яку заслуговує". Ми не беремося обчислювати відсоток чи аналізувати структуру аморальних людей в українському суспільстві, і, борони Боже, не будемо стверджувати, що такими є всі. Та частка таких людей надто велика. Або, скоріше, активність чесних людей надто низька...

    З нашого погляду на дану тему аморальність "розташована" у тій частині культури, де ставляться під сумнів чи відкидаються встановлені загальною етикою цінності, де усувається традиція. Можливо, це тема трохи іншої бесіди на тему національної свідомості чи виховання, проте саме традиція (тут розуміємо це слово як закодований певним чином та переданий від покоління до покоління кодекс честі та моральної поведінки, а не як сало та вишиванка) є одним з основних носіїв цієї моралі, осередків її в душі людини.

    Різке розширення ніші аморальності і, у границі, поширення її на все суспільство послужило тому розм'якшенню культурного ядра, що було необхідним для підриву гегемонії "тирана" і встановлення гегемонії "маніпулятора". Людиною з підірваною мораллю легко маніпулювати! Руйнування традиційної моралі – найважливіша умова усунення психологічного захисту проти маніпуляції свідомістю.

    Говорячи узагалі про цінності, головне в знятті захисту проти маніпуляції – не заміна однієї системи цінностей на іншу, таку ж цілісну, а саме руйнування системи, релятивізація ("увідноснення") цінностей. Позбавлення людини моральних орієнтирів, тієї системи координат, у якій він міг би розрізняти добро і зло. Поміщення людини в атмосферу аморальності відключає її систему навігації, це як увімкнення генератора радіоперешкод, щоб збити літак з курсу.

    Для створення такого положення запускаються два взаємозалежні процеси, що потім переходять у самовідтворюючий режим – заохочують у суспільстві "попит на аморальність" і в той же час штучно, політичними й економічними засобами схиляють до аморальності пресу й особливо телебачення. Сто років тому преса і література могла "аморалізувати" тільки частину культурного шару суспільства – "читаючу" публіку. Сьогодні донести продукт індустрії аморальності до кожного будинку взялося телебачення. Очевидний, наприклад, ефект порнографії на телеекрані – по силі впливу його порівнюють з ефектом від постійного показу сцен насильства. Особливо ефективно знижує стійкість свідомості різка зміна структури й інтенсивності "аморальності". Звичайно воно і виробляється в той момент, коли необхідно провести великий маніпулятивний вплив (наприклад, відвернути суспільну увагу від важливих подій). До звичних видів аморальності суспільство досить швидко адаптується і "не помічає їх", так що дієвість знижується. Однак винахідливість творців аморальності не вичерпується.

    Виникає "індустрія аморальності", що створює й одночасно задовольняє "попит". Масове споживання аморальності являє собою лише особливий зріз суспільства споживання. В останні 10 років ми це наочно бачимо в нашій країні. Багато говориться про якість телепродукції, яку ми змушені споживати, згадаємо лише ультрапопулярний на сьогодні "новий русскій серіал", де злодій в законі – найпопулярніший і найцікавіший персонаж. З двадцяти серіалів дев'ятнадцять створюють і задовольняють наш попит щодо подробиць російського кримінального життя.

    Надзвичайно руйнівними з точки зору моралі є популярні останнім часом так звані "реальні шоу" ("Останній герой" чи "За склом")...

    З проблематикою маніпуляції свідомістю прямо зв'язана принципова неморальність також і "четвертої влади" – преси. В останні роки працівники мас-медіа зробили величезний крок до повного викорінення почуття сорому. Багато де в умовах свавілля влади це почуття сорому конкурує з інстинктом самозбереження – за правду можуть закрити або просто вбити. Також є практика буквально купівлі медійних ресурсів, після чого про об'єктивність можна забути.

    Проте існує в Україні дуже багато журналістів, які обрали своєю професією не якомога професійніше висвітлення правди, а якомога професійніше висвітлення думки хазяїна. Вигадування нових технологій маніпуляції та чорного піару за умов злочинної ментальності такого журналіста проходить з азартом, з зацікавленням, стає професійною метою, окрім того, що ще й добре оплачується. Чого вартує лиш Понамарчук (аморальність його вчинку здивувала навіть звиклих до нашої злочинної країни людей)...

    Безсоромність сама стала особливою технологією, що обеззброює нормальну людини, робить її ще більш беззахисною проти маніпуляції. Узагалі, маніпуляція як така є технологією людей, позбавлених моральних принципів.

    Висновок простий. Є добро, а є зло. Є принциповість, а є безпринципність. Всі негаразди в країні починаються з кожного з нас. І коли ми на кухні картаємо злодіїв, треба бути цілком певними в тому, що ми робимо це щиро і ніколи самі такими не станемо.


    <b>На завершення</b>

    Наша стаття не претендує на повноту і завершеність. Про технології маніпуляції масовою та індивідуальною свідомістю написані цілі томи. Мета статті — провести коротку екскурсію темними лабіринтами технологій маніпуляції для того, щоб впевнити вас, що маніпуляція свідомістю — це щоденна реальність, яка базується на не найкращих наших з вами якостях.

    Наше послання: "У нас є ця проблема, але ми можемо її вирішити!" Ця стаття — це перші дві чи три букви з букваря, в той час як нам усім ще треба дуже багато вчитися, щоб стати справжнім народом. Тому вчіться, на своїх та чужих помилках, шукайте інших зацікавлених у тому, щоб ви знали правду. Ми так і не змогли дати тут універсального рецепту, як уникати маніпуляції, та сподіваємося, що ви його відчули.

    Нагадаємо основні тези, які треба найкраще запам'ятати. Перший загальний висновок – завжди і скрізь, і на людях, і в думках, протидіяти атомізації, перетворенню в ізольованого індивіда. Тут мова не тільки про ідеал соборності чи народності, а й про збереження людських зв'язків як засобу захисту своєї особистості. При тім тиску, що виявляється на нашу свідомість, ми можемо встояти як особистості тільки спираючись на щиросердечну підтримку побратимів. Кожен акт збереження, творення чи відновлення людського зв'язку – це вигризання шматочка простору у маніпуляторів. Чи подамо гривню жебракові, чи просто обміняємося з ним поглядом, чи пожартуємо з продавщицею на ринку, чи уступимо місце в метро, чи посваримося з родичем, що скривдив нас, – усе це зміцнює наш психологічний захист проти маніпуляції. Важливо, щоб у усіх цих зв'язках був діалог. Щоб це були зв'язку не людина-річ, а людина-людина. Тут немає ніякої сентиментальності, тільки тверезий і навіть цинічний розрахунок.

    І в певному сенсі протилежна порада – всіляко уникати утрати свого Я і з'єднання в НАТОВП. Небезпека натовпотворення сьогодні не у фізичному збиранні в масу. Навпаки, маси в нас зараз збираються в основному організовані. Те, що ми бачимо як збори, чи мітинг, чи навіть барикаду, поки що скоріше схоже на загони, а не на натовп – ми ще не пройшли стадію атомізації. Натовп утворюється саме тоді, коли ми ізольовані і з'єднані через телевізор. Коли між нами немає щиросердечного прямого контакту і немає діалогу, а є гіпнотична дія з одного центра - як на концерті чи на стадіоні, що слухає фюрера. Не страшні дебати, нехай навіть образливі, страшний украдливий голос з екрана чи з динаміка, якому ти не можеш поставити запитання чи заперечити.

    Нарешті, потрібно приймати, майже насильно, як ліки, що зміцнюють культурні засоби – усе те, що несе в собі традиційне знання і символи. Прочитати Біблію чи томик приказок, послухати трохи класики – це сьогодні не задоволення, а лікування. Втім, будь-яка добра література чи музика корисні, усе сьогодні читається іншими очима.

    Це – найзагальніші думки. Думаємо, із статті можна зробити і деякі більш обмежені висновки. Перший з них можна виразити так: прийняти як догму, що засоби масової інформації сьогодні є інструментом ідеології, а не інформації. Головне в їхніх повідомленнях - ідеї, впроваджувані в нашу свідомість контрабандою. Але в якості "легенди" прикриття, принади вони везуть на контрабандному візку і потрібну нам траву інформації. Ми без неї не можемо, і доводиться ковтати, що дають. Задача – навчитися випльовувати максимум отрути, не жувати її і не тримати навіть у роті. Звичайно, частина потрапить і в шлунок, буде нас труїти, але треба намагатися. Треба вчитися. Для цього треба встати в позицію інтерпретатора і виходити з принципів герменевтики. Тобто, не приймати одразу потік повідомлень за чисту монету, а щораз запитувати себе: "Що за цим стоїть? Навіщо нам це повідомляють?". Так постає проблема діагностики – відділення зерна від полови. Нехай віялка наша погана, поділ дуже грубий, багато втрат зерна, багато залишається бруду. Все одно, навіть грубий фільтр дуже корисний. Дивно, як багато відсіюється просто тому, що в голові крутиться контролюючий питання. Достатньо покластися на інтуїцію, на почуття. Відчуєш, що з повідомлення "стирчать вуха" – воно вже в підсвідомість не ввійде, а попереджена свідомість його перевірить.

    Якими симптомами й ознаками схованої маніпуляції може скористатися наша свідомість і інтуїція? Загалом, вони представлені вище. Нагадаємо головні.

    <b>Мова.</b> Як тільки політик чи диктор починає говорити пташиною "мовою", вставляючи малозрозумілі слівця – значить, йде маніпуляція (можливо, "вторинна", коли і сам диктор є маріонеткою маніпуляторів). Якби мовець бажав, щоб його повідомлення було нами зрозумілим й осмисленим, а не завченим чи навіяним, то він зробив би його доступним і побудував у формі діалогу. У нашому житті, за винятком чисто професійних сфер на зразок науки і техніки, немає проблем, які не можна було б викласти доступною українською мовою. Незрозумілі слова мають метою придушити слухача фальшивим авторитетом "експерта", або виконують роль шаманського заклинання і покликані зробити гіпнотизуючий ефект. Буває також, що вони – прикриття нахабної неправди.

    <b>Емоції.</b> Якщо політик чи диктор починає тиснути на почуття, пахне підступом. Отут краще тимчасово "зачерствіти" і не піддаватися на його тремтячий або агресивний голос. Політика є політика, емоції там - як грим. Ми бачимо, що політики бувають абсолютно безжалісні до простої людини, вони діють як машина. Слухаючи повідомлення, прикрашені емоціями будь-якого типу, ми і самі повинні для початку сприймати їх як обчислювальна машина – незалежно від почуттів, на яких намагаються грати. Ми повинні в думці швидко прораховувати інтереси, а почуття – це в світі політики їхня дешева приправа. Завжди треба мати в думці свої інтереси (свої – значить твої, твоїх нащадків, твого народу), а також спробувати уявити собі, які інтереси мовця чи його хазяїна. Особливо треба бути напоготові, коли тебе хочуть розлютити, вразити, образити. Це неспроста і не заради особистого задоволення Лапікури чи Кисельова. Якщо на це йдуть, отже, треба на час відключити твій розум і зосередити свою увагу на їхніх гримасах. Не можна піддаватися, треба дивитися безпристрасно і намагатися зрозуміти, що вони ховають за цією димовою завісою.

    <b>Сенсаційність і терміновість.</b> Це – технологія загальної дії, що забезпечує шум і необхідний рівень нервозності, що підриває психологічний захист. Однак іноді створення штучного тла сенсаційності служить якій-небудь конкретній меті, найчастіше для відволікання уваги.

    Звичайно сенсація не варта ламаного гроша. Кожен повинен виробити почуття міри – порівнювати важливість повідомлення з нашими реальними проблемами.

    Взагалі, ті політики й інформатори, що зловживають, цими атрибутами повідомлень, просто повинні думкою заноситися в список штатних маніпуляторів, і до них завжди треба відноситися з недовірою. Нам тільки що повідомили! Ми вас будемо тримати в курсі справи! Та що такого ви повідомили? Завтра самі ж про це забудете...

    <b>Повторення.</b> Повторення - головний засіб недобросовісної пропаганди. Тому воно і слугує гарною ознакою її наявності. Якщо раптом починають щодня мусолити ту саму тему чи вживати ті самі словесні комбінації - справа нечиста. Ще М. Е. Салтиков-Щедрін попереджав: "Горе, - думається мені, - тому граду, у якому вулиця і шинки без потреби скиглять про те, що власність священна напевно, у граді сім має відбутися нечуване злодійство!". Повторення діє на підсвідомість, а її ми контролюємо погано. Отже, треба намагатися зафіксувати сам факт повторення якогось штампа у свідомості, і тоді буде неначе включено сигналізацію. О, знову співають чомусь одну і ту ж пісеньку - значить, треба бути напоготові. Наприклад, повторювали постійно "хвальшивка", а доказів ніяких не наводили. Отут - відома ставка на вселяння, оскільки ніяких розумних доводів не існує, а тіньове "соціальне замовлення" прийняте, та й гроші в замовника, напевно, вже отримані і витрачені.

    <b>Дроблення.</b> Якщо політик чи підконтрольний йому ЗМІ дійсно бажає пояснити громадянам якусь проблему й одержати їхню свідому підтримку в якімсь питанні, то він завжди викладе цю проблему в цілісному виді, хоча б і коротко. Проблему можна уподібнити організму - у неї є передісторія ("батьки"), вона виникає і розвивається, знаходить "родину і нащадків" - зв'язані з ним чи породжені нею проблеми. Політик, що маніпулює нашою свідомістю, представляє нам замість цілісної проблеми її маленький шматочок, та й його дробить на частині - так, щоб ми осмислити ціле і зробити вибір не могли. Ми повинні вірити йому, як жерцю, що володіє всім знанням. Пам'ятайте про принцип компетентності – не вірити беззастережно нічому з того, у чому особисто не можемо переконатися (насамперед це стосується аналізу).

    <b>Вилучення із контексту.</b> Це ознака, родинна попередній. Вилучаючи проблему з реального контексту, не говорячи про важливі зовнішні фактори, маніпулятор заганяє нашу думку, нашу роботу з тлумачення його повідомлення в потрібний йому вузький коридор. Тому як тільки виникають підозри, що політик чи його пропагандист замовчує про зовнішнє обрамлення проблеми, внутрішній голос повинен нас попередити – маніпуляція!

    <b>Тоталітаризм джерела повідомлень.</b> Вірною ознакою маніпулятивного характеру повідомлень є якомога найповніше усунення незгодних джерел інформації і думок –найважливіша умова успіху маніпуляції, відсутність реального діалогу. Так що коли телебачення повідомляє якусь важливу установку і при цьому не дає слова чи хоча б півслова серйозному супротивнику цієї установки – воно намагається маніпулювати свідомістю. Зараз тоталітаризм джерела інформації є результат злочинної змови політичних сил і вірна ознака маніпуляції.

    Та й у дріб'язках відсутність стороннього коментарю, який зовсім неважко отримати, є ознакою маніпуляції. Такий коментар не дозволив би ідеологам створювати "нервозність".

    <b>Тоталітаризм рішення.</b> Ще більш наочною і зв'язаною з попереднім ознакою є тоталітаризм самої формули рішення, що навіюється аудиторії. Ющенко хотів підняти ціни на електроенергію! Коли чуються такі слова, можна в думці спокійно ставити галочку: "Маніпулятор", адже ніде нікому в ефірі не дали можливості це спростувати. Сама суть життєвого процесу в тім, що ми йдемо по звивистому шляху, і на кожнім кроці - перехрестя, розгалуження шляху. І ми робимо вибір, щораз його обмірковуючи. Часто ця робота з ухвалення рішення робиться так швидко, що ми її не зауважуємо, але вона робиться. Коли вибір складний і до того ж виникає протиріччя інтересів, альтернативи повинні бути обнародувані. Лихо в тому, що співучасниками маніпуляції стала занадто велика армія "вторинних маніпуляторів".

    <b>Змішування інформації і аналізу.</b> Це – настільки грубий прийом маніпуляції, що в європейських законах проти нього введені навіть обмежувальні норми. Людині, що приготувалася слухати повідомлення про факти, нелегко захиститися від думки, що вселяється йому паралельно про них. Тобі говорять, що в метро Токіо хтось розприскав отруйну речовину зарин - і відразу висловлюється думка, що це зробили сектанти. А назавтра вже говорять: "сектанти, що розприскали отруйну речовину зарин...". У нас цей прийом використовується постійно і з небувалою зухвалістю. Натренувати свідомість так, щоб у будь-якім повідомленні автоматично розділяти інформацію і думку, не дуже складно. Коли потік думки йде занадто густо, розум повинний подавати сигнал: увага, маніпуляція!

    <b>Прикриття авторитетом.</b> Коли як доказ у підтримку якогось чисто ідеологічного чи політичного твердження залучається авторитет і повага, завойований в зовсім іншій, не зв'язаній з цим твердженням сфері (або завойований безпідставно), то це – типова маніпуляція. Є у нас такий політолог — Погребинський, перед прізвищем якого ставлять цілу купу титулів. Насправді людина куплена, але його думку як думку "авторитетну" тикають на усіх провладних чи проолігархічних каналах. Або думка популярного співака: незважаючи на те, що в політиці він розбирається навряд чи краще, ніж ми з вами, середні громадяни, до неї (до думки) прислухаються більше. Це маніпуляція.

    <b>Активізація стереотипів.</b> Завжди повинна виникати підозра, якщо волаючий до нас політик чи діяч через ЗМІ наполегливо звертається до наших стереотипів, будить наше почуття якоїсь спільності, підкреслюючи нашу відмінність від "них" – інших ("Ми з вами – однодумці!"). Прагнення відправника повідомлень "стереотипізувати наше поводження", тобто домогтися, щоб ми сприймали інформацію і відповідали на неї відповідно до норм поводження визначеної спільноти – вірна ознака маніпуляції.

    Завжди, почувши в звертанні явну чи сховану апеляцію до якихось укорінених у нас почуттів чи установок, корисно швидко пробігти в думці іпостасі свого Я і прикинути, на яку з них тисне ідеолог, що звертається до мене. Тоді легше буде зрозуміти, на яку автоматичну реакцію він розраховує і до чого непомітно хилить. Як тільки ми намагаємося це усвідомити, зникає автоматизм і починається процес міркування. Поштовх до нього - виявлення ознаки маніпуляції.

    <b>Некогерентність (неузгодженість) висловлень.</b> Це - найважливіша ознака, і вона досить легко виявляється навіть інтуїтивно. Варто лиш трохи бути насторожі, як починаєш відчувати: щось тут не так. Кінці з кінцями не в'яжуться! Якщо в одній фразі Мельниченка звинувачують за фальсифікацію плівок, а потім – за розголошення державної таємниці, пробачте, ваші міркування некогерентні, і ви нас просто дурите. Чи самі вже обдурені маніпулятором більш високого рангу. Дуже часто некогерентність є наслідком попередньої маніпуляції, жертвою якого і став даний оратор, але це не так вже важливо - "вторинні" маніпулятори настільки ж шкідливі, хоча провина їх йде по іншій статті. Користь "вторинних", однак, у тім, що в них некогерентність буває більш опуклою, більш волаючою, тому що вони самі її вже не зауважують.

    До речі, виявляти нестиковки у твердженнях політиків і ЗМІ - гарний і захоплюючий інтелектуальний спорт. Вже якщо доводиться дивитися телевізор і читати газети, варто ним займатися. Дуже швидко око натренується, і стає навіть смішно дивитися, як бундючиться Кисельов чи Потебенько зв'язати кінці з кінцями в черговій ідеологічній качці. Вправи на виявлення некогерентності зміцнюють системність мислення.

    Отже — думайте і аналізуйте.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua