МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

ПАМ’ЯТКА СПОСТЕРІГАЧУ

03/02/2002 | НеДохтор
Передрук із "Дзеркала Тижня"
№ 8 (383) Субота, 2 - 8 Березня 2002 року
<A Href="http://www.zn.kiev.ua/ie/show/383/34016/"><A Href="http://www.zn.kiev.ua/ie/show/383/34016/">http://www.zn.kiev.ua/ie/show/383/34016/</A></A>

----------------
<b>ГОЛОСИ У НАПЕРСТКАХ </b>

© Юлія МОСТОВА (mailto:editor@mirror.kiev.ua)


<b><i>Бойовики вчать насильства, фільми з еротичними сценами розбещують, а детективи провокують на реалізацію злочинних схем у житті — така думка досить поширена. Цей матеріал, присвячений способам фальсифікації результатів виборів, хтось може визнати посібником із вивчення протизаконних дій під час усенародного волевиявлення. Із сумом можемо повідомити пильним громадянам, що викладені в тексті технології — це не теоретичні розробки «Дзеркала тижня», а зібрані знання різноманітних практикуючих технологів, які не перший рік беруть участь у виборчих кампаніях. І ми не даремно публікуємо цей матеріал під рубрикою «Пам’ятка спостерігачу».</i></b>

Порушення у процесі голосування й підрахунку голосів можна поділити умовно на дві категорії: одноклітинні — найпростіші й грубі, та багатоклітинні — що потребують серйозної координації, підготовки й розрахунку. Для початку наведемо зібрані нами приклади одноклітинних порушень, які, до речі, спостерігачеві, котрий відповідально ставиться до своїх обов’язків, виявити нескладно. Отже:

Видача кількох бюлетенів одній людині.

Видача бюлетенів без пред’явлення документів, що засвідчують особу.

Свідоме псування бюлетенів, щоб їх забракнуло виборцям, більшість яких у цьому регіоні підтримує (або не підтримує, залежно від орієнтації членів комісії) конкретного кандидата чи політичну партію.

Втручання в хід голосування на закритих дільницях (у військових частинах, виправно-трудових установах, лікарнях тощо).

Вилучення з виборчих урн при підрахунку бюлетенів, у яких віддано перевагу політичним опонентам.

Заміна бюлетенів, у яких перевагу віддано опоненту, на бюлетені, куди внесено позначки на користь потрібного кандидата чи політичної сили.

Вписування результату підрахунку голосів одних суб’єктів виборів у графи інших.

Псування бюлетенів, заповнених на користь одного кандидата, шляхом внесення кількох позначок. Відтак ці бюлетені визнаються недійсними.

Заміна урн під час перевезення з дільничних комісій в окружну. Міліція, що супроводжує урни, не обов’язково цьому перешкоджатиме.

На попередніх парламентських і президентських виборах не раз виявлялася невідповідність між даними окружних комісій і протоколами, що були на руках у спостерігачів, присутніх при підрахунку голосів на дільницях. Проте судові процеси ні до чого не приводили: розбіжності даних списувалися на технічні помилки.

Не широко, але використовувалася й майже шпигунська технологія з двосторонніми столами. За деякими даними, їх виготовляли в Західній Україні. Бюлетені, які голова комісії складав у тумбу столу, підмінювалися бюлетенями з потрібним результатом, які лежали в тому самому столі, але в замаскованій суцільною дошкою тумбі. Ловлячи момент, стіл перевертали, дошку віддирали і прикріплювали з боку тумби, в яку клалися справжні бюлетені. У хід, відповідно, йшли бюлетені з «потрібної» тумбочки.

Нескладна, але дуже дорога технологія плати членам комісії, приміром, по долару за голос на користь партії або кандидата. Розрахунок на корисливість бабусі з казки про Золоту рибку, оскільки розбагатіти можна не тільки на голосах, що прийшли самопливом, а й на приписаних. Чим більше щедрій партії або кандидату буде приписано голосів, тим вищим буде гонорар. Якщо 4% — це приблизно 1100000—1200000 голосів, то багатим партіям, у разі хорошої організації, нескладно буде витратити на майбутню фракцію навіть кілька мільйонів.

Існує також безліч технологій, які дозволяють «якщо не з’їсти, то хоч понадкушувати», а саме: нашкодити опоненту. Серед таких:

Розміщення на виборчих дільницях агітаційних матеріалів конкурентів, щоб звинуватити їх же в порушенні виборчого законодавства.

Ведення агітації від імені конкурента в день голосування, що також заборонено законом і є причиною для визнання виборів недійсними.

Навмисні численні порушення виборчого законодавства в тих округах, де потрібний кандидат явно програватиме своєму конкуренту. Мета та сама — визнання виборів в округу недійсними.

Такого ж результату можна досягнути і вкиданням в урни фальшивих бюлетенів.

Кажуть, добре діє така технологія, як «нічний дзвінок». Група прихильників одного кандидата починає цілеспрямовано обдзвонювати виборців і годині о третій ночі нагадувати, що завтра виборець обов’язково повинен прийти й проголосувати «за Іванова» — конкурента людини, яка оплатила обдзвонювання. У нічні години можна потривожити від п’яти до десяти тисяч громадян, залежно від кількості «дзвонарів» і наявності телефонних ліній. Утім, на порядок збільшити кількість розбуджених можна, застосовуючи спеціально розроблену на такий випадок програму, де абоненти набираються автоматично і модулятор голосу сонному власнику телефона повідомляє запрограмований текст. Подейкують, це розлючує ще більше. Адже автомат не пошлеш чимдалі. Така технологія ефективно впливає на зміну думки виборця про кандидата, на користь якого закликали голосувати.

«Непогано» працюють і наклеєні на лобове скло приватних автомобілів плакати конкурента, посаджені на суперклей. Мало того, що сам власник авто озвіріє, та ще й групу співчуваючих збере.

Багатоклітинні та складніші технології, як правило, засекречені. Це ноу-хау кожного суб’єкта виборчої кампанії. Точніше, не кожного, а того, хто вважає для себе за можливе втручатися в потаємний хід мастей.

«Ланцюжок» або «Коло Островського» — цю технологію найкраще використовувати з залученням студентського електорату. Суть її полягає ось у чому. Перша людина з підготовленої та оплаченої групи заходить на виборчу дільницю з білими аркушами за пазухою. Вона одержує бюлетень, заходить у кабінку для голосування. Бюлетень ховає, аркуші дістає. З ними виходить із кабінки і кидає папірці в урну. Бюлетень виноситься з ділянки і здається організаторам ланцюжка, що працюють на конкретного кандидата чи партію. Організатори потрібним чином заповнюють бюлетень. Його бере наступний член групи. Ховає за пазухою, заходить на дільницю, одержує свій бюлетень, у кабінці, відповідно, чистий ховає, а заповнений дістає і кидає в урну. Чистий бюлетень виноситься для «правильного заповнення». І так, як в анекдоті, усі двісті разів. Винесення бюлетеня здійснюється для контролю за його заповненням. Та й винагорода видається за фактом винесеного бюлетеня.

Досить широко на цих виборах спробують використовувати відкріпні свідоцтва. Суть у тому, що чисельна група за плату або ж з адміністративного примусу бере відкріпні свідоцтва у своїх дільничних комісіях і їде голосувати в округ за конкретного кандидата з метою вплинути на результат виборів. Відомо, що такою технологією планує скористатися один колишній міністр. Близькість до київської адміністрації може дозволити йому залучити «відкріплених шанувальників» із безлічі іногородніх будівельників, що працюють у столиці.

Галасливим натовпом в один із округів, розміщений навіть не в Київській області, поїде підтримувати веселого ректора практично весь студентський і професорсько-викладацький склад одного з університетів. І якщо в першому випадку про символічне дотримання законності ще можна говорити (ну, не встигають будівельники повернутися в Мукачеве та проголосувати), то в другому дуже складно, оскільки закон чітко обумовлює ситуації, коли можна видавати відкріпний талон: для цього потрібна серйозна причина.

Не виключено, що один із блоків, які беруть участь у виборах, аби отримати додаткові голоси, використовуватиме закриті виборчі дільниці в лікарнях та інших медичних закладах, медперсоналу яких накажуть провести відповідну роботу серед хворих і забезпечити максимальне заповнення ліжкомісць на період голосування. Що й зроблять, затримавши на стаціонарному лікуванні на п’ять-десять днів хворих, котрих треба виписувати.

До речі, про хворих і немічних. Відомо, що деякі кандидати в депутати на попередніх виборах користувалися тим, що на кожній дільниці є від 50 до 300 громадян, яких удома відвідують із виїзною урною для голосування. Траплялися випадки підміни урн, проте найчастіше лежачим хворим і немічним літнім людям просто говорили, за кого голосувати, а інколи навіть, запитуючи, робили в бюлетенях потрібні для організаторів позначки. Якщо кандидат цинічний, мінімальна кількість сфальсифікованих у такий спосіб голосів може сягати півтори тисячі на округ.

Елементом кількох технологій є так звана «хустинка». Як відомо, на нинішніх виборах комісії складаються з представників кількох партій. За ідеєю, члени комісії повинні стежити одне за одним, забезпечуючи прозорість процесу голосування й підрахунку голосів. Тим часом навіть коли стосунки між членами комісії, як між Лебедем, Раком і Щукою, вихід із ситуації можуть знайти такий. Приміром, мажоритарник, що має бізнес в одному з районів округу, домовляється з членами дільничних комісій у тих районах, де його позиції не дуже сильні. Від міліції, або якимось іншими каналами, він одержує список громадян, котрі перебувають на спеціальному обліку, — трудових емігрантів, бомжів і покійних. У різних регіонах кількість людей, що однозначно не беруть участі у виборах з вищезазначених причин, коливається від 3—4% — у Києві, до 12—15% у Закарпатті й Галичині. Відповідно, вірні люди, котрі вже проголосували на своїх дільницях, приїжджають у сусідні райони й підходять до члена комісії, який видає бюлетені й із чиєї кишені визирає, приміром, червона хустинка (значок, брошка, шпилька, зелений колір волосся, чорна маска — будь-який обумовлений заздалегідь пізнавальний знак). Далі йде ритуальне демонстрування паспорта, видача бюлетеня й розписування в книзі навпроти чужого прізвища, власник якого в цей момент збирає апельсини в Іспанії. Технологія практично безвідмовна і дуже добре діє у великих і середніх населених пунктах, оскільки своїх сусідів з іншого парадного ви, в найкращому випадку, знаєте в обличчя. А спостерігач, перебуваючи на певній відстані, а то й вийшовши за потребою, навряд чи зможе таку ситуацію проконтролювати.

Та сама «хустинка» діє і при партійному голосуванні. Правда, тут уникають аматорства. Тут масштаб інший. Списки встановлених відсутніх готуються у вседержавному масштабі. Бюлетені заповнюються за них, і для цього є безліч способів, так само як і приведення кількості бюлетенів у відповідність до кількості тих, що проголосували. «Хустинка» — це лише один зі способів лакування ситуації. До речі, широко використовується ще один метод. Дуже активно до нього вдавалися під час виборів мера одного дуже великого міста: потрібну кількість бюлетенів з позначками навпроти відповідного прізвища просто вкидали у виборчу урну до її опечатування. А позаяк спостерігачі, у щонайкращому випадку, на вибори приходять на восьму ранку, то помітити такий гешефт більшість із них просто не може. А підходити до опечатаної урни й витрушувати її спостерігачі не мають права.

Правда, у кожному разі певні питання породжує зафіксована ЦВК кількість виборців під час різних виборів, які проводяться в Україні. Відомо, що населення країни з 52 млн. у нас зменшилося до 48 млн. — за одними даними, і до 47 млн. — за іншими. Принципова не цифра, а тенденція. А вона очевидна — нас стає менше.

Проте ця тенденція досить дивним чином відбивається на тому, що заведено називати реєстром виборців. Судіть самі. Під час парламентських виборів 1998 року до списку виборців (не плутати з кількістю громадян, які взяли участь у голосуванні) було внесено прізвища 37540092 чоловік. Через рік, судячи з даних офіційного сайта ЦВК, у першому турі президентських виборів виборців нараховувалося 37498630 чоловік. Начебто логічно, але тоді незрозуміло інше: чому в другому турі тих самих виборів кількість виборців зросла майже на 200 тисяч і сягнула 37680581 чоловіка? В інформаційному центрі Центрвиборчкому «ДТ» запевнили, що технічної помилки бути не може, оскільки комп’ютер точно і без змін підсумовує дані, надані окружними комісіями, які, у свою чергу, користуються інформацією дільничних. Можливо, в цей період майже 200 тисячам виповнилося 18 років, як припустив прес-секретар Михайла Рябця. «ДТ» підняло показники народжуваності 1981 року. Тоді нас ще народжувалося вдвічі більше, ніж помирало. З’ясувалося, що розпал застою був дуже продуктивним. 733183 немовлят народилися того року для того, щоб 1999 року віддати свої голоси за Президента незалежної України. Але поділивши цю цифру на 365 днів і помноживши на 14 (саме таким був інтервал між турами), ми одержали трохи більше 28 тисяч. Навіть якщо припустити, що комісії оперативно відреагували на появу повнолітніх, що, навіть за словами працівників ЦВК, малоймовірно, то для пояснення появи в другому турі 200 тисяч громадян цього явно бракує. У Центрвиборчкомі нам також нагадали, що в період між першим і другим турами від громадян надходили скарги у зв’язку з тим, що їх не виявилося в списку виборців, причому скарги надходили не тільки з усієї України, а й з-за кордону, куди доля в урочистий день закинула наших співвітчизників. Але скільки їх могло бути? Десять тисяч, двадцять? Більша кількість свідчила б про повну професійну неспроможність укладачів списків виборців. Одне слово, запитання є.

Зробивши невеличкий відступ, ідемо далі. 2000 року країна захоплена референдумом. За офіційними даними Центральної виборчої комісії, у грі «Ану, підсиль Президента!» бере участь 36629926 виборців. За рік нас стало на мільйон менше? Це при тому, що 1999 року померло 350 тис. чоловік. Але й цю цифру не можна однозначно віднімати, оскільки нові 18-річні почасти заповнили пролом, що виник у лавах виборців. Куди поділися понад 600 тис. виборців, нам з’ясувати не вдалося. Проте ми не сумніваємося, що влада знайде переконливе пояснення цього. Так само як і того, що 2002 року за даними Держкомстату на 1 березня нараховується 38265300 виборців. А це означає, що після референдуму 2000 року громадян України, внесених у списки для голосування, побільшало на 1635374 чоловік. І це при тому, що 2001 року в країні, за офіційними даними, померло 373 тисячі громадян, 2000-го — 746 тисяч.

У Центрвиборчкомі «ДТ» таку різницю вичерпно пояснити не змогли. Проте небезпідставно зазначили, що в референдумі, на відміну від виборів нинішнього року, не могли брати участь громадяни, котрі перебувають у місцях позбавлення волі й під слідством. Але громадян цих, за даними Кабміну, якихось 193294...

Словом, зі списком виборців у країні коїться щось негарне. Чи є в цьому вина ЦВК — питання, адже дані її співробітники одержують від Держкомстату, а потім коригують їх відповідно до інформації з круглими печатками, що надходить із місць. Але водночас виникає інше запитання — чи не є механізм створення списків живильним середовищем для зловживань під час виборів? І тут ми однозначної відповіді дати не можемо. Проте цілком очевидно, що зникнення й поява сотень тисяч і мільйона співгромадян були б неможливі, якби в Україні існував цивілізований реєстр виборців, за точність якого відповідала б одна організація, приміром, Міністерство внутрішніх справ, а не ЖЕКи, кооперативи, місцева влада, дипломати, дільничні й окружні комісії. У цивілізованих країнах такі реєстри існують, і навіть у країнах колишнього соцтабору їм приділяють надзвичайну й дуже пильну увагу.

На цьому, мабуть, стислий і неповний опис зловживань «мертвими, живими й ненародженими» ми завершимо. І на доповнення поділимося знаннями, одержаними від технологів, котрі з’їли не одного собаку на коригуванні результатів виборів. Вищим пілотажем фальсифікації, на їхню думку, є така технологія, як «каскадний підрахунок». Реально, підтверджують технологи, доля виборів вирішується протягом перших трьох годин після закриття виборчих дільниць. Тож надзвичайно важливо, по-перше, створити атмосферу фіксованості ситуації, визначивши бажані результати, по-друге, перенести реальний підрахунок за схемою «Дільниця—район—округ—область—Київ» на наступний день, коли ні спостерігачів, ні загостреної суспільної уваги вже не буде, зате буде можливість спокійно приводити у відповідність бажане й дійсне. Уперше, за словами технологів, таку технологію застосовували в Росії 1996 року під час повторних виборів Бориса Єльцина. «Каскадний підрахунок» застосували, прикриваючись масштабністю країни. Ніхто не звернув уваги на аргументи опонентів, котрі вказували, що в США — не набагато меншій державі — підрахунок проводиться по штатах. Суть технології така: оголошуються результати за 1% підрахованих голосів у країні, потім за 5%. З первинного доступного масиву вибирається найбільш прийнятна для влади конфігурація зароблених партіями відсотків. Надалі ці показники змінюються в межах 1—2%. Після підрахунку половини голосів, а, можливо, й раніше, журналістів і контролерів повідомляють, що результат визначений і ясний. Усі розходяться по домівках: дораховувати будемо завтра. І поки всі сплять, на місцях реальні показники підтягуються до бажаних і вже оголошених. Якісь партії закріплюються в рейтингу, а чиїсь голоси передаються іншим. Злі язики стверджують, що при використанні «каскадного підрахунку» Борису Миколайовичу 1996 року намалювали зайвих 8%.

В Україні також використовується «каскадний підрахунок». Але використовувати його плюси набагато простіше на президентських виборах, оскільки потрібен єдиний центр, що координує по всіх регіонах і округах підтягування результатів до показників, оголошених у перші години після виборів. На парламентських виборах це робити складніше, оскільки єдиного мозкового центру немає. Можливо, саме необхідністю розв’язання цієї проблеми пояснюються чутки про те, що до власника фонду «Соціальний захист», який зарекомендував себе на виборах 1999 року, влада звернулася з проханням про надання деяких послуг?

Прокоментувати можливість чаклунства над результатами всенародного волевиявлення за допомогою «каскадного підрахунку», ми попросили конструктора інформаційної системи «Вибори», фундатора фірми «Проком» Галину Мандрусову. Галина Петрівна — колишній працівник Інституту кібернетики. Разом із підприємливими колегами, котрі не схотіли мерзнути в колись знаменитому інституті, що залишився без грошей, створила власну фірму. З Центрвиборчкомом фірма «Проком» співробітничає з 1994 року, і, за словами Галини Петрівни, з кожним роком шліфує та вдосконалює інформаційну систему. За словами Мандрусової, їхнім серйозним досягненням стала негайна передача даних, одержуваних від окружних і дільничних комісій в Інтернет. Вона категорично заперечує можливість фальсифікації на рівні Центрвиборчкому: «Ми діємо абсолютно прозоро. У кожному з округів установлено від одного до п’яти комп’ютерів, залежно від кількості ділянок. А либонь їх буває від 90 до 330 в одному окрузі. Перші одержані результати направляються електронними каналами в Центрвиборчком і через секунду після одержання їх уже поміщено для огляду всього світу на нашому сайті. Як правило, першими приходять дані з того округу, до якого прикріплено ділянки, розташовані за кордоном. З невеличким відривом починають підтягуватися інші. Парламентські вибори, суміщені з виборами в місцеві органи влади, проходять складніше, ніж президентські. Місцеві комісії передусім підраховують результати виборів у рай- і міськради, а також поспішають дізнатися, хто виявився мером і яким став склад облради. Проте ми розраховуємо, що перші дані на нашому сайті з’являться до 23 години 31 березня.

Стосовно регіонального підрахунку, то для нас традиційне поняття «регіон» абстрактне, оскільки Центрвиборчком має справу лише з такими одиницями, як дільничні й окружні комісії. Підрахунки проводяться відповідно ними, проте програма системи «Вибори» подає інформацію на сайті таким чином, що ті, кого цікавить розподіл голосів на Донеччині, Київщині чи Одещині, зможуть задовольнити свою цікавість одночасно з тим, як оброблятимуться дані, що надходять у ЦВК».

Галина Мандрусова категорично виключає можливість зламування системи. І вона, і голова ЦВК Михайло Рябець повідомили «Дзеркалу тижня», що «абсолютно нормально, спокійно й позитивно» ставляться до проведення альтернативного підрахунку голосів. «Ефективно вибудувана система альтернативного підрахунку — це хороший контроль за нашими діями, а головним чином — діями виборчих комісій. Водночас зауважимо, що організовувати цей підрахунок необхідно професійно. Нікуди не годяться схеми з прийманням даних телефоном. Така схема автоматично припускає помилку на двох етапах. Той, хто прийматиме в центральному пункті збирання інформації дані від спостерігачів, може не розчути і помилитися або в цифрі, або в розряді. Не виключені помилки й при наступному введенні отриманих даних у комп’ютер. Механічна робота, виконувана людьми, це припускає. Отже, організаторам альтернативного підрахунку необхідна комп’ютеризація всього процесу передачі даних. Приміром, на наших комп’ютерах в окружних комісіях стоїть програма введення з контролем. Вона автоматично «випльовує», не приймає протоколи, де кількість тих, хто проголосував, не збігається з кількістю голосів, нарахованих тим чи іншим партіям і кандидатам. Скільки коштуватимуть комп’ютери, полічити нескладно. Необхідно буде також оплатити роботу людей, які передають дані. Це чимала сума. Сам підйом інформації з дільничних і окружних комісій, приміром, ЦВК обійдеться в 450—500 тисяч гривень. Це мінімальні розцінки, оскільки фірма «ICS», що виконує цю роботу, є підрядчиком держави. Скільки подібна операція коштуватиме організаторам альтернативного підрахунку, мені не відомо. Та гроші, як бачите, у будь-якому випадку чималі».

За всієї складності організації альтернативного підрахунку голосів відмовлятися від ідеї не варто. Нагадаємо, що одна така спроба вже мала місце в українській історії. А саме під час президентських виборів. Тоді вона закінчилася повним фіаско, оскільки дані вдалося зібрати (і то не особливо оперативно) лише з 10% дільниць. Організовувати альтернативний підрахунок — клопітно, дорого, відповідально. Та, з іншого боку, хіба хтось візьме на себе обов’язок після виборів звіряти протоколи майже 33 тисяч дільничних комісій, які породили відповідно понад 65 тисяч протоколів? Правильно. Ніхто. На що й розраховують окремі персонажі й не менші окремі сили, які борються за представницьку присутність у майбутньому парламенті. Водночас з альтернативними підрахунками може скластися дуже цікава ситуація, оскільки їх, мабуть, буде два — організований Юлією Тимошенко і проведений під егідою СДПУ(о). У результаті доведеться порівнювати не два, а три результати.

Щоправда, існує нюанс. Основні проблеми з законністю виникатимуть справді не в ЦВК, а на дільницях і в окружкомах. Саме там, за ідеєю, контролювати ситуацію покликані спостерігачі та члени лічильних комісій, які відрізняються ідеологічно. Адже ясно ж усім сказав Президент: «Приїжджайте й спостерігайте. Ми відкриті та прозорі». І що ви думаєте: спостерігачі справді приїдуть. На сьогоднішній день їх зафіксовано вже 40. На парламентських виборах 1998 року за ходом виборів офіційно спостерігало 576 іноземних громадян. Цікаво, чи зможе настільки представницька гребля втримати потенційне бажання деяких сил і персон поліпшити свої показники, повторюся, у 32 950 дільничних комісій? Чи доберуться спостерігачі до глибинки або сконцентруються в обласних центрах, як це в переважній більшості відбувалося і раніше? А може, вони всім скопом направляться до Донецька, де глава штабу «За єдину Україну!» оголосив, що блок влади в регіоні набере 80% голосів? Можливо, за цієї ситуації щось і вдасться скорегувати в бік закону, якщо, звичайно, частина спостерігачів, як на минулих виборах, не спокуситься підготовленою для них культурною програмою, яка розпочинається о 18.00, тобто за дві години до початку голосування та закінчення підрахунків. Усе вище сказане не варто розглядати як претензію, а лише як констатацію, оскільки приїзд іноземних спостерігачів — це крок доброї волі наших сусідів по планеті, оплачуваний, до речі, ними же самими.

«А як же наші спостерігачі й складені з представників конкуруючих партій, комісії?» — запитає читач, і правильно зробить.

Серед вітчизняних спостерігачів, безсумнівно, буде дуже багато порядних людей, проте це не означає, що вони виявляться досвідченими і досить освіченими щодо своїх прав й обов’язків членів комісії. Також нагадаємо, що спостерігачів виставлятимуть і сили, які мають вплив на дільничні лічильні комісії. Зазначимо, що вибори — це привід заробити гроші для досить великої кількості людей у країні, які мають, до речі, різноманітні професії та переконання. Про це не варто забувати, коли йдеться як про спостерігачів, так і про членів комісії. У комісіях значна частина членів кочує з виборів у вибори і тому давно знає одна одну. У маленьких дільницях, особливо в глибинці, ідеологічні чвари затираються правилами гуртожитку: учитель директору клубу очей не виклює, так само як бухгалтер директору колгоспу. Звичайно задовго до початку виборів у дільничних комісіях встановлюються в багатьох людей теплі приятельські або партнерські стосунки, що в разі знаходження спільної мови з політичними спонсорами, може дати свої результати. Не варто також забувати й про тиск із боку влади. Якщо правдою є те, що губернатори з керівників районів уже зібрали заяви із відкритою датою про те, що вони підуть, то що можна говорити про більшість членів комісій, які ходять під Богом і владою.

Безумовно, це не означає, що переважна більшість українських громадян, піддавшись тиску або спокусившись корисливістю, погодяться вносити корективи щодо думки, висловленої їхніми ж співвітчизниками. Водночас у сім’ї не без виродка. Питання лише в кількості тих, хто вважатиме, що в нього є індульгенція від статті Кримінального кодексу, яка передбачає за фальсифікацію результатів виборів від трьох до п’яти років позбавлення волі.


----------------


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua